Правове регулювання туристської. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 1.59 Mb.
|
|
неплатоспроможність – це неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності (в даному разі туроператора) виконати після настання 188 встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Відновлення платоспроможності називається досудовою санацією. Досудова санація – система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна ( орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника – юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов’язань боржниками перед кредиторами, в тому числі зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація). Таким чином, неможливість туроператора відшкодувати туристові завдані збитки є підставою для такого відшкодування з боку гаранта. Іншим випадком застосування гарантії є порушення процесу про визнання туроператора банкрутом. Ця процедура детально реглментована в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та в Господарському процесуальному кодексі України. Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцем знаходження боржника. 189 Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п’ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Отже, наявність ухвали суду про порушення провадження у справі про банкрутство туроператора є другим випадком, коли гарант повинен здійснити відшкодування туристу завданих збитків. Турагент для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, та які пов’язані з необхідністю відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності ( гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку. Турагент є комерційним посередником. Відповідно до ст. 295 ГКУ комерційне посередництво полягає в наданні комерційним агентом послуг 190 суб’єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом представництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого від представляє. Отже, дії турагента породжують права і обов’язки у туроператора чи іншого суб’єкта туристської діяльності. Через це збитки, завдані туристові через ненадання туристичних послуг, має відшкодовувати не туристичний агент, а суб’єкт туристичної діяльності, агентом якого є турагент. Отже, повинна забезпечуватись гарантією цивільна відповідальність суб’єкта туристичної діяльності, який доручив турагенту виконувати функції посередника. Відповідно до ч. 2 ст. 298 ГКУ, угода, укладена від імені суб’єкта, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладенні або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб’єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб’єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення. Якщо ж угоду не схвалить туроператор чи інший суб’єкт туристичної діяльності, якого представляє турагент, то відповідно до ст. 241 ЦКУ, правочин, вчинений представником (турагентом) з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки для турагента. Саме в цьому разі туристичний агент має нести всю повноту відповідальності перед туристом за спричинення збитків, і саме на такий єдиний випадок передбачене фінансове забезпечення відповідальності турагента гарантією банку чи іншої кредитної установи. Слід зазначити, що за рахунок гарантії банку чи іншої кредитної установи, яку отримав турагент, можна компенсувати туристові лише збитки, пов’язані з відшкодуванням вартості ненаданих послуг, передбачених договором. Збитки, пов’язані з необхідністю покриття витрат туриста по його поверненню в місце постійного проживання (перебування), гарантом не відшкодовуються. 191 Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в’їздного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро. Мінімальний розмір фінансового забезпечення турагента має становити суму, еквівалентну не менше ніж 2000 євро. Відшкодування збитків, заподіяних туристові в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора (турагента) чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється в певному порядку. Турист, який має намір компенсувати свої збитки за рахунок гарантії банку чи іншої кредитної установи, повинен у письмовій формі подати заяву гаранту. До заяви додаються договір на туристичне обслуговування, ваучер та документи, що підтверджують невиконання туроператором ( турагентом) договірних зобов’язань. Слід звернути увагу на те, що Закон України «Про туризм» вимагає пред’явлення документів - ділових паперів, які посвідчують певні юридичні факти, підтверджують право і служать доказом тих чи інших обставин. Відповідно до ст. 64 Цивільного процесуального кодексу України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. 6. Страхування туристів при здійсненні тристичних поїздок Страхування –це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом 192 сплати громадянами та юридичними особами страхових платежі ( страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Обов’язкове медичне страхування туристів та обов’язкове страхування туристів від нещасного випадку звичайно забезпечується туроператорами чи турагентами. Останні укладають агентські договори чи договори доручення зі страховими компаніями і від імені страхової компанії (страховика) укладають безпосередньо з туристами договори страхування. Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 р. № 1523. Туристи вправі самостійно, без посередників, укладати договори на медичне страхування і страхування від нещасного випадку і надавати їх для ознайомлення турагенту чи туроператору при придбанні туристичного продукту. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові, в нашому випадку туристу) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник (турист) зобов’язується плачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Для укладення договору страхування страхувальник (турист) подає страховиков письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Договір страхування укладається у письмовій формі. Договір страхування може укладатися шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва ( поліса, сертифіката). У ст. 982 Цивільного кодексу України зазначені істотні умови договору страхування: предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строку його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами 193 цивільного законодавства. Названі істотні умови обов’язково повинні відображатись в договорі, інакше він може бути визнаний судом неукладеним. Крім того, Закон України «Про страхування» висуває ще ряд вимог до договору страхування. Договір страхування повинен містити: - назву документу; - назву й адресу страховика; - прізвище, ім’я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; - зазначення об’єкта страхування; - розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; - перелік страхових випадків; - визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати; - строк дії договору; - порядок зміни і припинення дії договору; - умови здійснення страхової виплати; права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; - інші умови за згодою сторін; - підписи сторін. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страховиком першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Страховик зобов’язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних 194 документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодування страхувальнику; 3) при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання збиткам або їх зменшення, якщо це передбачено умовами договору; 5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування; 6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також нші обов’язки страховика. Страхувальник (турист) зобов’язаний: 1) своєчасно внести страховий платіж; 2) при укладенні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; 3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об’єкта страхування; 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам та їх зменшення, завданих внаслідок настання страхового випадку; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, передбачений умовами страхування. 195 Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки страхувальника. Медичне страхування і страхування від нещасного випадку поширюється на усіх туристів, які здійснюють як внутрішній, так і міжнародний туризм. Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування, що є ще однією істотною умовою договору страхування туристів. Укладення договорів страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) проводиться страховиками з дотриманням Правил страхування. Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити: - перелік об’єктів страхування; - порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат; - страхові ризики; - виключення із страхових випадків і обмеження страхування; - строк і місце дії договору страхування; - порядок укладення договору страхування; - права й обов’язки сторін; - дії страхувальника у разі настання страхового випадку; - перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмірів збитків; - порядок і умови здійснення страхових виплат; - строк прийняття рішення про здійснея або відмову в здійсненні страхових виплат; 196 - причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; - умови припинення договору страхування; - порядок вирішення спорів; - страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя; - страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя; - особливі умови. Інформація про умови обов’язкового страхування, які зазначені у відповідних правилах страхування, має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування. Обов’язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі. Закон дозволяє, що об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні міститися умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика. За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише в розмірі своєї частки. За вимогою туриста туроператор чи турагент забезпечує страхування інших ризиків, пов’язаних із здійсненням подорожі. Страховий ризик – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Найтиповішими випадками (крім захворювань та нещасних випадків), які трапляються з туристами, є такі: - непередбачена ненавмисна втрата багажу, документів та засобів існування; 197 - непередбачені витрати, пов’язані з виникненням загально цивільної та автоцивільної відповідальності; - неможливість здійснити туристичну поїздку через нещасний випадок, раптове захворювання, смерть близьких та рідних застрахованого, пошкодження майна в особливо великих розмірах, протиправних дій третіх осіб тощо; - дострокове завершення туристичної подорожі внаслідок нещасного випадку або хвороби; - невиконання або неповне виконання договірних зобов’язань туристичних організацій перед туристами. Якщо турист висуває розумну вимогу щодо страхування того чи іншого ризику, суб’єкт туристичної діяльності не вправі йому відмовити в забезпеченні такого страхування. Звичайно, суб’єкти туристичної діяльності, укладаючи договори на туристичне обслуговування з туристами, включають до умов договору положення, відповідно до яких на туриста накладається штраф за відмову останнього від подорожі. Цей штраф, як правило, визначається у відсотках від ціни всього туру й залежно від того, за скільки днів до початку подорожі турист відмовився від неї. Крім того, трапляються випадки передчасного повернення туриста з відпочинку через нещасний випадок, хворобу. Зазначені обставини завдають збитків туристам, а тому у ч.6 ст. 16 Закону України «Про туризм» встановлюється правило, відповідно до якого за бажанням туриста з ним може бути укладено угоду про страхування для покриття витрат, пов’язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або угоду про страхування для покриття витрат, пов’язаних з передчасним поверненням до місця постійного проживання при настанні нещасного випадку або хвороби. 198 Компенсація шкоди, заподіяної життю чи здоров’ю туриста або його майну, проводится у встановленому порядку. Такий порядок детально визначений у главі 82 Цивільного кодексу України. Крім того, своєрідною гарантією відшкодування збитків, завданих туристові, є запровадження у п. 31 ст. 7 Закону України «Про страхування» норми, відповідно до якої в Україні здійснюється такий вид обов’язкового страхування, як страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну. 7. Правоохоронні органи як суб’єкт захисту прав суб’єктів туристської діяльності Судоустрій і принципи здійснення правосуддя в Україні Судова влада здійснює функцію правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, карного, а також конституційного судочинства. Правосуддя є особливою функцією державної влади, що здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях адміністративних, цивільних і господарських справ із спорів стосовно прав та інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, громадських об'єднань, а також кримінальних справ, застосовуючи встановлені законом міри покарання для осіб, винних у здійсненні злочину, або виправдовуючи невинних. Суд здійснює правосуддя на принципах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України і законодавством України. 199 Основними принципами судочинства є: 1) законність; 2) рівноправність усіх учасників перед законом і судом; 3) забезпечення доказу провини; 4) суперництво сторін і свобод у наданні ними суду своїх доказів і в доведенні суду їхньої переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами; 7) забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; 8) обов'язковість рішення суду. Законом можуть бути встановлені також інші принципи судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) Конституційний суд України; 4) вищі спеціалізовані суди; 5) Верховний Суд України. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені законом як спеціалізовані суди. У судах різних судових юрисдикцій може бути введена спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: 1) єдиними принципами організації і діяльності судів; 2) єдиним статусом суддів; 3) обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; 200 4) забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції; 5) обов'язковістю виконання на території України судових рішень; 6) єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; 7) фінансуванням судів винятково з Державного бюджету України; 8) вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Для забезпечення всебічного, повного й об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної і касаційної інстанцій (судами першої інстанції є місцеві суди). Правосуддя в Україні здійснюється на основі рівності всіх учасників процесу перед законом і судом. Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня. Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги в суді в Україні діє адвокатура. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Судочинство в Україні проводиться державною мовою. Особи, які не володіють або не досить добре володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою і послугами перекладача в судовому процесі. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, приймається від імені України. Судові рішення, що набули законної сили, є обов'язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та інших організацій, громадянами та юридичними особами по всій території України. 201 Учасники судового процесу та інші особи у випадках і в порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне і касаційне оскарження судового рішення. Справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноосібно, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, - також судом присяжних. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється колегіально у складі не менше трьох професійних суддів. Судді при здійсненні правосуддя не від кого не залежні, нікому не підзвітні і підкоряються тільки закону. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів будь-яким способом, прояв неповаги до суду або суддів, збір, використання і поширення інформації усно, письмово та іншим способом з метою применшити їхній авторитет або вплинути на їхню неупередженість, заборонені й тягнуть передбачену законом відповідальність. Недоторканість і незалежність суддів гарантується Конституцією України, законом про статус суддів та іншими законами. Суддя не може бути затриманий або заарештований без згоди Верховної Ради України. Професійні судді не можуть належати до політичних партій і бути в профспілках, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займати інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Прокуратура є єдиною централізованою системою державних органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням і єдиним застосуванням законів шляхом своєчасного виявлення правопорушень, уживання заходів з їхнього усунення та притягнення винних до відповідальності. 202 Діяльність органів прокуратури має за мету зміцнення правопорядку та прагнення вирішення завдань захисту від неправомірних зазіхань на: 1) закріплені Конституцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну й економічну систему, права національних груп і територіальних утворень; 2) гарантовані Конституцією, іншими законами України і міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права й свободи людини і громадянина; 3) основи демократичного ладу державної влади, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів територіального суспільного самоврядування. На органи прокуратури відповідно до статті 121 Конституції України покладені наступні завдання: 1) підтримка державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадян або держави в суді у визначених законом випадках; 3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно- розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство; 4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів, пов'язаних з обмеженням свободи громадян. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у проведенні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формами прокурорського представництва є: 1) звернення до суду з позовами й заявами про захист прав і свобод будь-якої особи, певного кола осіб, юридичних осіб за умови порушення інтересів держави, а також про визнання незаконними правових актів, дій або рішень органів і посадових осіб; 203 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного рішення для судового рішення або заяви про їх перегляд у зв'язку з новими обставинами, що відкрилися. Вимоги прокурора, що відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, повинні виконуватися ними негайно або в передбачені законом, або визначені прокурором терміни. З метою забезпечення їхньої незалежності працівники прокуратури не можуть бути членами будь-яких політичних партій або рухів. Систему органів прокуратури складають: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. Правоохоронні органи в Україні, їх завдання До правоохоронних органів відносяться органи державної виконавчої влади, на які законом покладено здійснення однієї чи декількох наступних правоохоронних функцій: 1) охорона державної безпеки, громадського порядку, майна фізичних і юридичних осіб; 2) контроль за станом дотримання нормативних актів в окремих сферах громадського життя; 3) виявлення фактів здійснення злочинів і адміністративних правопорушень і інформування про це державних органів, уповноважених порушувати кримінальні справи, вести дізнання і попереднє слідство, а також виносити рішення про застосування заходів адміністративного стягнення; 4) припинення злочинів і адміністративних правопорушень, затримання за наявності підстав осіб, які їх скоїли; 5) розгляд матеріалів про адміністративні правопорушення, винесення рішень про застосування до осіб, винних в їх здійсненні, адміністративних стягнень і виконання рішень про накладення адміністративних стягнень. 204 Основними правоохоронними органами в Україні є Служба безпеки України, органи внутрішніх справ, у тому числі міліція, Державна виконавча служба. Служба безпеки України є державним правоохоронним органом спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. Основними завданнями Служби безпеки України є: 1) захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави, прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб; 2) попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму та організованої злочинності в сфері управління та економіки, інших протиправних дій, що безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам Україну. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. Органи внутрішніх справ є одним з основних елементів правоохоронних органів України. Їхня діяльність спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави. Систему органів внутрішніх справ очолює Міністерство внутрішніх справ України (МВС) - центральний орган державної виконавчої влади. Основними завданнями МВС України є: 1) організація та координація діяльності органів внутрішніх справ із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних зазіхань, охорони суспільного порядку і гарантування суспільної безпеки; 2) участь у розробці й реалізації державної політики по боротьбі зі злочинністю; 205 3) забезпечення уникнення злочинів, їхнє припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які скоїли злочини, вживання заходів із усунення причин і умов, що сприяють здійсненню правопорушень; 4) гарантування безпеки працівників суду і правоохоронних органів, їхніх близьких родичів і осіб, які беруть участь у карному судочинстві; 5) визначення основних напрямків удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги; 6) участь у виконанні карних розпоряджень і соціальної реабілітації засуджених; 7) організація роботи, пов'язаної з гарантуванням забезпечення безпеки дорожнього руху і пожежної безпеки. Система органів внутрішніх справ формується відповідно до основних напрямків їхньої діяльності і складається з таких груп структурних підрозділів: 1) галузевих служб (підрозділів), що реалізують основні функції вказаних органів: міліція, слідчий апарат, експертні служби, пожежна охорона, внутрішні війська; 2) функціональних служб (підрозділів), що виконують функції забезпечення органів внутрішніх справ: кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичні служби, навчальні заклади; 3) загального керівництва: чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністрів. Формами діяльності органів системи МВС, пов'язаними з обліком їхнього функціонального призначення, є: профілактична, оперативно- пошукова, карно-процесуальна, виконавча, охоронна (на договірних засадах) і організаційно-правова діяльність. Усі ланки системи органів внутрішніх справ функціонують у тісному взаємозв'язку як між собою, так і з іншими державними органами, організа- 206 ціями і населенням країни, що є гарантією ефективності їхньої діяльності з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю. Міліція в Україні є державним збройним органом виконавчої влади, що захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства й держави від протиправних зазіхань. Міліція становить єдину систему органів, що входить до структури МВС. Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р., укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку. Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ і в межах їхньої компетенції - Ради народних депутатів. Нагляд за дотриманням законності в діяльності міліції здійснює Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокуратури. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до чинного законодавства Державна виконавча служба виконує: 1) рішення, призначення та постанови судів з цивільних справ; 2) рішення, призначення та постанови з кримінальних справ у частині майнових стягнень; 3) вироки судів у частині позбавлення права займати визначені посади або займатися визначеною діяльністю; 4) судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення; 5) світові угоди, твердження судів; 6) рішення, призначення, постанови господарських судів; 7) виконавчі написи нотаріусів; 207 8) рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом; 9) не оплачені в термін платіжні вимоги, акцептовані платником; 10) рішення третейських судів відповідно до законодавства України; 11) рішення комісій з трудових суперечок; 12) постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення; 13) рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках; 14) рішення державних органів, прийняті з питань володіння та користування культовими спорудами; 15) рішення Антимонопольного комітету України; 16) постанови державного виконавця про виконавчий збір і накладення штрафу; 17) рішення інших державних і недержавних органів у випадках, передбачених законом. До інших правоохоронних органів, відповідно до Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. відносяться: митні органи, органи охорони державного кордону, Державної податкової служби, рибоохорони, Державної охорони лісів, працівників Антимонопольного комітету, а також інші охорони, які безпосередньо беруть участь у здійсненні правоохоронних функцій. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції У ст. 59 Конституції України вказується, що забезпечення права на захист від обвинувачення і надання правої допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні здійснює адвокатура. 208 Адвокатура є добровільним професійним суспільним об'єднанням, покликаним відповідно до Конституції України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу. Адвокатура України проводить свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму й конфіденційності. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Службі безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. Адвокатом може бути громадянин України, який отримав вищу юридичну освіту, має стаж роботи зі спеціальності юриста або помічника адвоката не менше двох років, здав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю і прийняв присягу адвоката України. Адвокат має право на індивідуальну адвокатську діяльність, може відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори і т.д., що діють відповідно до закону і статуту адвокатських об'єднань. Адвокатські об'єднання діють на принципах добровільності, самоврядування, колегіальності і гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань проводиться в Міністерстві юстиції України. Адвокатські об'єднання письмово повідом-ляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва на право адвокатської діяльності. Адвокати виконують такі види діяльності: 1) дають консультації з юридичних питань, усні й письмові довідки з роз'яснення законодавства; 2) складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; 3) засвідчують копії документів зі справ, які вони ведуть; 209 4) здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами і юридичними особами; 5) надають юридичну допомогу підприємствам, установам і організаціям; 6) здійснюють правове забезпечення підприємницької і зовнішньо- економічної діяльності громадян і юридичних осіб; 7) виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-проце- суального законодавства в процесі дізнання і попереднього слідства. Адвокат може здійснювати інші види юридичної допомоги, передбачені Законом України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. та іншими законами. У своїй професійній діяльності адвокат має право: 1) представляти й захищати інтереси громадян і юридичних осіб за дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких відноситься вирішення відповідних питань; 2) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських і кримінальних справах і в справах про адміністративні правопорушення; 3) запитувати й одержувати документи або їхні копії від підприємств, установ і організацій, а від громадян — з їхньої згоди; 4) знайомитися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; 5) одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань; 6) застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; 7) бути присутнім під час розгляду його клопотань і скарг на засіданні колегіальних органів і давати відповідні пояснення щодо них. 210 Здійснюючи свої професійні обов'язки, адвокат зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог законодавства, використовуючи всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб, не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, і відмовитися від прийнятої на себе функції захисту підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного. Питання для самоконтролю знань 1. Правове регулювання спорів між суб'єктами туристської діяльності. 2. Захист прав споживачів туристичних послуг . 3. Захист інтересів українських туристів за межами України. 4. Правове регулювання безпеки туризму. 5. Фінансове забезпечення відповідальності туроператора та турагента. 6. Страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок. 7. Правоохоронні органи як суб’єкт захисту прав суб’єктів туристської діяльності. |