Вступ до социальної роботи Мигович Семигіна. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.65 Mb.
|
Стратеги втручання — загальні підходи до процесу надання допомоги, якими послуговуються соціальні працівники у своїй повсякденній діяльності.108 Соціальна робота як прикладна діяльність Методологія практичної соціальної роботи 109 єнт не погоджується або неспроможний самостійно розв'язувати свої проблеми. Однак такий погляд неціл-ком відповідає суті соціальної роботи. Стратегії втручання мають на меті допомогти індивідам змінити своє життя, поліпшити середовище, в якому вони функціонують. Стратегії втручання поділяють на такі типи (табл. 3.2): — пряме втручання (безпосереднє надання послуг тим, хто їх потребує);
Таблиця 3.2 Стратегії втручання у соціальній роботі
Усі ці стратегії є рівнозначними й однаково важливими. Вони певною мірою тотожні уявленням про ролі соціальних працівників, методам соціальної роботи (згідно з класифікацією, що розглядає первинні та вторинні методи). Використовують їх на різних рівнях соціальної роботи. Стратегії прямого втручання. Суть їх полягає у тому, щоб підвищувати здатність клієнта до подолання труднощів, розв'язання проблем, сприяти його розвитку. Такими стратегіями є догляд, ведення випадку, соціально-психологічне консультування, навчання (наставництво), зміна поведінки. Догляд. Передбачає він забезпечення соціальними працівниками підтримки тих, хто не може самостійно розв'язувати свої проблеми, задовольняти особистісні, передовсім базові (вітальні) потреби, не здатен до самообслуговування. Здійснюється переважно у формі надомного соціального обслуговування і соціального обслуговування в резидентних (стаціонарних) закладах. На такій стратегії побудоване надання в Україні більшості послуг у територіальних центрах для людей похилого віку та інвалідів, будинках для людей похилого віку тощо. Догляд може бути і тимчасовим, коли родині, що здійснює постійний догляд, потрібен перепочинок. Ведення випадку. Ґрунтується на застосуванні тих комплексних моделей соціальної роботи (психосоціаль-ної, кризового втручання та ін.), які передбачають налагодження тривалих стосунків, корекцію становища клієнта через його розвиток і забезпечення доступу до ресурсів. Соціальний працівник у такому разі відповідальний за оцінювання потреб клієнта, організацію і координацію надання необхідних послуг іншими спеціалістами. За такою стратегією працюють куратори в хеседах (благодійних організаціях єврейських громад України), які відповідають за оцінювання потреб і матеріальних умов тих, хто звертається по допомогу, визначають послуги, на які вони мають право, координують надання послуг конкретному клієнтові, відстежують їх якість і зміни у становищі клієнта. У службах підтримки сім'ї, створених при центрах соціальних служб для молоді, соціальний працівник зазвичай опікується 10—15 родинами, оцінює проблеми і потреби кожної з них, розробляє індивідуальні плани роботи, які містять програми допомоги кожній родині, щоквартально звітує перед відповідним центром щодо його виконання. Соціально-психологічне консультування. Спирається на психологічні або комплексні моделі соціальної роботи і стосується різноманітних проблем клієнтів. Наприклад, соціальний працівник, допомагаючи сім'ям, у яких хтось із членів має проблеми психічного здоров'я, заохочує його співпрацю із сім'єю, допомагає усім, хто до неї причетний, справитися зі своїми почуттями, врегулювати сімейні стосунки, визначити стилі поведінки, посилити незалежність, підтримати баланс влади. Цією стратегією послуговуються й під час консультування 110 Соціальна робота як прикладна діяльність жінок, які стали жертвами насильства. Від працівників у громаді ця стратегія вимагає обговорення ідеї чи проблеми з людиною або групою, вислуховування їх скарг, підтримання контакту із членами групи, які зазнають труднощів у своєму житті і не можуть регулярно відвідувати зібрання групи. Навчання/наставництво. У соціальній роботі воно спрямоване на набуття клієнтом практичних і соціальних навичок, поновлення втрачених або компенсування їх шляхом поновлення інших, запобігання втраті існуючих навичок внаслідок соціальної ізоляції і практичної залежності від інших. Наприклад, у взаємодії з розумово відсталими дітьми соціальний працівник, перебираючи на себе роль тренера/вчителя навичок, допомагає їм набути і закріпити необхідні для щоденного життя практичні, соціальні навички: навички самообслуговування, самогігієни, самодогляду, прання, користування побутовими приладами, приготування їжі, використання транспорту, планування часу, поведінки в типових побутових ситуаціях, прийнятної міжперсо-нальної поведінки під час спілкування, звернення за необхідності по допомогу до фахівця тощо. А от соціальні працівники служб підтримки сім'ї допомагають молодим батькам, які свого часу виховувалися в інтернатах і не мають господарського досвіду, в оволодінні навичками догляду за немовлям, виховання його, ведення домашнього господарства, розподілу сімейного бюджету, обробітку городу. Роль тренера/вчителя навичок можуть перебирати на себе як соціальні працівники, котрі допомагають конкретним людям чи групі людей, так і працівники у громаді. Ключовим моментом ролі вчителя соціальних умінь, яку можуть виконувати працівники у громаді, є заохочення індивідів до розвитку власних здібностей і навичок, набуття нових знань і умінь. Це навчання може відбуватися у процесі організованого на засіданні групи взаємообміну між її учасниками, рольової гри або спостереження, а також на спеціальних заняттях. Нові уміння можна набувати і в спільній роботі об'єднаних у групу індивідів над конкретним завданням, у взаємному спілкуванні, а також унаслідок отримання порад від фахівців. Сприяють обміну знаннями, аналізу власного досвіду й отриманої інформації зі специфічних тем громадського життя і неформальні обговорення, семінари. Працівникам у громаді важливо забезпечити умови ін- 111 Методологія практичної соціальної роботи дивідам для взаємообміну інформацією, знаннями, досвідом, що вселятиме їм упевненість у собі, у власній здатності самостійно подолати свої проблеми. Зміна поведінки. Вона може бути пов'язана з реалізацією профілактичних програм, програм раннього втручання (соціальний працівник починає працювати з дитиною, як тільки у неї виявлено певні проблеми) тощо. Наприклад, при складанні соціально-психологічних реабілітаційних програм для людей, які вживають психоактивні речовини, можна використовувати психо-динамічні, когнітивно-біхевіористські, гуманістично-екзистенційні та інші теоретичні підходи й моделі, кожна з яких пропонує техніки зміни поведінки. Стратегії, комбінованого (проміжного) втручання. їх метою є налагодження контактів між клієнтами і системами, з якими вони взаємодіють і які надають їм ресурси, послуги, можливості. До них належать: фаси-літація, вулична робота, активізація/мобілізація, представництво і захист інтересів, консультування, допомога іншим фахівцям. Фасилітація. Передбачає надання соціальними працівниками допомоги групам у вираженні своєї потреби, ідентифікації (з'ясуванні) своїх проблем, розробленні і реалізації стратегії їх розв'язання. Фасилі-татор допомагає об'єднаним у групи клієнтам виробити у собі здатність ефективно долати проблеми, розвинути навички лідерства і розуміння інших, зміцнити впевненість у собі. Цю стратегію втручання використовують у роботі з громадою за необхідності допомогти людям організувати допомогу самим собі. Орієнтуючись на концепцію «людина в оточенні» (в якій значна увага приділяється соціальному середовищу клієнта та його праву «унікально» жити, якщо воно не порушує прав інших людей), соціальні працівники допомагають клієнту «навчитися жити» у громаді, прилаштовуватися до її соціальної інфраструктури та можливостей. Вулична робота. Спрямована на встановлення контакту з клієнтами, які не є користувачами існуючих служб, послуг, з певних причин важкодоступні для соціальних служб, закладів системи охорони здоров'я. Вона полягає в донесенні профілактичної інформації до потенційних клієнтів у місця, в яких вони збираються, проводять час. Найефективнішою її формою є робота за принципом «рівний — рівному» (залучення наставни- 112 Соціальна робота як прикладна діяльність Методологія практичної соціальної роботи 113 ків одного віку і однакового походження для передавання просвітницьких послань цільовій групі), що сприяє використанню індивідуального досвіду, формуванню індивідуального підходу до кожного клієнта програми. Активізація/мобілізація. Має на меті залучення людей до дій щодо розв'язання соціальних проблем певної вразливої групи чи громади. Йдеться про соціальні дії і лобіювання інтересів — техніки, яку найчастіше використовують під час роботи у громаді. Важливими складовими цієї стратегії є організація груп само- та взаємодопомоги, навчальних гуртків, освітніх товариств, які є ефективними засобами підвищення свідомості. Представництво і захист інтересів клієнтів. Ці стратегії поширені в індивідуальній соціальній роботі. Вони передбачають цілеспрямовану діяльність щодо представництва прав та інтересів клієнта або групи громадян, участь у переговорах від їхнього імені, захист їхніх юридичних інтересів, в т. ч. в суді, якщо в цьому є необхідність. До них вдаються, якщо існуючі служби або інституції не зацікавлені у наданні послуг і вирішенні питань клієнта, демонструють негативне ставлення до нього. Консультування. Є комбінованою стратегією, реалізовуючи яку експерт допомагає консультованому (іншому соціальному працівнику) ефективніше надавати послуги клієнтові завдяки збагаченню, модифікації знань, навичок, ставлень, поведінки. Консультант забезпечує керівництво, управління агенціями та організаціями своїми порадами, пропозиціями щодо підвищення ефективності роботи служб, надання послуг. Допомога іншим фахівцям. Це стратегія, за якої соціальні працівники консультують не тільки своїх менш кваліфікованих колег, а й представників інших професій. Наприклад, у Великобританії вони консультують суддів і слідчих під час оцінювання соціального функціонування правопорушника і соціально-корекційних можливостей конкретного різновиду нев'язничого покарання. Стратегії втручання, спрямовані на зміну системи. Стратегії цього типу зосереджуються на системах, з якими клієнти вступають у взаємодію. Вони передбачають підтримку і вдосконалення системи соціального захисту, забезпечення ефективного і гуманного надання соціальних послуг. Соціальні працівники, чия діяль- ність пов'язана з аналізом політики і розвитком систем, покликані ініціювати зміни у статутах соціальних служб і соціальній політиці. До стратегій цього типу відносять планування, адміністрування соціальних закладів, збирання даних і управління ними, оцінювання/дослідження. Планування. Воно є невід'ємною складовою всіх стратегій. Відповідальні за його здійснення соціальні працівники більшість свого робочого часу витрачають на дослідження, моніторинг, оцінювання програм діяльності. У невеликих соціальних службах до планування можуть бути залучені усі співробітники. Адміністрування соціальних закладів. Здійснюють його досвідчені керівники, які аналізують ефективність, оперативність (своєчасність) надання послуг, контролюють працівників, надаючи їм професійну підтримку. Цю стратегію може використовувати кожен працівник, який відповідає за реалізацію конкретної соціальної програми. Навіть якщо програму буде спрямовано на обмежене коло клієнтів, її виконання потребуватиме написання звітів, підтримання ділового листування, організації роботи, навчання персоналу, підтримання приміщення в належному стані тощо. Збирання даних та управління ними. Ця стратегія необхідна для оптимального консультування клієнтів, представництва їхніх інтересів, використання інших стратегій втручання. Робота може полягати у відсте-женні змін до законів і письмовій інтерпретації складних юридичних норм; підготовці інформаційних роз-даткових матеріалів, які б розкривали, наприклад, права клієнтів на отримання послуг чи допомоги; веденні бази даних організацій, які можуть надавати послуги клієнтам; веденні інформаційної веб-сторінки. Оцінювання/дослідження. У практиці соціальної роботи воно передбачає вивчення літератури за певною тематикою, оцінювання результатів здійсненого втручання, визначення якості соціальних програм, вивчення суспільних потреб у запровадженні конкретних соціальних послуг. Дослідницький елемент у роботі соціальних служб є доволі значним, він відіграє важливу роль у плануванні роботи, наданні послуг, використанні ресурсів. Навіть формально не залученим до дослідження соціальним працівникам доводиться збирати статистичні дані, інтерв'ювати клієнтів, писати звіти про надані послуги. 114 Соціальна робота як прикладна діяльність Методологія практичної соціальної роботи 115 На практиці часто трапляється, що кожна соціальна служба чи система соціальних закладів на власний розсуд обирає й називає свої стратегії. Наприклад, стратегію догляду іноді називають «соціальним патронажем», «доглядом на дому», «соціальним супроводом», «меди-ко-соціальним обслуговуванням» тощо. Поширеною є практика, за якою соціальні працівники спеціалізуються на одній із стратегій (вуличній роботі, оцінюванні та дослідженнях тощо). Проте працівник може застосовувати в своїй роботі різні стратегії, «переключатися» з одного типу на інший. Наприклад, соціальний працівник, який відповідає за роботу зі студентами з обмеженими функціональними можливостями, може впродовж дня:
Вибір стратегії втручання залежить від загального підходу, якого дотримується соціальна служба, та індивідуальної ситуації клієнта. Лише ретельне виявлення проблем, потреб та очікувань клієнтів, обставин, що спричинили їх, є передумовою концентрації на найактуальніших завданнях і вибору найпродуктивнішої для конкретної ситуації стратегії. Попри те що стратегії мають різне призначення, у межах кожної з них соціальним працівникам доводиться: збирати, зберігати та поширювати інформацію; вести переговорити, укладати контракти (угоди), оцінювати проблеми; налагоджувати довірливі стосунки; відпрацьовувати і впроваджувати плани дій; оцінювати результати роботи. Послідовність цих етапів залежно від обставин може змінюватися, однак зацікавлений у результативній діяльності соціальний працівник не зможе прогнозувати їх. Виникнення нових стратегій (методів, технологій) соціальної роботи зумовлене змінами соціальних відно- син, які в кожному суспільстві відображають конкретно-історичну специфіку його розвитку. А різні тлумачення прийомів і способів діяльності соціальних працівників (методів, технологій, рівнів, стратегій) свідчать про незавершеність їх наукового осмислення і структу-ризації, що потребує подальших спеціальних досліджень, інтегрування їх результатів у цілісну методологію соціальної роботи. Рівні соціальної роботи Соціальна робота є структурно складним феноменом, який реалізується на мікрорівні (індивідуальна робота), мезорівні (групова робота) і макрорівні (робота в громаді), що відповідає класифікації її методів за об'єктами соціальної роботи. На кожному рівні використовують відповідні моделі, методи, стратегії і техніки втручання. Іноді ці рівні називають формами соціальної роботи. Поділ соціальної роботи на індивідуальну, групову і роботу в громаді дає змогу зорієнтуватися, на якому рівні, з яким клієнтом вона здійснюється незалежно від ролей соціальних працівників і послуг, які вони надають. Індивідуальна соціальна робота. Завдання її полягає у розв'язанні проблем клієнта шляхом надання йому підтримки, заохочення до аналізу власних труднощів і подолання їх. Відбувається як робота з конкретним випадком, з конкретним клієнтом. Вона є однією з найпоширеніших форм діяльності соціальних працівників і реалізується у різних модифікаціях. Індивідуальна робота — надання допомоги індивідам і сім'ям у розв'язанні психологічних, міжособистісних, соціоекономічних проблем шляхом взаємодії з ними. Соціальні працівники в індивідуальній роботі можуть використовувати консультування, втручання в кризу, представництво інтересів, брокерство соціальних послуг тощо. Аналізуючи конкретну ситуацію чи проблему, вони фокусують свою увагу на людині, яка опинилася у складній ситуації. Індивідуальна робота відкриває шлях до пізнання й практичного використання особливостей розвитку, фізичного і духовного стану, рівня підготовки, інтересів і 116 Соціальна робота як прикладна діяльність Методологія практичної соціальної роботи 117 потреб, життєвого досвіду клієнта. Вона ґрунтується на результатах систематичного вивчення життєдіяльності, соціальної активності, працездатності, запитів та інтересів клієнтів. Започаткували її «дружні візитери» благодійних організацій США і Канади, які на початку XIX ст. відвідували вдома бідних людей для встановлення особистих контактів. Наукове обґрунтування цей метод отримав у праці Мері Річмонд «Соціальні діагнози», яка набула популярності на початку XX ст. Соціальна допомога у цьому контексті тлумачилась як комбінація заходів, спрямованих на зміну індивіда і соціального середовища. Ця комбінація може бути реалізована завдяки використанню прямого (безпосереднього) і непрямого (опосередкованого) методів, які доповнюють один одного. Прямий (безпосередній) метод полягає у прямому впливі на клієнта задля його залучення до вироблення і прийняття рішень (через пропозиції, поради, умовляння, раціональні дискусії); непрямий (опосередкований) — у впливі на його життєву ситуацію шляхом зміни соціального оточення. Згодом ці підходи обумовили розвиток двох основних напрямів теорії соціальної роботи (психологічного і соціологічного) і відповідних стратегій втручання. У сучасній практиці типовий процес такої роботи складається із оцінки реальної ситуації; визначення потреби, прагнень клієнта; конкретних дій для досягнення результатів. Межі етапів можуть бути розмитими, оскільки клієнт живе в реальному соціальному середовищі і в процесі взаємодії зі спеціалістом може використовувати природні методи самодопомоги. Ідея індивідуальної роботи чи не найповніше відповідає ключовим цінностям соціальної роботи, відповідно до яких кожна людина є продуктом унікальних обставин. Групова соціальна робота. Основою її є положення про те, що група сприяє пізнанню індивідом себе, свого досвіду, можливостей. У груповій взаємодії ефективно функціонує зворотний зв'язок щодо його поведінки, сприйняття іншими людьми тощо. Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають спільний досвід. Не обов'язково цей досвід має бути спільною проблемою для цих людей, але у соціальній роботі здебільшого трапляється саме так. В організованих групах можуть бути різноманітні цілі і форми роботи, однак усі вони мають спільне — взаємодію між людьми, об'єднаних спільними інтересом, потребою, справою, проблемою тощо. Групова соціальна робота — форма соціальної роботи, у процесі якої відбувається надання допомоги клієнту через групові форми взаємодії, передавання групового досвіду для розвитку його фізичних і духовних сил, формування соціальної поведінки. Особливість соціальної групової роботи полягає у формуванні передумов, за яких клієнти соціальної роботи стають більш незалежними й ініціативними у прийнятті рішень стосовно важливих проблем свого життя, виявляють відповідальність за зміни, які з ними відбуваються. Ключовими цілями соціальної групової роботи є створення групового клімату, в якому індивіди почувають себе достатньо впевненими для обміну досвідом розв'язання проблем, підтримання ініціативи своїх колег, розвитку навичок спілкування, усвідомлення власної цінності, відновлення самоповаги. На початку XX ст. було обґрунтовано соціально-психологічну основу групової роботи, яка змінила медичну. Авторство ідеї групової роботи належить австрійському психологу Альфреду Адлеру (1870—1937), котрий надавав великого значення соціальному контексту, в якому перебуває особистість. Він започаткував групову соціальну роботу, створивши центри групових соціальних занять для простих людей, хворих на алкоголізм, з невротичними проблемами, а також дитячі терапевтичні групи. Значний внесок у розвиток групової психотерапії зробив німецько-американський психолог Курт Левін (1890—1997), описавши процеси, які відбуваються у групі, взаємодію між її учасниками, етапи розвитку групи (групову динаміку). Однак засновником групової психотерапії вважають американського психіатра і психолога Джекоба Морено (1892—1974). Він запропонував такі методи групової роботи: соціометрія — вивчення міжособистісних стосунків у малих групах шляхом аналізу виборів, які здійснюють учасники групи за певним критерієм; психодрама — моделювання життєвих ситуацій, в яких учасники групи виступають у ролі акторів і глядачів, що сприяє усуненню неадекватних емоційних реакцій. 118 Соціальна робота як прикладна діяльність Методологія практичної соціальної роботи 119 Групова робота спершу набула поширення в рекреаційних центрах, молодіжних організаціях, у яких соціальні працівники допомагали індивідам розвинути лідерські якості, зміцнити впевненість у собі, вдосконалити навички. В останні десятиліття техніки групової роботи почали використовувати за межами рекреаційних закладів. Наслідком деінституціалізації (відмови від великих стаціонарних закладів і створення мережі нестаціонарних соціальних служб за місцем проживання) послуг для людей з проблемами психічного здоров'я та з функціональними обмеженнями стало активне функціонування невеликих, зосереджених у громаді соціальних програм. На цій хвилі розгорнулося створення соціальних клубів для колишніх пацієнтів психіатричних відділень лікарень, для в'язнів, у яких завершується термін відбуття покарання, групових будинків для молодих людей, котрі скоїли правопорушення. Групове втручання використовують денні центри щодо дітей дошкільного віку, так само як і денні програми щодо людей похилого віку і людей із функціональними обмеженнями. За цим принципом відбулося становлення руху самодопомоги і соціальних рухів на захист прав дискримінованих груп, що спричинилося до виникнення численних груп взаємопідтримки. На пожвавлення інтересу до соціальної групової роботи вплинув і розвиток теорії систем, прихильники якої закликають працювати, наприклад, не з одним «проблемним» членом родини, а з усією сім'єю як малою групою, розглядаючи її системоутворювальні зв'язки. Розвиток групової роботи відбувався у напрямі від ідеї лікування клієнтів до ідеї їхнього особистісного розвитку, поліпшення соціального становища. Історичною основою соціальної групової роботи є ініціативи громадян щодо вирішення своїх проблем; гуманістична групова терапія і психотерапія; групова соціальна робота під керівництвом професійних соціальних працівників. Вона охоплює будь-яку систематичну, програмовану, регулярну активність групи людей, які поділяють спільні інтереси або мають спільні проблеми, з метою досягнення певних цілей. Соціальна робота в громаді. Суть її полягає у взаємодії соціальної служби, соціального працівника з представниками різних груп, організацій, місцевими жителями щодо розвитку соціальних зв'язків у місцевій гро- маді, організації системи взаємодопомоги і кооперації певної групи людей, розроблення, впровадження та оцінювання ефективності різних соціальних програм, пов'язаних з потребами чи інтересами населення. Роботу в громаді переважно розглядають як процес допомоги в її самовдосконаленні. Метою такої діяльності є активне залучення людей до розв'язання проблем у громаді, які впливають на їхнє життя. Зосереджується вона на стосунках між індивідами, групами та інституціями, котрі визначають щоденне життя громади. При цьому вважається, що громадою є спільність людей, об'єднаних певними умовами (місце проживання, етнічна належність, спільні цінності, соціальна проблема, захоплення та ін.), мережею взаємин, готовністю до колективних дій, сформованою ідентичністю (відчуттям належності до громади й лояльності до неї). Соціальна робота в громаді — процес розвитку колективного й індивідуального досвіду, який відбувається у територіальних громадах і громадах за інтересами. Спрямований цей процес на роботу з громадами, які перебувають у складному становищі, щодо колективного з'ясування ними своїх потреб і прав, визначення і досягнення цілей за поваги до потреб і прав інших. Робота в громаді відрізняється від інших рівнів (методів) соціальної роботи передусім тим, що клієнтом її є не індивід чи мала група, а мешканці територіальної громади чи об'єднання за інтересами. Здійснення її може відбуватися за використанням тактик, які недоцільні або неефективні на інших рівнях. Так, тільки на цьому рівні соціальні працівники можуть вдаватися до лобіювання (робота з засобами масової інформації, проведення масових акцій, демонстрацій, налагодження відносин і співпраця з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування тощо). Зародження ідей роботи в громаді пов'язане із рухом сетльментів у СІЛА (особливих мікрорайонів міст — кварталів, районів, будинків, де мешкали переважно емігранти), який почався наприкінці XIX — на початку XX ст. У 60-ті роки XX ст. у цій країні почали практикувати модель роботи в громаді, пов'язану з акціями протесту (страйки проти підвищення квартплати, виступи проти атомної війни, рух за громадянські права меншин тощо). Усе це відбувалося на тлі дискусій 120 Соціальна робота як прикладна діяльність щодо характеру цієї діяльності, яку інколи прирівнювали до профспілкової, політичної, але аж ніяк не до соціальної. Наприкінці 60-х років зусилля щодо організації громад почали розглядати в контексті фахової соціальної роботи. Теоретично розв'язати цю проблему вдалося завдяки новому формулюванню загального визначення соціальної роботи, запропонованому Національною асоціацією соціальних працівників США, яка тлумачить соціальну роботу як систему цінностей, цілей, санкції!, знань і методів. Було також проголошено, що соціальне планування та організація громад спираються на цінності практичної соціальної роботи і сприяють реалізації її загальних цілей. Нові формулювання мети, цінностей, правових меж соціальної роботи не тільки розширювали погляд на проблеми клієнта, а й збагачували розумінням, що їх розв'язання потребує використання різних методів, зокрема роботи в громаді. Одночасно пожвавлювався інтерес до цієї діяльності і в Європі. Одними з перших зацікавилися можливостями роботи у громадах католицькі та євангелістські священики, а також політики лівої орієнтації в Німеччині. Священнослужителі вбачали в ній ефективний чинник залучення до релігійних громад маргінальних груп, політики — один із чинників вирішення нагальних соціальних проблем «знизу». У 70-ті роки XX ст. соціальну роботу в громаді спрямовували насамперед на «групи ризику» — бездомних, іноземних робітників, засуджених, інвалідів, малолітніх правопорушників. В індустріалізованих країнах ідея громади і роботи в громаді прислужилася відродженню принципів демократії, переорієнтації політики на соціальні реформи. Багато соціальних реформаторів розглядають таку діяльність як шлях справедливого перерозподілу соціальних ресурсів на користь груп, які перебувають у проблематичному становищі. Завдяки цьому робота в громаді набула нових ознак, які дають підстави вважати її однією з форм політичної активності. Отже, соціальна робота на різних рівнях реалізації передбачає задіяння відповідних організаційних, виховних, психологічних інструментів задля ефективного подолання невлаштованості у соціальному бутті індивідів, груп, громад (табл. 3.3). Методологія практичної соціальної роботи 121 Таблиця 3.3 |