Анатомія модульні питання. Модульні питання. Модуль Травна система Класифікація внутрішніх органів
 Скачать 1.07 Mb.
|
|
11. Гортань: топографія (голотопія, скелетопотія, синтопія Скелетотопія: У передній ділянці на рівні тіл 4-6 хребців. Синтопія: Угорі гортань з’єднана зв’язками з під’язиковою кісткою, внизу – продовжується в трахею. Позаду вона прилягає до гортанної частини глотки. Попереду гортані розташовані під’язикові м’язи шиї ( грудинно-під’язиковий, грудинно-щитоподібний, щитопід’язиковий) , їхні фасції та шкіра. З боків – правий і лівий судинні пучки шиї, а також частин щитоподібної залози. 12. Гортань: хрящі, суглоби, зв’язки, м’язи, їх будова Хрящі гортані поділяються на непарні. До непарних належить : щитоподібний хрящ, надгортанник, і перснеподібний , а до парних – черпакуватий, ріжкуватий ( хрящ сантоніні) та клиноподібний ( хрящ Врісбера) Надгортанник побудований з еластичного хряща, а інші – з гіалінового. 13. Гортань: фібро-еластичні утворення гортані, їх будова, функції, присінкова зв’язка, голосова зв’язка; Голосова зв’язка – парна , натягнута з обох боків між голосовими відростками черпакуватого хряща і приблизно, серединою внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща. Є основою для утворення пристінкової складки слизовою оболонкою. Пристінкова зв’язка – парна, розташована вище від голосової зв’язки , проходячи майже паралельно до неї. Починається від верхівки черпакуватого хряща, і прикріплюється до внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща. Є основою для утворення пристінкової складки слизовою оболонкою. 14. Порожнина гортані: частини, їх будова, межі Розміщена в передній ділянці шиї на рівні 4-6 шийних хребців. Угорі з’єднана зв’язками з під’язиковою кісткою, внизу – продовжується в трахею. Має три відділи – пристінок гортані, голосник, підголосникові порожнина. Пристінок гортані починається входом гортані, який сполучається з ротовою порожниною, вхід обмежований з боків – черпакувато-надгортанними складками, спереду надгортанником, ззаду – верхівками черпакуватих хрящів. Пристінок простягається від входу в гортань до пристінкових складок, які обмежують щілину привіска. Середня звужена частина гортані простягається від пристінкової щілини до голосової щілини, утвореної голосовими складками. Голосова щілина – див. в пит.. 15. Нижня частина – підголосникова порожнина . Звужуючись, вона переходить в трахею. Тут у живої людини можна побачити пристінкові та голосові складки. 15. Голосова щілина: межі, утворення, частини Голосова щілина – Rima glottidis - найвужче місце гортані. Має дві частини, Передня, обмежена ділянками голосових складок, що містять голосові зв’язки та м’язи, називається між перетинковою частиною. Задня, обмежена ділянками голосових складок , у товщі яких лежать голосові відростки черпакуватих хрящів, називається між хрящовою частиною. Між пристінковою та голосовою складкю утворюється заглиблення – шлуночок гортані. 16. Функції гортані, теорії голосоутворення. Гортань виконує дихальну, захисну та голосоутворювальне функції. Участь гортані в дихальній функції виражається не тільки в проведення вдихуваного повітря з верхніх дихальних шляхів і видихається з нижніх дихальних шляхів, але і в регуляції акту дихання. Важливим захисним механізмом є лефлекторний кашель, який забезпечує евакуацію з гортані назовні різних чужорідних тіл. У голосоутворенні приймає участь цілий комплекс органів: діафрагма, легені з плеврою, бронхи і трахея, гортань і глотка, порожнини рота і носа, придаткові пазухи носа. При звичайному диханні голосова щілина широко розкрита і має форму рівнобедреного трикутника , основа якого звернена до заду ( до хрящів ) , а вершина - наперед ( до щитовидного хряща ) . Вдихається та видихається повітря при цьому беззвучно проходить через широку голосову щілину . При фонації істинні голосові зв'язки знаходяться в зімкнутому стані. Струмінь повітря, що видихається , прориваючись через зімкнуті голосові зв'язки , кілька розсовує їх убік. В силу своєї пружності , а також під дією м'язів , що звужують голосову щілину , зв'язки повертаються у вихідне , тобто серединне положення , з тим , щоб в силу триваючого тиску видихається повітряного струменя знову розсунуться в сторони , і т.д. таким чином , при фонації відбуваються коливання голосових зв'язок. Ці коливання відбуваються в поперечному , а не поздовжньому напрямку , тобто зв'язки переміщуються до всередину і до назовні , а не догори і донизу . У результаті коливання голосових зв'язок рух струменя повітря , поточної по трахеї під тиском , перетворюється над голосовими зв'язками в коливання частинок повітря . Ці коливання , передаючись у навколишнє середовище , сприймаються слуховим органом як звук голосу. 17. Трахея: і бронхи: топографія, будова стінки; Трахея – займає проміжок між верхнім краєм 7 шийного та 6-7 грудними хребцями. Біфуркація розміщена на рівні 4-5 грудного хребця . До передньої поверхні грудної частини прилягають залишки тимусу та дуга аорти, до задньої – стравохід та перикард, до правої бічної – непарна вена, правий блукаючий нерв, лімфатичні вузли, до лівої бічної – дуга аорти, лівий гортанний поворотний нерв та лімфатичні вузли. Будова стінки – основу складають 16 гіалінових хрящів , які мають форму неповних кілець. Хрящі сполучені між собою кільцевими зв’язками. Задня стінка називається перетинчастою і складається з не посмугованої м’язової та сполучної тканини. Мязові клітини розташовані переважно циркулярно. За його допомогою відб. Зміни діаметра трахеї при диханні та кашлі. Бронхи – беруть початок від трахеї. Правий бронх коротший та ширший , ніж лівий. Довж. Правого бронха : 1,5-2 см. Лівого – 4-6 см . кут між трахеєю та правим бронхом – 150-160. між трахеєю та лівим бронхом – 130-140. Через верхню поверхню правого бронха дугоподібно перекинута непарна вена, до задньої поверхні правого бронха прилягають правий блукаючий нерв та права задня бронхіальна артерія. До передньої – висхідна аорта, права передня бронхіальна артерія та перикард; до нижньої – біфуркацій ні лімфатичні вузли. Будова стінки – аналогічна до будови трахеї. В правому бронху – 6-8 кілець, в лівому – 9-12. 18. Легені: топографія, зовнішня будова ; Легені – парні дихальні органи, які розміщені в плевральних порожнинах. Здійснюють газообмін між вдиханим повітряі кров’ю. За формою нагадують неправильні конуси. Права коротша та ширша за ліву і більша від неї за об’ємом . Топографія: Верхівки легень знаходяться на 3-4 см вище ключиці, а ззаду дос. Рівня остистого відростка 7 шийного хребця. Передня границя правої легені – від верхівки 2 ребра по linea parasternalis до 4 , де прох. Нижня границя. Передня границя лівої легені – 3 ребро, нижня границя – 6 ребро. До верхівки легені з медіального боку прилягає підключична артерія. Основа легень лежить на діафрагмі. Медіальна поверхня правої легені прилягає до правого передсердя, вище – до правої плечоголової та нижньої порожнистої вен, ззаду від віріт – до стравоходу. Медіальна поверхня лівої легені – спереду від воріт до лівого шлуночка. , вище – до дуги аорти та лівої плечоголової вени, ззаду від воріт – до грудної аорти. 19. Корінь легені: топографія, склад. На середостінній часині знаходиться серцеве втиснення та ворота легень. Через них в легені входять головні бронхи, нерви та легеневі артерії, а виходять легеневі вени та лімфатичні судини, що утворюють корінь легень. Топографія: Справа головний бронх розташований зверху, нижче – легенева артерія , спереду і знизу від якої – легеневі вени. Спереду від кореня розташована висхідна аорта , верхня порохниста вена , перикард і частина правого передсердя. Зверху та ззаду – непарна вена. До кореня лівої легені прилягає дуга аорти спереду, ззаду – стравохід. 20. Легені: частки, бронхо-легеневі сегменти, часточки; їх будова. Рентгенанатомія легень. Легені побудовані з часток, які розділені глибокими щілинами. Права легеня складається з трьох часток: верхньої, середньої та нижньої. Ліва легеня має 2 частки: верхню та нижню. Відповідно до судинно-бронхових пучків кожна частка складається з окремих ділянок , які називаються бронхо-легеневими сегментами. Бронхо-легеневий сегмент – це окрема анатомічна ділянка частки легені конусоподібної або пірамідальної форми, що вентилюється одним сегментним бронхом та його розгалуженнями і має власний судинно-нервовий комплекс. В правій та лівій легені є по 10 сегментів. Сегменти правої легені: Верхня частка - Верхівковий сегмент С1, задній сегмент С2, передній сегмент С3; Середня частка - Бічний сегмент С4, при середній сегмент С5; Нижня частка – Верхній сегмент С6, Присередній основний сегмент С7, Передній основний сегмент С8, Бічний основний сегмент С9, задній основний сегмент С10; Сегменти лівої легені: Верхня частка – Верхівково-задній сегмент С1+2 , Передній сегмент С3, Верхній язичковий сегмент С4, Нижній язичковий сегмент С5; Нижня частка – Верхній сегмент С6, Присередній основний сегмент С7, Передній основний сегмент С8, Бічний основний сегмент С9, Задній основний сегмент С10. Часточка – це окрема анатомічна ділянка бронхо-легеневого сегмента , що вентилюється часточковим бронхом та його розгалуженнями і має власний судинно-нервовий комплекс. Будова часточки: Форма – багатогранна піраміда, Вершина спрямована до воріт легені, основа – до поверхонь легені. У вершину часточки заходить часточковий бронх., який галузиться на кінцевих бронхіол, якими й закінчується бронхове дерево. Рентгеноанатомія легені: На р.а. видно у прямій проекції праве та ліве легеневе поле. Ділянки цих полів проектуються вище ключиці та називаються верхівками легень. Кожне легеневе поле поділяють на 3 відділи: верхній, середній, нижній. Легені здорової людини на рентгенограмі світлі. На при середній поверхні між передніми кінцями 2 та 4 ребер знаходиться інтенсивна тінь. Це корені легень. Тіло лівого кореня розташоване дещо вище і частково прикрите серцем. Від тіні середостіння до бічного відділу грудної клітки тягнеться тінь діафрагми, що утворює дугу. Дуга з бічним відділом грудної клітки утворює кут, який відповідає реброво-діафрагмальному синусу. 21. Бронхіальне дерево: розгалуження, будова стінки, функції. Від головного бронха відходять вторинні бронхи, які також розгалужуються та утворюють бронхіальне дерево.Найменші бронхи закінчуються альвеолярними протоками та альвеолами. Фіброзні стінки великич бронхів мають хрящові півкільця з’єднані ззаду пучками гладких м’язів. Слизова оболонка бронха покрита миготливим епітелієм. В дрібних бронхах хрящові півкільця замінені хрящовими зернами. В бронхіолах хрящів нема. Кільцеподібні пучки гладких м’язів лежать суцільним шаром. 22. Альвеолярне дерево: розгалуження, будова стінки. Альвеолярне дерево – це утворення , яке складається з дихальних бронхіол, альвеолярних проток, мішечків та альвеол. Його структурно-функціональною одиницею є легеневий ацинус. Якщо реконструювати в просторі, то він виглядає у вигляді грона. Від кожної дихальної бронхіоли відходять альвеолярні ходи, що закінчуються сліпими альвеолярними мішечками. Стінки альвеолярних ходів і мішечків складаються з альвеол, в яких епітелій стає одношаровим, плоским (дихальний епітелій) і вони заповнені повітрям. Стінку кожної альвеоли обплітає густа сітка кровоносних капілярів. В стінці є теж еластичні волокна, завдяки чого можливе зменшення і збільшення об’єму при диханні. 23. Ацинус: визначення, будова, функції. Легеневий ацинус – це сукупність дихальних бронхіол , альвеолярних протоків , альвеолярних протоків , альвеолярних мішечків та альвеол , що являють розгалуження однієї кінцевої бронхіоли, разом з оточуючою їх сполучною тканиною. Функція: газообмін між повітрям та кров’ю. Легеневий ацинус складається з п’яти частин: альвеолярних бронхіол, альвеолярних ходів, альвеолярних мішечків, легеневих альвеол, кровоносних капілярів, які тісно прилягають до альвеол. 24. Плевра: загальна характеристика, функції; плевральна порожнина, її закутки. Плевра – це серозна оболонка легень, яка складається зі сполучнотканинної основи, вкритої мезотелїєм. У плеврі розрізняють два листки: вісцеральну та парієнтальну плевру. Парієтальна поділяється на середостінну ( обмежує з боків середостіння) , реброву ( вкриває зсередини грудну стінку) та діафрагмальна. Біля нижнього краю кореня легені вісцеральна плевра переходить у парієнтальну й утворює складку – легеневу зв’язку. Функцією плеври та плевральної порожнини є участь у акті дихання . Рідина,що міститься в плевральній порожнині сприяє ковзанню листків плеври відносно один одного при вдиху та видиху. Герметичність цієї порожнини забезпечує те, що легені завжди розкриті та допомагає руху легень. Плевральна порожнина – це вузька замкнута щілина між пристінковою та нутрощевою плеврою, у якій міститься серозна рідина. Переходячи з однієї частини в іншу, плевр. Порожн. Утворює плевральні закутки: реброво-діафрагмовий, реброво-середстінний, хребтово-середостінний, діафрагмово-середостінний. 25. Межі плевральних мішків. Реброво-діафрагмовий закуток: в місці переходу ребрової частини пристінкової плеври в діафрагмову частину. Найнижча точка – на рівні 9 ребра (права); на рівні 10 ребра ( зліва) Реброво- середостінний закуток: утв. в ділянці переднього краю легені при переході ребрової частини пристінкової частини в середостінну частину. Більш виражений у лівій плевральній порожнині в ділянці серцевої вирізки лівої легені. Хребтово-середостінний закуток: розт. Вертикально та утворюється в ділянці переднього краю легені при переході ребрової частини пристінкової плеври в середостінну частину. Заповнений легенею. Діафрагмово-середостінний закуток: розташований у стріловій площині і утв. при переході діафрагмової частини пристінкової плеври в середостінну частину. 26. Середостіння: визначення; класифікація за міжнародною анатомічною номенклатурою. Середостіння - mediastiastinum – це комплекс органів, розміщених між середостінними плеврами. Спереду воно обмежене передньою грудною стінкою; ззаду – хребтом, шийками ребер, і перед хребтовою фасцією; знизу – діафрагмою. Середостіння поділяють на верхнє та нижнє, яке, в свою чергу включає переднє , середнє та заднє. 27. Середостіння: визначення, топографічна класифікація. Органи, судини та нерви переднього середостіння; Середостіння - mediastiastinum – це комплекс органів, розміщених між середостінними плеврами. Спереду воно обмежене передньою грудною стінкою; ззаду – хребтом, шийками ребер, і перед хребтовою фасцією; знизу – діафрагмою. Середостіння поділяють на верхнє та нижнє, яке, в свою чергу включає переднє , середнє та заднє. Переднє середостіння розміщене між тілом груднини та перикардом. Включає до свого складу клітковину та відроги внутрішньо грудної фасції, в листках якої розташовані внутрішні грудні артерії та вени, загруднинні та передні середостінні лімфатичні вузли. 28. Середостіння: визначення, топографічна класифікація. Органи, судини та нерви заднього середостіння; Середостіння - mediastiastinum – це комплекс органів, розміщених між середостінними плеврами. Спереду воно обмежене передньою грудною стінкою; ззаду – хребтом, шийками ребер, і перед хребтовою фасцією; знизу – діафрагмою. Середостіння поділяють на верхнє та нижнє, яке, в свою чергу включає переднє , середнє та заднє. Заднє середостіння розміщене між перикардом і біфуркацією трахеї та хребтом ззаду. Воно включає низхідну аорту, непарну та напівнепарну вени, блукаючі нерви, симпатичні стовбури та нутряні нерви, стравохід, грудну протоку та лімфатичні вузли. Сечова система 1. Які органи належать до сечової системи, їх функції. До сечової системи належать: Нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечівник. Функція: Утворення та виведення сечі, та разом з сечею продуктів метаболізму. 2. Етапи розвитку нирки Передня нирка, або переднирка; первинна нирка, остаточна, або постійна нирка. Переднирка: Утворюється на ранніх стадіях ембріонального розвитку всіх хребетних тварин. Утв. На третьому тижні ембр. Розв. Складається з декількох канальців – протонефридій, що відкриваються одним кінцем – лійкою в первинну порожнину тіла celom , а протилежним – у парну протонефральну протоку, що перетв в мезонефральну протоку.Поблизу лійок розташовані судинні клубочки, в яких відбувається фільтрація рідини. Як видільний орган переднирка залишається тільки у ланцетника. Первинна нирка: закладається наприкінці третього тижня. Формується з 25 сегментарних ніжок, що відокремлюються від сомітів і спланхнотома , пеетворюючись на канальні первинної нирки – мете нефридії(починаються сліпо). Сліпі канальні охоплюють капілярні клубочки , утворюють для них капсули,формують ниркові тільця. Протилежний кінець кожної мета нефридії відкривається в протоку Вольфа. Функціонує як головний видільний орган до другого місяця внутрішньоутробного життя. Постійна нирка: Формування закінчується після народження дитини. Утворюється з виросту мезонефральної протоки та нейрогенної тканини. З протоки Вольфа виникає брунька, що росте догори і вздовж тіла зародка. З цієї трубчастої структури утворюється сечовід, ниркова миска, великі та малі ниркові чашечки, сосочкові протоки, збірні ниркові канальні. З нейрогенної тканини утв. Всі ниркові канальні нефронів , із проксимального відділу яких розвивається капсула клубочка, охоплюючи судинний клубочок ниркового тільця, а дистальні їх кінці сполучаються із збірними нирковими канальцями. Починає функціонувати з 12 тижня. 3. Джерело, термін і механізми розвитку переднирки. Див питання 2 4. Джерело, термін і механізми розвитку первинної нирки. Її похідні. Див. питання 2 |