Вступ до социальної роботи Мигович Семигіна. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

• Название: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
• Анкор: Вступ до социальної роботи Мигович Семигіна.doc
• Дата: 26.12.2017
• Размер: 2.65 Mb.
• Имя файла: Вступ до социальної роботи Мигович Семигіна.doc
• Тип: Навчальний посібник; #13047
• страница: 18 из 25

220

Відносини між клієнтами і соціальними працівниками

Особливості спілкування соціальних працівників і клієнтів

221


Якщо обидві сторони розуміють причину конфлікту, у них є більше можливостей знайти засоби його розв'язання. Стиль співпраці найважчий, але чи не най­ефективніший.

5. Компроміс. Особливістю цього стилю є часткове
задоволення власних інтересів за рахунок часткових
взаємних поступок. Такі дії можуть нагадувати спів­
працю, однак за компромісу задоволення обопільних
потреб відбувається на поверховому рівні, а приховані,
внутрішні, потреби не аналізуються.

Компроміс найефективніший, якщо обидві сторони прагнуть одного й того самого, усвідомлюючи неможли­вість одночасного задоволення всіх інтересів. Найчасті­ше до нього вдаються, коли учасники конфлікту мають однакову владу і протилежні інтереси; за необхідності досягти рішення протягом короткого часу; внаслідок усвідомлення неефективності інших шляхів; за нама­гання зберегти нормальні стосунки.

6. Переговори. Суть їх полягає в обговоренні умов,
за яких сторони можуть погодитися на співпрацю.
Важливими передумовами конструктивності перегово­
рів є взаємозалежність сторін, відсутність суттєвих
розбіжностей у позиціях учасників переговорів; участь
у переговорах осіб, які реально можуть приймати рі­
шення щодо обговорюваних питань. Для успішного
проведення переговорів і досягнення домовленостей не­
обхідно не тільки добре аргументувати власну позицію,
інтереси тих, про кого йдеться, але й дослуховуватися
до позицій опонентів.

У соціальній роботі найкраще, коли учасники пере­говорів разом розв'язують проблему, маючи на меті ефективне досягнення результату, а саму проблему відокремлюють від особистостей. Важливо, щоб вони коректно ставилися один до одного, дотримуючись при цьому жорстких позицій щодо обговорюваної проблеми і способів її розв'язання, поступаючись силі аргументів, а не тиску.

Процес переговорів завжди пов'язаний з обговорен­ням проблеми і пошуком процедури її подолання. До­сягнення оптимального результату можливе тоді, коли кожна сторона впевнена, що це сталося не за рахунок її інтересів, що вона не є обманутою, несправедливо вико­ристаною. У соціальній роботі це важливо як для фахів­ців, так і для клієнтів.

Незалежно від обраного стилю участь соціального працівника у подоланні конфлікту має відповідати мо­рально-етичним нормам соціальної роботи.

Запитання. Завдання

1. 
   У чому полягають основні функції спілкування в соціальній ро­боті?
   
2. 
   Чим обумовлена специфіка спілкування соціальних працівни­ків і клієнтів?
   
3. 
   Опишіть найпростішу модель комунікації.
   
4. 
   Як соціальні працівники можуть забезпечити зворотний зв'язок у двосторонній моделі комунікації?
   
5. 
   Як можна запобігти виникненню комунікативних бар'єрів у спілкуванні соціальних працівників і клієнтів?
   
6. 
   Охарактеризуйте особливості спілкування як взаємодії.
   
7. 
   Проаналізуйте механізми соціальної перцепції. Як вони мо­жуть вплинути на практику соціальної роботи?
   
8. 
   Охарактеризуйте сутність емпатії. Які її рівні більш прийнятні для соціальних працівників?
   
9. 
   Клієнтка, з якою працює соціальний працівник, є матір'ю-оди-начкою трьох дітей. Він неодноразово самостійно вирішував питання щодо оформлення її документів і розповідав колегам: «Вона надто зайнята своїми клопотами, хатніми справами. Та й сама неспромож­на спілкуватися навіть із своїми дітьми, сусідами. Я маю досвід, мене приймуть і послухають усюди». До якого типу викривлення у спілкуван­ні можна віднести цю ситуацію?
   

10. 
    У роботі з групою людей, залежних від психоактивних речо­вин, соціальний працівник неодноразово виділяв трьох хлопців, які вживали наркотики. Під час обговорення його стилю роботи з групою він наголошував: «Вони мені приємніші та цікавіші в спілкуванні. Я впевнений, що їм необхідно більше моєї уваги». Через декілька за­нять саме ці молоді люди перестали відвідувати заняття, мотивуючи це байдужістю та небажанням працювати. Якої помилки в спілкуван­ні припустився соціальний працівник?
    
11. 
    На якому з етапів циклу конфлікту можливе й доцільне втру­чання соціального працівника?
    
12. 
    Пригадайте свою останню конфліктну ситуацію. Якими були інтереси її учасників? До якої стратегії подолання конфлікту Ви вдали­ся? Чим був обумовлений Ваш вибір?
    
13. 
    Визначте можливі стратегії подолання конфлікту і наслідки конфліктних дій у такій ситуації: дитина, зазнаючи психологічного на­сильства, конфліктує з батьками, періодично втікає з дому. Проте батьки також мають серйозні претензії до поведінки дитини, яка не виконує прохань, обманює, прогулює уроки.
    

222
Відносини між клієнтами і соціальними працівниками

Теми рефератів

1. 
   Процес спілкування: складові та структура.
   
2. 
   Етичний вимір спілкування соціальних працівників і клієнтів.
   
3. 
   Помилки в сприйнятті та їх значення для практики соціальної роботи.
   
4. 
   Емпатія як ключовий чинник фахової соціальної роботи.
   
5. 
   Конфліктні ситуації у соціальній роботі і шляхи їх подолання.
   

Література

Айві А. Цілеспрямоване інтерв'ювання та консультування: Пер. з англ. — К.: Сфера, 1998.

Дубовик Т. Управление персоналом. — Днепропетровск: Украин­ская консалтинговая сеть, 1999.

Етика соціальної роботи: принципи і стандарти // Соціальна полі­тика і соціальна робота. — 1998. — № 4.

Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України // Со­ціальна політика і соціальна робота. — 2003. — № 1.

Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 р.

Інновації в соціальних службах / За ред. Т. В. Семигіної. — К.: Пульсари, 2002.

Кабаченко Н., Бондаренко Н. Соціальне виключення та пробле­ми психічного здоров'я // Соціальна політика і соціальна робота. — 2004. — № 3.

Козлов А. А. Сущностно-функциональная характеристика соци­альных работ. Опыт структурно-антропологического анализа // Соци­альная работа: теория, технология, образование. — 1998. — № 1.

Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія: Підручник. — К., 1995.

Кофт С, Бересфорд П. Соучастие пользователей в социальной работе // Практика социальной работы / Под ред. К. Ханвея, Т. Фил-пота. — К.—Амстердам, 1996.

Лукас Д., Васильченко О. Етичні принципи та цінності соціальної роботи // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Пол­тавця. — К.: КМ Академія, 2000.

Медведева Г. П. Этика социальной работы: Учеб. пособие. — М^ВЛАДОС, 1999.

Мотивационное интервьюирование лиц, употребляющих инъекци­онные наркотики: Метод, пособие для социальных работников прог­рамм профилактики ВИЧ/СПИД / Гл. ред. А. Храпаль. — К., 2004.

Мюллендер О., Уорд Д. Самокерована групова робота: Діяль­ність користувачів з метою наснаження: Пер. з англ. — К.—Амстер­дам, 1996.

Обозов Н., Щекин Г. Психология работы с людьми. — 2-е изд. — К.: МАУП, 1994.

Особливості спілкування соціальних працівників і клієнтів 223

Парслоу Ф. Ценности социальной работы // Что такое социаль­ная работа? — К.—Амстердам, 1996.

Почебут Л. Г., Чикер В. А. Организационная социальная психоло­гия. — СПб.: Речь, 2000.

Представництво інтересів соціально вразливих дітей та сімей: Навч. посібник / За ред. Т. В. Семигіної.— К.: Четверта хвиля, 2004.

Принцип активизации в социальной работе / Под ред. Ф. Пар­слоу: Пер. с англ. — М.: Аспект Пресс, 1997.

Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. — К.: Либідь, 1999.

Рамон Ш. Західна і Східна Європа: соціальна політика і соціальна робота // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Пол­тавця. — К.: КМ Академія, 2000.

Руденский Е. В. Социальная психология: Курс лекций. — М.—Но­восибирск, 1999.

Семигіна Т. Інформаційне забезпечення діяльності соціальних служб і організацій // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Полтавця. — К.: КМ Академія, 2000.

Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. — К.: КМ Ака­демія, 2004.

Соціальна робота в Україні: Навч. посібник / За ред. І. Д. Звєрє-вої, Г. М. Лактіонової. — К.: Науковий світ, 2003.

Соціальна робота: В 3-х ч. — Ч. 1. Основи соціальної роботи / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — К.: Києво-Могилянська академія, 2004.

Соціальна робота: В 3-х ч. — Ч. 3. Соціальна робота з конкретни­ми групами клієнтів / За ред. Т. Семигіної, І. Григи. — К.: Києво-Моги­лянська академія, 2004.

Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. — К.: УДЦССМ, 2002.

Соціальні служби — родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. 1. М. Григи, Т. В. Семигіної. — К., 2002.

Справочное пособие по социальной работе / Под ред. А. М. Па­нова, Е. И. Холостовой. — М.: Юристъ, 1997.

Стецков О. В., Турський В. М. Представництво прав та інтересів клієнтів соціальних установ. — К.: Сонячний промінь, 2001.

Теория социальной работы: Учебник / Под ред. Е. И. Холосто­вой. — М.: Юристъ, 1998.

Тютюнник Л. Використання принципу імпаурменту в семінарах із техніки пошуку роботи для безробітних жінок // Соціальна політика і соціальна робота. — 2002. — № 3—4.

Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или Переговоры без пораже­ния: Пер. с англ. — М.: Наука, 1999.

_5.

Нормативно-організаційні аспекти соціальної роботи

5.1. Правове регулювання соціальної роботи

Соціальна робота взаємопов'язана із державною по­літикою, передусім соціальною політикою, реалізацією концепції прав людини, правовим регулюванням соці­альної сфери, правовою культурою суспільства, соці­альними умовами різних суспільних груп. Дії соціаль­них працівників залежать не тільки від етичних прин­ципів, теоретичних моделей, суспільних установок, професійної компетентності, а й від законодавчих норм. Законодавство забезпечує правовий статус соціальної роботи, створює правові умови для ефективного регулю­вання діяльності соціальних служб і системи соціальної підтримки населення.

У багатьох країнах чимало питань регулювання практики соціальної роботи делеговано фаховим асоціа­ціям соціальних працівників, що посилює відповідаль­ність професійної спільноти за дотримання фахових стандартів. У пострадянських країнах правове регулю­вання соціальної роботи є винятковою прерогативою держави, і ключову роль в її правовому забезпеченні ві­діграють рішення органів державної влади.

Правове регулювання соціальної роботи 225

Фахове регулювання соціальної роботи за кордоном

У більшості країн практична соціальна робота регу­люється законодавством, завдяки якому соціальний працівник діє відповідно до законодавчо встановлених стандартів професійної поведінки та практики. Меха­нізми правового регулювання фахової діяльності соці­альних служб і фахівців соціальної роботи охоплюють:

• 
  кодекси поведінки і стандарти практики;
  
• 
  освітні і кваліфікаційні вимоги до тих, хто стає соціальним працівником;
  
• 
  вимоги до навчальних закладів, які здійснюють підготовку соціальних працівників різного рівня;
  
• 
  реєстрацію (ліцензування) суб'єктів надання со­ціальної допомоги;
  
• 
  дисциплінарні заходи стосовно порушників про­фесійних стандартів.
  

Регулювання практики соціальної роботи включає і регулювання надання соціальних послуг. При цьому со­ціальна служба незалежно від форми власності та підпо­рядкування може бути суб'єктом реєстрації (ліцензу­вання) і підлягати інспекції (державному контролю).

Щоб отримати ліцензію (документ державного зраз­ка, який засвідчує право ліцензіанта на провадження зазначеного в ньому виду діяльності протягом визначе­ного строку за умови виконання ліцензійних умов), осо­би, які за нею звертаються, мають відповідати встанов­леним компетентними органами мінімальним вимогам до певного виду діяльності. Зазвичай вони стосуються штату працівників, які надають послуги, менеджменту соціальних служб. Щоб отримати ліцензію, організації, які надають соціальні послуги, мають відповідати і мі­німальним нормам санітарії та безпеки. Наприклад, нормативні документи Люксембургу містять детальні вимоги до приміщень, в яких надають послуги людям похилого віку. Ці вимоги стосуються вхідних дверей, розміру ліфтів, якості освітлення, розміру спалень, кількості туалетів, покриття підлоги, місць відпочин­ку, наявності обладнання тощо.

Професійне регулювання передбачає відповідаль­ність за дотримання стандартів практики кожного соці­ального працівника, а не тільки його роботодавця чи ор­ганізації. Це означає, що соціальні працівники повинні

8 5-229

226

Нормативно-організаційні аспекти соціальної роботи

Правове регулювання соціальної роботи

227


ставити інтереси клієнтів понад власні, підтримувати свою компетентність, розвивати навички і знання.

До соціальних працівників, які порушують стандар­ти практики, вживають санкції (дисциплінарні захо­ди), зокрема стягнення штрафів, вимагають пройти до­даткове навчання, забороняють їм займатися певними видами діяльності. У серйозних випадках працівник може навіть втратити свою ліцензію або її дія може бу­ти призупинена. Рішення щодо виду дисциплінарного покарання приймає спеціально уповноважений орган після вивчення порушення стандартів (на підставі скарг клієнтів, інших фахівців, повідомлень у засобах масо­вої інформації, результатів громадської і державної пе­ревірки соціальної служби тощо).

Якщо наявність реєстрації (ліцензії) є обов'язковою вимогою роботодавців або взагалі умовою практики со­ціальної роботи, то порушення стандартів відчутно по­значається на життєзабезпеченні і працевлаштуванні соціального працівника. У країнах, де термін «соціаль­ний працівник» має правовий статус, а його носії набу­вають обумовлених законом повноважень, юридичні санкції можуть бути застосовані й до тих, хто неправо-чинно називає себе соціальним працівником, фальшує факт наявності ліцензії або займається практичною ді­яльністю без неї.

У деяких країнах повноваження щодо встановлення кваліфікаційних вимог до соціальних працівників за­конодавчо закріплено за їх фаховими асоціаціями. На­приклад, у кожному штаті США діє громадська фахова організація (філія Національної асоціації соціальних працівників США) чи спеціально створений комітет, які встановлюють вимоги до ліцензування соціальних працівників (рівень освіти, досвіду, зміст ліцензійних іспитів), порядок проведення супервізії, насамперед клінічних соціальних працівників, порядок і умови по­новлення ліцензії. У штаті Північна Кароліна, де спеці­альна рада з сертифікації та ліцензування видає чотири різновиди ліцензій, відповідно до закону штату «Про практику» ліцензії поновлюють кожні два роки. Для цього соціальні працівники повинні впродовж цих двох років взяти участь у навчальних семінарах, за­гальною тривалістю 40 годин, із яких щонайменше дві має бути присвячено етиці соціальної роботи. Ці одно-дводенні семінари організовують спеціально уповнова­жені тренінгові центри, які видають слухачам відповід­ні дипломи про участь (години там підраховують із пев-

ним коефіцієнтом). За два роки працівники мають від­відати навчальні семінари, щоб зберегти своє право надавати соціальні послуги. Адже в соціальній роботі постійно виникають нові методики, відкриваються нові аспекти соціальних проблем і методів їх розв'язання, змінюються законодавство і нормативи тощо.

Практики делегування державою фаховим асоціаці­ям права на видачу ліцензій та здійснення нагляду за дотриманням стандартів якості дотримуються у Вели­кобританії, Новій Зеландії, Канаді, Австралії, Ізраїлі та інших країнах.

Ліцензування як різновид правового регулювання діяльності соціальних працівників і соціальних служб вважається важливим інструментом, що пов'язує соці­альну роботу і соціальну політику.

Нормативно-правові документи містять також та­рифно-кваліфікаційні характеристики фахівців із соці­альної роботи, їхні права та обов'язки, умови оплати праці. Вони конституюють коло потенційних клієнтів соціальної роботи (наприклад, хто має право на послуги в державних соціальних службах), процедури надання соціальних послуг, державні соціальні стандарти й нор­мативи, вимоги до діяльності закладів різного типу, умови державного фінансування соціальних служб, їх­ні повноваження і підзвітність.

Законодавство також визначає права клієнтів соці­альних служб, які не стосуються безпосереднього отри­мання соціальних послуг, але для реалізації яких часто необхідне посередництво соціального працівника. На­приклад, особи, які потерпіли від насилля в родині (ди­тина, жінка, літня людина), можуть не знати про свої законні права і процедури притягнення до відповідаль­ності насильника. Тому завданням соціального праців­ника є інформування клієнта про передбачений законо­давством захист своїх прав. У багатьох країнах націо­нальне законодавство щодо боротьби з насиллям надає соціальним працівникам право вилучати потерпілу осо­бу, насамперед дитину, з родини, приймати рішення про передавання її у фостерну (тимчасову) родину, виступати представником потерпілої дитини в суді. Це законодавс­тво може детально визначати всю процедуру дій у разі жорстокого поводження з дитиною. Подібну систему створено у Великобританії, Ізраїлі та інших країнах.

Норми права зорієнтовані на сприяння або запобі­гання соціальному виключенню груп потенційних клі-

228

Нормативно-організаційні аспекти соціальної роботи

єнтів, визначаючи або обмежуючи їхні права, встанов­люючи певні умови реалізації таких прав.

У деяких випадках на соціальну роботу прямо чи опосередковано впливають ті нормативно-правові доку­менти, що регулюють виплату грошової допомоги мало­забезпеченим (людям із функціональними обмеження­ми, багатодітним чи неповним родинам, сиротам, самот­нім людям похилого віку). Таке законодавство змінює якість життя індивідів чи родин, а також встановлює певні умови, за яких можливе отримання такої допомо­ги. Соціальні працівники повинні зважати на ці умови і працювати над їх забезпеченням. У Великобританії, наприклад, соціальні служби реалізовують програми трудової реабілітації для людей із проблемами психіч­ного здоров'я. Однак їх працевлаштування є дуже проб­лематичним. Адже при отриманні певного доходу людина втрачає право на державну допомогу, і не завжди є гарантії збереження її стабільності, тривалої працездат­ності, навіть якщо вона перебуває під наглядом соціаль­ного працівника. У США традиційну допомогу сім'ям із дітьми замінили тимчасовою допомогою нужденним сі­м'ям (TANF). Ця допомога родинам, по-перше, стала тим­часовою (максимум на два роки) і не залежною від стату­су «сім'я з дитиною»; по-друге, її надають тільки тим, хто працює. При цьому ні федеральний уряд, ні штат не зо­бов'язані підшуковувати роботу заявникам, оскільки вва­жається, що це їхня відповідальність. Крім того, допомо­га перестала бути тільки грошовою, її доповнюють догляд за дітьми, професійне навчання, транспортування, соці­альний супровід малолітніх матерів, що народили поза­шлюбну дитину. Отже, покликане регулювати грошові виплати законодавство наклало нові обов'язки на соціаль­них працівників і муніципальні соціальні служби.

Національні законодавства країн також визначають систему відносин державних і недержавних соціальних служб. Так, у Великобританії діє законодавство щодо психічного здоров'я, відповідно до якого з 60-х років XX ст. активно розвиваються мережі служб за місцем проживання для людей, які мають проблеми психі­чного здоров'я. Переорієнтація практики утримання людей у великих закритих стаціонарних закладах (лі­карнях) на догляд у громаді (допомогу за місцем прожи­вання) взаємопов'язана з децентралізацією соціальної політики. І вже з 80-х років XX ст. догляд у громаді за різними групами клієнтів, не тільки тими, що мають проблеми психічного здоров'я, регулює спеціальний за-

Правове регулювання соціальної роботи

229

кон, який детально визначає права і обов'язки соціаль­ного працівника і клієнта, зміст діяльності муніципаль­них соціальних служб у громаді, їхні повноваження що­до залучення недержавних організацій.

У Німеччині надання індивідуальних соціальних послуг є прерогативою переважно волонтерських орга­нізацій (католицьких, протестантських, єврейських, Червоного Хреста, різних нерелігійних організацій). Вони отримують відповідну компенсацію від держави за соціальне обслуговування людей, які мають права на державний соціальний захист. А державні соціальні служби здійснюють функції контролю. Така система взаємодії між державними і недержавними структура­ми у соціальному секторі отримала назву «субсидіар-ність» — законодавче регулювання, яке передбачає на­дання переваги при фінансуванні соціальних програм і заходів громадським і приватним ініціативам порівня­но з державними. Держава «шукає» в суспільному сек­торі ініціаторів і виконавців реалізації соціальних прог­рам і лише за їх відсутності створює державні установи. Отже, у багатьох європейських країнах діє так звана контрактна система відносин між державними і недер­жавними організаціями. Це означає, що дібраним на конкурентній основі кільком організаціям, які отримали ліцензію в місцевому органі влади, передають на обслуго­вування громадян, які мають право на державне соціальне обслуговування. З переможцями конкурсу ук­ладають контракти, в яких визначають умови й порядок надання допомоги, взаємні зобов'язання обох сторін, форму звітності та контролю. Отримання контракту від місцевих органів влади є престижним для недержавних організацій, тому вони конкурують між собою. Це забез­печує їм фіксовану частину фінансування. При цьому дер­жава залишає за собою право на визначення клієнтів со­ціального обслуговування та обсягів соціальних послуг. Недержавна організація щомісячно звітує перед держав­ною соціальною службою, а двічі на рік у тих організаці­ях, що працюють за контрактом, перевіряють якість на­дання соціальних послуг. Така форма відносин між дер­жавою і недержавними організаціями суттєво стимулює розвиток соціальної роботи в територіальних громадах.

Складовою державної політики і діяльності органів місцевого самоврядування є підтримка волонтерів як активних надавачів соціальних послуг. Вони можуть створювати правові умови для добровільних і громад­ських організацій, надаючи пряму фінансову підтрим-

230 Нормативно-організаційні аспекти соціальної роботи

ку для розвитку їх можливостей, а також забезпечуючи волонтерів відповідним навчанням. У багатьох країнах органи місцевого самоврядування сприяють розвитку ефективної інфраструктури волонтерського руху, ство­ренню місцевих центрів волонтеріату. Практикується також звільнення волонтерів від сплати податків, на­дання кредитів на оплату позик, здобуття вищої освіти, послуги з охорони здоров'я. В окремих країнах існує за­гальна стратегія підтримки волонтерського руху.

Політико-правове регулювання соціальної роботи передбачає і заохочення приватних організацій до на­дання соціальних послуг за місцем проживання, розви­ток підприємницьких ініціатив у соціальній сфері, впровадження моделей «служб у громаді» (community-based services), які є комунальною власністю громади й надають відповідні послуги за оплату, а інколи існують на приватні пожертвування. Властива багатьом розви­нутим країнам поступова приватизація соціальної сфе­ри, яку традиційно вважали етатичною (одержавле-ною), змусила переглянути норми і стандарти забезпе­чення якості соціальних послуг.

Правове регулювання соціальної роботи може бути безпосереднім (стосуватися діяльності соціальних пра­цівників, прав клієнтів на отримання різних послуг) і опосередкованим (дотичним до різних аспектів управлін­ня соціальною сферою). Загалом система правового регу­лювання соціальної роботи дає змогу впливати на якість надання соціальних послуг, забезпечення прав клієнтів соціальних служб і прав соціальних працівників.

Отже, у системі законодавства, яке регулює соціаль­ну роботу, окреслилося дві тенденції. Країни з давньою традицією соціальної роботи (США, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія, Німеччина, Швеція, Данія, Фінляндія, Польща тощо) мають добре розвинуту систе­му правового забезпечення соціальної роботи, дотриму­ються й реалізують чіткі принципи фахового регулю­вання, їх законодавство містить багатоваріантні підхо­ди до нормативного управління розвитком соціальної роботи й соціального обслуговування населення. Краї­ни пострадянського простору, де соціальна робота як фах почала розвиватися відносно недавно, перебувають на стадії розроблення формування системи законодавс­тва, яка б забезпечувала цілісний і ґрунтовний захист суб'єктів практичної соціальної роботи.

231

Правове регулювання соціальної роботи

Нормативна база соціальної роботи в Україні

Українське законодавство перебуває на етапі свого становлення, а тому воно постійно змінюється, допов­нюється: ухвалюються не завжди узгоджені між собою нові законодавчі акти, нормативно-правові документи, які покликані забезпечити юридичне підґрунтя для розв'язання різнопланових соціальних проблем.

Україна ратифікувала чимало міжнародних та євро­пейських конвенцій і декларацій, які поки що здебіль­шого не знайшли свого відображення в нормах україн­ського законодавства. Хоча Конституція України про­голосила принцип пріоритету міжнародного права над національним, але у практиці соціальної роботи зреалі­зувати це складно. Наприклад, у Конвенції про права дитини стверджується, що кожна дитина має право на виховання в сім'ї, однак в Україні сотні тисяч дітей по­збавлені батьківського піклування і перебувають у ста­ціонарних закладах.

Немало українських законів ухвалювали без належ­ного фінансового обґрунтування, внаслідок чого цілком прийнятні, гуманні норми законів не працюють. Іноді законодавство не передбачає реального механізму впро­вадження, інструментів реалізації системи допомоги чи контролю, як це сталося, наприклад, із Законом «Про попередження насильства в сім'ї».

Багато українських законів є рамковими або закона­ми непрямої дії, які часто містять формулювання: «Ви­моги (стандарти, порядок тощо — авт.)... розробляє Ка­бінет Міністрів України в установленому порядку». Ін­коли клієнтам соціальних служб, представникам їхніх інтересів непросто знайти ці підзаконні акти, або вони не розроблені взагалі, і тому норма закону не діє.

За такої нестабільності законодавчої бази соціаль­ним працівникам доводиться постійно стежити за змі­нами до законодавства, ухваленням інших нормативно-правових актів. Найкраще це робити за допомогою Ін-тернету, в якому кілька веб-сайтів, що ознайомлюють з новим законодавством. Наприклад, безкоштовний сервер Верховної Ради України (http://www. rada. gov. ua) містить не тільки всі повні тексти законів, а й укази і розпорядження Президента України, постанови Кабіне­ту Міністрів, деякі укази міністерств і відомств Украї­ни. Можна скористатися системою пошуку і переліком найновішої інформації, яка дає змогу оперативно озна­йомлюватися з останніми політичними рішеннями.


о & « о

>>°

л-⁴ И S о и

й И Я1

О


Си й &а ч * - о f £ н g


⁴ В

й о

а _го й


ЯД и

I . L^J--1

s о яД ^i?n 2 s fto и

ї

!<=»

го со см

о

CD

« 1 и 'й ^ft § Р

ft ,«wtf" й g я х * у В

О. ^й О g -X

И И о

И

ей га

О

³ «, л

м W к

**3 а « § и

В В о

^R Ч <й go й о

&5 S

^И ° м

Н Л ^н и -

А