Практикум з Ботаніки. Навчальний посібник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладів ііivрівнів акредитації з напрямку Агрономія
 Скачать 12.95 Mb.
|
|
Тема 33. ВІДДІЛ БАЗИДІОМІКОТА – BASIDIOMYCOTA КЛАС БАЗИДІЙНІ ГРИБИ (БАЗИДІОМІЦЕТИ) — ВАSІDIОМYСЕТЕS Загальні зауваження. Базидійні гриби належать до вищих грибів. Міцелій у них багатоклітинний. У циклі розвитку переважає дикаріонний міцелій. У результаті злит- тя вмісту гетероталічних міцеліїв виникає зигота, яка дає початок утворенню базидії. Ядро зиготи ділиться двічі. Як наслідок, виникають чотири ядра, які переміщуються у вирости на базидії (стеригми). Так, у типовому вигляді формуються чотири базидіоспори. Останні екзогенного походження. Залежно від типу базидії клас базидійних грибів поділяється на три підкласи: голобазидійні, фрагмобазидійні (теліоспороміцети) і гетеробазидіоміцети. Об’єкти: Підклас голобазидійні (голобазидіоміцети) — Holobasidiomycetes. Порядок афілофорові — Арhyllophorales. Представники: лисичка жовта — Саntharellus сibarius Fr., трутовик справжній — Fomes fomentarius (L.) Gill. Порядок дощовикові — Lycoperdales. Представник - дощовик шипуватий — Lycoperdon perlatum Pers. Підклас теліоспороміцети — Теlіоsporomycetidae. Порядок іржасті — Uredinales. Представник - пукцінія злакова — Рuccinia graminis Pers. Порядок сажкові — Ustilaginales. Представник - устиляго вівса (сажка вівса) — Ustilago avenae (Реrs.) Jens. Завдання. 1. Розгляньте і вивчіть цикл розвитку холобазидійних грибів. 2. Розгляньте і вивчіть цикл розвитку іржастих грибів. 3. Розгляньте і вивчіть цикл розвитку сажкових грибів. 4. Зарисуйте окремі етапи циклів розвитку досліджених грибів і позначте їх складові частини. Обладнання і матеріали: мікроскопи МБР-1 або Біолам, лупи, засушені плодові тіла трутовика і дощовика, заспиртовані плодові тіла лисички, гербарні листки пшениці та барбарису, уражені лінійною іржею, волоті 185 вівса, ураженого сажкою, хламідоспори устиляго вівса. Література: [1], с. 259—270; [3], с. 25—31; [6], с. 124—222; [7], с. 189-190; [8], ч. 2, с. 60—75; [9], с. 213—222; [11], c.321-339; [13], c. 95-99. Макроскопічне дослідження трутовика справжнього. Із коробочки з матеріалом, що роздається, виберіть плодове тіло трутовика справжнього і уважно розгляньте його зовнішній вигляд і у розрізі. В альбомі зарисуйте і покажіть такі складові частини: шкірястий перидій, який відзначається високою щільністю і міцністю. На поздовжньому розрізі або надірваних чи зруйнованих ділянках під перидієм добре помітна безформна плектенхіма. Це несправжня тканина, що виникає як щільне плетиво гіф гриба, які не з’єднані між собою загальним обміном речовин. Більша частина плодового тіла представлена трубчастим гіменофором (рис. 82), трубочки якого добре видно навіть неозброєним оком або за допомогою лупи. На перидії, а також на трубчастому гіменофорі ви легко знайдете заглиблення, які розділяють річні прирости. Саме по них можна визначити вік плодового тіла трутовика. Макроскопічне дослідження плодового тіла лисички жовтої. Візьміть плодове тіло лисички і уважно вивчіть особливості його будови. В альбомі зарисуйте загальний вигляд лисички жовтої, покажіть гладеньку м’ясисту ніжку, на нижній частині якої знайдете залишки міцелію у вигляді білої повстистості, перемішаної з частками ґрунту. Верхня частини ніжки з’єднується з розширеною шапинкою. Донизу по шапинці паралельно чи віялоподібно розташовані пластинковий гіменофор (див. рис. 82). Макроскопічне дослідження дощовика шипуватого. З матеріалу, що роздається, виберіть добре розвинуте плодове тіло дощовика шипуватого й уважно вивчіть його зовнішній вигляд і зарисуйте в альбом. Плодове тіло, як бачите, має грушоподібну форму. Від морфологічно нижньої звуженої частини відходять 186 шнуровидні сплетіння гіф гриба, що нагадують ризоїди. Залишки міцелію покриті грудочками ґрунту, плодове тіло - шершавим шкірястим перидієм. Якщо його голочкою надірвати, то видно ніздрювату зеленувату або коричнювату масу — глєбу. Вона розділена численними камерами різної величини та конфігурації. Поверхню камер вистилає гіменіальний шар, утворений базидіями з Рис. 82. Холобазидійні гриби: а — лисичка; б — трутовик справжній; в — дощовик (порхавка); г — частина гіменофора: 1 — гіменіальний шар; 2 — парафізи; 3—базидії; 4 — базидіоспори; 5 — пластинка гіменофора 187 базидіоспорами. Камери відділені одна від одної перегородками, які називають трамами, що сформувалися як щільне сплетіння гіф гриба. У зрілому плодовому тілі виникає маса базидіоспор і нитчастих гігроскопічних утворень капіліцію, які розпушують базидіоспори, допомагаючи їх розсіюванню. Нитки капіліцію можна побачити, як і базидіоспори, лише при великому збільшенні мікро- скопа. Рис.83. Пукцінія злакова, або лінійна іржа злаків: а - листки барбарису, уражені іржею; б — розріз листка барбарису, ураженого іржею: 1—ецидії на нижньому боці листка; 2 — пікніди — на верхньому; в — Іржасто-бурі лінії з уредоспорами; г — купка уредоспор; 9 — чорні лінії з телей-тоспорами на пшениці; е—купка телейтоспор; е—проростання телейтоспори у базидії з базидіоспорами 188 Макроскопічне і мікроскопічне дослідження циклу розвитку окремих, стадій пукцінії злакової. Для вивчення окремих стадій циклу розвитку гриба використайте матеріал різних об’єктів. Спочатку візьміть листок барбарису, як проміжного господаря. На нижньому боці листка відшукайте білясті або жовтуваті утворення горбкуватого характеру. Саме ці утворення й розглянемо у відбитому світлі при малому збільшенні мікроскопа. Для цього листок покладіть на предметний столик так, щоб ці жовтуваті діляночки ураження потрапили під об’єктив малого збільшення. Роз- гляньте їх. Нерідко по краях видно коричнюваті краї або плями. На фоні цієї ураженої тканини чітко виділяються білі глечикоподібні утворення з оторочками по краях. Це і є ецидії. У відкритих ецидіях можна побачити ецидіоспори. Вони становлять найбільшу небезпеку для злакових рослин. При великому збільшенні мікроскопа вони мають вигляд дрібнюсіньких пилиночок. Ецидіоспори потрапляють на злакову культуру. На верхньому боці листка барбарису над ецидіями формуються пікніди, які утворюють численні спермації (рис. 83). Візьміть зелену соломину пшениці, уражену літніми спорами або уредоспорами. Ви легко їх розрізните за наявністю іржастих плям подушкоподібної форми, рівномірно розміщених між жилками чи реберцями на стеблі. Ці іржасті подушечки являють собою скупчення великої кількості уредоспор. За допомогою препарувальної голочки нашкребіть їх у краплину води на раніше приготовлене предметне скло і накрийте його покривним скельцем. Приготовлений таким чином препарат уредоспор спочатку розгляньте при малому, а потім при великому збільшенні мікроскопа. В останньому випадку побачите сріблясті одноклітинні овальні уредоспори з тонкостінною оболонкою і двома ядрами. Інколи можна побачити, що тіло уредоспори виростає на коротенькій ніжці. Ніжки слабкі і власне спора легко відділяється від неї і переноситься на здорову рослину, яку може вражати і викликати масове ураження хлібів (див.рис. 83). На зрілій жовтій соломині пшениці знайдете уже не іржасті, а чорні подушечки, утворені зимовими спорами, або телейтоспорами. Ці телейтокупки розміщені рядочками між реберцями соломини чи жилками листка. За допомогою пре- парувальної голочки із соломини пшениці нашкребіть телейтоспори у краплину води на раніше приготовленому предметному склі. Спори у воді накрийте покривним скельцем. 189 Ретельно вивчіть самостійно виготовлений препарат телейтоспор пукцінії злакової. Спочатку роздивіться і вивчіть його при малому, а потім при великому збільшенні мікроскопа. Без особливих ускладнень ви знайдете коричнюваті телейтоспори. Вони мають товсту коричневу оболонку, коротеньку ніжку і складаються з двох клітин, у кожній з яких міститься по одному ядру (див.рис. 83). Макроскопічне і мікроскопічне дослідження устиляго вівса. Візьміть волоть вівса, уражену сажкою. Розгляньте уважно волоть і на рисунку в альбомі покажіть загальний вигляд волоті та особливості хворої рослини. Неважко помітити деформації загального габітусу гілочок і колосків. Гілочки колоска та квітки покриті чисельними чорними спорами, від чого волоть немов вимазана сажею. Звідси й назва сажкових грибів. Виготовлення препарату спор. Для цього візьміть волоть вівса, уражену устиляго, і за допомогою препарувальної голочки відокремте грудочку цієї чорної маси, перенесіть її у краплину води на раніше підготовлене предметне скло. Препарат закріпіть і ретельно вивчіть. Спочатку його роздивіться і вивчіть при малому, а потім при великому збільшенні мікроскопа. Ви побачите масу дрібних спор. Розгляньте їх будову. Помітно товсту чорну або темно-коричневу оболонку, зернисту масу протопласта і два ядра. Такі спори у сажки одержали назву хламідоспори. Рис. 84. Сажкові гриби: а — сажка вівса; б—сажка проса; в — сажка пшениці; г — тверда сажка пшениці; 1 — хламідоспори; 2 — спора твердої сажки та її проростання; 3 — зернівка зі спорами; д — пухирчаста сажка кукурудзи; 4 — проростання спор 190 Зарисуйте загальний вигляд ураженої волоті вівса і хламідоспори, властиві для устиляго (рис. 84). Висновок. Міцелій базидійних грибів багатоклітинний. У циклі розвитку чергуються гаплоїдна, дикаріотична і диплоїдна стадії. Більшу частину життя становить дикаріотична фаза. Статевий процес - соматогамія, продукт — базидія з базидіоспорами. За будовою базидії і характером її розвитку клас базидійних грибів поділяється на підкласи: голобазидійні, гетеробазидійні і теліоспороміцети. Останні з порядків іржастих і сажкових є збудниками хвороб сільськогосподарських культур і тим самим завдають відчутної шкоди сільськогосподарському виробництву. Тести для самоконтролю 1. Який міцелій є домінуючим у базидійних грибів? 2. Назвіть основні стадії у циклі розвитку базидійних грибів. 3. Який тип статевого процесу властивий базидійним грибам? 4. 3 яких етапів складається статевий процес у базидійних грибів? 5. Що є продуктом статевого процесу в базидійних грибів? 6. Назвіть типи базидій в окремих підкласів грибів. 7. На які підкласи поділяються базидійні гриби? 8. Де утворюються базидіоспори у лисички жовтої? 9. Наведіть приклади грибів, у яких можна визначити вік плодового тіла. 10. Назвіть типи спор у пукції злакової та їх відмінні риси. 11. Охарактеризуйте цикл розвитку устиляго вівса. 12. Поясніть явище плеоморфізму і його біологічне значення. Тема 34. ЛИШАЙНИКИ, ЛІХЕНІЗОВАНІ ГРИБИ – LIСНЕNES Загальні зауваження. Лишайники — це нижчі багатоклітинні симбіотичні організми. Слань їх утворена грибами і водоростями. Гриби, що входять до слані лишайників, належать до класу сумчастих і лише близько 10 видів — до базидійних, а водорості — здебільшого синьо-зелені та зелені. У процесі фотосинтезу водорості утворюють органічні речовини, якими живляться і гриби. Гриби добувають із середовища воду та мінеральні речовини. 191 За морфологічною будовою тіла лишайники поділяються на три групи: накипні, або коркові, листуваті та кущові. У мікроскопічній будові розрізняють два типи сланей: гомеомерний і гетеромерний. Зовні слань лишайників укрита корковим шаром із щільно сплетених видозмінених гіф гриба. У гомеомерних лишайників водорості розміщені між гіфами гриба по всій товщі слані. Гетеромерні лишайники мають неоднорідну слань. У них під верхнім корковим шаром залягає пухкий гонідіальний шар, що складається із гіфів гриба та водоростей. Під гонідіальним шаром залягає серцевинний шар, утворений тільки пухко-розміщеними гіфами гриба. Під серцевинним шаром залягає нижній корковий шар із щільно сплетених гіф, від яких відходять гіфи-ризоїди, що виконують поглинальну функцію. Розмножуються лишайники вегетативно — частинами слані або соредіями та ізидіями. Соредії утворюються в гонідіальному шарі. Вони складаються з кількох клітин водоростей, обплетених гіфами гриба. Через тріщини у слані соредії випадають назовні і розносяться вітром. Ізидії — це вирости на поверхні слані, які також складаються із водоростей і гіф гриба. За сприятливих умов соредії та ізидії про- ростають у нову слань. Об’єкт. 1. Письмовий лишайник — Grарhis sсripta (L.) Асh. 2. Леканора різноманітна — Lесаnora саrріnеa, (L.) Vainio Lесаnоrа аllорhаnа (L) Nyl 3. Стінна золотянка — Хаnthoria раrietina (L.) Th.Fr. 4. Кладіна деревнева — Cladina arbuscula (Wallr.) Hale et W.L.Culb (= Сlаdоnіа sуlvatіса (L.) Ноffm). 5. Евернія сливова, «дубовий мох» — Еvеrnіа рrunаstri (L.) Асh. Завдання. І. Познайомтеся з морфологічними типами лишайників: листуватими та кущистими. 2. Вивчіть особливості будови плодових тіл лишайників. 3. Вивчіть специфічні органи розмноження лишайників. 4. Зарисуйте морфологічні та анатомічні особливості талому та апотецію. Обладнання і матеріали: мікроскопи МБР-1 або Біолам, скальпелі, леза, бритви, препарати, таблиці, матеріал, що роздається, реактиви, інше приладдя. Література: [1], с. 273-276; [3], с. 122—126; [4], ч. 1, с. 194—198; [7], c.199- 203; [8], ч. 2, с. 122—127; [11], c. 344-352; [13], c. 100-102. Макроскопічне дослідження лишайників. Відберіть лишайники різних морфологічних груп: накипні, листуваті та кущисті. Уважно розгляньте їх і зарисуйте загальний вигляд та особливості будови кожного із них. Вивчаючи письмовий лишайник, як приклад накипних, зверніть увагу на те, що на ураженій поверхні кори видніються тільки апотеції — відкриті плодові тіла, а міцелій заглиблений у субстрат. 192 У представників листуватих лишайників, зокрема стінної золотянки, на корі тополі, яблуні чи осики чітко помітно, що її талом лише частково заглиблений у тканини, а більша частина його перебуває над поверхнею субстрату. Талом золотистого кольору. На його поверхні виділяються інтенсивніше забарвлені відкриті плодові тіла — апотеції різної величини. Кущисті лишайники мають дуже розгалужений талом, більша частина якого перебуває над субстратом. Рослина набуває вигляду куща, звідки й назва цієї морфологічної групи. Особливу увагу зверніть на характер галуження талому і залишки гомфа — плетива ниток міцелію, за допомогою якого лишайник прикріплюється до субстрату (рис. 85). Мікроскопічне дослідження лишайників. На готовому препараті спочатку під малим, а потім під великим збільшенням мікроскопа вивчіть поздовжній розріз апотецію стінної золотянки. Зверху легко розрізнити чітко відособлений тецій, або гіменіальний шар. У ньому видно уже знайомі сумки з вісьмома аскоспорами і парафізи у вигляді нитчастих утворень. Над тецієм виділяється захисний коричневий шар кулястих клітинок — епітецій. Його утворюють дещо розширені верхівки парафіз тецію. Знизу тецій підстилає досить потужний шар — гіпотецій, утворений численними безбарвними гіфами, щільно переплетеними між собою. По краю виділяється амфітецій, що містить зелені або синьо-зелені водорості. У серединній частині містяться пухко переплетені гіфи, між якими зрідка розподіляються одно- клітинні водорості. Шар, який включає водорості, називається гонідіальним, або альгальним. Шар талому, позбавлений водоростей, утворює серцевину. Зверху талом укритий верхнім, а знизу — нижнім кірковим шаром (рис. 86). Рис. 85. Морфологічні групи лишайників: а—кірковий (графіс); б—листуватий (золотяниця); в—кущовий (кладонія) 193 Окремо розглянемо препарат гомеомерного типу будови талому. У ньому виділяються верхній і нижній кіркові шари, утворені щільним плетивом гіф. Між ними знаходиться альгальний шар, в якому між гіфами гриба рівномірно по всьому талому розподіляються одноклітинні водорості. Рис. 86. Анатомічна будова талома, апотеція та розмноження лишайників: а - гетеромерний талом; б - гомеомерний талом; в - соредій; г - апотецій у розрізі; 1 - верхній кірковий шар; 2 - гонідіальний шар; 3 - серцевинний шарі; 4 – нижній кірковий шар; 5 - аски; 6 - аскоспори; 7 - парафізи; 8 - край та лому; 9 - тецій (гіменіальний шар); 10 - гіпотецій; 11 - альгальна зона; 12 - гіфальна зона 194 У гетеромерному типі талому добре помітно також верхній і нижній кірковий шари із щільно переплетених гіф гриба. Між кірковими шарами виділяються ще два шари. Придивіться до них: ви помітите, що до морфологічно верхнього кіркового шару примикає такий, в якому містяться клітини водоростей, тобто альгальний шар, а нижче видно серцевинний шар, позбавлений водоростей, сірий, безбарвний, (див. рис. 86). Окремо роздивіться соредії та ізидії, за допомогою яких лишайники розмножуються. Для цього візьміть дубовий лишайник або евернію. По її краях помітно білий наліт дрібнюсіньких грудочок. Помістіть їх у попередньо нанесену на предметне скло краплину води. Потім накрийте покривним скельцем. Препарат злегка постукайте препарувальною голкою. Розгляньте його під малим і великим збільшенням мікроскопа. Ви добре помітите, що одна або кілька клітин водоростей щільно обплетені безколірними гіфами гриба. Це соредії. Усі вони разом утворюють цілі скупчення — сорелії. Зарисуйте і покажіть на рисунку відзначені вище складові частини. На відміну від соредій, ізидїї являють собою паличкоподібні або різної форми та величини вирости по краях талому. Вони легко обриваються від талому і при потраплянні у сприятливі умови дають початок новому лишайникові, новій особині, їх особливістю є те, що водорості завжди вкриті зовнішнім кірковим шаром. Висновок. Лишайники, або грибоводорості — це нижчі багатоклітинні симбіотичні організми, слань яких складається із фототрофної водорості і гетеротрофного гриба. За морфологічною будовою слані лишайники бувають накипні, листуваті та кущові, а за анатомічною — гомеомерні та гетеромерні. Розмноження у лишайників переважно вегетативне. Тести для самоконтролю 1. З чого складається слань лишайників? 2. Чому лишайники належать до нижчих організмів? 3. На які класи поділяється група лишайників? 4. Які є морфологічні типи сланей лишайників? 5. Які є анатомічні типи сланей лишайників? 6. З яких компонентів складається слань гетеромерного лишайника? 7. Які компоненти становлять слань гомеомерного лишайника? 8. Які є способи розмноження лишайників? 195 Частина третя. СИСТЕМАТИКА ВИЩИХ РОСЛИН До вищих рослин належать наземні рослини, які мають тіло, почленоване на вегетативні органи. Нечисленна їх група має тіло у вигляді слані (талому). Особливістю вищих рослин є високий ступінь диференціації органів і тканин у зв’язку з наземним способом існування. Органи статевого розмноження багатоклітинні. Вищі рослини успадкували від своїх предків оогамію і двофазний цикл розвитку, що характеризується чергуванням двох взаємозалежних фаз, або поколінь: гаметофіта, що утворює статеві органи з гаметами, і спорофіта, що формує спорангії зі спорами. Із зиготи розвивається тільки спорофіт, а із спори — гаметофіт. У вищих рослин намітились два напрями їх еволюції: в циклі розвитку одних рослин домінує гаметофіт, в інших — спорофіт. Сучасні вищі рослини поділяються на такі відділи: мохоподібні, риніофіти, псилотоподібні, плауноподібні, хвощеподібні, папоротеподібні, соснові (голонасінні), магноліофіти (покритонасінні). Розділ IX. ВІДДІЛ МОХОПОДІБНІ - ВRYОРНYТА Інформаційні дані. Мохоподібні об’єднують близько 25 тис. видів, поширених переважно в північній півкулі. Серед них трапляються листостеблові і сланеві форми. Вони не мають коренів, поглинання ґрунтового розчину і прикріплення до субстрату здійснюється ризоїдами або всією поверхнею тіла. У циклі розвитку мохоподібних переважає гаметофіт (статеве покоління), що ставить їх в особливе положення в системі рослинного світу. Вони є сліпою гілкою еволюції рослинного світу, збереглися від середини палеозою до наших днів, але займають такі місцезростання, де відсутня конкуренція з більш молодими і досконалими рослинами (заболочені ліси, болота, подекуди луки, скелі тощо). Гаметофіт мохоподібних — це дво- або однодомна трав’яниста багаторічна рослина, на якій утворюються жіночі і чоловічі статеві органи — відповідно архегонії та антеридії. Архегонії частіше колбоподібної форми, багатоклітинні, вкриті одношаровою стінкою. Розширена частина називається черевцем і в ній дозріває яйцеклітина, звужена — шийка, що містить шийкові канальцеві клітини, які відіграють певну роль при заплідненні. Антеридії мають вигляд трохи сплющеного мішечка або кульки. Вони заповнені спермагенною тканиною, з якої утворюються численні дводжгутикові сперматозоїди. Запліднення відбувається рано навесні, сперматозоїди переміщуються до жіночих гаметофітів лише за допомогою води. Із зиготи розвивається спорофіт, який у мохоподібних називають спорогоном. Останній розвивається на жіночому гаметофіті і живиться за його рахунок. Він складається з гаусторії, ніжки і коробочки. Коробочка в мохоподібних має різну будову. В деяких вона вкрита ковпачком, що являє собою 196 залишки стінок архегонію. Найважливішою частиною коробочки є урночка, яка вкрита кришечкою. Урночка знизу переходить в апофізу, остання – в ніжку. Всередині урночки формуються спорангії, заповнені спорогенною тканиною. Під час дозрівання спор клітини цієї тканини діляться мейозом, утворюючи гаплоїдні спори. Дозрілі спори розсіваються при розкритті коробочки і, потрапляючи у вологий ґрунт, проростають, утворюючи протонему (передросток). Форма протонеми нитчаста або пластинчаста і нагадує слань водоростей. Протонема дає початок чоловічому чи жіночому гаметофіту. Мохи походять від водоростей, з якими в них багато спільного: відсутність коренів, судин, здерев’янілих форм, необхідність у воді для запліднення, переважання в циклі розвитку статевого покоління тощо. Мохоподібні поділяються на три класи: антоцеротовидні — Аnthосеrоtopsida, печіночники (маршанціопсиди)— Маrсhаntiopsida і листкостеблові, або справжні — Вryорsіdа. Антоцеротовидні мохи - це найпримітивніша група мохів, яка характеризується відсутністю пагона і філоїдів. Їх тіло - дорзовентральна слань у вигляді листочка або розетки з виростами ризоїдальних клітин зісподу. Слань має просту внутрішню будову — вона складається з однотипних паренхімних клітин, що містять зернисті хлоропласти та піреноїди. Статеві органи — антеридії і архегонії заглиблені в цю тканину. Спорогон має вигляд ріжковидної темно-зеленої коробочки. Зростають антоцеротові на піщаних ґрунтах, уздовж берегів річок. Печіночні мохи (маршанціопсиди) - більш досконала група — серед них є як сланеві, так і листостеблові форми. У коробочці спорофіта, крім спор, утворюються пружинки — елатери, за допомогою яких спори розсіваються. Коробочка відкривається стулками. Вони діляться на два підкласи — юнгерманієві, де трапляються листкостеблові форми, і маршанцієві, до яких належать сланеві форми. Листкостеблові мохи (бріопсиди) характеризуються дальшою досконалістю— розвинутими вегетативними органами: стеблом з диференційованою анатомічною будовою, спірально розміщеними філоїдами та ризоїдами. Спорогон має складну будову. Листяні мохи діляться на три підкласи (у деяких підручниках порядки): андрієві, сфагнові та зелені, або гіпнові. Підклас андреєві мохи — це дрібненькі скельні рослини, вегетативні органи яких забарвлені в червоно-бурий колір. Їх багаторічне стебло симподіально розгалужене з філоїдами. Ризоїди багатоклітинні, циліндричні. Філоїди без жилки. Спорогон складається з коробочки і стопи (частина гаметофіта). Дозріла коробочка червоно-бурого кольору, піднімається над верхівкою жіночого гаметофіта на псевдоніжці; розкривається поздовжніми щілинами. Протонема починає свій розвиток усередині спори, потім виходить назовні й утворює галузисті зелені пластинки. Підклас сфагнових мохів включає велику групу рослин, що ростуть переважно на оліготрофних лісових болотах, утворюючи подушкоподібні дернини різного розміру. Стебло гіллясте, без ризоїдів. Листки різноманітної форми: від лопаткоподібних до трикутних. Вони одношарові, без жилки. У їх будові є два типи клітин: вузькі хлорофілоносні та безбарвні мертві — гіалінові, або водоносні. Сфагнові мохи – дводомні та однодомні. Чоловічі й жіночі статеві органи розміщені на різних пагонах. Гілочки з антеридіями булавоподібно здуті, часто 197 яскраво забарвлені; покривні листочки дрібні. Антеридії розміщуються по одному в пазухах покривних листків. Архегонії розвиваються на верхівках великолистих, укорочених гілочок. Спорогон має ковпачок, під яким знаходиться куляста темно-бура коробочка з кришечкою, без перистома. Спорангій куполоподібно розміщується над верхньою частиною колонки. Спора проростає в пластинчасту протонему. |