ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Список використаних джерел 1. Арешонков В. В. Техніко-криміналістичні дослідження у розслідуванні злочинів : монографія. Київ : ФОП Маслаков, 2020. 468 с. 2. Шаблон для визначення різновиду патрона до нарізної вогнепальної зброї за стріляною гільзою: пат. 123102 Україна: МПК F42B 5/26, F42B 99/00, G01B 3/30. № а 2018 03613; заявл. 05.04.2018; опубл. 17.02.2021, Бюл. № 7. 5 с. 3. Комп’ютерна програма «Автоматизована інформаційно- пошукова система «Стрілецька нарізна вогнепальна зброя та патрони до неї»« («АІПС «Стрілецька нарізна вогнепальна зброя та патрони до неї»«): свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір 80626 Україна. Заявка № 81728; заяв. 02.07.2018; зареєстр. 30.07.2018. 4. Спосіб моделювання траєкторії снаряда, стріляного з ручної стрілецької зброї : пат. 147706 Україна: МПК (2006) G09B 23/00, F41J 1/01 (2006.01), F42B 35/00. № u202101101; заявл. 05.03.2021; опубл. 02.06.2021, Бюл. № 22. 10 с. Гора Ірина Віталіївна, провідний науковий співробітник науково- організаційного центру Національної академії Служби безпеки України, доктор юридичних наук, професор ПРИЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИКИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПОТРЕБ КОНТРРОЗВІДУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Майже всі держави світу, визначаючи неможливість протистояти розвідувально-підривній діяльності спецслужб іноземних держав виключно кримінально-правовими засобами, мають в структурі державного управління органи чи підрозділи, що здійснюють контррозвідувальну діяльність. За законодавчим визначенням, контррозвідувальна діяльність – це спеціальний вид діяльності у сфері забезпечення державної безпеки, яка здійснюється з використанням системи розвідувальних, контррозвідувальних, пошукових, режимних, 21 адміністративно-правових заходів, спрямованих на попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім і внутрішнім загрозам безпеці України, розвідувальним, терористичним та іншим протиправним посяганням спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України [1]. На усіх стадіях контррозвідувального процесу йдеться про виявлення можливої протиправної діяльності спецслужб іноземних держав на шкоду інтересам України. Зважаючи на це, мета контррозвідувальної діяльності – перевірити достовірність отриманої інформації і встановити причетність до вчинення злочинних дій конкретних осіб чи груп осіб. Неабияке місце у забезпеченні цього процесу займає криміналістика. Цілком слушним є питання, а чи охоплює криміналістика своїм предметом контррозвідувальну, розвідувальну та інші специфічні види діяльності, чи все ж таки вона виконує в них забезпечувальну роль. Це питання не риторичне, адже тривалий час як серед вітчизняних, так і зарубіжних науковців точиться дискусія з приводу розширення сфери «впливу» криміналістики на різні види діяльності людини. Головний аргумент на користь виходу криміналістики за межі свого традиційного предмета був і залишається таким: оскільки криміналістичні розробки з успіхом застосовуються у некриміналістичних галузях знань й ніхто, окрім криміналістів, не в змозі створити для них інструментарій, подібний криміналістичному, то усі ці сфери діяльності мають становити предмет криміналістичного пізнання. Сфери діяльності, котрі виходять за межі історично сформованого предмета криміналістики, зокрема діяльність учасників господарського, адміністративного, цивільного судочинства, нотаріальна, адвокатська та ін. практика. потребують, до того ж, не менше, ніж кримінальна процесуальна діяльність, відповідного тактико-технічного й методичного забезпечення. Сьогодні ми спостерігаємо розвиток світової науки, котрий демонструє можливості інтеграції сучасного наукового знання. Взаємодія різних наук доволі часто завершується створенням нових методів пізнання, здатних призвести до нових рішень не лише існуючих, а таких, що виникають наукових проблем. В результаті інтегративних процесів, зумовлених спільністю явищ, які пізнаються різними науками, формуються й нові прикладні галузі знань. Та й сама криміналістика своїм виникненням зобов’язана інтеграції наук, перш за все, природничо- технічних та юридичних. Цей шлях розвитку прикладного криміналістичного знання й сьогодні зберігається і є найбільш перспективним у вирішенні проблем технічного, тактичного чи методичного забезпечення будь-якої сфери діяльності, яка цього потребує. Проте це не вказує на їх штучне поглинання криміналістичною наукою за рахунок розширення предмета криміналістики. Криміналістика як наука спроможна ефективно взаємодіяти з тими галузями знання, котрі, маючи спільні з нею інтереси й загальні точки перетинання, потребують її участі. На нашу думку, має йтися не про поглинання криміналістикою різних 22 видів діяльності, а саме про криміналістичне забезпечення потреб цих видів діяльності. Інколи вважають, що достатньо лише заявити про розширення предмету криміналістики в бік забезпечення потреб інших видів діяльності шляхом запозичення криміналістичних засобів і методів для використання в цих видах діяльності. Розробка пізнавальних засобів, призначених для використання в новій галузі знань, потребує врахування особливостей правового регулювання тих сфер правоохоронної та правозастосовної діяльності, в які їх пропонується впроваджувати. Не знаючи і не розуміючи цих особливостей, будь-яка розробка буде безпредметною. Тому будь які технічні або тактичні засоби, що створюються для контррозвідувальної діяльності, мають орієнтуватися на передбачені Законом України «Про контррозвідувальну діяльність» процедури в тій же мірі, в котрій криміналістичні засоби й методи боротьби зі злочинністю підпорядковуються кримінальним процесуальним правилам. Службовою функцією криміналістичної науки є оснащення практики контррозвідувальних підрозділів ефективними засобами й методами виявлення ознак розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав, попередження фактів такої діяльності, а у випадках відкриття кримінального провадження – досудового розслідування злочинів проти основ національної безпеки. Метою криміналістичного забезпечення контррозвідувальної діяльності із протидії розвідувальним, терористичним та іншим протиправним посяганням спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України є надання та реалізація в практичній діяльності методів, засобів, прийомів криміналістичної техніки, криміналістичної тактики та використання криміналістичних методик, які ґрунтуються на загальнотеоретичних засадах, принципах криміналістики й спрямовані на виконання завдань розслідування, припинення та запобігання такій протиправній діяльності. Основним об’єктом криміналістичного дослідження розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності спецслужб іноземних держав є інформаційна людська діяльність: з одного боку, інформація про діяльність шпигуна, терориста (як об’єкта пізнання), з іншого – інформація про діяльність криміналіста (як об’єкта управління). Ключовим підходом в криміналістиці є інформаційні й інтелектуальні технології, які займають центральне місце в системах криміналістичного забезпечення протидії протиправній діяльності. Виграє той, у кого вибір тактичних, стратегічних і технологічних засобів впливу більший, а також той, хто випереджує тактично супротивника. У зв’язку з цим доцільно мати необхідний тактичний й стратегічний засіб – систему технологій, які складають композицію криміналістичного забезпечення контррозвідувальної діяльності. На даний час особливого значення набуває питання щодо інструментарію, техніки й технології дослідження розвідувально- 23 підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності спецслужб іноземних держав на інтереси нашої держави. Вочевидь, що простим аналізом кримінальних проваджень про шпигунство, державну зраду, терористичні акти, диверсії та ін.. й статистики цих видів злочинів вже не обійтися, вони не дають змоги скласти цілісну картину, а сам об’єкт дослідження (протиправна діяльність спецслужб) не надається криміналістам у явному вигляді. Про його стан, динаміку, процеси, які відбуваються в ньому криміналісти можуть судити опосередковано. Якщо такий стан справ є припустимим для низки юридичних наук, то криміналістика, яка є наукою, що вивчає реалії права, зобов’язана виявляти закономірності, які керують функціонуванням об’єкта дослідження й інформацією, яка виникає при цьому, систему слідів протиправної діяльності. Виходячи з того, що такі складні, замасковані й тривалі за часом злочинні дії у багатьох сферах суспільного життя нашої держави вчиняються структурованими організаціями (спецслужбами) з розвинутим механізмом керування, виникає потреба криміналістичного аналізу їх діяльності із застосуванням такої одиниці аналізу як «складна дія». Використання такої одиниці аналізу дасть змогу «пов’язувати» в єдину картину окремі, задавалось би далекі одна від іншої дії у різноманітних сферах соціуму, визначати місце локалізації слідової інформації й фіксувати її. Список використаних джерел 1. Про контррозвідувальну діяльність : Закон від 26.12.2002 № 374-IV. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/374-15. Дрозд Валентина Георгіївна, начальник 3-го НДВ НДЛ проблем правового та організаційного забезпечення діяльності Міністерства ДНДІ МВС України, доктор юридичних наук, професор; Гаврилюк Людмила Володимирівна, старший науковий співробітник 1-го НДВ НДЛ проблем правового та організаційного забезпечення діяльності Міністерства ДНДІ МВС України, кандидат юридичних наук, старший дослідник ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧОГО З ПРАЦІВНИКАМИ ІНШИХ ПІДРОЗДІЛІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ДО ПОЧАТКУ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: ОРГАНІЗАЦІЙНО- ПРАВОВИЙ АСПЕКТ Унормований на сьогодні в Кримінальному процесуальному кодексі України(далі – КПК України) порядок початку досудового розслідування фактично скасував так звану «дослідчу перевірку» за заявами та повідомленнями про вчинення кримінального 24 правопорушення. Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) і розпочати розслідування. Тобто, слідчому фактично надається всього 24 години на перевірку інформації по заяві чи повідомленню про кримінальне правопорушення до внесення відомостей до ЄРДР. Що, на нашу думку, ускладнює об’єктивно оцінити зібрані матеріали, які містять інформацію про вчинення кримінального правопорушення до початку досудового розслідування. Що може призвести до передчасного внесення або необґрунтованого не внесення до ЄРДР відомостей про вчинені кримінальні правопорушення. У зв’язку з чим взаємодія слідчого з працівниками інших підрозділів Національної поліції при надходженні до органу, підрозділу поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та реагування на них набуло особливого значення. Згідно із законодавством України, прийняття заяв (повідомлень) про кримінальні правопорушення, незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особи заявника, орган (підрозділ) поліції до якого надійшла така інформація здійснює цілодобово, безперервно та невідкладно. Джерелом інформації про кримінальні правопорушення та інші події є: заяви (повідомлення) осіб, які надходять до органу (підрозділу) поліції, особи, уповноваженої на здійснення досудового розслідування, або службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв (повідомлень); самостійно виявлені слідчим або іншою посадовою особою органу поліції з будь-якого джерела обставини кримінального правопорушення; повідомлення осіб, які затримали підозрювану особу під час учинення або замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та інше. Якщо особа особисто звертається до органу (підрозділу) або його посадових осіб, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, ними приймається відповідна заява або складається протокол прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення. Про надходження до органу, підрозділу поліції заяви або повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення уповноважений працівник чергової частини зобов’язаний негайно доповісти керівникові органу досудового розслідування, який визначає слідчого, що здійснюватиме досудове розслідування, а також поінформувати керівника органу, підрозділу поліції. 25 Як бачимо процес прийняття, реєстрації заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення а також внесення відповідних відомостей до ЄРДР побудований на чітко визначених в нормативно- правових актах діях уповноважених службових осіб Національної поліції відповідно до покладених на них повноважень. Крім цього, з метою виявлення, фіксації, вилучення та пакування слідів кримінального правопорушення, речових доказів, установлення свідків та потерпілих, з’ясування обставин кримінального правопорушення, що мають значення для всебічного, повного і неупередженого їх дослідження та встановлення осіб, які його вчинили до початку досудового розслідування, при чергових частинах органів Національної поліції із числа працівників поліції створюються слідчо-оперативні групи (далі – СОГ). До складу яких включаються: слідчий – старший СОГ; працівник оперативного підрозділу; інспектор – криміналіст (технік криміналіст), а також (за необхідності) кінолог зі службовою собакою. На місці вчинення злочину кожний із членів СОГ наділений відповідними повноваженнями та обов’язками й після прибуття на місце події члени СОГ в межах компетенції з’ясовують обставини вчинення кримінального правопорушення, установлюють свідків, прикмети осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, виявляють речові докази, тощо. Результати огляду місця події детально описуються в протоколі слідчої дії. У разі необхідності члени СОГ вживають заходів для переслідування транспортних засобів, якими заволоділи особи, що вчинили кримінальне правопорушення, або тих, що використовувалися при його вчиненні. Беруть участь у розшуку та затриманні осіб, які підозрюються у вчиненні цих кримінальних правопорушень. Залежно від обставин та характеру вчиненого кримінального правопорушення при надходженні заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення керівник органу, підрозділу поліції зобов’язаний організувати, за необхідності, своєчасне доставляння до місця події спеціалістів інших органів, а також здійснює керівництво щодо проведення комплексу першочергових заходів та невідкладних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та з’ясування всіх обставин події. На місці події члени СОГ та інші працівники поліції діють відповідно до вимог Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС від 07.07.2017 № 575. Досліджуючи питання поняття і сутті взаємодії слідчого з експертними підрозділами, А. О. Чичиркін слушно охарактеризовує взаємодію як спільну діяльність двох і більше суб’єктів, спрямовану на досягнення єдиної мети. Однак єдина спільна мета не може бути 26 досягнута без вирішення певних завдань, що постають перед кожним суб’єктом. Взаємодія стає ефективною лише тоді, коли досягнення спільної мети вимагає використання засобів і можливостей, якими володіють різні служби, підрозділи і коли кожний суб’єкт окремо не може досягти цієї мети лише власними силами[1] . Резюмуючи слід зазначити, що ефективність взаємодії слідчого з оперативними підрозділами та іншими уповноваженими суб’єктами до початку досудового розслідування залежить від належного нормативно-правового врегулювання цього питання, злагоджених дій усіх суб’єктів взаємодії. Для кожного працівника полії повинно стати за мету поєднання всіх можливих зусиль для боротьби зі злочинністю. Список використаних джерел 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 4651-17. 2. Чичиркін А. О. Поняття і суть взаємодії слідчого з працівниками експертних підрозділів. Криміналістичний вісник. 2015. № 1 (23). С. 58. 3. Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні: затв. наказом МВС України від 07.07.2017 № 575. Єфімов Микола Миколайович, доцент кафедри криміналістики та домедичної підготовки Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, доцент НАУКОВІ ДИСПУТИ СТОСОВНО СУТНОСТІ ПРОТИДІЇ РОЗСЛІДУВАННЮ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ Будь-яка дія викликає протидію. Вказаний закон механіки є характерним для усіх суспільних явищ і процесів, у тому числі й для розслідування кримінальних правопорушень, адже зрозуміло, що у випадку умисного вчинення суспільно небезпечного діяння особа в більшості випадків не бажає бути викритою та притягнутою до відповідальності. Та й вчинення неумисних діянь у подальшому викликає у правопорушника бажання знайти можливі способи уникнення відповідальності. З огляду на зазначене, протидія розслідуванню постійно має місце у діяльності правоохоронних органів. Дане явище має свої особливості в залежності від ряду факторів. Серед них одне з характерних місць займає вид вчиненого кримінального правопорушення. З огляду на зазначене доречно висвітлити окремі визначення досліджуваної наукової категорії. Зокрема, окремі науковці 27 запропонували визначати протидію розслідуванню як систему дій (чи бездіяльності), які мають на меті перешкодити залученню слідів злочину до сфери кримінального судочинства та подальшому їх використанню як судових доказів [2, с. 345]. Інша група вчених (Л. І. Аркуша, С. М. Климаш) акцентує увагу на тому, що відповідно до сучасних тенденцій протидія розслідування злочинів – це умисне протиправне й інше поводження (дія або бездіяльність) злочинця та пов’язаних з ним осіб, спрямоване на перешкоджання розслідуванню і в кінцевому рахунку – встановленню істини у кримінальному провадженні [1, с. 363]. Як бачимо, в зазначених визначеннях йдеться про систему діянь (дій або бездіяльності), які повинні бути направлені на перешкоджання кримінальному судочинству. Водночас виникає сумнів стосовно того, що вказані діяння повинні бути обов’язково умисними. Оскільки, на нашу думку, можливі й неумисні дії чи бездіяльність, які своїм наслідком будуть мати протидію розслідуванню кримінальних правопорушень. У цьому розрізі доречною вбачається позиція науковців (А. Б. Блага, І. Г. Богатирьов, Л. М. Давиденко), які наголошують на тому, що загалом подолання протидії розслідуванню – це особливий комплексний, багаторівневий об’єкт соціального управління, який складає різноманітна за формами діяльність відповідних суб’єктів (державних, недержавних органів, установ, громадських формувань та окремих громадян), які взаємодіють у вигляді системи різнорідних заходів, спрямованих на пошук шляхів, засобів та інших можливостей ефективного впливу на злочинність з метою зниження інтенсивності процесів детермінізації злочинності на усіх рівнях, нейтралізації дії її причин та умов для обмеження кількості злочинних проявів до соціально толерантного рівня [4, с. 176]. Інші група вчених (С. Ю. Журавльов, О. Ф. Лубін) зазначає, що приховати злочин можна лише двома способами: по-перше, не допустити виявлення слідів злочину та залучення їх у сферу розслідування, по-друге, не допустити належного використання цих слідів у якості доказів. Тлумачаться ці позиції так: у першому випадку злочинець безпосередньо діє на сліди злочину, намагається їх знищити повністю або частково, а в другому випадку злочинець діє опосередковано, намагається співпрацювати з тими, хто має прямий доступ до доказів, тобто через осіб, які наділені відповідними повноваженнями та процесуальним статусом [2, с. 112]. В свою чергу, В. М. Карагодін, формулюючи досліджуване поняття, визначив протидію розслідуванню як навмисні дії (систему дій), спрямованих на перешкоджання виконанню завдань попереднього розслідування й установленню об’єктивної істини по кримінальній справі [3, с. 18]. Зі свого боку, Д. А. Патрелюк в такому ж ракурсі вказав, що це активна умисна діяльність, спрямована на недопущення притягнення винних осіб до кримінальної 28 відповідальності в результаті здійснення оперативно-розшукової та кримінальної процесуальної діяльності щодо їх документування [5, с. 111]. Як бачимо, автори визначають в протидії лише активну діяльність, з чим ми не можемо погодитись. Так, наприклад, В. М. Плетенець вказував, що одна зі складових протидії виявляється в прояві волі відповідного суб’єкта, з реалізацією як діяльнісних (активних), так і бездіяльнісних (пасивних) проявах способів дій. Автор акцентує увагу на тому, що у випадках, коли особа приймає активні дії, наприклад, шляхом спотворення фактів, формування алібі, дачі завідомо неправдивих показань, то їх варто розцінювати як активну форму діяльності, а якщо ж утаювання, замовчування – пасивну [6, с. 77]. Тобто науковець крім активної форми протидії, визначає і пасивну. Підводячи підсумок, вважаємо за необхідне зазначити, що, на нашу думку, протидія розслідуванню кримінальних правопорушень – це протиправне чи інше поводження (дія або бездіяльність) певної особи, яка вчинила кримінально каране діяння або пов’язане з його вчиненням чи наслідками, що має результатом перешкоджання досудовому розслідуванню. |