Національна юридична академія україниімені ярослава мудрогоміжнародне приватне право
 Скачать 5.93 Mb.
|
|
§ 7. Уніфікація та гармонізація норм міжнародного приватного права У МПП суттєве значення має узгодження норм, що містяться в нор- мативних актах різних держав, з метою досягнення одноманітності у правовому регулюванні відносин з іноземним елементом. Розрізняють такі підходи до узгодження: 1) зближення законодавства, тобто визначення загальних програм, напрямків, етапів та способів зближення законодавства у певній сфері; 2) його гармонізація, що полягає в запровадженні спільних правових принципів наукових концепцій. Гармонізація може здійснюватися в односторонньому порядку або на основі взаємності. Прикладом односторонніх дій з метою зближення національного законодавства з іноземним є Закон України від 18 березня 2004 р. «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до за- конодавства Європейського Союзу» 1 , яким затверджено програму, що визначає адаптацію національного законодавства, утворення від- повідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективної правотворчості та правозастосування як складової механізму набуття Україною членства в Європейському Союзі. 1 Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 29. – Ст. 367. 39 Розділ ІІ. Джерела (форми) міжнародного приватного права Відповідно до програми адаптація законодавства України є плано- мірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожно- му з яких має досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до acquis Європейського Союзу. На першому етапі необхідно забезпечити розроблення глосарію термінів acquis communautariete 1 для адекватності їх розуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити і запровадити єдині вимоги до перекладів актів acquis communautariete на українську мову, створити централізовану систему перекладів; на підставі вивчення та узагальнення відповідного досвіду держав Цент- ральної та Східної Європи створити ефективний загальнодержавний механізм адаптації законодавства, в тому числі щодо перевірки проектів законів України та інших нормативно-правових актів на предмет їх відповідності acquis Європейського Союзу; розробити загальнодер- жавну інформаційну мережу з питань європейського права; вжити заходів щодо опрацювання та затвердження спільного з Європейським Союзом механізму підготовки планів-графіків адаптації та моніторингу їх виконання. При гармонізації законодавства на основі взаємності країни в міжнародному договорі визначають обов’язки сторін щодо гармонізації тієї чи іншої сфери правового регулювання; 3) уніфікація законодавства, тобто використання правотворчого процесу для встановлення правових норм, тотожних законодавству інших країн. У МПП уніфікація означає процес створення у різних державах одноманітних загальнообов’язкових правових норм для двох чи більше держав, а також забезпечення їх однакового тлумачення і застосування. Мета уніфікації — усунути колізії, розходження між національними правовими актами, які перешкоджають розвиткові відносин у МПП. Засобами уніфікації є: а) міжнародні договори — найбільш поширений засіб здійснення уніфікації; б) типові (модельні) закони. Прикладом є Модельний цивільний кодекс, прийнятий 7 лютого 1996 р. Міжпарламентською Асамблеєю держав-учасниць СНД (його розділ VII містить норми МПП); в) кодифіковані зводи міжнародних торгових звичаїв також 1 Acquis communautariete (acquis) – правова система Європейського Союзу, яка включає акти його законодавства (але не обмежується ними), прийняті в рамках Єв- ропейського співтовариства. 40 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА сприяють досягненню одноманітності у їх розумінні і засто су- ванні. У МПП розрізняють уніфікацію в національному законодавстві (одностороння уніфікація) та уніфікацію в міжнародній сфері. В пер- шому випадку, як правило, відбувається запозичення іноземного досвіду правотворчості для досягнення подібності законодавства декількох держав. Уніфікація у міжнародній сфері здійснюється шляхом укладення відповідних договорів. Країни-учасниці таких договорів можуть використовувати методи прямої чи непрямої уніфікації. При прямій уніфікації в міжнародному договорі встановлюються правові норми, які можуть прямо, без додаткової конкретизації застосовуватися у правових системах країн-учасниць договору, тобто досягається високий рівень одноманітності у правовому регулюванні певних відносин. При непрямій уніфікації держави-учасниці міжнародного догово- ру беруть на себе зобов’язання встановити у національному законодавст- ві правові норми, зміст яких визначено в договорі. Змішаним метод вважається тоді, коли міжнародним договором встановлюються певні норми, але учасникам договору надається пра- во відступати від них у національному законодавстві. Значною мірою уніфікації правових норм сприяють так звані модельні законодавчі акти. Модельні закони є рекомендаційними ак- тами з типовими нормами. Вони не обов’язкові для держав, а слугують нормативним орієнтиром для внутрішнього законодавства, тобто, втілюючи у своєму законодавстві норми типового (модельного) закону, кожна країна має можливість пристосовувати його положення до своїх потреб. Модельні закони приймаються переважно у сфері матеріального права, але можливі і в праві процесуальному. Міжнародна уніфікація правових норм, що регулюють відносини за участю іноземних елементів, розроблення проектів відповідних міжнародних угод здійснюються, зокрема, під егідою ООН. Провідна роль у забезпеченні цього процесу належить Комісії ООН з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ, яка функціонує з 1968 р. Завдан- ням цієї Комісії є сприяння узгодженню й уніфікації правил міжнародної торгівлі. 41 Розділ ІІ. Джерела (форми) міжнародного приватного права Серед основних типових законів, розроблених цією організацією і схвалених Генеральною Асамблеєю ООН, — закони «Про міжнародний комерційний арбітраж» (1983 р.), «Про міжнародні кредитні перекази» (1992 р.), «Про електронну торгівлю» (1996 р.). Зазначена Комісія підготувала Конвенцію ООН про морське перевезення вантажів (прий- нята у 1978 р.), Віденську конвенцію про договори міжнародної купівлі- продажу товарів 1980 р., Конвенцію про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі 1988 р. та ін. Крім цієї Комісії, значну роль в уніфікації законодавства різних країн відіграють такі організації, як Гаазька конференція з міжнарод- ного приватного права. Постійний Статут Конференції було прийня- то у 1951 р. Відповідно до нього завданням Конференції є прогресив- на уніфікація правил МПП. Серед документів, прийнятих Кон- ференцією, — Конвенція з питань цивільного процесу 1954 р., Конвенція про збирання за кордоном доказів по цивільних і торго- вельних справах 1970 р., Конвенція про полегшення доступу до правосуддя за кордоном 1980 р., Конвенція про укладення шлюбу і визнання його недійсним 1978 р. та ін. Міжурядовою організацією, яка складає проекти уніфікованих документів, є Міжнародний інститут з уніфікації приватного права, створений у 1926 р. Він розробив Європейську конвенцію про зовнішньоторговий арбітраж 1961 р., Конвенцію про лізинг і факторинг 1988 р., Принципи міжнародних комерційних договорів 1994 р. та ін. Міжнародні конвенції з уніфікації норм МПП у певній сфері правового регулювання розробляють, зокрема, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Міжнародна морська організація, Міжнародна організація цивільної авіації та інші міжнародні ор- ганізації. Неофіційну кодифікацію торгових звичаїв, чинних у МПП, здійснює Міжнародна торгова палата. Вона згідно із Статутом ООН має консультативний статус, є міжнародною неурядовою організацією, створеною з метою організаційного, технічного і правового забезпечення міжнародного бізнесу. Результатом її діяльності стало видання збірника торгових звичаїв («Trade terms») та інших документів. Вони поклика ні забезпечити відносну одноманітність проведення платежів у міжнародних господарських відносинах. 42 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА Контрольні запитання 1. Назвіть види джерел (форм) МПП та поясніть, у чому по- лягає їх особливість. 2. У чому полягають особливості міжнародного договору як форми МПП? 3. Вкажіть сферу дії та опишіть структуру Закону України «Про міжнародне приватне право». 4. Визначте місце судової практики та прецедентного права у системі джерел (форм) МПП. 5. Назвіть особливості кодифікації, уніфікації та гармонізації норм МПП. 6. Які ви знаєте міжнародні організації, що беруть участь у створенні норм МПП? 43 Розділ ІІІ Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві § 1. Колізійні норми у міжнародному приватному праві: поняття та структура Колізія міжнародного приватного права полягає у відмінності змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент у даних правовідносинах. Іншими сло- вами, основна правова колізія пов’язана з вибором права та зумовлена двома причинами: наявністю іноземного елемента в приватноправо- вих відносинах та різним змістом права різних держав, з якими це відношення пов’язане. Тому приватноправові відносини можуть одно- часно підпадати під регулювання різних систем права (позитивні колізії) або жоден з національних правопорядків може не визнавати себе компетентним (негативні колізії). Крім того, колізії в МПП також можуть виникати безпосередньо при застосуванні іноземного права, наприклад, як результат зіткнення персональних систем права в межах однієї держави (інтерперсональні колізії). Так, у багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки діє кодифіковане цивільне законодавство, але разом із цим в Ірані, Саудівській Аравії, Індії, Ізраїлі та деяких інших державах є чинними й системи релігійного права (мусульманського, іудейського, індуського тощо), норми яких дуже часто суперечать загальним засадам та прин- ципам цивільного законодавства. Більш поширені в МПП інтерлокальні колізії, або колізії права у просторі. У випадку інтерлокальних колізійних норм прийнято гово- рити про колізійні норми складових частин держави. Відомо, що у де- яких державах, насамперед з федеральним устроєм, у суб’єктів фе- дерації або адміністративних одиниць є свої правові системи. У разі 44 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА відсилання колізійної норми до права такої держави виникає питання про те, яке законодавство або яке право має застосовуватися. Яскравим може бути приклад, наведений відомим російським уче- ним М. М. Богуславським. В Італії розглядалося питання про спадок громадянина США, який народився у Сан-Франциско, штат Каліфорнія. За законом від 31 травня 1995 р. «Про реформу італійської системи міжнародного приватного права» (ст. 46) до спадкування належить застосовувати законодавство держави, громадянином якої був спадко- давець на момент своєї смерті, а згідно з п. 1 ст. 18 у випадках, коли відповідно до цього закону повинно застосовуватися право держави, в якій діють одночасно декілька правових систем залежно від те- риторіального або персонального принципу, належне до застосування право визначається на підставі критеріїв, що застосовуються правом цієї держави. У США спадкове право регулюється не федеральним законодавством, а законодавством штатів. Так, у США не встановлено законодавчі критерії для визначення права, що застосовується на підставі федеральних колізійних норм, тому італійський суд повинен, виходячи із п. 2 ст. 18 зазначеного закону, застосувати правову систему, з якою відносини найбільш тісно пов’язані. У цьому разі він повинен виходити не тільки з того, що в США існує громадянство США як федеральної держави, а й із того, що існує громадянство кожного шта- ту. Громадянством штату володіють громадяни, доміцильовані в дано- му штаті. Спадкоємець мав свій домiцилiй (особлива форма місця проживання) в Каліфорнії. Наявність домiцилiю в Каліфорнії має роз- глядатися як наявність тісного зв’язку саме з цим штатом. Звідси випливає, що належить застосувати законодавство Калiфорнiї 1 Отже, якщо виникла необхідність застосувати до якого-небудь відношення право США, то спочатку потрібно визначити, яким законо- давством (федеральним чи штату) регулюються ці правовід носини. Застосування права держави із множинністю правових систем відображено в ст. 15 Закону України «Про міжнародне приватне право», де зазначено, що у разі, якщо підлягає застосуванню право держави, в якій діють кілька територіальних або інших правових систем, на- лежна правова система визначається відповідно до права цієї держави. За відсутності відповідних правових норм застосовуються норми тієї правової системи, яка має більш тісний зв’язок із правовідносинами. 1 Богуславский, М. М. Международное частное право [Текст] : учебник / М. М. Богуславский. – 5-е изд., перераб. и доп. – М. : Юрист, 2004. – С. 93–94. 45 Розділ ІІІ. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві Що стосується дії колізійних норм (інтертемпоральні колізії) у часі, то це питання належить до дискусійних, але головною пробле- мою, пов’язаною з вирішенням цього питання, є те, чи повинні колізійні норми застосовуватися до відносин, що виникли до їх прийняття. Якщо колізійна норма має нейтральний характер, то до визначення її дії у часі неможливо передбачити і характер відносин для сторін. Крім того, зміна колізійної норми може суттєво змінити правовий режим правовідносин. Але деякі інститути МПП можуть мати зворотну дію, наприклад, інститут автономії волі сторін. Так, правові системи деяких держав можуть конфліктувати у пи- таннях, пов’язаних як з колізіями матеріального права (його вибору, кваліфікації, тлумачення), так і з колізіями процесуального права (тоб- то право якої держави має застосовуватися до процесуальних відносин, пов’язаних із розглядом справ з іноземним елементом та виконанням судових рішень, у тому числі держави, правозастосовний орган якої компетентний розглядати справи такого роду). Отож, основний зміст МПП зводиться до колізійної проблеми, яка розв’язується за допомогою особливих норм, спрямованих на подо- лання колізій у МПП, — колізійних. Колізійна норма сама по собі не відповідає на питання про те, які права і обов’язки сторін виникають з даних правовідносин, вона лише вказує компетентний матеріально-правовий закон, що підлягає засто- суванню, тобто є нормою непрямої дії. Колізійна норма може відсилати до будь-якої правової системи на підставі узагальнених принципів МПП. Вона також має нейтральний характер і її застосування не за- лежить від змісту того правопорядку, за яким буде вирішено спір. Колізійна норма — це норма, що визначає, право якої держави може бути застосовано до правовідносин з іноземним елементом (ст. 1 За- кону України «Про міжнародне приватне право»). Структура колізійної норми складається з двох елементів: обсягу та прив’язки. Обсягом колізійної норми називається вказівка у ній на ті відносини, які потребують правового врегулювання, а прив’язкою — вказівка на закон (тобто на правову систему, правопорядок), за допомогою якого і будуть врегульовані зазначені відносини. Прикладом двочленної будови колізійної норми може слугувати ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», а саме: права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають унаслідок за- 46 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА вдання шкоди(обсяг), визначаються за правом держави, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (прив’язка). В обсязі зазначаються відносини, пов’язані із зобов’язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди (зобов’язання з делікту). У прив’язці визначається, за правом якої країни будуть врегульовані ці правовідносини, тобто за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Отже, ця норма Закону не встановлює прав і обов’язків учасників вказаних відносин, а відсилає до права держави, в якій мала місце дія. Традиційно обсяг відповідає конкретному приватноправовому інституту: спадкові відносини, договірні зобов’язання, деліктні зобов’язання, укладання шлюбу і т. д. § 2. Види колізійних норм та основні формули прикріплення Класифікація колізійних норм у теорії МПП здійснюється за пев- ними критеріями і пов’язана переважно з великою кількістю джерел права та особливістю колізійних прив’язок. Вона дає змогу визначити пріоритетність джерел права та виокремити основні принципи, за якими здійснюються вибір права та застосування цих норм у МПП. За джерелами права колізійні норми поділяють на національно- правові (внутрішні), які містяться у внутрішньому законодавстві кожної держави, і міжнародні, які закріплені в міжнародних договорах. Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив’язки. За цим критерієм колізійні норми поділяють на односторонні та двосторонні. Односторонньою є така норма, прив’язка якої прямо називає пра- во держави, що належить застосовувати, й частіше за все вказує на застосування права своєї держави (українська колізійна норма вказує на застосування права України). Так, згідно зі ст. 56 Закону України «Про міжнародне приватне право» форма i порядок укладення шлюбу в Україні визначаються правом України. Такі норми завжди мають ім- перативний характер. Двостороння колізійна норма є більш типовою i її прив’язка не називає право конкретної держави, а формулює загальний принцип, 47 Розділ ІІІ. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві використовуючи який можна обрати право. Тому прив’язку дво- сторонньої колізійної норми називають «формулою прикріплення», тобто вона допомагає прив’язати правовідносини до конкретного правопорядку. В п. 2 ст. 37 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних i кримінальних справах визначається, «що правові стосунки у сфері успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно» 1 . Таким чином, закріплюється можливість застосування або вітчизняного, або іноземного права. Залежно від кількості прив’язок колізійні норми поділяють на прості та складні. Прості колізійні норми містять один обсяг та одну прив’язку. Складні колізійні норми мають декілька прив’язок. Вони можуть містити генеральні і субсидіарні прив’язки. При цьому ви- окремлюються основна (генеральна) прив’язка, яка формулює загаль- не головне правило вибору права (призначене для першочергового застосування), i субсидіарна прив’язка, яка формулює ще одне або декілька правил і застосовується тоді, коли головне правило через будь-які причини не було застосоване або виявилося недостатнім для вибору компетентного правопорядку. Наприклад, у ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності — правом держави, в якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого — правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв’язок іншим чином. Наступний критерій, який може бути покладений в основу кла- сифікації колізійних норм, — це форма вираження волі законодавця (або ступінь обов’язковості для сторін). Згідно з цим критерієм колізійні норми поділяють на імперативні, диспозитивні, альтернативні та кумулятивні. Імперативними є норми, які містять категоричні вказівки щодо вибору права i не можуть бути змінені за погодженням сторін. Прикладом імперативної колізійної норми може бути ч. 3 ст. 42 За- кону України «Про міжнародне приватне право», а саме: «Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації 1 Офіц. вісн. України. – 2006. – № 47. – Ст. 3169. 48 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА в Україні, здійснюється відповідно до права України». Імперативною колізійною нормою є також ч. 1 ст. 16: «Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є». Диспозитивні — це норми, які, встановлюючи загальне правило про вибір права, залишають сторонам можливість відмовитися від нього i тим самим обрати застосоване право. Диспозитивність ви- являється у таких формулюваннях, як «сторони можуть», «якщо інше не встановлено угодами сторін» та ін. Наприклад, у ч. 1 ст. 33 Догово- ру між Україною i Республікою Польща про правові відносини у цивільних і кримінальних справах передбачено, що «зобов’язання, які виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, якщо учасники договірних відносин не підпорядкують ці відносини обрано- му ними законодавству» (курсив наш. — Авт.). Альтернативні норми характеризуються наявністю декількох прив’язок. При цьому вибір однієї з прив’язок виключає подальше використання інших прив’язок. Звичайно вони з’єднуються сполучни- ком «або». Прикладом такої колізійної норми слугує ч. 1 ст. 42 Закону України «Про міжнародне приватне право», а саме: «Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду». Кумулятивними є такі норми, в яких одночасно декілька прив’язок застосовуються до одного правовідношення. Причому застосування однієї з прив’язок не виключає подальшого використання іншої 1 . Так, кумулятивна прив’язка використовується в ч. 3 ст. 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а саме: «Якщо дитину усиновлює подружжя, з якого один є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий — іншої Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законодавством обох Договірних Сторін». При- кладом кумулятивної прив’язки може слугувати і ст. 55 Закону України «Про міжнародне приватне право», де зазначено, що право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. Таким чином кумулятивні колізійні прив’язки перед- бачають застосування одночасно різних правових систем. 1 Кибенко, Е. Р. Международное частное право [Текст] : учеб.-практ. пособие / Е. Р. Кибенко. – Харьков : Эспада, 2003. – С. 35. 49 Розділ ІІІ. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві Формули прикріплення є результатом узагальнення найбільш по- ширених двосторонніх колізійних прив’язок, визначення їх основних видів, які прийнято позначати латинською мовою. Розглянемо найбільш відомі формули прикріплення. 1. Особистий закон фізичної особи (lex personalis), згідно з яким визначаються правовий статус фізичної особи, її право- та дієздатність, а також особисті та інші права. Різновидами особистого закону фізичної особи є: а) закон громадянства (lex patriae, lex nationalis) — означає засто- сування права тієї держави, громадянином якої є дана особа; б) закон місця проживання (lex domicilii) — означає застосуван- ня права тієї держави, де відповідна особа постійно чи переважно проживає. Як інститут міжнародного приватного права lex domicilii вперше виник у XVII ст. у Голландії, а пізніше був визнаний іншими державами. На сьогодні lex domicilii визнається всіма державами з тією лише різницею, що в одних державах він має першочергове значення (країни англо-американської системи права), а в інших — другочерго- ве. Що стосується цього інституту, то lex domicilii буває двох видів, а саме: за походженням і за вибором. Domicilii за походженням отримує кожна особа в момент народження, а domicilii за вибором може вільно отримати будь-яка особа замість domicilii за походженням. Для отри- мання domicilii за вибором необхідно, аби особа фактично проживала у державі, яку вона обрала з наміром залишитися в ній назавжди. Щодо першочергового застосування закону громадянства (lex patriae), то на його захист говорить той факт, що в разі його застосування наба- гато легше встановити особистий статус фізичної особи, тобто зв’язок з державою громадянства є найбільш стабільним. Але велика кількість людей немає взагалі громадянства або має декілька, внаслідок чого і виникає багато проблем як для них, так і в межах міжнародних відносин. Так ось, у цих випадках і є необхідність у застосуванні закону постійного місця проживання, тобто lex domicilii. Слід зазначити, що нині розширюється коло держав, які все частіше використовують так звану змішану систему особистого закону, тобто застосовуються обидва варіанти, що підвищує його ефективність. Визначення правового статусу фізичної особи за особистим за- коном у змішаному варіанті відображено в Законі України «Про міжнародне приватне право», де у ст. 16 зазначено, що «особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої 50 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце проживання або займаєть- ся основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності — місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування». 2. Закон «національності» юридичної особи (lex societatis) — застосовується при вирішенні колізій законів, пов’язаних з правовим становищем іноземної юридичної особи. Дана формула прикріплення передбачає застосування права тієї держави, якій належить юридична особа. Міжнародній практиці відомі різноманітні варіанти визначення «національності» юридичної особи, тобто при виборі ознак для визна- чення особистого статусу юридичної особи немає єдиної думки. 3. Закон місця знаходження речі (lex rei setae) — одна із стародавніх колізійних прив’язок, за допомогою якої визначається речово-правовий статут правовідносин. Вона означає застосування права тієї держави, на території якої знаходиться річ, для врегулювання відносин у сфері права власності, інших речових прав. Так, відповідно до п. 2 ст. 45 Мінської конвенції 1993 р. «право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно». Ця ж формула прикріплення використовується при визначенні права власності на нерухоме майно (п. 1 ст. 38 Мінської конвенції 1993 р.). 4. Закон країни-продавця (lex venditoris) — означає застосування права тієї держави, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона-продавець. Це прив’язка вважається загаль- ною субсидіарною щодо всіх зовнішньоекономічних правочинів. Закон країни продавця застосовується в його дослівному розумінні — до договору купівлі-продажу, а також у широкому розумінні — до інших приватноправових договорів. Отже, централь- ною стороною в договорі купівлі продажу є продавець, а всі останні зовнішньоекономічні правочини конструюються за моделлю цього договору, і, як, наприклад, у договорі про надання послуг, центральною стороною буде право країни-виконавця (ст. 44 Закону Україні «Про міжнародне приватне право»). 5. Закон місця здійснення акту (lex loci actus) — широко викорис- товується у зобов’язальній сфері й означає застосування права тієї 51 Розділ ІІІ. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві держави, на території якої було здійснено акт. Приватноправовий акт — це широке поняття, що охоплює різні приватноправові дії. Основними видами загальної формули прикріплення закону місця здійснення акту є закон місця укладення договору і закон місця виконання зобов’язань. Ці формули прикріплення мають субсидіарний характер відносно автономії волі сторін при регулюванні питань зобов’язального статуту і застосову- ються виключно за відсутністю згоди сторін про вибір права. 6. Закон місця укладення договору (lex loci contractus) — означає застосування права держави, де укладено договір, та використовується у сфері зобов’язального права. Відносно цієї прив’язки існує проблема визначення місця здійснення договору, якщо він укладений між сторо- нами шляхом листування. Місце укладення договору по-різному тлу- мачиться в праві різних країн. Наприклад, в англо-американському праві договір вважається укладеним у тому місці, звідки відправлено акцепт, в країнах Європи — де отриманий акцепт. Тенденція сучасної практики спрямована на відмову від застосування даної формули прикріплення і перш за все тому, що категорія місця укладення дого- вору трансформувалася із фізичної, реальної категорії у формально- юридичну. 7. Закон місця виконання договору (lex loci solutionis) — означає застосування права тієї держави, де зобов’язання, які випливають із договору, підлягають виконанню, і вважається оптимальним варіантом регулювання питань зобов’язального статуту. У праві більшості держав прийнято таке тлумачення місця виконання зобов’язань, а саме: йдеть- ся про місце фактичного здавання товару, товаророзпорядчих документів або місце здійснення платежу. 8. Закон місця укладення шлюбу (lex loci celebrationis) — застосовується в законодавстві деяких країн, регулює сімейні відноси- ни й означає застосування права тієї держави, на території якої укла- дено шлюб. 9. Закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti commissi) — означає застосування права тієї держави, на території якої заподіяно шкоду, і застосовується для регулювання деліктних зобов’язань. Принцип за- кону місця заподіяння шкоди виражено в п. 1 ст. 42 Мінської конвенції 1993 р.: «Зобов’язання про відшкодування шкоди, крім дій, що випли- вають із договору, та інших правомірних дій, визначаються за законо- давством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, що є підставою для вимоги про відшкодування збитків». 52 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА Саме цей принцип відбито в розділі 7 Закону України «Про міжнародне приватне право». Але слід зазначити, що основним принципом сучас- ного вирішення деліктних зобов’язань є можливість вибору законодав- ства, найбільш сприятливого для потерпілого. 10. Закон місця роботи (lex loci laboris) — означає застосування права країни, де здійснюється трудова діяльність, і використовується у сфері міжнародних трудових відносин (основним винятком з даного правила є форма трудового договору). 11. Закон прапора (lex flagi) — означає застосування права тієї країни, під прапором якої, наприклад, ходить судно. Цей колізійний принцип являє собою трансформацію прив’язки «особистий закон» стосовно повітряних, водних та космічних об’єктів. Ці об’єкти є «умов- ною територією» держави прапора, тому для регулювання більшості відносин, які виникають на їх борту, в першу чергу застосовується за- кон прапора. Основна сфера його застосування — торговельне море- плавство, міжнародні морські та повітряні перевезення. 12. Закон суду, який вирішує спір (lex fori), є прив’язкою односторонньої колізійної норми й означає застосування права тієї держави, суд якої розглядає справу з іноземним елементом. Колізійне питання вирішується судом на користь застосування власного на ціонального права. Загаль- ноприйнятою сферою застосування закону суду є міжнародний цивільний процес. Право країни суду цілком може бути застосовне до певного виду приватноправових відносин і ви ступати альтернативою всім останнім формулам прикріплення. У законодавстві більшості держав передбачено: якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлено, суд вирішує справу на підставі свого національного права. У сучасній практиці і доктрині визнано, що закон суду — це «жорстка» колізійна прив’яз ка, і слід максимально нама- гатися відмовлятися від її застосування. 13. Закон, обраний особою, яка вчинила правочин (lex voluntatis), являє собою застосування права тієї держави, яку оберуть самі сторо- ни. Дана формула прикріплення, яка ще має назву «автономія волі сторін», спрямована на врегулювання договірних відносин з іноземним елементом і санкціонована законодавством сучасних держав, між- народними конвенціями універсального та регіонального характеру. Національне колізійне право і міжнародні договори виходять з того, що при розв’язанні всіх колізійних питань у сфері договірних зо- бов’язань вирішальною є воля сторін. У 1991 р. Інститут міжнародного 53 Розділ ІІІ. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві права 1 зазначав, що автономія волі сторін є фундаментальним принци- пом міжнародного приватного права. Перш за все цьому сприяло закріплення даного принципу в міжнародних конвенціях, а саме: Кодексі Бустаманте, Римській конвенції 1980 р. щодо права, застосова- ного до договірних зобов’язань, Міжамериканській конвенції 1994 р. про право, що застосовується до міжнародних контрактів, та ін. У Законі України «Про міжнародне приватне право» принцип автономії волі відображено в ст. 5, де зазначено, що учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, яке підлягає застосуванню до змісту правових відносин, при цьому такий вибір має бути явно вираженим або прямо випливати із дій сторін правочину, його умов чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Сторони можуть об- рати право щодо правочину в цілому або його окремої частини, при цьому вибір права чи зміна раніше обраного права може бути здійснено учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виникнення тощо. Крім того, вибір права або зміна раніше обраного права, які здійснено після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення пра- вочину, але не можуть бути підставою для визнання правочину не- дійсним у зв’язку з недодержанням його форми. Таким чином, національне колізійне право і міжнародні договори виходять з того, що при розв’язанні всіх колізійних питань у сфері договірних зобов’язань вирішальною є воля сторін. Право більшості держав передбачає абсолютну, необмежену і безумовну автономію волі сторін відносно вибору права, що застосовується. До таких держав належать: Вірменія, Австрія, Угорщина, Венесуела, Німеччина, Греція, Канада, Китай, Швейцарія та ін. За законодавством цих держав сторо- ни можуть обрати як право держави, з котрим пов’язані їх правовід- носини, так і право держави, з котрим ці правовідносини не мають зв’язку. При цьому сторони припускають, що в такій спосіб буде за- безпечена найбільша об’єктивність. Однак обмеження можуть вини- кати і з інших причин. Як правило, автономія волі виключається в договірних відносинах, об’єктом яких є нерухомі речі, тобто вибір сторонами права не може впливати на дію імперативних норм держа- 1 Інститут міжнародного приватного права (ІМП), штаб-квартира якого зна- ходиться в Женеві, функціонує як неофіційна наукова організація, заснована в 1873 р. 54 ЗАГАЛьНА ЧАСТиНА ви, з якою договір реально пов’язано. Вибір права сторонами не може також обмежити чи порушити права, яких набули треті особи до мо- менту вибору права або зміни раніше обраного права. Отже, принцип свободи волі не повинен слугувати інструментом обмеження захисту інтересів споживачів та працівників, який гарантують імперативні норми вітчизняного правопорядку. Вибір права також не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах. 14. Закон найбільш тісного зв’язку (proper law) — означає засто- сування права тієї держави, з якою правовідносини найбільш тісно пов’язані, і використовується як у зобов’язальному праві, так і у сфері деліктів, при регулюванні шлюбно-сімейних, спадкових, трудових відносин. Це приклад «гнучкої» колізійної норми, що належить до нового покоління колізійних правил, закріплених у таких правових актах: Конвенція про право 1980 р., що застосовується до договірних зобов’язань; Міжамериканська конвенція 1994 р. про право, що застосовується до міжнародних контрактів; закони про міжнародне приватне право Австрії, Угорщини, Швейцарії та ін. У США другий Звід законів про конфлікт законів у шостому параграфі не тільки сприй- няв цю норму, а й надав їй статусу одного з основних колізійних принципів. У Законі України «Про міжнародне приватне право» за- значений принцип також відображено, а саме в ч. 3 ст. 4 підкреслено, що визначене згідно з колізійними нормами право не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв’язок з певним правом і мають більш тісний зв’язок з іншим правом. Сучас- на особливість колізійного права полягає у відмові від «жорстких» колізійних норм, заснованих на одному критерії вибору права і застосуванні «гнучких» правил, які враховують усі обставини справи. При поділі правовідносин на статути до кожного окремого з них застосовується певне самостійне колізійне регулювання, тобто право тієї держави, з яким певна частина правовідносин найбільш тісно пов’язана. У такий спосіб передбачається врегулювання відносин, що містяться в альтернативних колізійних нормах, а також у разі розще- плення колізійної норми, тобто тоді, коли правовідносини (спадкові) у цілому підпорядковуються одному правопорядку (особистому за- кону спадкодавця), а його окремі питання (спадкування нерухомості) — іншому (закону місця її знаходження). До нового покоління колізійних правил належить і найбільш спри- ятливий закон для сторони. Застосування найбільш сприятливого для 55 Розділ ІІІ. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві сторін закону є однією із сучасних тенденцій у колізійному регулюванні. Як правило, такі колізійні норми встановлюються для регулювання деліктних зобов’язань, шлюбно-сімейних відносин і спрямовані на захист слабкої сторони в такому зобов’язанні. Встановлення подібних норм залежить від рівня розвитку суспільства, від того, наскільки за- конодавець усвідомлює необхідність захисту своїх громадян у подібних ситуаціях. |