Практикум з Ботаніки. Навчальний посібник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладів ііivрівнів акредитації з напрямку Агрономія
 Скачать 12.95 Mb.
|
|
Тема 26. ВІДДІЛ СИНЬО-ЗЕЛЕНІ ВОДОРОСТІ — СYАNОРНYТА Загальні зауваження. Синьозелені водорості (рис. 73) — це прокаріотні одноклітинні, колоніальні або багатоклітинні рослини. Структура талому кокоїдна, пальмелоїдна або нитчаста. Клітина вкрита оболонкою, утвореною пектиновими речовинами, слизистими полісахаридами і целюлозою. Вона ослизнюється або утворює спеціальну слизову піхву. Протопласт не диференційований на ядро і цитоплазму з органоїдами. Він поділяється на хроматоплазму — зовнішню, щільну, інтенсивно забарвлену і центроплазму — внутрішню рідку слабозабарвлену. При детальному вивченні клітини було виділено три її частини: нуклеоплазму, фотосинтезуючі ламели, рибосоми та інші цитоплазматичні гранули. В нуклеоплазмі міститься ДНК, а у складі фотосинтезуючих ламел — хлорофіл а, каротиноїди, фікоціан і фікоеритрин. Продукти фотосинтезу — глікопротеїди, полісахариди, волютин. Нитчасті форми синьо-зелених водоростей можуть утворювати колонії або гормогоніальну структуру. Для гормогонієвих характерні своєрідні клітини — гетероцисти. Це безбарвні клітини з подвійною оболонкою. Вони не мають газових вакуолей і не містять запасних поживних речовин. Ділянки із забарвлених клітин між сусідніми гетероцистами називаються гормогоніями. За способом живлення — це автотрофічні рослини, але при відповідних умовах вони можуть переходити на гетеро- трофне живлення. Таке змішане живлення називається міксотрофним. Розмножуються синьо-зелені водорості поділом клітин (одноклітинні) або гормогоніями (нитчасті). Статевий процес відсутній. Синьозелені водорості відзначаються широкою амплітудою екологічного пристосування. Вони зустрічаються при температурах від плюс 75 °С до мінус 83 °С. Більшість із них планктоні розвиваються і викликають „цвітіння” води. Поселяються водорості у ґрунті і на ґрунті, на корі дерев, скелях, у сланях лишайників тощо. Відділ синьозелених водоростей поділяється на три класи: хроококові, хамесифонові, гормогонієві. Рис. 73. Синьозелена водорість носток: а —загальний вигляд; б — вигляд при малому збільшенні мікроскопа; в — вигляд при великому збільшенні мікроскопа: 1 — гормогоній; 2 — гетероциста 157 Об’єкт. Носток сливовидний — Nostoc pruniforme Ag. Завдання. 1. На прикладі ностока вивчіть особливості будови синьозелених водоростей. 2. В альбомі зарисуйте колонію та окрему особину колонії і позначте складові частини. Обладнання і матеріали: мікроскоп МБР-1, таблиці, живий та фіксований матеріал колонії ностока. Література: [1], с. 218—219; [3], с. 102—107; [6], с. 187—188; [7], c.151- 153; [8],с. 29—32; [11], c. 261-265; [13], c. 63-68. Мікроскопічні дослідження препарату ностока. Носток має кулясто-видовжену форму і нагадує сливу. Забарвлення його синьо-зелене, зелене або буре. Це складна колонія, стінка якої утворена нитчастими колоніями. Частину стінки складної колонії ностока відділіть препарувальною голкою і помістіть на предметне скло у краплину води. Накрийте покривним скельцем і розгляньте при малому збільшенні мікроскопа. При цьому буде видно, що стінка складної колонії побудована з ниточок з’єднаних між собою клітин. Потім розгляньте нитчасту колонію при великому збільшенні мікроскопа. На препараті знайдіть безбарвні клітини з подвійними оболонками — гетероцисти, і розміщені між ними групи забарвлених вегетативних клітин – гормогоній. Зверніть увагу на будову окремих клітин гормогонію. Знайдіть оболонку, хроматоплазму і центроплазму. Зарисуйте носток. На рисунках покажіть: загальний вигляд складної колонії; окрему нитчасту колонію і особливості її будови: гетероцисти, гормогоній; ослизнену клітинну оболонку; хроматоплазму і центроплазму. Висновки. 1. Носток утворює складну колонію, яка складається із простих нитчастих. 2. Колонія нитки складається із безбарвних поодиноких порожнистих або заповнених протопластом клітин із подвійною оболонкою — гетероцист і розміщених між ними груп забарвлених клітин — гормогоніїв. 3. Клітина синьозелених водоростей складається з оболонки, хроматоплазми і центроплазми. Тести для самоконтролю 1. Які морфологічні структури талому є у синьозелених водоростей? 2. Які структурні компоненти входять до протопласту клітин синьозелених водоростей? 3. Які фотосинтетичні пігменти містяться у ламелах клітин синьозелених водоростей? 4. Які способи живлення зустрічаються у синьо-зелених водоростей? 5. Що таке міксотрофи? 6. Які способи розмноження відомі для синьо-зелених водоростей? 7. Що собою являють гормогонії, їх значення? 8. Що таке гетероцисти і яке їх біологічне значення? 9. На які класи і за якими особливостями поділяються синьозелені водорості? 158 Тема 27. ВІДДІЛ ЗЕЛЕНІ ВОДОРОСТІ — СНLORОРНYТА КЛАС ЗИГНЕМОВІ – ZYGNEMATOPHYCEAE Загальні зауваження. Зелені водорості - це одноклітинні, колоніальні, неклітинні або багатоклітинні нижчі рослини. Талом їх має різні типи морфологічної структури: монадну, кокоїдну, пальмелоїдну, нитчасту, пластинчасту, сифональну. Клітини вкриті пектиновою, пектиново-целюлозною або целюлозною оболонкою подібно до вищих рослин. Протопласт диференційований на цитоплазму з органоїдами і ядро. Серед органоїдів цитоплазми найважливішим є хлоропласт з піреноїдами. У його ламелах містяться такі самі пігменти, як і у вищих рослин — хлорофіли а і в, а також специфічні для водоростей – c і d, каротин і ксантофіли. Запасним полісахаридом, як і у вищих рослин, здебільшого є крохмаль. Розмноження вегетативне (частинами слані або бульбочками), безстатеве (дво- або чотириджгутиковими зооспорами чи автоспорами) і статеве (хологамія, кон’югація, ізогамія, гетерогамія, оогамія). Поширені переважно в прісних водоймах, але є солоно-водні, а також ґрунтові і наземні аерофітні водорості. Відділ нараховує понад 20 тис. видів рослин, які поділяються на шість класів: празинофітові, зелені, требуксієві, ульвові, зигнемові та харові. Об’єкт. Спірогіра мінлива – Spirogyra varians Kütz. Завдання: 1. Самостійно приготуйте препарат спірогіри. 2. На прикладі зеленої нитчастої водорості спірогіри вивчіть особливості будови рослини і її клітин. 3. Вивчіть особливості кон’югації спірогіри. 4. Зарисуйте і позначте складові частини спірогіри. Обладнання і матеріали: мікроскоп МБР-1 або Біолам, жива чи фіксована спірогіра, її мікропрепарат, постійний мікропрепарат кон’югації у спірогіри, таблиці тощо. Література: [1], с. 219—230; [3], с. 102-107; [6], с. 189—190; [7], с. 167—195; [8],ч. 2, с. 111— 121; [11], c. 277-282; [13], c. 77-81. Методика виготовлення препарату спірогіри. Декілька зелених, найкраще тонких ниток спірогіри за допомогою препарувальної голки або пінцету перенесіть у краплину води на предметне скло і накрийте покривним скельцем. Мікроскопічне дослідження препарату. Розгляньте препарат при малому збільшенні мікроскопа. Зверніть увагу на те, що слань спірогіри має нитчасту структуру і складається з одного ряду послідовно з’єднаних клітин. При великому збільшенні мікроскопа розгляньте будову клітини. На препараті знайдіть: клітинну оболонку, цитоплазму, ядро, вакуолю, хлоропласт, що має вигляд стрічкоподібної спіралі з піреноїдами на його поверхні (рис. 74). 159 Нанесіть на препарат краплину розчину йоду в йодистому калії і спостерігайте, як через деякий час крохмальні зерна навколо піреноїдів забарвлюються у синій колір. На живому або готовому мікропрепараті розгляньте кон’югуючі нитки спірогіри і вивчіть окремі етапи процесу кон’югації. При малому збільшенні знайдіть зближені паралельно нитки спірогіри. Кон’югація у спірогіри відбувається таким чином. Дві особини спірогіри на час статевої зрілості розміщуються паралельно одна до одної і від клітин сусідніх ниток утворюються вигини, що ростуть назустріч. Коли оболонки клітин стикаються, то в місці контакту стінка ослизнюється і утворюється копуляційний канал, по якому вміст клітини однієї спірогіри переливається в клітину другої. Протопласти клітин зливаються і утворюється зигота, яка вкривається товстою оболонкою. Після періоду спокою зигота ділиться мейозом. Із чотирьох дочірніх клітин тільки одна дає початок новій особині спірогіри, а інші відмирають. Розгляньте на мікропрепараті кон’югуючі нитки спірогіри і вивчіть етапи процесу кон’югації. Зарисуйте кон’югуючі нитки і покажіть послідовно етапи кон’югації. Висновок. Спірогіра — це багатоклітинна нитчаста зелена зигнемова водорість. Протопласт її диференційований на цитоплазму з органоїдами та ядро. Хроматофор з численними піреноїдами. У спірогіри відбувається статеве розмноження у формі драбинчастої кон’югації. Тести для самоконтролю 1. Які особливості будови та хімічної організації зелених водоростей наближають їх до вищих рослин? 2. Чим будова клітини спірогіри відрізняється від будови клітини синьо- зеленої водорості ностока? 3. Як відрізняється спірогіра за способом розмноження від ностока? Рис. 74. Зелена водорість спірогіри: а — будова клітини спірогіри; б — кон'югація спірогіри: 1 — клітинна оболонка; 2 — цитоплазма; 3 — ядро; 4 — хроматофор; 5 — вакуоля; 6 — піреноїди 160 Тема 28. ВІДДІЛ ДІАТОМОВІ ВОДОРОСТІ –BACILLARIOPHYTA Загальні зауваження. Діатомові водорості – це одноклітинні, колоніальні або нитчасті мікроскопічні організми кокоїдної, рідше пальмелоїдної структури світло- жовтого чи бурого кольору. Забарвлення їх обумовлене наявністю низки пігментів, серед яких переважають лютеїн, каротин, ксанто філ та специфічний пігмент діатоміт та діатоксантин, що маскують хлорофіл "а" та "с". Характерною особливістю є наявність кремнеземового панцира навколо клітини, який складається з двох половинок, що надіті одна на одну, як кришечка на коробочку. Більша зовнішня частина -епітета, находить своїми краями на меншу внутрішню — гіпотеку (рис. 74а - на прикладі пінуларії). Кожна з половинок в свою чергу складається із стулки з характерною для даного виду структурою та більш тонкого безструктурного поискового кільця. Стінки панцира пронизані порами, які забезпечують обмін речовин між протопластом та оточуючим середовищем. У рухливих форм з боку стулки є шов або щілина та вузли і рух клітин обумовлений переміщенням цитоплазми та виділеним нею слизом в шві і вертикальних каналах, які проходять в вузлах. При опрацюванні діатомових водоростей прийнято вивчати їх з двох позицій: зі стулки та з пояска. За будовою клітини - це типові евкаріоти. Клітина складається із протопласта, оточеного цитоплазматичною мембраною, що тісно прилягає до кремнеземового панцира (целюлозна оболонка відсутня), містить цитоплазму, ядро, а більша частина клітини заповнена вакуолями з клітинним соком. Хлоропласти дрібні, зернисті, без піреноїдів, або масивні пластинчасті з одним або декількома піреноїдами. Запасна поживна речовина - олія, волютин, рідше лейкозин, але відсутній крохмаль. Більшість представників характеризується фотоавтотрофним типом живлення, але є міксотрофи та гетеротрофи. Для живлення та життєдіяльності необхідний Si, оскільки при його відсутності формуються виродливі форми. Розмноження - нестатеве - вегетативний поділ клітин на 2 половинки (дочірня клітина одержує лише одну половинку панцира, а інша - гіпотека - добудовується) та за допомогою спеціалізованих клітин - рухливих спор (зокрема, зооспор) і статеве - кон'югація та гаметогамія (ізо-, гетеро- і оогамія). Вегетативні особини — диплоїдні, і лише гамети - гаплоїдні. Діатомові водорості нараховують біля 5 тисяч видів, з яких в Україні виявлені понад 700 видів (близько 1000 внутрішньовидових таксонів), що поширені у солоних та прісних водоймах, на вологому грунті, скелях, корі дерев, у мулі на дні водойм. Найбільше різноманіття діатомових спостерігається у планктоні океанів та бентосі прісних водойм, проте серед обростань різних предметів вони також широко представлені. За формою панцира діатомові водорості ділять на дві групи: центричні - з радіально-симетричним панцирем (наприклад, Cyclotella Ktitz.) та пенатні, які мають двосторонньо-симетричний панцир (наприклад, Pinnularia Ehrenb.) (рис. 74а). Проте, в 161 систематичному плані, відділ діатомових водоростей поділяють нині на три класи: косцінодіскові, фрагілярієві та діатомові. Об’єкт: Пінуларія - Pinnularia sp. Завдання. 1. На прикладі пінуларії вивчіть особливості будови пенатних форм діатомових водоростей. 2. В альбомі зарисуйте вигляд пінуларії з різних сторін: 1 - зі стулки, 2-з пояска та позначте складові частини. Обладнання і матеріали: мікроскоп МБР-1, таблиці, постійні препарати пінуларії. Література: Мікроскопічні дослідження препарату пінуларії. Пінуларія - одноклітинна водорість, що характеризується двобічною симетрією клітин та є однією з широко поширених водоростей і звично трапляється на дні різних типів водойм та на мулистому дні акваріумів. Завдячуючи своїм досить великим розмірам клітин, її легко виявити в препараті під мікроскопом. Краплину з проби матеріалу відібраного із вказаних водойм нанести на предметне скло та накрити покривним скельцем і при малому збільшені мікроскопу розшукати клітини пінуларії. В препараті трапляються клітини обернені до нас стулкою (видовжено-еліптичної форми), або ж пояском (прямокутної форми). Якщо є лише перші або другі, то, обережно рухаючи покривне скельце або натискуючи на нього препарувальною голкою, можна перевернути клітини з одного боку на другий та спостерігати зміну від прямокутника (вигляд з пояска) до лінійної, ланцетної чи овальної форми (вигляд зі стулки). Полюси клітин - широко заокруглені, іноді відтягнуті або головчасті. В клітині розрізняються два пластинчастих хлоропласти жовто-бурого кольору, які звично прилягають до пояска. Посередині клітини в протоплазматичному містку міститься ядро, помітне іноді без забарвлення або після забарвлення метиленовою синькою, а з обох боків від містка – дві великі вакуолі. У вигляді блискучих крапель у вакуолях помітна запасна олія. При великому збільшенні мікроскопу розгляньте деталі структури стулки пінуларії: ребра, вузлики і шов. Ребра представляють собою поперечно розміщені камери в стулці, які сполучаються з внутрішньою порожниною клітини широкими отворами. Краї отворів мають вигляд двох поздовжніх ліній, що перетинають ребра (нерідко ця структура відзначається лише як гладенькі поперечні риски). Ребра розміщені по боках стулки, а посередині залишається безструктурна смуга, на якій є три вузлики (два кінцевих - біля полюсів та один центральний), які відповідають внутрішнім потовщенням панцира і під мікроскопом мають вигляд яскравих утворів. Між вузликами проходить так званий шов, який під мікроскопом помітний у вигляді одно-, дво- або три контурної лінії, що є, насправді, щілиною в панцирі. Шов відіграє важливу роль у життєдіяльності клітини - поліпшує обмін речовин та сприяє її активному руху. Зверніть увагу на форму клітини з різних сторін та на особливості її будови і структурні елементи. 162 Зарисуйте клітини пінуларії. На рисунках відобразіть: вигляд клітини із стулки; вигляд клітини з пояска; структурні елементи: стулка, пояскове кільце, гіпотека, епітека, хлоропласт, ядро, протоплазма, краплини олії, ребра, вузлики, шов. Висновки. 1. Пінуларія - одноклітинна водорість, що характеризується двобічною симетрією клітини. 2. Клітини мають кремнеземовий панцир, який складається з двох половинок — епітети та гіпотеки. 3. Клітини розрізняються за формою при вигляді з боку стулки та з боку шва. 4. Структурними елементами панцира є ребра, вузлики, шов. Рис. 73а. Пінуляріа зелена (Pinnularia viridis): 1 – вигляд порожньої клітини із стулки; 2 – вигляд порожньої клітини з пояса; 3 – поперечний розріз клітини; 4 – клітина з протопластом; 5 – поділ клітин: 6 – рух клітин в розчині туші. с – стулка, к – пояскове кільце, г – гіпотека, е – епітека, х – хроматофор, я – ядро, в – вакуоля, п – протоплазма, о – краплі олії р – ребра, ву – вузлики, ш – шов, т – склеяні слизом частинки туші. 163 Тема 28. ВІДДІЛ ЗЕЛЕНІ ВОДОРОСТІ — СНLORORYTA КЛАС ХАРОВІ – CHAROPHYCEAE Загальні зауваження. Харові водорості — це багатоклітинні рослини з таломом членисто-кільчастої будови (рис. 75), який за зовнішнім виглядом нагадує вищі рос- лини. Він складається із «стебел», почленованих на вузли і міжвузля, «листків», (гілочок) і ризоїдів. Кожне міжвузля «стебла» складається з однієї гігантської багатоядерної клітини, укритої дрібними клітинами кори. Оболонка клітини із середини целюлозна, а зовні утворена кальозою, в якій відкладається вапно. Протопласт диференційований на цитоплазму з органоїдами і одне або кілька ядер. Хлоропласти пластинкові: вони подібні до хлоропластів вищих рослин і не мають піреноїдів. Пігменти хлоропластів — хлорофіли а і b, каротиноїди. Запасна поживна речовина — крохмаль. Розмноження статеве, оогамія. Органи статевого розмноження — антеридії і оогонії — багатоклітинні. Із зиготи розвивається ооспора, яка після періоду спокою ділиться мейозом і з однієї із чотирьох клітин розвивається нова рослина. Крім того, відоме вегетативне розмноження бульбочками, що утворюються на ризоїдах. Клас нараховує близько 300 видів, який об’єднує 3 порядки, найбільшим з яких є Charales, що містить дві родини: нітелові і харові. Об’єкт. Хара ламка — Chara fragilis Desv. Завдання. На прикладі хари ламкої вивчіть характерні риси будови та розмноження харових водоростей. Обладнання і матеріали: мікроскопи МБР-1 або Біолам, лупи, пінцети, хара (живий об’єкт або мікропрепарат), постійний препарат антеридіїв і оогоніїв хари, таблиці. Література: [1], с. 229; [6], с. 195; [7], с. 170-172; [8], ч. 2, с. 121—122; [11], 164 c. 282-284; [13], c. 81-82. Мікроскопічні дослідження хари. Розгляньте талом водорості хари. Зверніть увагу на високий ступінь диференціації талому. Знайдіть вузли, міжвузля, ризоїди, бульбочки. Зарисуйте талом хари і на рисунку покажіть й позначте: ризоїди, бульбочки, вузли, міжвузля. На тимчасовому або постійному препараті вивчіть вузол, у пазухах листочків якого знаходяться антеридії і оогонії хари. Антеридій має кулясту форму. Стінка його утворена вісьмома клітинами — щитками, від яких у середину антеридія відходять спермагенні нитки, що утворюють сперматозоїди. Оогоній має яйцеподібну форму. Стінка його складається із видовжених, спірально закручених клітин. П’ять коротких клітин на верхівці оогонія утворюють коронку. Усередині оогонія розміщена яйцеклітина. Зарисуйте частину талома та органи статевого розмноження хари. На рисунку покажіть: центральну клітину, клітини кори, багатоклітинний оогоній, яйцеклітину, коронку, багатоклітинний антеридій, щиток. Висновок. Талом хари високодиференційований і нагадує вищу рослину. Органи статевого розмноження — антеридії та оогонії — багатоклітинні, Рис. 75. Хара: а - загальний вигляд талому хари; б - частина талому хари; 1 - ризоїди; 2 - бульбочки; 3 - корові клітини; 4 - центральна клітина; 5 - листочки; 6 - коронка; 7 - оогоній; 8 - корові нитки; 9 - яйцеклітина; 10 - антеридій 165 що свідчить про високий рівень організації харових водоростей. Тести для самоконтролю 1. З яких частин складається талом хари? 2. З яких клітин складається «стебло» хари? 3. Чим відрізняються антеридії та оогонії хари від статевих органів інших водоростей? 4. Чи могли харові водорості бути вихідною групою для виникнення вищих рослин? Розділ VII. ЦАРСТВО ГРИБИ — МYСОТА Інформаційні дані. Гриби за сучасними уявленнями становлять самостійне царство. Гриби — це нижчі еукаріотні гетеротрофні організми, що не мають пластид і хлорофілу. Талом грибів називається міцелієм і складається з окремих ниточок - гіф. Тільки у примітивних нижчих грибів талом представлений плазмодієм або зачатковим міцелієм — ризоміцелієм. Клітини міцелію вкриті полісахаридною (пектиновою або целюлозною) оболонкою, що містить азотисту речовину хітин. У ооміцетів оболонка целюлозна і не містить хітину. Протопласт диференційований на одне, два або кілька ядер і цитоплазму з органоїдами. Пластид немає, є мітохондрії, лізосоми, рибосоми, комплекс Гольджі, ендоплазматичний ретикулум, вакуолі. Запасні поживні речовини — волютин, глікоген, олія; крохмалю не запасають. Міцелій грибів буває багатоядерним, неподіленим перфорованим септами на клітини, або багатоклітинним — септованим. Гіфи міцелію мають необмежений верхівковий ріст і добре галузяться. Вони проникають у субстрат і всмоктують із нього поживні речовини всією поверхнею. Гриби — гетеротрофи. Залежно від субстрату вони поділяються на сапрофіти (мертвий субстрат), паразити (живий субстрат) і симбіонти (взаємний паразитизм). Розмноження у грибів буває вегетативне, безстатеве і статеве. Вегетативне розмноження відбувається частками міцелію, брунькуванням або розпадом міцелію на окремі клітини — хламідоспори. Безстатеве розмноження здійснюється зооспорами, спорами, конідієспорами. Вони можуть утворюватись ендогенно в спорангіях або екзогенно на кінцях особливих виростів міцелію — конідієносцях. Спори проростають у міцелій гриба. Статевий процес у грибів може відбуватись у різних формах: хологамія, ізогамія, гетерогамія, оогамія, зигогамія, гаметангіогамія, соматогамія. У більшості грибів після статевого процесу розвиваються спори статевого спороношення. В багатьох грибів безстатеве і статеве спороношення чергуються. Гриби живуть у різних умовах і утворюють такі екологічні групи: ґрунтові гриби (сапрофіти, хижі гриби, копрофіли, кератинофіли); водні гриби (сапрофіти, паразити), гриби-паразити рослин і тварин, мікоризні гриби-симбіонти; гриби, що оселяються на різних промислових матеріалах, викликаючи їх пошкодження. 166 Царство грибів має близько 100 тис. видів. Умовно вони поділяються на дві групи — нижчі і вищі гриби. У нижчих талом – представлений непосептованим багатоядерним міцелієм, або зачатковим міцелієм — ризоміцелієм, чи плазмодієм. У вищих грибів – міцелій багатоклітинний, септований — поділений перегородками - септами на одно-, дво-, рідше багатоядерні клітини. Гриби традиційно поділяються на п’ять відділів: хітридіомікота; оомікота, зигомікота; аскомікота (сумчасті) гриби; базидіомікота та групу мітоспорових грибів. Перші три відділи — це нижчі гриби, а останні — вищі. Відділ хітридіомікота (Chytridiomycota). Талом у вигляді плазмодію, або слаборозвинутого міцелію — ризоміцелію. Безстатеве розмноження здійснюється зооспорами з одним заднім джгутиком. Статевий процес може відбуватися у формі хологамії, ізогамії, гетерогамії або оогамії. У відділі близько 1 тис. видів і п’ять порядків, основними з яких є: хітридієві, бластокладієві і моноблефаридові. Представниками порядку хітридієвих є ольпідій капустяний, що викликає «чорну ніжку» розсади капусти, і синхітрій ендобіотичний, що спричинює рак картоплі. 167 Відділ оомікота (Oomycota). Гриби цього відділу мають добре розвинутий неклітинний міцелій. Оболонка міцелію целюлозна, хітину немає. Безстатеве розмноження здійснюється зооспорами, що мають два джгутики — пірчастий і гладкий. Статевий процес - оогамія, статевий продукт - ооспора. До відділу ооміцетів належить близько 800 видів, які об’єднані в 3 класи та декілька порядків, серед яких основними є сапролегнієві, пероноспорові, лептомитові, лагенидієві. Найважливішими представниками порядку сапролегнієвих є сапролегнія та ахлія, які уражують ікру, личинок, молодь риб, а також ослаблену і травмовану рибу. Із пероноспорових великої шкоди сільському господарству завдають фітофтора з родини пітієвих, що уражає види з родини пасльонових; представники родини пероноспорових — склерокарпа, що уражує злаки, плазмопара, що викликає хвороби винограду (мілдю) і соняшника (несправжня борошниста роса), пероноспора, що спричинює несправжню борошнисту росу тютюну, огірків, цибулі, буряків, маку та ін. Відділ зигомікота (Zygomycota). До цього відділу належать гриби з добре розвинутим неклітинним міцелієм, хоч у зрілому стані в ньому можуть виникати перегородки і септи. Безстатеве розмноження здійснюється безджгутиковими спорангіоспорами або конідіями. Статевий процес - зигогамія, суть якого полягає у злитті двох недиференційованих на гамети клітин. Відділ має близько 400 видів, які належать до двох класів та 11 порядків серед яких розрізняють: мукорові, ентомофторові, ендогонові, зоопагові. У порядку мукорових добре відомим є сапрофітний гриб мукор, а ентомофторові гриби — це паразити наземних комах та інших членистоногих. Відділ аскомікота (сумчасті гриби) (Ascomycota). Це вищі гриби, які мають добре розвинутий гаплоїдний міцелій, поділений перегородками з порами на одно- або багатоядерні клітини. Спори безстатевого розмноження — конідії, утворюються на гаплоїдному міцелії, екзогенно - на конідієносцях. Статевий процес — гаметангіогамія, тобто злиття двох гаметангіїв — антеридія і архікарпа — багатоядерних клітин, вміст яких недиференційований на гамети. У нижчих аскоміцетів статевий процес подібний до зигогамії. Внаслідок статевого процесу розвивається сумка з вісьмома, рідше чотирма ендогенними аскоспорами. У нижчих аскоміцетів сумки розвиваються на міцелії, а у вищих — у плодових тілах — клейстотецях, перитецях або апотецях. Відділ нараховує близько 30 тис. видів, які об’єднані в один клас Ascomycetes, що ділиться на три підкласи: голосумчасті, еуаскоміцети і локулоаскоміцети та близько 50 порядків. 168 До підкласу голосумчастих належать такі основні порядки і представники: ендоміцетові (сахароміцети, кандіда), тафринові (тафрина). У підкласі еуаскоміцетів виділяють три групи порядків: плектоміцети (порядок еуроцієві — емеріцела, сарторія, аспергіл, пеніцил); піреноміцети (порядок еризифові — еризифе, мікросфера, унцінула, сферотека; порядок клавіцепітальні—клавіцепс, кордицепс; порядок гіпокреальні — гіберела); дискоміцети (порядок пецицієві, зморшок, строчок). До підкласу локулоаскоміцетів належать вентурія, офіоболус, дідімела, мікосферела. Відділ базидіомікота (Basidiomycota). Це вищі гриби з багатоклітинним міцелієм. Статевий процес — соматогамія. Статевих органів немає, зливаються дві гаплоїдні клітини. Статевий процес відбувається у два етапи: 1) плазмогамія, внаслідок якої утворюються дикаріотичні клітини та міцелій; 2) каріогамія, під час якої зливаються ядра дикаріону і утворюється диплоїдна клітина — зигота. Вона розвивається в базидію — орган статевого спороношення. На базидіях екзогенно формуються по чотири базидіоспори. Безстатеве розмноження може бути конідіальним. Вегетативно розмножуються частинами міцелію, оїдіями, хламідоспорами. За типом розвитку та будовою базидій в межах класу базидіоміцети (Basidiomycetes) виділяються чотири підкласи: холобазидіоміцети, гетеробазидіоміцети, теліоспороміцети та устоміцети. Холобазидійні гриби мають одноклітинну базидію. До них належать такі порядки і представники: афілофорові (домовий гриб, трутовик, лисичка, коренева губка), агарикові (мухомор, сироїжка, хрящ-молочник, печериця, опеньок, болетус, моховик, сатанинський гриб), гастероміцети (бовіста, кальвація, лікопердон, склеродерма, веселка). Гетеробазидійні гриби мають складну багатоклітинну базидію — гетеробазидію. У теліоспороміцетів базидія 4 - клітинна фрагмобазидія — розвивається із товтостінної спочиваючої клітини — теліоспори. До підкласу належать два порядки — сажкові та іржасті, які є паразитами і збудниками хвороб рослин. Група мітоспорових грибів. (дейтероміцети, або незавершені гриби Deuteromycetes). Це вищі гриби, які мають добре розвинутий багатоклітинний септований гаплоїдний міцелій. Розмножуються лише безстатевим способом — конідіями. Статевого розмноження і його продуктів, характерних для вищих грибів — сумок і базидій — не утворюють, через що і називаються мітоспоровими грибами. Ця група є формальною не таксономічною одиницею, оскільки відкриття сумчастих, або базидійних, спороношень дозволяє віднести їх до аскоміцетів, або базидіоміцетів. Конідієносці поодинокі або розміщені групами у вигляді коремій, спородохій, лож або пікнід. Конідії бувають одноклітинні або багатоклітинні. Серед групи розрізняють три порядки: гіфоміцетальні, меланконіальні, сферопсидальні. Порядок гіфоміцетів характеризується поодинокими конідієносцями або зібраними в коремії і спородохії. До нього належать роди аспергіл, пеніцил, фузарій, вертицил, кладоспорій, гельмінтоспорій. Порядок меланконіальних характеризується груповим спороношенням у вигляді ложа. До нього належить глєоспорій. Порядок сферопсидальні об’єднує гриби з конідієносцями у пікнідах. Тут є роди септорія, фома, філостикта, аскохіта та ін. |