Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Навчальний посібник «Нова економіка» Тернопіль – 2016 ПЕРЕДМОВА Навчальний посібник з дисципліни «Нова економіка» укладено для студентів спеціальності «Економічна теорія» з метою формування у них знань про основу, структуру, основні механізми становлення та функціонування якісно нового типу суспільства – «нової економіки», його переваг та недоліків, можливих ризиків та загроз у розвитку України і в глобальному масштабі. Головним завданням посібника є розкриття фундаментальних теоретико- методологічних засад становлення і розвитку нової економіки і здійснення аналізу соціально-економічних технологій як основи її розвитку. У процесі викладу матеріалу проаналізовано сутність нової економіки, форм її прояву, особливості функціонування та її зв'язок з інформаційно-технологічною. Революцією і глобалізацій ними процесами. Приділена увага мережевому підприємству як формі організації інформаційної економіки та зміні виробничих відносин і місця людини в новій економіці. Особливе місце в посібнику відведене питанням інформатизації, електронним засобам комунікації, інноваційному типу розвитку економіки як важливим соціально-економічним технологіям розвитку нової економіки. У структурі навчального посібника виділено девять розділів, в кожному з яких досліджуються конкретні явища. Розділ завершується навчальним тренінгом, до складу якого входять основні терміни і поняття, питання і завдання для самоперевірки та контролю засвоєння знань і тестові завдання, список рекомендованої літератури. У кінці посібника подано глосарій та загальний список рекомендованої літератури. За допомогою запропонованого навчального посібника вивчення дисципліни «Нова економіка» сприятиме формуванню у студентів таких компетентностей, як: – володіння базовими знаннями з економічної дисципліни «Нова економіка»; – виявлення закономірностей у становленні нової економіки та встановлення взаємозв’язку і взаєморозвитку нової і старої економік; – аналіз дії механізму нової економіки та виявлення складнощів і суперечностей у його функціонуванні; – виявлення ризиків і загроз нової економіки, що можуть спричинятися асиметричністю розвитку світового господарства; – виявлення можливостей поширення механізмів та інструментів нової економіки в Україні; – застосування інформаційної теорії вартості для визначення вартості і ціни інформації; – вміння використовувати здобуті знання при вивченні інших економічних дисциплін та у практичній і фаховій діяльності. Тема 1. Нова економіка: сутність, форми прояву, переваги та ризики 1. Постіндустріальне суспільство як епоха зародження та становлення «нової економіки»: сутність та ознаки. 2. «Нова економіка»: її суть, визначення та характерні особливості. Закономірності становлення «нової економіки». 3. Основні підходи до концептуалізації «нової економіки». «Нова економіка» як економіка знань. 4. Порівняння «старої» (традиційної) та «нової економіки». Суперечності, система переваг та загроз «нової економіки». 5. Теорії постіндустріалізму. Економічні погляди Д. Белла, М. Кастельса як провідних теоретиків постіндустріального суспільства. Риси нової економіки в дослідженнях Р. Аткінсона і Д. Карріа. 6. Розвиток нової економіки в США та країнах Європейської цивілізації. 7. «Нова економіка» як наука. Предмет та функції «нової економіки». 8. Методологія дослідження сучасного суспільства та нової економіки. 9. Індекс нової економіки. 1. Постіндустріальне суспільство як епоха зародження та становлення «нової економіки»: сутність та ознаки В останні десятиліття XX століття ми стали свідками виникнення нового етапу в розвитку людства - стадії побудови постіндустріального суспільства. Постіндустріальне суспільство - це суспільство, в економіці якого у результаті науково-технічної революції та істотного зростання доходів населення пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Виробничими ресурсами стають інформація і знання, а наукові розробки – головною рушійною силою економіки. Кінцевим результатом такого розвитку є перехід до нової форми організації економіки - «нової економіки». Для нового постіндустріального (інформаційного) суспільства характерним є підрив ринкових відносин, насамперед, їх основного закону - закону вартості, еквівалентних відносин. Панування сфери послуг означає, що найбільш поширеним продуктом праці є послуга. Послуги створюються, як правило, інтелектуально, часто творчою працею, затрати якої визначити важко, а то й неможливо. Стислий розгляд основних рис нової економіки показує, що індустріальна і постіндустріальна економіки значно відрізняються та характеризуються пануванням протилежних рис. Порівняння їх здійснюється за такими напрямами: матеріальне - нематеріальне виробництво; земля, капітал і праця - інформація і знання; праця, що базується на матеріальному інтересі, - творча праця як внутрішня потреба; ринкова економіка - підрив ринкової економіки. Дослідження визначень постіндустріального суспільства у працях провідних теоретиків дає можливість викристалізувати його суттєві ознаки. Як правило, вони зіставляються з характерними рисами економіки попереднього, індустріального суспільства. Постіндустріальній економіці, на відміну від індустріальної економіки, притаманні такі особливості: переважний розвиток сфери виробництва нематеріальних цінностей та послуг порівняно із сферою виробництва товарів; перехід від капіталомісткого до наукомісткого типу економічного зростання; зростання витрат на придбання інформації та інформаційних технологій порівняно з витратами на основні фонди; впровадження новітніх технологій, інноваційних процесів, продуктів, засобів, форм управління; реалізація здібностей людей, розвиток освіти, науки, охорони здоров’я як переважна форма нагромадження, що супроводжується різким зростанням інвестицій у знання та інтелектуальний капітал. Наукові знання стають реальним ресурсом, фактором й джерелом розвитку економіки; панування ефективного, безвідходного виробництва, яке використовує новітні технології переробки вторинної сировини; зростання експорту патентів, продукції знань, творчості в обмін на матеріальні блага індустріальної економіки; підвищення оперативності управління та прийняття рішень; посилення конкуренції на ринку інформаційних послуг; підвищення ролі інтелектуальної праці; застосування нових форм розрахунків та електронних платіжних систем; перехід на передачу інформації через телекомунікаційні мережі; цифровий вигляд товарів та послуг, поява нового типу підприємств - віртуальних; переважна залежність продуктивності від використання досягнень науки і техніки, а також від якості інформації та менеджменту; виникнення нового значного прошарку населення, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти чи технологи; залежність якості життя, як і перспектив соціальних змін та економічного розвитку, все в більшому ступені від інформації та її використання; глобальний характер економіки, за якого капітал, виробництво, менеджмент, ринки, праця, інформація і технології долають національні кордони. Добрим підґрунтям для формування теорії постіндустріального суспільства у її сучасному вигляді стали теорії, концепції, ідеї А. Фішера, К. Кларка, У. Ростоу. Становлення теорії пов’язане з ім’ям Даніеля Белла, професора соціології Гарвардського університету, який, якщо і не перший ввів до обігу термін «постіндустріальне суспільство», то зробив найбільше для його поширення. Перу Деніела Белла належить цілий ряд праць, присвячених теорії постіндустріального суспільства. Вчений визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи…» [1]. Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Д. Беллом, є панування науки, наукових знань. Д. Белл відриває науку від економіки, проголошуючи її автономність та розглядаючи її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. До постіндустріальних країн відносять, як правило, ті, в яких на сферу послуг припадає значно більше половини ВВП. Під цей критерій потрапляють, зокрема, США (на сферу послуг припадає 80% ВВП), країни Європейського Союзу (сфера послуг - 69,4% ВВП), Австралія (69% ВВП), Японія (67,7% ВВП), Канада (70% ВВП). В Україні цей показник складає менше половини ВВП – лише 47 %. Відносне переважання частки послуг над матеріальним виробництвом не обов'язково означає зниження обсягів виробництва. Просто ці обсяги в постіндустріальному суспільстві зростають повільніше, ніж збільшуються обсяги наданих послуг. Доречно зауважити, що під послугами слід розуміти результати діяльності не лише в торгівлі, комунальному господарстві та побутовому обслуговуванні, а і будь-якій інфраструктурі, що створюється і утримується суспільством для надання послуг: держава, армія, право, фінанси, транспорт, зв'язок, охорона здоров’я, світа, наука, культура. До сфери послуг відноситься виробництво і продаж програмного забезпечення (покупець не володіє всіма правами на програму. Він користується її копією на певних умовах, тобто отримує послугу). «нової_економіки»'>2. «Нова економіка»: її сутність, визначення та характерні особливості. Закономірності становлення «нової економіки» Остання чверть ХХ ст. – початок ХХІ ст. – це період бурхливого росту і розвитку бізнес-компаній, пов'язаних з розробкою і впровадженням інформаційних технологій, комп'ютерної техніки, програмного забезпечення, інтернет-проектів тощо. У світовому господарстві відбулися радикальні зміни, які дозволяють говорити про формування нової епохи - так званої «нової економіки». Поява терміну «нова економіка» пов’язана із розвитком сучасних електронних інформаційних технологій, становленням інформаційної системи мережі Інтернет. Згодом його стали використовувати науковці та політики. На сьогодні термін «нова економіка» став загальновизнаним. Проте термін «нова економіка» - не єдиний, який використовується для означення здійснення трансформацій. У науковому вжитку часто циркулюють такі назви, як «постіндустріальна економіка», «інформаційне суспільство», «економіка знань», «суспільство знань», «віртуальна економіка», «Інтернет- економіка», «технологічне суспільство», «креативна економіка», «неокапіталізм», «сервісне суспільство», «постіндустріальний капіталізм» тощо. Ці поняття починають використовуватись у науковій літературі, а також у господарському житті з середини ХХ ст. для відображення кардинальних інноваційних змін у техніці, технологіях, моделях та типах економічного, соціального, екологічного, демографічного, політичного, правового, суспільного життя населення розвинутих країн і світу в цілому. Тому критеріями визначення особливостей та напрямків становлення нової економіки у країні є показники розвитку кожної з її складових. Нова економіка – це системне явище, що поступово формується в межах постіндустріального періоду економічного розвитку шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу та інноваційних методів господарювання, інтелектуалізації людського капіталу, використання передових новітніх технологій і наукомістких галузей національної економіки, надання пріоритету виробництву знань, послуг та становленню менталітету творчого, ефективного, раціонального бізнесу. Нова економіка формується на базі інтелектуалізації виробництва та усього господарського життя. Під інтелектуалізацією виробництва розуміється зростання частки інтелектуальної (розумової) праці в сукупному її масштабі. Це знаходить свій вияв, по-перше, у чисельному зростанні прошарку інтелігенції, тобто людей, які професійно займаються розумовою працею (інженери, техніки, менеджери, науковці та ін., і, по-друге, у зростанні компонентів розумової, творчої праці на майже всіх робочих місцях, збільшення її внеску до складу доданої вартості. В останнє десятиріччя нова економіка все більше набуває рис креативної економіки: активно реагує на потреби сучасності і постійні зміни внаслідок появи інновацій; демонструє пріоритетне ставлення до творчої людини; має демократичну структуру менеджменту та високу маркетингову культуру, де саме клієнт виступає як головна діюча особа. Її фундаментом стає креативний соціальний клас, тобто талановиті, мобільні люди, які живуть і творче працюють та створюють нову економіку в розвинутих країнах світу. Кардинальні перетворення, обумовлені трансформаціями у виробничих технологічних процесах, структурі виробництва, посиленням ролі знань, революцією в інформаційний технологіях, глобалізацією, зростанням значимості мережевих структур, в першу чергу, відбулися в економіці розвинутих країн. Але так чи інакше, вони неминуче стосуються інших країн світу, включаючи Україну, оскільки мова йде про фундаментальні структурні зміни світової економіки, зародження та утвердження нової економічної системи. Аналіз визначення сутності «нової економіки» та його осмислення дозволяє виділити її найважливіші риси. Це економіка, в якій провідна роль у структурі зайнятості та виробництва належить сфері послуг, значимість та функції якої у постіндустріальному суспільстві є якісно новими у порівнянні з індустріальною стадією розвитку. Для нової економіки характерними є поєднання масового стандартизованого виробництва, для якого економія на масштабах виробництва є можливим джерелом прибутку, та гнучка спеціалізація малих і середніх підприємств, здатних оперативно адаптовуватись до мінливих потреб ринку. Важливою рисою нової економіки є зростаюча значимість знань, які, поряд з працею та капіталом, стають самостійним фактором виробництва і здатні впливати на все економічне середовище та формування макроекономічних показників. Основними характерними рисами нової економіки виступають: 1. Знання – основа нової економіки. Вони розглядаються як виробничий чинник і стратегічний ресурс. У «новій економіці» вироблений продукт, багатство стають результатом застосування знань, які одночасно є і ресурсом, використовуваним для створення товарів і послуг, і елементом інфраструктури (у вигляді системи освіти, наукових інститутів та ін.) Відповідно, умови застосування знань включають в себе канали, що дозволяють трансформувати знання з місць їх створення до сфери виробництва. Швидке економічне зростання в новій економіці забезпечується не нарощуванням фізичних обсягів випуску продуктів і послуг, а збільшенням доданої вартості вироблених продуктів, що залежить від інновацій, альтернативних переваг споживачів і швидкості реакції бізнесу на зміну цих переваг. 2. Перехід на нові технології. Основою нової економіки є інформаційні технології, що багатократно збільшують сили і можливості інтелекту людини. Р. Солоу, проаналізувавши економічне зростання і його фактори в США, встановив, що воно пояснюється технічним прогресом і новими технологіями. За підрахунками експертів, у 2015 р. світовий ринок наукомісткої продукції досягнув 6 трлн. дол. США в рік, з яких 2 трлн. дол. США будуть складати інформаційні послуги. Впровадження інформаційних технологій є характерним не лише для виробництва, але і для невиробничої сфери: освіти, охорони здоров'я, фінансів, торгівлі та ін. Так, дистанційна освіта, електронна передача грошей, торгівля через Інтернет, консультації лікарів, що знаходяться за тисячі кілометрів від пацієнта, є свідченнями кардинальних перетворень невиробничої сфери під впливом інформаційних технологій. 3. Дематеріалізація створюваного продукту. У новій економіці змінюється структура продукту і його вартості, відбувається зниження частки і значущості матеріальної складової продукту і зростання цінності вкладеного в нього інтелекту. Ця особливість знаходить відображення в оцінці вартості фірм та підприємств, і розраховується на основі оцінки наявних інтелектуальних активів. 4. Зміна характеру і структури праці: від виконавчо-репродуктивного до інтелектуального та інноваційного, що призводить до трансформації звичного способу виробництва. У новій економіці рівень освіти впливає на економічний і соціальний статус працівника, його професійну кар'єру. Головним ресурсом стає творчий працівник, здатний генерувати нові ідеї, створювати і впроваджувати сучасні технології. Наслідком даних тенденцій є значні зміни на ринку праці, які проявляються у здешевленні фізичної праці і зростанні вартості інтелектуальної праці. 5. Глобальні масштаби нової економіки. Нова економіка веде до ліквідації географічних і національних кордонів економічного простору. Це явище пов'язане з розвитком суспільства нового типу, в якому знання є головним ресурсом. Нова економіка є рушійною силою однією з ключових тенденцій розвитку світової економіки, а саме - прогресуючої глобалізації. Останню можна розглядати як процес формування єдиного військово- політичного, фінансово - економічного та інформаційного простору, функціонуючого майже виключно на основі високих і комп'ютерних технологій. Економіка нового типу приводиться в рух і одночасно є рушійною силою нових знань та новітніх технологій, що дозволяють здійснювати діяльність у масштабах всієї планети, і, отже, є основною передумовою, чинником і джерелом розвитку глобалізації. Таким чином, перераховані вище ознаки дозволяють визначити «нову економіку" як процес становлення і розвитку світового господарства, що носить глобальний характер, при якому соціальний прогрес і економічне зростання досягаються шляхом використання нового фактора виробництва - постійно оновлюваних знань («економіка знань»). «Нова економіка» включає в себе «економіку знань» з її механізмом виробництва знань, інфраструктурою та ресурсним потенціалом, які в якості своїх елементів містять сферу освіти, фундаментальну і прикладну науку, систему комунікацій, патентну систему тощо. |