Рататуй. Навчальний посібник для студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах іii1V рівнів акредитації за напрямом Ветеринарна медицина
 Скачать 5.29 Mb.
|
|
Антигенна структура кишкової палички досить складна. В мікробній клітині ідентифікують три основні антигени: О, К і Н, на підставі яких Кауфман запропонував серологічну класифікацію ешерихій. О-антиген — термостабільний ліпополіцукридобілковий комплекс, що локалізується переважно у цитоплазматичній мембрані та цитоплазмі і називається соматичним. К-антиген - поверхневий, має зв’язок з капсулою і складається із трьох фракцій, які позначають літерами L, А і В. Природа цих фракцій різна. Серед них зустрічаються як кислі поліцукриди, протеїни, так і сполуки іншої хімічної структури. L - і В-антигени термолабільні, руйнуються при нагріванні до 100 °С, знаходяться у бактеріальній оболонці, А-антиген термостабільний, його виявляють переважно у капсулоутворюючих ешерихій. Різновиди фракцій К-антигену позначають додатково малими літерами латинського алфавіту (а, b, с, d). Н-антиген — джгутиковий, термолабільний, міститься у рухливих ешерихій. За даними Міжнародного бюлетеня бактеріологічної номенклатури і таксономії, на підставі названих антигенів визначено 163 серологічні групи (варіанти) кишкової палички за О-антигеном, близько 100 серогруп за К-антигеном і понад 50— за Н-антигеном. 347 При позначенні повної антигенної структури конкретного сероваріанту одні антигени від інших відокремлюють двома крапками, зазначаючи при цьому їх порядковий номер, наприклад, О8 : К99 (L): Н21. Стійкість ешерихій проти дії екзогенних факторів порівняно невисока. Нагрівання до температури 60 °С знищує ці мікроби через 60 хв, кип’ятіння — миттєво. У ґрунті, на різних предметах кишкова паличка зберігається від 90 до 204 діб. Сприяє виживанню мікроба забрудненість об’єктів гноєм. Під дією робочих розчинів дезинфікуючих речовин мікроб гине через 10—15 хв. Патогенність ешерихій зумовлена такими механізмами, як адгезивність, інвазивність, ентеротоксигенність, коліциногенність та ін. Адгезія — це здатність мікробів адсорбуватися на поверхні клітин і міцно утримуватися на них, що призводить до колонізації слизових оболонок у місцях скупчення патогенних ешерихій. Основним фактором адгезії у кишкової палички є пілі, у яких локалізується К- антиген, зокрема К-88 і 987 Р присутній у ешерихій, яких виділяють від поросят, К 99 — від телят, ягнят і поросят. Інвазивність — це здатність ешерихій проникати в епітеліальні клітини кишечника, де певний час вони можуть розмножуватися. На наступному етапі мікроби захоплюються фагоцитами й ними нейтралізуються. Ентеротоксигенність пов’язана з активною продукцією ешерихіями двох різновидів екзотоксину, один з яких термолабільний, другий —термостабільний і за механізмом дії подібний до холерних і дизентерійних отрут. Після розпаду мікробних клітин з них 348 вивільнюються ендотоксини, які представлені термостабільними поліцукридо-протеїно-ліпідним комплексом. Саме ендотоксини є причиною значних крововиливів, дистрофічних змін у стінці кишечнику, підвищення температури тіла. Деякою мірою ешерихії виділяють так звані другорядні токсини, зокрема нейротоксин, гемолізин, ферменти муциназу та ліпазу. Бактеріоциногенія— спадкова здатність ешерихій утворювати та виділяти бактеріоцини (коліцини) — специфічні антибіотикоподібні речовини, які зумовлюють загибель філогенетично споріднених бактерій. Відомо близько 24 типів коліцинів з різним антибактерільним спектром, які позначають великими літерами латинського алфавіту. Здатність продукувати коліцини визначається наявністю у ешерихій специфічних генетичних детермінант — коліциногенних факторів, роль яких переважно відіграють епісоми. Серед коліцинів частіше зустрічаються такі типи, як О, Е, І, В, рідше V і О. Переважна більшість штамів кишкової палички чутливі не менше, як до одного або кількох коліцинів. Близько 2 % штамів резистентні до коліцинів. Виявилося, що патогенні ешерихії здатні виділяти коліцини значно частіше, ніж звичайні банальні штами. Коліцини — це антигени, які не мають імунологічної спорідненості з іншими антигенами клітин кишкової палички. Основне захворювання, яке викликають патогенні ешерихії, — ешерихіоз (колібактеріоз, коліентєротоксемія). Телята хворіють переважно у перші 10 діб життя, поросята — в перші дні й тижні, а також після відлучення, ягнята — з перших днів життя і до 5—7- 349 місячного віку, птиця — від 1-го до 90-го дня. Відомо три основні форми цієї хвороби: септична, ентеротоксемічна й ентерична. У поросят зустрічається так звана набрякова хвороба. Провідна клінічна ознака колібактеріозу — профузний пронос, який призводить до зневоднення організму, важкої інтоксикації; судом та паралічів, що свідчить про ураження центральної нервової системи. При набряковій хворобі виникають набряки підшкірної клітковини повік, лицьової частини голови, підщелепного простору, розвиваються парези й паралічі. Смертність може бути досить високою в усіх видів тварин. Патогенез. Проникнення збудника в організм здійснюється переважно аліментарним, рідше — аерогенним шляхами і внутрішньоутробно. При септичній формі збудник із кишечника проникає в кров, де розмножується і заноситься у внутрішні органи, лімфатичні вузли, кістковий мозок, інколи — в головний мозок. Перебуваючи ще в кишечнику, а потім і після проникнення у кров, збудник інтенсивно продукує ентеротоксини, які й відіграють провідну роль у патогенезі інфекції. Під їх впливом в просвіт кишечника за рахунок порушення осмотичної рівноваги проникає підвищена кількість рідини. Одночасно посилюється секреція кишкового епітелію, порушується його функція, затримується сорбція натрію з активною секрецією хлору. Все, що нагромаджується в кишечнику, рефлекторно викидається із організму. Так виникає пронос. Активність ентеротоксинів посилюється у присутності К- антигенів, які у ешерихій є фактором патогенності. Колонізація кишечника за рахунок адгезії веде до нагромадження на поверхні 350 слизової оболонки кишечника великої кількості бактерій. Після їх відмирання вивільняються ендотоксини, які й обумовлюють запальні процеси кишечнику. Всмоктуючись в кров, ендотоксини разом з екзотоксинами зумовлюють важку інтоксикацію, на фоні якої розвиваються інші патологічні процеси. В такому стані тварини гинуть протягом доби. Важкі форми ешерихіозу спостерігаються при змішаній формі інфекції, особливо на фоні рота- і коронавірусної інфекції, ускладнень за рахунок мікроорганізмів із родів Proteus, Pseudomonas, Streptococcus та ін. Діагностика ґрунтується на аналізі комплексних даних (клініко- епізоотологічних, патологоанатомічних) з проведенням лабораторних досліджень. У лабораторію краще відправити свіжий труп. Від великого свіжого трупа відбирають голову, трубчасту кістку, селезінку, частину печінки з жовчним міхурем, лімфатичні вузли брижі. В окремий посуд кладуть уражену ділянку кишечника, перев’язану з обох кінців. Патологічний матеріал висівають у пробірки з МПБ, в бактеріологічні чашки на МПА, середовище Ендо (ТУ 9229-072- 00419785-97), середовище Левіна (агар з еозин-метиленовим синім, ТУ 9229-072-00419785-97). Одночасно готують мазки із кожного органа, які фарбують за Грамом. Через 18—24 год. враховують результати посіву, і окремі колонії висівають для одержання чистих культур у пробірки з МПБ і середовищем Симонса. Добові бульйонні культури пересівають на строкатий ряд для визначення біохімічних властивостей, а також на дві пробірки із МПА для виготовлення нагрітого антигену і суспензії для зараження лабораторних тварин. 351 Виділені культури ідентифікують на підставі морфологічних, тинкторіальних, культуральних і біохімічних властивостей. Звертають увагу на зони β-гемолізу навколо колоній, виділених на кров’яному МПА з матеріалів поросят при підозрі на набрякову хворобу. Для визначення патогенності виділених культур у черевну порожнину трьох білих мишей масою 14—16 г вводять суспензію агарових культур у дозі 500 млн мікробних клітин. Якщо протягом двох діб загине одна і більше мишей, культура вважається патогенною. При виділенні культур від птиці біопробу ставлять на трьох курчатах 4—5-тижневого віку, яких заражають у порожнину очеревини в дозі 1 млрд мікробних клітин. У позитивних випадках протягом чотирьох днів гинуть одне і більше курчат. При необхідності визначають також ентеротоксичні властивості виділених штамів E.coli. Це можна здійснити на ізольованих петлях тонкого відділу кишечника кроля чи морської свинки, або шляхом визначення вмісту термолабільного і термостабільного ентеротоксинів (тест набряку лапок білих мишей, шкірна проба на кролях, реакція агрегації тромбоцитів, РДП, анальна проба на мишенятах-сисунах та на курячих ембріонах). Серогрупову належність виділеного штаму та наявність і тип К-антигену визначають за допомогою стандартних відповідних сироваток. В Україні налагоджено випуск двох наборів сироваток ешерихійних антигрупових аглютинуючих, специфічних до семи антигенів E.coli: K99, F41, Att 25, 987p, K88ac та K88ad та комплексні антиадгезивні сироватки. Ставлять крапельні РА (крапельний варіант на склі). 352 Використовують також ПЛР. Імунітет при усіх формах колібактеріозу у новонароджених тварин пасивний і забезпечується антитілами молозива. Для його створення рекомендується щепити вагітних тварин у другій половині вагітності колібактерійними вакцинами. Застосовують переважно корпускулярні інактивовані вакцини. Ефективним вважається препарат, розроблений на основі факторів патогенності збудника – Вакцина проти колібактеріозу молодняка сільськогосподарських тварин патогенності збудника (ТУУ 46.15.042.94). Вакцина містить антигени К99, F71, Att25, 987P, K88ab, K88ac, K88ad та суміш термолабільного і термостабільного антигенів. Застосовується для щеплення вагітних тварин (корів, свиноматок, вівцематок) з метою створення колос трального імунітету у новонароджених та для щеплення молодняку – створення активного імунітету проти ешерихійної інфекції. Ефективнішими вважаються і живі вакцини. Зокрема, у Німеччині використовують вакцину suicomplex «Dessau», яка є сумішшю двох мутантних культур ешерихій О-141 і О-149. Перспективними є вакцини, виготовлені на основі К-антигенів. Такі вакцини з успіхом апробовані і в Україні. Для лікування хворих після визначення чутливості виділених мікробних культур до використовуваних антибіотиків їх застосовують у поєднанні з сульфаніламідними та нітрофурановим препаратами. Успіх лікування залежить також від прийомів, спрямованих на підтримання загального тонусу організму, ліквідації зневоднення, усунення інтоксикації. Лікувальним ефектом відзначається також колігертнер фаг. 353 Сальмонели Сальмонели об’єднані у великий рід Salmonella, який нараховує більше двох тисяч сероваріантів. Цей рід названо на честь американського мікробіолога Сальмона, який у 1885 р. виділив з трупа свині, яка загинула від чуми, культуру і назвав її B. suipestypher, тобто спричинююча чуму. Пізніше було встановлено, що збудником чуми свиней є вірус, а B. suipestifer (сучасна назва Salm. choleraesuis) викликає у дорослих свиней секундарний, а у поросят — первинний сальмонельоз (паратиф). В кінці XIX та в першій половині XX століття були описані десятки інших видів збудників паратифів у людини, сільськогосподарських тварин і птиці. Всі вони об’єднані у рід Salmonella і мають видові назви, пов’язані з видом найбільш чутливих тварин, місцем відкриття збудника або прізвищем дослідника: S. enteritidis Gartneri, S. dublin, S. cholerae suis, S. abortus ovis, S. abortus equi, S.gallinarum- pullorum. Сальмонели надзвичайно поширені в природі й здатні викликати у тварин ряд захворювань, які названі сальмонельозами (паратифами). У людей ці мікроби зумовлюють черевний тиф та паратифи. Потрапляючи в молоко, м’ясо, інші продукти, сальмонели спричиняють у людей харчові токсикоінфекції. Морфологія. Сальмонели — це палички із заокругленими кінцями, довжиною 2—5 мкм, шириною 0,7—1,5 мкм (Рис.3). Можуть зустрічатися і ниткові форми. Переважна більшість сальмонел є 354 рухливими за рахунок перитрихіально розташованих джгутиків (не рухома S.gallinarum-pullorum), не утворюють спор і капсул, грамнегативні, взагалі за морфологією подібні до ешерихій. Рис. 3. Salmonella enteritidis (електронна мікроскопія). Культуральні властивості. Сальмонели добре розвиваються на простих середовищах при оптимальній температурі 37 °С і величині рН 7,2—7,6. Характер колоній на МПА неоднорідний (Рис.4). Переважна більшість видів сальмонел утворюють середньої величини сірувато-білі, круглі, випуклі, блискучі й вологі колонії (S-форма). Колонії S. abortus ovis дрібні, сірувато-білі. Для колоній R- форми характерні нерівні фестончасті краї, плоска нерівна поверхня. На певному етапі можуть утворюватися проміжні О-форми колоній. У рідких живильних середовищах сальмонели викликають рівномірне помутніння з незначним осадом. На диференційних- середовищах Ендо, Левіна, Плоскирєва сальмонели ростуть у вигляді 355 безбарвних або з легким блакитним відтінком колоній . На вісмут- сульфіт-агарі утворюють колонії чорного кольору (Рис.5). Рис.4. Ріст сальмонел на МПА 356 Рис. 5. Колонії S. gallinarum pullorum на вісмут-сульфітному агарі Біохімічні властивості у сальмонел відрізняються залежно від виду. Вони ферментують глюкозу, маніт, галактозу, фруктозу, арабінозу, ксилозу, рамнозу, мальтозу, дульцит і сорбіт до кислоти і газу. Сальмонели не розщеплюють сахарозу, адоніт, саліцин і сечовину. Особливо важливо знати, що сальмонели, на відміну від кишкової палички, не ферментують лактозу. Більшість їх не розріджують желатин, не утворюють індолу й ацетилметилкарбінолу (реакція Фогес—Проскауера негативна), відновлюють нітрати в нітрити, продукують сірководень, дають позитивну реакцію з метиловим червоним. Антигенна структура сальмонел складна. Як і ешерихії, вони містять О- і Н-антигени, надзвичайний поліморфізм яких і обумовлює величезну кількість антигенно відмінних сероварів. У складі клітин сальмонел розрізняють (за винятком S.gallinarum- pullorum) два антигени: О-соматичний, термостабільний і Н- джгутиковий, термолабільний. В усіх представників роду нараховується 39 різновидів О- антигену, проте у конкретного виду їх не більше чотирьох і позначають їх римськими літерами. За спільністю О-антигенів сальмонели зібрані в 65 серологічних груп, які позначають великими літерами латинського алфавіту. Джгутиковий антиген також 357 неоднорідний і у більшості сальмонел має дві фракції (фази): І — специфічну фазу, характерну для певного виду, і II— неспецифічну, групову, яка зустрічається у кількох видів. Антигени першої фази позначають малими літерами латинського алфавіту, другої — арабськими цифрами. Всі серовари сальмонел відносять до двох видів. Salmonella bongori містить менше 10 дуже рідкісних сероварів. Решта 2500 сероварів виділені в середині виду Salmonella cholerasuis, який за фенотипічними і генетичними критеріями розділяють на 6 підвидів. Усі серовари підвиду cholerasuis мають назви, а у інших підвидів (за винятком деяких у підвидів salamae і houtenae) назви не мають. Діагностичні лабораторії позначують серовари без назви формулою антигенів. Наприклад Salmonella сeровар Arizona 50: z4, z24 (бувша назва Arizona hinshawii 9a 9b:1,3, 11: - ). Знання антигенної структури необхідні при ідентифікації сальмонел. На біофабриках виділяють окремі антигенні фракції сальмонел, якими імунізують кролів і таким чином одержують монорецепторні О- і Н-аглютинуючі сироватки. Використовуючи в реакції аглютинації на склі О-сироватки на першому етапі визначають серологічну групу, до якої належить досліджувана культура. На другому етапі за допомогою Н-аглютинуючих сироваток визначають видову належність культур. У сальмонел виявлено антигенну перехресну спорідненість із представниками родів Escherichia, Citrobacter, Listeria, Pasteurella і, особливо Brucella, що необхідно враховувати при діагностиці хвороб, викликаних збудниками із названих родів. Резистентність сальмонел проти дії фізико-хімічних факторів 358 вища, ніж у ешерихій. Зокрема, нагрівання до 60 °С сальмонели витримують до 1 год, в ґрунті і гною зберігаються до 3 міс, у замороженому стані залишаються живими в середньому до 50 днів. Прямі сонячні промені вбивають цих мікробів через 3—4 год, в засоленому м’ясі при концентрації солі до 18 % вони залишаються життєздатними протягом 30 днів. В шматках м’яса масою 400 г при варінні сальмонели гинуть після 2,5 год, а при безпосередньому впливі температури 100 °С — миттєво. Дезинфікуючі розчини знищують сальмонел за 30—60 хв. Патогенність. Сальмонели уражають практично усі види сільськогосподарських тварин, спричиняючи у них гастроентерити, пневмонії, септичний процес, артрити, аборти. До сальмонельозної інфекції чутливі багато видів птахів і промислових тварин. Гризуни частіше залишаються тривалими носіями цих мікробів. Патогенез. Переважний шлях зараження при сальмонельозах — аліментарний. Первинне розмноження збудника розпочинається у кишечнику, інтенсивніше — в солітарних фолікулах і лімфатичних вузлах брижі. Звідси сальмонели проникають у кров, розвивається загальна септицемія. В патогенезі сальмонельозного процесу в подальшому має значення токсигенність сальмонел, які виділяють недостатньо вивчений екзотоксин, а також впливають на організм тварин ендотоксинами. Останні у великій кількості звільняються після загибелі й розпаду мікробних клітин. В експериментах на лабораторних тваринах показано, що ендотоксин у останніх викликає запалення кишечника, крововиливи, діарею, призводить до парезів і паралічів. Гостре набрякання солітарних фолікулів, а також розвиток 359 крупозно-дифтерійних уражень у товстому відділі кишечника є наслідком дії ендотоксинів. У внутрішніх органах виникають некротичні фокуси різної величини. Проникаючи в матку вагітних тварин, сальмонели викликають запальний процес, що й призводить до аборту. При переході захворювання в підгостру й хронічну форми сальмонели виділяються у зовнішнє середовище з вмістом кишечника, носовим слизом, молоком, вагінальним слизом після аборту. Внаслідок глибоких дистрофічних змін у тварин порушується загальний обмін речовин, прогресує виснаження, настає смерть. Після одужання перехворілі тварини погано розвиваються, багато з них стають господарчо непридатними і їх відправляють на вимушений забій. |