Вступ до социальної роботи Мигович Семигіна. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.65 Mb.
|
|
Запитання. Завдання
Теми рефератів
168 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Система моральних норм у соціальній роботі 169 4.2. Система моральних норм у соціальній роботі Соціальна робота як особливий тип професійної діяльності має специфічну, тільки їй притаманну систему цінностей, які сформувалися в процесі становлення моральних принципів і норм поведінки фахівців. Вони є основою будь-яких професійних дій. Професійна етика соціального працівника (яка відображає моральну свідомість цієї професійної групи, її психологію та ідеологію) пропонує пошук резервів, використання різноманітних ресурсів: від соціальних до особистих як самого соціального працівника, так і клієнта. Усе це можливо й припустимо лише задля досягнення професійної мети, а не для задоволення вузькокорпоративних чи особистих інтересів фахівців. Моральні відносини виникають у процесі соціальної роботи як сукупність залежностей і зв'язків між соціальним працівником і клієнтом, між соціальними працівниками як членами певного колективу, між соціальними працівниками і соціальним оточенням клієнта, між соціальними працівниками та іншими організаціями. Міжнародна та національні асоціації соціальних працівників, соціальні служби прагнуть врегулювати ці відносини через ухвалення вимог щодо професійних обов'язків, меж втручання і дистанції між фахівцями і клієнтами, дотримання низки моральних принципів. Проте соціальні працівники часто сприймають свою діяльність з точки зору не тільки метацінностей (загальнолюдських) чи професійних цінностей, а на основі своїх уявлень про мораль, що може призвести до виникнення етичних дилем, труднощів у виборі професійного рішення. Значення етики для соціальної роботи Соціальні працівники у своїй щоденній діяльності нерідко опиняються перед складними моральними проблемами, що змушує їх діяти відповідно до своїх моральних переконань, оскільки такі ситуації недостатньо врегульовані законодавством. Це актуалізує значущість для соціальної роботи етики — вчення про мо- раль, що аналізує її природу, характер і структуру (моральна свідомість, моральні відносини, моральна діяльність), категорії моралі (добро і зло, справедливість і несправедливість, честь, гідність тощо), за допомогою яких формуються моральні принципи, норми, цінності, правила поведінки, теоретично обґрунтовується певна система моральних переконань. Представники різних теоретичних напрямів, шкіл у філософії (засновником етики вважають давньогрецького мислителя Арістотеля, 384/383—322/321 до н. є.) свого часу по-різному пояснювали суть моралі, моральної поведінки і свідомості людини, виокремлювали та обґрунтовували критерії морального і аморального буття, пропонували різноманітні концепції загальнолюдських норм поведінки, найпомітнішими серед яких є:
У реальному житті люди, дотримуючись певних моральних настанов, по-різному інтерпретують одну й ту саму ситуацію морального вибору, а тому неоднаково діють. Вважають, що соціальний працівник, який є послідовником Канта, буде концептуалізувати ситуацію в термінах норм, що існують у даному суспільстві. Якщо випадок неординарний, то він зможе поставити себе на місце клієнта й запитати себе, якому рішенню соціального працівника він би надав перевагу. Утилітарист у критичній ситуації буде схильний міркувати в термінах соціальних наслідків. Прибічник Арістотеля буде керуватися тими уявленнями про професійні та громадянські цінності, які сприйняв від своїх учителів. При цьому він буде вимагати від себе розсудливості, мужності, справедливості та співчуття до клієнта. Загалом знання етичних теорій дає змогу соціальним працівникам приймати більш обґрунтовані рішення, знаходити вихід із складних ситуацій. Однак у певній ситуації вони можуть керуватися різними етичними концепціями, наслідком чого будуть їхні різні дії. На- 170 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Система моральних норм у соціальній роботі 171 приклад, у медико-соціальній службі з планування сім'ї вагітна жінка зізналася, що надзвичайно хоче мати дитину, оскільки їй вже за 35 і вона довго не могла завагітніти. Однак під час обстеження у неї було виявлено ген, який спричиняє розвиток невиліковної хвороби, що виникає у ЗО—40 років. її симптомами є посмикування м'язів кінцівок, тулуба, обличчя, прогресування ма-лоумства аж до повного розладу особистості. Здебільшого таким людями доводиться доживати останні дні у психіатричних стаціонарах або у інтернатах для осіб із хронічними психіатричними захворюваннями. Ця хвороба є спадковою. Попри все це, жінка хоче народити дитину й просить не розповідати про її проблеми чоловіку та іншим членам родини, оскільки боїться, що, дізнавшись про результати обстеження, їй можуть заборонити мати дитину. Дати конкретну пораду жінці за такої ситуації надзвичайно складно, адже доводиться враховувати взає-мовиключні чинники, але й обійти її увагою теж не можна. Соціальному працівнику доведеться виявити необхідний рівень знань, моральності, щоб обрати обґрунтовану і морально виправдану лінію поведінки у спілкуванні з людиною, яка опинилися перед далеко не простим вибором. Надзвичайно важливими для практичної соціальної роботи є віра в здатність людини до змін, визнання її самобутності і неповторності, запобігання соціальному виключенню, уміння вислухати її, надавши змогу висловитися про все, що хвилює. Часто клієнти соціальних служб потребують знань, інформації про особистіс-ні можливості, переваги і недоліки альтернативних способів дій. Інколи доводиться організовувати спеціальне їх навчання щодо прийняття рішень у типових і нестандартних ситуаціях. У всіх цих ситуаціях фахівець соціальної роботи має діяти із гуманістичних засад, уникати нав'язливості, авторитаризму у своїх судженнях і вчинках. У практичній діяльності соціальних працівників виникають також моральні дилеми — необхідність вибору між двома, як правило непростими, неоднозначними, можливостями. Наприклад, дізнавшись про жорстоке поводження з людиною, їм доводиться вирішувати, чи поширювати інформацію задля вжиття відповідних заходів, чи промовчати, зважаючи на право людини на конфіденційність. Перед непростою дилемою вони опиня- ються також, аналізуючи доцільність здійснення колективної та індивідуальної активізації (імпаурменту) членів громади. Бо доводиться добирати адекватні ситуації і водночас ефективні засоби мобілізації членів громади на виконання певних дій, розвивати віру людей у власні сили, уникаючи при цьому тиску і контролю, дбаючи про збереження поваги й довіри до себе як до фахівця. Іноді у них не залишається іншої можливості, як вдатися до балансування між фаховою орієнтацією на неоцінюванні судження та адміністративною необхідністю реалізовувати визначену, погоджену стратегію втручання. Безперечно, моральні засади людських відносин є основоположними у соціальній роботі. її фахівці спираються як на загальнолюдські моральні принципи й норми, так і на професійну деонтологію (грец. deon — потрібне, необхідне) — систему моральних норм, вироблених у межах професійного співтовариства. Особливість етики соціальної роботи полягає в тому, що її норми поширюються не тільки на діяльність соціальних працівників, але і на їхню позаслужбову поведінку. Як правило, моральні норми поведінки соціальних працівників і принципи соціальної роботи фіксують програмні документи, передусім етичні кодекси національних асоціацій соціальних працівників. Сприйняття людини як найвищої цінності, прийняття іншої людини такою, якою вона є, визнання того, що всі люди різні і саме цим вони цікаві, ідея співчуття до ближнього — на цьому ґрунтуються найкращі моральні якості соціальних працівників. Для них важливо не просто знати етичні вимоги, а глибоко усвідомлювати універсальні та особливі у контексті їхньої професійної діяльності моральні цінності, у координатах яких формуються їхні життєві орієнтири, вибудовується життєва філософія, розгортаються практичні дії. Норми професійної етики окреслюють певні межі діяльності соціального працівника, сприяють усвідомленню того, що дозволено і чого не можна робити при виконанні своїх службових обов'язків. Запорукою дотримання їх є наявність у соціального працівника таких моральних якостей, як гуманістичні установки, альтруїзм, особиста відповідальність, високий рівень інтелекту, емоційна врівноваженість, ввічливість, тактовність, простота, порядність, доброта й відчуття справедливості, почуття власної гідності, високий рівень особистої культури та ін. 172 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Фахові цінності і принципи в соціальній роботі Важлива роль в етиці соціальної роботи належить цінностям-засобам, які є морально-етичними орієнтирами у прийнятті рішень практичними соціальними працівниками. Цінності соціальної роботи — ідеї та переконання, на які спираються соціальні працівники у процесі прийняття фахових рішень. Будучи солідарними у поглядах на моральні універсали, засадничі моральні принципи соціальної роботи, визнаючи особливу значущість для неї специфічних цінностей, які визначають поведінку фахівців соціальної роботи, дослідники нерідко витлумачують їх по-різному, втілюючи у своїх формулюваннях певні відтінки смислу, встановлюючи певну їх пріоритетність. Наприклад, професор Брістольського університету Філ-лайда Парслоу вважає, що найважливішими є такі цінності соціальної роботи:
В іншому ракурсі розглядає їх сучасний британський фахівець із соціальної роботи Шуламіт Рамон. На його погляд, у роботі з людьми з функціональними обмеженнями й проблемами психічного здоров'я соціальний працівник має дотримуватися таких цінностей:
— наснаження (робота з клієнтами соціальних служб повинна вселяти їм віру в себе і свої можливості, Система моральних норм у соціальній роботі 173 прагнення відновити і використовувати свої особисті громадські й людські здатності). Благотворно впливає на фахівця соціальної роботи сповідування ним таких цінностей: — визнання пріоритету особистості над суспільс твом;
— прагнення до соціальної справедливості, еконо мічного, фізичного і розумового благополуччя всіх чле нів соціуму; — прагнення до високих стандартів особистої моралі та професійної етики. У реальній практиці фахової соціальної роботи цінності інтерпретуються в таких рекомендаціях:
— будь доступним, відкритим, природним, гнуч ким, толерантним;
Вітчизняні, а також російські дослідники іноді ведуть мову не про фахові цінності, а про принципи соці- 174 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками альної роботи — основоположні ідеї, правила, норми поведінки. Синтезувавши різноманітні класифікації, можна стверджувати, що соціальна робота має відповідати таким принципам: 1) принцип універсальності. Вимагає недопущення дискримінації при наданні соціальної допомоги за ознаками соціального статусу, національності, релігії, раси, статі, віку, ідеологічних і політичних переконань, стану здоров'я та ін., а також передбачає нероздільність політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав людини. Його дотримання буває проблематичним під час роботи з людьми з обмеженими психічними, фізичними можливостями, бездомними, престарілими, людьми, які живуть з ВІЛ, ув'язненими, оскільки стереотипні уявлення нерідко формують упередження, негативні установки до клієнтів; 2) принцип охорони соціальних прав. Соціальні служби і їх фахівці повинні поважати й оберігати соціальні права своїх клієнтів. Надання допомоги їм не може супроводжуватися вимогами до них відмовитися від своїх соціальних прав або частини з них. Дилеми дотримання цього принципу пов'язані із протиріччям між функцією турботи і функцією контролю в соціальній роботі. Адже бувають випадки, коли доводиться примусово вилучати дітей із сімей, розміщувати людей у гери-атричні (для перестарілих) чи психоневрологічні будин-ки-інтернати, психологічно впливати на клієнтів з метою певних змін у їх ставленні до себе, життя, а також у соціальній, побутовій поведінці;
175 Система моральних норм у соціальній роботі життєвих проблем, усунути конфліктну ситуацію, налагодити відносини з близькими;
10) принцип толерантності. Часто соціальні праців ники мають справу з особами, чиї політичні, релігійні, національні особливості, поведінкові стереотипи і зов нішність можуть виявитися незвичними, не викликати симпатії. Однак професійна толерантність вимагає ви знання клієнтів такими, якими вони є, терпимості до них, не допускає сортування їх на «гарних» і «пога них», «зручних» і «незручних». Ці принципи дещо ширші за фахові цінності соціальної роботи, однак їх неможливо розглядати у відриві від етичних міркувань, оскільки вони в основному ґрун- 176 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками туються на ціннісно-моральному вимірі взаємовідносин «соціальний працівник — клієнт». Певна група цінностей може стосуватися конкретної категорії клієнтів, форми соціальної роботи або діяльності конкретної соціальної служби. Наприклад, під час роботи у громаді британські соціальні працівники повинні керуватися такими етичними принципами і цінностями: — повага до прав людини; — суспільство може стати демократичним за рівних можливостей усіх людей зробити внесок у його життя; — співпраця і колективна робота не завжди можли ві, а нерівність у громадах надзвичайно шкодить демок ратії; — люди здатні конструктивно працювати разом для того, щоб позбутися нерівностей; — робота в громаді є процесом, який має колективно вироблену чітку мету; — робота в громаді має наснажувати тих, хто по збавлений влади, до рівноправної участі у громадсько му житті;
В одній із вітчизняних соціальних служб підтримки сім'ї, метою якої є надання допомоги сім'ям із високим ступенем незадоволення потреб дітей, що ставить під загрозу їхнє перебування у власній родині, продекларо-вано такі етичні принципи роботи:
177 Система моральних норм у соціальній роботі вжиття заходів, щоб їх почули представники влади та громадськості); 3) представництво інтересів (захист і представниц тво інтересів найнезахищеніших громадян і груп перед органами влади, громадськістю, а також захист інтере сів і прав дітей);
10) професійна чесність (бути чесним і звітувати пе ред керівництвом про всі свої дії та контакти з клієнта ми, іншими спеціалістами, представниками громад ськості; усвідомлювати межі можливостей своєї профе сійної діяльності і пояснювати їх клієнтам). Етичні принципи можуть також регулювати стосунки, що виникають під час соціальних досліджень, впровадження нововведень або між співробітниками муль-тидисциплінарних (багатопрофільних) команд, які діють у соціальних службах. 178 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Система моральних норм у соціальній роботі 179 Отже, цінності та етичні принципи, як знання і навички, є життєво важливими компонентами фахової соціальної роботи, оскільки соціальні працівники не тільки юридично, а й морально відповідають за свої дії. Професійні межі у соціальній роботі Етика відносин соціальних працівників і клієнтів окреслює професійні межі соціальної роботи, які своїми контурами відповідають уявленням про те, що є допустимим у їх взаємодії. Професійні межі соціальної роботи — межі компетенції соціального працівника і професійної дистанції між фахівцем і клієнтом. Ці межі зумовлені фаховими вміннями і компетенцією, ціннісними настановами і морально-етичними нормами, вмінням органічно застосовувати та поєднувати різноманітні форми і методи соціальної роботи, обов'язками соціального працівника і використовуваною моделлю прийняття рішень. Вони є динамічним, особистісно обумовленим феноменом, оскільки одні можуть конструктивно і невимушено спілкуватися між собою, а іншим, навіть представникам однієї культури, доводиться вгамовувати неприємні емоції, долати внутрішній дискомфорт, що, безперечно, негативно впливає на досягнення результату. Професійні межі соціальної роботи залежать і від моделей прийняття соціальними працівниками рішень, які відповідають певним етичним концепціям і моральним принципам. За патерналістської моделі професіонал сприяє благу клієнта так само, як батько сприяє благу дитини. Маючи професійні знання і навички, він задовольняє потреби клієнта, самостійно приймаючи рішення щодо змісту, форм і методів можливої допомоги, а клієнт повинен дисципліновано виконувати всі його розпорядження. Інструментальна модель налаштовує фахівця на нейтральну позицію. Він розглядає свої послуги як товар, що продається і купується. Водночас він не повинен відмовити жодній вимозі клієнта, якщо вона не суперечить законові. Контрактна модель ґрунтується на рівноправності фахівця і клієнта, на визнанні прав і обов'язків обох сторін. Це означає, що фахівець мусить надавати клієнтові всю необхідну для прийняття рішення інформацію й отримувати від нього поінформовану згоду. Відносини між фахівцем і клієнтом за персоналіс-тичної моделі вимагають більшого, ніж формальне виконання контракту. Клієнт, як правило, воліє мати справу з фахівцем, який знається на своїй справі і володіє шляхетними моральними чеснотами, а фахівці охочіше працюють із доброчесним клієнтом. Сучасна практика вимагає від фахівця прагматичного розуму, мужності, справедливості, поміркованості, співчутливості, професійної компетентності, чесності та ін. З огляду на те, що в Україні розвивається низка служб для різних груп клієнтів (безробітних, дорослих людей із функціональними обмеженнями, молоді, що має залежність від наркотичних речовин, колишніх військових, мешканців територій, що зазнали екологічної катастрофи, тощо) перспективним видається застосування контрактної моделі, яка передбачає індивідуалізацію послуг, подолання споживацького підходу до їх отримання, розширення влади і можливостей клієнта у вирішенні власних проблем. Якої моделі не дотримувалися б соціальні працівники, вони не мають права зловживати владою, використовувати вразливе становище своїх клієнтів, нав'язувати невідповідні й потенційно небезпечні для них відносини. Водночас ці відносини не мають бути приятельськими, родинними, романтичними, сексуальними, оскільки все це є порушенням професійної етики. Соціальним працівникам не слід випивати у компанії з клієнтом, вдаватися до лайки або фамільярності, запрошувати клієнтів до себе додому, вести справи своїх родичів і друзів. Нерідко соціальні працівники надмірно переймаються проблемами своїх клієнтів, переповнені тривожними емоціями і переживаннями за них. У прагненні допомогти людині, яка потрапила у складне становище, вони забувають про необхідність витримувати професійну дистанцію, що спричинює емоційне виснаження, професійні стреси, які є симптомами емоційного вичерпання особистості. Вигорання — стан вираженої втоми, емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності до надання психологічної підтримки іншим, байдужим і негативним ставленням до колег і клієнтів, зниженням продуктивності, знеціненням поточних результатів і минулих досягнень, послабленням відчуття самоактуа-лізації, фрустрацією та внутріособистісним конфліктом під час виконання професійних обов'язків. Термін «вигорання» є калькою англійського вислову «burn out», популярного у фаховій літературі. Це 180 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Система моральних норм у соціальній роботі 181 явище порівнюють із тим, як згорає двигун автомобіля після тривалої роботи без техогляду і профілактики. Подібним чином «вигорають» соціальні працівники за великих обсягів роботи, повторюваності виснажливої праці без перерв, з великою внутрішньою віддачею і без відчутного заохочення. Вигорання простежується також у медичних сестер, лікарів, психологів, представників інших професій, у роботі яких особиста відповідальність перевершує зовнішній контроль. їхній діяльності властива асиметрична відповідальність за характер і результат взаємодії з клієнтом. Як правило, вони перебирають на себе надмірно високу відповідальність за все, що стосується їхньої роботи. Людям, котрі перебувають у важкому становищі, переживають складні психологічні, соціальні та практичні проблеми, потрібні не тільки поради, матеріальна допомога, а й співчуття. Для них недостатньо отримати допомогу у важливій справі, їм необхідно відчути, усвідомити, що вони не самі у своїй біді. Знаючи про це, соціальні працівники часто бувають глибоко збентежені проблемами своїх клієнтів і їхньою нездатністю змінити свою ситуацію. Тому вигорання часто супроводжується відчуттям безпорадності. Жертвою його стають не лише соціальні працівники, а і їхні клієнти, які не отримують адекватної допомоги, що нерідко породжує нові проблеми. Феномен «вигорання» виникає гостро, внаслідок некерованого стресу, який переживає особистість, і розвивається впродовж відносно тривалого часу. Тривале перебування в стресовій ситуації може викликати заперечення чи приховування стресу, але завжди має руйнівний ефект. Організація роботи соціальної служби повинна передбачати засоби запобігання і послаблення професійного стресу в соціальних працівників. Для цього використовують різноманітні стратегії релаксації (лат. ге-laxatio — ослаблення, зменшення), до яких належать медитація, фантазування, образотворче мистецтво, масаж, вправи. Корисними у цій справі можуть бути семінари, заняття з професійної орієнтації, розвитку навичок, управління часом, налагодження стосунків у команді. Використовують їх на індивідуальному, між-персональному, організаційному рівнях. На індивіду- альному рівні важливе раціональне планування часу за межами роботи, що включає заняття фізкультурою, дієту, відпочинок і розваги, неструктуровані проміжки часу, хобі, спілкування з родичами і друзями. На між-персональному рівні зменшення стресових впливів досягається за допомогою розвитку соціальної підтримки — створення дружньої атмосфери взаєморозуміння у колективі. На організаційному рівні для профілактики стресу серед персоналу важлива роль належить піклуванню про нього. Усі ці заходи слід активно використовувати в менеджменті соціальної служби. Важливими чинниками профілактики стресу в соціальних працівників є зміна видів діяльності, обмеження роботи наодинці, уникнення перевантаження, обмеження робочого часу, тимчасове припинення діяльності, нормалізація переживання і вираження робочого стресу, забезпечення приємної робочої обстановки, активне заохочення відпочинку персоналу. Найкращими способами усунення стресу, запобігання вигоранню є кураторство (супервізія) і групова робота (обговорення проблем у групі фахівців). Соціальні працівники мають перед клієнтами певні обов'язки, які повинні бути регламентовані керівним органом соціальної служби, в якій вони працюють. Раціональне визначення таких обов'язків є основою адекватних відносин між фахівцями і клієнтами. Однак часто професійні межі у відносинах з клієнтом соціальні працівники регулюють самостійно, вирішуючи, наприклад, як звертатися до клієнта і як клієнт повинен звертатися до них, погодитися під час візиту на запропоновану чашку чаю чи відмовитися від неї тощо. Поведінку в більшості ситуацій не можна заздалегідь відрегулювати посадовими інструкціями, іншими регламентуючими документами. Все залежить від обставин, конкретних людей і їхніх стосунків, різноманітних со-ціокультурних чинників (суспільних, етнічних, релігійних традицій тощо). Іноді обов'язки та цінності (особисті, професійні, суспільні) можуть конфронтувати між собою, ускладнюючи ситуації морального вибору. Наприклад, клієнт потрапив до наркологічної реабілітаційної служби через вживання кустарно виготовлених препаратів. Під час індивідуального консультування соціальному працівникові вдалося налагодити добрі стосунки з клієн- 182 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками том. Одного разу той зізнався, що кілька років тому випадково вбив охоронця під час пограбування магазину. З місця події йому вдалося втекти непоміченим, але іншу людину було звинувачено у скоєнні злочину та засуджено на тривале ув'язнення. Кілька днів поспіль соціальний працівник намагався переконати клієнта у необхідності зізнатися у скоєнні злочину. Проте той не лише відмовився від зізнання, а й зажадав від соціального працівника нерозголошення цієї інформації. За такої ситуації, очевидно, правильними будуть дії соціального працівника відповідно до норм моралі і чинного законодавства. Приймаючи рішення в ситуації морального вибору, соціальний працівник має зважати на те, хто його клієнт, які обов'язки він має щодо нього і чи не виникають у конкретній ситуації професійні обов'язки стосовно інших людей. Важливо при цьому чітко визначитися, які обставини брати до уваги з огляду на свої інтереси та інтереси своєї родини, своєї соціальної служби, професії; якими є його цінності і чи сумісні вони з фаховими та суспільними цінностями. Якщо особисті цінності розходяться з фаховими і суспільними, доведеться піддати їх суттєвій ревізії, без чого важко знайти правильний вихід із ситуації. Певні складнощі виникатимуть у соціальних працівників і за наявності конфліктуючих між собою обов'язків стосовно різних людей. У будь-якому разі вони мають пам'ятати про відмінність між дружбою і професійними відносинами. Дружба — це стосунки, що не мають іншої мети, крім самої дружби. Вона відновлюється в часі. Кожен із друзів часом віддає більше або більше одержує. Відносини між соціальним працівником і клієнтом обмежені в часі і мають конкретну мету, вони не взаємні, тому не можуть бути дружбою. Те, що «одержує» у цих взаєминах соціальний працівник, — це задоволення від належного виконання своєї роботи, від досягнення певних цілей і від спостереження того, як люди змінюються. Якщо у соціальних працівників виникають сумніви щодо відповідності їхньої поведінки у відносинах із клієнтами морально-етичним нормам, доцільно обговорити ситуацію з колегами, куратором (супервізором), іноді навіть з клієнтом. Але така розмова з клієнтом не повинна обтяжувати його почуттям провини або відповідальності. 183 Система моральних норм у соціальній роботі Досвід багатьох українських соціальних служб засвідчив необхідність роз'яснення ролі соціального працівника, оскільки ця професія є новою для вітчизняних реалій. Клієнти можуть не знати, в чому полягають його функції. Тому важливо, щоб соціальний працівник пояснив власну роль клієнтам, щоб у них не виникало необґрунтованих сподівань, очікувань, а відповідно, і претензій. Тому слід на початку взаємодії чітко продемонструвати, що соціальні працівники є фахівцями, які виконують свої обов'язки, є обмеженими в часі, і що для клієнтів вони не можуть бути друзями. Міжнародні етичні стандарти соціальної роботи Визначальні етичні норми і принципи соціальної роботи викладено в документі «Етика соціальної роботи: принципи і стандарти», схваленому Міжнародною федерацією соціальних працівників (МФСП) у 1994 р. Елементами її є преамбула, у якій стисло обґрунтовано важливість етичної обізнаності як складової частини професійної практики соціальних працівників, а також «Міжнародна Декларація етичних принципів соціальної роботи» і «Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників». У «Міжнародній Декларації етичних принципів соціальної роботи» сформульовано такі етичні принципи професії соціального працівника: 1. «Кожна людина є унікальною цінністю, на яку слід зважати і ставитися до неї з повагою». Цей прин цип відповідає категоричному імперативу І. Канта, який він вважав вищим принципом етики. Його зміст полягає в тому, щоб ставитися до людини як до мети, а не як до засобу. 2. «Кожна людина має право на самореалізацію такою мірою, щоб це не утискало таке саме право інших людей, і зобов'язана робити внесок у добробут суспільства». Цей принцип суголосний «золотому правилу» моралі.
5. «Соціальні працівники покликані присвятити здобуті знання і навички наданню допомоги окремим 184 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Система моральних норм у соціальній роботі 185 особам, групам людей, громадам і суспільствам в їхньому розвитку і в розв'язанні конфліктів між собою, у відносинах із суспільством, а також у подоланні наслідків цих конфліктів».
Міжнародна Декларація етичних принципів соціальної роботи також окреслює проблемні сфери і проблемні ситуації, які залежать від відмінностей у культурі, політичних устроях країн. Такі ситуації виникають, наприклад, на межі конфліктних інтересів самого соціального працівника і клієнта, окремих клієнтів та інших людей, між конфліктуючими інтересами груп клієнтів, груп клієнтів і рештою суспільства, систем (закладів) і груп населення, систем (закладів) роботодавців і соціальних працівників, різних груп професійних працівників. Те, що соціальні працівники працюють як помічники і як контролери, може спричинити різноспрямова-ність мотивів їхніх дій, а також труднощі у сприйнятті їх наслідків. Для уникнення цієї проблеми соціальні працівники зобов'язані усвідомити морально-етичне значення своєї ролі у державному контролі громадян, обрати для себе роль, адекватну основним етичним принципам соціальної роботи. Ще однією проблемною сферою фахової соціальної роботи є конфлікт, який може виникнути між обов'язками соціального працівника щодо захисту інтересів клієнта і вимогами до ефективності його дій. Особливо ця проблема загострюється у зв'язку з упровадженням і використанням у соціальній роботі інформаційних технологій. Етичні принципи фахової соціальної роботи безпосередньо пов'язані із методами розв'язання морально-етичних проблем. Одним із таких методів, який рекомендує Міжнародна Декларація етичних принципів соціальної роботи, є колективні дискусії, які дають змогу соціальним працівникам обговорювати, аналізувати і розглядати етичні проблеми спільно з колегами, експертними групами і сторонами, яких вона стосується. Вони створюють сприятливі умови для вироблення альтернатив, передбачення можливих моральних наслідків вибору певного варіанта дій, дають змогу соціальному працівнику отримувати консультації, поради від товаришів по службі та інших людей. Не менш значуща роль належить при цьому і супервізії (професійній підтримці). При розв'язанні конкретних етичних проблем соціальні працівники мають передусім враховувати основні принципи Декларації, зважаючи також на етичний, моральний і політичний контекст, мотиви і характер своїх дій, а також на їх наслідки для різних груп. При цьому необхідно зважати і на моральний зміст дії (наприклад, використання примусу є протилежністю добровільному співробітництву, опіці, співучасті тощо). 186 Відносини між клієнтами і соціальними працівниками Система моральних норм у соціальній роботі 187 «Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників» ґрунтуються на положеннях прийнятого у МФСП 1967 р. «Міжнародного морального кодексу професійних соціальних працівників». У вступі до нього йдеться, що соціальна робота орієнтується на гуманістичні, релігійні та демократичні ідеали і філософські концепції, мета яких полягає у задоволенні суспільних потреб і розвитку людського потенціалу. Відповідно до цих ідеалів, концепцій соціальні працівники мають:
У цьому документі сформульовано також загальні норми їх етичної поведінки щодо клієнтів, установ і організацій, колег, а також фахові стандарти, від дотримання яких залежать ефективність і результативність їхньої діяльності. Ці стандарти охоплюють: 1. Загальні норми етичної поведінки соціального працівника, які вимагають від нього розуміння кожного клієнта (клієнтів), а також ситуації і чинників, які впливають на їхню поведінку. Відповідно до цих норм соціальний працівник повинен підтримувати і розвивати цінності, знання і професійні методи соціальної роботи; утримуватись від поведінки, яка перешкоджає фаховій роботі; визнавати фахові й особистісні обмеження; відповідно до своєї компетенції брати участь у розробленні соціальної політики і програм, які поліпшують якість життя в суспільстві; досліджувати й обґрунтовувати соціальні потреби, індивідуальні і групові соціальні проблеми. 2. Норми соціальної роботи стосовно клієнтів, відповідно до яких соціальний працівник повинен брати на себе відповідальність за клієнтів. Ця відповідальність стосується пошуку оптимальних шляхів розв'язання проблем клієнтів, відповідальності за наслідки прийнятих рішень. Відносини соціальних працівників з клієнтами мають вибудовуватися на довірі, визнанні права на приватне життя і його конфіденційність, а також на відпо- відальному використанні інформації. Це означає, що збір і використання інформації про клієнта неможливі без його особистої згоди, за винятком випадків, коли клієнт не може відповідати за свої вчинки або якщо це може серйозно зашкодити іншим особам. Слід також забезпечити доступ клієнтів до документації соціальних працівників, яка їх стосується. Соціальні працівники повинні «поважати наміри клієнтів нести відповідальність за особисті дії і допомагати з однаковою готовністю всім клієнтам. За неможливості надати професійну послугу на таких умовах клієнтам слід повідомити про це в такий спосіб, щоб залишити за ними свободу дії». Соціальне обслуговування має бути спрямоване і на допомогу клієнтам (групі, громаді) досягти самореалі-зації у максимальному використанні свого потенціалу за поваги прав інших. Відповідно «слід допомогти клієнту зрозуміти і використати надані послуги для підтримки реалізації його законних бажань та інтересів». 3. Норми відносин соціального працівника з устано вами і організаціями, які зобов'язують соціального пра цівника працювати і (або) співпрацювати лише «з тими установами та організаціями, політика, процедури і ді яльність яких скеровані на адекватне надання послуг і стимулювання професійної практики відповідно до етичних принципів МФСП». Соціальний працівник повинен «відповідально виконувати встановлені обов'язки і завдання установ або організацій, робити внесок у розробку реальної політики, методології і практики з метою створення кращих норм і досягнення кращих результатів», виступати з ініціативами щодо бажаних змін політики, методології і практики, використовуючи відповідні канали установ і організацій. Вичерпавши усі доступні засоби для досягнення цілей, він має звертатися до вищих органів влади або громадськості, зацікавлених у розв'язанні проблеми. 4. Норми соціальної роботи щодо колег, відповідно до яких соціальний працівник має «визнавати освіче ність, професійну підготовку і ефективність роботи колег і фахівців інших галузей, розширяти співробіт ництво з ними, покликане сприяти підвищенню ефек тивності послуг». Для забезпечення плідності такого співробітництва слід «визнавати різні точки зору і практичний досвід колег із соціальної роботи та інших |