Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Тема 8. Інтеграція електронних засобів комунікації і виникнення інтерактивних мереж. Простір потоків 1. Нові засоби масової інформації та диверсифікація масової аудиторії. 2. Комунікації через комп’ютери, інституційний контроль, соціальні мережі і віртуальні співтовариства. Культура віртуальної реальності. 3. Новий інформаційний простір. 4. Соціальна теорія простору і теорія простору потоків. 1. Нові засоби масової інформації та диверсифікація масової аудиторії Стрімкий розвиток комп’ютерних пристроїв і технологій, збільшення ролі та обсягів інформації, що задіяли всі галузі людської життєдіяльності, поява конкурентного інформаційного інтернет-середовища та виразність глобально- локальних процесів актуалізували потребу в дослідженні трансформаційних викликів сучасних засобів масової інформації, зокрема, явища диверсифікації. Американський соціолог Д. Белл міркував так: «Постіндустріальне суспільство в тій самій мірі є інформаційним суспільством, в якій індустріальне суспільство - товаровиробничим» і наголошував на проблемах, яких набуде інформація як ключовий чинник інформаційного суспільства: 1. Колосальний обсяг інформації, який поглинатиме людина. 2. Інформація стає специфічнішою та складнішою у сприйнятті. 3. Виникне потреба в осмисленні інформації, її інтерпретації. 4. Обмеженість інформації, яку може засвоїти людина. Одержання, поширення, передача і зберігання інформації здійснюється засобами інформації. Засоби інформації нарівні з іншими засобами ринкової інфраструктури становлять основу нормального функціонування організму ринкової економіки. Вони справляють величезний вплив на успішне здійснення підприємницької діяльності і сприяють економічному зростанню держави та добробуту нації в цілому. Важко уявити собі, яка кількість інформації обрушується нині на звичайну людину. Скажімо, в США щорічно видається 50 тис. нових найменувань книг. За такий же відрізок часу американська дитина бачить по телевізору 20 тис. рекламних кліпів. У країні друкується понад 12 тис. журналів та 2000 газет, працює близько 10 тис. радіостанцій, понад 1200 телестанцій надсилають свої сигнали в ефір. Ці та багато інших засобів, і каналів розповсюдження інформації, що являють собою комунікативні системи, безперервно розвиваються. Останнім часом дуже поширеними стали комп'ютерні інформаційні мережі. І кожне з цих засобів прагне привернути до себе увагу аудиторії. 196 Усі засоби інформації можна поділити на три групи: засоби масової інформації або мас-медіа (mass-media); засоби зв'язку або телекомунікації (communications); засоби комп'ютерної техніки (computers). Певною мірою цей поділ умовний, тому що останнім часом спостерігається процес об'єднання різноманітних видів і засобів інформації на базі нових інформаційних технологій. Так, нині наше життя вже не можна уявити без так званих цифрових технологій (digital technologies), які не тільки принесли нові сутності, а й значно змінили старі, відпрацьовані та перевірені часом технології. Цифрові технології значно розширюють можливості людини, даючи їй змогу не замислюватися, з яким видом інформації вона має справу - зображенням, звуком, текстом чи іншими даними. Подібна уніфікація значно полегшує організацію передачі інформації, в яку добре інтегруються різні способи комунікації, включаючи мобільні телефонні та комп'ютерні мережі. Усе це наділяє цифрові технології величезним потенціалом універсальності та можливостей розвитку. Засоби масової інформації (ЗМІ), мас медіа (mass media) — преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотексти, телетексти, рекламні щити і панелі, притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації. Засоби масової інформації призначені для поширення інформації. У загальному під засобами масової інформації розуміють друковані та аудіовізуальні повідомлення, призначені для привселюдного поширення через газети, журнали, книжкову продукцію, теле- і радіопрограми, кінодокументалістику та в інших формах. Засоби масової інформації представлені редакціями періодичної преси, телебачення та радіомовлення, а також інформаційними агенціями та іншими установами, що здійснюють виробництво масової інформації. Засоби масової інформації – самостійна індустрія, метою якої є формування громадської думки з використанням організаційно-технічних комплексів, що забезпечують масове тиражування й швидке передавання інформації. Засоби масової інформації образно називають “четвертою владою” в суспільстві. Вони формують громадську думку й лінію поведінки окремих груп населення, відстоюють соціальні інтереси. Вплив засобів масової інформації на сучасне життя такий значний, що інколи вважають, ніби “лише з їх допомогою можна досягти певного положення в сучасній економічній або політичній ієрархії ”. Саме засоби масової інформації здатні привернути увагу до певної проблеми, сформувати, закріпити або змінити (що набагато важче) певні переконання широкої аудиторії на великих територіях. 197 За ступенем незалежності преси, радіо та телебачення можна зробити висновок про демократичність того або іншого суспільства, оскільки без свободи слова немає демократії. Засоби масової інформації є юридичною особою, користуються правами і несуть обов'язки, які випливають з їх діяльності зі збору, переробки та поширення інформації. В Україні право на заснування засобу масової інформації належить державним і громадським організаціям, творчим спілкам, релігійним, кооперативним та іншим об'єднанням громадян, а також трудовим колективам і окремим громадянам України. Засновник затверджує програму діяльності засобу масової інформації, яка реалізується редакцією на основі повної професійної самостійності. В Україні діяльність засобів масової інформації регулюється законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», «Про рекламу», «Про телебачення та радіомовлення» та низкою інших. До нових засобів масової інформації відносять: друковані засоби масової інформації (на паперових носіях); телебачення; радіомовлення (використовують радіотехнічні засоби); електронні засоби масової інформації. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Та чи інша подія, явище, описане словом, передане за допомогою образів, предметів або відображене в аудіо-, відео- і електронних варіантах, поміщених в засоби масової інформації, значно збільшує свою значущість, адже має великий вплив, бо про них знає необмежена кількість осіб, споживачів інформації. Ефективність комунікації значною мірою залежить від того, які саме форми спілкування використовуються для поширення повідомлень. Звичайно спеціалістами із паблік рілейшлз засоби комунікації, що використовуються, як правило, поділяються на неконтрольовані і контрольовані. Використання неконтрольованих засобів означає розсилання новин засобам масової інформації або спеціалізованим каналам. Мета такої форми комунікації полягає в тому, щоб досягти позитивного висвітлення акцій, подій, діяльності, в даному випадку державної податкової служби. Засоби масової інформації охоплюють «традиційні» мовні засоби масової інформації, на зразок телебачення, радіо, кіно, компакт-дисків або DVD-дисків, друковані засоби масової інформації та інші інформаційні ресурси, зокрема, Інтернет разом з іншими віртуальними послугами на зразок World Wide Web. Засоби масової інформації є важливими і набули надзвичайної значущості в нашому суспільстві. Тепер навіть важко уявити собі життя без телебачення, 198 електронної пошти, сайтів обміну відео-інформацією, інтернет-порталів новин або блогів. Їх традиційна роль своєрідного вікна у світ постійно зростає. Сьогодні засоби масової інформації набули якісно нових функцій: вони виступають у якості форуму, що сприяє соціальній взаємодії та спілкуванню; завдяки засобам масової інформації можна купувати або продавати будь-які товари; засоби масової інформації дозволяють отримати доступ до будь-якої інформації; засоби масової інформації дозволяють розмістити власний медіа- контент. Посилена влада засобів масової інформації, зокрема Інтернету, сприяє підвищенню обізнаності та залученості, а також розширенню доступу до інформації. Однак існує небезпека виникнення певних труднощів. Засоби масової інформації посилюють співчуття та глобальну активність у сфері прав людини, але разом з тим виникає загроза появи ненависті, стереотипів та дезінформації, і навіть інформаційних війн. Сьогодні з метою отримання необхідної інформації ми значно менше довіряємо більш традиційним засобам масової інформації на зразок газет, телебачення і радіомовлення. Натомість, більше надаємо перевагу інтернет- виданням, супутниковому телебаченню, блогам та соціальним медіа. Швидкий розвиток телекомунікаційних та інформаційних технологій змінив саму природу засобів масової інформації. Вони стають невід’ємною частиною подій, що відбуваються. Пряма трансляція перетворилася в нову подію. Ми можемо бачити в реальному часі не тільки футбольні матчі, але й інциденти з проявами насильства, які відбуваються по сусідству або у віддаленому куточку світу. Глобальні мережі телекомунікацій служать не тільки як засоби для надання та отримання інформації, але й перетворюють інформацію на одну з найбільш дорогоцінних активів і базу нової глобальної інформаційної економіки. Ті, хто володіють більшим обсягом цих активів разом із відповідною інфраструктурою, мають величезні економічні важелі, які можуть бути перетворені в політичний, а також дипломатичний вплив. Електронні засоби масової інформації. З розвитком інформаційних технологій серед електронних засобів масової інформації на перше місце впевнено виходить міжнародна комп’ютерна мережа Інтернет. В Україні кількість користувачів глобальної мережі зростає з кожним роком у геометричній прогресії. Тому значною подією стає відкриття власних офіційних сайті українською мовою. Зважаючи на кількість щоденних “відвідин” сайту, можна сказати, що він стає найпопулярнішим серед інших сайтів. Майже всі засоби масової інформації мають свої сайти в Інтернеті, на багатьох з них публікуються регулярно оновлювана інформація: як правило, це інтернет-версії тих самих матеріалів, іноді вони виходять із затримкою, іноді до матеріалів (архівів) доступ є платним. Звичайно, основні доходи інтернет-ЗМІ надходять також від реклами, хоча ЗМІ може спонсоруватись і будь-якою 199 організацією як засіб мовлення. Питання про те, наскільки рівноправні поняття засоби масової інформації та інтернет-ЗМІ, є предметом чисельних обговорень і судових позовів у всьому світі. Інтернет-ЗМІ є дуже оперативним розповсюдженням інформації, оскільки більшість із них оновлююються щодня або навіть декілька разів на день, завдяки чому електронні ЗМІ часто використовуються як джерела інформації для звичайних ЗМІ. Сьогодні у всьому світі спостерігається значне падіння тиражів щоденних друкованих ЗМІ та зростання кількості відвідувань електронних ЗМІ. Така тенденція пов'язується з тим, що мережа Інтернет стає все більш доступною для широкого загалу людей, які все частіше шукають новини в інтернет-ЗМІ, які, у свою чергу, оперативно надають інформацію у режимі реального часу, на відміну від щоденних газет, які поступово занепадають. 2. Комунікації через комп’ютери, інституційний контроль, соціальні мережі і віртуальні співтовариства. Культура віртуальної реальності Останні десятиліття ХХ ст. відзначені процесами, які істотним чином трансформували сучасну соціокультурну реальність. Розвиток засобів масової комунікації і повномасштабне впровадження нових інформаційних технологій, призвели до того, що взаємодія людей в сучасному суспільстві все більше набуває віртуальний характер. У результаті інтенсивної інформатизації та глобалізації соціальних і культурних процесів стала можливою поява нового соціального простору, що отримала назву віртуальної реальності. Віртуальна реальність – це високорозвинута форма комп'ютерного моделювання, яка дозволяє користувачеві зануритись у штучний світ і безпосередньо діяти в ньому за допомогою спеціальних сенсорних пристроїв, які пов'язують його рухи з аудіовізуальними ефектами. При цьому зорові, слухові, дотикові і моторні відчуття користувача заміняються їх імітацією, що її генерує комп'ютер. Характерними ознаками віртуальної реальності є: моделювання в реальному масштабі часу; імітація оточення з високим ступенем реалізму; можливість діяти на оточення і мати при цьому зворотний зв'язок. Штучний простір, створений комп'ютерами, який має всі ознаки реальності як такої, що піддається проникненню і трансформації ззовні. При цьому у віртуальній реальності можливі комунікації не лише з іншими людьми, але і з віртуальними, штучними персонажами. Проблематика віртуальної реальності давно вийшла за межі наукової сфери кібернетики і досягла кордонів гуманітарного знання, де знаходить свій відгук у рамках соціально-філософської, психологічної та культурологічної проблематики. Спектр досліджень феномену віртуальної реальності в цих 200 областях охоплює цілий ряд проблем, однією з яких є формування в рамках культури ої нової віртуальної культури, яка має специфічні риси. Незважаючи на те, що феномен віртуальної реальності є відносно новою сферою досліджень, на сьогоднішній день можна виділити два напрямки, які можуть бути представлені як аксіологічні підходи до її осмислення. Перший напрямок розглядає феномен віртуальної реальності в контексті осмислення технічних засобів для її створення та перспектив функціонального застосування в різних галузях життєдіяльності (комп'ютерному дизайні, навчально-тренувальних системах), тобто акцентує увагу на аналізі передумов і наслідків принципово нового якісного рівня розвитку сучасних інформаційно- комунікативних систем. У рамках даного напрямку під віртуальною реальністю розуміється технічно сконструйоване за допомогою комп'ютерних засобів інтерактивне середовище породження та оперування об'єктами, подібними реальним або уявним, на основі їх тривимірного графічного подання, симуляції їх фізичних властивостей (об'єм, рух і т.д.), а також їх здатності впливу і самостійної присутності у просторі. Віртуальна реальність передбачає також створення засобами спеціального комп'ютерного обладнання ефекту присутності людини у даному об'єктному середовищі, що супроводжується відчуттям єдності з комп'ютером. Такий підхід до дослідження віртуальної реальності представляється в деякій мірі утилітарним, оскільки не дає розуміння природи даного феномена, його співвідношення з соціальною реальністю. До другого напрямку належать концепції віртуальної реальності, що розглядають віртуальну реальність з точки зору проблеми природи реальності, як розвиток ідеї множинності світів, споконвічної невизначеності і відносності "реального світу". Характерним стає протиставлення реальності і віртуальності як опозиції речі і копії, речі і подоби. Провідний представник постнекласичної філософії, Ж. Бодріяр, вважає, що точність і досконалість технічного відтворення об'єктів, їх знакова репрезентація конструює інші об'єкти - симулякри, з яких і складається віртуальна реальність. Під віртуальною реальністю розуміється організований простір симулякрів - особливих об'єктів, "відчужених знаків", які на відміну від знаків-копій фіксують не схожість, а відмінність з референтною реальністю. На противагу реальній дійсності, яка виражає цілісність, стабільність і завершеність, віртуальна реальність є джерелом відмінності і різноманіття. Сьогодні соціологи, зіставляючи феномен віртуальної реальності з "ефектом реального часу" у сфері телекомунікацій відзначають, що відбувається проблематизація реальності, ставиться під сумнів обгрунтованість, ексклюзивність і очевидність "звичайного часу", простору та ідентичності. Виходячи з постмодерністського розуміння специфіки феномену віртуальної реальності, передбачається можливим виділити ряд відмінних особливостей віртуальної культури, що формуються в результаті трансформації соціокультурних процесів. Розглянемо ці особливості. По-перше, відбувається фіксація конституювання симуляційної культури з притаманною їй множинністю реальностей. Незважаючи на те, що віртуальна 201 реальність не стала загальнокультурною практикою, проте вона володіє величезним потенціалом для породження інших культурних ідентичностей і моделей суб'єктивності. Визначальною рисою віртуальної культури є побудований за принципом мультимедійного гіпертексту віртуальний простір, тобто специфічна організація інформаційних масивів, елементи яких пов'язані між собою асоціативними відносинами. У силу специфіки просторової організації віртуальної реальності у віртуальній культурі формується інша логіка мислення: нелінійна, непослідовна, недетерміністская, асоціативна. Ці ефекти досягаються завдяки моделюванню "іншого соціуму" і "іншого часу" (відмінного від реального соціального часу): неодновимірного, оборотного, різноспрямованого і нескінченного (безвідносно до існування людства). Цікавою видається також точка зору філософа У. Еко, який аналізуючи культурний простір, висунув ідею "відсутньої структури". За його думки, людська діяльність пов'язана з інтерпретацією знаків і практично вичерпується нею. Стосовно до віртуальної культури суспільства постмодерну можна говорити про те, що статус знака і статус об'єкта виявляються невиразні. Актуальність дослідження соціальних мереж як ресурсу соціальної адаптації клієнтських груп соціальної роботи детермінована необхідністю раціоналізації механізмів функціонування інститутів соціальної роботи в умовах громадянського суспільства, а також впливом цього ресурсу на соціалізацію індивідів і груп. При цьому, соціальні мережі розглядаються нами як найважливіший і найбільш перспективний ресурс соціальної адаптації клієнтських груп соціальної роботи. Перспективи вивчення ролі і місця соціальних мереж у соціальній адаптації клієнтських груп соціальної роботи, на наш погляд, широкі, оскільки отримані результати дослідження можуть бути використані при обгрунтуванні соціальної політики і проведенні соціальних програм, а також в аспекті формування форм і методів роботи з різними категоріями населення . Крім того, вивчення соціальних мереж, присутніх в житті індивіда - досить нова і актуальна дослідницька область для соціологічної науки. Загальний науковий інтерес до даної проблематики виражений в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. З метою встановлення складу суб'єктів взаємодії в соціальній мережі, що визначає успішність адаптації клієнтських груп соціальної роботи колективом російських вчених була підготовлена програма соціологічного дослідження. Об'єкт дослідження: соціальні мережі як ресурс адаптації клієнтських груп соціальної роботи. Гіпотеза-підстава: існує залежність між успішністю адаптації клієнтських груп соціальної роботи і якісним і кількісним складом соціальної мережі. Емпіричним об'єктом дослідження виступають клієнтські групи соціальної роботи: люди з обмеженими можливостями здоров'я (генеральна сукупність дорівнює 197022 чол) та люди похилого віку м. Новосибірська (генеральна сукупність дорівнює 704340 чол). Тип побудови вибіркової сукупності - цілеспрямований. Відбір одиниць спостереження у вибіркову 202 сукупність здійснюється методом першого зустрічного. Для опитування були сформовані такі квоти респондентів: 1) люди з обмеженими можливостями здоров'я - 240 чол. (Високий рівень адаптації - 80 чол., Середній рівень адаптації - 80 чол., Низький рівень адаптації - 80 чол); 2) люди похилого віку - 240 чол. (З таким же розподілом за рівнем адаптації). Згідно з задумом дослідження послідовність дослідницьких процедур полягала в наступному: 1 етап. Формування квот респондентів за допомогою тестування рівня їх адаптації. Інструментарієм збору інформації виступає тест "Визначення рівня адаптації". 2 етап. Анкетне опитування представників клієнтських груп з сформованих квот. По-перше, респондентами за допомогою процедури ранжування суб'єктів взаємодії соціальної мережі, визначається сукупність найбільш значущих суб'єктів, що сприяють успішної адаптації (анкета "Значимість суб'єктів взаємодії в соціальній мережі"); по-друге, респондентами здійснюється бальна оцінка фактичних заходів їх взаємодії із суб'єктами соціальної мережі , з наступною формалізованою обробкою отриманих даних за допомогою математичних методів факторного аналізу (анкета "Оцінка фактичної міри взаємодії з суб'єктами соціальної мережі"); по-третє, виділяються і аналізуються внутрішні агреговані фактори, що характеризують склад соціальної мережі і міру фактичної взаємодії суб'єктів соціальної мережі з представниками клієнтських груп, отримані в результаті факторного аналізу; по-четверте, фіксується склад соціальної мережі, що визначає успішність адаптації представників клієнтських груп соціальної роботи. 2 етап. Інтерв'ю з представниками різних клієнтських груп і різним рівнем їх адаптації. Мета інтерв'ю - перевірка зроблених висновків за кількісним та якісним складом учасників соціальної мережі, що сприяє успішній адаптації клієнтських груп соціальної роботи. Передбачається, що результати дослідження дозволять обгрунтувати якісний і кількісний склад соціальної мережі, що сприяє успішній адаптації досліджуваних клієнтських груп соціальної роботи та обгрунтувати механізм включення індивіда до структури такої мережі. Отже, важливою характеристикою віртуальної культури є її мозаїчність, пов'язана з особливостями процесу пізнання, а також структурування та ціннісного відбору соціального досвіду життєдіяльності. Як наслідок інтенсивного впровадження комп'ютерних інформаційних технологій в повсякденну культуру безперервного і безладного потоку інформації, поширюваного, головним чином, засобами масової комунікації, формується певний тип віртуальної культури, що поєднує в собі випадкові елементи культур різних народів та епох. Дані елементи осідають за певними статистичними законами у свідомості індивідів, утворюючи щось на зразок "сховища повідомлень". Таким чином, не відбувається ціннісного відбору і структурування соціального досвіду як у випадку спрямованого процесу 203 пізнання, що реалізується за допомогою системи освіти. У цьому полягає основна відмінність віртуальної культури від культури в її традиційному розумінні в науці як ціннісно-відібраного та символіко-семіотично організованого досвіду багатьох людей. 3. Новий інформаційний простір Сучасне значення поняття "інформаційний простір" (інфосфера) утворилось в результаті еволюції концептуальної схеми розрізнення в сукупному геополітичному просторі областей, що мають властивості і дають змогу розглядати їх як самостійні простори зі своїми межами, структурою, ресурсами й особливостями взаємодії суб'єктів діяльності, які включають інформаційне забезпечення. Основоложник теорії інформаційного суспільства М. Кастельс пише про це так: «Нова просторова форма, характерна для соціальних практик, які домінують в мережевому суспільстві і формують його, - простір потоків. Простір потоків є матеріальною організацією соціальних практик в розподіленому часі, що працюють через потоки. Інформаці́йний про́стір – це сукупність інформації, інформаційної інфраструктури, суб'єктів, що здійснюють збір, формування, поширення і використання інформації, а також системи регулювання відповідних відносин. Новий інформаційний простір – це сукупність відносин, що виникають при формуванні і використанні інформаційних ресурсів на основі створення, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження і надання споживачеві документованої інформації; створенні і використанні інформаційних технологій та засобів їх забезпечення; захисті інформації, прав суб'єктів, що беруть участь в інформаційних процесах та інформатизації. Новий інформаційний простір створюється при використанні електронних мереж, в яких інформаційні комунікації відіграють провідну роль. При цьому суттєво змінюється зміст таких процесів, як взаємодія у процесі спільної діяльності, конкуренція. Особливо помітною стає конкуренція внаслідок боротьби за досягнення інформаційної переваги, за володіння розвиненішим інформаційним ресурсом, що відкриває кращі можливості контролю над інформаційним ресурсом супротивника. Інформаційний простір є системоутворюючим чинником постіндустріального суспільства, що активно впливає на стан економічної, політичної, оборонної та інших складових національної безпеки. Інформаційний простір є об'єктом уваги державних спецслужб. До інформаційного простору відносяться: банки даних і бази даних; технології їх супроводу та використання; 204 інформаційні телекомунікаційні системи, що функціонують на основі загальних принципів й забезпечують інформаційну взаємодію організацій та громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб. Структура інформаційного простору. Основними компонентами інформаційного простору є: інформаційні поля та інформаційні потоки. Інформаційне поле – це сукупність усієї зосередженої інформації, безвідносно до її форми і стану, що знаходиться у відриві як від об'єкта відображення, так і від суб'єкта сприйняття. Рух інформації в інформаційному полі здійснюється за допомогою фізичного зв'язку між одержувачем і джерелом інформації, що матеріалізується в інформаційному потоці. Інформаційний потік – це сукупність інформації, що переміщується в інформаційному просторі через канали комунікації. Інформаційні потоки можуть протікати як усередині окремих інфосфер, так і між ними, залежно від наявності каналів комунікації. Організаційний аспект структури інформаційного простору складають множини баз даних і банків даних, сховищ даних, технологій їх ведення, використання, інформаційних систем, мереж, застосувань, організаційних структур, що функціонують на основі певних принципів і за встановленими правилами, що забезпечують інформаційну взаємодію об'єктів. До складу технологічних та організаційних компонентів інформаційного простору відносять інформаційну інфраструктуру. Інформаційна інфраструктура – це середовище, яке забезпечує можливість збору, передачі, зберігання, автоматизованої обробки і розповсюдження інформації в суспільстві. Інформаційна інфраструктура суспільства утворюється за допомогою: інформаційних і телекомунікаційних систем та мереж зв'язку, індустрії засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку; систем формування і забезпечення збереження інформаційних ресурсів; системи забезпечення доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем, мереж зв'язку та інформаційних ресурсів; індустрії інформації та ринку інформаційних послуг; системи підготовки кадрів, проведення наукових досліджень; алгоритмів і програмних засобів, що забезпечують функціонування програмно-апаратних платформ тощо. Інформаційний простір суспільства характеризується унікальними суб'єктами і співтовариствами, що не мають прямих аналогів в інших просторах, серед яких можна назвати віртуальне співтовариство, мережеву організацію, віртуальне підприємство. Сьогодні інформаційний простір виконує такі функції: 1) інтегруючу – об'єднує в єдине просторово-комунікативне і соціокультурне середовище різні види економічної діяльності; 2) комунікативну – створюється особливе середовище транскордонної, інтерактивної і мобільної комунікації різних суб'єктів економічної діяльності, у рамках якої вони здійснюють інформаційний обмін; 205 3) актуалізуючу – в інформаційному просторі здійснюється актуалізація інтересів різних суб'єктів економічної діяльності шляхом реалізації ними інформаційної політики; 4) геополітичну – формуються власні ресурси і змінюється значущість традиційних ресурсів, створюючи нове середовище геополітичних відносин і конкуренції; 5) соціальну – інформаційний простір трансформує суспільство і змінює характер та зміст соціально-економічних відносин у всіх сферах: політиці, культурі, науці, релігії тощо. Швидке зростання обсягів інформаційних ресурсів людства і поява новітніх технологій викликають докорінні зміни в діяльності підприємств та їх бізнес-процесів. Більш пріоритетним стає нематеріальне виробництво, наука, освіта, що сприяє розвитку промисловості на основі комп'ютеризації, інформатизації, автоматизації всіх циклів виробництва. 4. Соціальна теорія простору і теорія простору потоків Простір являє собою вираження суспільства. Оскільки наше суспільство піддається структурній трансформації, то можна припустити, що в даний час виникають нові просторові форми і процеси. Метою нашого аналізу є ідентифікувати нову логіку, яка лежить в основі таких форм і процесів. Це доволі нелегке завдання, оскільки, здавалось би, просте визнання важливості відносини між суспільством та простором приховує глибоку складність. Це відбувається тому, що простір не є віддзеркаленням суспільства, а його вираженням. Іншими словами, простір не є фотокопією суспільства, простір і є суспільство. Просторові форми і процеси формуються за рахунок динаміки загальної соціальної структури, складовими яких є суперечливі тенденції, що випливають з конфліктів і стратегій взаємодії між соціальними факторами. Крім того, соціальні процеси впливають на простір, на побудоване довкілля, успадковане від колишніх соціопросторових структур. У дійсності, простір – це кристалізований час. Для того, щоб якнайпростіше підійти до цього явища, будемо рухатися крок за кроком. Що ж таке простір? У фізиці його неможливо визначити поза динамікою матерії, а в соціальній теорії – без посилань на соціальну практику. Простір являється матеріальним продуктом по відношенню до інших матеріальних продуктів, включаючи людей, залучених в історично детерміновані соціальні відносини, які надають простору форму, функцію і соціальне значення. Більш точним є формулювання Девіда Харві у його книзі «Умови постмодернізму», в якій мова йде про те, що «з матеріальної точки зору можна стверджувати, що об’єктивні концепції часу і простору є необхідними і створюються через матеріальну практику і процеси, які слугують для відтворення соціального 206 життя… Фундаментальна аксіома мого дослідження полягає в тому, що час і простір неможливо зрозуміти незалежно від соціальної дії». Тому ми повинні визначити на загальному рівні, що таке простір з точки зору соціальної практики, а потім ідентифікувати історичну специфіку соціальних практик, наприклад, в інформаційному суспільстві, яке лежить в основі виникнення і консолідації нових просторових форм і процесів. З точки зору соціальної теорії простір являється матеріальною основою соціальних практик розподілу часу (time sharing). Будь-яка матеріальна основа завжди несе в собі символічне значення. Під соціальною практикою розподілу часу розуміється той факт, що простір сполучає разом ті практики, які здійснюються одночасно. Саме чітке матеріальне вираження такої одночасності надає змісту простору по відношенню до суспільства. Традиційно це поняття обожнювалось із близькістю, однак фундаментальним є те, що ми відділяємо базову концепцію матеріальної основи одночасних практик від поняття близькості, щоб пояснити можливість існування матеріальної основи одночасності, яка не пов’язана з фізичною близькістю, оскільки саме такими є домінуючі соціальні практики інформаційної епохи. Наше суспільство побудовано навколо потоків: капіталу, інформації, технологій, організаційних взаємовідносин, зображень, звуків і символів. Потоки є не просто одним із елементів соціальної організації, вони являються вираженням процесів, що домінують у нашому економічному, політичному і символічному житті. Відтак матеріальною основою процесів, що домінують у нашому суспільстві, буде набір елементів, які підтримують такі потоки і роблять матеріально можливим їх чітке виявлення в «одночасному часі». Тому доцільно уявити, що існує нова просторова форма, характерна для соціальних практик, які домінують у мережевому суспільстві і формують його: простір потоків. Простір потоків є матеріальною організацією соціальних практик в розподіленому часі, що працюють через потоки. Під потоками розуміються ціленаправлені, повторювані, програмовані послідовності обмінів і взаємодій між фізичними роз’єднаними позиціями, які займають соціальні фактори в економічних, політичних і символічних структурах суспільства. Домінуючі соціальні практики вбудовані в домінуючі соціальні структури, під якими розуміється таке влаштування організацій та інститутів, за якого внутрішня логіка відіграє стратегічну роль у формуванні соціальних практик і громадської свідомості в суспільстві в цілому. Абстрактну концепцію простору потоків можна зрозуміти краще, конкретизувавши її зміст. Простір потоків як матеріальну форму підтримки процесів і функцій, домінуючих в інформаційному суспільстві, можна описати як сполучення щонайменше трьох шарів матеріальної підтримки, які, разом взяті, створюють простір потоків. Перший шар, перша матеріальна основа простору потоків складається із ланцюга електронних імпульсів (мікроелектроніка, телекомунікації, комп’ютерна обробка, системи мовлення і високошвидкісного транспорту, також заснованого на інформаційних технологіях), які, разом взяті, створюють матеріальну основу процесів, що мають вирішальне стратегічне значення в мережі суспільства. Це дійсно 207 матеріальна опора одночасних практичних заходів. Тому перед нами просторова форма, така ж, як «місто» чи «регіон» в організації торгового суспільства чи індустріального суспільства. В наших суспільствах просторовий вираз домінуючих функцій посідає місце в мережі взаємозв’язків, що стали можливими завдяки інформаційно-технологічним пристроям. У цій мережі ні одне місце не існує само по собі, оскільки позиції визначаються потоками. Тому мережа комунікацій являється фундаментальною просторовою конфігурацією, місця не зникають, але їх логіка і значення абсорбовані в мережі. Технологічна інфраструктура, на основі якої будується мережа, визначає новий простір практично так само, як залізні дороги визначали «економічні регіони» і «національні ринки» індустріальної економіки; або окреслені внутрішніми границями інституційні постанови громадян визначали «міста» торгового суспільства в епоху походження капіталізму і демократії. Ця технологічна інфраструктура сама являється вираженням мережі потоків, архітектура і зміст яких визначаються силами, що діють у світі. Другий прошарок простору потоків складається із вузлів і комунікаційних центрів. Простір потоків заснований на електронній мережі, але цей зв'язок пов’язує між собою конкретні міста з чітко окресленими соціальними, культурними, фізичними і функціональними характеристиками. Деякі з них – це комутатори, комунальні центри, які відіграють роль координаторів заради згладженої взаємодії елементів, інтегрованих в мережі. Інші являють собою вузли, міста, де існують стратегічно важливі функції, що будують ряд базових в даній місцевості видів діяльності і організацій навколо деякої ключової функції в мережі. Розміщення у вузлі пов’язує місцевість із всією мережею. Як вузли, так і комунікаційні центри організовані ієрархічно, у відповідності до своєї відносної ваги в мережі. Однак така ієрархія може змінюватись в залежності від еволюції видів діяльності, що пропускаються через мережу. В деяких випадках будь-які місця можуть бути виключені із мережі. Результатом розриву зв’язків являється миттєвий упадок і, відповідно, економічна, соціальна і фізична деградація. Характеристики вузлів залежать від функцій, що виконуються даною мережею. Деякі приклади мереж і вузлів допоможуть зрозуміти дану концепцію. В якості характерної для простору потоків мережі легше всього уявити собі мережу, що складається із систем прийняття рішень в глобальній економіці, особливо систем, що стосуються фінансової сфери. Це повертає нас до уявного в цій частині аналізу «глобального міста» як процесу, а не як міста. Аналіз «глобального міста» як виробничого центру інформаційної економіки показав вирішальну роль «глобальних міст» у наших суспільствах і залежність місцевих громад і економік від управлінських функцій, реалізованих у цих містах. Однак за межами головних «глобальних міст» інші континентальні, національні і регіональні економіки мають власні вузли, що пов’язують їх із глобальною мережею. Кожен із цих вузлів потребує адекватної технологічної інфраструктури, системи допоміжних фірм, які забезпечують підтримуючі послуги, спеціалізованого ринку праці і системи послуг, необхідних для професіональної робочої сили. 208 Те, що є істиним для вищих управлінських функцій і фінансових ринків, може бути застосоване також і до високотехнологічного промислового виробництва. Просторовий розподіл праці, що характеризує високотехнологічне виробництво, переходить у загальносвітовий зв'язок між інноваційними засобами, центрами висококваліфікованого виробництва, фабриками, орієнтованими на ринок. Існує ряд міжфірмових зв’язків між різними операціями в різних місцях виробничих ліній та інший ряд між фірмових зв’язків між аналогічними функціями виробництва, розміщеного в конкретних містах, які стали виробничими комплексами. Управлінські вузли, виробничі центри і комунікаційні центри визначені по мережі чітко виражені в загальній логіці через комунікаційні технології і програмоване, засноване на мікроелектроніці, гнучке інтегроване виробництво. Третій важливий прошарок простору потоків відноситься до просторової організації домінуючих менеджерських еліт, що здійснюють управлінські функції, навколо яких будується організований простір. Теорія простору потоків починається з припущення, яке стверджує, що суспільства асиметрично організовані навколо домінуючих інтересів, які є специфічними для кожної соціальної структури. Вимоги культурної спільності між різними вузлами простору потоків відображається також у тенденції до архітектурної одноманітності нових управлінських центрів у різних суспільствах. Парадоксально, що спроба постмодерністської архітектури зламати шаблони і зразки архітектурної дисципліни привела в результаті до нав’язливої постмодерністської монументальності, зробивши у 80-х роках ХХ ст. загальним правилом у будівлях нових корпоративних штаб-квартир від Нью-Йорка до Каошуна. Таким чином, простір потоків включає символічний зв'язок гомогенної архітектури у вузлах мереж у всьому світі. Архітектура втікає від історії і культури кожного суспільства і попадає в новий чудовий світ безмежних можливостей, який приховується за логікою ЗМІ. Це культура електронного серфінгу, де ми начебто можемо знову винайти всі форми у будь-якому місці, варто лиш стрибнути у культурну невизначеність потоків влади. Замкнутість архітектури у поза історичних абстракціях означає формальну межу простору потоків. Навчальний тренінг Основні терміни і поняття Нові засоби масової інформації. Диверсифікація масової аудиторії. Соціальні мережі. Віртуальні співтовариства. Культура віртуальної реальності. Новий інформаційний простір. Соціальна теорія простору. Теорія простору потоків. Засоби масової інформації. Мас-медіа. Засоби телекомунікації. Засоби комп’ютерної техніки. Цифрові технології. Електронні засоби масової інформації. Друковані засоби масової інформації. 209 Віртуальна реальність. Інформаційний простір. Новий інформаційний простір. Інформаційне поле. Інформаційний потік. Інформаційна інфраструктура. Контрольні запитання і завдання 1. Поясніть сутність поняття «засоби інформації». Що до них належить? 2. Що являють собою засоби масової інформації або мас-медіа? Яку роль вони виконують в інформаційному середовищі? 3. Що призвело до виникнення нових засобів масової інформації у сучасному суспільстві? які засоби інформації відносяться до нових? 4. Яких принципово нових функцій набули сучасні засоби масової інформації? 5. Що являють собою електронні засоби масової інформації? 6. Яким чином здійснюється диверсифікація масової аудиторії інформаційного простору? 7. В чому полягає віртуальна реальність як явище сучасного суспільного життя? Які підходи існують до її осмислення? 8. Які проблеми криються за віртуальною реальністю? 9. Яка роль соціальних мереж та віртуальних співтовариств у сучасному соціально-економічному житті? 10. Що являє собою новий інформаційний простір? Якою є структура інформаційного простору? Які функції він виконує? 11. Розкрийте основні положення соціальної теорії простору та теорії простору потоків: простір, потік інформації, мережі, комунікаційні центри та вузли. 210 |