Правове регулювання туристської. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 1.59 Mb.
|
|
3. Захист інтересів українських туристів за межами України Згідно із ст. 25 Конституції України своїм громадянам, які перебувають за межами держави Україна гарантує піклування і захист. Це положення втілюється також у ст. 14 Закону України «Про туризм», згідно якої держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон. 178 У разі вининення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтерсів українських туристів за межами України, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування. Громадяни України, які перебувають за кордоном, в разі порушення їхніх прав, можуть звертатися до закордонних дипломатичних установ України (дипломатичних представництв та консульських установ України в інших державах, представництв при міжнародних організаціях), а останні повинні вжити усіх заходів, аби надати допомогу туристам та припинити порушення їхніх прав. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про дипломатичну службу від 20.09.2001 р. № 2728 – III основними завданнями дипломатичної служби, зокрема, є захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном. Таким же чином вирішується питання надання допомоги українським туристам і в ряді інших документів: Розпорядження Президента України «Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном» від 22.10.1992 р. № 166\92 – рп, Указ Президента України «Про Консульський статут України» від 02.04.1994 р. № 127/ 94. 4. Правове реулювання безпеки туризму Сучасний світ характеризується зростанням кількості чинників, що негативно позначаються на безпеці людей. Науково-технічна революція поряд з поліпшенням та полегшенням життя населення привнесла у нашу дійсність такі явища, як техногенні аварії та катастрофи. Бездумне втручання людини у природу призводить до виникнення природних катаклізмів, порушення балансу в екосистемах. Останнім часом люди зіткнулися з таким небезпечним явищем, як тероризм. За таких обставин є цілком зрозумілим прагнення країн світу до застосування найбільш ефективних способів та засобів захисту населення від можливих техногенних, природних і 179 соціальних небезпек. Питання безпеки в різних галузях діяльності ( в тому числі і в туризмі) є чи не найголовнішим і для нашої держави. Безпека в галузі туризму – скупність факторів, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туриму. Органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходи, спрямовані на: - забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами; - забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, незавдання шкоди довкіллю; - інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування; - надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації; - забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку; - заборонення використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян; - охорона туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля; - забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо. Туристська діяльність повинна проводитися за умови суворого дотримання норм природоохоронного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини. Якщо особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, внаслідок своєї діяльності пошкодили об’єкти 180 природи чи культурної спадщини ( а через це завдається шкода фізичним і юридичним особам), то вони зобов’язані її компенсувати. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» у ст. 69 визначає особливості застосування цивільної відповідальності при порушенні вимог природоохоронного законодавства України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Особи, що володіють джерелами підвищенної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода сталася внаслідок стихійних природних явищ чи умисних дій потерпілих. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам’ятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам’ятки), поладається обов’язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам’ятки в належному стані за власні кошти. Крім того, органи охорони культурної спадщини зобов’язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу пам’ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов’язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. 181 Органи місцевого самоврядування, на території яких не створено органів охорони культурної спадщини, зобов’язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам’ятці, негайно повідомивши про це відповідний орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування зобов’язані повідомляти відповідні органи охорони культурної спадщини про бездіяльність власника або уповноваженого ним органу, особи, яка набула права володіння, користування чи управління, що створює загрозу пам’ятці. У разі порушення законодавства про охорону культурної спадщини суб’єктами туристичної діяльності, вони притягуються до відповідальності у встановленому закономпорядку. Особливості компенсації матеріальної шкоди містяться в ст. 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року № 1805-ІІІ. Застосування фінансових санкцій, адміністративних стягнень або кримінального покарання не звільняє винного від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану власникові пам’ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам’яткою, охоронюваною археологічною територією. Шкода, завдана власникові пам’ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам’яткою, охоронюваною археологічною територією, відшкодовується відповідно до закону. Юридичні й фізичні особи, які завдали шкоди, памяткам їхнім територіям ( у тому числі незаконним будівництвом), зобов’язані відновити та їхні території, а якщо відновлення неможливе – відшкодувати шкоду відповідно до закону. Надання необхідної допомоги туристам, які опинились у надзвичайній ситуації в межах території України, проводиться аварійно-рятувальними службами, утвореними відповідно до Закону України «Про аварійно- 182 рятувальні служби» від 14.12.1999 року № 1281- XIV. Цей закон визначає організаційні, правові та економічні засади створення і діяльності аварійно- рятувальних служб, обов’язки, права, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників, а також питання міжнародного співробітництва у сфері ліквідації надзвичайних ситуацій. Основними завданнями аварійно-рятувальних служб є: - проведення під час вининення надзвичайних ситуацій на об’єктах і територіях аварійно-рятувальних робіт; - ліквідація надзвичайних ситуацій та окремих її наслідків; - виконання робіт із запобігання вникненню та мінімізації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та щодо захисту від них населення і територій; - захист навколишнього природного середовища та локалізація зони впливу шкідливих і небезпечних факторів, що виникають під час аварій та катастроф. Функціями аварійно-рятувальних служб є: - забезпечення готовності своїх органів управління, сил і засобів до дій за призначенням; - пошук і рятування людей на уражених об’єктах і територіях, подання у можливих межах невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до лікувальних закладів; - ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіаційного та бактеріального зараження, інших небезпечних проявів; - контроль за готовністю об’єктів і територій, що ними обслуговуються, до проведення робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій; - участь у розробленні та погодження планів реагування на надзвичайні ситуації на об’єктах і територіях, що ними обслуговуються; 183 - участь у проведенні експертизи проектних рішень щодо поліпшення захисту об’єктів і територій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій; - участь у роботі комісій з прийняття в експлуатацію об’єктів, які потребують аварійно-рятувального обслуговування; - участь у підготовці рішень з питань створення, розміщення, визначення обсягів матеріальних резервів для ліквідації надзвичайних ситуацій; - організація ремонту та технічного обслуговування аварійно- рятувальних засобів, розроблення та виробництво їх окремих зразків; - пропаганда у сфері захисту населення і території від надзвичайних ситуацій та участь у підготовці працівників підприємств, установ та організацій і населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій. Завдання і функції конкретних аварійно-рятувальних служб визначаються їх статутами чи положеннями, які погоджуються з центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та затверджуються згідно з законодавством. Аварійно-рятувальні служби можуть бути спеціалізованими або неспеціалізованими, створеними на професійній або на непрофесійній основі. Відповідно до специфіки діяльності професійні аварійно-рятувальні служби можуть бути спеціальними (воєнізованими). Аварійно-рятувальні служби поділяються на державні, комунальні, аварійно-рятувальні служби громадських організацій та аварійно-рятувальні служби підприємств, установ, організацій. Особливим видом державних аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф. Основним завданням Служби медицини катастроф є поданням громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях ( стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) безоплатної медичної допомоги. Слжба медицини катстроф складається з 184 медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального та територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Державні аварійно-рятувальні служби створюються як професійні центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, іншими центральними органами виконавчої влади. На сьогоднішній день утворена Державна спеціалізована (воєнізована) аварійно-рятувальна служба, Державна авіаційна пошуково- рятувальна служба Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи . Комунальні аварійно-рятувальні служби створюються як професійні для аварійно-рятувального обслуговуваня територій та об’єктів комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування, у тому числі за пропозиціями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями. На підприємствах, в установах, організаціях із шкідливими та небезпечними умовами праці та підвищенним ризиком вининення аварії можуть створюватися спеціалізовані об’єктові аварійно-рятувальні служби з працівників цих підприємств, установ та організацій за погодженням з державною чи комунальною аварійно-рятувальною службою, що обслуговує це підприємство, установу та організацію. 185 Громадські організації з метою виконання своїх статутних завдань і цілей можуть створювати в установленому порядку свої професійні аварійно- рятувальні служби. Створення, реорганізація, ліквідація, а також перепрофілювання державних, комунальних та аварійно-рятувальних служб громадських організацій здійснюються за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. 5. Фінансове забезпечення відповідальності туроператора й турагента Згідно із ст. 15 Закону України «Про туризм» з метою забезпечення прав і законних інтересів громадян – споживачів туристичних послуг туроператор і турагент зобов’язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності ( гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами. Суб’єкт туристичної діяльності, укладаючи з туристом договір на туристичне обслуговування, в обов’язковому порядку повинен забезпечити ймовірну відповідальність перед туристом гарантією банку чи іншої кредитної установи. Гарантія полягає в тому, що банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) поручається перед кредитором (туристом) за виконання боржником ( турагентом чи туроператором) свого обов’язку. Іншими словами, гарант відповідає перед кредитором за порушенн зобов’язання боржником. Гарантія – це одностороннє зобов’язання, відповідно до якого гарант зобов’язаний сплатити туристу за забезпеченим гарантією зобов’язанням (договір на туристичне обслуговування) відповідну грошову суму. Право туриста може бути реалізовано шляхом подання до гаранта позовної вимоги, яка має відповідати умовам, передбаченим у самій гарантії. 186 Одержавши вимогу туриста, гарант повинен відразу повідомити про це турагента (туроператора) і передати копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги. Гарант повинен розглянути вимогу туриста з доданими до неї документами в зазначений у гарантії строк, а коли він не зазначений – у розумний строк і встановити, чи відповідає вимога туриста та додані до неї документи умовам гарантії. Відмовитись від задоволення вимог туриста гарант може у разі, якщо вимога чи додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані після закінчення строку, визначеного в гарантії. Якщо гарантові до задоволення вимоги туриста стало відомо, що договір на туристичне обслуговування, забезпечений гарантією, повністю чи частково вже виконаний або припинився з інших підстав, або є недійсним, він повинен повідомити про це туроператора (турагента) і туриста. Обсяг відповідальності гаранта обмежується сумою, вказаною в гарантії. У разі виплати туристу відповідної суми, зазначеної у гарантії, гарант має право вимагати від туроператора (турагента) в порядку регресу відшкодування сум, сплачених за гарантією, якщо інше не передбачено угодою між гарантом і туроператором (турагентом). Гарант не має права вимагати від туроператора (турагента) відшкодування сум, сплачених туристові не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов’язання гаранта перед туристом, якщо угодою гаранта з туроператором (турагентом) не передбачено інше. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія припиняється у разі: 1. Сплати туристові суми, на яку видано гарантію. 2. Закінчення строку дії гарантії. 187 3. Відмови туриста від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гарантові письмової заяви про звільнення гаранта від його зобов’язань. Туроператор для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, які пов’язані з необхідністю покриття витрат туриста з його повернення в місце постійного проживання (перебування), відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку. Слід зауважити, що вказана гарантія може виконати свою забезпечувальну роль лише у двох випадках: 1. У разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора. 2. У разі порушення процесу про визнання туроператора банкрутом. Крім того, гарантія банку або іншої кредитної установи може компенсувати не всі, а тільки певні збитки туриста: а) витрати туриста по його поверненню в місце постійного проживання (перебування); б) вартість ненаданих послуг, передбачених договором на туристичне обслуговування. Таким чином, гарантія має обмежене коло випадків її застосування і не може компенсувати усіх можливих збитків, завданих туристові. У таких випадках безпосередньо перед туристом має нести відповідальність не гарант, а сам туроператор відповідно до чинного законодавства України. Згідно із ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року |