Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
3. Основні підходи до концептуалізації «нової економіки». «Нова економіка» як економіка знань Існують різні наукові концепції щодо пояснення природи, причин, факторів, механізмів формування нової економіки, розроблені різними економічними школами. В результаті сформувався значний масив теорій, які аналізують зміни у структурі та характері виробництва та суспільні перетворення з різних точок зору. Більш детальне вивчення цих теорій дає можливість виокремити три шляхи концептуалізації нової економіки: 1. Зрушення від промисловості до сервісного сектору економіки. 2. Трансформація виробничих систем від масового виробництва до гнучкої спеціалізації внаслідок технологічного розвитку (постфордизм); 3. Економіка знань (економіка-на-знаннях). Зрушення від промисловості до сервісного сектору економіки. «Третинний сектор» охоплює сферу послуг, значимість якої зростає. З розвитком суспільства відбувається рух від переважання сільськогосподарського виробництва та видобувної промисловості до домінування переробної промисловості і, нарешті, до провідної ролі сектору послуг. Відбувається формування суспільства, яке базується на виробництві послуг та інформації з домінуючими видами занять – освіта, охорона здоров’я, мистецтво, забезпечення різних видів рекреаційної діяльності. Трансформація виробничих систем від масового виробництва до гнучкої спеціалізації внаслідок технологічного розвитку (постфордизм). Постфордизмом названа домінуюча система економічного виробництва, споживання та інших соціально-економічних явищ, що з’явилась у найбільш розвинутих країнах світу у кінці ХХ ст. Постфордизм протиставляється фордизму - системі масового виробництва стандартизованих товарів на збірних конвеєрах з використанням некваліфікованих або напівкваліфікованих робітників, зайнятих простими операціями і об’єднаних на великих підприємствах, які, в свою чергу, формують великі регіональні промислові осередки. Фордизм сформувався на автомобільних заводах Генрі Форда, на честь якого і здобув назву. На початку 1970-х рр. система фордизму почала давати збої. Вся фордистська система базувалась на відносній замкнутості національної економіки, в межах якої підтримувався збалансований зв'язок між виробництвом та споживанням. Глобалізація виробництва і зростання світової торгівлі порушили національний баланс. Постфордизм з’являється з середини 1980-х рр. Його найбільш характерною рисою є більш гнучкі методи виробництва, що виявляються у виробництві різноманітних товарів невеликими партіями з використанням багатоцільового обладнання з програмним забезпеченням, кваліфікованої праці, формуванні міжфірмових зв’язків у формі субконтрактів, стратегічних альянсів, точно-в-час виробництва, запровадженні тісних взаємозв’язків між стадіями виробництва продукту, появою невеликих спеціалізованих (дрібносерійних) підприємств для сегментованих ринків. Економіка знань (економіка-на-знаннях). У кінці ХХ ст. перед національними економіками всього світу постали нові економічні виклики і водночас з’явились нові можливості, пов’язані з інтенсифікацією та трансформацією процесів створення, поширення та використання знань. Це привело не тільки до значних змін технологічних процесів, а й до появи нових інституцій, організаційних та територіальних форм виробництва, а відтак – до формування нових наукових теорій. Знання стало розглядатись як третій (поряд із працею і капіталом) чинник виробництва. З’явилося нове поняття - «економіка знань». Зокрема, Б. Лундвал зазначає: «Найбільш суттєвим ресурсом в сучасній економіці є знання і, відповідно – найважливішим процесом пізнання». Економіка знань (knowledge-based economy) – це економіка, що безпосередньо ґрунтується на створенні, поширенні та використанні знань та інформації. Рушiйною силою економіки знань виступають інновації, а джерелом - знання, освіта, наука. Тому вона потребує суттєвого зростання кількості і якості працівників інтелектуальної праці, широкого впровадження комунікаційних технологій, інноваційного продукту, що породжує постійні еволюційні та трансформаційні зміни, підвищення здатності усіх суб’єктів господарювання до нових умов існування. Як відомо, 90% усіх інновацій виникло в останні тридцять років і це супроводжувалось загостренням конкуренції та необхідністю заміни швидко застаріваючих технологій, професій, галузей, ринків, інформаційного продукту. Наприклад, тільки мобільний зв’язок та Інтернет за останні десять років набули такого розповсюдження, що породили принципово нові можливості і тренди в багатьох сферах життєдіяльності, необхідність переважного зростання рівня інвестицій в знання, освіту, технології, інновації порівняно з основними фондами. В ієрархії трудових відносин перше місце поступово займає інтелектуальна творча праця, як головний чинник економічного і соціального зростання. Економіка знань набуває певних особливостей свого існування: дискретністю знань як продукту та їх доступності до кожної фізичної і юридичної особи; інформаційною природою продукту; панування менталітету у більшості населення до безперервного підвищення здібностей й професіоналізму – найефективнішого ресурсу розвитку економіки. Становлення економіки знань потребує пришвидшеного створення в країні національної інноваційної системи як основи забезпечення стратегії пріоритету інтелектуальної праці, інтелектуального капіталу і інтелектуальної власності. Економіка знань має перспективу перетворення у національну ідею, яка об’єднає усіх громадян країни з метою найскорішого формування нової економіки й суспільства, що будуть спроможні забезпечити цивілізаційний рівень добробуту населення. Потреби у знаннях людина задовольняє усе життя, тому процес освіти стає безперервним. Економіка повинна також здійснювати розвинуте, інтенсивне відтворення знань, ідей та умінь як особливого продукту, споживання якого дає імпульс до появи інновацій, раціональних пропозицій по удосконаленню суспільного виробництва, підвищення його якості й результативності. В умовах нової економіки найбільш ефективними виступають витрати на придбання та виробництво знань як суспільного блага, на розвиток здатності їх використання, відтворення, передачі, а також створення нових знань. Концепція економіки знань є продуктивною як теоретично, так і емпірично. Можна безпомилково прогнозувати пожвавлення досліджень економіки-на-знаннях різними науковими напрямками, наприклад, суспільною географією, яка здатна забезпечити просторовий аналіз як сектору, що продукує знання, так і галузей, що користуються його результатами. Всі викладені вище концепції, теорії та їх групи живляться з одного джерела, а саме тих кардинальних змін, що відбулись в економічному розвитку розвинутих країн та вплинули на функціонування всього світового господарства та кожної окремо взятої країни. 4. Порівняння «старої» (традиційної) та «нової економіки». Суперечності, система переваг та загроз «нової економіки» Сучасний етап НТР і глобалізація перетворилися на вирішальний фактор суспільно-економічного прогресу. Однією з визначальних характеристик сучасного цивілізаційного розвитку є перехід від «старої» (традиційної) економіки до «нової економіки», становлення нового технологічного способу виробництва, що ґрунтується на інформаційно-комунікаційних технологіях. Його розвиток охоплює такі суттєві техніко-технологічні відкриття та впровадження: виробництво напівпровідників, мікропроцесорів у мікроелектроніці, мікрокомп'ютерів, операційних систем для мікрокомп'ютерів і засобів візуалізації, лазерної техніки, оптико-волоконних технологій, роботобудування, створення електронної комунікаційної системи Інтернет (єдиного світового інформаційного простору), розвиток інформаційних технологій та комунікаційної інфраструктури (системи передач) тощо. До галузі інформаційних технологій відносять також генну інженерію, біотехнології, ракетно-космічну техніку. Процес переходу до наукомістких складних технологій (інформаційних, ресурсозберігаючих, біотехнологічних і ін.) отримав назву деіндустріалізації. Традиційні фактори виробництва втрачають свою значимість, натомість вирішальним елементом суспільного багатства стає людський фактор, а новим виробничим ресурсом - знання та інформація. Науковці підкреслюють, що сучасна економіка - це головним чином виробництво і використання інформації з метою зробити всі інші форми виробництва ефективнішими і тим самим створити більше матеріального багатства, найбільш вагомим фактором якого є знання. Провідна роль знання та інформації як нового виробничого фактора зумовлює: їх проникнення в індустріальні технології та традиційні сфери виробництва, що підвищує ефективність функціонування; перетворення "третинного'' сектору (сфери послуг: науки, освіти, культури та ін.) на визначальний; переростання людини економічної (homo economicus) у людину творчу (homo creator) як вільну індивідуальність; становлення якісно нового інноваційного типу розвитку, що поєднує індустріальні та інформаційні технології. Рівень інформатизації суспільства характеризують такі показники, як: 1) забезпеченість засобами інформатики та зв'язку; 2) рівень передачі та обробки інформації; 3) рівень освіти і кваліфікації робочої сили; 4) розвиток науки і НДДКР; 5) інвестування науки; 6) розвиток галузей, що базуються на науковій та інформаційній забезпеченості. Обсяги НДДКР в економічно розвинених країнах світу коливаються у межах до 3 % від ВВП, або 240-892 дол. США на особу. Частка витрат корпорацій наближається до 70 % в обсягах національних НДДКР. Швидке поширення інформаційних технологій спонукає багатьох економістів до перегляду уявлень про базові засади функціонування економіки. Нині чітко простежується намагання розмежувати ознаки старої економіки (економіки індустріальної та постіндустріальної цивілізації) та нової економіки як економіки інформаційної ери. Використовуючи системний підхід, можна визначити відмінність між умовно «старою» та «новою» економіками наступним чином. «Стара» (традиційна) економіка характеризується великими підприємствами с малорухомою структурою, потужність яких визначалась капіталом, що контролюється. На даний час відбувається все більший зсув в сторону економіки знань, де створення та поширення знань стає засобом контролю. Організації нового типу є більш гнучкими, вони динамічно розвиваються і вимагають для свого розвитку значно менше таких факторів виробництва, як земля, капітал, праця (орієнтація іде на «якість», а не на «кількість»). Саме кваліфікація робочої сили являється визначним фактором «нової економіки». Таблиця 1 демонструє абсолютний контраст між основними рисами «старої» (традиційної) та «нової економіки». Наведені відмінності відображають загальний концептуальний погляд на ті риси економіки, яка постала завдяки інформаційній революції. Таблиця 1 Порівняння «старої» (традиційної) і «нової» економіки «Стара» (традиційна) економіка Індикатори «Нова економіка» Стабільні Ринки Динамічні Національний Масштаб конкуренції Глобальний Ієрархічна Організаційна форма Мережева Масове виробництво Система виробництва Гнучке виробництво Капітал / праця Ключовий фактор виробництва Інновації / ідеї Механізація Ключовий фактор розвитку технологій Діджиталізація Економія на масштабі Конкурентні переваги Інновація / якість «Сам за себе» Відносини між фірмами Співробітництво Специфічні щодо праці Навики Широкі та змінні Організована людина Робоча сила Підприємець Захищена Природа зайнятості Ризикова Перехід від «старої» (традиційної) до «нової» економіки виявляється у проникненні інформаційних благ практично у всі галузі економіки, причому це стосується як затрат, так і випуску продукції. Таким чином, нову економіку можна визначити як економіку, що характеризується виготовленням, обробкою і поширенням інформації. На противагу старій економіці, в якій виготовляються передусім матеріальні промислові блага, продукція нової економіки має переважно нематеріальну природу. Нову економіку прийнято ставити в синонімічний ряд із інформаційно. економікою, економікою, що базується на знаннях, віртуальною чи невагомою економіками, в той час, як термінами «Інтернет-економіка» чи «e-economy» (електронна економіка), позначають лише окремі сфери нової економіки. Категорії старої та нової економік слід розуміти як ідеальні типи, які неможливо спостерігати в реальності ізольовано один від одного. У високорозвинених народних господарствах матеріальні і нематеріальні економічні бгала нерозривно переплітаються. Перехід до нової економіки пов'язаний зі зміною структури секторів народного господарства, причому набувають ваги ті галузі, які особливо інтенсивно використовують нові інформаційні та комунікаційні технології. Але той, хто інтерпретує нову економіку як суто специфічно секторне явище, без сумніву, применшує її значення. У традиційних економічних сферах інформаційні блага стають дедалі важливішим фактором втрат, зростає вміст інформації у кінцевих продуктах. Ручна праця і фактори фізичних затрат всюди втрачають своє значення, в той час як більш важливими стають нематеріальні фактори. Отже, при переході до нової економіки йдеться, насамперед, не про витіснення старих галузей новими, а про витіснення традиційних продуктів інформаційно інтенсивними продуктами, які хоч і виявлятимуться в різних галузях з різною силою, але врешті-решт охоплять усі сфери економіки. У процесі цієї структурної зміни відбувається глибокий перелом в економіці, але не в економічній теорії. Як слушно зазначили економісти Шапіто і Варіан, «Технології змінюються. Економічні закони – ні» [37]. Водночас, важко говорити лише про виключні переваги, які несе в собі нова економіка. Як і будь-яке системне явище, нова економіка містить як ряд позитивних, так і негативних моментів. Підсумуємо переваги нової економіки: розвиток знань та інформації у системі виробництва; технологічні зрушення, які уможливлюють переведення значної кількості ручної праці не просто у машинний режим, а у режим загальної керованості технологічними процесами завдяки програмному забезпеченню; пришвидшення темпів зростання продуктивності праці; розвиток нових галузей економіки: виробництво комп'ютерів, Інтернет- економіка, електронна економіка тощо; швидке поширенням нових винаходів і зростання доступу до нових знань у сфері конкуренції; перманентна потреба в інноваціях внутрішньо "підігріває" інвестиції у нові технологічні сфери та дослідження; глобалізація мереж та глобальна інформатизація, що об’єднує бізнес- діяльність усіх країн світу; зайнятість стає гнучкою, а не постійно триваючою. Суб'єкти ринку праці автоматично можуть ставати бізнес-партнерами, а межі між працівником і підприємцем-партнером стають дедалі умовнішими; значення висококваліфікованих кадрів різко зростає. Вимога щодо постійного самонавчання стає провідною; ієрархічні моделі управління замінюються гнучкими функціональними моделями; доходи, створені в рамках нової економіки, в міру свого зростання починають формувати додаткові імпульси для розвитку "старої" економіки, оскільки остання продовжує забезпечувати надання матеріальних послуг, (виробляти машини, автомобілі, устаткування і т.д.). дилема між споживанням та заощадженнями як основою інвестиційного розвитку може бути легко подолана завдяки розвитку фінансового сектору. Це означає, що швидке зростання ВВП можливе навіть за зниження рівня національних заощаджень. Головне, щоб інновації знаходили можливості для фінансування. Глобальна фінансова інтеграція тут відіграє провідну роль. Разом з цим, слід вказати на недоліки, якіприховує у собі нова економіка: зростання значення сфери послуг призводить до пришвидшення коливань ділового циклу; динаміка ВВП стає погано прогнозованою в силу неможливості спрогнозувати інтенсивність потоку інновацій та швидкість перетворення винаходів та відкриттів у ринковий продукт; інноваційний продукт передбачає значну складову доданої вартості, сформованої за рахунок наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт, яку важко визначити; успіх на ринку дедалі більше визначається доступом до нових знань, які швидко старіють; життєвий цикл продукції нової економіки, як правило, є досить коротким; товари швидко втрачають ринкову ціну, оскільки швидко з'являється більш сучасний аналог або ж принципово відмінний товар-субститут; наперед важко визначити корисність продукції нової економіки, завдяки чому її маркетингові характеристики можуть бути досить умовними; традиційний обернений характер між інфляцією та безробіттям втрачає сенс, оскільки економіка стає більш гнучкою завдяки відходу від масового виробництва, послаблюється роль централізованого встановлення зарплат завдяки заміні організованої праці підприємницькими зв'язками типу мережі; діяльність у новій економіці супроводжується значними ризиками (важко визначити наперед найбільш ефективний напрям технологічного розвитку та спрогнозувати сприйняття ринком інноваційних проектів, ); у структурі активів компаній нової економіки домінують невідчутні активи (мережі, програмне забезпечення, бази даних, винаходи, патенти, ліцензії тощо), внаслідок чого ускладнюється оцінка вартості майна фірми на фондовому ринку. Із суто специфічно секторної точки зору, нова економіка все ще досі невелика. Наприклад, якщо брати до уваги лише ті галузі, що виробляють і реалізовують прилади й устаткування інформаційних і комунікаційних технологій чи пропонують комунікаційні послуги, то у Німеччині їхня частка у ВВП становить близько 6 %, і в них зайнято лише 3 % від всієї робочої сили, що становить близько 1,2 мільйона чоловік (табл. 2). Якщо ж під структурною зміною розуміти виробничо-технічну зміну, яка полягає у проникненні інформаційних благ практично у всі галузі економіки, то можна дійти до висновку, що ми вже давно перебуваємо в епосі нової економіки. Так, важко уявити собі будь-яку сферу чи робоче місце без застосування сучасних ІТ-технологій, і експерти оптимістично зазначають, що цей розвиток ще далекий від свого завершення [34]. Таблиця 2 |