Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Інформація і знання як якісно новий виробничий ресурс істотно змінюють місце і роль людини не лише в процесі виробництва, а й у розвитку суспільства. Індустріальному суспільству властиве відокремлення засобів виробництва, монополізованих певною частиною суспільства, від маси трудівників, які для забезпечення свого життя змушені через систему ринку, найму з'єднуватися із засобами виробництва і здійснювати виробництво. Ця суперечність між засобами виробництва і працею у новому суспільстві поступово долається шляхом поєднання в людині її робочої сили і накопичення знань і досвіду. Все більше ці елементи становлять органічну єдність, що створює якісно нові умови для розвитку людини й економіки. Утверджується суспільство нового типу, для якого характерні якісно новий виробничий ресурс - інформація та знання, нові становище та роль людини у виробництві і суспільстві. Відтворення людини здійснюється не через вартість робочої сили, не через матеріальну мотивацію, а на основі створення умов для всебічного розвитку людини, не через зовнішню необхідність, нужду, а шляхом перетворення праці на внутрішню потребу, спосіб виявлення людської ініціативи, творчості. Інформаційне суспільство, творчий характер праці стирають грані між поняттями необхідної і додаткової праці, робочим і вільним часом, тому що творча діяльність усуває відмінності між самим процесом праці та всією життєдіяльністю людини, суспільного індивіду. За таких умов спроби застосувати вартісні форми і принципи для аналізу вільних творчих життєвих сил свідчать про невідповідність нашого мислення, яке формувалося в індустріальну епоху, новим процесам і явищам, властивим інформаційному (постіндустріальному) суспільству. Сучасне буття людини, зумовлене індустріальними технологіями, виробництвом і споживанням, способом мислення, не дає змоги відразу усвідомити те, що прийшло з інформаційним суспільством, збагнути всю глибину змін, визначити параметри і логіку його побудови і функціонування, а отже, відкинути старі, індустріальні мірки, в тому числі, вартісні, і створити відповідну систему понять і категорій, яка б адекватно відображала і характеризувала природу та розвиток нового способу виробництва і суспільства в цілому. Інформаційно-телекомунікаційні технології не є чимось незмінним. Навпаки, весь час вони розвиваються й удосконалюються на основі нових досягнень науки і техніки. Ось і тепер відбувається "цифрова революція", покликана істотно піднести науково-технічний рівень і якість інформаційно- телекомунікаційних технологій. Цифрова трансформація всіх складових нових технологій є рушійною силою підвищення продуктивності та конкурентоспроможності економіки, зростання рівня життя народів. Цифрову інформацію просуває Інтернет. Інфраструктура зв'язку стає цифровою й об'єднується з Інтернетом. Здійснюється бездротове підключення до Інтернету, що визначає його великі перспективи. Створюються інтегровані пристрої, які поєднують обчислювальні функції з бездротовою комунікаційною інфраструктурою, тобто обчислювання інтегруються з телекомунікаціями. Спеціалісти вважають, що в найближчі десятиліття відбуватимуться прогресивні зміни в інтелектуальних технологіях і їх треба розпізнавати та вміло використовувати. Західні вчені помітили і визначили,що розрив у рівні технологій, особливо інформаційних, між країнами світу ще серйозніший, ніж відмінності за соціально-економічними ознаками, і для його подолання потрібні величезні зусилля. "Цифрова революція" зумовила глибокий цифровий розрив між розвинутими країнами, де ця революція має відповідну наукову, технічну і кадрову базу для її розгортання і країнами, які відстають у розвитку науки, освіти і технологій, що неминуче зумовлює труднощі та гальмування в освоєнні досягнень цієї революції. Нерівномірність і суперечності у розвитку багатих і бідних країн, які існували і поглиблювалися на індустріальній стадії, ще більше посилюються в процесі "цифрової революції". Виробництво знань, інвестиції в науку та освіту визначають сьогодні ступінь соціально-економічного розвитку країн. За даними Світового банку 85 % сукупних світових інвестицій у науку здійснюють країни - члени ОЕСР, 11 % - Індія, Китай, Бразилія та нові технологічно розвинуті країни Східної Азії і лише 4 % - решта країн світу, до яких належить і Україна. Розрив у ступені розвитку науки та освіти, у свою чергу, визначає розрив у рівні розвитку економіки і добробуту народу між розвинутими країнами і рештою світу, а також ступінь нерівності всередині країн. Отже, високе інвестування науки та освіти забезпечує їх значне зростання, а результати наукових досліджень і широка та якісна підготовка кадрів визначають досягнення в економіці, культурі і добробуті народів. Якщо наука і освіта у своєму розвитку відстають, то це неминуче позначається на поглибленні нерівності між країнами за рівнем розвитку. За даними Світового банку, в 1973 р. розрив у доходах між найбагатшими і найбіднішими країнами становив 44:1. Інформація і знання як більш потужні продуктивні сили зумовили, що на початок XXI ст. розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими країнами світу збільшився до 72:1. Розрив між цими двома групами країн протягом останніх 25 років збільшився майже у 10 разів. Це означає, як свідчить ЮНЕСКО, що 80 % людей на Землі мають лише початкову і досить примітивну освіту або не мають її зовсім, 85 % ніколи не користувалися телефоном, а 93 % - комп'ютером. Недостатній рівень освіти є гальмом поширення користування комп'ютерами, інформаційно-комунікаційними технологіями, що негативно позначається на темпах і рівні розвитку економіки і суспільства. Всесвітній саміт у Женеві в грудні 2013 р. приділив велику увагу процесам становлення інформаційного суспільства, пом'якшенню цифрового розриву між країнами світу. На саміті прийнято два основних документи: "Декларація принципів" та "План дій". Відповідно до них усі країни зобов'язані розробити і прийняти національні стратегії розвитку інформаційного суспільства. Ці документи є світовою програмою спільної роботи держав, спрямованої на побудову інформаційного суспільства. Заради цього передбачено розширення і поглиблення міжнародного співробітництва, гарантування безпеки інформаційно-комунікаційних систем та інформаційного суспільства в цілому, створення і запровадження міжнародної системи сертифікації систем і засобів інформації, підготовку кадрів. На саміті категорично заявлено, що національні стратегії створення інформаційного суспільства мають розроблятись на основі співпраці державного, бізнесового та громадського секторів суспільства, а реалізація цих стратегій може бути успішною за умови створення та активної діяльності спеціального органу при президентові країни. Отже, аналіз інформаційної економіки та її основи - інформаційного технологічного способу виробництва - свідчить про докорінну їх відмінність від індустріальної економіки і властивого їй технологічного способу виробництва, що зумовило невідповідність економічної теорії індустріального типу до якісно нових умов функціонування і розвитку інформаційного (постіндустріального) суспільства та її наукову неспроможність. 2. Інформаційні технології та їх вплив на економічне зростання Традиційно нова економіка асоціюється із сподіваннями на перманентне економічне зростання. З теоретичної точки зору, це аргументується тим, що нова економіка у дедалі більших обсягах продукує блага, початкове виробництво яких хоч і спричиняє високі постійні витрати, проте їх подальший випуск супроводжується різко спадними середніми витратами. Прикладом може слугувати виробництво спеціального програмного забезпечення, власне розробка якого потребує великих витрат, тоді як його подальше розширення може відбуватися за незначних витрат на відтворення. Якщо такого роду продукція стає важливим елементом національного виробництва, тобто, якщо зростає її частка у створенні вартості, то апріорі підвищуються і темпи економічного зростання. За умов нової економіки не відбувається зниження граничних доходів із збільшенням обсягів виробництва, натомість постійно вищий темп економічного зростання відбувається завдяки збільшення ваги інформаційних благ. Так, наприклад, для того, щоб збільшити вдвічі виробництво продукції на сталеплавильному заводі, потрібен, як правило, ще один сталеплавильний завод. А для того, щоб збільшити вдвічі виготовлення програмного забезпечення на підприємстві, достатньо лише натиснути на клавішу комп’ютерної миші. На думку науковців, таке заощадження ресурсів може зумовити прискорення економічного зростання у новій економіці. Поряд із заощадженням ресурсів нова економіка могла б прискорити економічне зростання і тому, що її домінуючі технології діють щодо фактора праці, вочевидь, скоріше як доповнювальні, ніж заміщувальні. Вирішальні технології епохи індустріалізації – електричний струм і двигун внутрішнього згоряння – сприяли надзвичайному збільшенню фізичної сили, а відтак – інтенсифікації основного капіталу народного господарства. Визначальні технології епохи інформаційної (мікроелектроніка і персональний комп’ютер) сприяють грандіозному збільшенню інформації, наявної у будь-який час, а отже – інтенсифікації знань у народному господарстві. Суттєвою відмінністю між двома відповідними домінуючими технологіями є, очевидно, те, що інтенсифікація основного капіталу – це передусім процес, у якому відбувається заміщення людської фізичної сили. Інтенсифікація знань є, здається, скоріше процесом, у якому людська здатність до інновацій відіграє комплементарну роль, що підсилює саму себе. Зростаюче значення інформаційних і комунікаційних технологій і зумовлений ними розвиток виробництва, що ґрунтується на знаннях, розглядаються у провідних промислових країнах загалом як важливі фактори, що могли б забезпечити очікувані ефекти зростання нової економіки. Структурна зміна у напрямі створення наукомісткого суспільства не обов’язково відкидає випробувані економічні закономірності, як це іноді дещо передчасно стверджувалося наприкінці останнього економічного циклу. Але у довгостроковій перспективі вищий, ніж у минулому, темп зростання, зумовлений проникненням інформаційних і комунікаційних технологій, перебуває цілком у межах реального уявлення. За стабільно вищого загальноекономічного зростання могли б швидше, ніж у минулому, збільшуватися також доходи й зайнятість, причому це не повинно б мати інфляційних наслідків. Саме тому, починаючи із кінця 90-х років минулого століття, тема нової економіки стала домінунуючою. У США, провідній промисловій країні, нова економіка є реальністю. Зокрема, із середини 90-х років ХХ ст. тут спостерігається значне зростання продуктивності праці. Навіть невтішний розвиток економіки після кризи 2008- 2009 років не може суттєво похитнути цього результату. Хоча зростання суспільного продукту протягом 2008 року та в після кризовий період припинилося, однак зростання продуктивності праці є у даний час вищим, ніж за подібної кон’юнктурної ситуації на початку 90-х років. До того ж, ринки акцій, незважаючи на різке зниження курсу, зокрема на високотехнологічні акції, протягом останніх років утримуються на рівні втричі вищому, ніж на початку 90-х років. Якщо рівень курсу залишається таким самим, то ринки акцій передбачають суттєво вище зростання продуктивності, ніж воно було в минулому. Водночас залишається питання, чи за швидким зростанням продуктивності, яке спостерігається у США із середини 90-х років, справді приховується фундаментальна структурна зміна і чи не могли тут відіграти важливу роль якісь інші фактори, наприклад, суто статистичні феномени чи компоненти циклічності. Так само слід запитати, наскільки має зростати протягом тривалого часу продуктивність у народному господарстві, щоб виправдати фундаментально вище котирування акцій. Постає питання, яке ж зростання продуктивності можна розглядати як тривалий темп зростання народного господарства? Вищий темп зростання продуктивності міг би бути, наприклад, результатом збільшення інвестицій в основний капітал, яких слід було б очікувати саме у новій економіці як результат всеохопної модернізації основного капіталу в напрямі використання інформаційних і комунікаційних технологій. І навпаки, помітне збільшення продуктивності капіталу може бути безпосереднім наслідком подовження робочого часу чи експансії зайнятості. Однак ані зростання пропозиції праці, ані збільшення квоти інвестицій не можуть утримуватися тривалий час. Якщо нова економіка справді породжує вищий, ніж у минулому, темп зростання, то відповідно має спостерігатися і вищий, ніж раніше, темп технічного прогресу. Безсумнівно вплив на економічне зростання і структуру світової економіки надає використання передових інформаційних технологій та науково-технічний прогрес, а саме, його темп, оскільки тільки вищий, ніж у минулому, темп технічного прогресу може вважатися тривало стабільним темпом зростання народного господарства. Класичний економічний аналіз виходить з того, що в міру збільшення маси використовуваного капіталу норма прибутку знижується і її стійке зростання можливе тільки за рахунок впровадження нових технологій (Р. Солоу). Він приводить до зміни технологічних систем, а зрушення в них викликають підвищення сукупної продуктивності. Це виражається формулою Y = AF (KL), де А - технологічний рівень виробництва. Водночас в емпіричних дослідженнях неможливо безпосередньо спостерігати темпи науково-технічного прогресу, їх завжди можна виміряти тільки як залишкову величину, яку отримують як різницю між темпом зміни продуктивності праці і зваженим темпом зміни накопичення капіталу. Інформаційні технології впливають на економічне зростання кількома шляхами: поліпшення інформаційних технологій дозволяє національному господарству збільшити випуск продукції при тому ж рівні витрат за рахунок збільшення продуктивності факторів виробництва; інформаційні технології сприяють господарському зростанню через виробництво нових товарів з більш високою доданою вартістю і більш високою еластичністю до доходів; посилюється вплив на економічне зростання науково-технічного та освітньо-кваліфікаційного потенціалів. Сьогодні нововведення і пов'язані з ним процеси управління та підвищення якості робочої сили забезпечують вирішальний внесок в економічне зростання; наука і технологія життєво важливі для продуктивності і роблять внесок у добробут суспільства. Наприклад, випуск однієї тонни сталі в комп'ютеризованому виробництві вимагає в 12 разів менше зусиль, ніж на початку 80-х років; НТП призводить до великих змін у предметах праці. Серед них величезну роль відіграють різні види синтетичної сировини, які володіють заданими властивостями, не існуючими в природних матеріалах. Вони вимагають значно менше затрат праці на обробку. Тому сучасний етап НТП знижує роль природних матеріалів в економічному розвитку та послаблює залежність обробної промисловості від мінеральної сировини; під впливом НТП відбуваються зміни у засобах праці. В останні десятиліття вони пов'язані з розвитком мікроелектроніки, робототехніки, інформатики та біотехнології. Інформаційні технології дозволяють механізувати сферу послуг. Використання електронної техніки в комплексі з верстатами і роботами призвело до створення гнучких виробничих систем, в яких всі операції з механічної обробки вироби виконуються послідовно і безперервно. Гнучкі виробничі системи значно розширюють можливості автоматизації, вони здатні швидко перебудовуватися на випуск нових моделей виробів, включаючи дрібносерійне виробництво. Їх застосування значно збільшує продуктивність праці в результаті підвищення коефіцієнта використання устаткування та скорочення витрат часу на допоміжні операції. Вплив НДДКР на економічний розвиток багато в чому визначається взаємозв'язком між науковими дослідженнями і виробництвом. Протягом тривалого часу наука і економіка розвивалися незалежно один від одного. Навіть у XVIII ст. безпосередні виробники більшою мірою спиралися на практичні навички, досвід, традиції. Незважаючи на значні досягнення, учених в більшій мірі цікавили природні явища та філософські побудови, взаємодії між наукою і використання цих досягнень технологіями були вкрай слабкими. Тільки в XIX ст. став створюватися реальний зв'язок між наукою і виробництвом, коли цілеспрямовано почали працювати дослідники, створюватися лабораторії, які використовували наукові розробки в комерційних цілях. Початок цієї тенденції було покладено в 1878 р., коли «Белл телефоун кампанії» заснувала першу промислову лабораторію в США. Масштаби і концентрація світових НДДКР. Науково-технічний прогрес, технічні переваги залежать від коштів, що виділяються на НДДКР, і масштабів їхнього поширення і використання. Витрати на НДДКР у світовому господарстві швидко росли, випереджаючи темпи приросту ВМП і капіталовкладень. Частка витрат на наукові дослідження в ВМП тільки за 1980- 1990 рр.. піднялася з 1,85 до 2,55%, а витрати на одного дослідника та інженера зросли в 1,6 рази. У сучасний період витрати на розвиток виробничих знань перевищують капіталовкладення в активні елементи основного капіталу в багатьох провідних компаніях. Розподіл коштів і дослідників в світі нерівномірно. Основна частка витрат на НДДКР (95%) припадає на промислово розвинені країни (у 1980-ті роки - 94-96%). Великий розрив спостерігається в обсязі коштів, що припадають на одного дослідника та інженера, зайнятих у НДДКР в західних країнах і країнах, що розвиваються, - майже в 4 рази. Подібні розбіжності характерні не тільки для основних підсистем світового господарства, а й усередині них, серед національних господарств. Сім найбільших країн зосереджують понад 90% витрат на наукові дослідження та розробки в країнах ОЕСР (США - 40%). Розвиток НДДКР тісно пов'язане з розвитком вищої освіти, з наявністю високо кваліфікованої робочої сили. Абсолютна більшість результатів наукових досліджень зосереджено в руках великих компаній. У США 10 компаній зосереджують 24,5%, 50 компаній - 49,4% і 100 фірм - 58% витрат на НДДКР. У малих промислових країнах рівень концентрації наукових і конструкторських робіт ще вищий (у Швейцарії на три компанії припадає 80% НДДКР). Широкомасштабні наукові дослідження ведуть великі компанії. За оцінками, всього 700 компаній контролюють більшу частину передових науково-технічних розробок у світі. Концентрація НДДКР в передових в економічному відношенні країнах призвела до того, що багато інших країн залишилися на периферії цієї сфери і наукового прогресу. Поширення науково-технічних знань є важливим питанням економічного зростання виробництва. Вважається, що якщо країни мають доступ до однакової технології, то темпи зростання будуть вирівнюватися між ними. Поширення НТП теоретично має загальний характер. Воно здійснюється через зовнішню торгівлю готовою продукцією, закупівлі патентів, ліцензій, рух прямих капіталовкладень, передачу невловимих знань (ноу-хау). Переклад невловимих знань включає нові дослідницькі вміння, технічні та організаційні можливості. Але технологія не передається, а продається як фізичний товар. Поширення і застосування науково-технічних розробок обумовлюється такими ж факторами, як і розвиток НДДКР. Їх використання вимагає досить розвинених адаптаційних можливостей, наявності ефективних механізмів передачі ноу-хау. Впровадження нової технології вимагає істотних витрат - від 20 до 60% вартості проекту в залежності від господарської спеціалізації приймаючої компанії. Не дивно, що обмін здійснюється між провідними розвиненими країнами, а саме США і Японією, ФРН, Францією, Британією. Нерівномірність розвитку НДДКР в різних підсистемах та групах країн неоднаково впливає на економічне зростання. За оцінками експертів, збільшення обсягу НДДКР на 1% в семи провідних країнах збільшувало загальну факторну продуктивність на 0,23%. У п'ятнадцяти малих країнах відзначався менший ефект від збільшення НДДКР: приріст науково-дослідних робіт на 1% викликав приріст загальної продуктивності на 0,08%. Вплив НДДКР і науково-технічного прогресу в цілому на світовий економічний розвиток залежить від комплексу умов. Перш за все, велику роль відіграє спрямованість НТП, що вкрай важливо з точки зору перспектив впливу НТП на економічне зростання. Різні галузі виробництва по-різному впливають на зростання, деякі з них виступають його локомотивами, маючи сильний мультиплікативний ефект. Найбільший вплив на темпи економічного зростання і економічний розвиток НТП робить тоді, коли він сильніше за все впливає на розширення ринку і структуру господарства. Серед найбільш яскравих прикладів такого впливу можна назвати широке запровадження в споживання електрики, в таких товарах тривалого користування, як автомобіль, телевізор, електротовари, які стимулювали інші галузі. Так, масове виробництво автомобілів стимулювало збільшення виробництва в 70 галузях. В останні десятиліття НТП в основному виявляється в так званих функціональних зрушеннях всередині сформованої галузевої та виробничої структури (виняток - виробництво переносних телефонів, персональних комп'ютерів). На ринках переважають не нові товари, а поліпшені, не нові технології, а існуючі вироби, раціоналізовані на базі нововведень. Проведені обстеження показують, що 8% продукції, яка з'явилася в кінці 1970-х років на світових ринках, були принципово нові за своїми властивостями і 12% - нові за технологією виготовлення. Інша, основна частина товарів була поліпшена на основі псевдоновацій, що позначилося на зміні галузевої і виробничої структури та структури особистого споживання, але не в таких масштабах, як у 50-60-і роки. На фазі кризи довгої хвилі Кондратьєва переважає поліпшення старої техніки і технології. |