Рататуй. Навчальний посібник для студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах іii1V рівнів акредитації за напрямом Ветеринарна медицина
 Скачать 5.29 Mb.
|
|
Нейсерфоз птахів - інфекційна хвороба дорослих птахів (гусей, качок. Індиків, курей) . Характеризується серозно-катаральним та фібринозно-некротичним запаленням клоаки і репродуктивних 333 органів. Захворювання реєструється на території Європи, Азії та Америки. Задає значних економічних збитків, із-за зниження продуктивності, запліднюваності та загибелі чи вибраковки хворих птахів. Збудник Neisseria species Морфологія. В мазках з патологічного матеріалу має вигляд коків, розташованих поодинці, попарно чи групами (тетрадами), інколи у вигляді коротких ланцюгів. Спор і капсул не утворюють, нерухливі. Культуральні властивості. Факультативний анаероб. росте в аеробних та в анаеробних умовах. Легко культивується на простих живильних середовищах (МПБ, МПА) . Не росте в присутності 6% хлориду натрію. На агарі різні штами утворюють неідентичні колонії - слизькі білі або ж сірувато-білі , деякі з жовтуватим відтінком колонії У МПБ обумовлюють дифузну каламуть та утворення ніжної плівки на поверхні середовища. Ферментативна активність добре виражена. Більшість штамів ферментують глюкозу, сахарозу, лактозу, мальтозу, фруктозу. Практична частина техніка збору матеріалу від хворого для бактеріологічного дослідження Відбір матеріалу для лабораторного дослідження визначається локалізацією патологічного процесу, особливостями патогенезу хвороби і біологічними властивостями збудника. Успіх бактеріологічного дослідження залежить від правильності забору матеріалу. Патологічний матеріал для бактеріологічного дослідження рекомендується брати у хворого до початку специфічного лікування, оскільки під впливом 334 сульфаніламідів, антибіотиків, імунної сироватки і інших лікувальних засобів патогенні мікроби змінюються і втрачають здібність до зростання на штучних живильних середовищах. Узяття слизистого відокремлюваного порожнині носа При узятті матеріалу із слизистих оболонок носа, шкіру в колі зовнішніх отворів носа протирають ватою, змоченою 60° спиртом. Після цього тампон вводять углиб порожнини носа і знімають слиз із стінки носової перегородки. Забирати матеріал з різних ніздрів можна одним тампоном. Узяття слизу тампоном із слизистих оболонок зіву, хворий повинен широко відкрити рот. Корінь язика придавлюють шпателем. Мову прагнуть придавити донизу і присунути наперед. Тампон в порожнину рота вводять правою рукою, не торкаючись поверхні язика, що містить рясну мікрофлору. Знімаючи наліт і слиз з мигдалин, дужок м’якого піднебіння і задньої стінки глотки, звертають увагу на видимі змінені ділянки слизистої оболонки. Узяття мокроти для мікробіологічного дослідження Для бактеріологічного дослідження уранішню порцію мокроти, що виділяється під час нападу кашлю, збирають в стерильну склянку з добре підібраною пробкою. У дітей, які не уміють відкашлювати мокроту, штучно викликають кашель, дратуючи корінь язика тампоном. Взяття випорожнювань для бактеріологічного дослідження. Випорожнювання збирають в стерильні картонні тарілки або в подкладниє судна і емальовані лотки, заздалегідь знезаражені розчином хлорного вапна і потім багато разів промиті гарячою водою. Стерильним дерев’яним шпателем з різних місць отриманої порції калу відбирають 1—2 г випорожнювань, поміщають їх в пробірки або склянки з пробками, що добре закриваються. За наявності патологічних включень (слиз, гній) останні обов’язково вносять до 335 посівного матеріалу. Патогенні коки: стафілококи, стрептококи Стафілококи Матеріал для дослідження: 1) гній з осередків ураження при гнійничкових захворюваннях шкіри фурункулах і т. д.; 2) кров при підозрінні на сепсис; 3) слизисте відокремлюване зіву і носоглотки при захворюваннях верхніх дихальних доріг; 4) мокрота при пневмонії; 5) блювотні маси і промивні води шлунку. Мікробіологічна діагностика стафілокока в лабораторії для діагностики стафілококових захворювань використовують бактеріологічний метод дослідження — посів патологічного матеріалу на живильні середовища. 1-й день. 1. При дослідженні гною відкритих ран, мокроти краще всього користуватися жовтково-сольовим агаром Чистовіча або молочно-сольовим агаром. Для засіву сольових середовищ береться велика кількість матеріалу, який втирають в поверхню середовища шпателем. 2. При посіві гноїть з абсцесів, що не розкрилися, можна користуватися звичайним м'ясопептонним або 3% кров’яним агаром. Досліджуваний матеріал наносять на живильне середовище в кількості 1—2 крапель і потім розподіляють по всій поверхні чашки. Інкубація посівів при температурі 37°С триває 18—24 години. 2-й день. Переглядають посіви досліджуваного матеріалу на МПА, молочно-сольовому, жовтково-сольовому і кров’яному агарі. Колонії стафілокока на щільних живильних середовищах круглі, 336 злегка опуклі, з рівними краями. За кольором колонії можуть бути емалево-білими, лимонно-жовтими або золотистими. На кров’яному агарі довкола колоній стафілокока може виявлятися гемоліз. З колонії з типовими для стафілокока ознаками роблять мазок для фарбування по Граму. За наявності стафілококів під мікроскопом видно характерні гроноподібні скупчення коків, забарвлених по Граму позитивно. 3-й день. Переглядають посіви, зроблені напередодні. По характеру зростання на кров’яному агарі стафілококи можуть бути розділені на три групи. Гемолітично активні стафілококи утворюють протягом 18—20 годин чітку зону гемолізу (агар стає абсолютно прозорим, безбарвним) шириною 2—3 мм. Слабо гемолітичні стафілококи викликають неповне прояснення агару з шириною зони 1—1,5 мм. Негемолітичні стафілококи не змінюють кров’яного агару. 4-й день. З культур, що виросли на скошеному мۥясопептонному агарі, після попередньої перевірки на чистоту, ставлять реакцію плазмокоагуляції. Техніка постановки реакції плазмокоагуляції В стерильну преципітаційну пробірку наливають 0,2—0,3 мл плазми, розведенню 1:3 — 1:5 стер, фізіологічним розчином. Агарову культуру стафілокока вносять до плазми петлею. Пробірки витримують при температурі 37°С протягом доби. Штами стафілокока, що продукують фермент плазмокоагулазу, викликають згортання плазми, унаслідок чого вона перетворюється на желеподібну масу. Згортання плазми позначається знаком плюс (+). Стрептококи По характеру зростання на кров’яному агарі стрептококи діляться на три групи: р-гемолітічні стрептококи, а-зеленящие стрептококи іу-стрептококи (не викликають гемолізу на кров’яному 337 агарі). Єдиним методом диференціації патогенних і непатогенних стрептококів є серологічний метод Ленсфілд. Ленсфілд виявила в клітинній стінці стрептокока поверхнево розташований группоспецифічний полісахарідний антиген, який дозволив розділити гемолітичні стрептококи, що зеленять, на 17 груп, позначених умовно заголовними буквами латинського алфавіту від А до S. Найбільш вивченою є група А, об’єднуюча більшість штамів, патогенних для людини. Патологічним матеріалом для дослідження на стрептококи є: 1) наліт і слиз з мигдалин і слизистих оболонок зіву при ангіні і скарлатині; 2) гній з осередків ураження; 3) кров при явищах септичного характеру. Схема мікробіологічного дослідження на стрептококи 1-й день: матеріал засівають в чашки Петрі з 3%-м-кодом кров’яним агаром. Посіви витримують в термостаті при температурі 37°С не більше 20 годин. 2-й день: переглядають чашки. Штами стрептококів серологічної групи А, найбільш патогенні для людини, можуть утворювати колонії трьох видів: а) мукоїдні — великі, блискучі, в’язкою консистенції; б) шорсткі — дрібні, плоскі, з шорсткою поверхнею, зернистою структурою, порізаним краєм; в) гладкі — глянсові, дрібні колонії сірувато-зеленого кольору. З колоній з ознаками, характерними для стрептокока, готують мазки для забарвлення по Граму. Колонії, оточені зоною гемолізу, знімають петлею і пересівають в бульйон Мартена. 338 3-й день: переглядають зростання стрептокока в бульйоні Мартена. У рідких живильних середовищах при характерному рості стрептокока бульйон залишається абсолютно прозорим, і лише на дні і стінках пробірки утворюється крошковидний осад білувато-кремового кольору. Характер зростання обумовлений довжиною ланцюжків: чим довше за ланцюжок, тим краще виражена зернистість. Менінгококи Менінгокок є збудником епідемічного цереброспінального менінгіту. Менінгококи можуть бути виявлені і у здорових людей — носіїв менінгокока. При підозрі на менінгіт матеріалом для дослідження служить спинномозкова рідина (ліквор), що отримується при за допомогою пункції спинномозкового каналу. Для мікробіологічного дослідження потрібно 5 мл ліквору. При виявленні носіїв менінгокока досліджують відокремлюване задньої стінки носоглотки. Дослідження спинномозкової рідини: 1-й день: з ліквору, дотримуючи правила стерильності, беруть 1,5 мл рідини. На вигляд ліквор може бути каламутним або прозорим, безбарвним або з домішкою крові. З каламутного ліквору роблять мазки і забарвлюють їх по Граму. Ліквор засівають на живильні середовища, що містять у своєму складі нативний білок. Посів роблять тампонами методом відбиток. Нанесений таким чином матеріал розподіляють по поверхні середовища шпателем. 2-й день: 1) переглядають посіви, зроблені напередодні. Колонії менінгокока круглі, злегка сплощення, голубуватого кольору, з рівними краями; 2) з колоній, зовні схожих на менінгокок, беруть матеріал для мікроскопування. Мазання забарвлюють по Граму. При мікроскопуванні в них виявляються безладно розташовані коки, 339 нерівномірно забарвлені по Граму. Такий поліморфізм характерний для менінгококів, вирощених на штучних живильних середовищах; 3) колонії з культуральними ознаками і мофологічними властивостями, типовими для менінгокока, відсівають в одну пробірку із скошеним мясопептонним агаром і в 2—3 пробірки з сироватковим агаром. Посіви інкубують в термостаті при 37°С. 3-й день: 1) переглядають посіви. На поверхні сироваткового агару менінгококи утворюють ніжний, вологий наліт сіруватого кольору; 2) з чистою культурою досліджуваного мікроба ставлять реакцію аглютинації із специфічними антименінгококовими сироватками, що аглютинують, типів А і В (типи менінгокока, що мають переважне поширення на території нашої країни). Процес взаємодії агглютінінов з відповідним антигеном відбувається протягом 5—15 хв. Гонококи. Гонококи є збудниками гонореї — гнійного запалення слизистих оболонок сечостатевого каналу і бленореї — специфічної поразки кон’юнктиви очей. Гонококи приголомшують лише людину, тварини володіють природженою несприйнятністю до гонококкової інфекції. Матеріал для бактеріологічного дослідження При гострій формі гонореї матеріалом для бактеріологічного дослідження у чоловіків служить відокремлюване уретри, у жінок — відокремлюване уретри, піхви, шийки матки, яке беруть тампоном з ураженого органу. При хронічній формі гонореї, а також до кінця лікування гострої гонореї, коли кількість виділень різко зменшується або припиняється, у чоловіків досліджують слизисто-гнійні нитки або пластівці, що 340 містяться в сечі. За 2 — 3 дні до узяття матеріалу для бактеріологічного дослідження хворому на гонорею не вводять антибіотики, антисептичні засоби і не роблять спринцювання. Патологічний матеріал негайно після взяття висівають на живильні середовища, оскільки гонококи дуже чутливі до температурних коливань, висиханню і навіть в гнійному вмісті гинуть протягом декількох годин. Схема бактеріологічного дослідження на гонококи До живильних середовищ гонокок дуже вимогливий. Для його вирощування застосовують середовища, що містять нативний білок: людську кров або сироватку крові. Іншою обов’язковою умовою є достатня вологість середовища. Проте навіть на свіжоприготованих живильних середовищах не завжди вдається виділити культуру гонокока. 1. Мікроскопія. Патологічний матеріал, що поступив на дослідження, мікроскопують. З кожного зразка матеріалу готують не менше двох мазків. Забарвлення по Граму має основне диференціально-діагностичне значення для розпізнавання гонокока. У мазках повинні виявлятися парно розташовані коки бобовидної форми, звернені один до одного увігнутими сторонами і не дотичними між собою. У мазках, забарвлених по Граму, гонококи грамнегативні. 2. Бактеріологічне дослідження патологічного матеріалу на гонококи: 1-й день: патологічний матеріал від хворого з підозрою на гонорею засівають негайно після його здобуття на свіжоприготовані середовища. Матеріал, нанесений на щільне живильне середовище, втирають шпателем для здобуття ізольованих колоній гонокока. Чашки з посівами поміщають на 24 години в термостат при 36—37°С. 341 2-й день: переглядають засіяні чашки. Колонії гонокока на поверхні живильних середовищ нагадують собою крапельки роси, прозорі, голубуватого кольору, з гладкою блискучою поверхнею, рівними краями. З колоній, характерних для гонокока, роблять мазки і фарбують їх по Граму. Диференціальна діагностика гонококів. Гонококи доводиться диференціювати з менінгококом, а також іншими грамнегативними диплококами, що знаходяться на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів. При диференціації гонокока перш за все слід уточнити місце, звідки виділений диплокок: гонококи, як зазначено вище, виявляються переважно на слизистих оболонках сечостатевого каналу, при ураженні очей — на слизовій оболонці кон’юнктиви. Контрольні питання. 1. Які процеси в організмі зумовлюють стафілококи? 2. Морфологічні, культуральні і біохімічні властивості стафілококів. 3.Збудники диплококозу і його морфологія. 4.Основні етапи бактеріологічної діагностики диплококозу. 5.Особливості бактеріологічної діагностики стрептококозів. 6. Як диференціюють різні види патогенних стрептококів; 7. Збудник миту і його морфологія. 8. Бактеріологічна діагностика миту. Література. 1. Ветеринарна мікробіологія (навчальний посібник). В.А.Бортнічук, В.Г.Скибіцький, Демченко А.М.. 1993 р. 342 2. Ветеринарна мікробіологія (практикум). В.А.Бортнічук, В.Г.Скибіцький, Ф.Ж.Ібатулліна. Вінниця «Нова книга», 2007 р. 3. Н.А.Радчук Ветеринарная микробиология и имунология. М. Агропромиздат, 1991. ЕНТЕРОБАКТЕРІЇ Ентеробактерії – кишкові бактерії. Родина Enterobacteriaceae складає 5 групу «Факультативні анаеробні грам-негативні палички» (Визначник Берджі, 1997). Представники її об’єднані у 32 роди, серед яких найбільше значення для ветеринарії мають ешерихії (Escherichia), сальмонели (Salmonella) та рід єрсиій (Yersinia). Ентеробактерії викликають у сільськогосподарських тварин і птиці ряд хвороб, які переважно уражують шлунково-кишковий тракт, органи дихання, суглоби й нерідко характеризуються загальною септицемією. Умовно патогенні види ентеробактерій у більшості випадків ускладнюють перебіг деяких хвороб і є збудниками секундарних інфекцій. В природі існують і сапрофітні види ентеробактерій, які зустрічаються у зовнішньому середовищі, звідки вони можуть потрапляти в організм тварин, зокрема у відкриті порожнини їхнього тіла. Ешерихії Ешерихії, або кишкові палички, в родині ентеробактерій cкладають рід Escherichia, до якого входять 5 видів: E. coli, E. blattae, E. vulneris, E. fergusonii та E. hermannii. Кишкова паличка вперше виділена Ешерихом у 1885 р. із фекалій 343 дитини. Відповідну назву цей мікроб одержав у зв’язку з тим, що він постійно знаходиться у кишечнику людини, тварин, земноводних, риб, рептилій і комах. Кишкова паличка є представником нормальної мікрофлори кишечника і виконує в організмі велику корисну роботу як антагоніст щодо ряду шкідливих мікробів, а також бере участь у синтезі деяких вітамінів і ферментів. Патогенні серотипи кишкової палички викликають у людей і тварин колібактеріоз, ентероколітоксикоз, у поросят — набрякову хворобу. Мають зв’язок з етіологією холециститів, циститів, артритів і деяких інших процесів. Морфологія. За зовнішніми ознаками кишкова паличка подібна до інших представників родини. Це прямі короткі палички з заокругленими кінцями довжиною 1—3 мкм, шириною 0,4—0,7 мкм. Можуть зустрічатися як дрібніші, так і більші форми. Переважна більшість ешерихій рухливі, спор не утворюють, у деяких сероваріантів у мазках із патологічного матеріалу можна помітити ніжну капсулу. Мікроб фарбується за Грамом негативно, в мазках розміщується поодиноко або попарно. У високовірулентних ешерихій, крім джгутиків, на поверхні клітин виявлено також війки (пілі), серед яких є два різновиди: одні використовуються мікробом для прикріплення до епітеліальних клітин кишечника (адгезія), інші — беруть участь у розмноженні (секс-пілі). Пілі мають форму тонких прямих ниток, кількість яких у однієї клітини коливається у межах 40—120 штук.(Рис.1 та 2). 344 Рис. 1. E. coli (електронна мікроскопія) Рис. 2. E. coli (джгутики та пілі) Культуральні властивості. Кишкова паличка не вибаглива до умов культивування і може розвиватися на простих середовищах як факультативний анаероб при оптимальній температурі 37—38 °С з величиною рН 7,2—7,5. В МПБ через 24 год видно рівномірне скаламучення середнього ступеня, на дно пробірки випадає незначна 345 кількість білуватого осаду, утворюється ніжне пристінкове кільце. На МПА, залежно від стану культури, можуть з’являтися колонії трьох різновидів: колонії S-форми мають рівні краї і поверхню, сіруваті, випуклі, середньої величини, легко емульгуються в ізотонічному розчині хлористого натрію; В-форми — мають ослизлу консистенцію, темніший колір, з характерним блиском; R-форми або шорсткі колонії, неправильної форми, з радіально пересіченою поверхнею, нерівними краями, не емульгуються в ізотонічному розчині. В МПЖ по ходу уколу утворюються рівномірні за величиною бічні відгалуження без розрідження середовища. 346 Біохімічні властивості у ешерихій досить виражені. Мікроб ферментує до кислоти й газу глюкозу, лактозу, маніт, ксилозу, арабінозу, левульозу, мальтозу, рамнозу, галактозу, непостійно — сахарозу і дульцит, не розщеплює адоніт та інозит, не утворює сірководню, а також ацетилметилкарбінолу (реакція Фогес — Проскауера негативна), проте продукує індол, зумовлює зсідання молока, інертний до сечовини, редукує нітрати у нітрити, реакція з метиловим червоним позитивна. |