Вступ до социальної роботи Мигович Семигіна. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.65 Mb.
|
|
Запитання. Завдання
Теми рефератів
Література Гуслякова Л. Г., Холостова Е. И. Основы теории социальной работы. — М.: Институт социальной работы, 1997. 140 Соціальна робота як прикладна діяльність Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р. Лукашевич М. П., Мигович 1.1. Теорія і методи соціальної роботи. — К.: МАУП, 2002. Медведева Г. П. Этика социальной работы: Учеб. пособие. — М.: ВЛАДОС, 1999. Нойфельд И. Методы социальной работы // Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. — М. — Тула, 1993. Практична соціальна робота / За ред. П. Картер, Т. Джеффса, М. К. Сміта: Пер. з англ. — К. — Амстердам: Асоціація психіатрів України, 1996. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е. И. Хо-лостовой. — М.: Юристъ, 2000. Словник-довідник для соціальних працівників і соціальних педагогів / За заг. ред. А. Й. Папської, І. М. Пінчук, С В. Толстоухової. — К.: УДЦССМ, 2000. Социальная работа с пожилыми: настольная книга специалиста. — М.: Ин-т социальной работы, 1995. Социальная работа: Пособие для студентов вузов / Под ред. В. И. Курбатова. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / За ред. І. Д. Звєрє-вої, Г. М. Лактіонової. — К.: Науковий світ, 2003. Соціальна робота: В 3-х ч. — Ч. 1. Основи соціальної робота / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — К.: Києво-Могилянська академія, 2004. Соціальна робота: В 3-х ч. — Ч. 2. Теорії та методи соціальної робота / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — К.: Києво-Могилянська академія, 2004. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. — К.: УДЦССМ, 2002. Соціальна робота: Хрестоматія. — К.: УДЦССМ, 2001. Соціальні служби — родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І. М. Григи, Т. В. Семигіної. — К., 2002. Справочное пособие по социальной работе / Под ред. А. М. Панова, Е. И. Холостовой. — М.: Юристъ, 1997. Теория социальной работы: Учебник / Под ред. Е. И. Холостовой. — М.: Юристъ, 1998. Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. — М.: Академический проспект, 2000. Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посібник. — К.: Ун-т «Україна», 2004. Шмелева И. Б. Профессионализм личности социального работника — показатель его деятельности работы // Российский журнал социальной работы. — 1998. — № 1. 4. Відносини між клієнтами і соціальними працівниками 4.1. Клієнти в соціальній роботі Кожна особа має потенціал для того, щоб зробити власний внесок у розвиток суспільства, має право жити в суспільстві, яке дає змогу всім громадянам всебічно розвиватися і реалізовувати себе. Тому в сучасній соціальній роботі ставлення до клієнтів спирається на загальні фахові уявлення про активні суб'єкт-суб'єктні відносини в процесі надання соціальної допомоги, що унеможливлює перетворення клієнта на «об'єкт», тобто на пасивного отримувача послуг, на своєрідне протиставлення фахівців і клієнтів. Важливим є й запобігання виникненню в отримувачів допомоги залежності від соціального працівника чи соціальної служби, повага права клієнта на самовизначення, прагнення впроваджувати такі послуги, програми і моделі практики, які сприяли б отриманню доступу до суспільних ресурсів найбільш відстороненим від них членам соціуму. Дотримуючись певної системи цінностей, соціальна робота часто займає активну позицію у визначенні потреб клієнтів і виступає на захист змін у соціальних службах чи соціальній політиці, покликаних сприяти більш ефективному реагуванню на потреби соціально вразливих груп суспільства, захист їх прав. 142 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Особливості статусу клієнта соціальної роботи Метою, призначенням і основою соціальної роботи є допомога людям, які опинилися у непростих життєвих ситуаціях, пробудження у них життєвих сил, включення їх, наскільки можливо, у контекст життєдіяльності сім'ї, соціальної спільноти, суспільства. їх суть полягає не лише у забезпеченні людини благами, а й у допомозі в тому, щоб людина сама могла здобувати необхідні блага, використовувати їх. Не технології, форми і методи є найважливішими у соціальній роботі, а людина, на забезпеченні благ якої сконцентровані її ресурси і зусилля фахівців. Осіб, задля добробуту яких функціонує соціальна політика держави, працюють відповідні служби, фахівці та волонтери, у різних країнах називають клієнтами, бенефіціарами, споживачами, пацієнтами, підопічними, користувачами, учасниками програми тощо. Така термінологічна багатоманітність пов'язана зі специфікою відносин у соціальній роботі. У медицині особу, якій надають допомогу, називають «пацієнтом», в юриспруденції — «потерпілим», «позивачем». Ці терміни описують лише один, пасивний бік позиції особи, яка потребує професійного сприяння. Проте соціальна робота ґрунтується на ідеї, що особа, котрій надають допомогу, володіє особистісною суб'єктністю, а тому, залежно від інтелектуальних, фізичних, психічних і моральних ресурсів, вона має брати участь у розв'язанні своїх проблем, взаємодіяти із соціальним працівником. У зв'язку з цим утвердилася думка, що осіб, яким надають допомогу соціальні працівники, найкраще називати клієнтами. Клієнт соціальної роботи — індивід, група людей, сім'я, громада, які не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому потребують допомоги фахових соціальних працівників, є адресатами соціальної роботи. На різних етапах розвитку соціальної роботи це поняття виражало дещо різний зміст. Найчіткіше еволюція його простежується в теорії і практиці соціальної роботи в США. На початку XX ст. клієнтами американських соціальних працівників були переважно емігранти, котрим важко давалися адаптація до нового соціо-культурного оточення, інтеграція в нову суспільну систему. У 30-ті роки, з настанням великої економічної депресії, основною соціальною проблемою була бід- Клієнти в соціальній роботі 143 ність, а клієнтами соціальних служб — малозабезпечені люди, які опинилися за межею бідності. Ключове завдання соціальної роботи з ними полягало в наданні матеріальної та моральної підтримки. Після Другої світової війни американські соціальні служби зосередилися на роботі з представниками середнього класу, особисті проблеми яких були пов'язані насамперед із стосунками у сім'ях і відносинами у мікросередовищах. Відтоді провідне завдання соціальних працівників полягає у спільному з клієнтом пошуку засобів зміни сценарію життя сім'ї і найближчого оточення. У 60-ті роки розпочався поступовий розвиток групових форм роботи, а також спрямованої на структурні зміни роботи у громаді. Через два десятиліття клієнтом соціальної роботи почали вважати будь-якого суб'єкта, який має проблеми, а завданням соціальних працівників — сприяння нормальному його функціонуванню в суспільстві. В Україні клієнтами чи потенційними клієнтами соціальної роботи найчастіше вважають представників вразливих (пригнічених) верств, груп населення («груп ризику»), тобто індивідів, групи, що зазнають чи мають ризик зазнати негативних впливів соціальних, економічних, екологічних чинників або захворіти. У кожному суспільстві до категорії вразливих можуть бути віднесені різні групи громадян. Особи, з якими мають справу соціальні працівники, різні за віком (від немовлят до похилого віку), належать до різних рас, релігій, етнічних, соціоекономічних груп. Клієнтами чи потенційними клієнтами соціальної роботи у західних країнах є:
144 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Клієнти в соціальній роботі 145
Для роботи з ними, як правило, діють спеціалізовані соціальні служби, спрямовані на розв'язання проблем таких категорій клієнтів: діти і сім'ї; особи похилого віку; хворі люди; люди з функціональними обмеженнями; особи, залежні від психоактивних речовин; особи, які живуть з ВІЛ/СНІДом; іммігранти. В Україні не всі перелічені вище групи є потенційними клієнтами соціальної роботи. Попри те, Закон України «Про соціальні послуги» гласить, що соціальна допомога має надаватися людям, котрі потрапили у складні життєві обставини. Це означає, що кожна людина може стати клієнтом соціальних служб, якщо потрапляє в ситуацію чи обставини, які об'єктивно неможливо подолати власними силами (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зне- важливе ставлення і негативні стосунки в сім'ї, мало-забезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо). За таких ситуацій вимоги до людей перевищують їхній звичний адаптивний потенціал, криють у собі або виклик, або загрозу життєдіяльності людини, а інколи спричинюють непоправні втрати. Кожна з них обмежує активність індивіда, породжує потреби додаткових моральних і матеріальних ресурсів. Подолання складних життєвих обставин (ситуацій) потребує мобілізації й оптимального використання осо-бистісних ресурсів клієнта і ресурсів середовища. Цей процес охоплює такі стадії:
Стан клієнта не може бути весь час однаковим, а динамічно змінюється. Соціальний працівник має прагнути розвивати самостійність своїх клієнтів, які у стосунках з ним почуватимуться не залежними, а партнерами. Важливо мати на увазі, що за певних обставин клієнтом може стати кожен, а процес «перетворення на клієнта» починається з перших хвилин взаємодії людини із соціальним працівником, усного чи письмового укладення угоди (контракту) про співпрацю. Чимало людей, які мають соматичні, психічні захворювання, інвалідність, а також людей похилого віку, осіб, які вживають наркотики, можуть бути клієнтами соціальних служб тривалий період, іноді впродовж усього життя, інші — короткий проміжок часу. Деякі люди, які свого часу були клієнтами, здобувши відповідну освіту, можуть стати соціальними працівниками. Таких випадків у соціальній роботі є немало, а тому професіонали підтримують прагнення колишніх клієнтів допомагати людям зі схожими проблемами, оскільки вони у своїй професійній діяльності можуть спиратися на власний досвід подолання проблем. 146 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Клієнти в соціальній роботі 147 Неприпустими фаховими помилками є протиставлення клієнтів соціальним працівникам, адже це може спровокувати недовіру, психологічне протистояння, стати неподоланним бар'єром у їх взаємодії. Навпаки, соціальні працівники мають брати на себе відповідальність за своїх клієнтів, шукати фахово і морально вмотивованих форм і методів подолання їх проблем, зважаючи на наслідки прийнятих рішень і вжитих заходів. Як правило, вони орієнтуються не стільки на ідеологічні доктрини, політичну волю, популярні теоретичні схеми, як на клієнта, особливості його буття, потреби і прагнення. Безперечно, у сучасній соціальній роботі стосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні мати партнерський характер, що означає поціновування внеску обох сторін. Така позиція зобов'язує соціального працівника ставитися з повагою до досвіду, думок і рішень клієнта. Орієнтація на потреби і ресурси клієнтів Соціальна робота покликана забезпечити відповідність потреб людини і ресурсів соціальних систем, поліпшити взаємодію людини з її фізичним і соціальним оточенням. Потреба — необхідність у чомусь для підтримки життєдіяльності організму людини, соціальної групи, суспільства; внутрішня спонука активності; стан організму, особи, соціальної групи, суспільства, що виражає залежність від об'єктивного змісту умов їхнього існування і розвитку. Поняття «потреби» охоплює своїм змістом індивідуальний і загальносоціальний рівні. З погляду індивіда воно позначає необхідні умови життя певного якісного рівня, заданого не тільки фізіологічними потребами, а й уявленнями про якість життя. На загальносоціальному рівні потреби розглядають як суспільні відносини щодо можливостей споживання матеріальних, духовних благ і послуг. Ці відносини розширюють або звужують, а також трансформують можливості особи стосовно задоволення своїх потреб. Потреби людини є результатом взаємодії об'єктивного і суб'єктивного. Формуючись під об'єктивним впливом навколишнього середовища, вони відображаються у свідомості, набуваючи суб'єктивної форми свого існування. Усвідомлені потреби спонукають до діяль- ності, генерують соціальну активність населення. Для реалізації потреб необхідні не лише мотиви, а й умови, які залежать від рівня розвитку цивілізації, характеру суспільних відносин на певний історичний момент. Ці відносини визначають особливості життя як великих сукупностей людей, так і громад, спільнот індивідів. Вони охоплюють політичну, економічну, правову, духовну, професійну та інші сфери. Пов'язані вони з формами і способами соціальної діяльності людей, спільнот, їх соціальними потребами та інтересами, надаючи широкі можливості для їх задоволення або, навпаки, обмежуючи, звужуючи їх. Відсутність можливості реалізувати свої потреби на індивідуальному рівні ускладнює соціалізацію людини, деформує її особистість і поведінку, вселяє їй почуття меншовартості, безвідповідальності, агресії, злочинності. На загальносоціальному рівні це породжує різні соціальні проблеми (бідність, безробіття, злочинність, міграції тощо). Суперечності між потребами, які змінюються у процесі життєдіяльності особи, і реальними можливостями їх задоволення є не лише рушійною силою людської активності або причиною індивідуальних проблем, а й підґрунтям, на якому проростають соціальні проблеми, основою соціальної нестабільності. Це особливо відчутно у суспільствах перехідного типу, в яких зазнають трансформації політичні, економічні, соціальні системи, що, як правило, знижує на певний час життєвий рівень багатьох людей, породжує почуття соціальної нестабільності, страх перед майбутнім, особливо у літніх людей. У цей період зазнають суттєвих змін критерії оцінювання благополуччя суспільства, людини, що теж здебільшого провокує дискомфортні емоції. Суттєво змінюються структура і пріоритетність потреб особистості. Традиційно потреби індивідів поділяють на вітальні (необхідні для фізичного відтворення життя), соціальні (потреби в спілкуванні, соціальній оцінці), духовні (потреби в смислі життя, ідеалах, цінностях). За іншими критеріями виокремлюють матеріальні і духовні, індивідуальні і групові, раціональні і нераціональні, поточні й очікувані, традиційні і нові, постійні і тимчасові, елементарні і складні потреби. У соціальній роботі активно використовується обґрунтована американським психологом Абрахамом Маслоу (1908—1970) ієрархічна теорія потреб людини 148 150 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Клієнти в соціальній роботі 151 відно до етапу розвитку особистості, групи, громади, суспільства. Це свідчить, що ієрархія потреб є динамічною у часі, тобто актуалізація чи деактуалізація певних потреб максимально орієнтовані на ситуаційні умови життєдіяльності індивіда, рівень соціально-економічного, духовного розвитку суспільства та інші чинники. Відмінності між людьми (за статтю, віком, станом здоров'я, фізичними даними, природною обдарованістю й успадкованими здібностями, місцем проживання, сімейним і матеріальним становищем, рівнем освіти, ступенем соціалізації тощо) зумовлюють різні можливості у задоволенні потреб. Наприклад, людям похилого віку властиві специфічні потреби, які залежать не тільки від неминучих для них фізіологічних і соціальних змін, а й від матеріального і сімейного стану. Такими є потреби в зайнятості і дозвіллі, якості харчування, житла, спілкування, у знаннях і творчості тощо. Тобто це не лише потреби у самозбереженні, а й у самоствердженні, повазі з боку людей, з якими вони взаємодіють, у самовираженні. Особливу групу клієнтів утворюють діти, яким властива підвищена потреба в допомозі через слабкість, несамостійність і залежність від дорослих. Особливі потреби в допомозі з боку сторонніх мають і люди, які потерпають від природних, соціальних і техногенних катастроф. Спеціальної допомоги потребують особи, фізичні, психічні, інтелектуальні можливості яких утруднюють їхню нормальну життєдіяльність. Отже, оцінювання становища клієнта слід здійснювати з урахуванням різних його особистісних потреб — від фізіологічних до потреб у самоактуалізації. Напрями реалізації соціальної політики держави, функції соціальної роботи і потреби людини є взаємопов'язаними і перебувають у певних співвідношеннях. Йдеться про те, що соціальні програми часто спираються на ідею вітальних потреб, тобто потреб, задоволення яких необхідне для фізичного відтворення життя. Проте надання певних видів соціальних послуг, грошової і матеріальної допомоги регулюється відповідними нормативно-правовими актами. При визначенні категорій осіб, які мають право за законом розраховувати на отримання матеріальної або будь-якої іншої допомоги та підтримки, використовується принцип пріоритетності, тому пересічна людина оцінює соціальну роботу і соціальну політику через задоволення своїх потреб. Для соціальних працівників важливим є пошук ресурсів, які сприяють поліпшенню соціального функціонування клієнта. |