Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Регіоналізація глобальної економіки – це утворення економічних інтеграційних угрупувань в межах окремих регіонів з метою підвищення ефективності економіки країн шляхом уніфікації законодавства, ліквідації адміністративних обмежень на переміщення товарів, капіталів та робочої сили, а також повного використання факторів виробництва. Для формування глобального конкурентного середовища на макрорівні характерним є інтенсивне створення регіональних економічних блоків – транснаціональних альянсів: 1) Європейське конкурентне середовище; 2) Північно-американське конкурентне середовище; 3) Латино-американське конкурентне середовище; 4) Азіатсько-тихоокеанське конкурентне середовище; 5) Африканське конкурентне середовище. Найпотужнішим із них є Європейський Союз, який виходить на якісно новий етап економічної інтеграції, пов'язаний із функціонуванням Монетарного союзу. Оскільки держави сучасного світу розрізняються по масштабах і рівню соціально-економічного розвитку, можна припустити, що результати впливу глобалізації на окремі країни й групи країн не однакові. Більше того, у великих країнах тенденція глобалізації викликає неоднакові наслідки в різних регіонах. Разом із процесом глобалізації економіки на планетарному рівні спостерігається інтернаціоналізація суспільних зв'язків на регіональному рівні, що одержала назву "регіоналізації". Регіоналізація виражається в зближенні групи близько розташованих країн з можливим їхнім об'єднанням в окрему групу. З одного боку, глобалізація та регіоналізація – це дві суперечливі, різні тенденції за напрямами та характером дії та практичними наслідками, а, з іншого боку, – консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи перш за все спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами об’єднання та ефективно реалізовувати широкий спектр стратегічних інтересів. Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобальної економіки. З одногу боку, зняття перешкод під час руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі, а з іншого – позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Можна виділити дві взаємозалежні форми регіоналізації: 1) внутрішньодержавну (процес формування внутрішньодержавних регіонів, коли відбувається об'єднання суб'єктів усередині державної території); 2) міжнародну (територіальна система управління; транскордонне співробітництво; воєнні, екологічні аспекти безпеки; залучення міжнародних ресурсів для регіональних програм; економічне й гуманітарне співробітництво). Наріжним каменем світового господарства є міжнародний поділ праці. Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певних видів товарів та послуг з метою реалізації їх на світовому ринку. Такий поділ є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні, яка лежить в основі різних форм обміну її результатами між країнами. Вона проявляється у взаємовигідній спеціалізації виробництва окремих країн на певних видах продукції, якою вони обмінюються. Теоретичною основою міжнародного поділу праці є обгрунтовані класиками політичної економії теорії абсолютних і відносних переваг. Вони базуються на ідеї про існування відмінностей між країнами в умовах виробництва. Відповідно, в кожній країні можна виробляти будь-які товари. Але затрати на виробництво будуть різними. Тому економічно доцільно зосередитись на виробництві тих товарів, витрати виробництва яких найнижчі. А товари з високими витратами виробництва не виробляти, а завозити з тих країн, де ці затрати низькі. Щоб мати можливість їх придбати, країні потрібно виробляти і постачати на світовий ринок свої товари з низькими витратами виробництва. На сучасному етапі стан продуктивних сил зумовлює такий поділ праці, що робить економічно неефективним, а часто просто неможливим забезпечення потреб кожної окремої країни за рахунок лише власного виробництва. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального розвитку економіки. Переваги міжнародного поділу праці полягають у наступному: одержання додаткового доходу в результаті виробництва і постачання на зовнішній ринок товарів з низькими витратами виробництва за рахунок різниці між цінами на світовому і внутрішньому ринках; економія внутрішніх витрат виробництва при відмові від виробництва товарів з високими затратами і використання дешевих імпортних товарів; спеціалізація і кооперація виробництва здійснюються на основі тісного зв'язку підприємств з урахуванням можливостей і потреб національних та світової економічних систем; забезпечується збалансований розвиток національних економік в безпосередньому зв'язку з світовим господарством; підвищується ступінь задоволення потреб виробництва і суспільства при зменшенні витрат; збільшуються можливість і реалістичність становлення багатосерійного виробництва; збільшується можливість підвищення якості продукції і технічного рівня виробництва; використовуються товарно-грошові відносини в якості фінансових важелів і стимулювання розвитку національних економік і світової господарської системи. Фактори, що прискорюють міжнародний поділ праці: науково-технічна революція; зростання масштабів виробництва. Фактори, які здійснюють найбільший вплив на міжнародний поділ праці: підвищення ефективності господарювання в результаті залучення великої кількості держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особливостями національної, расової та релігійної специфік; задача підтримки гармонії між людиною і природою, розповсюдження ультрасучасних технологій, здатних кардинально зменшити забруднення навколишнього середовища та потреби в невідтворюваних благах; глобальні технологічні зміни та становлення інформації як основного виробничого ресурсу. Україна з ряду причин серйозно відстала в сфері інформаційного й інноваційного розвитку. В сучасних умовах межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, що об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація виробництва не за кінцевим продуктом, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами. Саме зростання ролі подетальної та поопераційної спеціалізації підприємств різних країн виступає однією з найхарактерніших особливостей міжнародного поділу праці в сучасних умовах. Вихід міжнародного поділу праці за межі фірм, галузей і національних економік наочно втілюється у появі велетенських міжнародних науково- виробничо- збутових комплексів, що мають підприємства в різних країнах і на різних континентах. Прикладом може бути виробництво літаків серії "Боїнг", вузли та деталі для якого в сучасних умовах виробляються у понад 30 країнах світу. Організаційною формою таких міжнародних систем спеціалізації і кооперації виступають транснаціональні корпорації (ТНК). Окремі ланки таких комплексів створюються в країнах, де раніше не було промисловості. Як правило, їм залишаються "низові ланки" технологічних систем - видобуток і первинна переробка сировини, які характеризуються високою капіталомісткістю, відносною дешевизною продукції та великомасштабною екологічною шкодою. Часто в них розмішують також завершальні, збірні виробництва з високою питомою трудомісткістю продукції, але низьким вмістом складної або наукової праці. Це і є найхарактернішою особливістю міжнародного поділу праці на сучасному етапі. Такий поділ не усуває експлуатацію розвинутими країнами слаборозвинутих, але створює умови для індустріального розвитку останніх. Це підтверджує досвід так званих нових індустріальних країн, що досягли суттєвих успіхів в економічному розвитку саме завдяки участі у такому міжнародному поділі праці. Перетворення безпосередньо інтернаціонального виробництва у типову форму промислового бізнесу веде до істотних змін у сфері обігу - міжнародній торгівлі і валютно-фінансових відносинах. Стереотип міжнародного поділу праці з переважанням предметної спеціалізації, що реалізувався здебільшого через світову комерційну торгівлю, відходить у минуле. Йому на зміну приходить міжнародний поділ праці, що забезпечує інтернаціоналізацію виробництва і капіталу, тобто поділ переважно технологічного типу. Становленню такого поділу праці активно сприяють міграції факторів виробництва - капіталу і робочої сили. Отже, активний розвиток міжнародного поділу праці приводить до перебудови усього відтворювального процесу, примушує раціонально господарювати, досягати більшої конкурентноспроможності. Під тиском іноземної конкуренції в кожній країні відбувається структурна перебудова, посилюється впровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалюються методи господарювання. Місце та роль будь-якої країни у світовому господарстві, міжнародному поділі праці та в інтернаціоналізації господарського життя залежать від багатьох факторів, зокрема, таких: рівня і динаміки руху національної економіки; ступені відкритості національної економіки та залучення в міжнародному поділі праці; прогресивності і розвиненості зовнішньоекономічних зв'язків; уміння національної економіки адаптуватися до умов міжнародного господарського життя й одночасно впливати на них у бажаному напрямку. Слід зазначити, що Україна як складова частина колишнього Радянського Союзу, а нині як суверенна держава впливає недостатньо на міжнародний поділ праці і на інтеграційні процеси в міжнародному господарському житті, оскільки залишалася протягом значного періоду часу, власне кажучи, осторонь від головних світогосподарських процесів. У нових умовах, коли відкинуті чи нівельовані багато ідеологічних догм, а перехід до відкритої економіки став складовою частиною процесу переходу України до ринкової економіки, країна починає знімати багато перешкод, що заважали активному і масштабному її залученню в інтеграційні процеси. Однак хворобливі явища, якими супроводжується економічна та політична перебудова в Україні й в інших країнах на території колишнього СРСР (круте падіння виробництва, різке скорочення інвестицій, розрив виробничих зв'язків та ін.), ведуть до того, що роль України у світовій економіці й у міжнародному поділі праці не тільки не зростає, і зменшується. Для України першорядне значення мають створення нових ресурсозберігаючих технологій, розвиток екологічно чистої енергетики, вітчизняних інформаційних технологій, нових технологій для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, створення і впровадження нових матеріалів з високими конкурентоспроможними властивостями, а також передових технологій у машинобудуванні. 4. Конкурентоспроможність в глобальній економіці. Індекс глобальної конкурентоспроможності Структура глобальної економіки визначається динамікою конкуренції між економічними агентами і локальними утвореннями (країнами, регіонами, економічними областями), де розташовані самі агенти. Конкуренція організується на підставі факторів, специфічних для нової інформаційної економіки, усередині глобальної системи, що представляє мережу, побудовану на інформаційних технологіях. Конкурентоспроможність – це здатність певного об'єкта або суб'єкта перевершити конкурентів у певних заданих умовах. Фактори, що визначають форму й результат конкурентної боротьби: 1) Технологічні потужності. Дане визначення включає наукову базу виробничих і управлінських процесів, потенціал НДДКР, людські ресурси, необхідні для створення технологічних інновацій, адекватне використання нових технологій і ступінь їхнього поширення усередині всієї системи економічної взаємодії. Інакше кажучи, технологічні потужності – це не просто результат додавання різних елементів, а характеристика системи, що можна назвати "технологія-виробництво-суспільство". Мається на увазі взаємодоповнююче сполучення науки, технології, менеджменту й виробництва усередині єдиної структури, де для кожного рівня система освіти забезпечує необхідну кількість кваліфікованих людських ресурсів. Висока якість окремого елемента конкретної економічної одиниці (наприклад, сильна наукова база або стійкі виробничі традиції в країні) зовсім не гарантує успішного прийняття нової технологічної парадигми, заснованої на інформаційних технологіях. Тут насамперед важливо правильне сполучення різних елементів. Тому технологічні потужності навряд чи можуть розглядатися як атрибут окремої фірми. Дана характеристика пов'язана з виробничими комплексами, що формуються на територіальній основі. Як тільки один комплекс з'являється в певній місцевості, він відразу зв'язується з іншим, а потім вони розширюють сферу свого впливу й взаємодіють у глобальному масштабі за допомогою телекомунікаційних транспортувальних мереж. 2) Доступ на великий, інтегрований і багатий ринок (такий, як Європейський Союз, США або Японія). Кращою конкурентною позицією може вважатися така, що дозволяє фірмам спокійно працювати на одному із цих великих ринків і в той же час дає можливість виходити на інші ринки з мінімальними перешкодами й обмеженнями. Загалом, чим значніше й глибше ступінь інтеграції окремої економічної зони, тим більше шансів досягти високої продуктивності й прибутковості у фірм, що перебувають у цьому районі. Таким чином, динаміка торгівлі й іноземних інвестицій між країнами й макрорегіонами безпосередньо впливає на роботу окремих компаній і мереж фірм. 3) Різниця між виробничими витратами й цінами на цільовому ринку. Потенційний прибуток, пов'язаний з більш низькими виробничими витратами, може бути отриманий тільки при можливості виходу на великий і багатий ринок. Виграшна формула полягає в об'єднанні високих технологій, висококваліфікованого менеджменту з більш низькими витратами, ніж у конкурентів. Це досить важливе застереження, що виключає можливість для країн, що розвиваються, конкурувати тільки на основі низьких витрат, якщо вони одночасно не можуть адаптувати свої виробничі системи до вимог інформаційної епохи. 4) Політичні можливості національних і міжнаціональних інститутів управляти стратегіями росту країн або регіонів, що перебувають під їхньою юрисдикцією. Сюди входить і створення конкурентних переваг на світовому ринку для тих фірм, які покликані служити інтересам населення, створюючи працівникам місця й генеруючи доходи. Діяльність урядів не обмежується лише керуванням торгівлею: уряди можуть надавати необхідну підтримку в області технологічного розвитку й підготовки людських ресурсів, що формує базу для роботи інформаційної економіки. Крім того, державні ринки (наприклад, у сфері оборонної промисловості й телекомунікацій), субсидії й пільгові кредити (на розвиток НДДКР, організацію навчання, підтримку експорту) мають величезне значення для позиціонування фірм в умовах глобальної конкуренції. Наведені вище фактори, діючи спільно, визначають динаміку й форми конкуренції між фірмами, регіонами й країнами в умовах нової глобальної економіки й тим самим входять у нову систему міжнародного поділу праці. Індекс глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index) – це глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічної конкурентоспроможності. Індекс розраховується за методикою Всесвітнього економічного форуму. Цей показник оцінює здатність економік забезпечувати вищу продуктивність бізнесу і, як наслідок, вищі темпи економічного зростання й економічного добробуту нації. Дослідження проводиться з 2004 року і в даний час є найбільш повним комплексом показників конкурентоспроможності в різних країнах світу. Індекс глобальної конкурентоспроможності формується зі 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн з різним рівнем економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається за результатами опитування керівників компаній (з метою охоплення широкого кола чинників, які впливають на бізнес-клімат у досліджуваних країнах), а на одну третину – із загальнодоступних джерел (статистичні дані та результати досліджень, які здійснюються міжнародними організаціями на регулярній основі). Усі змінні об’єднані в 12 контрольних показників, які визначають національну конкурентоспроможність, причому ваговий параметр кожної компоненти індексу конкурентоспроможності є різним (табл. 1). Експерти при складанні індексу враховують, на якій стадії економічного розвитку знаходиться країна – базового розвитку (1), керованої ефективності (2) чи інноваційного розвитку (3) (див. рис. 1), оскільки значення окремих чинників зростання конкурентоспроможності визначаються стартовими умовами, інституційними та структурними характеристиками країни. Таблиця 1 Питома вага складових Індексу глобальної конкурентоспроможності Назва субіндексу (компоненти) та його параметри Питома вага у загальній оцінці та в межах субіндексу,% БАЗОВІ ВИМОГИ 1. Інститути 25 А. Державні інститути: 75 – права власності (права власності, захист прав інтелектуальної власності); 20 – етика і корупція, довіра до політиків; 20 – тиск (незалежність судочинства, фаворитизм у процесі укладення рішень державними чиновниками); 20 – неефективність уряду (державні розтрати, тягар державного контролю, ефективність законодавчої бази, прозорість вироблення урядом політичного курсу); 20 – безпека (витрати бізнесу внаслідок тероризму, злочинності і насильницьких дій; організована злочинність; надійність поліції) 20 Б. Приватні інститути: 25 – корпоративна етика (етична поведінка компаній); 50 – підзвітність (міцність стандартів аудиту і звітності, ефективність корпоративних органів управління; захист інтересів міноритарних акціонерів) 50 2. Інфраструктура 25 А. Загальна інфраструктура (якість загальної інфраструктури) 50 Б. Окремі інфраструктури (якість доріг, якість залізничної інфраструктури портів; якість інфраструктури портів; якість інфраструктури повітряного сполучення; наявний пасажирооборот; якість електропостачання; телефонні лінії) 50 3. Макроекономічна стабільність (державний профіцит/дефіцит; національні заощадження; інфляція; спад процентної ставки; державний борг) 25 4. Здоров’я і початкова освіта 25 А. Охорона здоров’я (вплив малярії на бізнес; коефіцієнт захворюваності малярією; вплив туберкульозу на бізнес; коефіцієнт захворюваності туберкульозом; вплив ВІЛ/СНІД на бізнес; рівень розповсюдження ВІЛ; 50 дитяча смертність) Б. Початкова освіта (якість початкової освіти; захворювання в початкових навчальних закладах; витрати на освіту). 50 5. Вища освіта і професійна підготовка 17 А. Кількісне значення освіти (зарахування до середніх і вищих навчальних закладів). 33 Б. Якість освіти (якість системи освіти; якість вивчення математичних і природничих наук; якість управління в школах; доступ до мережі Інтернет у школах) 33 В. Навчання без відриву від виробництва (наявність спеціалізованих послуг у сфері досліджень і професійної підготовки; рівень професійної підготовки персоналу) 33 6. Ефективність товарного ринку 17 А. Конкуренція: 67 – Внутрішня конкуренція (інтенсивність внутрішньої конкуренції; рівень домінування на ринку; ефективність антимонопольної політики; об’єкт і ефект оподаткування; загальна норма оподаткування; кількість процедур, необхідних для відкриття бізнесу; час, необхідний для відкриття бізнесу); 50 – Зовнішня конкуренція (існування торговельних бар’єрів; торгово-зважена тарифна ставка; обсяг іноземної власності; вплив норм щодо здійснення прямих іноземних інвестицій на бізнес; тягар митних процедур; відсоток імпорту у ВВП) 50 Б. Якість характеристик попиту (рівень орієнтації на споживача; вимогливість покупця) 33 7. Ефективність ринку праці 17 А. Гнучкість (співпраця у відносинах між працівниками і працедавцями; гнучкість у визначенні заробітної плати; непрямі витрати на робочу силу; стабільність зайнятості; практика найму і звільнення; обсяг і ефективність оподаткування; загальна норма оподаткування; витрати на звільнення) 50 Б. Ефективне використання талантів (оплата праці і продуктивність; довіра до професійного менеджменту; частка жінок у трудових ресурсах) 50 8. Розвиненість фінансового ринку А. Ефективність (розвиненість фінансового ринку; фінансування за допомогою національного фондового ринку; доступність кредитів; доступність венчурного капіталу; обмеження потоків капіталу; надійність захисту інвесторів) 50 Б. Кредитоспроможність і довіра (стійкість банків; регулювання фондових бірж; індекс юридичних прав) 50 9. Технологічний рівень (доступність останніх технологій; освоєння технологій на рівні компаній; законодавство щодо інформаційно- комунікаційних технологій; прямі іноземні інвестиції і передача технологій; користувачі мобільних телефонів; користувачі мережі Інтернет; персональні комп’ютери; користувачі широкосмугового Інтернету) 17 10. Розмір ринку (індекс розміру внутрішнього ринку; індекс розміру зовнішнього ринку) 17 ІННОВАЦІЇ ТА РОЗВИТОК 11. Конкурентоспроможність бізнесу 50 А. Бізнес-мережі і допоміжні галузі (кількість внутрішніх постачальників; якість внутрішніх постачальників; стан розвитку бізнес-кластерів) 50 Б. Складність операцій і стратегій компанії (характер конкурентної переваги; ширина ланцюжка доданої вартості; контроль міжнародного розповсюдження; складність виробничих процесів; рівень маркетингу; 50 готовність делегувати повноваження; довіра до професійного менеджменту) 12. Інновації (інноваційний потенціал; якість науково-дослідних інститутів; витрати компаній на наукові дослідження і розробки; співпраця між університетами і промисловістю у сфері наукових досліджень; закупівлі державою високотехнологічної продукції; наявність учених і інженерів; кількість патентів на корисні моделі; захист прав інтелектуальної власності) 50 Враховуючи особливості вихідного стану країни, пропонується активізація тих сфер діяльності, які здатні підвищити конкурентоспроможність найбільшою мірою. Наприклад, для країн, які конкурують на світовому ринку виключно на основі наявності природних ресурсів та низьковартісної робочої сили, актуальним є зосередження на покращенні позицій «базового розвитку». Для країн, які є більш конкурентними на глобальній арені в промисловій площині або перейшли в цей розряд з нижчого щабля розвитку, доцільніше концентруватися в напрямку зростання якості показників «підсилення ефективності». Врешті, країни найвищого ступеня розвитку «з орієнтацією на інноваційність» зможуть збільшити показники конкурентоспроможності через розробку та впровадження нових технологій та організацію бізнесу на основі новітніх глобальних моделей, що відображає субіндекс «Інновації та розвиток». Рис. 1. Стадії економічного розвитку за методологією ІГК Країни, економіка яких перебуває між будь-якими двома з трьох стадій, вважаються країнами з «перехідною економікою». Для цих країн питома вага складових повільно змінюється в процесі розвитку країни, що засвідчує плавний перехід від однієї стадії розвитку до іншої (див. табл. 2). Таблиця 2 Ваги та порогові значення субіндексів GCI для різних стадій економічного розвитку країн Базові вимоги: 1. Якість інститутів. 2. Інфраструктура. 3. Макроекономічна стабільність. 4. Здоров’я і початкова освіта. Підсилювачі ефективності: 5. Вища освіта і професійна підготовка 6. Ефективність ринку товарів і послуг 7. Ефективність ринку праці 8. Розвиненість фінансового ринку 9. Рівень технологічного розвитку 10. Розмір внутрішнього ринку Інновації та розвиток: 11. Конкурентоспроможність компаній 12. Інноваційний потенціал Основа для економік «базовий розвиток» Основа для економік «керована ефективність» Основа для економік «інноваційний розвиток» Індекс глобальної конкурентоспроможності Вага субіндексу Стадія факторної орієнтованості (1) Перехід від 1-ї до 2-ї стадії Стадія орієнтованості на ефективність (2) Перехід від 2-ї до 3-ї стадії Стадія орієнтованості на інновації (3) ВВП на особу, дол. США <2000 2000-2999 3000-8999 9000- 17000 >17000 Вага субіндексу «Базові вимоги», % 60 40-60 40 20-40 20 Вага субіндексу «Підсилювачі ефективності», % 35 35-50 50 50 50 Вага субіндексу «Інновації та розвиток», % 5 5-10 10 10-30 30 Таблиця 3 Рейтинг окремих країн світу за Індексом глобальної конкурентоспроможності у 2014 році Позиція в рейтингу Країна Оцінка (від 1 до 7) Топ-10 країн-лідерів 1 Швейцарія 5,7 2 Сінгапур 5,6 3 Сполучені Штати Америки 5,5 4 Фінляндія 5,5 5 Німеччина 5,5 6 Японія 5,5 7 Гонконг 5,5 8 Нідерланди 5,5 9 Великобританія 5,4 10 Швеція 5,4 … … … 75 Словаччина 4,1 76 Україна 4,1 77 Хорватія 4,1 Топ-10 країн аутсайдерів 135 Буркіна-Фасо 3,2 136 Тимор-Лешті 3,2 137 Гаїті 31 138 Сьєра-Леоне 3,1 139 Бурунді 3,1 140 Ангола 3,0 141 Мавританія 3,0 142 Ємен 3,0 143 Чад 2,8 144 Гвінея 2,8 Як видно із даних табл. 3, лідерами за Індексом глобальної конкурентоспроможності є Швейцарія, Сінгапур та США, які з високими показниками національної конкурентоспроможності забезпечують вищий рівень добробуту своїх громадян. Україна ж посіла 76 місце, поліпшивши свій результат на 8 позицій порівняно з 2013 р. На думку експертів, такий підйом пов’язаний з очікуваннями покращення ситуації в Україні після зміни влади. При цьому анексія Криму і конфлікт на Донбасі мало вплинули на результати, оскільки до того часу дані вже були зібрані. Однак обидві ці події неодмінно вплинуть на конкурентоспроможність країни в майбутньому. Прогрес був досягнутий за рахунок більш позитивного сприйняття інститутів та підвищення ефективності ринків, а також досягнення кращих результатів в освіті. Серед основних проблем України є: перебудова інституціональної структури (130-е місце), скорочення домінування великих компаній на внутрішніх ринках (129-е місце) та підвищення конкурентності ринків (125-е місце) і, отже, їх ефективності (112-е місце). Якщо розглядати рівень конкурентоспроможності України за окремими складовими індексу, то очевидно, що за такими показниками, як вища освіта та розмір ринку, Україна посідає досить непогані позиції. Однак стан інших складових опускає країну аж на 76-ту сходинку (див. табл. 4). Таблиця 4 Позиціонування України в світлі окремих складових Індексу глобальної конкурентоспроможності у 2014 році Позиція в рейтингу Сума балів (1-7) Базові вимоги 87 4,36 1. Якість інститутів 130 2,98 2. Інфраструктура 68 4,16 3. Макроекономічна стабільність 105 4,14 4. Здоров’я та початкова освіта 43 6,14 Показники ефективності 67 4,11 5. Вища освіта та профпідготовка 40 4,93 6. Ефективність ринку товарів та послуг 112 3,99 7. Ефективність ринку праці 80 4,12 8. Розвиток фінансового ринку 107 3,54 9. Технологічний рівень 85 3,5 10. Розмір внутрішнього ринку 38 4,58 Інновації та конкурентоспроможність 92 3,41 11. Конкурентоспроможність компаній 99 3,66 12. Інноваційний потенціал 81 3,16 Згідно з оцінками Україна перебуває на перехідній стадії від розвитку за рахунок факторних переваг до розвитку завдяки ефективності використання потенціалу. Інакше кажучи, вітчизняна економіка досі функціонує переважно завдяки екстенсивному розвитку, що пояснюється пріоритетним значенням українських традиційних форм господарської діяльності (агропромисловість, металургія), мізерними інвестиціями, а також слабкою державною підтримкою високотехнологічних галузей і тих, що створюють високу додану вартість. Індекс глобальної конкурентоспроможності повинен використовуватися державами, що прагнуть до ліквідації перешкод на шляху економічного розвитку і конкурентоспроможності, в якості інструменту для аналізу проблемних моментів в їх економічній політиці і розробки стратегій з досягнення стійкого економічного зростання. 5. Економічні аспекти глобальних проблем за умов нової економіки Протягом останніх десятиліть у світі виникло та загострилось певне коло проблем, що стосуються інтересів та долі всього людства, зокрема, їх економічних інтересів. Розв’язання цих проблем практично не підсильне жодній з країн світу. Необхідні скоординовані зусилля всієї спільноти людей. Подібні проблеми дістали назву глобальних. Глобальні проблеми породжені специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічного середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого — специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин власності. При всій різноманітності таких причин є певне коло спільних для них причинно- наслідкових зв'язків, притаманних розвиткові технологічного способу виробництва. Глоба́льні проблеми – це комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу,характеризуються динамізмом і вимагають для свого розв'язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні, економічні, демографічні проблеми, хвороби і т.д.), від вирішення яких залежить подальший прогрес людства і збереження цивілізації. Глобальні проблеми людства взаємопов'язані та охоплюють всі сторони життя людей,стосуються всіх країн народів та верств населення,стосуються як поверхні землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного та космічного простору. Вони призводять до великих економічних та соціальних збитків. Існують певні ознаки, що дають змогу визначити проблему глобальною: вони мають загальносвітовий характер, тобто стосуються інтересів значної кількості або ж усіх держав світу; невирішення таких проблем викликає загрозу людству, погіршення умов життя людей та розвитку продуктивних сил; вони потребують рішучих та невідкладних дій на основі колективних та скоординованих зусиль світового співтовариства. Глобальні проблеми класифікують за трьома групами: 1) економічні; 2) політичні; 3) соціальні. До економічних проблем відносять: енергетичну; сировинну; продовольчу. Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони, передусім, недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. Доволі часто доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це приводить до подорожчання сировинної та енергії, а значить, і всієї продукції згаданих галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинно-енергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідхідного і безвідходного виробництв. До зменшення використання сировини повинна привести і заміна багатьох видів природних матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть створюватися із наперед заданими властивостями. Більшість цих матеріалів є надзвичайно складними хімічними сполуками, нерідко вони мають токсичні і канцерогенні властивості. Тому в світі існує тенденція до ширшого використання екологічно безпечних матеріалів на основі відновних біологічних ресурсів (деревина, натуральні волокна, шкіра) та найбільш розповсюджених корисних копалин (будівельне каміння, пісок, глина). Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів - металобрухту, макулатури, пластмас. Запаси їх у багатьох країнах настільки значні, що можуть значною мірою компенсувати дефіцит природних ресурсів. У старих промислових районах Західної і Східної Європи та США обсяги заготівлі вторинних ресурсів навіть перекривають місцеві потреби і частково експортуються в інші країни. Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують "малі" високорозвинені країни Західної Європи. Тут використовується 80-90 % щорічного надходження металобрухту, 50-70 % макулатури і багатьох видів пластмас, до 75% побутового сміття спалюється з метою виробництва енергії. Розв'язання енергетичної проблеми, крім повсюдної економії енергії і вдосконалення існуючої теплової енергетики на принципово нових технологічних основах передбачає широке використання альтернативних джерел енергії, передусім сонячної, вітрової, внутрішнього тепла Землі. Загальний вітроенергетичний потенціал Землі майже в 30 разів перевищує річне споживання електрики в усьому світі. Використання енергії припливів і відпливів найбільш характерно для США, Франції, Ісландії, Росії, США та ін. Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, то харчування є фізіологічною потребою людини. Згідно з даними ООН, нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. Зонами критичної продовольчої ситуації у світі є територія у центральній Африці (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинена промисловість, і у Північно-Східній та в Південній Африці (за винятком ПАР). Найбільш критичне становище склалося у 20 країнах "зони голоду", що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення удвічі перевищують виробництво продовольства. Середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у цих країнах на 80-85 % від рекомендованих норм ООН (не менше 2400 ккал на добу). Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60 % (тоді як у Німеччині - 17%, у США - 19%, у Росії та Україні через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70 %, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі). Серед чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, с земля. Однак, не вся земля є придатною для вирощування сільськогосподарських культур. Тільки 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн. га (12% поверхні суші) може бути освоєна під орні землі та багаторічні насадження. В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 % і 17,0 % площі суші, тоді як площа розораних земель в Австралії і Океанії, в Африці та Латинській Америці розораність становить усього 6 %, 6,7 % та 8,9 % відповідно. Чималі площі родючих земель у всьому світі вилучаються під забудову, особливо міську, яка в XXI ст. може значно зрости. Особливою проблемою є деградація (погіршення) землі. Це не лише виснаження грунтів, їх ерозія, а й забруднення різними хімічними сполуками, що вносяться при удобренні. За даними ООН, площа орних земель лише у країнах "третього світу" на початок XXI ст. скоротиться на 17,7 %, а їх потенційна продуктивність - на 28,9 %. Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності оброблювальних земель, тобто збільшення збору врожаїв. Спеціалісти вважають, що цього можна досягнути, поєднавши апробовані форми землеробства із сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці у країнах, що розвиваються, у 2-3 рази. Цього було б достатньо для задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах. Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20 % харчових білків тваринного походження. Особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі. В цілому, можна зробити висновки, що небезпека глобальних проблем полягає у тому, що якщо тенденція розвитку цих проблем буде зберігатися, то протягом наступного століття людство підійде до меж свого зростання. Найбільш імовірним буде досить різке і некероване падіння як чисельності населення, так і промислового виробництва. Проте у людстває можливість змінити дані тенденції зростання, стабілізувати економічне і екологічний стан людства, підтримати його в далекому майбутньому. Глобальну рівновагу можна спроектувати таким чином, що потреби кожної людини на землі будуть задовольнятися, а його індивідуальний потенціал буде реалізовуватися. В іншому випадку людству загрожують: міжнаціональні та міждержавні конфлікти, відсутність узгодженості в економічній сфері, неузгодженість в охороні навколишнього середовища, некерованість зростання населення, споживчий егоїзм, зростання кримінальних злочинів, націоналістичний і політичний тероризм, руйнівне поширення алкоголізму та наркоманії. І все ж безсумнівним є те, що людство знайде розумне рішення складного завдання здійснення необхідного і неминучого прогресу із збереженням людського в людині і природного в природі. Навчальний тренінг Основні терміни і поняття Глобальні проблеми. Інформаційні технології. Глобалізація. Глобальна економіка. Мобільність фінансового капіталу. Глобальна мережа комунікацій. Міжнародний поділ праці. Транснаціональні корпорації. Транснаціональні банки. Мультинаціональні корпорації. Регіоналізація глобальної економіки. Транснаціональні альянси. Внутрішньодержавна регіоналізація . Міжнародна регіоналізація . Конкурентоспромо́жність. Індекс глобальної конкурентоспроможності. Контрольні запитання і завдання 1. В чому полягають сучасні глобальні проблеми людства та які їх економічні аспекти? 2. У чому полягає суть глобальної економіки, які особливості її прояву та ознаки? 3. Що таке транснаціональні корпорації та які їх характерні ознаки? 4. Чим відрізняються між собою транснаціональні та мультинаціональні корпорації? Наведіть приклади. 5. Охарактеризуйте позитивні та негативні наслідки глобалізації економіки. 6. Що являє собою регіоналізація глобальної економіки? З якою метою створюються міждержавні регіональні об’єднання? Наведіть приклади таких об’єднань. 7. Які існують форми регіоналізації економіки? 8. У чому полягає суть міжнародного поділу праці? Які фактори впливають на його розвиток? 9. Що собою являє конкурентоспроможність? Назвіть фактори, які визначають форму і результат конкурентної боротьби. 10. Поясніть сутність та методику розрахунку індексу глобальної конкурентоспроможності. Тестові завдання 1. В який період глобалізаційні процеси почали набувати всеохоплюючого розвитку? а) 70-80-ті роки ХІХ ст.; б) післявоєнний період середини ХХ ст.; в) 70-ті роки ХХ ст.; г) початок ХХІ ст. 2. Транснаціональні корпорації – це … а) корпорації, які є національними по капіталу (тобто головна компанія належить одній країні) і міжнародними по сфері своєї діяльності (інвестиції здійснюються в багато країн світу); б) корпорації, які є міжнародними і по капіталу, і по сфері своєї діяльності (головна компанія належить капіталу декількох країн, інвестиції також здійснюються по усьому світі); в) юридична особа, що створена суб'єктами господарювання з метою регулювання своєї діяльності; г) комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства (акціонерів). 3. Що таке мультинаціональна корпорація? а) юридична особа, що створена суб'єктами господарювання з метою регулювання своєї діяльності; б) комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства (акціонерів); в) корпорації, які є національними по капіталу (тобто головна компанія належить одній країні) і міжнародними по сфері своєї діяльності (інвестиції здійснюються в багато країн світу); г) корпорації, які є міжнародними і по капіталу, і по сфері своєї діяльності (головна компанія належить капіталу декількох країн, інвестиції також здійснюються по усьому світі). 4.Які теорії є основою виникнення та функціонування міжнародного поділу праці? а) теорія абсолютних переваг; б) теорія відносних переваг; в) теорія економічного розвитку; г) теорія економічного лібералізму. 5.Здатність певного об'єкта або суб'єкта перевершити конкурентів у певних заданих умовах називається: а) конкурентоспроможністю; б) рентабельністю; в) капіталовіддачею; |