Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Третій підхід (фірма як неповний договір), який в останні роки є центральним у теорії підприємництва і видається найбільш придатним з-поміж усіх трьох підходів, базуються на недосконалості договорів. Згідно даного підходу фірма дає змогу власнику приймати рішення у випадках, які не вважаються специфічною інвестицією. Відповідно до цієї теорії, нова економіка також є джерелом далекосяжних змін у структурах підприємств, оскільки у структурі основного капіталу зростає значення людського капіталу, а ним володіти неможливо. Порівняно із розірванням договору інтеграція двох економічних одиниць може призвести до збільшення прибутків. Така гнучка структура управління може ефективніше реагувати на непередбачувані події, аніж точно специфікований договір. Але оскільки мова йде про сучасну нову економіку, то потрібно враховувати, що такі непередбачувані події є неминучими і, відповідно, договори є і будуть недосконалими. Це залежить від трансакційних витрат, які умовно можна поділити на такі чотири види: 1) світ є занадто комплексним, щоб можна було передбачити всі можливі варіанти розвитку в ньому; 2) навіть якби їх можна було передбачити, то потрібно було б занадто багато часу і коштів, щоб обумовити усі ці можливості в договорі; 3) контроль виконання договору стороною договору дорого коштує; 4) змушування до виконання договору може спричиняти великі витрати. Згідно з Коузом та Вільямсоном, трансакційні витрати роблять виробництво на одному підприємстві ефективнішим, ніж коли воно є довгим ланцюгом окремих дій, ланки якого пов’язані між собою ринковими операціями. Відтак, потрібно забезпечити, щоб додана вартість, яку може забезпечити коаліція фірм, завжди була більшою, ніж сума доданих вартостей двох чи більше окремих фірм. Тобто оптимальна структура контролю в коаліції максимізує дії економічного агента, а відтак і додану вартість, яку створює коаліція. Зменшення непередбачуваних та необумовлених у договорах випадковостей впливає на оптимальний розмір фірми. Не залишається поза увагою і дослідження впливу інформаційних товарів на структуру організації. З огляду на суттєве і перманентно зростаюче значення інформації, знання та людського капіталу, фізичний капітал як ключовий фактор доповнюється капіталом інтелектуальним, тобто людським. Економічний агент володіє своїм інтелектуальним капіталом як специфічним активом, без якого, як і без фізичного активу, не може бути виготовлена додана вартість. Оптимальним варіантом є агент з притаманним йому специфічним інтелектуальним капіталом, що водночас є власником фізичного активу, оскільки такий агент володіє інформацією та специфічним гуманним капіталом і може впливати на контроль за фізичними активами. Володіння одним лише фізичним капіталом не має значної цінності, якщо водночас власник не володіє і додатковим інтелектуальним капіталом. Прикладом можуть бути наукомісткі консалтингові фірми чи адвокатські контори, де фізичні активи становлять незначну частину сукупної вартості фірми. Значні переваги при використанні інформаційних благ мають малі фірми, які пропонують значно більші стимули для використання інтелектуального капіталу своїх співробітників. Водночас це не суперечить збільшенню розмірів фірм, що базуються саме на знаннях, як це спостерігається протягом останнього періоду часу. Це можна пояснити порівняно кращим охопленням договором працівників фірми. Перевагою на користь малих фірм є і те, що меншими стають витрати на комунікацію між багатьма агентами у комплексній структурі. Якщо у старій економіці ефективним вважалось централізувати володіння фізичними активами, то в новій економіці така необхідність послаблюється. Акумульовані на фірмі знання, які є значними за обсягами, утримують працівників на підприємстві, якщо вони доповнюють їх людський капітал. Так, частка інтелектуального капіталу в загальній вартості фізичного капіталу підприємств обробної промисловості США оцінюється приблизно у 66 %. Кожен із вищевказаних підходів пояснює відповідно якусь іншу важливу частину меж фірми, однак всі вони взаємно доповнюють один одного. Пояснюються також і окремі ефекти впливу нової економіки на структури підприємств, хоча вони є частково протилежними і неможливо передбачити їх відповідне значення. У різних галузях економіки впливи на різні підприємства є також дуже відмінними. Отже, надалі існуватиме різноманіття малих і великих підприємств різних підприємницьких структур. Тому важко встановити однозначну тенденцію до збільшення чи зменшення концентрації підприємств у розрізі всієї економіки, однак із впевненістю можна констатувати одне: в новій економіці спостерігається переломний момент у розвитку окремих підприємств. Нова економіка привносить значні зміни і не дозволяє сформувати єдину картину щодо змін в організаційних структурах фірм, які є дуже різними сьогодні: від малих одноосібних фірм до надвеликих фірм, які за річним оборотом та кількістю найманих працівників можуть зрівнятись з деякими державами. Так, сьогодні ми спостерігаємо навіть в розрізі однієї і тієї ж галузі промисловості кардинально різні господарські одиниці: від вільних об’єднань (франчайзерів) до фірм із суворою ієрархічною структурою. Така диференціація притаманна новій економіці, і з кожним роком вона все більше поглиблюється. 3. Мережеві форми організації бізнесу як важливий принцип функціонування інформаційної економіки З розвитком глобалізації та загостренням конкурентних відносин на ринку у суб’єктів підприємництва виникає необхідність адаптації до нестабільних, постійно мінливих умов ділового середовища. Зміна способу та стилю конкуренції, необхідність дотримування екологічних принципів та соціальної відповідальності в бізнесі, пріоритетність створення соціального ефекту над максимізацією прибутку призвели до появи нових ринкових утворень, які в економіці називають мережеві. Кінець ХХ ст. характеризувався прискоренням процесу інтернаціоналізації управління, виробництва та розподілу товарів і послуг. Основою даного процесу є три взаємозалежних компоненти: 1) зростання обсягів прямих іноземних інвестицій; 2) активізація транснаціонального виробництва і багатонаціональних корпорацій; 3) формування різного роду міжнародних мереж, в т.ч. виробничих. Завдяки цьому на початку ХХІ ст. головною тенденцією в розвитку нової економіки стає перехід до мережевих принципів організації бізнесу. Процеси перетворення традиційних організацій у мережеві структури охоплюють всю ієрархічну вертикаль в економіці. Мережева модернізація охоплює як окремі фірми, так й утворені ними фінансово-промислові групи, міжнародні об’єднання й цілі ринки. Зупинимось більш детально на визначенні поняття “мережа”. У деяких наукових колах побутує думка, що синонімами поняття “мережі” є “стратегічні альянси”, “скупчення”, “спільні підприємства”. М. Кастельс розглядає мережу як комплекс взаємопов’язаних вузлів. Конкретний зміст кожного вузла залежить від характеру тієї мережевої структури, про яку йде мова. Іншими словами, якщо на території регіону знаходиться центр або елемент певної мережі, то це сприяє поглибленню співробітництва з регіонами, де знаходяться інші структурні елементи. Мережевий бізнес (Network Business) – це партнерська структура, побудована на принципах взаємозалежності та рівності всіх учасників, яка створена з метою раціонального використання ресурсної бази та отримання економічного ефекту від спільної діяльності. Ефективність мережевого бізнесу полягає в тому, що він дає змогу регіонам, які його впроваджують, успішно врегульовувати складну систему взаємозалежних економічних та соціальних факторів. У процесі формування таких мереж виникають вузли, через які проходять потоки капіталу, інформації, технологій, товарів, послуг кваліфікованої праці. У разі випадання з мережі якогось із вузлів виникають великі втрати та відсутність перспектив до подальшого росту. Мережевий бізнес, де комп’ютеризація та новітні засоби комунікацій створюють основу електронного ринку, повністю залежить від потужності інформаційної мережі. Підходи до формування мережевого бізнесу: 1) Бурхливий розвиток та поширення інформаційно-комунікаційних технологій і глобальної мережі Інтернет. Як наслідок, наголос робиться на запровадженні та розвитку електронного бізнесу. Тобто, зміст мережевої економіки полягає у віртуалізації значної кількості господарських трансакцій. 2) Мережа визначається як група фірм, які об’єднуються з метою використання своїх особливостей, ресурсів, специфічних переваг для реалізації певних спільних проектів. Згідно цього визначення до мережевих структур можна віднести ТНК, холдинги, асоціації, конгломерати, концерни, синдикати тощо. Мережева організація бізнесу виникає тоді, коли група осіб, об’єднана деякими організаційними рамками, здійснює взаємодію на базі Інтернет- технологій. Така база дозволяє групі, що здійснює спільну діяльність, створити більш гнучку і ефективну організаційну структуру, порівняно з традиційними формами організації. Інтернет у даному випадку виступає як інфраструктура бізнес-середовища, яка дозволяє оперативніше реагувати на зміни, швидше передавати необхідну інформацію, а також підвищувати продуктивність господарюючого суб’єкта. До того ж, стрімке зниження інформаційних і комунікаційних витрат дає можливість навіть невеликим підприємствам об’єднуватись у мережі зі своїми постачальниками і замовниками. В такий спосіб вони можуть гнучко реагувати на ринкові зміни. Формування мережевої економіки і, відповідно, мережевого бізнесу, стало провідною тенденцією еволюції глобального виробництва, а її суть полягає в організаційно-структурному перетворенні як виробничих процесів, так і самих ТНК. Потрібно відзначити, що мережеві форми організації бізнесу – не нове, а навпаки, цілком поширене в економіці явище, яке раніше мало дещо інше змістовне забарвлення, назву та особливі форми прояву. Так, наприклад, поява цехів та їх спеціалізація на виготовленні певного товару, який передають з одного цеху в інший, згодом виникнення мануфактурного виробництва, заводів та фабрик, які у своїй діяльності починають дедалі частіше використовувати методи кооперації – подібні історичні моменти вже вказують на появу деяких ознак мережевого способу господарювання. Більш окреслених та зрозумілих рис мережеві утворення набувають в середині ХІХ ст., коли з’являється корпорація, яка на певних пільгових умовах передає іншим суб’єктам підприємництва право на ремонт, обслуговування та продаж власних швейних машинок. Інакше кажучи, мережеві утворення мають багату історичну спадщину і свої сучасні особливості. Історичні факти свідчать, що мережевий бізнес прийшов на зміну активним хвилям процесів злиття та поглинання. Суб’єкти підприємницької діяльності починають усвідомлювати ефективність та привабливість партнерських утворень. Основна перевага полягає в тому, що стосунки між учасниками формуються не на умовах чіткої ієрархічності та підпорядкованості, а на принципах взаємозалежності та рівнозначності. Такий підхід свідчить про перехід на якісно новий рівень господарювання – на той, якого вимагають сучасні реалії нової економіки. Передумови появи та розвитку мережевого бізнесу: 1. Постійно мінливі умови ринкової кон’юнктури та динамічний процес глобалізації призвели до того, що конкурентні відносини почали набувати дещо іншого змісту, ніж раніше. Сьогодні конкурувати один з одним можуть навіть партнери, які входять до складу однієї і тієї ж об’єднаної організаційної структури. При цьому подібний тип ділових зв’язків не спричиняє негативних наслідків, а, навпаки, забезпечує переваги та зиски для учасників ринку. 2. Фактор часу – здатність оперативно діяти та швидко приймати рішення. Це забезпечує суб’єктам господарювання конкурентні переваги та підвищує продуктивність праці, а звідси – прибуток фірми. 3. Поява та використання нових методів і підходів в управлінні підприємствами. Адже подібні утворення мають складний організаційний механізм, регулювати який можна лише використовуючи сучасні та новітні способи управління та контролю за діяльністю фірми. 4. Зміна ринкових стратегій та економічної орієнтації фірми. Суб’єкти господарювання дещо змінюють свою професійну орієнтацію, зосереджуючи увагу на розширенні ринків збуту та відмови від одноосібної діяльності. Пошук партнера, встановлення з ним довготривалих ділових стосунків, пропорційний розподіл обов’язків та ризиків, використання спільного ресурсного потенціалу – сьогодні це основні напрями діяльності тих фірм, які прагнуть відповідати вимогам сучасності. 5. Активна розробка і вдосконалення інноваційних продуктів та їх використання у різних галузях економіки. Будь-яка мережа, як правило, має розгалужену структуру, підрозділи якої часто знаходяться у різних кінцях світу, однак потребують чіткої та синхронної координації. Останні досягнення в галузі інновацій дають можливість налагодити подібний процес ефективно, з мінімальними затратами часу, коштів та людських ресурсів. 6. Розширення кордонів між країнами та їх поступова умовність. Ринок стає глобальним і автоматично розширюються горизонти та масштаби діяльності суб’єктів господарювання. Подібні процеси створюють сприятливі умови для налагодження партнерських відносин між всіма учасниками мережевих форм бізнесу, незалежно від сфери та виду їх діяльності і країни базування. 7. Бурхливий науково-технічний розвиток. В епоху автоматизованих надшвидкісних технологій суб’єкти господарювання чітко усвідомлюють ступінь важливості та значущості інформації та знань як стратегічних ресурсів – вони дають підприємницьким структурам шанси завжди випереджати своїх конкурентів. Як показує практика, до ланцюга мережевих утворень входять переважно підприємства середніх та малих розмірів, адже вони найбільш гнучко здатні адаптуватися до змін ринкової кон’юнктури. Однак, часто перед подібними суб’єктами господарської діяльності постають істотні проблеми фінансового, управлінського, організаційного, кадрового та іншого характеру, вирішити які допомагає великий бізнес та співпраця з ним. Таким чином, активна поява та розвиток мережевих утворень – це не просто ефективний спосіб адаптації до мінливих умов ринкової кон’юнктури, а ціла філософія та дієва стратегія для підприємств, які прагнуть якомога довше залишатися учасниками ринкових відносин та зміцнювати при цьому конкурентні позиції. За умов нової економіки ф ормуванню мережевих форм організації бізнесу слід приділяти чимало уваги, оскільки саме високо інтегровані підприємницькі структури, фінансово-промислові групи тощо є основним двигуном зростання економіки регіону, здійснюючи мультиплікативний ефект на прилеглі території. 4. Роль та місце корпоративних стратегічних альянсів у новій економіці За умов нової глобалізованої економіки важливим аспектом корпоративної стратегії стають корпоративні стратегічні альянси, адже дозволяють компанії швидко та, уникаючи серйозних витрат, увійти на іноземний ринок. Корпоративний стратегічний альянс (КСА) – це форма співпраці двох потенційних чи реальних конкурентів в довгостроковому періоді для досягнення певної мети (наприклад, створення нового продукту). Стратегічні альянси - явище не нове і, тим більше, не рідкісне. Альянси були поширені в XVIII та XIX ст. в судноплавстві і страхуванні перевезень вантажів. NEC, найбільша японська технологічна фірма, була заснована у 1899 р. як перше японське спільне підприємство з американською компанією Western Electric (WE). Міжнародні корпоративні стратегічні альянси отримали розповсюдження у світовій економіці протягом всього ХХ століття (наприклад, створювалися і функціонували консорціуми промислових підприємств і банків). Проте, лише в останні десятиріччя цей феномен досяг принципово нового рівня розвитку. Справа в тому, що умовою і середовищем формування та функціонування корпоративних стратегічних альянсів стала глобалізація економіки, а її головними суб'єктами виступають ТНК. За оцінками американських дослідників, з початку 2000-х років кількість корпоративних стратегічних альянсів у світі щорічно зростала більш, ніж на 25 %. В США, наприклад, в 2001-2012 рр. кількість корпоративних стратегічних альянсів зросла більше, ніж в 4 рази. Всесвітній економічний форум за участю 2/3 з 377 президентів найбільших компаній світу, відзначили, що корпоративний стратегічний альянс – «найважливіший інструмент глобального корпоративного зростання». Причини створення корпоративних стратегічних альянсів: 1. Економія коштів компаній. Якщо інвестиційний проект є надто дорогим та ризикованим для запровадження однією фірмою, компанії можуть поєднати сили для досягнення певного результату. 2. Доступ на зарубіжні ринки. Такий доступ забезпечує його учасникам зниження ризиків, кращі умови для експорту, переваги від диверсифікації сфери діяльності, можливість більш швидкого проникнення на ринки, отримання економічних вигод, задоволення вимог уряду до іноземного капіталу. 3. Зменшення ризиків кожного з партнерів за допомогою розподілу ризиків крупного проекту між кількома фірмами, надання можливості диверсифікації номенклатури товарів, забезпечення більшої окупності активів. 4. Поєднання можливостей компаній, зростання ефективності від використання ресурсів (фінансові ресурси, технології, устаткування). Часто це дає можливість зниження трансакційних витрат і підвищення ефективності діяльності. Коли кожна організація виконує роботу, в якій вона найбільш компетентна, витрати на одиницю продукції знижуються для всіх партнерів. В результаті створюються так звані зв'язуючі альянси, особливість яких полягає в тому, що кожна з фірм виконує взаємодоповнюючі функції. Прикладом служить, зокрема спільне підприємство німецької хімічної ТНК «БАСФ» і американської «Доу Кемікл». 5. Зниження витрат на дослідження та розробку технологій. Компанія уникає витрат, спрямованих на дослідження та розробку технологій, адже має можливість користуватися результатами досліджень партнера. 6. Отримання нових знань. Досить часто, ТНК об’єднуються в корпоративні стратегічні альянси, в тому числі нерідко саме з конкурентами, щоб удосконалювати всю сукупність своїх інтегрованих, цілісних знань, розглядаючи їх як актив, навіть більш важливий, ніж запатентована технологія. Наприклад, японська ТНК «НЕК» створила стратегічний альянс із зареєстрованою у США компанією «Ханеуелл» та з французькою фірмою «Булль» саме заради використання досвіду, навиків і технологій своїх партнерів. Здатність вчитися у інших, перш за все, у своїх партнерів по альянсу – одне із головних положень інформаційної економіки. Останніми роками навіть з'явився термін «альянси, що навчаються». За умов нестабільності, вкрай швидких і часто радикальних змін зовнішнього середовища, інформація та знання набули особливої значущості. Хоча стратегічний альянс надає ТНК ряд переваг, однак присутні йому і певні недоліки. Дослідження стратегічних альянсів виявляють їх нестабільність у більш, як 70% випадків. Причина такої нестабільності полягає у: труднощах контролю (нестача автономії спричиняє внутрішні конфлікти); культурній диференціації (різні бачення партнерів на досягнення цілей); різних початкових очікуваннях партнерів альянсу (одна компанія прагне уникнути конкуренції, інша прагне отримати доступ до технологій першою). У природі стратегічних альянсів існує суперечливий аспект: хоча альянси часто не виправдовують сподівань, компанії продовжують їх підтримувати. California Management Review наводить дослідження, в якому автори пояснюють, чому стратегічні альянси продовжують існувати після своїх невдач: 1. Створення стратегічного альянсу - досить складний процес. Менеджери проводять довгі та виснажливі переговори задля його укладання, тому "відступ" практично унеможливлюється. 2. Витрати, спричинені розвалом альянсу, можуть виявитися вищими, ніж витрати на його підтримку. Разом з цим, час необхідний для припинення діяльності альянсу, може перевищити час, затрачений на його створення. 3. Якщо компанії формують корпоративні стратегічні альянси за аналогією до дій конкурентів, закриття альянсу сприйматиметься як стратегічна помилка, яку неможливо допустити. 4. Компаніям, яким бракує досвіду у створенні альянсів, важко визначити ефективність його роботи, а тому вони можуть не зуміти оперативно зреагувати на його невдачу. В останні 20-25 років корпоративний стратегічний альянс – вельми поширений прояв нової економіки, її істотний невід'ємний елемент. Основним суб'єктом КСА є ТНК, операції яких набули глобального характеру. Для них корпоративні стратегічні альянси давно перетворилися на гнучкий, вільний інструмент, що дозволяє досягати поставлених ними стратегічних цілей з меншими витратами на основі спільності інтересів учасників таких альянсів. Таким чином, можна зробити наступні висновки: КСА виступають як один з вельми поширених проявів глобалізації економіки і є її невід'ємним елементом; КСА довели свою важливість не тільки для національного, але і для міжнародного бізнесу, а також і в цілому для економіки залучених в них держав; сьогодні КСА і партнерські відносини набули значного розквіту, який в майбутньому тільки зростатиме. Багато фірм, які раніше рідко вступали до альянсів, тепер створюють їх регулярно; КСА дозволяють розвивати і покращувати операції, устаткування і процеси, забезпечують доступ до нових здібностей, нових знань і технологій, а також створювати нові можливості за умов нової економіки. 5. Особливості механізму трансакційних витрат у новій економіці Поняття «трансакційні витрати» в економічній теорії існує вже досить давно. Вперше основи теорії трансакційних витрат було започатковано видатним економістом Рональдом Коузом у праці "Природа фірми" (1937). Поступово дослідження, що проводилися в сфері трансакційних витрат, вивели дане поняття на новий теоретичний і практичний рівень, показали їх вагомий вплив як на формування витрат окремої господарської одиниці, так і національної економіки загалом. Трансакційні витрати - це витрати економічної діяльності щодо укладання угод: пошуку партнерів, проведення переговорів, укладання контрактів, дослідження виконання контрактів тощо. До трансакційних витрат відносяться витрати, пов’язані із збиранням, накопиченням, обробкою та аналізом інформації про ринок, проведенням переговорів і прийняттям рішень, контролем та захистом виконання контрактів. Трансакційні витрати становлять значну частку серед інших витрат фірм і мають значний вплив на розвиток як окремих фірм, так і економіки в цілому. За оцінками експертів, питома вага трансакційних витрат в сукупних витратах фірми становить при їх функціонуванні на традиційних ринках від 1,5 до 5 %, а при виході на нові ринки збуту — збільшується до 10-15 %. Трансакційні витрати всередині однієї фірми виникати не можуть. Вони мають місце при ринковій взаємодії між фірмами та окремими індивідами. Прийнято поділяти витрати фірми на: 1) внутрішньофірмові витрати (в екон. літературі - агентські) - пов'язані з управлінням, коли алокація ресурсів здійснюється адміністративним шляхом; 2) трансакційні – витрати здійснюються у зовнішньому середовищі фірми. В умовах нової економіки на основі аналізу та зіставлення трансакційних і внутрішньофірмових витрат можна зробити певні висновки стосовно доцільності створення та існування фірми: фірму створюють, коли величина трансакційних витрат перевищує величину видатків з організації фірми; існування фірми буде продовжуватися за умови, якщо граничні внутрішньофірмові витрати будуть меншими, ніж їх вартість через ринкові трансакції; оптимізація розмірів фірми визначається межею, за якої трансакційні витрати дорівнюють внутрішньо фірмовим; за відсутності трансакційних витрат немає економічної основи для існування фірм. Такі висновки сформували трансакційний підхід до вивчення економічних механізмів всередині фірми в сучасних умовах. Трансакційні витрати є надзвичайно різноманітними. Вони охоплюють витрати на прийняття рішень, розробку і зміну планів та організацію майбутньої діяльності, ведення переговорів про її зміст і умови, перегляд умов угод та вирішення спірних питань,забезпечення додержання учасниками досягнутих домовленостей тощо. У сучасній економічній літературі немає загальноприйнятої класифікації трансакційних витрат. Кожен дослідник звертає увагу на найцікавіші для нього елементи. Найбільш значущі з них становлять один із варіантів класифікації таких витрат. До трансакційних витрат, насамперед, належать: 1) витрати пошуку інформації — витрати часу і ресурсів на отримання та оброблення інформації про ціни, товари і послуги, якими цікавляться, про постачальників і споживачів (Дж. Стіглер); 2) витрати моніторингу за поведінкою агента і витрати його самообмеження (М. Дженсен, У. Меклінг); 3) витрати визначення кількості й якості використаних під час обміну товарів і послуг — витрати на проміри, вимірювальну техніку, від помилок і допущених неточностей (Й. Барцель); 4) витрати впливу та на специфікації (точне визначення) і захист прав власності — витрати на утримання суддів, арбітражу, органів державного управління, а також витрати часу і ресурсів, потрібні для відновлення порушених прав (П. Мілгром і Дж. Робертс); 5) витрати опортуністичної поведінки (угодовства), що є складовою трансакційних витрат, яка найважче визначається (О. Вільямсон); 6) витрати колективного прийняття рішень — на організацію та лобіювання необхідних колективних рішень (Г. Хансман); 7) витрати до (ex ante) та після (ex post) укладення угоди — на пошук партнера, узгодження інтересів, оформлення угоди, контроль за її виконанням (0. Вільямсон, Р. Капелюшников). На формування трансакційних витрат впливають економічні, правові, організаційні, психологічні, технологічні та соціальні фактори. Особливо помітний вплив економічних факторів, таких, як: контрактна природа підприємства (усі відносини, що виникають між підприємствами, оформлюються на основі контрактних відносин); конкурентна боротьба (в умовах трансформації економіки конкурентна боротьба надзвичайно загострюється і відображається в різних формах); конкурентоспроможність продукції, яка визначається масштабами ринку, видом конкурентного ринку; стратегією просування товару; еластичністю попиту на товар; стадією життєвого циклу товару тощо. У класичній політичній економії прийнято вважати, що у випадку, якщо трансакційні витрати займають велику питому вагу у валових витратах підприємства, то це свідчить про неефективність його господарювання, а їх поступове зменшення веде до зростання ділової активності суб'єктів ринку. Однак, нова економіка привносить нові тенденції до тлумачення ролі трансакційних витрат та механізму їх дії. Мова вже ведеться про те, що зростання трансакційних витрат може бути навіть корисним для підприємства. Все частіше постає питання про те, в яких випадках збільшення трансакційних витрат приносить користь для підприємства, а в яких випадках такі витрати мають негативний плив на суб’єкти господарювання. З одного боку, трансакційні витрати, як і будь які інші витрати, зменшують дохід підприємства. Однак з іншого боку, якщо трансакційні витрати спрямовані на розширення виробництва, захоплення нових сегментів рику або ж якщо в результаті їх здійснення будуть скорочуватися інші витрати, то вони матимуть позитивні наслідки і сприятимуть підвищенню ефективності роботи економічних суб’єктів. А при переході економічних систем на вищий рівень розвитку, прискоренні науково-технологічного прогресу, спеціалізації та глобалізації економічного простору активніше проявляється тенденція до зростання трансакційних витрат. Для оцінки трансакційних витрат на макроекономічному рівні американські вчені Дж. Уолліс та Д. Норт ввели поняття трансакційного сектору. До державного трансакційного сектору вони віднесли оптову і роздрібну торгівлю, страхування, банківський сектор, операції з нерухомістю, витрати на апарат управління в інших галузях, витрати держави на суддівську і правоохоронну діяльність. Величина і роль трансакційних витрат у сучасному суспільстві досить вагомі. Трансакційний сектор економіки становить від 50 до 70 %, причому його обсяг постійно зростає. За підрахунками Дж. Уолліса і Д. Норта, частка трансакційних витрат у валовому національному продукті США збільшилася у приватному секторі з 23 % у 1870 р. до 42 % у 1970 p., у державному — з 3,6 % у 1870 р. до 13,9 % у 1970 p., що в сумі означає зростання з 26,6 до 54,9 %. Водночас частка трансакційних витрат у сукупних витратах фірми становить від 1,5 до 15 %, проте в перехідних економіках вони можуть бути суттєво більшими. На сьогоднішній день в Україні склалася специфічна трансформаційна фінансово-економічна система транзитивного типу, для якої характерні такі особливості: порушення розрахунково-платіжної дисципліни підприємств і заборгованість держави перед суб’єктами господарювання; використання в міжнародних контрактах інструментів бартеру, завищення або заниження цін; нерозвиненість ринкових інститутів та інституцій в Україні; прорахунки в бюджетній та інвестиційній політиці тощо. Усі ці особливості обумовлюють високий рівень трансакційних витрат вітчизняних суб’єктів господарювання та є основною причиною неефективності економіки. Збої в реформах обумовлені недосконалістю економічної моделі розвитку пострадянських країн. 6. Глобалізаційні бізнес-процеси: мультинаціональні підприємства, ТНК і міжнародні мережі Глобалізаційні бізнес-процеси полягають в розвитку взаємозв'язків і посиленні взаємозалежностей між окремими країнами й географічними регіонами світу для здійснення спільної бізнес-діяльності з метою отримання максимальної економічної вигоди. Для становлення і розвитку глобалізаційних бізнес-процесів необхідні певні передумови. Серед таких фундаментальних передумов можна виділити: 1) Лібералізація міжнародної фінансової діяльності та дерегуляція у фінансово-банківському секторі. Дані процеси розпочалися із розвалом Бреттон-Вудської системи, яка ознаменувалася виходом із системи фіксованих валютних курсів і проведенням масштабних реформ у фінансовому секторі. Відхід від жорсткого регулювання потоками капіталів державами і виконання регулюючої ролі у сфері спрямування масштабних кредитів та інвестицій фінансовим ринком означає процес дерегуляції фінансово-банківської діяльності і лібералізації міжнародних операцій з капіталом. 2) Лібералізація міжнародної торгівлі. Даний процес розпочався з підписання Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) у 1944 р., який привів до утворення Світової організації торгівлі (СОТ). Зниження імпортних мит, зменшення кількісних обмежень та нетарифних бар’єрів сприяє розвитку торгівлі і лібералізації підприємницької діяльності, що прискорює формування глобальних інтегрованих ринків. 3) Поширення інформаційних технологій. Інформаційний фактор (комп’ютери, комп’ютерні технології, телекомунікації) став важливою складовою глобальної інтеграції, підсилюючи процеси фінансової та торговельної лібералізації. Інформаційні технології створили передумови для виникнення нових ринків для нових товарів, а також нові форми господарських зв’язків. 4) Зростаюче значення закордонної діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК). На початку ХХІ ст. валова продукція іноземних філій ТНК у світовому ВВП становила 10 %. Відбувається трансформація моделей бізнес-поведінки, внаслідок чого внутрішньо-фірмова торгівля, інвестиції та виробнича кооперація витісняють прості схеми експортно-імпортної діяльності. Зростає значення внутрішньо-секторної торгівлі, яка сприяє транскордонним операціям корпорацій та появі їхньої орієнтації на ринку по всьому світу, замість конкретного локалізованого ринку. Зростання транскордонних операцій та відкритості економік веде до посилення інтеграції ринків, формування єдиного глобального ринку і до підвищення взаємозалежності між різними країнами. Внаслідок глобальної інтеграції, в економіці формується низка принципових структурних зрушень, які відображають функціонування глобальної економіки як цілісної системи. Інтеграція ринків товарів і капіталів веде до формування глобального ділового циклу. Завдяки цьому тренд національного випуску все більше підпорядковується закономірностям розгортання глобального попиту і пропозиції. Внаслідок посилення глобальної конкуренції і зближення технологічних ринків розвитку ускладнюються моделі виробничих зв’язків. Транскордонні зв’язки формуються за принципом оптимальної спеціалізації окремих модулів. Виведення капіталу та створення виробників закордоном спрямовується на наближення складальних виробництв до місткого ринку. Це веде також до формування глобальних фінансових, виробничих і технологічних мереж, які не мають чіткої прив’язки до конкретної території, а функціонують у глобальному просторі як автономні та цілісні одиниці. Навчальний тренінг Основні терміни і поняття Фірма. Наукоємність продукції. Акціонерний капітал. Венчурні компанії. Горизонтальна інтеграція. Вертикальна інтеграція. Одноосібні фірми. Партнерства. Корпорації. Мережевий бізнес. Корпоративний стратегічний альянс. Трансакційні витрати. Глобалізаційні бізнес-процеси. Лібералізація міжнародної фінансової діяльності. Лібералізація міжнародної торгівлі. Контрольні запитання і завдання 1. Дайте визначення поняттю «фірма». Чим відрізняються цілі фірми за умов традиційної економіки та за умов нової економіки? 2. Охарактеризуйте особливості функціонування сучасної фірми. 3. Які чинники забезпечують умови успіху фірми за умов нової економіки? 4. Як поділяються фірми за видами форм власності? Які переваги і недоліки кожного із видів? 5. В чому полягає сутність мережевого бізнесу? Які існують підходи до його формування та передумови функціонування? 6. Поясніть сутність транснаціональних корпорацій та їх роль за умов нової економіки? 7. Що являють собою корпоративні стратегічні альянси та яка їх роль в новій економіці? 8. Проаналізуйте особливості формування та функціонування глобальних ділових мереж. 9. Дайте визначення трансакційних витрат та поясніть особливості їх механізму в сучасній бізнес-діяльності. 10. Які види витрат відносяться до трансакційних? Якою повинна бути частка трансакційних витрат у загальній сукупності витрат фірми? 11. В чому полягає відмінність між мультинаціональними та транснаціональними корпораціями? 12. Що являють собою міжнародні мережі та які фактори впливають на їх формування? Тестові завдання 1. Які особливості відрізняють сучасну фірму за умов нової економіки від фірми традиційної? а) висока наукоємність продукції (значна частка витрат спрямовується на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки); б) економія від масштабу виробництва; в) у довгостроковому періоду витрати фірми стають змінними; г) активна інноваційні політика; д) високий темп відновлення продукції і застосовуваної технології (пришвидшення амортизації). 2. Галузевою єдністю підприємств, операційна діяльність яких характеризується спільною технологією і однорідністю виготовлюваної продукції, називається: а) горизонтальна інтеграція; б) вертикальна інтеграція; в) диверсифікація; г) централізація. 3. Прикладом вертикальної інтеграції може бути: а) мережа роздрібних магазинів; б) об’єднання туроператора з усіма підприємствами, послуги яких необхідні для формування пакета туристичних послуг; в) сукупність вищих навчальних закладів країни; г) сукупність туроператорів країни. 4. Які процеси спричинили перехід до мережевих принципів організації бізнесу? а) зростання кількості прямих іноземних інвестицій; б) активізація транснаціонального виробництва і багатонаціональних корпорацій; в) перехід від натурального виробництва до товарного; г) виникнення нерозмінних кредитних грошей. 5. Які об’єднання відносяться до мережевих структур? а) транснаціональні корпорації; б) одноосібне підприємство; в) партнерство; г) холдинг; д) концерн. 6. Що є передумовою формування корпоративних стратегічних альянсів? а) перехід від натурального до товарного виробництва; б) загострення конкуренції на світовому ринку; в) світова фінансово-економічна криза; г) глобалізація економіки. 7. Причини ефективності існування корпоративних стратегічних альянсів? а) економія коштів компаній, оскільки якщо інвестиційний проект є надто дорогим та ризиковим для запровадження однією фірмою, то компанії можуть поєднати сили для досягнення результату; б) доступ на зарубіжні ринки; в) значна культурна диференціація (різні бачення партнерів досягнення цілей); г)труднощі контролю. 8. Що розуміється під трансакційними витратами? а) це витрати на здійснення банківських трансакцій; б) витрати на виробництво додаткової одиниці продукції; в) витрати економічної діяльності щодо укладання угод; г) витрати на купівлю акцій корпорацій. 9. Яка тенденція динаміки трансакційних витрат за умов нової економіки? а) трансакційні витрати зростають; б) трансакційні витрати знижуються; в) трансакційні витрати залишаються незмінними; г) трансакційні витрати зростають із виробництвом додаткової одиниці продукції. 10. Існування фірми за умов нової економіки є доцільним, коли: а) фірма не несе ні внутрішньофірмових, ні трансакційних витрат; б) коли граничні внутрішньофірмові витрати будуть меншими, ніж трансакційні витрати; в) коли граничні внутрішньофірмові витрати будуть більшими, ніж трансакційні витрати; |