Анатомія модульні питання. Модульні питання. Модуль Травна система Класифікація внутрішніх органів

• Название: Модульні питання. Модуль Травна система Класифікація внутрішніх органів
• Анкор: Анатомія модульні питання.docx
• Дата: 15.02.2017
• Размер: 1.07 Mb.
• Имя файла: Анатомія модульні питання.docx
• Тип: Документы; #2736
• страница: 8 из 14

8. Лімфатичне (лімфоїдне) кільце глотки: мигдалики, що його утворюють, їх топографія, будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах.

Див питання 7

9. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): лімфатичні (лімфоїдні) вузли, класифікація, топографія, будова, функції

Розташовані на шляхах протікання лімфи від органів і тканин організму до лімфатичних стовбурів та проток., найчастіше в пухкій сполучній тканині та групами. В л.в. знешкоджуються антигени.

Класифікація: Пристінкові, нутрощеві та змішані.

Вкритий сполучнотканинною капсулою лімфатичного вузла від якого відходять перекладки(трабекули) Простори між перекладками заповнені стромою, що утворена ретикулярними клітинамити р.волокнами.В такій сітці розташована паренхіма, яка складається з кіркової ( в центральній частині ) та мозкової (ближче до воріт), та пронизана численними вузькими каналами – лімфатичними проміжними пазухами.

10. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): одинокі лімфатичні (лімфоїдні) вузлики, топографія, будова, функції.

Розташовані переважно у слизовій оболонці глотки, стравоходу, шлунку, тонкої і товстої кишки, жовчного міхура.

Обмежені лімфатичною капілярною сіткою, яка відводить лімфоцити у виносні лімфатичні судини.

11. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): скупчені лімфатичні (лімфоїдні) вузлики, топографія, будова, функції.

Залягають в слизовому шарі клубової кишки. Лімфоїдні вузлики скупчуються та утворюють пейєрові бляшки.

Мають округлу форму, в центрі якої є просвітлення.

Знешкоджують патогенні організми.

12. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): червоподібний відросток: топографія, будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах

Розташовуються у вланній пластинці та слизовому шарі відростка. Будоа та функції див. пит.. 11.

13.Основні ознаки ендокринних залоз:

не мають вивідних проток, свій секрет виводять безпосередньо в кровоносне русло, мають рясне кровопостачання, частіше декілька пар артерій. Ендокринні залози топографічно роз’єднані, мають невелику масу, але виявляють величезний вплив на організм. Продукти діяльності ендокринних залоз – гормони, вони є хімічними носіями інформаціі. Це надзвичайно біологічно активні речовини, які навіть у незначних кількостях здатні зробити вплив на різні функції організму.

ИЛИ

Залози внутрішньої секреції розрізняються по своїй будові і розвитку, а також по хімічному складу і дії виділених ними гормонів, але усі вони мають загальні анатомо-фізіологічні риси. Насамперед всі ендокринні органи є залозами, що не мають вивідних проток. Основною тканиною майже всіх залоз внутрішньої секреції, що визначає їхню функцію, є залозистий епітелій. Відзначається багатство кровопостачання залоз. У порівнянні з іншими органами на однакову вагу (масу) вони одержують значно більше крові, що зв'язано з інтенсивністю обміну речовин у залозах. Усередині кожної залози мається рясна мережа кровоносних судин, причому залозисті клітки прилягають до кровоносних капілярів, діаметр яких може досягати 20—30 мкм і більш (такі капіляри називаються синусоїдами (sinusoidus)). Залози внутрішньої секреції постачаються великою кількістю нервових волокон, переважно з вегетативної (автономної) нервової системи. Залози внутрішньої секреції функціонують не ізольованою, а зв'язані у своїй діяльності в єдину систему ендокринних органів.Ведучу роль у цій системі грає гіпофіз. Передня частка гіпофіза виробляє так звані тропні гормони, що регулюють роботу інших залоз внутрішньої секреції. У свою чергу секреторна діяльність гіпофіза регулюється гіпоталамусом (hypothalamus) (відділ проміжного мозку). У гіпоталамусі продукуются так називані релізінг-фактори (звільняючі фактори). Вони з гіпоталамуса надходять у гіпофіз, де стимулюють утворення і надходження в кров гормонів його передньої частки. Таким шляхом гіпоталамус через гіпофіз впливає на всю систему ендокринних органів. Унаслідок тісного функціонального зв'язку між гіпоталамусом і гіпофізом (hypophysis) їх поєднують у єдину систему гіпоталамус — гіпофіз. Вплив на діяльність залоз внутрішньої секреції нервова система робить не тільки опосередковано через гіпофіз, але і прямим шляхом через нерви, що йдуть до залоз.

14. Воснові морфологічної класифікації ендокринних залоз лежить джерело їх розвитку – зародковий листок. Розрізняють наступні групи залоз:

Ентодермальні залози: а) похідні зябрового апарату (бранхіогенні залози) – щитоподібна, прищитоподібні залози (gl. thyroidea), загруднинна залоза (тимус); б) похідні кишкової трубки – ендокринна частина підшлункової залози.

Мезодермальні залози: а) кіркова речовина надниркових залоз (cortexgl. suprarenales); б) ендокринна частина статевих залоз (яєчко (didymus), яєчник (epididymidis)).

Ектодермальні залози: а) неврогенна група - ядра гіпоталамуса, гіпофіз, шишкоподібна залоза (gl. pinealis) (епіфіз); б) симпато-адреналова група – мозкова речовина надниркових залоз (medullagl. suprarenales), параганглії (paraganglia).

15.До захворювань, викликаним порушенням функції щитовидної залози, відносяться тиреотоксикоз, або базедова хвороба (спостерігається при гіперфункції залози), і гіпотиреоз — мікседема в дорослих і уроджена мікседема або кретинізм у дитячому віці.

Щитовидна залоза, навколощитовидні залози і вилочкова залоза розвиваються з зачатків зябрових кишень (ентодермального походження) і разом складають бронхіогенну групу залоз (branchiae — зябра).

16.Гормон паращитовидних залоз — паратгормон — регулює обмін кальцію і фосфору в організмі. Недостатність паратгормона приводить до гіпокальцемії (зниження змісту кальцію в крові) і підвищенню вмісту фосфору, при цьому змінюється збудливість нервової системи і спостерігаються судороги. При надлишковій секреції паратгормона мають місце гіперкальціємія і зниження змісту фосфору, що може супроводжуватися розм'якшенням кісток, переродженням кісткового мозку й інших патологічних змін.

У ранньому ембріогенезі прищитоподібні залози розвиваються з епітелію третьої та четвертої правих і лівих глоткових кишень.

17.Коркова речовина (cortex) є похідним мезодерми, розвивається з того ж зачатка, що і статеві залози, складається з епітеліальних кліток, між якими маються тонкі прошарки пухкої сполучної тканини із судинами і нервовими волокнами.

Мозкова речовина (medulla) надниркових залоз є похідним ектодерми, розвивається з того ж зачатка, що і вузли симпатичного стовбура, складається з залозистих кліток, що одержали назву хромаффінних (офарблюються солями хрому в бурий колір).

Порушення функції коркової речовини надпочечників веде до патологічних змін різних видів обміну речовин і змінам у статевій сфері. При недостатній функції (гіпофункції) послабляється опірність організму до різних шкідливих впливів (інфекція, травма, холод і т.п.). Різке зниження секреторної функції надпочечників має місце при бронзовій хворобі (хвороба Аддісона).

Гіперфункція надпочечників викликає відхилення від норми в різних системах органів. Так, при гіпернефромі надпочечника (пухлина коркової речовини) різко підсилюється продукція статевих гормонів, що викликає раннє полове дозрівання в дітей, поява бороди, вусів і «чоловічого» голосу в жінок і т.п.

18.Порушення функції гіпофіза в зв'язку з різноманіттям дії його гормонів є причиною різних патологічних станів. Так, при надлишковому виділенні в дитячому віці гормону росту передньою частиною гіпофіза спостерігається гігантизм, а при недостатній продукції цього гормону — карликовість. Недостатнє виділення антидіуретичного гормону задньою часткою гіпофіза є причиною нецукрового діабету (нецукрового сечоутворення), при якому спостерігаються поліурія (виділення великої кількості сечі) і сильна спрага. Порушення секреції потрійних гормонів у гіпофізі спричиняє зміна гормоноутворення в інших залозах внутрішньої секреції.

Закладка гіпофіза відбувається у зародка людини на 4-й-5-му тижні ембріогенезу в результаті злиття двох окремих зачатків - епітеліального і нейрального. З ектодермального епітелію, що вистилає ротову ямку зародка, випинається гіпофізарній кишені, що прямує до основи несформованого головного мозку і дає початок АДЕНОГІПОФІЗА (adenihypophysis). З закладки проміжного мозкового міхура утворюється випинання, спрямоване до гіпофізарної кишені. З цього випинання утворюється нейрогіпофіз. Обидві закладки зливаються.

19.Зачатки епіфіза з´являються на 6-7 тижні ембріонального розвитку. Клітини. що утворюють епіфіз, розвиваються з макроглії. Судини в епіфізі виявляються на 3–му місяці. Очевидно, у цей час епіфіз уже функціонує. У новородженого маса епіфіза становить 7 мг. Відразу після народження вона зменшується, а потім наростає до 10-14 років (100-200 мг).

20.Щитоподібна залоза (gl. thyroidea) має капсулу — фіброзну оболонку, яка формує внутрішній та зовнішній листки, між якими знаходиться жирова клітковина, в якій проходять позаорганні судини, вени, та гілочки зворотних нервів. Зовнішній шар зпереду сформований претрахеальною пластинкою фасції шиї (lamina pretrachealis fasciae cervicalis), яка переходить в каротидну пластинку ззадуталатерально. Спереду щитоподібну залозу покривають грудинно-щитоподібний (m. sternothyroideus) та під'язиково-щитоподібний м'язи (m. sternohyoideus), латерально — грудинно-ключично-сосцеподібний м'яз (m.sternocleidomastoideus). На задній поверхні, щитоподібна залоза фіксована до перстнеподібного хряща, кілець трахеї та до нижнього констриктора глотки підвішуючою зв'язкою. Завдяки сполученню з гортанню щитоподібна залоза піднімається і опускається при ковтанні, зміщується в бік при повороті голови. Іннервується залоза симпатичними, парасимпатичними і соматичними нервовими гілками. У залозі чимало інтерорецепторів.

Щитовидна залоза є самою великою залозою внутрішньої секреції. Її вага (маса) 30—50 г. У залозі розрізняють праву і ліву дольки і з'єднуючий їхній перешийок (isthmusgl. thyroideae). Від перешийка нерідко відходить догори відросток, названий пірамідальною долькою (lobuluspyramydus). Залоза знаходиться в передньому відділі шиї і покрита фасцією. Права і ліва частки залози прилягають до щитовидного хряща гортані і до хрящів трахеї; перешийок розташований перед другого — четвертого трахеальних кілець.

Зовні залоза має фіброзну капсулу (capsulafibrosa), від якої усередину відходять перегородки, що розділяють речовину залози на дольки. У дольках між прошарками сполучної тканини, супроводжуваними судинами і нервами, знаходяться фолікули (foliculae). Стінка фолікулів складається з одного шару залозистих кліток — тиреоцитів. Величина (висота) тиреоцитів змінюється в зв'язку з їхнім функціональним станом. При помірній активності вони мають кубічну форму, а при підвищеній секреторній діяльності набухають і приймають вид призматичних кліток.

Порожнина фолікулів вистелена густою йодовмісною речовиною — колоїдом, що декретується тиреоцитами і складається переважно з тиреоглобуліну.

Гормони щитовидної залози — тироксин і трийодтиронін впливають на різні види обміну речовин, зокрема підсилюють синтез білків в організмі. Вони впливають також на розвиток і діяльність нервової системи.

21. Пpищитовидні залози (gl. parathyroideae)— дві верхні і дві нижні — являють собою невеликі тільця овальної або округлої форми, вагою (масою) кожна до 0,09 г. Вони знаходяться на задній поверхні правої і лівої дольки щитовидної залози по ходу її артеріальних судин. Сполучнотканинна капсула кожної залози посилає усередину відростки. Між прошарками сполучної тканини знаходяться залозисті клітки — паратиреоцити.Паренхіма паращитоподібних залоз представлена різної форми епітеліальними тяжами (трабекулами) та скупченнями клітин — паратироцитів, між якими розташовані гемокапіляри. Як правило, в організмі людини є чотири прищитоподібних залози — парні верхні і парні нижні. Розміри кожної залози такі: довжина 4-8 мм, ширина 3-4 мм, товщина 2-3 мм. Загальна маса залоз становить в середньому близько 1 г. У дітей залоза блідо-рожевого кольору, у дорослих — жовто-коричневого. Залози мають власні волокнисті капсули (capsula).

22. Наднирковізалози (glandulasuprarenales) – парніутворення (праваіліва) розташованіузаочеревинномупросторібезпосередньонадверхнімкінцемвідповідноїнирки, нарівні 11-12 грудниххребців. Права надниркова залоза лежить дещо нижче, ніж ліва. Права залоза трикутної форми, ліва – пів місяцевої. Довжина надниркових залоз 40-60мм, висота – 20-30мм, товщина – 2-8мм, маса кожної 12-13 г. Залоза має три поверхні, передню, задню і ниркову, два краї – верхній і медіальний. Поверхня надниркових залоз злегка горбиста, на передній поверхні є глибока борозна – воротa (hilum), через які з нього виходить центральна вена залози. Зовні залоза вкрита фіброзною капсулою (capsulafibrosa), від якої в глиб органу йдуть численні сполучнотканинні трабекули. Залоза складається з двох шарів: кіркового(cortex) і мозкового(medullae). Кіркова речовина надниркової залози темно-бурого кольору, складається з трьох зон: клубочкової (z.glomerulosa), пучкової(z.fasciculata) і внутрішньої – сітчастої(f. reticularis). Клубочкова зона утворена дрібними клітинами – адренокортикоцитами, що розташовані у вигляді клубочків. Пучкова зона сформована великими світлими клітинами-адренокортикоцитами, заповненими краплинками ліпідів.У сітчастій зоні дрібні клітини, адренокортикоцити, містять у собі пігмент.

Мінералокортикоїди (альдостерон і ін.) секретуются в клубочковой зоні і впливають на водно-сольовий обмін, зокрема на обмін натрію, а також підсилюють запальні процеси в організмі. Глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортикостерон і ін.) виробляються в пучковій зоні, беруть участь у регуляції вуглеводного, білкового і жирового обміну, підвищують опірність організму і послабляють запальні процеси. Статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон) продукуються в сітчастій зоні і роблять дію, аналогічну гормонам статевих залоз.

Гормони мозкової речовини — адреналін і норадреналін — впливають на різні функції організму, подібно до впливу симпатичного відділу вегетативної (автономної) нервової системи. Зокрема, адреналін стимулює роботу серця, звужує судини шкіри, розслаблює м'язову оболонку кишечнику (зменшує перистальтику), але викликає скорочення сфінктерів, розширює бронхи й ін.

23.Параганглії (paraganglіа) – скупчення гормонально активних клітин, що мають спільне походження з вузлами симпатичної частини автономної нервової системи. Складаються з хромафінних клітин, аналогічних за своєю будовою клітинам мозкової речовини надниркових залоз. Найкраще розвинені у дітей. Досить рано відбувається сполучнотканинне їх переродження. Розрізняють наступні параганглії: міжсонні, поперековий аортальний, надсерцевий. Міжсонний параганглій має розмір 8х3х2 мм, розташований у місці розгалуження загальної сонної артерії на зовнішню і внутрішню. Поперековий аортальний параганглій міститься на передній поверхні черевної аорти, має вигляд тонкої смужки розміром 15х3 мм, добре розвинений у новонароджених і грудних дітей, на 2-3-му році життя зникає. Надсерцевий параганглій непостійний, розташований між аортою і легеневим стовбуром. Параганглії трапляються також на підключичній і нирковій артеріях. Утворюються на 7 тижні ембріогенезу.

24. Гіпофіз, або придаток мозку (hypophysіs), займає серед залоз внутрішньої секреції особливе місце. Під його прямим контролем перебувають щитоподібна залоза, статеві залози, кіркова речовина надниркових залоз. Крім того, разом з гіпоталамусом, гіпофіз забеспечує нейроендокринну регуляцію організму (гіпоталамо-гіпофізарна система). Гіпофіз розташований у порожнині черепа і лежить в ямці турецького сідла клиноподібної кістки й оточений щільною сполучнотканинною оболонкою, зверху прикритий діафрагмою турецького сідла. Через отвір у цій діафрагмі гіпофіз сполучений із воронкою гіпоталамуса проміжного мозку. Маса гіпофіза 0,5-0,6г. Його поперечний розмір складає 10-17мм, передньозадній 5-15мм, вертикальний 5-10мм. У гіпофізі розрізняють передню (аденогіпофіз), проміжну і задню (нейрогіпофіз) частки. Передня частка/аденогіпофіз (adenohypophysis) складається з перекладок, між якими утворюється прошарок сполучної тканини. На поверхні перекладок розташовані клітини – хромофільнимиаденоцити, а в товщі перекладок – хромофобні аденоцити. До передньої частки також відносять ніжку гіпофіза, що з’єднує його з мозком. У ній проходять кровоносні судини. Проміжна частка гіпофіза має вигляд вузької смуги утворена багатошаровим епітелієм. У задній частці гіпофіза (нейрогіпофізі) міститься велика кількість дрібних клітин – пітуїцитів і закінчень аксонів нервових клітин гіпоталамуса. Гіпофіз виділяє укров понад 20 гормонів. Передня частка продукує гормон росту соматропін (СТГ). Він діє на генетичний апарат соматичних клітин, стимулює синтез білка і їх мітотичну активність. Особливо чутливі до нього кісткова і хрящова тканини, тому СТГ є основним регулятором росту організму. Під час зниженого вироблення гормону росту у дитячому віці спостерігається затримка фізичного розвитку – гіпофізарна карликовість. Гіпофізарні карлики мають пропорційно розвинені всі частини тіла, однак вторинні статеві ознаки у них відсутні. Під час підвищеного вироблення соматотропного гормону у дитячому віці розвивається гіпофізарний гігантизм (пропорційне зростання тіла).

25.Шишкоподібне тіло, або епіфіз (corpus pіneale) – це непарний орган, зв´язаний структурно і функціонально з надбугровою ділянкою проміжного мозку. Епіфіз розташований між верхніми горбками покришки середнього мозку і прикріплюється повідцями до обох зорових горбів (рис.78). Довжина шишковидного тіла у дорослої людини 8-15мм, ширина – 10мм, товщина - 4-6мм. Зовні шишковидне тіло вкрите сполучнотканинною капсулою, від якої всередину залози відходять трабекули, ділячи паренхіму залози на часточки. У центрі часточки розташовані великі залозисті клітини паренхіми – пінеалоцити, периферією – гліальні клітини (гліоцити). Функція пінеалоцитів має чіткий добовий ритм: уночі синтезується гормон мелатонін, удень – серотонін. Основний гормон епіфіза мелатонін впливає на пігментні клітини шкіри, викликаючи їх посвітлення, крім того пригнічує розвиток статевих залоз, попереджує передчасне статеве дозрівання, бере участь у регуляції електролітного і вуглеводного обміну, також бере участь у регуляції циркадного циклу організму, впливає на сон. Циклічна активність, яка пов’язана із зміною дня і ночі, є своєрідним біологічним годинником організму.