Вступ до социальної роботи Мигович Семигіна. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.65 Mb.
|
|
Відмінності між рівнями соціальної роботи
Наприклад, дитина з розумовою відсталістю потребує постійного догляду, через що її мати не матиме змоги працювати, у неї не залишатиметься часу і для відпочинку. За таких умов неминучими є зниження доходів у сім'ї, проблеми у подружніх стосунках. У зв'язку з цим індивідуальну роботу з жінкою доцільно спрямовувати на пошук нею альтернатив розв'язання проблеми. Очевидно, такими альтернативами можуть бути зміна своєї поведінки (з чоловіком, рідними), з'ясування подруж- 122 Соціальна робота як прикладна діяльність ніх стосунків, заохочення приділяти час собі, відпочивати тощо. Можливе звернення по допомогу до інших установ (наприклад, до денних центрів з догляду за дитиною), пошук доглядальниці тощо. Групова робота з жінкою може стосуватися навчання її у групі впевненості в собі, навичок ефективного спілкування. Група самодопомоги може стати джерелом підтримки жінки, у якій вона знайде нових знайомих, друзів, зможе поділитися своїми проблемами, отримати пораду або й практичну допомогу. Крім того, завдяки зворотному зв'язку вона дізнається про сприйняття її іншими людьми, зможе скоригувати свою поведінку. Розв'язання цієї проблеми методом роботи в громаді може бути спрямоване на залучення місцевих жителів до догляду за дітьми з розумовими вадами (створення волонтерської програми), на активізацію матерів для надання допомоги одна одній або на відкриття денного центру, клубу, школи, реабілітаційного центру для дітей з розумовими вадами. Для цього необхідна взаємодія з державними органами влади, можливо — тиск на них, лобіювання інтересів цієї групи населення, що передбачає навчання жінок боротьби за свої права і права своїх дітей. Усе це свідчить про те, що робота в громаді потребує значно ширшого погляду на розв'язання проблеми, ніж індивідуальна чи групова. Вона чіткіше і радикальніше спрямована на зміну ситуації, з якою пов'язані труднощі у житті людини, а не лише на зміну власних якостей, здобуття навичок, адаптацію до середовища. Соціальне самопочуття, поведінку людини, виникнення в її житті проблем, як правило, зумовлюють різні фактори, тому і соціальна робота спрямована на поєднання різних форм і методів. Запитання. Завдання
123 Вимоги до соціального працівника
Теми рефератів
3.2. Вимоги до соціального працівника Соціальна робота відкриває простір для самореаліза-ції тим, хто вміє співчувати, розуміти проблеми інших людей, допомогти їм жити гідно, попри фізичні обмеження, душевний злам чи життєву кризу. Для практичної діяльності в соціальній роботі потрібні також й інші якості та здібності, які значною мірою формуються в процесі оволодіння професією і визначаються специфікою завдань, зміст яких обумовлює спеціалізація соціальних працівників. Набір знань, умінь, якостей фахівця із соціальної роботи може варіюватися залежно від специфіки особистості і соціально-психологічних умов, професійного самовизначення і навчання. Проте існують і базові вимоги до компетентності, трудової поведінки, моральних принципів соціальних працівників, без дотримання яких неможливе повноцінне досягнення цілей, завдань соціальної роботи, ефективна діяльність, спрямована на досягнення соціальної справедливості, забезпечення соціальних змін. 124 Соціальна робота як прикладна діяльність Вимоги до соціального працівника 125 Ідеальний образ соціального працівника Ефективність соціальної роботи залежить не тільки від рівня підготовки фахівця, його знань і досвіду, а й від особистісних характеристик, якостей, світоглядної сфери і життєвої позиції. Соціальний працівник повинен виробити для себе певну систему цінностей, яка має узгоджуватися із сутністю і змістом соціальної роботи, суспільними нормами і традиціями тощо. Більшість клієнтів вважає, що краще їх зрозуміє людина, яка має професійний і життєвий досвід, вміє пройнятися почуттями співрозмовника. Соціальний працівник має справляти приємне враження зовнішнім виглядом, старанністю у створенні умов для поліпшення самопочуття інших людей. Йому доводиться вступати у взаємовідносини з представниками різних соціальних груп і професій, впливати на інших. Тому він повинен дбати про позитивне ставлення до нього, про те, щоб бути зрозумілим. На індивідуальне ставлення до конкретного фахівця опосередковано впливає суспільний престиж професії, тобто громадська думка. З огляду на це в сучасному теоретичному обґрунтуванні соціальної роботи особливе місце посідають питання, пов'язані з формуванням позитивного іміджу соціальної роботи та образу, взірця, моделі соціального працівника. Наявність загальноприйнятого взірця дає змогу фахівцям сприймати його як еталон, на який слід орієнтуватися в щоденній діяльності. Ідеальний образ соціального працівника висвітлює різнобічні аспекти міждисциплінарного характеру професії, складність і глибину взаємозв'язків, які виникають у процесі надання соціальної допомоги і підтримки. Складовими такого образу є:
На формуванні ідеального образу соціального працівника позначаються такі аспекти практичної діяльності:
Соціальна робота належить до важких у фізичному та психологічному плані професій, оскільки соціальні працівники мають справу із складними і сумними сторонами людського життя. Таку роботу супроводжує надмірна втрата психічної енергії, що спричинює втому й емоційне виснаження. Процес соціальної роботи не завжди буває успішним і результативним, працівники зазнають невдач, переживають розчарування, набувають негативного досвіду. За таких умов наявність ідеального образу орієнтує на той високий професійний рівень, досягнення якого є метою справжніх фахівців. Фахові вимоги до соціального працівника Сучасний соціальний працівник — це фахівець у галузі соціальної інженерії і соціальних технологій. Як соціолог і педагог, він має глибоко знати правові, моральні, психологічні регулятори життєдіяльності людей, має бути здатним і готовим прийти їм на допомогу, надавати її кваліфіковано, доброзичливо і терпеливо. Незалежно від конкретних умов професійної діяльності фахівець із соціальної роботи повинен:
126 Соціальна робота як прикладна діяльність — уміти проводити соціологічні дослідження, прогнозувати розвиток соціальних процесів і враховувати їх результати у своїй роботі, а також під час врегулювання соціальних конфліктів; — володіти організаторськими здібностями, високою загальною культурою, педагогічним хистом, бути комунікабельним, товариським, співчутливим, готовим до самопожертви;
У соціальній роботі існують критерії компетентності соціальних працівників загального профілю, які виразно окреслюють зміст їхньої діяльності та очікування клієнтів, суспільства від неї. Теоретичні положення про суспільне призначення, сутність соціальної роботи, нормативні вимоги до неї, аналіз реальної практики фахівців свідчать, що належна компетентність соціального працівника передбачає такі вміння: 1) виявляти й оцінювати ситуацію за необхідності розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми, із соціальними інститутами; 2) оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення; вміти розробити план дій, спрямованих на відновлення або розвиток життєвих ресурсів і благополуччя людини; 3) стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів, особистісного розвитку; 4) бути посередником між клієнтами й організація ми, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;
7) брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливостей, враховуючи запити спо живачів послуг; прагнути нейтралізувати дії організа цій, які створюють перешкоди для споживачів послуг; Вимоги до соціального працівника 127
10) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи про фесійні знання, підтримуючи стандарти й етичні норми професії. Професійне становлення фахівця із соціальної роботи є багатогранним і безперервним процесом. Його розвитку сприяють глибоке розуміння особливостей обраної професії, її значущості для суспільства, усвідомлений професійний вибір і системна робота над собою. Саморух особистості до вершин професійної майстерності охоплює такі стадії: а) оптацію (бажання, обрання) — формування осо- бистісних намірів, усвідомлений вибір професії з ураху ванням індивідуально-психологічних особливостей осо бистості; б) професійну підготовку — формування професій ної спрямованості і системи професійних знань, умінь і навичок, набуття досвіду теоретичного і практичного розв'язання професійних проблем; в) професійну адаптацію — входження в професію, засвоєння нової соціальної ролі, професійне самовизна чення, формування особистісних і професійних якос тей, досвіду самостійної професійної діяльності; г) професіоналізацію — формування професійної по зиції, інтеграцію особистісних і професійно важливих якостей, умінь у значущі утворення; ґ) професійну майстерність — цілковиту реалізацію, максимальний вияв особистості у професійній діяльності (творчо-креативний принцип) на основі рухливих інтегральних психологічних новоутворень. У формуванні, самоформуванні особистості соціального працівника важлива роль належить професійному вихованню. У широкому розумінні це відбувається у процесі трудового і суспільного життя, у вузькому — у процесі підготовки висококваліфікованих фахівців із соціальної роботи, здатних працювати у нестандартних, постійно змінюваних навчальних закладах. Ґрунтовне оволодіння фаховими знаннями і навичками передбачає: створення умов для вільної реалізації розуму і почуттів майбутніх соціальних фахівців, що є основою освоєння принципів гуманізму і способів вияву людяності; творчу спрямованість навчального процесу; підготовку студентів до входження в систему професійної 128 Соціальна робота як прикладна діяльність діяльності «людина — людина», успішної адаптації в ній; створення умов, за яких кожна навчальна група була б своєрідною лабораторією розвитку навичок спілкування, взаємодії, ефективної комунікації. Не менш важлива орієнтація навчального процесу на розвиток унікальності й неповторності особистості майбутнього соціального працівника, що є основою формування його індивідуального стилю роботи; на усвідомлення ним значущості обраного фаху, вироблення вміння реалістично оцінювати свої можливості, достоїнства і недоліки, навичок роботи над собою. Початковою стадією професійного виховання соціальних працівників є профорієнтація — комплекс пси-холого-педагогічних заходів, спрямованих на оптиміза-цію процесу вибору молодою людиною своєї майбутньої професії відповідно до індивідуальних нахилів, уподобань, здібностей і суспільної потреби. Завершується профорієнтація фактом вибору професії. Подальшими складовими професійного виховання є підготовка до свідомого досягнення передбачуваної мети, оволодіння професією, початок і становлення самостійної трудової діяльності, безперервне підвищення кваліфікації. Основою всебічного й ефективного професійного виховання майбутнього фахівця із соціальної роботи є дотримання таких принципів: а) принципи творчого саморозвитку. Передбачають поєднання логічного й евристичного (пошукового, твор чого), раціонального й емоційного; здійснення самороз витку через безперервне самовдосконалення; поширен ня власного досвіду, власних знань з одночасним запо зиченням досвіду колег; б) принципи самопізнання. До них належать: орієнта ція на рефлексивне мислення; усвідомлення своїх силь них і слабких якостей; опора на сильні якості і робота над подоланням слабких; використання тестів самоконтро лю, договорів із собою, самоспостереження, самоаналізу, аналізу чинників своїх успіхів і причин невдач; в) принцип дотримання пріоритетів практики. Суть його полягає у визнанні необхідності вивчення теорії з розумінням того, що критерієм істини є практика. Практична реалізація ідей, вивчення теорії відбуваєть ся не лише з метою усвідомлення, а й для використання її узагальнень на практиці; г) принципи співтворчості викладача і студента. Творча особистість, незалежно від віку, виду діяльнос- 129 Вимоги до соціального працівника ті, постійно розвивається, спрагло всотуючи нові знання, заохочуючи до співтворчості всіх, із ким вона взаємодіє. Дбаючи про успіхи своїх колег, учнів не менше, ніж про свої, вона виявляє до них довіру, щирість, терпимість, дотримується демократичних засад у взаємодії з ними, розв'язанні спільних завдань тощо. Поширені випадки, коли соціальними працівниками стають люди, які не мають відповідної фахової підготовки. Наприклад, колишні клієнти, їхні родичі або люди, які самотужки здолали свої проблеми і прагнуть допомогти іншим. Вони мають життєвий досвід, який поціновують клієнти, проте таким соціальним працівникам доводиться опановувати базові професійні навички, розвивати в собі необхідні якості. Для них у соціальних службах організовують спеціальне навчання, покликане сприяти новачкам у набутті цілісного уявлення про завдання, функції та правила поведінки соціальних працівників, що дає змогу інтегрувати знання, навички, професійні та особисті цінності, впливає на професійний розвиток. Такого підходу дотримується Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ, у центральному і регіональних осередках якої працюють консультантами чимало тих, хто має статус ВІЛ-позитивного. Інколи соціальний працівник, навіть належно професійно підготовлений, з певним досвідом, може опинитися у проблематичному становищі. Часто це є наслідком переоцінювання власних суб'єктивних уявлень та установок щодо потреб клієнта, його ресурсів і можливостей розвитку («Я краще знаю, що саме потрібне клієнтові»). Тоді він рекомендує клієнтові не те, що потрібно, а те, що вважає правильним, корисним для нього. Це свідчить про непрофесійність. Тому важливо завжди мати на увазі, що будь-яке судження про клієнта, сприйняття його слів є лише передбаченням. Нерідко висловлювання клієнта викликають у фахівця особисті асоціації, емоції, які заважають адекватному сприйняттю їх змісту. Часто клієнт приховує власні емоції, побоюючись посваритися із соціальним працівником. У зв'язку з цим слід пам'ятати, що висловлені потреби клієнта можуть не відповідати тому, що він насправді відчуває, переживає, чого потребує. Наприклад, працівник соціальної служби для самотніх людей із функціональними обмеженнями кілька років поспіль обслуговував клієнта, який на перших порах весь час висловлював вдячність соціальній службі, потім припинив це робити і 5 5-229 130 Соціальна робота як прикладна діяльність Вимоги до соціального працівника 131 сприймав послуги як належне, не висловлюючи жодних нарікань. Але згодом почав висувати різноманітні конкретні скарги стосовно стану здоров'я та прохання щодо збільшення обсягу соціальних послуг. Як з'ясувалося, зміна поведінки клієнта не була пов'язана з погіршенням його фізичного стану, реальною потребою у нових послугах, а ґрунтувалася на незадоволеній потребі у спілкуванні. Тому соціальний працівник має чітко розрізняти, що потрібно клієнтові, обирати правильний різновид допомоги: надати інформацію чи пораду, знайти ресурси, підтримати емоційно тощо. Діяльність соціальних працівників реалізується у географічному, політичному, соціально-економічному, культурному і духовному контекстах, на які обов'язково мають зважати справжні професіонали. Географічний контекст визначає кордони соціальної роботи (агентство, регіон, нація, держава). Політичний контекст характеризує суспільний устрій, політичний режим, форму правління, які обумовлюють формування внутрішньої соціально-економічної політики, в т. ч. засади соціальної практики і практичної діяльності соціальних працівників. Від соціально-економічного контексту залежить доступність для людей необхідних життєвих засобів, а також умови здобуття освіти, медичного обслуговування, соціального забезпечення і захисту, рівень розвитку соціальних послуг і соціальної підтримки. Культурний і духовний контексти вимагають від соціального працівника поваги до релігійних, культурних, духовних традицій особистостей, сімей, громад і націй, врахування соціальних цінностей суспільства, філософсько-політичних переконань, ідеалів людей, з якими їм доводиться спілкуватися. Професіоналізм як високий стандарт цілеспрямованої діяльності соціального працівника виражається передусім у її стабільності і результативності, в ефективному індивідуальному стилі. Характеризується він об'єктивними і суб'єктивними показниками. Об'єктивні показники професіоналізму соціального працівника визначаються його відповідністю професії, особистим внеском у соціальну практику, здатністю фахово розв'язувати проблеми клієнта, надавати допомогу різним групам населення. Важливим об'єктивним критерієм є також рівень фахових знань і вмінь, які: сприяють ефективному посередництву між клієнтом і державними структурами, успішному функціонуванню в ролях організатора, координатора, технолога соціального захисту клієнта; забезпечують його вплив на соціальну політику в регіоні, суспільстві, вміння аналізувати процеси в соціальній сфері, свою діяльність і прогнозувати їх розвиток у найближчій і віддаленій перспективах. Суб'єктивні показники професіоналізму соціального працівника обумовлюються його особистісними якостями, що залежать від особливостей перебігу основних психічних процесів, сформованості комунікативних навичок, уміння діяти у складних і неординарних фахових і психологічних ситуаціях тощо. Ефективність діяльності соціального працівника оцінюють за такими критеріями:
В аналізі фахового рівня соціального працівника послуговуються також процесуальними (використання методів, прийомів, технологій), нормативно-етичними (засвоєння і дотримання у своїй роботі норм, стандартів, принципів, еталонів професії) показниками. Не менш важливі при цьому його ставлення до професійного навчання (прагнення до навчання, підвищення рівня кваліфікації, готовність вивчати фахові теоретичні й методичні аспекти, обмінюватися досвідом з колегами), інноваційна налаштованість (орієнтація на новаторство, пошук індивідуального стилю, творче використання різних методів і прийомів відповідно до вимог часу і конкретної ситуації). Особистісні вимоги до соціального працівника Соціальний працівник, який усвідомлено обрав свій фах, осягнув його суспільну місію і моральну сутність, успіх своєї роботи вбачає в облагородженні світу людей, які з різних причин опинилися у складних життєвих 132 Соціальна робота як прикладна діяльність обставинах, у сповненні цього світу, як би це не було складно, позитивними емоціями, у відчутті своєї пот-рібності суспільству і конкретним людям. Ця робота потребує не тільки певних професійних знань, уміння використовувати найпродуктивніші для кожної конкретної ситуації форми, методи, технології соціальної роботи, а й відповідних особистісних якостей, без яких багатьом вона може здаватися рутинною, надто обтяжливою і замість користі приносити шкоду клієнтам і суспільству. З цього погляду особливо важливими є такі індивідуальні якості соціального працівника, як гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене почуття справедливості, власна гідність і повага до гідності іншої людини, терпимість, ввічливість, порядність, емпатійність (здатність співпереживати, співчувати), готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, уважність, старанність, щирість, комунікабельність, соціальна адаптованість. Для клієнтів соціальної роботи, як свідчать соціологічні дослідження, важливо, щоб соціальні працівники володіли необхідними для цього виду діяльності особис-тісними якостями (доброта, турботливість, чесність, чуйність, приязність, співчутливість, безкорисливість, урівноваженість); навичками спілкування (увага до інших, вміння вислуховувати, ввічливість); ставленням до роботи (сумлінність, виконавча дисципліна, відповідальність, вимогливість до себе). Неприйнятними для них є такі особистісні якості, як нервозність, користолюбство, черствість, пихатість, нечесність, жорстокість. У спілкуванні клієнти негативно оцінюють грубість, неповагу до людей, гидливість, сердитість, неввічливість, зухвалість соціальних працівників. У ставленні до роботи — байдужість до клієнтів, постійний поспіх, безвідповідальність, лінощі, несумлінність, небажання допомогти, легковажність, незібраність тощо. У більшості наукових досліджень особистісні якості соціального працівника поділяють на три групи. 1. Психофізіологічні характеристики, від яких залежать здібності до цього виду діяльності. До них належать психічні процеси (сприйняття, пам'ять, уява, мислення), психічні стани (втома, апатія, стрес, тривожність, депресія), увага як стан свідомості, емоційні та вольові прояви (стриманість, індиферентність, наполегливість, послідовність, імпульсивність). Психоло- 133 Вимоги до соціального працівника гічні характеристики мають відповідати вимогам до фахової діяльності соціальних працівників. Одні з них є базовими, інші — на перший погляд, другорядними. Невідповідність когось із соціальних працівників психологічним вимогам до цієї діяльності не завжди швидко породжує негативні наслідки в роботі, проте за не-благополучних умов вони є неминучими. Психологічна невідповідність вимогам професії особливо різко виявляється у складних ситуаціях, за необхідності мобілізації всіх особистих ресурсів для розв'язання складних, небуденних проблем. Наприклад, допомагаючи людям похилого віку, соціальний працівник може зіткнутися з необхідністю долати загострення стосунків. За таких обставин недоцільно поглиблювати конфлікт, акцентувати увагу на ньому, наполягати на власному баченні ситуації. Більш продуктивними є розмови тільки про факт розбіжностей, без особистісних оцінок, образливих слів. Позиція соціального працівника має бути переконливою, аргументованою. Зауваживши, що співбесідник почав надмірно хвилюватися, необхідно запропонувати відкласти на якийсь час розв'язання конфліктної ситуації. 2. Психологічні якості, що характеризують соціального працівника як особистість. До цієї групи якостей належать самоконтроль, самокритичність, самооцінка власних вчинків, а також стресовитривалість (фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися й управляти власними емоціями). Вони допомагають уникнути професійних стресів, здійснювати самоменеджмент — послідовне, цілеспрямоване використання ефективних методів і технологій самореалізації, саморозвитку творчого потенціалу. Наприклад, працівники у громаді повинні бути здатними до ініціативи, діяти за умов ризику, впроваджувати новаторські ідеї. Для цього необхідні висока сприйнятливість до нового, здатність працювати самостійно, створювати власну мережу підтримки, розв'язувати конфлікти в громаді, а також суперечливі ситуації взаємодії громади із зовнішнім середовищем. 3. Психолого-педагогічні якості, від яких залежить ефект особистої привабливості. Такими якостями є комунікабельність (уміння швидко налагоджувати контакт із людьми); емпатійність (вловлювання настрою людей, виявлення їхніх установок і очікувань, співпереживання); атрактивність (зовнішня привабливість 134 Соціальна робота як прикладна діяльність особистості); красномовність (вміння гарно, майстерно говорити, ораторський хист) тощо. Соціальним працівникам доводиться весь час мати справу з різними людьми (клієнтами, місцевими мешканцями, фахівцями, консультантами). їх усне, письмове спілкування з ними має бути довірливим, переконливим, що є передумовою його ефективності. Для цього необхідні володіння навичками презентації своїх ідей перед різними групами, під час різних зібрань, написання звітів, проектних заявок, уміння обґрунтовувати ідеї, знаходити союзників, просувати проекти громади, використовувати можливості служб і послуг тощо. Певну теоретичну, практичну, орієнтаційну цінність має для соціальних працівників такий перелік їх особистісних якостей: а) емпатія — вміння бачити світ очима іншої людини; б) повага, реагування на проблему клієнта так, щоб вселити йому впевненість у здатності подолати її; в) конкретність і чіткість; г) знання себе і вміння допомагати іншим у самопі знанні; ґ) щирість, вміння природно поводитися у стосунках з клієнтом; д) дотримання правила «тут і тепер», що зобов'язує до невідкладного розв'язання проблеми, задоволення потреб клієнта. Фахова соціальна робота спирається на принцип гуманізму, відповідно до якого найвищою цінністю в суспільстві є людина. Гуманність соціальної роботи виявляється в різних формах, найпоширенішою з яких є альтруїзм. Альтруїзм (лат. alter — інший) — моральна якість, яка характеризує готовність людини безкорисливо жертвувати власними інтересами заради блага іншого. Цей термін запровадив французький філософ і соціолог Огюст Конт (1798—1857), сформулювавши принцип «життя заради інших». Однак не всі мислителі дотримувалися такого його трактування. Наприклад, 3. Фройд вважав альтруїзм невротичною компенсацією його протилежності — первісного егоїзму, витіснення якого зі свідомості людини спричиняє виникнення у неї комплексів. Попри певні відмінності в тлумаченнях, всі філософи ведуть мову про альтруїзм як про дії, позбавлені себелюбства. 135 Вимоги до соціального працівника Альтруїзм є неодмінною умовою соціальної роботи. Якщо соціальний працівник не сповідуватиме його стосовно клієнтів, він не зможе бачити їхні інтереси першочерговими для себе, а тому не докладатиме зусиль для розв'язання їхніх проблем. У такому разі йому важко буде розраховувати на довіру клієнтів, без якої неможлива ефективна їх співпраця. Отже, професія соціального працівника, ґрунтуючись на альтруїзмі, вимагає від нього й такої моральної якості, як співчуття. У формуванні якостей, необхідних соціальним працівникам для успішного виконання своїх обов'язків і спілкування з клієнтами, суттєву роль відіграють природні дані, прагнення до самовизначення, самоутвердження, бажання вчитися, ціннісні орієнтації і вольові зусилля людини, яка обрала цю професію. Визначальним чинником придатності людини до соціальної роботи є система її цінностей, яка визначає ефективність її практичної діяльності. Переконаність в абсолютній цінності кожної людини має бути базисною психологічною установкою, підґрунтям ціннісної орієнтації соціального працівника. Якщо людина, вирішивши стати фахівцем у сфері соціальної роботи, на якомусь етапі виявила відчутні розходження між власними установками і системою цінностей соціальної роботи як фаху, їй краще присвятити себе іншій діяльності. Взаємозв'язок між професійними і духовно-моральними якостями соціального працівника У практичній діяльності відбувається інтеграція фахових і моральних якостей соціальних працівників, адже використання себе (своїх знань, навичок, цінностей, здібностей) є одним із найважливіших інструментів соціальної роботи. Наприклад, задіяний до соціального обслуговування людей похилого віку працівник повинен демонструвати певні вміння і навички. 1. Навички і вміння індивідуальної роботи:
136 Соціальна робота як прикладна діяльність Вимоги до соціального працівника 137 — активізувати зусилля клієнтів для розв'язання їхніх проблем. 2. Навички, вміння представництва і посередництва: налагоджувати контакти з різними підприємс твами, закладами, установами, організаціями тощо, які надають послуги літнім людям; — представляти інтереси клієнтів при вирішенні питань, пов'язаних із замовленням чи зверненням клі єнта. 3. Навички і вміння діловодства: — вести особові справи клієнтів, якими опікується соціальний працівник. 4. Навички оцінювання:
5. Навички активної профілактичної роботи: — виявляти самотніх людей похилого віку, які пот ребують допомоги. 6. Навички обслуговування: — надавати соціально-побутові послуги, відповідно до посадової інструкції та укладеного між соціальною службою і клієнтом договору. У роботі з літніми людьми важливі співпереживання, допомога у розв'язанні проблем. Байдужий до клієнта соціальний працівник не зможе допомогти йому, оскільки люди відчувають відсутність інтересу до себе і замикаються в собі. Доброзичливість, терпеливість, сила волі, вміння вислухати, витримка, відвертість, зацікавленість — арсенал засобів, якими повинен володіти соціальний працівник у взаємодії з людьми похилого віку. За будь-якої ситуації соціальний працівник, маючи справу з людьми похилого віку, повинен: дати змогу співрозмовнику повністю висловити свою думку перед тим, як заговорити самому; — виявляти зацікавленість до співрозмовника; якщо отриманої інформації виявиться недостат ньо, попросити додатково прокоментувати окремі пи тання чи повторити висловлення; не загострювати уваги на мовних особливостях співрозмовника; — спокійно реагувати на почуте, стримувати власні емоції; — не відволікатися при спілкуванні, бути ввічливим і відвертим. Іноді соціальні працівники ставляться до людей похилого віку як до безпомічних жертв. При цьому ігнорується життєвий досвід, оточення, звички, уміння та навички клієнта, тобто його індивідуальність і потреби. Однак саме це може допомогти соціальному працівникові в спілкуванні та з'ясуванні потреб людини на схилі літ. Особливо ця проблема стосується молодих соціальних працівників, яким не завжди легко буває зрозуміти літніх людей, що пережили чимало потрясінь. Соціальні працівники і клієнти можуть сповідувати різні життєві цінності. Але якщо соціальні працівники не виявляють поваги до цінностей клієнта (демонструючи тим самим власні високі професійні та морально-духовні якості), це може спричинити конфлікт між ними. Наприклад, клієнт зберігає продукти, які псуються, всілякі папірці, газети тощо чи відстоює політичні погляди, яких не поділяє соціальний працівник. Однак це не означає, що з цим слід боротися. Іноді клієнти, котрі вважають, що їм усе «належить по праву», ставляться до соціальних працівників як до прислуги. За такої ситуації соціальний працівник не повинен ображатися на свого підопічного, але й не зобов'язаний виконувати всі його забаганки. Доречніше буде звернути увагу на стереотипи підопічного, його манеру виражати свої емоції (прямо чи опосередковано). Щоб не збурити конфлікту з клієнтом, соціальний працівник має контролювати власні безпосередні реакції, не давати волі емоціям, насамперед негативним (роздратуванню, нетерпимості, гидливості, протесту). У спілкуванні йому необхідно стежити за тоном своїх висловлювань, який має бути серйозним, уважним, спокійним, доброзичливим, і пам'ятати, що його настрій, демонстративне переживання особистих проблем можуть негативно позначитися на клієнтові. Клієнт повинен відчувати, що соціальний працівник виявляє увагу до нього, небайдужий до його проблем, переживає його становище. Обов'язковою умовою є налагодження контакту, довіри, співпраці між соціальним працівником і клієнтом. У соціальній роботі потрібне обов'язкове дотримання професійної етики, зокрема збереження таємниці розмови з клієнтом, володіння знаннями щодо його вікових особливостей. Отже, фахівець повинен прагнути якнайповніше розвивати власні знання, вдосконалювати фахові і морально-духовні якості. 138 Соціальна робота як прикладна діяльність При застосуванні стратегій втручання, виконанні конкретних завдань соціальним працівникам слід гармонійно поєднувати необхідні для цієї роботи професійні та особисті якості. Наприклад, для успішної роботи в громаді їм необхідні знання особливостей поведінки людей, а також теорій соціальної організації та міжособис-тісної взаємодії. Соціальні працівники мають володіти такими техніками втручання, як комунікація, інтерв'ювання, фасилітація роботи групи, посередництво й переговори, планування та оцінювання. Необхідні їм і технічні навички: збирання, перевірка й аналіз даних за допомогою комп'ютерних програм, ведення комп'ютерних баз даних, підготовка інформаційних матеріалів за допомогою комп'ютера, користування Інтернетом та веб-дизайном. Не менш важливі й усвідомлення того, чому і як люди об'єднуються у соціальні організації, розуміння процесів, що відбуваються у діадах, групах, організаціях, громадах. Соціальні працівники повинні бути обізнаними і з особливостями влади в громадах, з логікою соціальних змін та інновацій. Ухвалення рішень, розв'язання проблеми лідерства і підпорядкування однаково відбуваються у групах, організаціях і громадах. Тому соціальна робота потребує знань різних аспектів індивідуальної і групової взаємодії. Для соціальних працівників важливою є здатність допомагати людям змінювати власний статус, посилювати свої зв'язки, для чого необхідні розуміння мотивації поведінки людей, груп, спільнот і володіння методами посилення їх віри у можливість змін. Крім фахових знань і професійних якостей, працівники повинні виховувати в собі лідерські якості, оскільки робота в громаді передбачає залучення до неї членів громади, мотивацію людей на колективні дії. Отже, справжнього фахівця соціальної роботи характеризують:
139 Вимоги до соціального працівника - усвідомлення значущості своєї професії, використання сучасних прогресивних методів, методик прийомів, дотримання стандартів професії;
Чим складнішим для опанування і соціально значу-щішим є фах, тим розвинутішими мають бути особис-тісні якості. При доборі кадрів соціальних працівників, як правило, передусім аналізують і оцінюють цілісний образ, установки, ціннісні орієнтації кандидата, а відтак — й інші параметри професійної придатності особистості. |