Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Тема 3. Процеси глобалізації в інформаційній економіці 1. Глобальна економіка: суть, особливості прояву та ознаки. ТНК та їх роль у глобальній економіці. 2. Позитивні та негативні наслідки глобалізації економіки. 3. Регіоналізація глобальної економіки та новітній міжнародний поділ праці. 4. Конкурентоспроможність в глобальній економіці. Індекс глобальної конкурентоспроможності. 5. Економічні аспекти глобальних проблем за умов нової економіки. 1. Глобальна економіка: суть, особливості прояву та ознаки. ТНК та їх роль у глобальній економіці На початку 70-х років XX ст. світова економіка під впливом техніко- економічних, політико-силових та соціально-психологічних чинників стала набувати рис єдиного самозабезпечуваного організму, який дістав назву «глобалізація». Поняття «глобалізація» увійшло в науковий оборот як відображення фундаментальних перетворень сучасної світової економіки, обумовлених посиленням дії загально-цивілізаційних законів і закономірностей, що охоплюють всі сфери громадського життя і формуючу постіндустріальну світову цивілізацію. Глобалізація – це всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей. Глобалізація – це безпрецедентне розширення і посилення взаємовпливу різних сфер суспільного життя в масштабах всієї планети. Вона охоплює практично усі сфери. Новим для сучасних процесів глобалізації є розповсюдження соціальних взаємозв’язків на різні сфери діяльності, а також інтенсифікація тенденцій до встановлення цих зв’язків через багаточисленні мережі сучасних комунікацій і нових інформаційних технологій. Відбулася радикальна зміна засобів ділового спілкування. Цьому сприяє комп’ютеризація, системи електронних рахунків і карт, супутниковий, оптико-волоконний зв'язок, що дозволяють споживачеві здійснити вибір, брати участь в кастомізації, фактично здійснювати і індивідуальні замовлення виробникові. Отже, важливою особливість взаємовідносин споживача та виробника у глобальній економіці є взаємозалежність та безперервна взаємодія за допомогою інформаційних технологій. Характерною особливістю глобалізації є те, що фінанси, телекомунікації, засоби масової інформації перетворюються на провідні сектори економіки. Саме вони утворюють глобальні сектори економіки. Глобальна економіка - нова історична реальність, у якій процеси нагромадження капіталу відбуваються в усьому світі. Окрім цього, глобалізація сприяє зміні ролі національних і міжнародних економічних відносин. До ХХ століття національні економіки визначали характер, форми міжнародних відносин, нав’язуючи іншим країнам та світовій спільноті способи господарського спілкування. Сьогодні міжнародні економічні відносини стають провідними, тоді як внутрішні відносини у країні пристосовуються до реалій глобальної економіки. Таким чином, глобальна економіка – це економіка, у якій національні економіки залежать від діяльності фінансових ринків, міжнародної торгівлі, транснаціонального виробництва, науки і технології та відповідних видів праці. У цілому, глобальну економіку можна визначити як економіку, чиї основні компоненти мають інституціональну, організаційну й технологічну здатність діяти цілісно. Метою глобалізації економіки є зростання обсягів виробництва, посилення стимулюючої конкуренції, зниження цін, підвищення продуктивності праці, що за рахунок глобальних комунікацій інтелектуалізує виробництво та споживання і сприяє прискоренню розвитку країн. В структурі глобальної економіки повинні бути перерозподільні механізми, за допомогою яких держави могли б регулювати екон. розвиток і розподіляти вироблені матеріальні цінності у суспільних інтересах. Провідну роль у глобальній економіці відіграють: транснаціональний капітал, банки, світові та регіональні угруповання країн, міжнародні організації, мегаполіси, офшори та окремі бізнесмени-транснаціоналісти. Кожний із цих елементів бере участь у глобальних економічних процесах. Особливості глобальної економіки: 1) Мобільність фінансового капіталу. Інвестори можуть переміщувати гроші через кордони без значних обмежень з боку національних урядів. Завдяки цьому в середині 70-х років і у зв’язку з появою ринку євровалют і введенням «змінного курсу долара» світова економіка стала поступово перетворюватись в транснаціональну. Вона створюється в основному потоками грошової маси, а не торгівлею товарами й послугами. 2) Глобальна мережа комунікацій. Вона була створена завдяки технологічним нововведенням, що дало можливість для мільярдів людей одночасно спостерігати події, що відбуваються в іншому місці планети. 90-ті роки означали початок ери глобальної інформатизації світової економіки. Саме завдяки інформаційним технологіям, що революціонізують способи нагромадження, передачі інформації, виникає нове просторове розміщення виробництва – наближення виробництва до ринків збуту; децентралізація прийняття рішень. Великі міські агломерації стають усе більшою мірою центрами послуг, ділової інформації. Завдяки комп’ютерним мережам люди усе більше воліють працювати в себе в домівках. Супермагістралі створюють новий інформаційний простір на глобальному рівні – «простір потоків». Це реальність ХХІ століття. 3) Зростаючий міжнародний поділ праці. Для розвинених країн сировинна економіка стала маргінальною: економіка стає усе менш матеріалоємною, а інформація як результат і як ресурс взагалі не вимагає ні сировини, ні енергії. Успішний розвиток «нових індустріальних країн» багато в чому визначається вибором «свого» місця та міжнародним поділом праці і пристосуванням до тих структурних змін, які відбуваються в світі. Ознаки глобальної економіки: головними суб’єктами конкуренції стають ТНК і ТНБ та їхні філії у багатьох країнах світу; регіональні угруповання країн посідають чільне місце у глобальному конкурентному середовищі; освоєння зарубіжного ринку стає основною метою процесу господарювання; поступова конвергенція національних економічних систем; посилення ролі держави як регулятора соціально-економічних процесів, що відбуваються всередині національної економіки, та організатора представництва місцевих товаровиробників на світових ринках; нерівномірність розміщення ТНК, а, отже, і матеріально-фінансових, організаційних, інформаційних ресурсів у розвинених та інших країнах; соціалізація економіки, яка передбачає у найрозвиненіших країнах світу виведення зі сфери впливу законів ринку багатьох напрямів соціальної сфери (освіта, медицина тощо), запровадження прогресивної шкали оподаткування особистих доходів; зростання різниці щодо рівнів економіки та добробуту населення між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Одним з основних джерел глобалізації є транснаціоналізація, у рамках якої значна частка виробництва, споживання, експорту, імпорту й доходу країни залежить від міжнародних центрів за межами даної держави. Провідна сила тут - транснаціональні компанії (ТНК). Приставка „транс-„ у їхній назві означає, що ТНК виробляють і продають товари й послуги за національні границі; вони поширюють ідеї, смаки, стандарти й технології по усьому світі; вони планують свої операції в глобальних масштабах, але при цьому зберігають свій національний характер. Транснаціональні корпорації – це гігантські монополії, які діють у світовому масштабі, контролюють значну частку світового виробництва товарів, послуг, процесу ціноутворення і привласнюють монопольно-високі прибутки. ТНК контролюють виробничі активи більш, ніж в одній країні. Загалом ТНК контролюють майже 1/3 світового ВВП, 1/2 промислового виробництва, 2/3 світової торгівлі і володіють 4/5 усіх ліцензій та патентів. Найбільші ТНК зосереджені в США, Японії, Великій Британії, Німеччині та Франції. За масштабами діяльності окремі ТНК можна порівняти з національними господарствами окремих країн за показником їхнього річного доходу: наприклад, «Дженерал Моторс» (США), «Форд Мотор» (США), «Уол- Март Сторз» (США), «Міцубіші» (Японія), «Дженерал електрик» (США) та ін. Дедалі зростає економічна і політична роль мегаполісів, які є місцем розміщення транснаціонального капіталу. Наприклад, місто Токіо виробляє вдвічі більше товарів та послуг, ніж ціла Бразилія; Чікаго – таку саму кількість товарів, як уся Мексика. На початку ХХ ст. транснаціональний капітал зосередився у 13 великих світових центрах. Характерні риси транснаціональних корпорацій: компанія має багато філій закордоном; вона діє у великій кількості країн світу; частка прибутку або інших доходів, отриманих за кордоном, висока щодо всіх доходів; її працівники, акціонери й менеджери походять з багатьох різних країн; її закордонні операції – це не тільки продаж, але й виробництво, дослідження, розробки. Виділяють два види міжнародних корпорацій. 1. Транснаціональні корпорації (ТНК) – це корпорації, які є національними по капіталу (тобто головна компанія належить одній країні) і міжнародними по сфері своєї діяльності (інвестиції здійснюються в багато країн світу). 2. Мультинаціональні корпорації (МНК) – це корпорації, які є міжнародними і по капіталу, і по сфері своєї діяльності (головна компанія належить капіталу декількох країн, інвестиції також здійснюються по усьому світі). Переважна більшість сучасних міжнародних корпорацій мають форму ТНК, хоча в сучасних умовах ці розходження поступово стираються. Невід'ємним елементом глобалізації капіталу є офшорні зони. Офшорні зони — це невеликі держави або території, що залучають чужоземні капітали через надання податкових чи інших пільг у здійсненні фінансово- кредитних операцій із чужоземними резидентами і чужоземній валюті Нині у світі існує понад 100 офшорних зон, серед яких найбільшою є Панама, де зареєстровано понад 330 тис. офшорних компаній. 2. Позитивні та негативні наслідки глобалізації економіки Глобалізація – це об’єктивний процес, який має як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивне значення глобалізації важко переоцінити: незмірно множаться можливості людства, більш повно враховуються всі сторони його життєдіяльності, створюються умови для гармонізації. Глобалізація світової економіки створює серйозну основу вирішення загальних проблем людства. До позитивних наслідків глобалізації можна віднести: Поглиблення спеціалізації й міжнародного поділу праці. Більш ефективно розподіляються ресурси, що сприяє підвищенню середнього рівня життя й розширенню життєвих перспектив населення. Економія на масштабах виробництва, що потенційно може привести до скорочення витрат і зниженню цін, а, отже, до стійкого економічного росту. Виграш від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони. Посилення конкуренції, що стимулює подальший розвиток нових технологій і поширення їх серед країн. Підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні й поширення передових технологій. Можливість мобілізації значного обсягу фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати більш широкий фінансовий інструментарій на більшій кількості ринків. Створює серйозну основу для рішення загальних проблем людства, у першу чергу, екологічних, що обумовлено об'єднанням зусиль світового співтовариства, консолідацією ресурсів, координацією дій у різних сферах. Як сподіваються багато фахівців, кінцевим результатом глобалізації повинно стати загальне підвищення добробуту у світі. Однак глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростання участі країн в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. До суперечливих і негативних сторін слід віднести: 1. Переваги глобалізації розподіляються нерівномірно. У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують переваги від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов’язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, які змінились не на їх користь. Це означає можливість відтоку капіталу і робочої сили з цих галузей, що послугує головною причиною для вживання адаптаційних заходів, пов’язаних з дуже великими витратами. В остаточному підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі. 2. Диференціація світу на країни, що виграли від глобалізації і які програли в результаті неї. Так або інакше, існують труднощі пристосування до викликів глобалізації для країн, що розвиваються, і для країн з перехідною економікою через відсутність у них таких засобів, які мають в своєму розпорядженні промислово розвинені країни (недосконалість національних правових, економічних, адміністративних систем і механізмів і т.д.). Це часто змушує країни з перехідною економікою приймати правила гри, які встановлюються більш сильними учасниками світового господарства. Зростаючий розрив в рівні добробуту багатих і бідних країн веде до витіснення останніх на узбіччя світового господарства, збільшення в них безробіття, зубожіння населення. Глобалізація в тому вигляді, в якому вона розгорталася в минулі роки, не лише не вирішила, але навіть загострила проблеми, що заважають справжній інтеграції цих країн в систему світогосподарських зв'язків. 3. Процеси глобалізації зменшують економічний суверенітет як атрибут влади національних держав і потенціал економічного регулювання відповідних національних урядів, що опиняються в зростаючій залежності від ТНК. Нинішні ТНК функціонують як автономні суб'єкти, які самі визначають стратегію і тактику своєї світогосподарської поведінки. В умовах глобалізації економіки держава не може настільки ж ефективно, як раніше, використовувати такий традиційний інструментарій макроекономічного регулювання, як: імпортні бар'єри і експортні субсидії, курс національної валюти і ставку рефінансування Центрального банку. ТНК і ТНБ при необхідності протиставляють подібним заходам свій потужний економічний потенціал і розгалужений механізм лобіювання своїх інтересів в різних країнах, що часто зводить нанівець очікуваний державою ефект від заходів, що робляться, а іноді обертаються навіть на шкоду даній країні. 4. Швидке перенесення економічних збоїв і фінансових криз з одних регіонів світу в інші, а при поєднанні ряду вагових негативних чинників - додання їм глобального характеру. Особливо це стосується міграції короткострокових спекулятивних капіталів на фінансових ринках. При цьому негативну роль відіграє електронізація обміну коштовними паперами через мережу Інтернет, який накладає певні "кліше" на поведінку світових фінансових брокерів і уніфікує їх поведінку в різних фінансових центрах. У результаті в передкризових умовах їх дії часто складаються в одному і тому ж негативному напрямі, додаючи "синергетичного" ефекту. 5. Розвинуті країни, які вступають в постіндустріальну еру, використали переваги глобалізації, скинувши в країни, що відстають, масове і екологічно шкідливе виробництво. По мірі того, як масове виробництво в індустріальному світі зменшується, його все більш віддають у так звані країни, що розвиваються. У даному контексті багато вчених відзначають глибоке протиріччя між об'єктивністю процесів глобалізації і самокорисливою політикою глобалізації розвинених країн, перш за все, США. 6. Формування глобальної економіки і глобального ринку зумовлює ліквідацію національної економіки, державного суверенітету, позбавляє народи права розпоряджатися власними ресурсами (корисними копалинами, землею, водними ресурсами тощо). 7. Глобалізація стала живильним середовищем для різкого прискорення поширення трансграничної злочинності. Так, глобалізація товарних ринків особливо інтенсивно протікає на нелегальних ринках зброї і особливо такого соціально шкідливого продукту, як наркотики. Оборот наркоіндустрії вже відповідає приблизно 8% світової торгівлі. 8. Загроза деіндустріалізацїя економіки, тобто істотне падіння значення обробної промисловості в економіці країни, оскільки глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях. Насправді, однак, цей процес не є наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Отже, глобалізація економіки за умов становлення інформаційної економіки – явище складне, суперечливе, яке не виключає власного економічного обличчя кожної локальної цивілізації, кожної країни. Ця тенденція суперечлива, вона не усуває прірву між багатими та бідними, авангардними та відсталими цивілізаціями та народами, але створює деякі передумови для зменшення розриву в перспективі, при зміні нині переважаючої моделі глобалізації в інтересах ТНК та західних цивілізацій. 3. Регіоналізація глобальної економіки та новітній міжнародний поділ праці За сучасних умов глобалізації економіки жодна з держав світу не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від зовнішніх процесів. Країни та їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній сферах. Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних організаціях (ООН, МВФ, СОТ та ін.), створюють міждержавні регіональні об’єднання — економічні (наприклад, ЄС), військово-політичні (НАТО) тощо. |