Національна юридична академія україниімені ярослава мудрогоміжнародне приватне право
 Скачать 5.93 Mb.
|
|
§ 4. Історія науки міжнародного приватного права Головними чинниками виникнення такої галузі, як МПП, були інтенсивні комерційні та цивільні відносини між населенням країн та територіальних одиниць, кожна з яких мала власне, відмінне від інших приватне право. Видатний фахівець у галузі МПП Л. А. Лунц зазначив: «При одноманітному цивільному праві таких держав чи областей немає колізійних питань; за відсутності достатньо розвинутого торгового обміну немає підстав ні для розвитку доктрин про права іноземців, ні для виникнення колізійних вчень» 1 . Отже, лише за наявності двох за- значених умов існували підстави для виникнення проблем міжнародно- го приватного права. Тривалий час вважалося, що в період античності не могло бути МПП, оскільки тодішні цивілізації не визнавали прав за іноземцями: 1 Лунц, Л. А. Курс международного частного права [Текст] : в 3 т. / Л. А. Лунц. – М. : Спарк, 2002. – Т. 1 : Международное частное право: общая часть. – С. 117. 20 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА «війна та рабство іноземцям — ось лозунг давнього теократичного світу» 1 . Але сьогодні все більше дослідників схиляються до думки, що «МПП настільки ж давній феномен соціальної дійсності, як і міжнародна торгівля, оскільки важко уявити міжнародну торгівлю без правил, що її відповідно регулюють (навіть у вигляді звичаїв, що стихійно сфор- мувалися, та принципів природного права)» 2 . Дійсно, зародки норм, подібних до норм МПП, можна знайти і в давньоєгипетських текстах, де передбачалося право іноземців обирати суддів своєї національності; і в Старому Завіті, де вказано, яка частина закону Мойсея застосовується до іноземців, а яка — ні; і в правових актах Стародавньої Греції, де було створено особливу систему юрисдикції для іноземців. У давньоримському праві суб’єктом права визнавався лише грома- дянин Риму (civis romanus), іноземець вважався ворогом (hostis), на якого не поширювався захист законодавства. Але із розвитком торго- вельних відносин з іншими народами змінилися погляди римлян на іноземців, їх стали називати перегрінами (peregrinus) 3 і підпорядкували юрисдикції особливого претора (praetor peregrinus), який ухвалював рішення у справах за участю іноземців з урахуванням законів іноземних країн, що стосувалися справи, а також принципів розумності та справедливості. Таким чином, у Римі виникли дві галузі матеріального цивільного права: jus civile, яке регулювало виключно відносини, що виникали між римськими громадянами, та jus gentium, яке застосову- валося до правовідносин за участю іноземців. У працях багатьох науковців висловлено думку про те, що jus gentium можна визнати своєрідним МПП Стародавнього Риму як універсальним правом, що матеріально-правовими засобами регулювало поведінку представників будь-яких народів 4 Але справжній початок МПП як науки та галузі права пов’язаний із XIIІ ст., коли науковці середньовіччя звернулися до вивчення та коментування Кодексу Юстиніана (Corpus Juris Civilis). У часи феодальної роздрібненості країн Західної Європи між окре- мими самоврядними містами та провінціями велася жвава торгівля. 1 Мандельштам, А. Н. Гаагские конференции о кодификации международного частного права [Текст] / А. Н. Мандельштам. – СПб., 1900. 2 Мережко, А. А. Наука международного частного права: история и современность [Текст] / А. А. Мережко. – Киев : Таксон, 2006. – С. 21. 3 Peregrinus (від лат. per ager – поза домом) – іноземець. 4 Мережко, А. А. Наука международного частного права: история и современ- ность [Текст] / А. А. Мережко. – Киев : Таксон, 2006. – С. 28. 21 Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права У Північній та Середній Італії такі міста, як Піза, Генуя, Болонья, мали розвинену систему своїх законів (статутів), унаслідок чого неминуче виникали колізії, розв’язати які намагалися за допомогою римського права, що вважалося серед італійських правників «писаним розумом» та ідеалом права. Класичним зразком подібного розв’язання колізії є відома глоса 1 Аккурсія 2 , де правник відповідає на запитання: чи мож- на судити громадянина Болоньї за статутами Модени? Коментуючи Кодекс Юстиніана, Аккурсій зазначив: «Відповідно до думки ім- ператорів закон обов’язковий для тих народів, якими вони правлять; отже, для тих, хто знаходиться поза межами їхньої влади, закон не обов’язковий. Тому й болонський громадянин не може підлягати дії моденського статуту». Ця глоса вважається прообразом першої ко- лізійної норми та початком науки колізійного права. Найбільший вплив на розвиток науки МПП періоду середньовіччя справили італійські дослідники права Бартол 3 та його учень Бальд 4 , що належали до школи постглосаторів. У працях цих науковців упер- ше розглянуто і проаналізовано колізії права різних країн та дер- жавоподібних утворень щодо форми договору, дії статутів у галузі спадкування за законом та заповітом, шлюбно-сімейних відносин тощо. Вчення постглосаторів стали відправним пунктом для дослідження колізійної проблематики французькими юристами XVI ст. У той час окремі міста (Париж, Бордо) та провінції (Бургундія, Нормандія, Бре- тань) мали власні звичаї — кутюми 5 , розвиток цивільного обігу зумов- лював численні колізії між ними. За цих історичних обставин почала формуватися французька наука колізійного права. Найвидатнішим представником французького правознавства того часу був Шарль Дю- 1 Глоса (від лат. Glossa) – назва, коментар. 2 Аккурсій (Francesco d’Accorso або лат. – Accursius, 1182–1254) – італійський правник, що зібрав твори глосаторів римського права («Glossa ordinaria»), професор Болонського університету. 3 Бартол (Bartolus a Sassoferrato, 1314–1357) – видатний італійський правознавець, з ім’ям якого пов’язане виникнення науки МПП. Користувався великим авторитетом у країнах Середземномор’я, в Італії та Португалії його рішення мали силу закону, в Німеччині рецепція римського права відбулася у формі коментарів та творів Бальда і його учнів. 4 Бальд (Baldus, 1327–1400) – італійський правник, представник школи постгло- саторів, його п’ятитомний твір юридичних висновків є важливим джерелом та пам’яткою права епохи феодалізму. 5 Кутюм (від фр. сoutume) – звичай. 22 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА мулен 1 , головним досягненням якого в теорії МПП є концепція свобо- ди (або автономії) волі сторін при укладанні договорів. До появи зазначеної концепції договори регулювалися законом країни місця укладання. Аналізуючи практику укладання договорів між фізичними особами різних держав і враховуючи принципи справедливості та розумності, Дюмулен довів примат автономії волі сторін у даних відносинах над приписами звичаїв та статутів. Нині інститут автономії волі сторін закріплено в міжнародних угодах та національному за- конодавстві з МПП майже всіх країн. Досліджуючи колізійні питання, французькі науковці остаточно сформулювали так звану теорію статутів, згідно з якою одні закони чи звичаї (статути) діють лише на території тієї держави, де вони були видані; інші ж мають екстериторіальну дію, тобто є чинними і поза межами своєї держави. До першої групи належать статути, що стосу- ються майна, — вони реальні і не мають сили за кордоном; до другої групи належать ті, що стосуються статусу осіб, — вони є особистими і супроводжують особу на території будь-якої країни. Теорія статутів була розвинута в працях багатьох дослідників того часу, а також отримала продовження в науці колізійного права Ні- меччини та Голландії. У Німеччині проти теорії статутів виступив К. Ф. Вехтер, який у колізійних питаннях пропонував завжди виходити з вимог національного права, а при виборі права надавати перевагу закону країни суду, де розглядається справа. Його вважають засновником націоналістичного напрямку в МПП. На відміну від Вехтера, видатний німецький науковець Ф. К. фон Савіньї 2 розвивав колізійне вчення з огляду на ідею так званої міжнародно-правової спільноти, вважаючи, що в разі виникнення колізійної проблеми слід досліджувати природу цих правовідносини і відшукати той національний правопорядок, з яким вони мають осно- воположний зв’язок. Тобто Савіньї виходив не з роздільності те- риторіальних законів, а із створення ними міжнародно-правової спільності. Ідеї Савіньї істотним чином вплинули на розвиток законо- 1 Дюмулен, Шарль (Charles Dumolin, 1500–1566) – видатний французький правник, коментував законодавство всіх провінцій Франції, спрямовуючи свої зусилля на створення об’єднаного й одноманітного правового регулювання на території всієї держави. Його праці справили вирішальний вплив на розвиток французької юриспруденції в цілому. 2 Савіньї, Фрідріх Карл (нім. Friedrich Carl von Savigny, 1779–1861) – німецький правознавець та історик, засновник історичної школи права. 23 Розділ 1. Поняття міжнародного приватного права давства з МПП, зокрема стали теоретичним підґрунтям для уніфікації колізійних норм європейських країн на початку ХХ ст. У подальшому наука МПП розвивалася більш відокремлено в ме- жах окремих країн. Так, було створено національні школи: голландсь- ка, італійська (Манчіні, Анцилотті), бельгійська (Броше, Лоран), англо- американська (Сторі, Дайсі, Чешир, Норт) та ін. Щодо англо-американської доктрини МПП треба зазначити, що вона значно відрізняється від панівних концепцій у континентальній науці і потребує окремої уваги. До середини XVIII ст. суди Англії не стикалися з колізійними про- блемами, адже комерційні спори з іноземними купцями розглядалися спеціальними судами, які застосовували міжнародне торгове право (lex mercatoria), а у межах країни вже в ХІІІ ст. було завершено процес формування загального права. Коли виникали колізії у справах з іноземцями, судді оголошували себе некомпетентними розглядати такі справи або застосовували право Англії. Колізійна доктрина Англії у першій половині ХІХ ст. була запо- зичена у США, оскільки США — федеративна держава, де кожен штат є самостійним у приватноправовій сфері. Отже, перед американськими судами постійно виникали колізійні питання, що зумовило необхідність запровадження колізійних норм, які б були підставою для розв’язання міжштатних та міжнародних колізій. Засновником американської доктрини міжнародного приватного права був суддя Верховного суду США Джозеф Сторі 1 , який у 1834 р. оприлюднив своє фундаментальне дослідження «Коментар конфліктно- го права». У подальшому доктрину Д. Сторі розвивали та вдосконалю- вали такі науковці, як Дайсі (Велика Британія) та Біль (США). Відправним положенням англо-американської доктрини є висновок про те, що держава взагалі застосовує лише власне право, але може визнати суб’єктивні права, засновані на іноземному законодавстві (так звані «набуті права, англ. vested law). Суб’єктивні права, набуті на підставі іноземного закону, англійські та американські суди розгляда- ють як важливі фактичні обставини, тобто іноземне законодавство розглядається не як право, а як фактична обставина, що підлягає до- казуванню. Значно звужує сферу визнання «набутих прав» широка концепція цивільних-процесуальних відносин, характерна для країн загального 1 Сторі, Джозеф (англ. Joseph Story, 1779–1845) – американський правознавець, член Верховного суду США у 1811–1845 рр. 24 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА права. Наприклад, правові інститути, що в континентальному праві безумовно вважаються матеріально-правовими (позовна давність, розподіл обов’язків у процесі доказування, обчислення збитків тощо), в загальному праві належать до цивільних процесуальних. Оскільки суди при відправленні правосуддя керуються лише національним про- цесуальним законодавством, то низка питань виключається зі сфери дії іноземних законів. Отже, для англо-американської доктрини МПП основним прин- ципом є територіальність та примат національного законодавства. Праці видатних європейських науковців середньовіччя та новітньо- го часу були предметом дослідження українських та російських правознавців і склали фундамент вітчизняної науки МПП 1 . Сьогодні над проблемами МПП в Україні плідно працюють О. О. Мережко, А. С. Довгерт, В. І. Кисіль та ін. Контрольні запитання Які відносини є предметом регулювання міжнародного при- 1. ватного права? У чому полягають особливості змісту термінів «міжнародне» 2. та «приватне» в понятті «міжнародне приватне право»? Які методи правового регулювання притаманні МПП? 3. Охарактеризуйте основні історичні етапи розвитку науки 4. МПП. Як співвідносяться міжнародне приватне та міжнародне 5. публічне право? Назвіть форми їхньої взаємодії. 1 Див.: Брун, М. И. Очерки истории конфликтного права [Текст] / М. И. Брун. – М., 1915; Корецкий, В. М. Очерки англо-американской доктрины международного част- ного права [Текст] / В. М. Корецкий // Избранные труды : в 2 кн. / АН УССР, Ин-т госу- дарства и права. – Киев : Наук. думка, 1989. – Кн. 1. – С. 224–340; Корецкий, В. М. Са- виньи в международном частном праве (к 65-летию со дня смерти) [Текст] / В. М. Корецкий // Избранные труды : в 2 кн. / АН УССР, Ин-т государства и права. – К. : Наук. думка, 1989. – С. 80–88; Лунц, Л. А. Курс международного частного права [Текст] : в 3 т. / Л. А. Лунц. – М. : Спарк, 2002. – Т. 1 : Международное частное право: общая часть. – С. 117; Мережко, А. А. Наука международного частного права: история и современ- ность [Текст] / А. А. Мережко. – Киев : Таксон, 2006. – С. 28. 25 Розділ ІІ Джерела (форми) міжнародного приватного права § 1. Поняття та види джерел (форм) міжнародного приватного права Під джерелами праварозуміють зовнішню форму юридично го закріплення норм права і спосіб надання нормі юридичної обо- в’язковості. Як правило, особливості системи джерел тієї чи іншої галузі права залежать від правової природи цієї галузі. Так, у системі національного права, що регулює внутрішньодержавні відносини, джерелами вважатимуться зовні об’єктивні форми вираження волеви- явлення державної влади, а саме: нормативно-правовий акт, прецедент і звичай. У системі міжнародного права джерелами будуть форми, що виражають інтереси його суб’єктів (держав, міжурядових організацій та ін.), — міжнародний договір і міжнародний звичай. У наш час, коли в Конституції України проголошено верховенство права (ст. 8), а не закону, не залишається підстав для їх ототожнення. Право і закон розмежовуються, першість належить праву як норматив- ному закріпленню справедливості, базується на природних правах людини, а закон розглядається як форма, що покликана відповідати праву як його змісту 1 . Найпоширенішими формами (джерелами) права у більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори 2 . Першість серед цих форм належить нормативно-правовим актам — офіційним документам, які приймаються компетентними органами правотворчості. 1 У радянський період вважалося, що таке розуміння права можливе лише в умо- вах експлуататорського суспільства. За словами Р. О. Халфіної, відмінність права і закону, за якою право розглядається як щось більш високе, що стоїть над законом і є критерієм справедливості, може бути цілком застосоване в умовах експлуататорсько- го суспільства (Халфина, Р. О. Что есть право: понятие и определение [Текст] / Р. О. Халфина // Сов. государство и право. – 1984. – № 11. – С. 23). 2 Загальна теорія держави і права [Текст]. – Х., 2002. – С. 293. 26 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА У МПП застосовуються такі форми (джерела) права: 1) міжнародні договори, а також 2) правові звичаї(міжнародні та внутрішньодержавні); 3) внутрішнє законодавство (вітчизняне та іноземне); 4) судова та арбітражна практика. Як джерело права розглядають правову док- трину, хоча доктринальні положення не є загальновизнаним джерелом права. У правовій системі України формами (джерелами) МПП офіційно визнаються: 1) міжнародні договори; 2) внутрішнє законодавство; 3) правові звичаї (міжнародні та внутрішньодержавні). Судова та арбітражна практика і правова доктрина не є в Україні офіційно ви- знаними формами (джерелами) МПП. Форми і джерела МПП мають певні особливості, викликані на- явністю міжнародних договорів та звичаїв. По-перше, подвійність форм правового регулювання: існування внутрішньодержавного і міжнародного рівнів регулювання одних і тих самих відносин. По-друге, у певних випадках формою МПП може ви- ступати не тільки національне законодавство України (внутрішньодержав- не і міжнародне), а й внутрішнє право інших країн 1 Наприклад, при розгляді справи про спадкування вітчизняний суддя може постати перед необхідністю застосування до спірних правовідносин законодавства Польщі чи будь-якої іншої держави. При цьому суд повинен використати не тільки визнані в Україні закони чи підзаконні нормативні акти, правові звичаї, а й судові прецеденти і навіть доктринальні положення. Специфічним є співвідношення різних форм права. У більшості га- лузей права основною формою регулювання виступає внутрішнє за- конодавство, а міжнародні договори та звичаї застосовуються рідше. У МПП міжнародно-правове регулювання (договори та звичаї) за- стосовується все більше. § 2. Міжнародні договори у галузі міжнародного приватного права У сучасній доктрині МПП та законодавстві більшості країн світу під міжнародним договором зазвичай розуміється міжнародна угода, 1 Хоча з цього приводу в літературі висловлено різні думки: 1) відстоювання тези про подвійність форм (або джерел) міжнародного приватного права; 2) заперечення цієї тези; 3) кваліфікація міжнародного приватного права як комплексної галузі права, що включає як внутрішньодержавні, так і міжнародно-правові норми. 27 Розділ ІІ. Джерела (форми) міжнародного приватного права укладена між двома чи декількома іноземними державами або іншими суб’єктами міжнародного права у письмовій формі та врегульована відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного пра- ва, незалежно від того, міститься така угода в одному чи в декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкрет- ного найменування. Це правило закріплено у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. і Законі України від 9 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України». Як джерело права, що застосовується у сфері МПП, міжнародний договір має свої особливості. Головною особливістю, притаманною міжнародному договору як джерелу права, в МПП є те, що з моменту включення норм міжнародного договору до складу тієї чи іншої правової системи вони діють як внутрішні правові норми, залишаючись при цьому міжнародними договорами, тобто стають частиною національного законодавства певної держави. Аналогічне правило сформульовано і в законодавстві України, зокрема в ст. 9 Конституції України, за якою чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Міжнародний договір укла- дається за загальновизнаними в міжнародному праві правилами, а саме шляхом: проведення попередніх переговорів представників держав або міжнародних організацій; складання тексту договору; парафування чи попереднього підписання тексту договору; підписання, ратифікації або офіційного визнання; обміну ратифікаційними грамотами; опу- блікування тексту договору. Оригінальний текст багатостороннього договору зберігається в одній з держав-учасниць, яка у цьому разі йменується депозитарієм. Під час підписання, ратифікації міжнародних договорів кожна держава-учасниця має право зробити застереження (клаузула) і запере- чувати проти застережень, зроблених іншими учасниками договору. При застосуванні норм міжнародних договорів також слід ураховувати застереження, зроблені різними державами-учасницями, оскільки во ни можуть суттєво змінювати зміст договору. Так, ст. 11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. передбачає можливість укладання договорів в усній формі, однак Україна зробила застереження відповідно до статей 12 та 96 Конвенції про незастосування усної форми договору в тих випадках, коли хоч би одна із сторін має своє комерційне підприємство в Україні. 28 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА Зауважимо, що міжнародний договір стає джерелом права у відповідній національній правовій системі лише за наявності певних умов: а) згоди держави на обов’язковість для неї положень цього між- народного договору, яка може надаватися шляхом підписання догово- ру, обміну документами, ратифікацією договору, прийняттям, приєднанням до договору або застосуванням іншого способу за до- мовленістю сторін; б) набуття чинності цим міжнародним договором в порядку і стро- ки, передбачені в договорі або погоджені між сторонами. Особливістю існування норм міжнародного договору в сучасному МПП є те, що законодавці більшості країн світу у власній правовій системі надають перевагу нормі міжнародного договору над нормою внутрішнього законодавства. Не є винятком й Україна. У Законі України «Про міжнародні договори України», зокрема, передбачається: якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установ- леному порядку, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічне правило міститься й у Законі України «Про міжнародне приватне право» (ст. 3), за яким норма міжнародного договору України має примат над будь-якою нормою, що міститься в цьому Законі. Міжнародні договори класифікуються залежно від критеріїв по- будови тієї чи іншої правової системи в певній державі. Зазвичай до міжнародного договору як джерела МПП прийнято відносити: а) міжнародні договори, що регулюють основні права і свободи людини, зокрема Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про цивільні і політичні права 1966 р. та ін.; б) двосторонні і багатосторонні (універсальні — наприклад Ві- денська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.; регіональні — Угода країн СНД 1992 р. про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р.) міжнародні договори, які містять норми, що регулюють приватноправові відносини з іноземним елементом, зокрема договори про правову до- помогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах; консульські конвенції; з питань міжнародних перевезень, міжнародних торговель- них і фінансових операцій, міжнародного цивільного процесу, між- народного комерційного арбітражу та ін. 29 Розділ ІІ. Джерела (форми) міжнародного приватного права Міжнародні договори також можна класифікувати на: а) само- виконувані (без конкретизації їх змісту в нормах внутрішнього зако- нодавства) і б) такі, що потребують прийняття акта внутрішнього за- конодавства. Держави і міжнародні організації-учасниці міжнародного договору через різні обставини можуть припиняти своє існування. При цьому в доктрині МПП вважається, що такий міжнародний договір може бути чинним для їх правонаступників. Зокрема, чинність міжнародних договорів, укладених УРСР і СРСР, закріплено в Декларації про дер- жавний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Законі України «Про правонаступництво України» 1 . Наша країна підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до про- голошення незалежності України, а також наступництво прав та обов’язків за міжнародними угодами СРСР, які не суперечать Кон- ституції України та інтересам держави. Крім угод, що укладаються державами між собою, існують ще й уго- ди, що укладаються між державами і міжнародними організаціями, а також між самими міжнародними організаціями. Ці угоди також слід відносити до категорії міжнародних договорів, що прямо зазначено у Віденській конвенції про право договорів між державами і міжнародни- ми організаціями або міжнародними організаціями 1986 р. 2 Україною як самостійною державою міжнародні договори уклада- ються: – Президентом України або за його дорученням — від імені України; – Кабінетом Міністрів України або за його дорученням — від імені Уряду України; – міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами — від імені міністерств, інших централь- них органів виконавчої влади, державних органів. Від імені України укладаються такі міжнародні договори: а) політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і кон- тинентального шельфу України; б) що стосуються прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; 1 Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 617. 2 Ведомости Верхов. Совета Союза ССР. – 1986. – № 37. – Ст. 772. 30 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА в) про участь України в міжнародних союзах та інших міжнародних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; г) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови їх тимчасового перебу- вання, включаючи строк виведення, фінансово-економічні, екологічні та інші наслідки і компенсації; ґ) про використання території та природних ресурсів України; д) договори, якими за згодою сторін надається міжнародний характер. Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до ведення Кабінету Міністрів України. Міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо вони передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України, підлягають затвердженню. Затвердження здійснюється Президентом України у формі указу щодо міжнародних договорів, які укладаються: а) від імені України; б) від імені Уряду України, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України. Інші міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України, а також міжвідомчі договори, якщо вони встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Кабінету Міністрів України, затверджу- ються Кабінетом Міністрів України у формі постанов. |