Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Тема 4. Мережеве підприємство як форма організації нової економіки 1. Поведінка фірми за умов нової економіки. 2. Підходи до визначення структури фірм у новій економіці. 3. Мережеві форми організації бізнесу як важливий принцип функціонування інформаційної економіки. 4. Роль та місце корпоративних стратегічних альянсів у новій економіці. 5. Особливості механізму трансакційних витрат у новій економіці. 6. Глобалізаційні бізнес-процеси: мультинаціональні підприємства, ТНК і міжнародні мережі. 1. Поведінка фірми за умов нової економіки Поняття терміну «фірма» досить часто повторюється і в економічній літературі, і в побуті. Сам термін «фірма» походить від італійського firme – «підтверджуючий підпис на документі». Отже, фірма — це господарська організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт виробництва шляхом оптимального комбінування чинників виробництва з метою отримання прибутку та досягнення соціального ефекту. Невід’ємним чинником такої діяльності фірми є господарський ризик. Разом із розвитком ринкового господарства фірма пройшла тривалий шлях трансформації, зазнаючи змін. Традиційна фірма, описана класиками політичної економії, керувалася принципом максимізації прибутку, який досягався за рахунок зниження витрат. Господарська одиниця тоді була індивідуалізованою власністю, тобто належала одному підприємцю. З появою акціонерного та інших різновидів спільної власності відбулося відокремлення управління від власності. Відповідно до вимог нової економічної епохи перетворюється і сама природа фірми, та зазнають змін теоретичні уявлення про її цілі. Особливостями сучасної фірми за умов нової економіки є: висока наукоємність продукції (значна частка витрат спрямовується на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки); формування акціонерного капіталу (участь акціонерів та пайовиків у формуванні капіталу фірми); фінанси – головна сполучна ланка в діяльності фірми; автономність та незалежність діяльності фінансових служб від обслуговуваних підприємств. Централізований контроль обмежується показниками: 1) часткою нових виробів (цільовий показник - 25%); 2) рентабельністю використовуваного і власного капіталу; 3) розміром дивідендів; скорочення термінів планування діяльності фірми: поточний план – поквартальний, оперативний – до 2 років, стратегічний – до 5 років; активна інноваційна політика; високий темп відновлення продукції і застосовуваної технології (пришвидшення амортизації); творчий пошук, креативність і прагнення до нововведень; фінансування венчурних компаній (це фінансова організація, що спеціалізується на інвестиціях у власний капітал компаній та в інші види довгострокового фінансування підприємств, на розвиток і модернізацію виробництва. Венчурні інвестиції містять високий ступінь ризику, але одночасно обіцяють гарні перспективи доходу — вищі за середній). Позитивні результати від НДДКР у 40 % випадків окуповують витрати корпорації і дають значний дохід; головний принцип у менеджменті: люди — найцінніший ресурс фірми. В провідних країнах світу в сучасних фірмах існують різні рівні оплати праці, а також численні пільги ветеранам фірми, підвищення кваліфікації персоналу (кожен працівник щорічно проходить 40 год. навчання), перепідготовка кадрів (10 млн. дол. США на такі цілі) – все це забезпечує фірмам першість в інноваційній сфері; розвинута маркетингова служба, що постійно аналізує ринкову ситуацію. Обов'язковими є такі три позиції: 1)Чи є попит на ринку і чи потрібно його створювати? 2)Чи зможе фірма запропонувати товар, що перевершує наявний уже на ринку? 3)Чи є передумови, для того, щоб товар забезпечив прибуток? Отже, основу успіху фірми забезпечують три чинники: 1) всебічне і безупинне вивчення свого та чужого досвіду; 2) постійна спрямованість на інновації; 3) морально-психологічний клімат співробітництва, довіри, упевненості в майбутньому (це головний чинник, бо без такого клімату не реалізуються ні передовий досвід, ні інновації). Одним із основних завдань підприємства є координація та мотивація взаємодії його співробітників, а також співробітників партнерських організацій (постачальники, транспортні перевезення тощо). Це зумовлює виникнення різним чином інтегрованих структур. Шляхів утворення таких структур, як відомо, є два: горизонтальна інтеграція; вертикальна інтеграція. Горизонтальна інтеграція означає галузеву єдність підприємств, операційна діяльність яких характеризується спільною технологією і однорідністю виготовлюваної продукції (наприклад, мережа роздрібних магазинів). Вертикальною інтеграцією є виробнича кооперація підприємств однієї галузі або близьких по характеру галузей промисловості, які спеціалізуються на виготовленні вузлів, деталей, комплектуючих і інших виробів, необхідних для кінцевого продукту. Прикладом вертикальної інтеграції в туризмі може послужити об’єднання туроператора з усіма підприємствами, послуги яких необхідні для формування пакета туристичних послуг. Важливим критерієм у визначенні економічної природи фірми є форма власності на капітал. Розрізняють три основних види форм власності на капітал фірми: 1) фірми, що належать одному власнику (одноосібні); 2) партнерства; 3) корпорації. В сучасному постіндустріальному суспільстві на одноособові фірми, де власник капіталу — єдиний власник, припадає левова частка загальної кількості фірм. Наприклад, у США таких фірм 74 %. Основна діяльність: роздрібна торгівля, будівельна індустрія. Проте такий тип підприємств має незначну частку у грошових надходженнях, значною мірою поступаючись корпораціям. Перевагами малих одноосібних фірм є легкість розпочинання власної справи, спрощений процес ліквідації, вільний вибір власника щодо напрямку бізнесу, незалежність у прийнятті рішень. Недоліком же є повна відповідальність за наслідки господарсько-фінансової діяльності, банкрутство фірми – розорення її власника. Партнерство (товариство) – це коли на паях об'єднується капітал кількох підприємців. Суттєвою перевагою партнерств є об'єднання зусиль їх співвласників і рівномірний розподіл ризику. Водночас не позбавлені вони і недоліків, а саме: необмежена відповідальність не тільки за себе, а й за партнера. У разі виходу зі справи партнера його пай викупається або колегами, або третьою особою. Зустрічаються і партнерства з обмеженою відповідальністю. Вони позбавлені названих раніше недоліків, зберігаючи усі переваги. Корпорації. У США вони становлять 4% від загальної кількості фірм. Корпорація — це фірма, у якій власність розділена на частини і відповідальність кожного обмежена його внеском, тобто це Товариство з обмеженою відповідальністю. І в цьому полягає одна з найважливіших переваг корпорації у порівнянні з іншими типами підприємств. Вона є ідеальною формою для дрібних вкладників, які, поєднуючи капітали, створюють велику фірму. З огляду на те, що акціонери не можуть зазнати більших збитків, ніж вкладені ними у справу капітали, вони відчувають свою захищеність від ризику. Юридична незалежність фірми зумовлює і свободу дій її суб'єктів, що входять до неї чи залишають її за власним бажанням. Недоліками корпорацій є: високі витрати та організацію і припинення діяльності корпорації; система подвійного оподаткування (прибутку корпорації та виплачених дивідендів); тиск зовнішніх чинників (конкуренції всередині країни і на світовому ринку); науково-технічний прогрес, який стимулює безупинну гонку, що потребує нових технологій, техніки та багато іншого, що змушує корпорації постійно тримати себе у формі. Незначне розслаблення — і можна опинитися на узбіччі великого бізнесу. Негнучкі, неповороткі, нездатні до швидкого відновлення, корпорації нерідко поступаються мобільним, динамічним малим та середнім фірмам, що не потребують великих інвестицій, величезної армії працівників, вільні від довгострою, не страждають хворобами монополізму. Річард Уотермен писав: «Громіздкі плани досліджень і розробок поступаються дрібному виробництву, де працюють люди, які знають, чого хочуть. Робота у суворій відповідності до інструкцій і розпоряджень заміняє ініціативу кожного». І все ж таки можна погрішити проти істини, якщо не зазначити величезних переваг великого виробництва. По-перше, здійснюються інтеграція науки з виробництвом, внутрішньозаводська спеціалізація, використовується устаткування великої потужності, випускається широка номенклатура товарів. По-друге, досягається зниження собівартості, зростання доходів. За умов нової ринкової економіки найбільш динамічною формою підприємництва є малий бізнес. Тут відсутня система ієрархічного підпорядкування та громіздкого бюрократичного апарату, зате присутня гнучкість і оперативність рішень, адаптація до регіональних та місцевих ринків, де дрібні фірми оперативно відгукуються на спонтанно народжуваний попит, заповнюючи ринкові порожнечі. Таким фірмам властива сприйнятливість до інновацій. Усе це зумовлює життєздатність малого бізнесу. У ХХІ ст. на Заході малий бізнес не просто розвинений - він процвітає. Малий бізнес є основою економічної піраміди, у розвитку якої зацікавлене все населення. У розвинених країнах Європи кількість малих підприємств (де працює до 20 чол.) у переробній промисловості складає 90%, 1/3 з них — сімейні підприємства, що не використовують найману працю. У роздрібній торгівлі й обслуговуванні сімейні фірми становлять відповідно 60 і 50%. В усіх розвинених країнах Заходу їхня роль у розв'язанні проблем зайнятості, макроекономічної рівноваги загалом досить помітна. Приміром, у Франції малі підприємства забезпечують 3/4 попиту на робочу силу, у Німеччині дрібні фірми (до 19 працівників) за останніх 10 років збільшили зайнятість на 24%, створивши понад 700 тис. нових робочих місць. У США малий і середній бізнес забезпечує 3/4 ВВП, у Японії — майже 70%. У Німеччині малі і середні підприємства забезпечують близько 40% експорту, у Японії — 39%, у Франції — 36%. Малий бізнес відіграє важливу роль в економіці західних країн, забезпечуючи насичення ринку товарами та послугами. Які ж стан і перспективи малого бізнесу в Україні? Згідно із Законом України «Про підприємництво», розміри підприємств визначаються залежно від кількості зайнятих. Так, малі підприємства в промисловості – до 200 працюючих, у науці й науковому обслуговуванні – до 100 співробітників, у галузях невиробничої сфери – до 25, у роздрібній торгівлі – до 15 працівників. Проте слід зауважити, що розподіл підприємств лише за одним критерієм – кількістю працюючих – часто створює перекручене уявлення про розміри виробництва. Необхідно використовувати систему показників, серед яких застосовували б обсяг виробництва (в натуральному і вартісному вираженні), суму продажу, величину доходу тощо. Інакше кажучи, необхідно розрізняти поняття «розмір підприємств» і «розмір виробництва». В 2015 році в Україні існувало понад 325 тис. малих підприємств, з них діючих – менше половини (для порівняння, в Польщі їх 2 мільйони). Тому, з огляду на низькі обсяги виробництва, в Україні вони не відіграють помітної ролі ані у збільшенні числа зайнятих, ані у виробництві товарної маси і послуг, ані, тим більше, в експорті. Тому важливо створити систему суспільної та державної підтримки малого бізнесу. Стабільність і можливість прогнозування законодавства мають при цьому неябияке значення. В Україні діють закони «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства в Україні» але давно назріла необхідність у спеціальному Законі «Про малий бізнес». Серед економічних заходів на першому місці має бути система пільгового оподатковування і прогресивна фінансово-кредитна політика. Непередбачуваність податкової політики, жорсткий податковий прес, складність, заплутаність системи оподаткування — усе це підриває саму систему малого бізнесу. Політика, яка доповнена державним і кримінальним рекетом, відвертає від малого бізнесу мільйони потенційних підприємців. Необхідним є розширення пільгового оподаткування для виробничих підприємств, інноваційного сектору, удосконалення фінансово-кредитної політики, а саме зниження ставок рефінансування центральних банків, а, відтак, полегшення умов кредитування малого бізнесу, як це є в розвинених країнах Європи. 2. Підходи до визначення структури фірм у новій економіці Сучасні фірми сприяють розвитку структурних змін нової економіки. Завдяки структурним змінам, зумовленим їхнім прагненням ефективнішого господарювання і вищих прибутків, вони змінюють умови конкуренції для себе та для інших економічних суб’єктів. Такі підприємства є двигуном нової економіки, яка, в свою чергу, стимулює їх до подальшого розвитку. При цьому фірми використовують як технічні інновації, так і організаційні зміни – друге вагоме джерело економічного прогресу. У даному розділі мова йтиме про зміни у підприємницьких структурах, які виникають у взаємодії з новою економікою. На сучасне підприємство найрізноманітніші впливи справляють посилене використання інформації і знань, а також зростання значення фактора людського капіталу у виробництві. Серед економістів існує велика амплітуда коливань прогнозів щодо розвитку фірми: від цілковитого зникнення більших одиниць до домінування небагатьох окремих фірм. Так, відомі британські економісти в галузі менеджменту Малоне і Лауенбахер прогнозують домінування мережу невеликих, спеціалізованих на окремих проектах фірм, що тісно співпрацюватимуть між собою [35]. З метою дослідження, яким чином нова економіка впливає на структуру фірми, послідовно розглянемо три найбільш популярні підходи теорії фірми і, відповідно, здійснимо аналіз змін на підприємстві, що спричинюються посиленим застосуванням інтелектуальних ресурсів – знань, технологій та людського капіталу. Відповідно до першого підходу (технологічного) фірма розглядається з технологічної точки зору і її розміри пояснюються віддачею від масштабу і перевагами від об’єднання, під якими розуміють економію від широкого асортименту продукції. Даний підхід пояснює найбільш ефективні мінімальні розміри виробництва, які зазнають значних змін за умов нової економіки. Однак, він недостатньою мірою тлумачить зміни підприємницьких структур, адже залишається незрозумілим, чому переваги розмірів фірми можуть експлуатуватися всередині однієї фірми, а не розподілятися на договірній основі між кількома. Крім того, сумніву підлягає той факт, чи взагалі теоретично можливо здійснити пояснення масштабів великого підприємства ефективною мінімальною величиною. Віддача від масштабу і переваги об’єднання дають змогу більшим підприємствам досягнути більшої ефективності, ніж це можуть зробити малі фірми в умовах досконалої конкуренції. Більші фізичні обсяги виробництва сприяють використанню кращих технологій і пришвидшенню амотризації інвестицій. Щодо працівників, то на великих підприємствах у них з’являється більше можливостей спеціалізації. Із всієї сукупності наявних технологій фірми можуть обрати технологію Т, якій вони надають перевагу. При цьому, Т позначає велику кількість можливих комбінацій різних кількостей х з r факторів і різних обсягів виробництва у. Вектор можливих обсягів виробництва у вибираємо з множини N = {1, 2, …, n}.Тоді технологію можна описати як Т= {(х, у)}, тобто у може вироблятись завдяки х. Завдячуючи збільшенню використання інформації та знань на виробництві підвищується рівень технології, що використовується для виготовлення продукції. Сучасні виробничі та комунікаційні технології значно знизили ефективний мінімальний розмір заводів (наприклад, невеличкі електростанції, міні-сталеварні заводи). Так, скажімо, виготовлення багатьох інформаційних благ потребує низьких постійних витрат виробництва. Для виробництва певного виду або асортименту продукції при відсутності достатніх потужностей невеликі фірми можуть об’єднувати свої зусилля. Переваги об’єднання багатьох невеликих фірм у спільних виробничих процесах і віддача від масштабу можуть бути достатньо значними. За їх допомогою можна визначити найбільш ефективний обсяг продукції,що може бути виготовлений однією юридичною особою. В даному випадку технологічний підхід оптимізує функцію прибутку фірми, а для фірм, що складаються більше, ніж з одного індивіда, це передбачає повну кооперацію за повної інформації всіх її учасників. Другий підхід розглядає фірму як довгостроковий договір між її одиницями, який гарантує їм прийнятний розмір виручки і таким чином сприяє специфічним інвестиціям. За умов нової економіки її основними положеннями є гнучкість способів розвитку, виробництва і збуту. Це дозволяє стверджувати, що специфічність деяких капіталовкладень знижується. Однак в інших сферах нової економікаи з визначальною роллю людського капіталу необхідна більша специфічність інвестицій. Сторони, що укладають договір, заздалегідь домовляються про умови, за якими між ними в майбутньому мають розподілятися торгові прибутки. З метою отримання оптимального розміру специфічних інвестицій повинні бути специфіковані масштаби торгівлі та справедливий розподіл прибутків. Такі специфічні інвестиції спрямовуються на прибутки з майбутніх трансакцій обох торгових партнерів. Вони допомагають підвищувати торгівельний прибуток, однак замикають обох трансакційних партнерів у рамках тісних двосторонніх відносин, оскільки після здійснення специфічної інвестиції збереження цих відносин приносить завжди більші прибутки, аніж торгівля з якимось іншим партнером. Специфічні інвестиції мають наступні виміри: 1) специфічний основний капітал (наприклад, у корпорації Дженерал- Моторз-Фішер); 2) специфічний людський капітал, який походить від специфічних підприємницьких знань, вмінь та навичок; 3) специфічний капітал за місцем розташування фірми; 4) капітал, пов'язаний з відносинами; 5) капітал, пов'язаний із торговими марками. Спільність усіх вимірів полягає в тому, що специфічність капіталу забезпечує економічну ренту, яка може бути розподілена між учасниками договору. Однак окремі види специфіки інвестицій вимагають від фірми дуже різного поводження з ними. Наприклад, капітал товарної марки дає можливість отримання економії від випуску продукції, а інші форми специфіки капіталу такої можливості не надають. Найбільш суттєвим положенням тут є те, що фірма може володіти основним капіталом, однак не може володіти капіталом людським. Нова економіка пропонує більший обсяг інформації про торгових партнерів по всьому світі і під впливом глобалізації посилює загострення конкуренції на всіх стадіях виробництва. При можливості вибору серед наявних торгових партнерів знижується специфічність інвестицій і вони можуть бути використані лише частково. Інтернет встановлює масштаби сумісності і таким чином зменшує специфічність багатьох інвестицій, зокрема, і в людський капітал. Однак під впливом прогресуючої спеціалізації специфічність людського капіталу зростає, і він стає дуже специфічним видом капіталу. Відповідно, із зростанням ролі даного фактору, зростає і специфічність інвестицій. Так, просторову специфічність, яку ми спостерігаємо як у Силіконовій Долині, так і на прикладі мас-медіа і банків, у новій економіці приписують, насамперед, інформаційно- та наукомістким галузям промисловості. Однак такий підхід, як і технологічний, недостатньою мірою визначає межі фірми, адже самостійними юридичними особами можуть бути і економічно інтегровані підприємства. Тому відповідно до обох підходів, можна зробити висновок, що не всі одиниці, об’єднані в одному підприємстві, обов’язково мусять бути економічно інтегрованими. |