Практикум з Ботаніки. Навчальний посібник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладів ііivрівнів акредитації з напрямку Агрономія
 Скачать 12.95 Mb.
|
|
Тема 24. АНАТОМІЧНА БУДОВА ЛИСТКА Загальні зауваження. Анатомічна будова листка зумовлена, з одного боку, еволюцією органу внаслідок природного ускладнення його будови у різних систематичних груп рослин, а з другого боку, внутрішня диференціація є результатом пристосування рослин до різноманітних умов наземного існування і, нарешті, у зв'язку з виконанням функції повітряного живлення, транспірації і газообміну. Саме комплекс цих факторів був причиною генезису та вдосконалення анатомічної будови листка у різних груп рослин. Об'єкти. 1. Листок лимона— Сіtrus limon Burm. fil. 2. Листок камелії — Саmеllia japonica L. 3. Листок кукурудзи — Zеа mауs L. 4. Хвоїнка сосни — Ріnus sylvestris L. Завдання. 1. Самостійно приготуйте препарати названих об'єктів. 2. Вивчіть особливості будови листка одно- і двосім'ядольних рослин. 3. Розгляньте і вивчіть особливості будови хвоїнки сосни. 4. Зарисуйте анатомічну будову листків лимона, камелії, кукурудзи і хвоїнки сосни та позначте їх складові частини. Обладнання і матеріали. Мікроскопи МБР-1 або Біолам, лупи, бритви, скальпелі, пінцети, препарати, таблиці, живий і фіксований матеріал, що роздається. Література: [І], с. 144—162; [2], с. 59—64; [3], с. 98—102; [4], ч. 2, с. 51—63; [6], с. 152—155; [7], c. 114-118; [8], ч. 1, с. 236—251; [9], с. 135— 141; [10], с. 204—212; [11], c. 168-178; [12], c. 174-188; [13], c. 50-52; [14], c. 224-260; [15], c. 182-186. Методика виготовлення препарату поперечного зрізу листка лимона. На дочиста протерте предметне скло нанесіть краплину води або розчину йоду в йодистому калії. Візьміть шматочок серцевини бузини і зробіть у ній поздовжній розріз на глибину 1,5 см. У розріз встроміть шматочки листка, вирізаного уздовж його по обидва боки центральної жилки, шириною до 1,5 см. За допомогою скальпеля або леза вирівняйте поверхню серцевини з шматочком листочка. Він має бути перпендикулярною до осі центральної жилки листка. Гострою бритвою зробіть серію зрізів. За допомогою лупи відберіть 2-3 якнайкращих: тонких і прозорих із захватом центральної жилки. Зрізи помістіть у краплину розчину йоду, або, ще краще, обробіть їх сірчанокислим аніліном. Зрізи накрийте покривним скельцем. Мікроскопічне дослідження препарату. При малому збільшенні мікроскопа ретельно вивчіть загальну будову листка і схематично простим олівцем зарисуйте структурний розподіл окремих груп тканин, покажіть їх співвідношення. Зробивши таку схему, дальше вивчення доцільно проводити при великому збільшенні мікроскопа і послідовно насичувати кожний блок відповідними тканинами та особливостями їх будови. Як і в листка камелії, без ускладнень розрізняється верхній і нижній епідерміси. Верхній епідерміс утворений одним шаром клітин, витягнутих у 143 горизонтальному напрямі. Клітини паренхімні зтонкими оболонками. Зовнішня оболонка клітин епідермісу просочена кутином, який зверху вкриває епідерміс суцільною золотистою плівочкою кутикули. Під епідермісом по обидва боки від центральної жилки залягають 2—4 шари щільно зімкнутих клітин стовпчастої паренхіми, розміщених перпендикулярно до поверхні листка (рис. 67). Клітини видовжені, живі, паренхімні, з тонкими клітинними оболонками, заповнені хлоропластами. Внаслідок високого вмісту хлоропластів стовпчаста, або палісадна паренхіма виконує функцію фотосинтезу. У клітинах епідермісу і стовпчастої паренхіми в окремих місцях видно мішковидні клітини, заповнені призматичними друзами щавлевокислого кальцію. Під стовпчастою паренхімою розміщена губчаста паренхіма, її особливістю є пухке розміщення клітин кутастої або овальної форми з тонкими оболонками і з меншою кількістю хлоропластів, ніж у стовпчастої паренхіми. Між клітинами виникають великі міжклітинники, які, зливаючись між собою, утворюють повітряні ходи. Завдяки цьому губчаста паренхіма виконує функцію газообміну і транспірації. Стовпчаста і губчаста паренхіми разом утворюють мезофіл або м'якуш листка. В окремих його клітинах видно великі вмістища, заповнені ефірною олією. Із внутрішнього боку вмістища вистелені клітинами видільної тканини. Знизу губчаста паренхіма межує з нижнім епідермісом. Як і верхній, він утворений одним шаром живих паренхімних клітин із тонкими оболонками. Нижній епідерміс має слабовиявлену кутикулу і численні продихи. На готовому препараті добре помітні Рис. 67. Анатомічна будова листка лимона: 1 – кутикула; 2 – верхній епідерміс; 3 – стовпчаста паренхіма; 4 – друзи; 5 – мішкоподібні клітини; 6 – губчаста паренхіма; 7 – склеренхімна піхва; 8 – ксилема; 9 – флоема; 10 – нижній епідерміс; 11 – продих; 12 – вмістища ефірних олій; 13 – епітеліальні клітини 144 замикаючі клітини як дві золотисті частки, розділені продиховою щілиною, що з'єднується з дихальною порожниною, з'єднаною з повітряними ходами губчастої паренхіми. У середній частині препарату видно велику яскраву центральну жилку, а по боках — менш розвинуті бічні провідні пучки. Центральний провідний пучок оточений суцільним кільцем склеренхіми, утвореної багатокутними щільно зімкнутими прозенхімними клітинами з дуже потовщеними оболонками по всьому периметру. Легко помітити, що в пучку ксилема орієнтована до верхнього епідермісу і поділена на окремі сектори радіальними променями з живих клітин, забарвлених у блакитний колір. Судини і трахеїди ксилеми здерев'янілі з потовщеними клітинними оболонками. Під ксилемою виділяється прошарок пучкового камбію. Клітини його прямокутні з тонкими оболонками, заповнені цитоплазматичним вмістом, місцями видно ядра. До камбію примикає флоема. В її складі видно порожнисті ситовидні трубки, інколи з ситоподібними пластинками, і дрібні клітини-супутниці, заповнені густим цитоплазматичним вмістом. Над центральною жилкою, а ще більше під нею знаходиться пластинково-куткова коленхіма. Утворена вона живими паренхімними клітинами, що мають потовщені куткові й тангентальні оболонки. В альбомі зарисуйте поперечний зріз листка із центральною жилкою. На рисунку покажіть усі зазначені вище елементи будови і зробіть потрібні виноски. Методика виготовлення препарату поперечного зрізу листка кукурудзи. Препарат листка виготовляється так само, як і препарат поперечного зрізу листка лимона, але його не слід обробляти сірчанокислим аніліном. 145 Мікроскопічне дослідження препарату. При малому збільшенні мікроскопа зарисуйте схему структурного розподілу окремих груп тканин, їх співвідношення. Подальше вивчення доцільно проводити при великому збільшенні мікроскопа. На препараті легко знайти верхній і нижній епідерміси (рис. 68) в яких містяться численні продихи, складені двома замикаючими клітинами. Нижній епідерміс утворений одним шаром живих більш-менш однорідних клітин, витягнутих у горизонтальному напрямі. Зовнішні оболонки клітин вкриває потужний шар кутикули золотистого кольору. Верхній епідерміс з одноклітинними простими волосками у заглибленнях, утворений двома типами клітин: звичайними невеликими епідермальними живими паренхімними клітинами і великими порожнистими клітинами, так званими локомоторними із пониженим тургором, з їх участю у посуху відбувається згортання листків у трубочку. Паренхіма, розташована між двома епідермісами, називається мезофілом листка. У ньому не видно чіткої диференціації на стовпчасту та губчасту паренхіми: його клітини мають більш-менш однакову овальну або округлу, витягнуту форму клітин, заповнених хлорофіловими зернами. Це зумовлено тим, що листок має ізолатеральну будову, розміщений під кутом і добре освітлений з обох боків. Разом з тим можна побачити, що клітини мезофілу, що примикають до верхнього епідермісу середніх розмірів, щільніше зімкнуті порівняно з пухкими, розмежованими міжклітинниками, що прилягають до нижнього епідермісу. Рис. 68. Анатомічна будова листка кукурудзи: 1 – волоски; 2 – локомоторні клітини; 3 – звичайні клітини; 4 – кутикула; 5 – верхній епідерміс; 6 – мезофіл листка; 7 – клітини обкладинки; 8 – ксилема; 9 – флоема; 10 – ксилемна паренхіма; 11 – нижній епідерміс 146 Центральний провідний пучок складається із ксилеми, зорієнтованої до верхнього епідермісу, і флоеми, оберненої до нижнього епідермісу. Ксилема складається з однієї меншої судини (протоксилеми), оточеної водоносною паренхімою, і двох великих пористих судин (метаксилеми), з’єднаних між собою товстостінною паренхімою. Між протоксилемою та метаксилемою розміщена невелика кількість ксилемної паренхіми. Флоема в пучку досить розвинута і представлена ситоподібними порожнистими трубками та дрібненькими клітинами- супутницями, заповненими цитоплазматичним вмістом. Навколо флоеми і ксилеми знаходиться один шар великих, тонкостінних обкладочних клітин, які в старіших листках повністю або частково дерев’яніють зверху і знизу. До цих ділянок обкладочного кільця примикають багатокутні склеренхімні клітини, що заповнюють весь проміжок до верхнього і нижнього епідермісів. У менших пучках ксилема слаборозвинута і повніше представлена флоема, оточені великими обкладочними паренхімними клітинами, заповненими хлоропластами. Методика виготовлення препарату поперечного зрізу хвоїнки сосни. Препарат приготуйте за методикою приготування поперечного зрізу листка лимона. Мікроскопічне дослідження препарату. При малому збільшенні мікроскопа ретельно розгляньте і вивчіть просторово-структурне розміщення окремих груп тканин на поперечному зрізі хвоїнки сосни, схематично зобразіть їх. Далі внутрішню будову слід вивчати лише при великому збільшенні мікроскопа. На препараті чітко виділяється суцільна золотиста плівочка кутикули, яка вкриває одношаровий епідерміс. Клітини епідермісу майже квадратні з потовщеними тангентальними зовнішніми і внутрішніми оболонками. В окремих місцях є продихи, що складаються із заглиблених замикаючих клітин із потовщеними тангентальними оболонками. Продихи заглиблюються навіть у розміщену нижче тканину гіподерми. Остання утворена з одного шару паренхімних клітин, витягнутих у горизонтальному напрямі. У кутах гіподерма представлена 2—З шарами клітин. Клітинні оболонки слабопотовщені, але здерев'янілі, захищають внутрішні тканини хвоїнки. Під гіподермою залягає багатошарова складчаста паренхіма, її особливістю є утворення вип’ячувань оболонок у середину клітини у вигляді складок, звідки й назва тканини — складчаста паренхіма. Уздовж складок розміщуються хлоропласти, в зв’язку з чим її називають також складчастою хлоренхімою. Клітини великих розмірів із тонкими оболонками. У складчастій паренхімі занурені схізогенні смоляні ходи, розміщені у пристінному шарі або відділені від гіподерми 1—4 шарами клітин. Смоляні ходи округлі і складаються із каналу смоляного ходу, в якому інколи видно краплини смоли. Вистилають канал живі паренхімні епітеліальні клітини, функцією яких є виділення живиці. Навколо епітелію виділяється один шар багатокутних, щільно зімкнутих склеренхімних клітин із дуже потовщеними і здерев'янілими оболонками. Далі до центру бачите один шар клітин ендодерми. Клітини її великих розмірів, мають дещо потовщені оболонки, заповнені крохмальними зернами. Нижче видно досить потужний шар трансфузійної паренхіми, утвореної живими паренхімними клітинами з крохмальними зернами і порожнистими мертвими клітинами з 147 облямованими порами і дещо здерев'янілими оболонками. Вони утворюють трансфузійну трахеїдальну тканину, що примикає до ксилеми (рис. 69). На препараті хвоїнки виділяються два провідних пучки, їх ксилеми утворені трахеїдами, розміщеними радіальними рядами, зорієнтовані до зовнішньої плоскої верхньої епідерми, а флоема, утворена ситоподібними трубками — до випуклої нижньої частини хвоїнки. Між провідними пучками та біля флоеми добре помітно луб'яні, або склеренхімні волокна. На зрізі вони мають вигляд багатокутних клітин із дуже потовщеними оболонками по всьому периметру. Саме завдяки склеренхімі, ендо- та гіподермі хвоїнка набуває жорсткості і твердості. Висновок. У процесі вивчення листка було виявлено особливості внутрішньої диференціації та спеціалізації окремих груп тканин. Ці особливості характерні для життєвих форм різних систематичних груп рослин. У двосім’ядольних рослин мезофіл різнорідний, він представлений двома типами: стовпчастою і губчастою тканинами, в односім’ядольних – однорідний (у вигляді губчастої тканини), а у хвойних він складчастий Виявлені відмінності зумовлені генетичними властивостями виду та дією природних екологічних факторів. Рис. 69 Анатомічна будова хвоїнки сосни: 1 – кутикула; 2 – епідерміс; 3 – гіподерма; 4 – склеренхімні клітини; 5 – епітеліальні клітини; 6 – канал смоляного ходу; 7 – складчаста паренхіма; 8 – продихи; 9 – ксилема; 10 – флоема; 11 – луб’яні волокна; 12 – смоляні ходи; 13 – ендодерма; 14 – трансфузійна паренхіма 148 Тести для самоконтролю 1. Клітини яких тканин і частин у листку мають потовщені клітинні оболонки? 2. Назвіть первинну тканину в анатомічній будові листка. 3. Яка тканина виконує функцію фотосинтезу, а яка — газообміну і транспірації? 4. Чим відрізняється нижній епідерміс листка від верхнього? 5. Яку частину листка називають мезофілом і яка його будова в одно- і двосім’ядольних рослин? 6. Яка тканина розвивається над і під провідним пучком у двосім'ядольних рослин? 7. Які ви знаєте кристалічні утворення в клітинах листка і в яких тканинах вони містяться? 8. Яка будова провідного пучка в листку двосім’ядольних рослин? 9. Назвіть тип провідного пучка у листка кукурудзи і його складові частини. 10. Які листки називають ізолатеральними і чим вони відрізняються від дорзовентральних? 11. В яких листків розвивається складчаста паренхіма і чим відрізняється вона від палісадної? 12. Що собою являють обкладочні клітини і в листках яких рослин вони виявлені? 13. Яку тканину називають трансфузійною і як вона диференційована? 14. Які типи клітин формують епідерміс злаків, які їх функції? 15. Порівняйте будову листків лимона і кукурудзи, покажіть їх відмінності. 16. Перерахуйте складові частини ксилеми провідного пучка лимона. 17. Як і де виявлена склеренхіма в листках лимона, кукурудзи і хвоїнках сосни? 18. У яких із досліджених листків виявлені вмістища, якого вони походження і якої будови? 149 Тема 25. ОСОБЛИВОСТІ АНАТОМІЧНОЇ БУДОВИ ВЕГЕТАТИВНИХ ОРГАНІВ ВИЩИХ ВОДНИХ РОСЛИН Загальні зауваження. Морфолого-анатомічні особливості вищих водних рослин обумовлені низкою екологічних факторів та місцем їх зростання, зокрема. Для водних рослин властивий значний розвиток поверхні тіла і його ослизненість. Коренева система втратила функцію вбирання поживних речовин. Характерним є також слабкий розвиток провідної системи та механічної тканини, а з іншого боку, наявність великої кількості міжклітинних порожнин (аеренхіми). Ці рослини не мають пристосувань, які зменшували б випаровування води, а листки та стебла, що занурені у воду, позбавлені волосків, воскового нальоту, не вкриті кутикулою. Клітини епідермісу містять нерідко хлорофілоносні зерна, завдяки чому в них відбувається синтез органічних речовин. Глечики жовті та елодея канадська належать до гелофітних водних рослин, тобто рослин, більша частина тіла яких занурена у воду. В плаваючому листку глечиків жовтих сильно розвинена механічна тканина, а саме склереїди, які мають різноманітну форму. До верхнього епідермісу листкової пластинки прилягає кількашарова стовпчаста паренхіма. У підводних листках вона відсутня. В губчастому мезофілі багато повітряних порожнин. У черешку механічна тканина розвинена недостатньо, є аеренхіма. Характерною особливістю анатомічної будови стебла елодеї канадської та коренів очерету звичайного є наявність повітряних порожнин. Об’єкти. 1. Листок глечиків жовтих - Nuphar lutea (L.) Smith 2. Корінь очерету звичайного - Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud. (= Ph. communis Trin.) 3. Стебло елодеї канадської - Elodea canadensis Michs. Завдання 1. Самостійно приготуйте препарати названих об’єктів. 2. Вивчіть особливості анатомічної будови листка вищих водних рослин, зокрема гідатофітів. 3. Розгляньте і вивчіть особливості анатомічної будови стебла гідатофітів. 4. Розгляньте і вивчіть особливості анатомічної будови коренів очерету звичайного. Обладнання та матеріали . Мікроскопи МБР-1 або Біолам, лупи, бритви, скальпелі, пінцети, препарувальні голки, предметні та покривні скельця, фіксований матеріал листків глечиків жовтих та коренів очерету звичайного і стебловий матеріал елодеї канадської в живому стані. Література : [1], c. - 76-77; [12.], c. - 69-71. Методика виготовлення препарату листка глечиків жовтих. Предметне та покривне скельця протріть дочиста і досуха. На пенал покладіть предметне скло і нанесіть на нього краплину води або розчину йоду в йодистому калії. Візьміть шматочок серцевини бузини і зробіть у ній повздовжній розріз на глибину 1,5 см. У розріз встроміть фрагмент листка, вирізаний із листкової пластинки, поперечно 150 до дуговидних жилок шириною до 1,5 см. За допомогою скальпеля або леза вирівняйте поверхню серцевини з фрагментом, яка має бути перпендикулярною до осі жилки листка. Гострою бритвою зробіть серію якомога тонших поперечних зрізів ділянки листкової пластинки глечиків жовтих. За допомогою лупи відберіть 2-3 найкращих: тонких і прозорих із захопленням поздовжньої жилки. Препарувальною голкою візьміть зріз і помістіть у краплину води чи слабкого розчину йоду та накрийте покривним скельцем. Мікроскопічне дослідження препарату . При малому збільшенні мікроскопа ретельно вивчіть загальну будову листка і схематично простим олівцем зарисуйте структурний розподіл окремих груп тканин, покажіть їх співвідношення. Відзначте різнотипність анатомічної будови верхньої та нижньої частини листкової пластини і наявності щільно розміщених хлорофілоносних циліндричних клітин у поверхневій ділянці та великих повітряноносних порожнин у нижній. Верхній шар епідермісу утворений одним шаром клітин, злегка видовжених у горизонтальному напрямку і прикритий ззовні товстою кутикулою. Лише у верхній частині листової пластинки знаходяться продихи, замикаючі клітини яких розміщені в епідермальному шарі. Під кожною продиховою щілиною вздовж всіх шарів стовпчастої паренхіми розміщені підпродихові повітряні камери, які підпираються однією клітиною стовпчастої паренхіми. На противагу цьому, з нижнього боку листкової пластинки глечиків жовтих продихи відсутні, а знаходяться водяні залозки - гідатоди і так звані «пробкові утворювання», останні з яких притримують живі епідермальні клітини, не даючи їм розпастися під тиском багатошарового мезофілу та підтримують листкову пластинку на поверхні води (в допомогу повітряним порожнинам листка). При великому збільшенні мікроскопа розгляньте детальну анатомічну будову та різні типи тканин і клітин - кутикулу, епідерміс, продихи, багатошарову стовпчасту паренхіму, губчасту паренхіму, поверхневі порожнини, провідні пучки, склереїди. Під епідермісом верхньої частини листкової пластинки залягають 3-5 шарів щільно з’єднаних дрібних клітин стовпчастої паренхіми, розміщених перпендикулярно до поверхні листка (рис.70). Клітини циліндрично видовжені, живі, паренхімні, з тонкими клітинними оболонками, повністю виповненні хлоропластами та вузькими міжклітинниками, які розвинуті по напрямку довжини клітин. Під шаром епідермальних клітин, між клітинами стовпчастої та губчастої паренхіми, в мезофілі добре розвинута система розгалужених опірних поодиноких клітин - склереїд, з надто потовщеними та візерунчастими кутинізованими оболонками. 151 Під стовпчастою паренхімою розміщена губчаста паренхіма - аеренхіма. Її особливістю є пухке розміщення великих клітин кутастої чи овально-циліндричної форми з тонкими оболонками і зі значно меншою кількістю хлоропластів, ніж у стовпчастої паренхіми, та наявністю великих повітряноносних порожнин. Крім того, характерним є також незначний розвиток судинно-волокнистих пучків та наявність дрібних і малочисельних елементів флоеми і ксилеми, а також практична відсутність механічних волокон. Зверніть увагу, що для гідатофітних рослин, зокрема глечиків, характерна наявність двох типів розміщення листків, що проявляється в особливостях їх анатомічної будови. В плаваючому листку глечиків жовтих сильно розвинена механічна тканина, а саме склереїди, які мають різноманітну форму. На верхньому боці листкової пластинки є стовпчаста декількошарова паренхіма. У підводних листках стовпчаста паренхіма відсутня. В губчастому мезофілі багато повітряних порожнин. Рис. 70. Анатомічна будова листка (поперечний розріз) глечиків жовтих: А - плаваючий листок; Б - підводний листок. 1 - кутикула; 2 - епідерміс; 3 - стовпчаста паренхіма; 4 - губчаста паренхіма з повітроносними порожнинами (аеренхіма); 5 - судинно-волокнистий пучок; 6 - склереїди 4 1 2 3 4 5 6 А Б 5 152 Методика виготовлення препарату поперечного зрізу стебла елодеї канадської. Предметне та покривне скельця протріть дочиста і досуха. На пенал покладіть предметне скло і нанесіть на нього краплину води або розчину йоду в йодистому калії. Візьміть шматочок серцевини бузини і зробіть у ній повздовжній розріз на глибину 2 см. У розріз вставте стебло елодеї такої ж величини. Скальпелем чи бритвою вирівняйте поверхню зрізу. Серцевину зі стеблом елодеї тримайте у лівій руці вище пальців. У праву руку візьміть бритву і зробіть перпендикулярно до осі серію тонких зрізів, прагнучи здобути якнайтонші. Препарувальною голкою захопіть зріз і помістіть у краплину води чи гліцерину не предметне скло. Накрийте покривним скельцем. Предмет закріпіть затискачами. Мікроскопічне дослідження препарату . Спочатку розгляньте препарат при малому збільшенні мікроскопа і ретельно вивчіть загальну будову стебла та схематично простим олівцем зарисуйте структурний розподіл окремих груп тканин. У полі зору мікроскопа знайдіть та розгляньте поперечний зріз стебла, відзначивши різнотипність анатомічної будови первинної кори та значний розвиток аеренхіми і компактної частини центрального циліндра. Для стебла водних рослин є характерним значний розвиток аеренхіми, редукований шар первинної кори та наявність компактного центрального циліндра. При великому збільшенні мікроскопа розгляньте детальну анатомічну будову та різні типи тканин і клітин - епідерміс, стовпчасту паренхіму, губчасту паренхіму (аеренхіму), повітряноносні порожнини, центральний циліндр, ендодерма (рис. 71). Методика виготовлення препарату поперечного зрізу кореня очерету звичайного. Предметне та покривне скельця протріть дочиста і досуха. На пенал покладіть предметне скло і нанесіть на нього краплину води або розчину йоду в йодистому калії. Візьміть шматочок серцевини бузини і зробіть у ній повздовжній розріз на глибину 2 см. У розріз вставте корінець очерету такої ж величини. Скальпелем чи бритвою вирівняйте поверхню зрізу. Серцевину з корінцем очерету тримайте у лівій руці вище пальців. У праву руку візьміть бритву і зробіть перпендикулярно до осі серію тонких зрізів, прагнучи здобути якнайтонші. 1 3 2 4 5 6 Рис. 71. Анатомічна будова стебла елодеї канадської: 1 - епідерміс; 2 - стовпчаста паренхіма; 3 - губчаста паренхіма (аеренхіма); 4 - повітряні порожнини; 5 - центральний циліндр з елементами ксилеми та флоеми; 6 - ендодерма 153 Препарувальною голкою захопіть зріз і помістіть їх у краплину води чи гліцерину не предметне скло. Накрийте покривним скельцем. Предмет закріпіть затискачами. Мікроскопічне дослідження препарату. Спочатку розгляньте препарат при малому збільшенні мікроскопа і ретельно вивчіть загальну будову кореня та схематично простим олівцем зарисуйте структурний розподіл окремих груп тканин, покажіть їх співвідношення. Позначте три блоки тканин: епіблему, мезодерму та центральний циліндр (рис. 72). Епіблема представлена зовнішнім шаром живих, блакитно забарвлених паренхімних клітин, дещо витягнутих у горизонтальному напрямі. Наступні два шари представлені клітинами підепіблемної паренхіми, за якими розміщені ще два шари механічного кільця. Більшу частину препарату становить мезодерма - сукупність великих округлих, тонкостінних паренхімних клітин з великими повітряноносними порожнинами, набуваючи вид аеренхіми. Клітини мезодерми від периферії до центру змінюються по формі та за характером порядку розміщення. На периферії вони дрібніші і щільно розташовані, а за напрямком до центру - їх розміри збільшуються, клітини розміщуються порівняно пухко, а ближче до центру їх розміри знову зменшуються, і вони розміщуються щільніше. Внутрішній шар первинної кори створює ендодерма, клітини якої об’єднані в один шар та кільцеподібно охоплюють центральний циліндр, є забарвленими та мають радіально потовщені оболонки в центрі (плями, ременці Каспарі). Центральний циліндр починається з перициклу, клітини якого - живі та розміщені паралельно А Б 1 2 3 9 5 6 7 4 8 Рис. 72. Поперечний зріз кореня очерету звичайного: А – кора; Б - центральний циліндр; 1 – епіблема покрита кутикулою; 2 – підепіблемна паренхіма; 3 – механічне кільце; 4 – мезодерма (корова паренхіма); 5 – повітроносні порожнини; 6 – ендодерма; 7 – перицикл; 8 – флоемні ділянки; 9 – судини та ксилемні елементи 154 ендодермі й здатні до ділення, утворюють камбій і дають початок бічним кореням. Глибше залягає паренхіма центрального циліндра, яка в центральній частині нерідко дерев’яніє і набуває червоного відтінку. В цю тканину заглиблений провідний пучок радіального типу, який є характерним для первинної будови кореня. Він утворений радіальними променями ксилеми, що утворені дрібними за розмірами трахеїдами і судинами протоксилеми та великими судинами метаксилеми. Між променями ксилеми знаходяться ділянки флоеми: протофлоема - орієнтована до ендодерми та метафлоема - спрямована до центру. Висновок . У процесі вивчення анатомічної будови вегетативних органів водних рослин виявлено особливості їх будови та внутрішньої диференціації й спеціалізації певних груп тканин. Характерними структурними елементами листка глечиків жовтих є наявність добре розвинутих опорних клітин та пробкових утворів («ґудзиків»), а також ніжних тонкостінних клітин мезофілу й епідермісу, незначний розвиток мережі судинно-волокнистих пучків, майже повна відсутність склеренхімних волокон та коленхіми, потужний розвиток системи вентиляції - міжклітинників, повітряних порожнин, розміщення продихів на верхньому епідермісі. Характерною особливістю анатомічної будови стебла елодеї канадської та коренів очерету звичайного є наявність повітряних порожнин. Для стебла водних рослин характерним є значний розвиток аеренхіми, редукований шар первинної кори та наявність компактного центрального циліндра. На відміну від наземних рослин, для гідрофітів характерним є пухке розміщення основної маси паренхіми мезодерми та розвиток великих повітряних порожнин і формування таким чином аеренхіми. Тести для самоконтролю 1. Які основні особливості анатомічної будови водних рослин порівняно з наземними? 2. Що собою представляє перицикл і яка його роль? 3. Які тканини складають первинну кору? 4. За рахунок яких тканин формується первинна флоема і які тканини входять до її складу? 5. Який тип провідного пучка характерний для первинної будови кореня? 155 Частина друга. СИСТЕМАТИКА НИЖЧИХ РОСЛИН Розділ VI. ВОДОРОСТІ — АLGAE Інформаційні дані. Водорості — це нижчі таломні, або сланеві спорові рослини, що містять у своїх клітинах фотосинтезуючі пігменти і живуть переважно у воді. Основною структурною одиницею талому водоростей є клітини. Вони можуть бути голі або вкриті різними покривами — пектиновою чи пектиново-целюлозною оболонкою, кремнеземовою текою або іншими мінералізованими покривами. Протопласт водоростей, за винятком прокаріот, диференційований на цитоплазму з органоїдами і ядро. Клітини переважно одноядерні, але бувають дво-, три- і багатоядерні. Серед органоїдів найбільшої уваги заслуговує хлоропласт, що складається з двомембранної оболонки, строми і ламел, що не утворюють гран. У хлоропластах є піреноїди — білкові тільця, що синтезують полісахариди. Водорості, за винятком червоних, синьозелених і деяких зелених, рухаються самі або утворюють рухомі стадії. Здатність до руху забезпечується джгутиками, війками або несправжніми війками. Талом водоростей — одноклітинний, колоніальний, неклітинний або багатоклітинний. Вони утворюють дев’ять основних типів морфологічної структури талому: амебоїдну, монадну, кокоїдну, пальмелоїдну, нитчасту, різнонитчасту, пластинчасту, сифональну і харофітну. Розмноження водоростей — вегетативне, безстатеве і статеве. Вегетативно вони розмножуються частками слані або спеціальними бруньками, бульбочками, акінетами; безстатеве — зооспорами або спорами. Статеве розмноження дуже різноманітне: хологамія, автогамія, кон’югація, ізогамія, гетерогамія, оогамія. У багатьох водоростей має місце чергування спорофіта і гаметофіта. За пристосуванням до різноманітних умов водорості діляться на такі екологічні групи: водні (планктонні, бентосні, перифітонні), аерофітні, ґрунтові, водорості гарячих джерел, водорості снігу і льоду, водорості солоних водойм, водорості вапнякових субстратів. До водоростей належить близько 40 тис. видів, які діляться на десять (шістнадцять) відділів, переважно за забарвленням і, особливостями будови: синьо-зелені, динофітові, золотисті, діатомові, жовто-зелені, бурі, червоні, евгленові, зелені. |