Анатомія модульні питання. Модульні питання. Модуль Травна система Класифікація внутрішніх органів
 Скачать 1.07 Mb.
|
|
43.Частини та згини ободової кишки ,їх топографія ( голотопія, сінтопія), відношення до очеревини. Ободова кишка (colon),яка має 4 частини :висхідну ободову (colonascendens) ,поперечну ободову (colontransversus ),низхідну ободову (colondescendens) сигмоподібну ободову ( colonsigmoideum ) .Висхідна ободова кишка (Colon ascendens) .Розміщена в правій частині черевної порожнини на протязі від клубової ямки до правого підребер'я. Очеревина покриває висхідну ободову кишку спереду та з боків. Поперечна ободова кишка (Colon transversum) є продовженням висхідної ободової кишки. Поперечна ободова кишка з усіх сторін покрита очеревиною.Правий згин ободової кишки розміщений у правому підребер'ї. Лівий згин ободової кишки (FlexuraColiSinistra) знаходиться в лівому підребер'ї. Низхідна ободова кишка спереду та з боків покрита очеревиною.Сигмоподібна ободова кишка (Colon Sigmoideum) починається в лівій пахвинній ямці. 44.- Особливості будови стінки ободової кишки. Рельєф її слизової оболонки ????? 45. Пряма кишка: частини, згини, відношення до очеревини, топографія у чоловіків і у жінок; Пряма кишка має верхню розирену частину :- ампулу (ampullarecti) і нижню –звужену : -відхідниковий канал (canalisanalis),який закінчується відхідником (anus) . Розрізняють два згини прямої кишки ,які розташовані у сагітальній площині : крижовий (flexurasacralis) та промеженний( flexuraperinealis). 46.Пряма кишка: особливості будови слизової, м’язової і зовнішньої оболонок. Стінка прямо ї кишки складається з слизової і м'язової оболонок і розташованих між ними м'язової пластинки слизової оболонки, lamina muscularis mucosae, і підслизової основи, tela submucosa. Слизова оболонка, tunica mucosa, завдяки розвиненому шару підслизової основи збирається в численні поздовжні складки, легко розгладжують при розтягуванні стінок кишки.Крім поздовжніх складок, у верхніх відділах прямої кишки є поперечні складки слизово їоболонки, plicae transversdles recti, аналогічніна півмісячним складкам сигмо видної кишки.Підслизова основа, telas ubmucosa, сильно розвинена, що привертає до випадання слизової оболонки назовні через задній прохід. М'язова оболонка, tunica muscularis, складається з двох шарів: внутрішнього - циркулярного і зовнішнього - поздовжнього. 47.Зовнішні ознаки товстої кишки; Загальна довжина товстої кишки коливається від 10 до 15 м. Ширина в області caecum досягає 7 см, звідси поступово зменшується,складаючи в низхідній ободовій кишці близько 4 см. За своїм зовнішнім виглядом товста кишка відрізняється від тонкої, крім більш значного діаметру, також наявністю:особливих поздовжніх м'язових тяжів, або стрічок, teniaecoli, відростків серозної оболонки, appendices epiploicae, що містять жир. 48.Розвиток печінки в ембріогенезі. Зачаток печінки виникає в кінці 3-го тижня ембріогенезу з ентодермальних встилки вентральної стінки середньої кишки.Випинання цієї стінки розростається , утворюючи епітеліальні тяжі в мезенхіми брижі .Пізніше тяжі поділяються на краніальний та каудальний відділи з яких відпідно формується печінка і жовчний міхур з протоками. 49.Печінка: зовнішня будова; рельєф діафрагмової і нутрощевої поверхонь; Печінка (hepar) має: діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica), або передньо–верхню; нутрощеву поверхню (facies visceralis), або нижню. До нутрощевої поверхні (facies visceralis) прилягають органи, які утворюють на печінці відповідні втиснення:ниркове втиснення (impressio renalis); надниркове втиснення (impressio suprarenalis);шлункове втиснення (impressio gastrica); дванадцятипалокишкове втиснення (impressio duodenalis);стравохідне втиснення (impressio oesophagealis); ободовокишкове втиснення (impressio colica).На діафрагмовій поверхні (facies diaphragmatica) лівої частки печінки (lobus hepatis sinister) знаходиться серцеве втиснення (impressio cardiaca 50.Печінка: топографія (голотопія, скелетопотія, синтопія), зв’язки печінки, відношення до очеревини; Печінка займає: праве підребер’я (hypochondriumdextrum); частину надчеревної ділянки (regioepigastrica); частково ліве підребер’я (hypochondriumsinistrum). Печінка вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх сторін (інтраперитонеально). Дозаду листки серпоподібної зв’язки (lig. falciforme) розходяться і продовжуються у вінцеву зв’язку (lig. coronarium), утворюючи печінково–ниркову зв’язку (lig. hepatorenale). Вінцева зв’язка (lig. coronarium) по краях (справа і зліва) потовщується, формуючи:праву трикутну зв’язку (lig. triangularedextrum); ліву трикутну зв’язку (lig. triangularesinistrum). 51. Печінка: внутрішня будова ( частки, частини, сегменти, часточки). У печінки виділяють традиційні праву, ліву, хвостату і квадратну частки. За новою анатомічною номенклатурою поділ печінки ґрунтується на розгалуженні ворітної печінкової вени (venaportaehepatis), печінкових артерій (aa. hepaticae) і печінкових проток (ductushepatici).Ці частки печінки розвиваються окремо і хірургічно їх можна розділити.:Виділяють таку сегментацію печінки (segmentatiohepatis): частки (lobi), частини (partes), відділи (divisiones) та сегменти (segmenta)ю 52.Печінка: утворення і шліхи відтоку жовчі Печінка (hepar) отримує:артеріальну кров із власної печінкової артерії (a. hepaticapropria); венозну кров з ворітної печінкової вени (venaportaehepatis). У печінковій часточці (lobulus hepatis) кров проходить через синусоїдні судини (vasasinusoidea) до центру часточки і є мішаною. Увійшовши у ворота печінки (portahepatis), ворітна печінкова вена (venaportaehepatis) та власна печінкова артерія (a. hepaticapropria) розгалужуються на часткові, сегментарні, міжчасточкові та навколочасточкові вени й артерії (arteriaeetvenaelobales, segmentales, interlobulares, perilobulares), які йдуть разом з жовчовивідними міжчасточковими проточками (ductusbiliferiinterlobulares). 53.Жовчний міхур: топографія, частини, будова стінки, функції; Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea) є резервуаром для зберігання жовчі і має:- дно жовчного міхура (fundusvesicaebiliaris; fundusvesicaefelleae);- тіло жовчного міхура (corpusvesicaebiliaris; corpusvesicaefelleae);- лійку жовчного міхура(infundibulum vesicae biliaris;infundibulum vesicae felleae);- шийку жовчного міхура (collumvesicaebiliaris; collumvesicaefelleae), яка переходить в міхурову протоку (ductuscysticus), що має спіральну складку (plicaspiralis). Жовчний міхур розміщений в ямці жовчного міхура і вкритий очеревиною переважно з трьох боків (мезоперитонеально). 54.Загальна жовчна протока: утворення, топографія, будова, функції, Ductus choledochus, утворюється в результаті з'єднання загального печінкового та пузирного проток. Вона розташовується спочатку у вільному правом краї печінково-дуоденальної зв'язки. Ліворуч і кілька ззаду від нього розташовується воротная вена. Загальний жовчний протік відводить жовч в дванадцятипалу кишку. 1) супрадуоденальную частина загальної жовчної протоки йде до дванадцятипалої кишки у правому краї lig. hepatoduodenale 2) ретродуоденальную частина загальної жовчної протоки розташовується позаду верхньої горизонтальної частини duodenum приблизно на 3-4 см правіше воротаря шлунка. 3) панкреатична частина загальної жовчної протоки проходить в товщі головки підшлункової залози 4) інтерстиціальна, кінцева. У товщі стінки великого дуоденального сосочка ампулу оточують гладкі кільцеві м'язові волокна, що утворюють сфінктер печінково-підшлункової ампули, M. sphincter ampullae hepatopancreaticae. 55. Розвиток підшлункової залози в ембріогенезі Підшлункова залоза є провідною складовою частиною органів панкреатодуоденальної зони. Джерелом розвитку залози є три закладки: одна дорсальна і дві вентральні панкреатичні нирки, що представляють собою вирости ентодерми первинної кишки. Дорсальна закладка вростає в ту частину mesogastrium dorsale. яка становить при утворенні сальникової сумки задню її стінку. Обидві вентральних закладки утворюються в якості ліво-і правостороннього випинань загальної жовчної протоки . Лівостороння вентральна закладка підшлункової залози дуже рано втрачає зв’язок із загальною жовчною протокою. В результаті обертання кишкової стінки зачатки зближуються і зливаються .На час народження з них утворюється єдиний непарний орган, не пов’язаний зі стінками дванадцятипалої кишки, основна маса підшлункової залози утворена з дорсальній закладці. 56. Підшлункова залоза: частини, топографія (скелетопотія, синтопія), відношення до очеревини; Pancreas має 3 частини: головку, шийку, тіло, хвіст, розташована у заочеревинномму просторі на рівні тіл 1-3 поперекових хребців. Головка підшл.залози охоплена 12-палою кишкою і має гачкуватий відросток (pr.uncinatus) та вирізку (in. PancreatiS). Cпереду від підшл.залози – чепцева сумка, брижа поперечної ободової кишки і шлунок, нижня порожниста вена, черевна аорта, черевне сплетення, ліві нирка і надниркова залоза, справа-12-а аорта, зліва-селезінка. 57. Екзокринні та ендокринні відділи підшлункової залози, шляхи виведення продуктів їх діяльності. Залоза склад. з екзокринної та ендокринної частини. Екскреторну ф-цію виконують підшлункові ацинуси (acini pancreatici), а ендокринну-численні панкреатичні острівці (insulae pancreaticae). 58. Очеревина: визначення, загальна характеристика.; порожнина очеревини, її вміст. Peritoneum- це серозна оболонка, яка вистилає внутр..поверхню стінок черевної порожнини, якоюсь мірою покриває нутрощі. Порожнина очеревини (cavitas peritonealis)-це замкнутий щілинопод.простір, у якому міститься близько 20мл серозної рідини і єдиний орган - яєчник. 59. Очеревина: загальна характеристика. Чепці, зв’язки, брижі, їх будова та утворення; Очеревина побудована з 6гістолог.прошарків, у тому числі і мезотелію, який покриває її вільну поверхню. Умовно розрізняють очеревину:пристінкову (peritoneum parietale), вісцеральну(viscerate) .Перехід пристінкової у вісцеральну і навпаки, вісцеральної-з органана орган формують її похідні (брижі, чепці, зв*язки). За такої умови виникають сумки, борозни, пазухи, канали. 60.Очеревина: загальна характеристика. Чепці, їх будова Чепці(omentum):малий чепець(om.minus) являє собою дуплікатору очеревини між печінкою –з одного боку та 12-палою кишкою і шлунком –з другого і має вигляд 2-х зв*язок lig.hepatoduodenale et lig.hepatogastricum; великий чепець(om.majus) Має верхню і нижню частини. У складі верхньої -3 зв*язки. 61. Очеревинна порожнина: відділи (поверхи), їх межі; У порожнині очеревини розрізн. 3 відділи:верхній-містить 3 сумки-печінкову, чепцеву, передшлункову та підпечінковий та піддіафрагмовий закутки; середній –знаход. Між брижою поперечної ободової кишки та входом у порожнину малого таза; нижній-очеревина носить назву сечово-статевої. 62. Верхній поверх очеревинної порожнини: печінкова сумка, її межі і сполучення; Печінкова сумка –bursa hepatica знаход. справа від lig.falciformis hepatis і містить праву частку печінки. Зліва від lig.falciformis hepatis та спереду шлунка і малого чепця розташована передшлункова сумка. 63. Верхній поверх очеревинної порожнини : передшлункова сумка, її межі і сполучення; . Лівий піддіафрагмовий закуток і лівий підпечінковий закуток, які обмежовують ліву частку печінки, малий чепець і передню стінку шлунка формують передшлункову сумку (bursa pregastrica). 64. Верхній поверх очеревинної порожнини : чепцева сумка, її межі і сполучення; Bursa omentalis є найбільш ізольованою сумкою. Її сполучення з порожниною очеревини можливе тільки через чепцевий отвір. Сумка обмежена зверху хвостатою часткою печінки, знизу- поперечною ободовою кишкою і її брижею, спереду-малим чепцем і шлунком, ззаду-пристінковою очеревиною.У сумці є 3 закутки: верхній, нижній чепцеві(recessus omentales superior et inferior) і селезінковий (rec.splenicus). 65. Чепцевий отвір: його межі; Чепцевий отвір (foramen omentale) обмежований: - вгорі –хвостатою часткою печінки (lobus caudatus hepatis); - знизу – верхньою частиною дванадцятипалої кишки (pars superior duodeni); - спереду – печінково–дванадцятипалокишковою зв’язкою (lig. hepatoduodenale); - ззаду – печінково–нирковою зв’язкою (lig. hepatorenale) та пристінковою очеревиною (peritoneum parietale). 66. Середній поверх очеревинної порожнини : канали, синуси, закутки, складки, ямки; Складки і ямки парієтальної очеревини передньої стінки живота –нижче від пупка. Є1 непарна та 2 парні пупкові складки.У складках містяться облітерований сечовий хід (urachus), облітерована пупкова артерія. Збоку від кожної складки містяться 3 ямки: надміхурова збоку від серединної, медіальна пахвинна та латеральна пахвинна. Є верхній та нижній клубово-сліпокишкові закутки. 67. Нижній поверх очеревинної порожнини : заглибини; хід очеревини в малому тазі у чоловіків та жінок; У нижньому поверсі сечостатева очеревина у чоловіків формує прямокишково-міхурову заглибину(Excavario rectovesiacalis), а у жінок прямокишково-маткову та міхурово-маткову заглибини (Excavationes rectouterina). Дихальна система 1.Які органи належать до дихальної системи? Systema respiratorium. Це комплекс повітроносних шляхів та органів газообміну-легеневої паренхіми. Розрізняють верхні повітряності щляхи(носова порожнина з при носовими пазухами, глотка) і нижні (гортань, трахея, бронхове дерево). 2. Що належить до верхніх дихальних шляхів? Розрізняють верхні повітряності щляхи(носова порожнина з при носовими пазухами,глотка). 3. Розвиток органів дихальної системи в ембріогенезі. Джерелом розвитку трахеї, бронхів і респіраторного відділу легень служить матеріал вентральної стінки передньої кишки, який є похідним прехордальной пластинки. На 3-му тижні ембріогенезу в ній з’являється мішковидне випинання, яке в нижній частині ділиться на два зачатка – правого і лівого легенів. Розвиток епітелію в повітроносних шляхах і в респіраторному відділі супроводжується утворенням декількох клітинних дифферонів, що взаємодіють між собою в процесі виконання функцій. З мезенхіми, що оточує бронхіальне дерево, диференціюються волокниста сполучна тканина, гладка м’язова тканина, гіалінових і еластична хрящові тканини бронхів, а також капілярна мережа, що обплітає альвеоли. 4. . Особливості будови стінки трубчастих органів дихальної системи Трахея є трубчастим органом. Стінки трахеї склад.з 3-х оболонок:внутр..=слизової з підслизовою основою, середньої-волокнисто-м*язово-хрящової і зовн.-адвентиційної. Слизова об.вистелена псевдобагатошаровим війчастим епітелієм.Підслизова основа побудована з пухкої сполучної тканини. 5. . Розвиток зовнішнього носа і носової порожнини в ембріогенезі. Аномалії розвитку. Найчастіше трапляються випадки збільшення або зменшення к-сті хрящів носа.У задній частині носової перегородки можуть бути додаткові правий і лівий лемешево-носові хрящі. 6. Ніс: частини, будова; Частини: Корінь, спинка, кінчик, крила та носові отвори – крила. Основу зовнішнього носу складають носові частини лобової кістки, лобові відростки верхньої щелепи, носові кістки та хрящі носа. Хрящі: Латеральний хрящ носа, великий хрящ крила, малі хрящі крил, додаткові хрящі носа, лемешево – носовий хрящ, хрящ носової перегородки. 7. Носова порожнина: частини, їх будова та сполучення; Починається двома отворами – ніздрями, закінчується – двома хоанами. Утворена кістковими стінками покритими слизовою оболонкою. З порожниною носа сполучаються приносові пазухи. Дихальна ділянка: частина оболонок носа, обмежена нижнім та середнім носовим ходам та нижньою носовою раковиною. 8. Носова порожнина: носові ходи, їх будова та сполучення; Початкова частина носової порожнини – пристінок носа , обмежений зверху і ззаду носової порожнини порогом носа, утворений верхнім краєм бічної ніжки великого крилового хряща. На бічній стінці носової порожнини розташовані 3 носові раковини: верхня, інколи й найвища, середня, нижня. Проміжки між раковинами називаються носовими ходами. Верхній носовий хід – між верхньою і середньою носовими раковинами. У нього відкдкриваються задні решітчасті комірки, а в клино – решітчастий закуток – отвір клиноподібної пазухи. Середній носовий хід – між середньою і нижньою раковинами. Через решітчасту лійку відкрив. Отвір лобової пазухи. У півмісяцевий розтвір відкриваються верхньощелепна пазуха – пазуха Гаймора , а також передні і середні решітчасті комірки лабіринту решітчастої кістки. Нижній носовий хід – зверху обмежена нижньою носовою раковиною, а знизу – нижньою стінкою носової порожнини. У нього відкриається отвір нососльозової протоки. Між присередньою поверхнею 3 носових раковин і носовою перегородкою є щілиноподібний простір – спільний носовий хід . Усі три носові ходи дозаду продовжуються у носоглотковий хід , який закінчується хоаною. 9. Приносові пазухи: топографія, сполучення, функції, вікові особливості. Рентген анатомія при носових пазух. Приносні пазухи у немовлят практично відсутні , є лише слабо розвинені верхньощелепні пазухи . Формування цих пазух закінчується на 8-9 році життя дитини. Лобова пазуха починає утворюватись тільки на 2 році життя. Клиноподібна формується до 3 років , а комірки решітчастої кістки – до 3-6 років. Комірки решітчастої кістки у дітей 7 років щільно прилягають одна до одної. Див. питання 8. 10. Носова порожнина: функціональні частини, їх будова і функції; Пристінок носа має у сполучнотканинному шарі під епітелієм сальні залози та корені носового волосся , яке є «фільтром» для сторонніх частинок. Дихальна частина: є кінцеві відділи слизових носових залоз. Слиз зволожує поверхню епітелію, затримує частинки пилу і мікроорганізми. У власній пластинці – численні лімфоїдну вузлики. У власній пластинці слизової і підслизовій основі є дуже багато судин, які сприяють зігріванню повітря. У слизовій оболонці нюхової частини розміщені нюхові рецептори. Див. питання 8. |