Анатомія модульні питання. Модульні питання. Модуль Травна система Класифікація внутрішніх органів
 Скачать 1.07 Mb.
|
|
5. Джерело, термін і механізми розвитку остаточної нирки. Див. питання 2 6. Джерела і механізми розвитку сечоводів, сечового міхура. Розвиток сечоводів та сечового міхура пов’язаний з перебудовою клоаки. У зародків тварин-ссавців у клоаку відкриваються обидві мезонефральні протоки і спільна паранефральна протока ( протока Мюллера) У зародка клоака в процесі розвитку розділена поперечною сечово- прямокишковою перетинкою. З переднього відділу, що зветься сечово-статевою пазухою надалі розвинулься тіло і верхівка сечового міхура.трикутник сеч. Міхура розв. З кінцевих відділів мезонефральних проток на другому місяці ембріогенезу. Із заднього відділу клоаки формується прима кишка. 7. Вади розвитку нирок, сечоводів і сечового міхура: механізми їх утворення Аномалії нирок: «підняття» нирок в онтогенезі . Пов’язане з тим, що під час підняття нирки проходять крізь артеріальну розвилку, утворену пипковими артеріями, однак інколи одна з нирок не завершує цього процесу. Злиття полюсів нирок – пов’язане з щільним приляганням нирок. Зростання верхніх і нижніх полюсів нирок. Аномалії сечоводів: Подвоєння сечоводів , рзгалудження верхньої частини сечоводів, додаткові звуження чи розширення сечоводів. Аномалії сечового міхура: Різноманітні випинання стінок, Розщеплення передньої стінки, що супроводжується незрощенням лобкових кісток – ектопія сечового міхура. Збільшення числа вічок при подвоєнні сечоводів. Високе розташування сечового міхура, при чому він має грушоподібну форму.Асиметрія сечового міхура. 8 Нирки: зовнішня будова; описати і продемонструвати на препараті. Має кваселоподібну форму, Поверхні: передня та задня, Краї: медіальний та латеральний, Кінці: Верхній та нижній. Медіальний край має заглиблення – ниркову пазуху. Вхід в пазуху обмежений передніми та задніми губами і називається воротами нирки, в яких похташована ниркова ніжка, що складається з ниркової артерії, ниркової вени, ниркової миски, ниркового нервового сплетення та лімфатичних судин. 9. Нирки: топографія правої і лівої нирки (голотопія, скелетопотія, синтопія); описати і продемонструвати на препараті., Скелетотопія: Розташовані в поза очеревинному просторі екстраперитонеально по обидві сторони від хребтового стовпа, на рівні 12 грудного – 3 поперекового. Права на 2-3 см нижче лівої. Права нирка: 12 грудний – 3 поперекови - Ліва нирка: верх – тіло 11 грудного; низ – 2 поперековий. Синтопія: Кожна нирка розташована у м’язовому нирковому ложі, яке обмежене : латерально-поперечним м’язом живота, ззаду – квадратним м’язом попереку, медіально – великим поперековим м’язом. Верхня третина упирається в діафрагму. Значну частину передньої поверхні правої нирки прикриває печінка, ближче до медіального краб проходить 12пала кишка, нижче – правий вигин ободової кишки. Передню поверхню лівої нирки зверху торкається шлунок, нижче – підшлункова залоза та петлі порожньої кишки. Латеральний край прикриває селезінка, а ззаду по ньому спускається низхідна ободова кишка.Задньою пов.: до діафрагми, переднього м’яза живота та квадратного м’яза попереку. Голотопія: Права нирка проектується в region epigastrica, umbilicalis et abdominalis lateralis dextra. Ліва нирка проектується в region epigastrica ,umbilicalis et abdominalis sinistra. 10. Нирки: оболонки нирки. Описати фасцію нирки Нирка вкрита волокнистою капсулою .До волокнистої капсули зовні прилягає шар жирової клітковини, що утворює жирову капсулу, тканина якої проникає в ниркову пазуху. Ззовні від жирової капсули розташована щільна сполучнотканинна перетинка - ниркова фасція,яка складається з перед ниркового та позаниркового листків . Біля верхніх кінців та бічних країв ці листки зростаються Переднирковий листок лівої нирки переходить на праву нирку. Позанирковий листок фасції покриває задню поверхню кожної нирки і при середньо прикріплюється до бічних поверхонь хребта. Внизу перед- і поза ниркова фасція не з’єднуються між собою. 11. Нирки: фіксуючий апарат нирки. Нирка фіксована за допомогою ниркового ложа , судинної ниркової ніжки та її оболонок. Внутрішньочеревний тиск є одним із факторів , що забезпечують нормальне положення нирок. Ниркова фасція та великі кровоносні судини. 12. Нирки: будова нирки на фронтальному розтині; На фронтальному зрізі нирка складається з зовнішнього шару ( кіркова речовина – кора нирки) та мозкової речовини ( мозок нирки) Кіркова речовина розташована на периферії органа , в ній спостерігається чергування темних та менш темних смуг. Темні ділянки – клубочкова частина pars convaluta, світлі ділянки – промениста частина Мозкова речовина – утворена 14-16 нирковими пірамідами , розташовані верхівками в ової бік ниркового синуса, основою – до поверхні нирки. Між пірамідами знаходяться ниркові стовпи . Верхівки пірамід закінчуються нирковими сосочками на яких є 15 -25 сосочкових отворів, що є продовженням збірних ниркових трубочок пірамід. Ниркові сосочки обернені в порожнину малих ниркових чашок, які в свою чергу , об’єднуються в 2-3 та утворюють великі ниркові чашечки, які відкриваються в ниркову миску. З ниркової миски виходить сечовід. Сечова система 13. Нирки: структурно-функціональна одиниця нирки, її складові частини. Структурно – функціональною одиницею нирки є нефрон (nephronum), який складається з ниркового тільця Мальпігі (corpusculum renale) та трубочки ( канальця ) нефрона (tubulus nephroni) Складовими частинами нирки є паренхіма і строма. Паренхіма складається з зовнішнього кіркового (cortex renalis) і внутрішнього мозкового (medulla renalis) шарів. 14. Нирки: кровоносна система нирки. Структура нефрона взаємопов’язана із внутрішньо органним кровоносним руслом нирки. Ниркова артерія (a. renalis) розгалужується на сегментні артерії, від яких відходять між пірамідами і прямують до кіркової речовини міжчасткові артерії (aa. interlobares). На межі з кірковою речовиною міжчасткові артерії поділяються на дугові артерії (aa. arcuatae), які відгалужують численні міжчасточкові артерії (aa. interlobulares). Міжчасточкові артерії відгалужують до клубочків приносні клубочкові артеріоли (arteriolae afferents glomerulares). Кожна приносна артеріола утворює близько 90 капілярних петель клубочка, з якого виходить виносна клубочкова артеріола (arteriola efferens glomerularis). Вона прямує до мозкової речовини нирки, розгалужуючись на капіляри навколотрубочкової сітки (rete capilare peritubulare), де формуються венули і кров перетворюється на венозну. 15. Нирки: шляхи виділення сечі (компоненти екскреторних шляхів нирки). ????? 16. Ниркова пазуха (синус), її міст; описати і продемонструвати на препаратах. Будова стінки макроскопічної частини екскреторних шляхів нирки. Рентгенанатомія нирки. Ниркова пазуха (sinus renalis) – це заглиблення у паренхіму органа від його воріт до ниркових сосочків та проміжків між ними – ниркових стовпів (columnae renales). У нирковій пазусі розміщена ниркова миска (pelvis renalis), до складу якої входять малі ниркові чашечки (calyces renales minores) і великі ниркові чашечки (calyces renales majores). Ці структури є початковими відділами сечовивідних шляхів. Стінка ниркової миски, зокрема малих і великих чашечок, складається з трьох оболонок – слизової, м’язової та зовнішньої сполучнотканинної . Слизова оболонка (tunica mucosa) вистелена перехідним епітелієм, що лежить на базальній мембрані. М’язова оболонка (tunica muscularis) складається з внутрішнього поздовжнього і зовнішнього колового шарів гладеньких міоцитів. Зовнішня оболонка (tunica adventitia) ниркової миски побудована з пухкої сполучної тканини. 17. Сечовід: частини, топографія (голотопія, скелетопотія, синтопія Частини: У сечоводі розрізняють три частини: - Черевну частину (pars abdominalis) - Тазову частину (pars pelvica) - Внутрішньостінкову частину (pars intramuralis) Скелетотопія: Сечовід (ureter) починається на рівні 3 поперекового хребця Синтопія: Починається зі звуженої частини ниркової миски і впадає в сечовий міхур, косо проходячи через його стінку. 18. Сечовід: будова стінки; звуження; ентген анатомія сечовода. Стінка сечоводу має три оболонки – слизову, м’язову та адвентиційну. Слизова оболонка (tunica mucosa) має поздовжні складки, містить слизові залози і вкрита перехідним епітелієм. М’язова оболонка (tunica muscularis) має зовнішній коловий (stratum externum circulare) і внутрішній поздовжній (stratum internum longitudinale)прошарки непосмугованих м’язових волокон. Зовнішня або адвентиційна сполучнотканинна оболонка (tunica adventitia). Сечовід має три звуження: 1.На початку сечоводу. 2.В ділянці переходу черевної частини в тазову, на рівні межової лінії таза. 3.У місці впадіння сечоводу в сечовий міхур, де ширина його просвіту не перевищує 3 – 4 мм. 19. Сечовий міхур: частини, топографія (голотопія, скелетопотія, синтопія); описати і продемонструвати на препараті. Сечовий міхур (vesica urinaria) це овоїдної форми непарний порожнистий орган для накопичення сечі. Зовні розрізняють такі частини сечового міхура: - верхівку (apex vesicae urinariae), верхньопередня частина якої обернена до передньої черевної стінки; - дно (fundus vesicae) задньонижня частина, яка звужується донизу і формує - шийку (cervix vesicae) сечового міхура; - тіло (corpus vesicae) – найширша частина сечового міхура, що міститься між його верхівкою та дном. Голотопія: Сечовий міхур розташований у передньому відділі порожнини малого таза. Скелетотопія: Порожній орган розташований позаду лобкового симфізу, а в наповненому стані випинається в черевну порожнину на 2 – 3 см вище рівня симфізу. Синтопія: У чоловіків позаду розташовані сім’яні пухирці, ампули сім’явиносних проток та пряма кишка; зверху – петлі тонкої кишки; знизу – передміхурова залоза. У жінок позаду – матка і піхва; зверху – матка; знизу – сечостатева діафрагма. 20. Сечовий міхур: будова стінки, відношення до очеревини. Рентгенанатомія сечового міхура. Стінка сечового міхура містить слизову, м’язову та, частково, серозну оболонку. У місцях, позбавлених серозної оболонки, знаходиться адвентиційна оболонка. Слизова оболонка (tunica mucosa) має підслизову основу (tela submucosa) і в порожньому сечовому міхурі утворює складки. М’язова оболонка (tunica muscularis) має три прошарки не посмугованої м’язової тканини і має назву м’яза – випорожнювала міхура (m. detrusor vesicae). Зовнішній та внутрішній м язові прошарки – поздовжні, а проміжний поперечний – коловий. Останній у ділянці шийки сечового міхура і внутрішнього вічка сечівника формує мяз – замикач сечового міхура (m. sphincter vesicae). Зовнішньою оболонкою верхньо – задньої і частково бічних поверхонь є серозна оболонка (tunica serosa) з підсерозним прошарком (tela subserosa). Інші частини сечового міхура вкриті адвентиційною оболонкою. Відношення до очеревини: наповнений сечовий міхур – це мезоперитонеальний орган, а порожній – екстраперитонеальний. 21. Сечовий міхур: трикутник сечового міхура, його межі (особливості слизової оболонки на цій ділянці); описати і продемонструвати на препараті. На слизовій оболонці передньої ділянки дна сечового міхура виділяють трикутник міхура (trigonum vesicae), де слизова оболонка щільно зростається з м’язовою оболонкою. Кути трикутника містять три вічка: два – сечоводів (ostium ureteris dextrum et sinistrum) та внутрішнє вічко сечівника. Вершина трикутника обернена вниз до внутрішнього вічка сечівника, а основа відповідає поперечній лінії, що з’єднує обидва вічка сечоводів. Вздовж цієї лінії слизова оболонка сечового міхура утворює міжсечовідну складку (plicainterureterica). Позаду від внутрішнього вічка слизова оболонка утворює невеликий виступ – язичок міхура (uvula vesicae), який продовжується в сечівниковий гребінь (crista erethralis). Слизова оболонка на цій ділянці рожевого кольору і містить міхурові залози (glandulae vesicae), поодинокі лімфатичні вузлики, вкрита перехідним епітелієм. 22. Жіночий сечівник; топографія, будова стінки. Топографія: Починається на дні сечового міхура внутрішнім вічком сечівника (ostium urethrae internum) і закінчується зовнішнім вічком сечівника (ostium urethrae externum), яке розташоване на 1,5 – 2 см нижче і позаду головки клітора в присінку піхви. Стінка утворена зі слизової та м’язової оболонок. Слизова оболонка (tunica mucosa) утворює заглибини – сечівникові затоки (lacunae urethrales) і поздовжні складки, серед яких на задній стінці сечівника є одна найтовща і найвища – сечівників гребінь (crista urethralis). М’язова оболонка (tunica muscularis) складається з внутрішнього поздовжнього (stratum internum longitudinale) і зовнішнього колового шарів (stratum externum circulare) шарів. Коловий прошарок зрощений з м’язовою оболонкою сечового міхура і утворює довільний внутрішній м’яз – замикач сечівника (m. sphincter urethrae internus ). Довільний сфінктер сечівника утворений м’язом сечостатевої діафрагми – зовнішнім м’язом – замикачем сечівника (m. sphincter urethrae externus). Зовні сечівник оточений губчастою оболонкою (tunica spongiosa) густим венозним сплетенням. Статева система 1.Органи жіночої статевої системи: топографічна класифікація. Жіноча статева система (systema genital femininum) складається з внутрішніх жіночих статевих органів (organa genitalia feminine interna) – яєчники (ovarium), маткові труби (tubae uterinae), матка (uterus) і піхва (vagina) та зовнішніх жіночих статевих органів (organa genitalia feminine externa) – жіноча соромітна ділянка, або вульва (pudendum femininum, vulva) і клітор (clitoris). 2.Джерела і механізми розвитку яєчника. Стадії розвитку яєчника Яєчники починають утворюватися на восьмому тижні ембріогенезу. Від обох статевих валиків у кожну первинну нирку вростають тяжі епітеліальних клітин – статеві шнури, у товщі яких містяться первинні статеві клітини – гоноцитобласти. Але при диференціації індиферентних статевих залоз у яєчники вони відразу розділяються на два первинні шари: зовнішній кірковий і внутрішній мозковий. Із залишків тіла первинної нирки, що утворене з мезенхіми, формується мозкова речовина яєчника. Первинні статеві клітини – гоноцитобласти поступово зміщуються з мозкової речовини у кору майбутнього яєчника. Від поверхневого епітелію статевого валика в кіркову речовину продовжують вростати статеві шнури. Мезенхіма поступово проростає через шнури, формуючи первинні фолікули. У кожному первинному фолікулі розміщений гоноцитобласт, оточений фолікулярним епітелієм. Фолікулярні клітини диференціюються з епітеліоцитів статевого валика, вони забезпечують живлення статевих клітин, продукують статеві гормони, що регулюють процеси формування жіночих статевих органів. 3. Розвиток маткових труб в ембріогенезі. Вади розвитку. З верхніх парамезонефральних проток (проток Мюллера) утворюються маткові труби. Вади розвитку: Дуже рідко відсутня одна або дві маткові труби, а також трапляється закриття їхнього черевного отвору або маткового вічка. Приблизно 20 – 25% випадків на торочках маткової труби є маленький пухирець (гідатида Морганьї), а в 15 – 20% випадках маткова труба має додаткові отвори. 4. Розвиток матки в ембріогенезі. Вади розвитку. З верхніх парамезонефральних проток (проток Мюллера) утворюються маткові труби. Нижні частини обох парамезонефральних проток зливаються в одну протоку, з якої виникають матка і піхва. Під час розвитку жіночої статевої системи мезонефральна протока (протока Вольфа) редукується. Вади розвитку: При неповному зрощенні кінцевих відділів правої і лівої парамезонефральних проток розвивається дворога матка. Дуже рідко при повному незрощенні цих двох проток утворюються дві матки і дві піхви. При затримці розвитку однієї парамезонефральної протоки виникає асиметрична чи однорога матка. Іноді порожнина матки розділена на дві половини повною чи неповною перетинкою. Нерідко трапляються випадки, коли розвиток матки ніби зупиняється, тоді таку матку називають дитячою, або інфантильною. 4.Джерело і механізми розвитку піхви. Вади розвитку. З верхніх парамезонефральних проток (проток Мюллера) утворюються маткові труби. Нижні частини обох парамезонефральних проток зливаються в одну протоку, з якої виникають матка і піхва. Під час розвитку жіночої статевої системи мезонефральна протока (протока Вольфа) редукується. Вади розвитку: У дівчаток найбільш частими вадами розвитку статевих органів бувають аплазія матки і піхви і пороки, що призводять до порушення відтоку менструальної крові при функціонуючій матці. Частота аплазії піхви і матки становить 1 випадок на 4000-5000 новонароджених дівчаток. При частковому недорозвиненні піхви в пубертатному віці разом з тягнучим болем внизу живота з'являється пухлиноподібне утворення - гематокольпос. Воно збільшується в розмірах у міру накопичення свого вмісту і може займати всю нижню частину живота. Причиною його появи стає неможливість відтоку менструальних виділень з матки. Подібна картина спостерігається і при подвоєнні матки на тлі відсутності другої піхви. 6. Джерела і механізми розвитку зовнішніх статевих органів. Вади розвитку. На третьому місяці внутрішньоутробного розвитку людини попереду від відхідникової (клоакальної)мембрани на передньонижній стінці сечово – статевої пазухи з мезенхіми виникає статевий горбок (tuberculum genitale). Позаду від цього горбка в напрямку до відхідника поздовжньо розташована сечово – статева борозна (sulcus urethralis). Через цю цілину відкривається назовні сечово – статева пазуха. Сечово – статева борозна обмежована з боків статевими складками (plicae genitales). З боків ід статевого горбка і статевих складок утворюється півмісяцеве підвищення шкіри і підшкірної клітковини – статеві валики (tori genitales), які ще називаються губно – калитковими горбами. Усі ці структури є індиферентними зовнішніми статевими органами, з яких надалі розвиватимуться зовнішні чоловічі та жіночі статеві органи. Вади розвитку: Оскільки статевий розвиток чоловіків та жінок розпочинається ідентично (індиферентна стадія розвитку ембріогенезі обох статей), не дивно, що при диференціації та детермінації статі трапляються аномалії. У деяких випадках ці аномалії призводять до появи осіб з ознаками обох статей, відомих як гермафродити. Розрізняють справжній і несправжній гермафродитизм. Справжній гермафродитизм трапляється вкрай рідко. Справжні гермафродити одночасно одночасно мають тканину яєчок і яєчників, яка зазвичай комбінується у вигляді овотестиса (ovotestis). |