Рататуй. Навчальний посібник для студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах іii1V рівнів акредитації за напрямом Ветеринарна медицина
 Скачать 5.29 Mb.
|
|
Діагностика. На підставі клініко-епізоотологічних і патолого- анатомічних даних ставлять попередній діагноз. Остаточне підтвердження наявності захворювання здійснюють у лабораторії. Для прижиттєвої діагностики в лабораторію направляють фекалії, виділення із родових шляхів після аборту та кров. Для серологічних досліджень направляють кров’яну сироватку. Після загибелі тварин з великих трупів відбирають печінку з жовчним міхуром, лімфатичні вузли брижі, селезінку, нирку, трубчасту кістку, частину легень (при пневмоніях), абортований плід. Невеликі трупи направляють цілими. Висіви із патологічного матеріалу проводять на МПБ і МПА, одне із диференційно-діагностичних середовищ (Ендо, Плоскирєва, Левіна, вісмут-сульфітний агар). Середовища попереднього нагромадження (Мюллера, Кауфмана, селенітове та ін.) використовують при дослідженні матеріалу від тварин, які хворіли 360 хронічною формою сальмонельозу. Одночасно готують мазки, які проглядають у світловому й люмінесцентному мікроскопах. Через добу підозрілі колонії відсівають на нове середовище для одержання чистих культур, у яких в подальшому визначають біохімічну активність на середовищах строкатого ряду, рухливість (нанапіврідкому 0,2 %-ному агарі). Остаточну ідентифікацію виділених культур проводять за допомогою реакції аглютинації, яку ставлять на склі з монорецепторними О і Н-аглютинуючими сальмонельозними сироватками. У сумнівних випадках, а саме: при нечітких показниках РА, нетипових біохімічних даних проводять дослідження з використанням сальмонельозного бактеріофага, а також ставлять біопробу на білих мишах. Тварин заражають підшкірно добовою культурою у дозі 0,2—0,3 мл при концентрації 50—100 млн мікробних тіл у 1 мл. Сальмонели викликають загибель мишей в період від 3 до 10 діб. Серологічна діагностика полягає у виявленні антитіл у досліджуваних пробах кров’яної сироватки за допомогою РА. Позитивними титрами аглютинінів є показник 1 : 200 і вище. Цю реакцію рекомендують ставити при дослідженні тварин з хронічним перебігом хвороби. Особливе значення має дослідження парних сироваток, коли в другій пробі, відібраній через 2—3 тижні після першої, виявляють значний приріст антитіл, титри яких можуть досягати величин 1 : 1600—1 : 3200 і вище. Найбільшого вжитку набув метод ІФА для виявлення сальмонельоз них антитіл. Метод імунофлуоресценції застосовують для швидкого виявлення сальмонел у мазках із патологічного матеріалу і м’яса. Комплексна протисальмонельозна сироватка виявляє сальмонел, що входять у 361 серологічні групи В, С 1 , С 2 D 1 і Е 1 . Групові сироватки дають змогу віднести знайдені сальмонели до однієї із серологічних груп. Реакцію імунофлуоресценції ставлять за прямим методом, керуючись інструкцією. В Україні розроблено систему Sal-test – тест-систему для виявлення ДНК бактерій роду Salmonella. Вона дозволяє протягом кількох годин, шляхом постановки ПЛР, виявити S. dublin, S. typhimurium, S. enteritidis, S. choleraе suis, S. ovis, S. newroport та S. gallinarum-pullorum. Імунітет після перенесення хвороби активний, тривалість його залежить від індивідуальних особливостей організму. В механізмах імунітету беруть участь, як гуморальні, так і клітинні фактори. В організмі з’являються різні типи антитіл: аглютиніни, преципітини, бактеріолізини, комплементзв’язуючі імуноглобуліни. Незважаючи на те, що через 3—4 міс титри антитіл починають знижуватися, імунітет зберігається завдяки клітинним механізмам захисту. Збудник сальмонельозу телят Сальмонельоз у телят характеризується ураженням шлунково- кишкового тракту, а пізніше — легень. На початку хвороби спостерігається різке підвищення температури тіла (до 41 °С і більше), порушується серцева діяльність, прискорюється дихання. Під кінець другого на початку третього тижня з’являється пронос, загальний стан тварин погіршується, і вони гинуть на 5—10-й тиждень від початку захворювання. В інших випадках температура тіла знижується, телята одужують або ж інфекція переходить у хронічну 362 форму, при якій розвивається пневмонія, інколи уражуються суглоби. Якщо тваринам не надати допомоги, вони гинуть. Хворіють телята на сальмонельоз в основному у віці від 10 днів до 2 міс. Збудниками хвороби переважно бувають S.dublin, S.enteritidis, S.rostok, S.typhimurium, рідше інші серотипи сальмонел. У морфологічному, культуральному, біохімічному відношеннях збудники захворювання є типовими для свого роду, хоч і різняться між собою, за деякими показниками. Діагноз на сальмонельоз телят ставлять на основі клінічних ознак, бактеріологічних, серологічних досліджень та молекулярно- генетичних методів (ПЛР). Імунітет. У новонароджених телят імунітет колостральний. У телят, які перехворіли, утворюється стійкий активний імунітет. Для профілактики захворювання застосовують, інактивовану концентровану формолвакцину. Корів щеплять у сервісний період двічі з метою створення колострального (молозивного) імунітету. Цією ж вакциною тричі щеплять телят для створення активного імунітету. Для профілактики хвороби в стаціонарно неблагополучних господарствах доцільно застосовувати колі-гертнер-фаг. Для імунізації тварин запропоновані інактивовані та живі препарати, зокрема Вакцина проти сальмонельозу тварин інактивована субодинична (вакцина СПС) (ТУУ 46.15.561.2001). Препарат містить комплекс адгезивних антигенів та анатоксин, інактивований формаліном. Застосовують для імунізації тільних корів і поросних свиноматок для створення колострального імунітету у новонароджених та для вакцинації молодняка тварин. 363 Використовують також вакцину «Сальмосан» (ТУУ 446.15.324- 39). Вакцина виготовлена на основі найпоширеніших на території України серотипів сальмонел, містить оригінальні ад’юванти. Використовується для імунізації вагітних тварин (корови, свині) та для новонароджених. Гіперімунну полівалентну сироватку проти паратифу телят та інших тварин застосовують з профілактичною і лікувальною метою у дозах 10—30 і 40—80 мл відповідно. Одержують сироватку на біофабриках шляхом гіперімунізації волів культурами відповідних сальмонел. Ефективність лікування підсилюється одночасним застосуванням сироватки та антибіотиків з широким спектром дії (хлортетрациклін, неоміцин, олеандоміцин, лівоміцетин та ін.), нітрофуранів і сульфаніламідів. Збудник сальмонельозу свиней Сальмонельоз свиней — інфекційна хвороба, що характеризується ураженням шлунково-кишкового тракту та легень. Хворіють частіше поросята у віці 30—40 днів. Заражаються тварини аліментарним шляхом. Інкубаційний період коливається від 2 до 15 днів. Інфекція проявляється у гострій, підгострій і хронічній формах. При гострій формі у поросят значно підвищується температура тіла, розвивається загальна слабість, порушується серцева діяльність. У зв’язку з цим виникає застій крові, який супроводжується появою ціанотичних зон на кінцях вух, ратицях, підгрудку, черевній стінці. В подальшому основною клінічною 364 ознакою є пронос з виділенням водянистих із гнильним запахом фекалій. За рахунок зневоднення і порушення обміну поросята швидко втрачають масу. Триває хвороба 5—10 днів, гине 50—80 % тварин. При інших формах клінічні ознаки менш виражені; звертає на себе увагу ундулююча гарячка, прогресивне схуднення, діарея. Тривалість хвороби збільшується до 2—3 тижнів, гине 20—30 % свиней. Збудники захворювання серотипи S.cholerasuis, S.enteritidis, S.dublin, S.typhimurium. Сальмонели серотипу S.cholerasuis виживають у стерильному грунті до 300 днів, у нестерильному — до 5 міс, у висушеному стані — до 3—4 років, в засолених продуктах (концентрація солі до 18 %) бактерії залишаються життєздатними до 30 днів. Розчини дезинфікуючих речовин знищують збудника протягом години. Діагноз ставлять на основі клініко-епізоотологічних, патолого- анатомічних даних і результатів бактеріологічних досліджень, які проводять за загальною схемою діагностики сальмонельозів. Імунітет. Суттєве значення має колостральний імунітет. У підсвинків після перехворювання формується стійкий активний імунітет, ступінь напруженості й тривалості якого є індивідуальною. Для імунізації тварин використовують інактивовані та живі вакцини, зокрема інактивовану вакцину «Сальмосан» та живу вакцину, виготовлену на основі супресорного ревертанту Salmonella choleraesuis №9 (ТУУ 46.15.144.96). останню застосовують у неблагополучних по сальмонельозу господарствах. Препарат вводять 365 поросятам з 10-денного віку перорально або внутрішньом’язево. Імунітет у вакцинованих поросят формується на 5-7 добу після 3-ї вакцинації та на 8-10-ту добу після 2-го введення препарату і триває 6 міс. Розроблені і застосовуються також ряд комбінованих препаратів, що містять крім сальмонельозного, ще й імуногени до інших патогенів, зокрема збудників набрякової хвороби, пастерельозу, гемофільозу та ін. Для лікування хворих тварин застосовують антибіотики (хлортетрациклін, лівоміцетин, тераміцин, синтоміцин та ін.), фуразолідон. Ефективність лікування значно посилюється при введенні гіперімунної паратифозної сироватки. Збудник_сальмонельозу_коней'>Збудник сальмонельозу коней Сальмонельоз коней—інфекційне захворювання, яке у жеребних кобил супроводжується абортами, у лошат — гарячкою, проносом, ураженням суглобів. Аборти у конематок настають з 4—5-ти місяців жеребності. При ускладненнях після аборту розвивається метрит, слизові оболонки матки некротизуються, що інколи закінчується смертю тварин. Лошата можуть народжуватися зараженими й хворіють з перших днів життя. У них підвищується температура тіла, розвивається пронос, опухають суглоби. Більшість лошат гине. Збудник хвороби — S. abortus equi має багато спільного з іншими серотипами сальмонел. Діагноз ставлять на підставі бактеріологічних досліджень абортованих плодів, плодових оболонок, виділень із родових шляхів 366 кобил. Бактеріологічне дослідження проводять за загальною схемою. Збудник на МПБ утворює рівномірне помутніння з ослизлим осадом, на МПА — сірувато-білі колонії, які легко знімаються петлею. Інколи колонії можуть бути шорсткими, сухими й заглибленими в середовище. При дослідженні сироватки крові хворих тварин титр аглютинінів повинен бути в РА не нижчим 1 : 400, причому кров від кобил відбирають на 8—12-й день після аборту. Імунітет. Переважна більшість кобил після аборту набувають імунітету. У лошат, які одужали, імунітет відносний і забезпечується специфічними антитілами. Біопрепарати для профілактики хвороби не розроблені. Збудник сальмонельозу (паратифу) овець Сальмонельоз овець — інфекційне захворювання, яке характеризується абортами, явищами септицемії, народженням нежиттєздатного приплоду. Ягнята хворіють у віці від одного дня до 1,5—3 міс. Аборти у вівцематок настають на останньому місяці вагітності. У ягнят підвищується температура тіла, розвивається діарея, тварини, помітно худнуть і гинуть протягом чотирьох днів. Збудник хвороби — S. abortus ovis, рідше — S.typhimurium, S.dublin. Сальмонели серовару S. abortus ovis - це поліморфні, рухливі типові палички, які значно поширені в природі, можуть зустрічатися, у кишечнику здорових овець і кіз. У ґрунті і гною залишаються живими до 90 днів, у замороженому стані — до 50 днів. При нагріванні до 70 °С збудник гине через 15 хв, при кип’ятінні — миттєво. Дезинфікуючі речовини знищують мікроб через 10—20 хв. 367 Діагноз комплексний і ґрунтується на даних клініко- епізоотологічних спостережень і результатів бактеріологічних досліджень. У лабораторію надсилають абортовані плоди та внутрішні органи загиблих тварин, Необхідно пам’ятати, що збудник сальмонельозу овець, на відміну від інших сальмонел, на живильних середовищах росте погано. На МПА утворюються дрібні прозорі колонії з дещо піднятим центром і радіальною покресленістю. В МПБ — рівномірне помутніння з незначним осадом без поверхневої плівки і пристінного кільця. При серологічній діагностиці на 10—13-й день після аборту від вівцематок у лабораторію відправляють проби крові, з сироваткою якої ставлять РА. При наявності антитіл у титрі 1 : 200 і вище результати дослідження вважаються позитивними. Присутність антитіл у сироватці крові овець можна встановити також за допомогою реакції непрямої гемаглютинації (РНГА). В реакції використовують еритроцитарний сальмонельозний О- діагностикум серологічної групи В з рецепторами І, IV, XII, який є формалізованими еритроцитами з адсорбованим на них сальмонельозним антигеном. Досліджувану сироватку розчиняють від 1 і 100 до 1 : 800, кожне розчинення вносять у ямки полістиролових пластин в об’ємі 0,5 мл і додають по 0,25 мл діагностикуму. Пластини поміщають в термостат на 2—2,5 год і враховують реакцію. Якщо у досліджуваних сироватках є антитіла до збудника сальмонельозу під їхнім впливом відбувається аглютинація еритроцитів діагностикуму з утворенням характерного осаду у вигляді розетки. Реакцію вважають діагностично позитивною у випадку виявлення антитіл у розбавленні сироватки 1 : 368 200 і вище при її інтенсивності на 3—4 хрести. Імунітет після перенесення хвороби нестійкий і нетривалий. Для активної імунізації запропоновані інактивовані вакцини, зокрема депонована формолвакцина, асоційована вакцина проти сальмонельозу, колібактеріозу, пастерельозу і диплококової інфекції. Для пасивної імунізації застосовують гіперімунну сироватку, яку використовують і з лікувальною метою. Збудник сальмонельозу (паратифу] хутрових звірів Сальмонельоз хутрових звірів — інфекційне захворювання, яке характеризується періодичною гарячкою, ураженням шлунково- кишкового тракту й поступовим виснаженням. Хворіють сріблясто- чорні лисиці, песці, соболі, єноти, бобри, нутрії і деякі інші тварини. В природних умовах на сальмонельоз хворіє переважно молодняк хутрових звірів у віці до 2 міс. При гострій формі хвороби більшість тварин швидко гине. Збудники хвороби — серовари S.enteritidis, S.dublin, S.cholerasuis, рідше S.typhimurium, у єнотів — S. paratyphi і деякі інші. Етіологічно захворювання у хутрових звірів має зв’язок з сальмонельозом сільськогосподарських тварин. Діагноз ставлять на підставі бактеріологічних досліджень з урахуванням клініко-епізоотологічних і патологоанатомічних даних. Бактеріологічне дослідження проводять за загальною схемою, яка передбачає мікроскопію мазків із патологічного матеріалу, виділення 369 культур сальмонел, їх ідентифікацію у РА на склі з монорецепторними О- і Н-аглютинуючими сальмонельозними сироватками. Серологічний метод діагностики передбачає дослідження сироватки крові тварин у РА. Аглютинаційиий титр 1 : 200 і вище вважається позитивним, 1 : 100 — сумнівним. Імунітет. Природно набутий імунітет має невелике значення, оскільки переважна більшість хворих тварин гинуть, але у тих, що вижили, розвивається несприйнятливість до повторного зараження. Для активної імунізації лисиць, песців і нутрій застосовують полівалентну формолтіомерсалову вакцину, до складу якої входять штами сальмонел і ешерихій. Імунітет розвивається на 10—12-й день і триває до 8 міс. Для пасивної імунізації використовують полівалентну гіперімунну сироватку проти сальмонельозу. При лікуванні хворих тварин, крім імунної сироватки, застосовують антибіотики з широким спектром дії і сульфаніламідні препарати. Збудник сальмонельозу (паратифу] водоплавної птиці Сальмонельоз — інфекційне захворювання переважно качок, гусей і голубів у віці від 1 до 30 днів, яке характеризується проносом, кон’юнктивітом, виснаженням і нервовими явищами. У дорослої птиці хвороба перебігає у латентній формі. Збудниками хвороби є 3. S.typhimurium, рідше S. anatum, S.enteritidis, S.essen, S. london. Діагноз ставлять на підставі комплексних даних з обов’язковим проведенням бактеріологічних досліджень за загальною .схемою діагностики сальмонельозів. Перед початком інкубації яєць дорослу 370 птицю перевіряють на сальмонелоносійство шляхом постановки РА з сальмонельозним антигеном. При наявності використовують тест системи у ПЛР, ІФА. Імунітет у птиці виникає з віком. Доросла птиця досить стійка до природного зараження. Для активної імунізації застосовують живу суху вакцину проти сальмонельозу водоплавної птиці. З лікувальною метою використовують антибіотики та нітрофуранові препарати. Збудник пулорозу Пулороз (бацилярна біла діарея) — інфекційна хвороба птиці, яка характеризується ураженням кишечника, а також паренхіматозних органів у курчат і переродженням фолікулів яєчника у дорослої птиці. Збудник — S.gallinarum-pullorum із родини ентеробактерій, яка відрізняється від інших сальмонел насамперед нерухомістю. Мікроб поліморфний — поряд з типовими паличками зустрічаються . кокові та ниткоподібні форми. Культуральні властивості. Збудник росте на простих середовищах як аероб або факультативний анаероб при оптимальних температурах— 38 °С і рН 7,4—.7,5. На МПА утворюються круглі, гладенькі, напівпрозорі з випуклою вологою поверхнею колонії середньої величини. В МПБ — рівномірне помутніння середнього ступеня з наступним випаданням осаду. Біохімічні властивості. Мікроб не розріджує желатин, не зсаджує молоко, не утворює аміаку й індолу, але продукує сірководень. Розщеплює глюкозу до кінцевих продуктів, а маніт, 371 левульозу, галактозу, рамнозу — лише до кислоти. Стійкість збудника у зовнішньому середовищі висока. Він зберігається у непроточній воді близько 200 днів, у ґрунті — понад 400 днів, у курячому посліді —до 100 днів. До високої температури чутливий, але при варінні курячих яєць гине лише через 8 хв. Дезиифікуючі засоби знищують цей мікроб через 5—20 хв. Антигенна структура. Серовар S.gallinarum-pullorum містить О- антигенні фракції 1,9 і 12. Патогенність. Найчастіше захворювання виникає у курчат перших днів життя, у яких розвиваються пронос, загальна слабість, інтоксикація, що в більшості випадків закінчуються смертю. Чутливі також індиченята, цесарки, фазани, перепілки, горобці і деякі інші птахи, а також морські свинки, кролі, білі миші, курячі ембріони. |