Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Тема 9. Україна на шляху до нової економіки 1. Особливості сучасного соціально-економічного стану України: моделі трансформацій, етапи і тривалість перехідного періоду. 2. Стратегія та форми випереджального розвитку для України. 3. Проблеми становлення нової економіки в Україні. 1. Особливості сучасного соціально-економічного стану України: моделі трансформацій, етапи і тривалість перехідного періоду Розглядаючи сьогоднішній скрутний соціально-економічний стан України, варто нагадати, що свого часу наша держава була однією з найбільш індустріально і науково розвинутих республік колишнього СРСР. Її промисловий, аграрний і науково-технічний потенціал був найпотужнішим у сфері добувної промисловості та металургії, а агропромисловому та військово- промисловому комплексах. Випуск в УРСР основної промислової та сільськогосподарської продукції і продовольства сягав однієї п’ятої частини загальносоюзного виробництва, а за видобутком залізної і марганцевої руд, виплавкою металу, виробництвом різноманітних металовиробів, олії та цукру, створенням окремих видів машин та устаткування вона займала одне з провідних місць у загальносоюзному масштабі. При цьому, доречно зауважити, що добробут українського народу не дотягував до середньосоюзного рівня, що породжувало незадоволення і підривало мотивації до більш продуктивної праці та ефективного господарювання. З кінця 80-х років ХХ ст. соціально-економічний розвиток України відбувався складно і суперечливо, перебуваючи в стані економічної кризи. Близько 80 % усього промислового виробництва не мало завершеного технологічного циклу. Окрім того, лише 28 % становила частка галузі групи «Б» (виробництво товарів народного споживання), а 72 % - частка галузі групи «А» (виробництво засобів виробництва). Майже 50 % становила застарілість основних фондів у промисловості, особливо у базових галузях – вугледобувній і металургійній. З поглибленням кризових явищ у 1988-1989 рр. починається руйнація господарства, спад виробництва. Старий командно-адміністративний механізм управління економікою руйнується, а нового, заснованого на ринкових засадах, ще немає. У 1990 р. стагнація економіки переходить у тяжку кризу, виникає товарний голод та тотальний дефіцит товатів. Погіршення життєвого рівня населення та зростання соціальної напруги у суспільстві, глибока політикна криза у 1990-1991 рр. призводять до розпаду СРСР. З другої половини 1991 р. в розвитку економіки України починається новий етап. Стартові умови для відродження економіки виявилися надзвичайно важкими, до чого спричинив ряд обставин, а саме: 211 значний відсоток промисловості України працювало на ВПК, а для її структурної перебудови потрібні були величезні кошти; провідні галузі української економіки (вугільна, металургійна) були низькопродуктивні і потребували значних інвестицій; скорочення і розрив господарських зв’язків з колишніми республіками СРСР; сильна залежність економіки України від російської та туркменської нафти і газу; уповільненість темпів економічних реформ. Саме ці обставини, а також суб’єктивні причини, до яких можна віднести серйозні прорахунки керівництва в економіці та політиці, та відсутність у них волі у проведенні реформ, не дозволяли досягти помітних позитивних результатів впродовж тривалого періоду часу. І лише у 1999 р. проявилися чіткі ознаки економічної стабілізації (подолання падіння ВВП), а з 2000 р. відбулося зростання ВВП. Позитивні зрушення в економіці спостерігалися впродовж до кінця 2008 року. Але в цілому соціально-економічна ситуація залишилася складною і неоднозначною. Протягом 2009-2015 рр. Україна фактично перебуває у стані фінансово- економічної кризи, про що свідчать її основні макроекономічні показники (ВВП, рівень безробіття, рівень інфляції, торгівельне сальдо, стан гривні, політична нестабільність і соціальна нерівність населення). У 2014-2015 роках соціально-економічна ситуація значно погіршилася, що проявилося у стрімкому падінні обсягів виробництва всіх основних видів економічної діяльності. Посилилося зростання інфляційного тиску на економіку, що супроводжувалося падінням реальних доходів населення і зниженням його купівельної спроможності. Серед основних чинників, що зумовили негативні тенденції з 2014 року, були анексія АР Крим та воєнні дії на сході України, розрив міжрегіональних зв’язків, звуження як зовнішнього, так і внутрішнього попиту на продукцію вітчизняного виробництва, скорочення державного фінансування, погіршення фінансових результатів фірм і банківської системи тощо. Особливу увагу варто звернути саме на зменшення виробництва, оскільки цей фактор є ключовим при розв’язанні проблем, отриманих внаслідок кризи. Криза в Україні характеризується порушенням налагоджених зв’язків між ключовими елементами фінансової та економічної систем держави, систематичною незбалансованістю доходів і видатків бюджету, невпинним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових платежів тощо. Поширення негативних тенденцій у світовій економіці, падіння попиту та цін на світових сировинних ринках зачепило також Україну і вкрай негативно позначилося на становищі реального сектору економіки. Глибока українська криза, яка ускладнилася впливом світової фінансово- економічної кризи, зумовлена, насамперед, серйозними внутрішніми причинами, котрі виходять за межі фінансових проблем, які переросли в 212 економічний спад виробництва, зростання безробіття, зниження рівня життя широких верств населення. Зокрема, упродовж тривалого часу в Україні посилено підтримувалася політика, спрямована на підвищення грошових доходів населення, що не враховувала показників зростання продуктивності праці і яка не брала до уваги можливостей товарного забезпечення (насамперед, продовольчими та іншими товарами народного споживання). У 2014 році, порівняно з 2000-м роком, доходи населення зросли у 5 разів, водночас як виробництво товарів народного споживання – тільки удвічі. Прогнозування впливу фінансово-економічної кризи на Україну та пошук шляхів її подолання є одним з основних завдань діяльності економістів сучасності. Потрібно зосередитися на пошуку шляхів виходу з цієї ситуації. Основними рисами сучасного економічного становища України є: значна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств зарубіжним країнам; відставання сектору економіки, який виробляє товари, від сектору економіки, який їх споживає; паливно-енергетична залежність від закордону; надмірний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектору, що виробляє товар; криміналізація стосунків між державним установами і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України; «відірваність» України від світової економіки. У кризових умовах постає нагальне питання про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки. Ті, що мають найбільшу рентабельність, можуть отримати карт-бланш для виведення України на міжнародні ринки. Україна за два десятиріччя так і не змогла визначити своє місце, власну «нішу» у світовій системі виробництва, хоча мала для цього всі можливості. Імовірними пріоритетними напрямами, окрім уже наявних металургії та хімії, могли б стати науково-прикладні розробки в космічних технологіях, комп’ютерному програмуванні та інтернет-технологіях, виробництво екологічно чистої харчової продукції, ефективне використання рекреаційних зон тощо. Якщо для розвитку пріоритетних напрямів доведеться позбутися малорентабельних секторів господарства, то це варто зробити. Україна має потенціал конкурентоспроможності, який є основним резервом для системних зрушень соціально-економічного середовища, незважаючи на негативну динаміку світових рейтингів. Головними рушійними силами структурних змін в економіці України можуть стати реформи державних і громадських установ, інфраструктури й макроекономічного середовища, що зумовить покращення її показників у міжнародних рейтингах та, безумовно, стане імпульсом для інших перетворень. Щоб ефективно використати цей потенціал, Україна повинна в довгостроковому періоді використати три головні переваги: великий внутрішній ринок; достатньо високий рівень освіти населення; високу здатність до інновацій 213 2. Стратегія та форми випереджального розвитку для України На шляху розвитку демократії, ринкової економіки та відкритого суспільства Україна постала перед необхідністю прискореного проведення ефективних реформ, вибору оптимальної стратегії їх здійснення. Стратегія економічних реформ у кожній країні витікає з особливостей її історичного розвитку, специфіки економічного, соціального і політичного становища, враховує при цьому рівень радикальності, термін, послідовність проведення та способи вирішення поточних завдань. Реформування економіки в Україні передбачало вирішення трьох взаємопов’язаних завдань: 1) проведення системних змін в економіці, включаючи інституційні та структурні перетворення; 2) лібералізацію економіки; 3) фінансову (макроекономічну) стабілізацію. Кінцевий успіх реформ в економіці визначається вирішенням усіх трьох завдань, а не одного з них. Вибір сценарію проведення реформ залежить від послідовності реформування елементів і термінів. Перед Україною стояв вибір одного з двох підходів до реформування економіки. Перший підхід передбачає проведення максимального числа радикальних реформ у короткі терміни – так звана «шокова терапія». Другий підхід, відомий під назвою «градулізм», базувався на часткових перетворенням (поступова лібералізація формування ринкових структур) та в їх поетапному поглибленні. На сучасному етапі реформ в Україні процес змін відбувається повільними темпами і не забезпечує корінних перетворень і досягнень. Оцінка трансформаційних змін у вітчизняній економіці повинна проводитися в контексті загальносвітових тенденцій розвитку трансформаційних процесів, які впливають на хід перетворень в Україні. До них належать: поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу; глобалізація і посилення взаємозалежності країн; поглиблення інтеграційних процесів; залежність соціально-економічного розвитку від сучасних високих технологій. Стратегічною метою України за умов трансформацій є побудова соціально-орієнтованої ринкової економіки. Цей напрям є вітчизняним трактуванням загальноосвітніх тенденцій розвитку в постіндустріальному суспільстві. Реалізація цієї мети конкретизується стратегічними завданнями, визначеними на певний період: до 2004 р. – підвищення добробуту громадян; до 2011 р. – входження у світове співтовариство як рівноправний його член, а, отже, досягнення світових норм і стандартів соціально-економічного розвитку; 214 до 2015 р. – входження до Асоціації і зони вільної торгівлі Європейського Союзу; до 2020 р. – реалізація «Стратегії 2020». Сучасні умови розвитку економіки України вимагають ґрунтовного та комплексного оцінювання можливостей інтеграції країни у світовий господарський простір. Перспективи такої інтеграції значною мірою залежать від місця й ролі країни у глобальному економічному середовищі, які, у свою чергу, визначаються поточними конкурентними позиціями країни та, що більш важливо, її здатністю забезпечувати умови для довгострокової конкурентоспроможності національної економіки. Саме тому доцільно сконцентрувати увагу на світових рейтингах конкурентоспроможності та використати їхній аналіз для визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки України в міжнародному конкурентному середовищі. Українськими вченими було розроблено індикатори метрики вимірювання сталого розвитку – МВСР на основі міжнародних рейтингових показників України. Із застосуванням цієї методики було визначено сценарій розвитку України на середньостроковому відрізку часу (2010-2020 рр.). За цей часовий інтервал в Україні відбуватиметься зміна старих політиків на нову генерацію, яка виховувалася й здобувала освіту за нових соціально-політичних умов і має нові демократичні цінності. Протягом цього періоду матимуть місце високі ризики соціальних конфліктів, терпітимуть крах старі політичні альянси, посилюватиметься соціальне розчарування, залишатиметься високою корупція. У зв’язку зі зношеністю енергетичних, транспортних та інженерних мереж, зростатиме кількість техногенних катастроф. Сприятливі умови для виробництва значної кількості продуктів харчування, хороші кліматичні умови, підвищення ефективності транзитних шляхів України, високоякісний людський капітал, освіта, острівки науки та культури зберігатимуть стійкі, відносно високі позиції. Для України на цьому етапі найважливішу роль відіграватимуть такі позитивні фактори, як вигідне географічне положення, високий рівень освіченості дорослого населення країни, його працездатність та миролюбність. Негативними факторами- характеристиками, які спричинятимуть уразливість до загроз та потребуватимуть найшвидшого подолання, зоставатимуться внутрішня політична нестабільність, високий рівень корупції та макроекономічна нестабільність. В сучасних умовах для досягнення сталого економічного розвитку важливим завданням є реалізація державної регіональної політики. Метою такої політики як складової стратегії економічного і соціального розвитку України є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій. До ключових завдань державної регіональної політики України належить зменшення регіональних економічних та соціальних диспропорцій. Поглиблення дисбалансу соціально-економічного та культурного розвитку суттєво ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень, формування загальнодержавного ринку товарів і послуг, збільшує 215 загрозу регіональної кризи, дезінтеграцію національної економіки. Регіональні диспропорції гальмують забезпечення високих темпів економічного зростання на всій території держави. Серед основних проблем економіки регіону в Україні можна виділити: незначний рівень конкурентоспроможності економіки регіонів; посилення диспропорцій регіонального розвитку; несприятливі умови для розвитку людського, інтелектуального та соціального капіталів; хаотичність інвестиційних процесів на регіональному рівні; недостатньо дієву інфраструктуру для впровадження комплексу структурних перетворень економіки регіонів. На сучасному етапі регіонального розвитку можна виділити кілька груп проблем, пов’язаних з існуванням міжрегіональної диференціації, які мають значний вплив на темпи реформування соціально-економічного розвитку регіонів: проблеми загальнодержавного масштабу, які виникли в регіоні у зв’язку з тим, що він є підсистемою єдиної системи, якою виступає країна; проблеми регіонального характеру, обумовлені історичними, природними, демографічними факторами, що роблять регіони відмінними один від одного; проблеми, породжені історичним досвідом в управлінні господарством регіону, зумовлені недосконалою системою управління, що потребує використання нових форм і методів; проблеми соціально-економічного, політичного характеру, які включають в себе виробничо-економічні, фінансові, соціальні та інші. Також виникає потреба в здійсненні адміністративної реформи шляхом реформування державної влади та місцевого самоврядування, що має підвищити ефективність управління регіональним розвитком України. Основними напрямами трансформації відносин між центральними та регіональними органами влади у сфері управління соціально-економічним розвитком слід визнати: забезпечення доступу місцевої влади до фінансових ринків, кредитних ресурсів; встановлення нових критеріїв адміністративної відповідальності керівників органів місцевого самоврядування та розпорядників бюджетних коштів; запровадження нових принципів та механізмів відносин «влада – громадськість» щодо формування програм, механізмів підзвітності та громадського контролю; зміна грошового забезпечення регіональних програм відповідно до змін функцій щодо забезпечення належного розвитку соціальної сфери регіонів і надання населенню соціальних послуг належної якості. В сучасних умовах напрямки і пріоритети розвитку України на період до 2020 року визначаються «Стратегією сталого розвитку «Україна - 2020», яка складається з чотирьох векторів руху: 216 1) сталий розвиток країни; 2) безпека держави, бізнесу та громадян; 3) відповідальність і соціальна справедливість; 4) гордість за Україну в Європі та світі. «Стратегія–2020» включає в себе 62 реформи. З них пріоритетними визначені 8 реформ та 2 програми. Визначено 25 ключових показників успішності розвитку країни. Метою реформ визначено досягнення європейських стандартів життя та гідного місця Україні в світі. З урахуванням цих завдань державна регіональна політика у 2015-2020 рр. має забезпечити: формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б сприяла їхньому комплексному розвитку на основі природно- ресурсного, виробничо-економічного, науково-технічного та людського потенціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій з використанням переваг та можливостей геополітичного становища регіонів; застосування договірних засад при визначенні спільних дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у стимулюванні регіонального розвитку, зокрема підтримку розвитку депресивних територій; вирішення спільних регіональних та міжрегіональних проблем розвитку шляхом об’єднання фінансових ресурсів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; підвищення ролі регіонів у зовнішньоекономічному співробітництві, активне входження регіонів до міжнародних організацій та формувань, активізація міжрегіонального та транскордонного співробітництва; удосконалення системи державного стратегічного програмування регіонального розвитку, розробка стратегій розвитку регіонів; децентралізацію влади, розмежування функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування; підвищення ролі регіонів у реалізації екологічної політики держави; адаптацію національного законодавства з питань регіональної політики до норм і стандартів Євросоюзу. Як першочергові визначені реформа системи національної безпеки і оборони, оновлення влади та антикорупційна реформа, судова реформа та реформа правоохоронної системи, децентралізація та реформа державного управління, дерегуляція та розвиток підприємництва, реформа системи охорони здоров’я і податкова реформа. Серед пріоритетів стратегії також реалізація двох програм – енергонезалежності та популяризації України у світі, а також просування інтересів держави у світовому інформаційному просторі. Вектор руху |