Практикум з Ботаніки. Навчальний посібник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладів ііivрівнів акредитації з напрямку Агрономія
 Скачать 12.95 Mb.
|
|
Тема 22. АНАТОМІЧНА БУДОВА СТЕБЛА ПРЯДИВНИХ КУЛЬТУР Загальні зауваження. Прядивні рослини характеризуються безпучковим типом будови. Ще в конусі наростання прокамбій закладається кільцем. З нього розвивається камбій, який дозовні відчленовує суцільний циліндр флоеми, а до середини — ксилему. Відмітною ознакою цих культур є наявність луб'яних волокон. Вони представлені одним (у льону) або двома (у конопель, рамі) типами луб'яних волокон. Первинні луб'яні волокна довгі, еластичні із слабо здерев'янілими оболонками, вторинні — короткі і значною мірою здерев'янілі, що обмежує їх використання в текстильній промисловості. За походженням первинні луб’яні волокна перициклічного або паренхімного, а вторинні - камбіального походження. Об'єкти. 1. Стебло льону-довгунця — Linum usitatissimum L. 2. Стебло конопель посівних — Саnnаbis sativa L. Завдання. 1. Вивчіть особливості анатомічної будови безпучкового типу стебла трав'янистих рослин. 2. Вивчіть будову стебла льону та луб'яних волокон. 3. На прикладі стебла конопель з'ясуйте відмінності його будови від стебла льону. 4. Зарисуйте сектор поперечного зрізу кожного із стебел, і покажіть їх складові частини. Обладнання і матеріали: мікроскопи МБР- 1, лупи, бритви, скальпелі, пінцети, таблиці, готові препарати, реактиви тощо. Література: [1], с. 188 - 191; [2], с. 47-51; [6], с. 127-128; [7], с.101-104; [8], ч. 1, с. 105—107; [9], с. 116—119; [10], с. 238—245; [11], с.137-142; [12], с. 147-154; [13], с. 44-45; [14], с.200-202; [15], с.205-208. 127 Методика виготовлення препарату поперечного зрізу стебла льону. Для виготовлення препарату треба взяти заготовлений шматочок стебла льону і встромити його у розріз серцевини бузини на глибину до 2 см. За допомогою скальпеля вирівняйте поверхню стебла і серцевини бузини: вона повинна бути перпендикулярною до осі стебла. Бритвою або лезом зробіть серію зрізів, бажано з різних ділянок стебла льону (верхньої, середньої і нижньої). Користуючись лупою, відберіть найкращі зрізи: повні, тонкі, з усіма групами тканин. Зрізи помістіть на предметне скло і обробіть флороглюцином або розчином йоду в йодистому калії. Зрізи накрийте покривним скельцем. Виготовлений препарат закріпіть на предметному столику затискувачами. Мікроскопічне дослідження препарату. Краще проводити в два етапи. На першому самостійно виготовлений або готовий препарат розгляньте при малому збільшенні мікроскопа. В результаті ретельного дослідження неважко виділити і розмежувати уже знайомі групи тканин: епідерміс, первинну кору, флоему, камбій, вторинну ксилему та серцевину. Зарисуйте схему сектора поперечного зрізу і нанесіть в альбомі зазначені групи тканин. На другому етапі дослідження ведіть при великому збільшенні мікроскопа. З'ясуйте і в схемі відобразіть деталі та особливості будови згаданих груп тканин і кожної зокрема. Епідерміс добре виявлений, одношаровий. Клітини паренхімні, тонкостінні, прямокутні, з живим цитоплазматичним вмістом. Зовнішня оболонка клітин укрита суцільною золотистою плівкою — кутикулою, яка захищає стебло від змочування, проникнення личинок, спор. В епідермісі добре помітні продихи. Вони складаються із двох замикаючих клітин, що мають потовщені тангентальні оболонки. Між клітинами є продихова щілина, яка відкривається і з’єднується з дихальною порожниною стебла (рис. 59). Первинна кора. Під епідермісом знаходиться досить потужна багатошарова паренхіма, її особливістю є великі розміри клітин, заповнених хлорофіловими зернами, через що її часто називають хлоренхімою. Характерна вона для молодих зеленуватих стебел. Внутрішній шар клітин утворений ендодермою. Клітини великих розмірів, овальної або кутастої форми, містять крохмальні зерна, звідси і назва — крохмаленосна піхва. 128 Луб'яні волокна. За ендодермою легко помітити луб'яні волокна. На препараті чітко відособлені групи великих сріблястих клітин з дуже потовщеними оболонками по всьому периметру. Завдяки цьому в клітинах зберігається малий просвіт. Сформувалися клітини склеренхіми за рахунок клітин перициклу або паренхіми первинної кори, тобто первинні луб'яні волокна. Флоема. Далі на готовому препараті видно флоему фіалкового кольору. В її складі роздивіться ситовидні трубки і клітини-супутниці. Перші більші за розміром, порожнисті клітини, а другі — заповнені густим цитоплазматичним вмістом. Серед цих елементів і навколо них розміщена флоемна паренхі- ма, утворена клітинами середніх і великих розмірів. Камбій добре помітний. Він чітко відособлений, має вигляд сіточки: клітини розміщені одна над одною радіальними рядами. Клітини з цитоплазматичним вмістом, здатні до поділу. Цим він відрізняється від постійних тканин. Вторинна ксилема займає найбільшу частину препарату: в її складі розріз- няють судини, лібриформ і трахеїди, розміщені одна над одною радіальними рядами. Між ними знаходяться живі клітини ксилемної паренхіми з густим цитоплазматичним вмістом, паренхіми серцевинних променів. Внутрішня частина ксилеми у вигляді окремих секторів поміж сусідніми серцевинними променями Рис. 59. Анатомічна будова стебла льону: 1 - епідерміс; 2 - паренхіма первинної кори; 3 – крохмале- носна піхва (ендодерма); 4 - луб’яні волокна; 5 - флоема; 6 - камбій; 7 - вторинна ксиле- ма; 8 – серцевинний промінь; 9 - первинна ксилема; 10 – па- ренхіма серцевини; 11 – порож- нина стебла 129 представляє первинну ксилему. Вона складається з аналогічних елементів: трахеїд, ксилемної паренхіми. У центрі стебла знаходиться жива великоклітинна серцевина, яка в нижній частині частково руйнується, внаслідок чого виникає порожнина. Від серцевини радіусами розходяться серцевинні промені, утворені живими паренхімними клітинами. Методика виготовлення препарату поперечного зрізу стебла конопель. Препарат стебла конопель виготовляється так само, як і стебла льону. Зрізи бажано робити з верхівки, центральної і нижньої частини стебла. На них стебло виповнене, порожнисте із здерев'янілими прикореневими ділянками. Мікроскопічне дослідження препарату. Вивчення краще розпочати під малим збільшенням мікроскопа. При цьому помічаються ті ж самі групи тканин, що і в стебла льону. Схематично зобразіть і покажіть їх співвідношення та просторовий розподіл. Детальне вивчення самостійно виготовленого препарату доцільне при великому збільшенні мікроскопа. Розглянемо окремі блоки тканин. Епідерміс утворює зовнішній шар стебла конопель. Він добре помітний, складається з паренхімних живих клітин середньої величини. Зовнішні оболонки його просочені кутином і утворюють ніжну суцільну жироподібну плівочку-кутикулу. В окремих місцях суцільний епідерміс розривається продихами, які складаються з двох замикаючих клітин. Крім того, місцями можна бачити жорсткі одноклітинні, зігнуті паралельно до поверхні стебла, шорсткі волоски. Під епідермісом залягає первинна кора, складена коленхімою і паренхімою. Коленхіма є особливістю стебла конопель. Вона розміщена безпосередньо під епідермісом або у вигляді прошарку в паренхімі кори. Коленхіма пластинкова, утворена видовженими паренхімними клітинами з потовщеними тангентальними оболонками. Значну частину стебла в периферійній частині займає паренхіма кори. Це великоклітинна паренхіма, що виконує функцію запасання поживних речовин. В її клітинах можна помітити друзи щавлевокислого кальцію. Внутрішню частину на молодому зрізі утворює один шар клітин крохмаленосної піхви. Клітини цього шару часто зливаються з паренхімою кори і слабовиявлені на препаратах. 130 Луб'яні волокна легко знайти на препараті. Тут є два типи луб'яних волокон — первинні і вторинні. Первинні луб'яні волокна розміщені безпосередньо під паренхімою кори у вигляді суцільної смуги або окремих ізольованих ділянок. Утворені вони прозенхімними клітинами. Останні на препараті багатокутні, щільно зімкнуті з рівномірно потовщеними оболонками по всьому периметру. За походженням первинні луб'яні волокна перициклічні або похідні від паренхіми первинної кори. Глибше, серед вторинної флоеми, розміщені вторинні луб'яні волокна. Вони утворені дрібнішими за розмірами клітинами. Останні багатокутні, щільно зімкнуті з рівномірно потовщеними оболонками. За походженням вони камбіальні, більше здерев'янілі і коротші. Господарська якість їх гірша, ніж первинних луб'яних волокон, через що використовуються вони лише для виготовлення мішковини, шпагату тощо. Вторинна флоема представлена ситоподібними трубками, помітними як порожнисті клітини досить великих розмірів, і клітинами-супутницями, які значно дрібніші і мають густий цитоплазматичний вміст. В окремих місцях розсіяно трапляються поодиноко або групами клітини флоемної паренхіми. Камбій має знайому будову: утворений живими чотирикутними паренхімними клітинами з тонкими оболонками. Клітини заповнені цитоплазмою, містять запас генетичної інформації, мають здатність до поділу. Деревина, або вторинна ксилема на препараті займає більшу частину, жовто- золотистого кольору, її легко розпізнати за наявністю великопористих судин. Вони не мають впорядкованості розміщення, розкидані по всій вторинній ксилемі. Більша Рис. 60. Анатомічна будова стебла конопель: 1 - епідерміс; 2 - коленхіма; 3 - паренхіма кори; 4 - первинні луб’яні волокна; 5 - паренхімні клітини; 6 - вторинні луб’яні волокна; 7 - вторинна флоема; 8 - камбій; 9 - вторинна ксилема; 10 – серцевинний промінь; 11 - первинна ксилема; 12 - серцевина 131 частина деревини представлена середньопористими судинами з дуже потовщеними оболонками, здебільшого розташованими одна над одною правильними рядами в радіальному напрямі, розмежовані ксилемною паренхімою і паренхімою серцевинних променів. Ксилемна паренхіма в стеблі конопель розвинута краще, ніж у стеблі льону. В масі вторинної ксилеми можна помітити окремі групи клітин з більш потовщеними клітинними оболонками, які утворюють лібриформ. Особливо чітко виявлений лібриформ на зрізах, зроблених із нижньої частини стебла. Ця частина стебла відзначається вищим ступенем здерев’яніння клітин, порівняно з серединною частиною стебла. Первинна ксилема виявлена у нижній внутрішній частині, що примикає до серцевини. У ній можна розрізнити ті ж самі елементи: великопористі судини, дрібнопористі судини, ксилемну паренхіму, паренхіму первинних серцевинних променів (рис. 60). Від паренхіми серцевини до периферії відходять первинні серцевинні промені, а ті, що не досягають серцевини, утворюють вторинні. Обидва типи серцевинних променів формуються із живих паренхімних клітин з тонкими оболонками і густим цитоплазматичним вмістом. Висновок. Анатомічна будова стебла прядивних рослин належить до безпучкового типу. Цей тип будови закладається ще в конусі наростання у вигляді суцільного кільця прокамбію. В результаті поділу його клітин виникає вторинна твірна тканина - камбій, який відкладає дозовні суцільний циліндр флоеми, а до центру - суцільний циліндр ксилеми. В анатомічній будові виділяються наступні блоки тканин: епідерміс, первинна кора, вторинна кора, камбій, вторинна ксилема, серцевина. У стеблі льону луб’яні волокна перициклічного походження, а у чоловічих рослин конопель (плосконі) – тільки перициклічного, у жіночих рослин (матірки) – і перициклічного і камбіального. На відміну від стебла льону у конопель під епідермісом утворюється коленхіма. Тести для самоконтролю 1. Які характерні ознаки первинної покривної тканини? 2. Які тканини входять до складу первинної кори? 3. Назвіть внутрішню тканину первинної кори і охарактеризуйте її. 4. Назвіть характерну тканину, властиву для стебла прядивних рослин. 5. Що властиво для луб'яних волокон? Яке походження луб'яних волокон льону і конопель? 6. Охарактеризуйте складові частини вторинної флоеми. 7. Яка тканина знаходиться між флоемою і ксилемою? Як вона функціонує? 8. В анатомічній будові якої рослини виділяються первинні і вторинні луб'яні волокна? 9. Чим відрізняється анатомічна будова ксилеми конопель від ксилеми льону? 10. Для якої прядивної рослини в будові стебла виділяється коленхіма і де вона розміщена? 11. Чим відрізняються первинні серцевинні промені від вторинних? 12. Які характерні елементи для первинної ксилеми? 13. У якої рослини в нижній частині стебла утворюється перидерма? 132 14. Яка тканина утворює перимедулярну зону? Розділ V. МОРФОЛОГІЯ ТА АНАТОМІЯ ЛИСТКА Інформаційні дані. Листок – це бічний плагіотропний орган з обмеженим інтеркалярним ростом. Лише в деяких рослин (вельвічії) листок є постійним органом з необмеженим ростом, а листок-папороті росте верхівкою. У процесі еволюції листок виник у зв'язку з переходом рослин до наземного способу життя. Основними функціями його є фотосинтез, дихання, транспірація. У типових листків виявлені такі морфологічні частини: пластинка, черешок, прилисток. Біля основи листка багатьох рослин утворюються прилистки, які, зростаючись, можуть утворити розтруб. У листків злаків є також язичок і вушка. Пластинка — це розширена частина листка, яка своєю основою перетворюється у черешок. Якщо черешок відсутній, то такі листки називають сидячими. У злаків, осок, зонтичних черешок розширюється і утворює піхву. За розміром, формою і консистенцією листкові пластинки дуже різноманітні. Розрізняють прості листки, що мають на черешку листка одну пластинку (яблуня, гречка, кропива), і складні, коли на черешку є по кілька простих листочків, які в листопад відпадають самостійно (акація, люпин). Зміни у формі і структурі листків на різних вузлах пагона в напрямку знизу догори називають гетерофілією (жовтець водяний, стрілолист). Якщо зміни у розмірі і формі листків (рідше) відбуваються на одному вузлі, але листки зорієнтовані неоднаково щодо горизонту і світла, таке явище одержало назву анізофілії. У процесі еволюції внаслідок пристосування до умов середовища листки деяких рослин зазнали видозмін (метаморфоз). Основні метаморфози листків: колючки (барбарис, кактус), вусики (горох, вика), філодії, коли черешок набуває плоскої форми і функціонально заміщує пластинку. Цікавих метаморфоз зазнали листки комахоїдних рослин: наприклад, у венериної мухоловки пластинки прикореневих листків перетворились у ловильні апарати, у пухирника — частина листка перетворена на міхурець тощо. Жилкування листків. Усі листки мають жилки, або провідні пучки. Розрізняють такі типи жилкування: паралельне (злаки), дугове (тюльпан, лілія), перистосітчасте (черемха) , пальчастосітчасте (клен), дихотомічне (гінкго). Анатомічна будова листка. У переважної більшості рослин листки мають дорзовентральну будову (верхня частина листка — дорзальна, а черевна — вентральна). Анатомічна будова листка пов'язана з функцією, яку він виконує. На поперечному зрізі його пластинка складається з таких тканин: покривної, асиміляційної, провідної та механічної. Покривна тканина листка являє собою одношаровий епідерміс, який оточує листок з верхнього і нижнього боків. Зовнішні оболонки клітин верхнього епідермісу вкриті кутикулою, клітини нижнього епідермісу утворюють менш потужний кутикулярний шар, де найчастіше розвиваються волоски, що забезпечують менше випаровування води. У нижньому епідермісі розміщені продихи. 133 Асиміляційна тканина. Частина листка між двома епідермісами називається мезофілом. У багатьох листків мезофіл диференційований на палісадну і губчасту паренхіму або складається з одноманітних клітин. У сосни та ялини мезофіл листка представлений складчастою паренхімою. Провідні тканини пронизують мезофіл листка у вигляді провідних пучків. Здебільшого вони закриті і складаються з ксилеми, що розміщена у верхній частині жилки, і флоеми. До складу ксилеми входять судини, трахеїди, клітини основної паренхіми у вигляді радіальних променів. У флоемі розрізняють ситовидні трубки і клітини-супутниці. У найдрібніших розгалуженнях пучків флоема і трахеї зникають, залишаються тільки трахеїди. Механічні тканини найчастіше розміщені навколо провідних пучків або над ними, завдяки чому служать опорою листка. Хвоїнка сосни під епідермісом має суцільний шар потовщених клітин гіподерми, які також виконують механічну роль. Механічна тканина представлена здебільшого коленхімою та склеренхімою, але можуть бути і склереїди. Тема 23. МОРФОЛОГІЯ І МЕТАМОРФОЗИ ЛИСТКА Загальні зауваження. Виникнення листка у рослин пов’язане з виходом їх з води на сушу. Вперше він з’явився як зовнішній виріст у викопних плауноподібних рослин і трансформувався у справжній плагіотропний бічний вегетативний орган у представників наступних систематичних груп рослин. Листок — це орган фотосинтезу, транспірації та газообміну. У зв’язку з виконанням цих функцій він відзначається високою лабільністю, калейдоскопічною різноманітністю. Свідченням цьому може бути те, що у свій час К. Лінней стосовно листка вжив понад 150 термінів. Листок чутливо реагує на вплив екологічних факторів і зазнає певних видозмін. Об'єкти: листки яблуні, конюшини альпійської, вівса, пшениці, ячменю, костриці, осоту, осоки чорної, петрушки, моркви, дудника, щавлю горобиного, споришу, сосни, верби, подорожника великого, осики, грушанки, любки дволистої, берези, осокору, горлянки, копитняка, стрілолиста, берізки, дурману, частухи, ліщини, шавлії, льону, кропиви, шовковиці, фіалки, розхідника, лутиги, хвилівника, медунки, дуба, винограду, клена, кульбаби, рицини, хмелю, жовтецю, редьки, валеріани, кінських бобів, горіха, акації, горобини, кизилу. Завдання. 1. Вивчіть складові частини листка. 2. Розгляньте і вивчіть на гербарному матеріалі типи листків за загальними обрисами листкової пластинки, її розчленуванням, основою, верхівкою і краєм. 3. Розгляньте і вивчіть типи простих і складних листків. 4. Вивчіть метаморфози листка. 5. Зарисуйте різні типи листків і зробіть відповідні позначення до них. Обладнання і матеріали: лупи, пінцети, голки, живий матеріал, що 134 роздається, гербарій, таблиці. Література: [1], с. 144—151; [3] , с. 98—102; [4], ч. 2, с. 51—62; [6], с. 152—155; [7], c. 106-114; [8], ч. 1, с. 236—247; [9], с. 130—134; [10], с. 187-199; [11], c. 151-166; [12], c. 172-174; [13], c. 48-50; [14], c. 224-228. Методичні поради до вивчення морфології листка. Рекомендуємо зібрати різні типи листків і вклеїти їх в морфологічний гербарій, який студенти повинні здати до 1 жовтня. При цьому систематизуйте листки за будовою або складом, обрисами листкової пластинки, характером верхівки, основи, краю, розчленуванням. Виділіть окремо прості й складні листки, продемонструйте їх особливості будови. Серед матеріалу, що роздається, а також під час екскурсії знайдіть різні види спадкових метаморфозів листка і травматичних видозмін, зумовлених дією біотичних та абіотичних екологічних факторів. 135 Рис. 61. Морфологія і типи листків: а – морфологія простого листка. Типи листків: б-в – черешкові з прилистками (б – простий, яблуня, в – складний, троянда); г – збіжний (волошка); д – сидячий (талабан); е – із піхвою (ячмінь); 1 – стебло; 2 – прилистки; 3 – черешок; 4 – листкова пластинка; 5 – рахіс; 6 – листочок; 7 – піхва; 8 – вушка; 9 – язичок 136 Макроскопічне дослідження будови листка. Візуально спостерігаючи або користуючись лупою, вивчіть складові частини листка. Якщо відшукаєте і візьмете молодий листок яблуні або конюшини альпійської, то безпомилково знайдете такі складові частини листка: прилистки, черешок і листкову пластинку. При уважному розгляді листка осоту або куколю ви не виявите черешка. Такі листки називаються сидячими, або безчерешковими. У листків пшениці, вівса, жита також немає черешка, але видно, що в нижній частині він охоплює стебло і перетворюється в незамкнуту піхву По краях в основі листкової пластинки злаків, виникають придатки, які називають вушками (рис. 61). На місці переходу від піхви до листкової пластинки знаходиться язичок різної величини і форми. При ретельному вивченні осок можна з'ясувати, що в нижній основі листки повністю охоплюють стебло і утворюють замкнуту піхву, а на місці переходу від піхви до листка немає язичка. Це так звані безлігульні листки. У листків моркви, петрушки, дудника черешки розширені при основі і утворюють мішкоподібні здуття. У представників родини гречкових (щавлю) при основі черешка листка прилистки зростаються у розтруб. Рис. 62. Прості листки за загальними обрисами: а – голчастий; б – лінійний; в – овальний; г – видовжений; д – оберненояйцеподібний; е – ниркоподібний; є – стрілоподібний; ж – ланцетний; з – округлий; и – яйцеподібний; і – серцевиднояйцеподібний; ї – лопаткоподібний; й – ромбічний; к – списоподібний и 137 Листки за загальними обрисами. Серед одержаних листків виберіть і в альбомі зарисуйте такі листки за загальними обрисами (рис. 62): голчасті — у сосни; ланцетні — у верби; лінійні — пшениці, жита; яйцеподібні — граба, бузку; оберненояйцеподібні — любки дволистої; ромбічні — берези, осокору; округлі — осики, грушанки; лопаткоподібні — горлянки; стрілоподібні — стрілолиста; списоподібні — березки, щавлю горобиного, ниркоподібні — копитняка; серцеподібні — у липи, фіалки; видовжені — у верби козячої. Листок за формою верхівки: тупий (копитняк), гострий (верба, дурман), загострений (плаун, осокір), гострокінцевий ( плющ, кизил), виїмчастий (жовтяниця). Листки за формою основи листкової пластинки. Із представленого живого і гербарного матеріалу відберіть листки за формою основи листкової пластинки і розмістіть їх у такому порядку: списоподібні (березка), стрілоподібні (стрілолист), клиноподібні (осокір), серцеподібні (фіалка), округлі (осика). Листки за формою краю. Виберіть листочки, які мають цілісний край (льон, частуха), зубчастий (шавлія, береза), двоякозубчастий (ліщина), пилчастий (кропива, шовковиця), городчастий (фіалка, розхідник), виїмчастий (лутига) (рис. 63). Рис. 63. Типи листків: І – листок за формою верхівки: а – тупий; б – гострий; в – загострений; г – гострокінцевий; д – виїмчастий; ІІ – листок за формою основи листкової пластинки; е – клиноподібний; є – округлий; ж – серцеподібний; з – стрілоподібний; и – списоподібний; ІІІ – листок за формою краю; і – тупопилчастий; ї – двоякопилчастий; й – зубчастий; к – колючезубчастий; л – городчастий; м – виїмчастий 138 Листки за жилкуванням. Розглядаючи листки з нижнього боку, видно масу жилок, нервацію. Вивчіть характер жилкування і зарисуйте такі групи жилкування (рис. 64): дихотомічне (гінкго), сітчасте: а.) пальчастожилкове (клен), б.) перистожилкове (груша), паралельне (пшениця), дугове (частуха). Листки за розчленуванням листкової пластинки. На прикладі гербарних зразків і живого матеріалу розгляньте і вивчіть цілісні, надрізані, лопатеві, роздільні та розсічені, ліроподібні, стругоподібні, ниркоподібні, щитоподібні типи листків. Рис. 64. Жилкування листків: а – паралельне; б, в – дугове; г - перистожилкове, д – пальчастожилкове (г,д – сітчасте); е – пальчасте; є – дихотомічне 139 Лопатеві листки відзначаються тим, що виїмки не перевищують 1 / 4 листкової пластинки. Серед них розрізняють трійчастолопатеві (хміль), пальчастолопатеві (виноград справжній), перистолопатеві (дуб). Роздільні листки — це такі, виїмки листкової пластинки яких становлять понад 1 / 4 , або 2 / 3 відстані від краю до центральної жилки. Серед них трапляються трійчастороздільні, пальчастороздільні (клен звичайний), перистороздільні (кульбаба) (рис. 65). Розсічені листки утворюють виїмки, що доходять до центральної жилки, або до основи жилок у листків з пальчастим жилкуванням. Вони представлені перисторозсіченими (помідор, чистотіл) і пальчасторозсіченими (жовтець їдкий, види герані). У ціліснопластинкових листків листкова пластинка не має виїмок (медунка), а у надрізаних – листкова пластинка утворює тільки неглибокі виїмки по краях. Типи листків. Розрізняють прості і складні листки. Прості листки — це такі, що складаються з прилистків, черешка і однієї листкової пластинки. Ви переконалися, що до них належать більшість із тих листків, які були раніше розглянуті. Складні листки — це такі, на спільному черешку яких розміщені прості листочки, кожний з яких вільно і самостійно опадає. До них належать такі типи: трійчастий (конюшина, суниці), пальчастий (люпин, каштан), парноперистоскладний (жовта акація), непарноперистоскладний (біла акація, горобина, шипшина) Рис. 65. Листок за розчленуванням листкової пластинки: а – пальчастолопатевий; б – пальчастороздільний; в – трійчастолопатевий; г – ліроподібний; д – стругоподібний; е – пальчасторозсічений; є – перистолопатевий 140 Парноперистоскладні листки доцільно було б розглянути на прикладі листків горобини або кизилу. На спільному черешку розміщуються попарно з обох боків прості листочки (рис. 66). Видозміни, або метаморфози листка виникають під впливом дії різноманітних екологічних факторів. Найбільш поширеними у помірній зоні є: колючки, вусики, філодії. Рис. 66. Типи складних листків: а, б – парноперисті; в – непарноперистий; г, д – пальчастоскладні; е – трійчастий; є – двоякоперисторозсічений 141 Колючки властиві посухостійким ксерофітним рослинам як пристосування для зменшення випаровування (транспірації). У барбарису і кактусу в колючки перетворюються листки, в акації – прилистки, а в листка астрагалу - верхівка рахіса. Вусик — це видозміна листка, що виконує функцію прикріплення до опори. Вони властиві чіпким рослинам (ліанам). У листка гороху або вики бачите, як непарний листочок перетворюється у вусик, за допомогою якого він прикріпляється до опори. Філодії — це видозміни листків у австралійських акацій, у яких черешок набуває форми листкової пластинки і виконує функцію фотосинтезу. Листкові сукуленти — це такі видозміни, які мають дуже розвинуту водозапасаючу паренхіму, захищену товстим кутикулярним шаром. Такі видозміни видно в очитка, алое та ін. На поперечному зрізі такої видозміни можна побачити дуже розвинену основну паренхіму і слабо представлену механічну тканину. Ловильні апарати — це одна з видозмін, в якої листкова пластинка перетворюється в апарат, що служить для виловлювання комах. Листкова пластинка розширюється і утворює численні залозисті перетравлювачі, які виділяють липку речовину з перетравлюючими ферментами. Такі видозміни характерні для росички. Висновок. Із проведеного морфологічного аналізу різних типів листків стає зрозумілим, що листок є одним із найлабільніших органів. Листки представлені двома основними групами – простими і складними. Прості листки підрозділяються: за формою листкової пластинки, її основою, верхівкою, краєм та за ступенем розчленування. Складні листки характеризуються типом галуження рахіса і способом прикріплення до нього простих листочків. Тести для самоконтролю 1. Які листки називаються простими? 2. Назвіть складові частини листка та їх видозміни. 3. Які ви знаєте типи листків за обрисами листкової пластинки? 4. Назвіть типи листків за їх верхівкою і наведіть приклади. 5. Назвіть типи листків за їх основою і наведіть приклади. 6. Назвіть види листків за формою краю. 7. Які листки називаються складними? 8. Наведіть приклади: пальчастолопатевих, пальчастороздільних і пальчасторозсічених листків. 9. Які типи жилкування листків ви знаєте в одно- і двосім'ядольних рослин? 10. Які види листків видозмінюються у ловильні апарати? 11. Листки яких рослин утворюють колючки? 12. Наведіть приклади рослин, в яких листки перетворилися у вусики. 13. За якими критеріями виділяють листки цілісні, надрізані, лопатеві, роздільні та розсічені? 14. Що собою являють піхви у злаків і осок, чим вони відрізняються? 15. Яке біологічне значення язичка і ловильного апарата? |