ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Список використаних джерел 1. Аркуша Л. І., Климаш С. М. До сутності поняття протидії розслідуванню злочинів. Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах євроінтеграції : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (20 травня 2016 р., м. Одеса) : у 2 т. Т. 2 / відп. ред. М. В. Афанасьєва. Одеса : Юридична література, 2016. С. 361–364. 2. Журавлев С. Ю., Лубин А. Ф. Нейтрализация противодействия расследованию / Расследование преступлений в сфере экономики : учебник / под ред. В. А. Грабовского, А. Ф. Лубина. Ниж. Новгород : Нижегор. ВШ МВД России, 1995. 350 с. 3. Карагодин В. Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию. Свердловск, 1992. 45 с. 4. Кримінологія. Загальна частина : навч. посібник / кол. авторів Блага А. Б., Богатирьов І. Г., Давиденко Л. М. та ін.; за заг. ред. Бандурки О. М. Харків : Вид. ХНУВС, 2011. 240 с. 5. Патрелюк Д. А. Визначення поняття протидії кримінальному переслідуванню. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2015. Вип. 6 (Том 3). С. 109–111. 6. Плетенець В. М. Теоретичні та праксеологічні засади подолання протидії досудовому розслідуванню : монографія / Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020. 424 с. 29 Колесник Валерій Аркадійович, головний науковий співробітник науково- організаційного центру Національної академії Служби безпеки України, доктор юридичних наук, професор КЛАСИФІКАЦІЯ СЛІДЧИХ ДІЙ Класифікація слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій виступає одним з аспектів їх системних криміналістичних досліджень. Кримінально-процесуальна і криміналістична класифікація процесуальних дій не збігаються за їх змістовним наповненням і мають певні відмінності. Варто вказати на те, що в чинному КПК України класифікація таких процесуальних дій взагалі не наводиться, а лише називаються їх окремі види, регламентується порядок підготовки, проведення, встановлюються вимоги до фіксації ходу здійснення й отриманих результатів. Проте необхідність визначення процесуальної класифікації слідчих дій як базової є очевидною і має певне системо-утворююче значення. Класифікація відіграє роль засобу систематизації знань про криміналістичні засоби та прийоми, методи, рекомендації, про об’єкти, для роботи з якими вони призначені. Така класифікація враховує систему слідчих дій, що визначена кримінальним процесуальним законом, спирається на неї і не може включати до переліку класифікованих об’єктів нових слідчих дій, проведення яких прямо не передбачене КПК, проте може містити як окремі слідчі дії ті з них, що охоплюються загальною процесуальною нормою, але мають виразні криміналістичні відмінності. Тому в криміналістичній класифікації слідчих дій можуть мати місце самостійні, відмінні за назвою від кримінальної процесуальної норми види окремих слідчих дій, сутність і призначення яких охоплюються нормативним визначенням у законі. Звертають на себе увагу ті обставини, що і серед вчених- процесуалістів з приводу класифікації слідчих дій до цього часу не отримано єдності думок і не сформовано загально визнаної їх класифікації. Певною мірою це пояснюється тим, що в літературних джерелах слідчі дії розглядають з різних точок зору, а результати їх дослідження завжди залежать від напряму, програми, обсягу роботи. Відмінності в пропонованих класифікаціях викликані тим, що кожний з авторів в системі слідчих дій досліджує лише їх окремі види за обраними підставами їх диференціації. Відсутність у кримінальному процесуальному законі єдиної норми з переліком слідчих дій, приводить до відмінного тлумачення норм закону в літературі й на практиці. Чинним КПК України в Главі 20 «Слідчі (розшукові) дії)» встановлено можливість і порядок проведення, а отже можемо вважати, що й перелік таких слідчих дій. В цій же главі викладено окремі процесуальні норми, які не називають певних слідчих дій, але якими встановлено підстави для проведення, загальні умови та 30 особливості проведення деяких слідчих дій, порядок надання слідчим суддею дозволу на проведення тих дій, що передбачають проникнення до житла чи іншого володіння особи, підстави для винесення ухвали слідчого судді про проведення експертизи та порядок залучення сторонами кримінального провадження експерта. Викладення цих процесуальних норм в главі КПК України, присвяченій слідчим (розшуковим) діям, іноді стає приводом для деяких науковців і практиків висловлювати думки щодо віднесення до інституту слідчих (розшукових) дій також і процесуальних рішень про надання дозволу на проведення слідчих дій чи положень про умови й учасників їх проведення. Так, наприклад, вимогами ст. 226 УКПК України встановлено не окремий вид слідчої (розшукової) дії – допит малолітньої або неповнолітньої особи, а вказано на особливості допиту осіб, з огляду на їх особливі вікові характеристики. До того ж в цій нормі встановлено порядок допиту будь-якої процесуальної категорії осіб – свідків, потерпілих, підозрюваних, якщо законом передбачено такий статус для останніх. Це ж саме стосується й ст. 227 КПК України, яка не встановлює окремий вид слідчої дії, а регулює порядок залучення до будь-якої слідчої (розшукової) дії законного представника, педагога або лікаря, якщо така процесуальна дія відбувається за участю малолітньої або неповнолітньої особи. Статтею 233 КПК України не передбачено проведення такої процесуальної дії як «проникнення до житла чи іншого володіння особи». Нею лише встановлюється порядок такого проникнення з метою проведення огляду або обшуку житла чи іншого володіння особи, а також проведення в них слідчого експерименту. І хоча про це в самій нормі закону прямо не йдеться, такий висновок випливає з аналізу положень статей 234 – Обшук, 237 – Огляд, 240 – Слідчий експеримент. Процесуальні норми ст. 235 та ст. 236 КПК України стосуються не визначення конкретної слідчої (розшукової) дії, а встановлюють вимоги до ухвали слідчого судді та порядку її виконання. До того ж, це стосується ухвали про дозвіл як на обшук, так і на огляд житла чи іншого володіння особи, а також на проведення слідчого експерименту в житлі чи іншому володінні особи. Велику кількість спірних питань викликає віднесення до слідчих (розшукових) дій процесуальних дій слідчого, прокурора й слідчого судді, які пов’язані із залученням експерта, призначенням та проведенням експертизи. Чинний КПК України в такій редакції Глави 20 не вносить зрозумілості у вирішення даних проблем. Такі обставини враховують криміналісти й пропонують дещо відмінну від процесуальної криміналістичну класифікацію слідчих (розшукових) дій. Науковці ведуть мову про необхідність визначення базової класифікації слідчих дій. Її основне наукове і практичне значення полягає в тому, що така класифікація насамперед дає можливість визначити коло процесуальних дій, що можуть бути віднесені до слідчих, а також розкрити системні зв’язки й водночас наявні 31 відмінності між різними слідчими діями. Крім того, саме на класифікаційній основі має бути заснованим виокремлення окремих підвидів слідчих дій [1, с. 188–189]. Заслуговують на увагу ті обставини, що в криміналістиці прийнято здійснювати класифікаційний поділ окремих слідчих дій на їх самостійні види в залежності від об’єкта спрямованості, форми виразу властивостей об’єкта, способу чи порядку проведення конкретної слідчої дії тощо. Наприклад, передбачену статтею 228 КПК України єдину в процесуальному визначенні слідчу (розшукову) дію «пред’явлення особи для впізнання» в криміналістиці прийнято розглядати як окремі види: впізнання особи в натурі; впізнання за фотознімком чи матеріалами відеозапису; впізнання за функціональними ознаками – голосом або ходою; впізнання поза візуальним та аудіо спостереженням; впізнання за тактильними ознаками обличчя; зустрічне впізнання та ін. В криміналістичній класифікації виокремлюють початкові, невідкладні, наступні, первинні, повторні слідчі дії. Такий їх розподіл в класифікаційній системі має важливе криміналістичне значення. Підставою для класифікації в даній ситуації слугують безпосередні задачі кримінального провадження. Процесуальною класифікацією ці обставини не враховані. Чинний КПК України не містить статті, якою б передбачався як окремий вид слідчої дії допит експерта. Лише в частині 5 ст. 69 КПК передбачено, що експерт зобов’язаний прибути до слідчого, прокурора і дати відповіді на запитання під час допиту. Вітчизняним законодавцем в окремій статті КПК визначено особливу категорію осіб, які можуть бути допитані як свідки в кримінальному провадженні. Ними є зазначені у ч.2 ст. 256 КПК України особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення. Але їх допит під час досудового розслідування слід розглядати як проведення слідчої дії окремого виду. Переліку таких осіб та предмету допиту цієї категорії свідків законодавець не називає. До сьогодні не стихають наукові спори стосовно можливості й правомірності віднесення до окремого виду слідчих дій проведення судової експертизи. Законодавець нормативні положення, якими врегульовано порядок залучення експерта й проведення експертизи, увів до Глави 20 «Слідчі (розшукові) дії», проте тут йде мова про підстави проведення експертизи, порядок залучення експерта, розгляд слідчим суддею клопотання про проведення експертизи, отримання зразків і жодного слова немає про порядок проведення певної слідчої (розшукової) дії, яку можна було б назвати «проведенням експертизи». Тому в класифікації слідчих дій судову експертизу не можна розглядати як різновид окремої слідчої дії. Її необхідно розцінювати як самостійну процесуальну категорію, що відрізняється від слідчих дій суб’єктом, який здійснює безпосереднє пізнання відповідних об’єктів, принципово іншим правовим режимом й особливим видом отриманих доказів – встановлених фактичних даних, які формуються шляхом її 32 проведення і складання експертного висновку. Тому варто погодитись з В.Г.Гончаренком, який підкреслював, що судова експертиза є лише однією з процесуальних дій у системі засобів розслідування [2, с. 344]. Отже, створення науково обґрунтованої криміналістичної класифікації слідчих дій має не лише науково-пізнавальне, суто теоретичне, а й практичне значення. Список використаних джерел 1. Головин А.Ю. Криминалистическая систематика: монография / под общ. ред. Н.П.Яблокова. Москва: ЛексЭст, 2002. 335 с. 2. Криміналістика. Академічний курс: підручник. Київ: Юрінком Інтер, 2011. 504 с. Коновалова Віолетта Омелянівна, головний науковий співробітник Науково- дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса, доктор юридичних наук, професор; Булулуков Олег Юрійович, доцент кафедри криміналістики Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук, доцент ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ РОЗРОБЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОДУКТІВ У КРИМІНАЛІСТИЦІ Інновації у криміналістиці обумовлюються різними факторами, серед яких важливе місце належить необхідності своєчасного розкриття та розслідування кримінальних правопорушень. Органи правопорядку, використовуючи напрацювання криміналістики у вигляді рекомендацій щодо використання різних криміналістичних засобів та методів, стикаються з ситуаціями, що потребують інноваційних підходів їх вирішення. Це викликано розвитком науки і техніки та відображенням зазначених процесів у житті суспільства в цілому та в житті окремого індивіда. Введення в ужиток комп’ютерів, мобільних телефонів та створення різних інформаційних соціальних мереж, наклало відбиток на обрання способів скоєння та способів приховування кримінальних правопорушень злочинцями. В останні роки злочинці все частіше використовують «інновації сучасної науки та невідомі криміналістиці способи скоєння злочинів» [1, с. 49]. Найновіші досягнення науки та техніки використовують і органи досудового розслідування. При цьому впорядковані знання та наукові рекомендації щодо використання досягнень у різних галузях науки у розслідуванні та судовому розгляді кримінальних проваджень, поза всяким сумнівом, напрацьовує саме криміналістика. У криміналістиці інновація – «це розроблені, впроваджені та застосовані на практиці новітні техніко-, тактико-, методико- 33 криміналістичні засоби, що є результатом науково-дослідних чи дослідно-конструкторських розробок, втілених у вигляді нового продукту (продукції) технології, послуги, рішення» [3, с. 147]. Інноваційний продукт – це «готовий для впровадження та використання нового або модернізованого приладу, технологія та/або метод» [2, c. 142], розроблений із використанням «творчого та раціонального підходів» [4, с. 44]. Інноваційним продукт можна вважати після його впровадження та отримання нових результатів щодо «підвищення якості та ефективності слідчої діяльності» [4, с. 42]. Звідси, «сутністю інновації є не лише розробка відповідної ідеї, а й доведення наукової розробки до стадії практичного використання»[1, с. 50] та отримання позитивного результату. Розробка інноваційних криміналістичних продуктів має здійснюватися за тими криміналістичними напрямами, що є актуальними та будуть сприяти швидкому розкриттю та розслідуванню вчиненого кримінального правопорушення. Визначення можливих напрямів підготовки інноваційних продуктів необхідно розглядати відповідно до розділів криміналістики. Кожен із розділів є таким, що відіграє певну роль у формуванні криміналістичних знань, щодо розкриття та розслідування кримінальних правопорушень. Сформульовані криміналістичні рекомендації використовуються на всіх стадіях досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження. Аналіз складових частин криміналістики дозволяє виділити можливі напрямки інноваційних досліджень у криміналістиці. Розглянемо їх окремо. Щодо загальної теорії криміналістики, то наведені у вказаному розділі теоретичні положення відіграють важливе значення у визначенні предмета криміналістики, її завдань, основних категорій та понять. На наш погляд, деякі з зазначених положень, що впливають на формування загальної теорії криміналістики можуть бути певним чином оновлені, що може бути визнано інноваційним продуктом. До таких положень можна віднести теорію криміналістичної ідентифікації та методи, що можуть бути використані при здійсненні ідентифікації окремих об’єктів. Оновлення теорії криміналістичної ідентифікації доцільно здійснити розширивши типи та об’єкти ідентифікації із відповідною науковою аргументацією. Розширення можливостей криміналістичної ідентифікації викликана розвитком окремих галузей науки і техніки та появою новітніх методів, що можуть бути використані при здійсненні криміналістичної ідентифікації. У першу чергу йдеться про ідентифікацію людини за фотознімками та відео зображеннями. Іншим напрямком є ідентифікація людини за біометричними показниками. Окремим напрямком є здійснення ідентифікації певних об’єктів за мікрослідами, виявленими на місці події. Вказані напрями криміналістичної ідентифікації вже відомі судовій експертизі, проте йдеться про застосування новітніх науково- технічних засобів та програмного забезпечення, що значно посилить 34 ефективність зазначених типів ідентифікації при використанні в судовій практиці. Криміналістична техніка, як розділ системи криміналістики також має напрями, за якими можливі наукові розробки інноваційних продуктів. Ідеться передусім про появу нових технічних засобів та технологій, які використовує кожна з галузей криміналістичної техніки. Водночас, можна виділити одну галузь, яка на сьогоднішній день потребує більш прискіпливої уваги, а саме кримінальну реєстрацію. Сучасний стан розкриття та розслідування кримінальних правопорушень вимагає створення нових банків інформації щодо об’єктів, у тому числі виявлених на місці події, що дозволить встановити обставини правопорушення та особу (осіб) злочинця. Крім створення нових банків інформації інноваційні процеси мають торкнутися й уже існуючих, що буде сприяти їх вдосконаленню з метою швидкого розкриття вчинених кримінальних правопорушень. Криміналістичні інновації тут можуть мати місце у вигляді конструювання та виготовлення технічних засобів та програмного забезпечення для обліку об’єктів-носіїв доказової інформації, а також для здійснення швидкого пошуку їх в базах даних використовуючи окремі ідентифікаційні ознаки об’єктів. Також актуальним для розкриття та розслідування кримінальних правопорушень є розробка та вдосконалення вже наявних засобів ідентифікації особи за фото та відео зображеннями. Розробки у зазначеному напрямі можуть бути визнані інноваційним продуктом такої галузі криміналістичної техніки, як «ідентифікація людини за ознаками зовнішності». Ідентифікація людини за ознаками зовнішності набула певного значення у зв’язку з наявністю в матеріалах кримінальних проваджень відео зображень підозрюваних осіб отриманих камерами відеоспостереження. Здійснення ідентифікації таких осіб за їх відео зображенням дозволить отримати безсумнівні докази вчинення ними правопорушення. Створення технічних засобів, та програмного забезпечення, які дозволять відновлювати чіткість відео зображення та виокремити окремі ознаки (як анатомічні так і функціональні) підозрюваної особи буде сприяти її ідентифікації. У криміналістичній тактиці, як розділі криміналістики також наявні перспективні напрямки розробки та використання інноваційних продуктів. Одним із таких напрямів є використання під час допиту свідка та потерпілого методики словесного портрету з метою встановлення ознак зовнішності злочинця та складання фотопортрету. Новітнім, на наш погляд, можна вважати визначення ознак зовнішності злочинця із використанням сучасного комп’ютерного забезпечення безпосередньо при допиті. Визначення ознак злочинця дивлячись на ознаки зовнішності, що зображені на моніторі комп’ютера є ефективним для їх пригадування та відновлення в пам’яті допитуваної особи. Складання фотороботу, що може бути 35 роздрукований та доданий до протоколу допиту значно підвищить його доказову цінність. Інноваціями в криміналістичній методиці, як розділі криміналістики слід вважати розробку електронних алгоритмів слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових заходів та організації розслідування на початковому етапі, в основу яких може бути покладено відомості щодо: місця вчинення, часу вчинення, способу вчинення, особи потерпілого, предмету посягання та ін. Наукова розробка таких алгоритмів дасть можливість максимально оперативно визначати можливі напрями встановлення доказової інформації та осіб, причетних до вчиненого кримінального правопорушення. |