Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
3. Інвестиції у наукоємні галузі як фактор конкурентоздатності економіки За історію розвитку людства та цивілізації наука перетворилася з таємничої системи знань в повнокровний та масштабний інститут зі своїми структурами, зв’язками і законами функціонування. Істотний вплив науки на динаміку матеріального виробництва висунув її до особливих об’єктів пізнання як специфічного суспільного явища. В даний час виникає необхідність повного визнання науки та наукового обслуговування як самостійного виду виробництва. Розгляд науки як специфічної сфери людської діяльності та самостійної галузі народного господарства передбачає акцентування уваги про її включення до економічної структури національної економіки та системи продуктивних сил. Це спонукало до формування в другій половині XX ст. особливої категорії технологій, галузей промисловості та виробів, які отримали назву «наукомістких» або «високотехнологічних», як їх, як правило, називають у зарубіжній літературі. Характерна ознака нинішнього етапу розвитку економічно розвинених країн – пріоритети в галузі технологій. Це етап становлення нового підходу до формування й реалізації національної політики науково-технічного, промислового та інноваційного розвитку з метою швидкого нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції і на внутрішньому, і на зовнішніх ринках. В умовах переходу від епохи індустріалізації до економіки знань на пріоритетні позиції виходять наукоємні виробництва. Розвинені країни, де технології є основним засобом зростання, вибравши інноваційну стратегію розвитку, досягають значних соціально-економічних успіхів, глобального економічного лідерства і національної безпеки. Визначальними факторами стають глибока структурна перебудова виробництва на новій технологічній основі. Створення якісно нової системи управління наукоємними виробництвами, для яких характерно широке застосування і найшвидше впровадження новітніх високих технологій, забезпечує прибутковість капітальних вкладень в 20-40%, а 85% приросту ВВП припадає на частку наукомістких товарів. Перш за все, необхідно визначитися з термінологією. В англійських джерелах слово «technology» вживається досить широко. В одних випадках воно відноситься до стану рівня розвитку техніки на якомусь етапі розвитку суспільства, в інших – до способу виробництва продукції, а також до галузі, що виготовляє дану продукцію, а також до самої продукції. У нашому випадку під технологією розуміється сукупність методів і прийомів, що використовуються на всіх стадіях розробки та виготовлення певного виду виробів. А наукоємність – це один з показників, що характеризують технологію та відображає ступінь її зв’язку з науковими дослідженнями та розробками. Наукомісткою технологію доцільно називати таку, що включає певні обсяги досліджень і розробок, які перевищують середнє значення цього показника технологій в певній галузі економіки, припустимо, в обробній промисловості, у добувній промисловості, у сільському господарстві або в сфері послуг. Галузь господарства, в якій переважно ключове значення відіграють наукомісткі технології, відноситься до числа наукомістких галузей. Наукоємність галузі зазвичай вимірюється відношенням витрат на дослідження та розробку до обсягу збуту. Крім того, наукомісткою продукцією є вироби, у собівартості або в доданій вартості яких витрати на дослідження та розробку вищі, ніж в середньому за виробами галузей даної сфери господарства. Саме тому новизна поняття «наукоємність» пояснюється тим, що процес інтеграції науки з виробництвом за історичними мірками не так вже давно почався, а проблема вартості науково-технічного прогресу стала актуальною лише в 70-х роках минулого століття, коли навіть самим багатим країнам не вистачало грошей на підтримку високого темпу науково-технічного розвитку. Науково-технічний прогрес, що забезпечував в XX в. основну частку економічного зростання (близько 80%) в промислово розвинених країнах є суттєвим з позицій вартості, чого протягом тривалого часу не може дозволити собі ні одне підприємство, жодна з галузей або держав. У кожній галузі складається свій баланс витрат, що забезпечує стійке прибуткове господарювання. У складі зазначеного балансу є стаття витрат на дослідження та розробки. Обсяг цих витрат залежить від обсягів виробництва і, головне, від обсягів збуту продукції. Так, в середині 80-х років ХХ ст. в американській промисловості, що випускає комп’ютерну техніку, на науку витрачали 8% від обсягу продажів, у верстатобудуванні – 3%, у виробництві напівпровідникових приладів та інтегральних схем – 12%, в паперовій промисловості – 1%, в металургії – 0,5%, а у фармацевтичній промисловості – 8%. Тому щоб наростити обсяги коштів, що виділяються на дослідження та розробки, необхідно розширити ринки збуту. Однак місткість ринку певного виду товарів в конкретний момент часу обмежена. Крім того, галузь може отримати додаткові кошти на дослідження та розробки від держави, але і на цьому рівні працює механізм балансування видатків. Так держава виділяє на підтримку науки певну частку свого ВВП. У розвинених країнах протягом останніх десятиліть ХХ ст. ця частка становила від 1% до 3% в залежності від країни. При створенні багатьох наукоємних виробництв через необхідність значних інвестицій відбувається процес інтеграції ресурсів і збутових мереж. Крім того, належність галузей економіки до розряду наукомістких характеризується показником наукоємності продукції, що визначається відношенням витрат на НДДКР до загальних витрат або обсягу продажів. Вважається, що для наукоємних галузей цей показник повинен в 1,2-1,5 рази перевищувати середній рівень по обробній промисловості індустріально розвинених країн. Точний критерій наукоємності визначити проблематично, оскільки, крім відмінності показника за галузями, в одній галузі в різних країнах з часом простежується тенденція підвищення частки НДДКР через відмінності в структурі витрат, що відносяться на ці роботи. На даний час мінімальний поріг складає близько 5%. Основними характерними рисами наукомістких виробництв є: наявність наукових шкіл, колективів конструкторів і технологів, здатних створювати унікальну і конкурентну на світовому ринку продукцію; переважання висококваліфікованих інженерно-технічних працівників та виробничого персоналу в загальній чисельності працівників підприємства; загальнодоступна та ефективна система підготовки висококваліфікованих кадрів; ефективна система захисту прав інтелектуальної власності; оперативне впровадження розробок, що забезпечують підвищену конкурентоспроможність; висока динамічність виробництва; державна підтримка на законодавчому та фінансовому рівнях; активна та ефективна інвестиційно-інноваційна діяльність; використання у виробництві передових технологій; тривалий життєвий цикл багатьох видів продукції; високі питомі витрати на НДДКР тощо. Таким чином, наукоємність національної економіки в цілому або окремої її галузі зокрема є стабільним показником, що характеризує певні особливості об’єкта, до якого він належить. Але виникає питання, які галузі промисловості можна віднести до наукомістких. На даний час стандартизованої класифікації промислових виробництв за цією ознакою не існує, і у різних авторів можна зустріти різні переліки. Найбільш авторитетним з цього питання джерелом є, на наш погляд, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), куди входять всі передові промислово розвинені країни. На початку 90-х років ця організація виконала детальний аналіз прямих і непрямих витрат на дослідження та розробки в 22 галузях промисловості 10 країн – США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Канади, Італії, Нідерландів, Данії та Австралії. У розрахунках враховували витрати на науку, чисельність учених, інженерів і техніків, обсяг доданої вартості, обсяги збуту продукції, частку кожного сектора в загальному обсязі виробництва 10 країн. При визначенні непрямих витрат використовувався апарат так званої «виробничої функції». До наукоємних галузей відносять: аерокосмічна; виробництво комп’ютерів і конторського обладнання; виробництво електронних засобів комунікацій; фармацевтична промисловість. До переліку вищезазначених рис наукомістких галузей економіки слід додати значну частку доданої вартості в продукції цих галузей, високий рівень заробітної плати працівників, великі обсяги експорту. Але саме, мабуть, головне – це інноваційний потенціал, яким наукомісткі галузі володіють більшою мірою, ніж інші галузі господарства. Дослідження, розробки та інновації органічно пов’язані. Саме інновації є метою дослідницької діяльності наукомістких підприємств, що працюють в конкурентному середовищі, як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку, тому високий рівень витрат на дослідження та розробки – головна ознака наукоємності галузі або окремого підприємства. Отже, наукоємний сектор економіки як сфера економіки характеризується високими питомими витратами на наукові дослідження, а тому потребує розвитку інвестування у ньому з метою створення конкурентоздатної економіки. 4. Інвестиції в людський капітал В умовах економічних перетворень, викликаних розвитком глобалізації, впливом світової економічної кризи, людський капітал є необхідною умовою відповідності науково-технічному прогресу і зростання ефективності промислового виробництва. Управління людським капіталом слід орієнтувати на перспективу розвитку підприємства, яка передбачає його формування шляхом підготовки і перепідготовки з урахуванням науково-технічних змін, які відбуваються в сучасних умовах. Це стає можливим завдяки здійсненню інвестицій в нього. Інвестування є найважливішою передумовою формування людського капіталу. Сучасним перспективним підходом до інвестування в людський капітал є використання положень транс акційної теорії. Трансакційні витрати на людський капітал являють собою найвищу цінність, яку можуть принести фактори виробництва за альтернативного їх використання. Однак виробники, які зацікавлені лише в максимізації власного доходу, не завжди приділяють належну увагу витратам, які формують інтелектуальний капітал підприємства. В умовах ринкових трансформацій, коли творча складова людського капіталу зростає, його вартість буде теж постійно зростати. Мотивування підвищення якості людського капіталу пов’язане з оцінкою працівників від тих інвестицій, які здійснюються в них. Сьогодні стає очевидним, що економічне благополуччя підприємства, якість праці та продукції залежать від розміру інвестицій в людський капітал. Отже, вирішальну роль у виробництві відіграє людина, її головна продуктивна сила, з можливостями здійснювати трудову діяльність, підвищувати її якість та ефективність. Людський капітал – це сукупність природних здібностей та накопичених знань, розвинутих у результаті інвестицій, який використовується людиною у процесі праці, сприяє зростанню продуктивності і якості праці та приносить підвищений дохід власнику. Дане визначення враховує якісні результати праці, які підвищуються внаслідок інвестицій у розвиток людського капіталу. Людський капітал розглядається за трьома рівнями: 1) на особистісному рівні людським капіталом є знання та навички, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду, використовуючи при цьому природні здібності і завдяки яким вона може надавати цінні виробничі послуги; 2) на мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у сфері ефективної організації праці та розвитку персоналу; 3) на макроекономічному рівні людський капітал включає накопичені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаштування, оздоровлення тощо і називається національним людським капіталом. За умов нової економіки спостерігаються принципово нові підходи до визначення трансакційних витрат у різних сферах економічної науки, що є надзвичайно важливо в управлінні людським капіталом з метою підвищення якості праці, оскільки якість праці являє собою персоніфіковану категорію, яка великою мірою визначається людським чинником, а результати праці залежать від потенціалу людини, відповідальності, сумлінності, моральних і ділових якостей тощо. Значним досягненням трансакційного доходу є те, що економічні системи досліджуються з позицій системного підходу, а найбільш раціональним «рішенням» є ті, які максимізують цінність виробництва. Відповідно до цього сформувалось ставлення до трансакційних витрат як до таких, що дозволяють регулювати виробничу, трудову і соціальну діяльність, а також забезпечувати загальну ефективність виробництва. До складу трансакційних витрат відносять не лише економічні, але й соціальні витрати. Трансакційні витрати на сьогодні є головним фактором, що визначає структуру і динаміку різних соціальних інститутів, одним з яких є людський капітал. Такий підхід використовується при аналізі витрат інвестиційного типу, пов’язаних з формуванням людського капіталу. Формування людського капіталу – це процес створення продуктивних здібностей людини за допомогою інвестицій у специфічні процеси діяльності індивідуума: освіту, фахову підготовку та перепідготовку, підвищення кваліфікації у виробничій діяльності, зміцнення духовного та фізичного здоров’я тощо. Сформовані й застосовані у виробництві продуктивні здібності людини являють собою активи людського капіталу. В економічній практиці існують два підходи до оцінки витрат на людський капітал: 1) мінімалістський – із витрат роботодавців на людський капітал виключаються витрати, які не є безпосередньо доходом працівників, а відраховуються роботодавцем у спеціальні фонди чи бюджети. До таких витрат відносять трансфертні витрати (податки, відрахування на соціальне страхування), які належать до витрат згідно із законодавством; 2) максималістський – витрати на людський капітал включають зарплату і усі витрати з залучення, використання персоналу, незалежно від того, враховуються вони підприємством як витрати на виробництво або результати діяльності. У світовій практиці існує декілька методик класифікації витрат на людський капітал. Вони відбиваються у СНР, у звітах зі статистики праці МОП і ЄС. На рис. 1 подано найновішу класифікацію витрат на людський капітал. ІНВЕСТИЦІЇ В ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ Пряма заробітна плата і оклади: 1)оплата за відпрацьований час робітниками з погодинною оплатою; заробітна плата відрядників; 2)надбавки за понаднормову роботу, роботу у святкові дні, нічну зміну; 3)доплати на несприятливі умови праці, небезпеку, виплати за системою гарантованої заробітної плати, інші регулярні доплати Оплата невідпрацьованого часу: - оплата щорічної відпустки, іншої оплачуваної відпустки, включаючи відпустку за вислугу років; - оплата неробочих і святкових днів, інший оплачуваний час відсутності; - оплата по хворобі; - вихідна оплата та виплата у зв’язку зі звільненням, якщо вони не є витратами на соціальне забезпечення Преміальна і грошові винагороди: - премії в кінці року або сезонні премії; - премії по участі у прибутках; - додатком виплати до відпустки та інші премії і винагороди. Вартість_професійного_навчання'>Вартість професійного навчання: - підготов кадрів; - підвищення кваліфікації; - перепідготовка; - навчання у ВНЗ та ПТУ; - заробітна плата викладачам; - розробка методик навчання. Вартість культурно- побутового обслуговування: - вартість їдальні на підприємстві та інші послуги з харчування; - витрати на функціонування профкому підприємства та вартісна пов’язаних з цим послуг для зайнятих. Витрати на соціальний захист: - встано влені законом виплати на соціальне забезпечення; - медич не обслуговування; - технік у безпек и; - додатк ові пенсії. Витрати на якість праці: - забезпечення сприятливих умов праці; - активізація творчої діяльності; - заохочення раціоналізаторства і винахідництва; - матеріальне стимулювання за якість праці; - підтримання високого рівня культури праці. Вартість житла для робітників: - вартість житла – власності підприємства; - вартість житла, яке не є власністю підприємства (дотації, субсидії); - інші види вартості житла. Витрати праці, ніде не класифіковані: - вартість перевезення робітників на роботу і з роботи; вартість робочого одягу; - вартість відновлення здоров’я та інші види вартості праці. Рис. 1. Класифікація інвестицій в людський капітал підприємства Інвестиції в людський капітал є досить матеріалоємними, оскільки найбільш цінним вважається інтелектуальний капітал. Ставлення до праці як до індивідуальної діяльності обмежується метою як засобу до життя. Кожен працівник має право одержати певну частку суспільного продукту у формі фонду життєвих засобів відповідно до його трудового внеску. Трудовий внесок працівника, у свою чергу, повинен відповідати його здібностям, як наявним фізичним і розумовим, накопиченими у попередній період, так і необхідними для виконання праці певної складності. При цьому необхідно враховувати повноту реалізації фізичних і духовних здібностей працівників, а також відповідальність саморозвитку здібностей потребам науково-технічного прогресу та змінам у змісті праці і виробництві. На сьогодні поки що не створені сприятливі умови, за яких могли б цілком виявитися ці здібності. Через це особливо важливим напрямом інвестування в людський капітал є витрати на освіту і підготовку працівників, їх розвиток і удосконалення в процесі праці. Показники рентабельності праці і якості праці повинні відбивати усі витрати, які є необхідні для досягнення кінцевих результатів діяльності. Саме відношення корисної оцінки результату від якісної праці до витрат на його отримання дозволить правильно оцінити і порівняти рентабельність праці. Оскільки результати корисної праці утворюються на основі функціонування якісних властивостей праці, для створення і розвитку яких потрібні певні витрати, то необхідно враховувати вартість цих властивостей. Тому узагальнюючий показник якості результату праці необхідно розраховувати як співвідношення між отриманим корисним ефектом від праці персоналу і витратами на відтворення його якісних властивостей. Формування високої якості праці неможливе без відповідного зростання фонду матеріального добробуту і всебічного розвитку виробника, що обумовлено дією закону відшкодування витрат людського капіталу. Крім того, необхідно враховувати й те, що збільшення сукупних витрат на відтворення кваліфікованих працівників в остаточному підсумку призведе до зниження витрат у розрахунку на одиницю отриманого корисного ефекту. Наприклад, більш високу якість одного товару порівняно з іншим можливо отримати шляхом підвищення якості праці. При цьому витрати на формування якості праці зростають, але вони компенсуються у вигляді високої якості продукції, яка здатна задовольнити більші потреби споживачів. Крім заробітної плати, що використовується працівниками для відновлення і розвитку своїх здібностей, необхідно враховувати витрати суспільства і підприємства на здобуття освіти, одержання кваліфікації, розвиток культури праці, підтримання організму у здоровому стані, створення сприятливих умов праці. Тому введений норматив плати за людський капітал повинен включати, на наш погляд, і витрати суспільства на його відтворення. Оскільки ці витрати розрізняються залежно від кваліфікації, то і норматив повинен бути диференційований за цією ознакою. |