Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Електронний ринок праці – це кібернетичне середовище, в якому відбуваються відносини з приводу обміну інформацією про вільні вакансії та наявну робочу силу, в якому стикаються попит і пропозиція на праці та на робочу силу. Розвиток електронного ринку праці стимулюється постійно зростаючою кількістю користувачів мережі Інтернет. Інформаційні та комунікаційні технології постійно перебувають у стані динамічного розвитку, створюється дедалі більше доповнень та мережевих рішень, за допомогою яких управлінська та адміністративна робота в компаніях пристосовуються до вимог «нової економіки» і цілком або частково переноситься в кіберпростір. Яскравим прикладом цього є використання потенціалу інформаційних та комунікаційних технологій у роботі кадрових компаній. Розміщуючи інформацію про вакансії на корпоративних Web-сайтах, звертаючись до електронних банків даних та електронних бірж праці, співпрацюючи з посередниками у кіберпросторі, кадрові служби компаній отримали нові можливості для швидкого, якісного та дешевого пошуку необхідних фахівців, а також для автоматизації частини службових завдань. Сьогодні представляти компанію у кіберпросторі не тільки модно, а й необхідно. Адже компанії, що хочуть іти в ногу з часом та бути конкурентоспроможними, повинні вчасно позиціонувати себе у глобальному мережевому просторі. Переваги від цього очевидні. Поряд із збільшенням представництва компаній у глобальному мережевому просторі паралельно відбувається процес подальшого поширення інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери людської життєдіяльності. Разом з цим відбувається подальше розширення та зростання віртуального ринку праці. Основою взаємовідносин на ринку праці з приводу пропозиції та пошуку праці, які здійснюються в кіберпросторі між роботодавцями, робітниками та посередниками є спеціалізовані інтернет-сайти, корпоративні сайти компаній та сайти мережевих кадрових агенцій. Підприємницькі структури швидко оцінили потенціал Інтернету. Переваги використання мережі Інтернет на ринку праці: простота та швидкість пошуку персоналу, оперативність оновлення інформації, мінімальність докладання зусиль, цілодобова доступність, невисокі матеріальні витрати на пошук, можливість автоматизації процесу пошуку та відбору за певними параметрами, широка географія пошуку. Інформаційно-комунікаційні технології мають значний вплив на ринок праці та сферу зайнятості. На віртуальному ринку праці в кожного індивіда є необмежені можливості для пошуку та пропозиції праці. З поширенням інформаційно-комунікаційних технологій відбуваються значні зміни у структурі зайнятості, виникають нові та зникають або динамічно модифікуються деякі старі професії. Реалізуються інноваційні форми зайнятості, а також прямо та опосередковано створюються високооплачувані робочі місця не тільки у високотехнологічних компаніях, а й в усіх сферах економіки, оскільки намагання досягнути клієнтів через мережу Інтернет вже стало невід`ємною частиною стратегії кожного підприємства. Відомо, що характерним критерієм переходу країни до постіндустріальної стадії розвитку виступає швидкий розвиток сфери послуг. Починаючи з 90-х рр., зайнятість у виробничому секторі більшої частини розвинених країн стабільно знижувалась, а нові робочі місця створювались переважно у сфері послуг. Наявність розвинутої та розгалуженої сфери послуг створює для економіки низку переваг, пов’язаних із трансакційним характером цієї сфери, спрямованістю на поліпшення інституціональної структури, визначення та захисту прав власності, полегшення роботи ринку та ін. можливостей економічного зростання. Сфера послуг характеризується тим, що на перших етапах свого розвитку вона створювала робочі місця з нижчим рівнем кваліфікації та рівнем заробітної плати, так як капіталоінтенсивні підприємства мають високі витрати. Сфера послуг виступає простором, який обробляє інформаційні потоки сучасного суспільства, безпосередньо орієнтуючись на потреби інтелектуального виробництва. Питома вага інформаційних послуг в загальному обсязі послуг постійно збільшується. Зростання сфери послуг та зайнятості в цьому секторі характеризується неоднорідністю, особливо у зрілих та перехідних економіках. Для зрілих економік характерним є такі види послуг, як загальна комерційна діяльність по забезпеченню функціонування ринку, операції з нерухомим майном, інформаційне обслуговування, зв'язок, фінанси, кредит, страхування. Натомість для перехідних економік характерними є енерго- або капіталомісткі послуги, що мають низький експортний потенціал (торгівля, ремонт, транспорт). Для сфери послуг характерна нестійкість робочих місць – тут як створюється, так і скорочується більше робочих місць, ніж у промисловості, підприємства сфери послуг більш нестійкі. Зазначені особливості здійснюють вплив на загальний характер зайнятості, її рухливість та вимоги до працівників. Враховуючи те, що в умовах нової економіки попит на людський капітал дуже швидко змінюється, необхідна реорганізація системи освіти та підготовки робочої сили. Так, державна освіта в новій економіці повинна охоплювати загальний людський капітал, який дає базову основу для отримання спеціальних знань на підприємствах, на яких відбудеться подальше поступове формування спеціального людського капіталу. При цьому, необхідна система заохочень для працівників самостійно інвестувати у власний людський капітал (наприклад, позаштатне навчання, під час якого працівники тимчасово припиняють свою професійну діяльність для того, щоб накопичувати свій людський потенціал). 3. Трудовий процес в інформаційній економіці. Інтелектуальний робітник як капітальний актив, власник і продукт фірми В умовах конкурентної боротьби перед кожною організацією постає завдання підвищувати ефективність та продуктивність бізнесу. Узгодження потреб ринкового середовища та можливостей їх задоволення знаходить відображення у стратегії – сформульованій та узгодженій моделі дій, якою керується організація для досягнення довгострокової мети. Ефективний налагоджений трудовий процес є невід’ємним елементом такої стратегії підприємства. Трудовий процес– це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, це процес перетворення наявних ресурсів у потрібні (суспільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується людиною. Оскільки трудові процеси різноманітні, то серед організаційних аспектів виділяють таку класифікацію трудових процесів (див. табл. 2). Таблиця 2 Класифікація трудових процесів у новій економіці Ознаки класифікації Види процесів Характер предмету і продукту праці - матеріально-енергетичні: характерні для робітників, оскільки предметом і продуктом праці для них є матеріальні речі (сировина, матеріали, деталі, машини або енергія); - інформаційні: характерні для працівників розумової праці (спеціалістів, керівників, технічних виконавців), у яких основним предметом і продуктом праці є інформація; - віртуальні: пов’язані з інформаційним обслуговуванням робітників та службовців за допомогою комп’ютерних систем та мереж. Виконувані функції - трудові процеси робітників, технічних виконавців, спеціалістів, керівників; - основні: що безпосередньо змінюють форму і стан предметів праці, виробляють продукцію; - допоміжні: які створюють необхідні умови для ефективного здійснення основних. Ступінь механізації праці - ручні; - машинно-ручні; - машинні; - автоматизовані. Кожен із перелічених видів трудових процесів має бути узгоджений зі стратегією організації у розрізі її місії, реалізації поставлених завдань, цінностей та корпоративної культури, моделей поведінки співробітників та кількісних і якісних характеристик персоналу. За умов нової економіки основною рисою сучасного трудового процесу є автоматизація виробництва, яка сприяє підвищенню інтелектуалізації трудової діяльності, викликаючи динамічні зміни в змісті праці. Рутинні операції і процеси передаються техніці, а функції людини у виробничому процесі концентруються на контролі, регулюванні, переналагодженні та прийнятті рішень. Широкому впровадженню автоматизації сприяє науково-технічний прогрес, який через швидке зростання технічної і енергетичної озброєності, бурхливий розвиток наукових досліджень з всебічним застосуванням наукової апаратури, прискорений розвиток теорії і практики використання автоматично діючих засобів і систем для заміни фізичної і розумової праці працівників, широке використання досягнень засобів зв'язку і диспетчерського управління дозволяє істотно поліпшити організацію і ефективність праці фахівців і керівників виробництва. Людський капітал будь-якого підприємства є вирішальною умовою для ефективного управління знанням підприємства, яке створює вартість відповідно до стратегічних цілей підприємства. Знання працівників як диференційований чинник зачіпають усі аспекти менеджменту, включаючи стратегічну ефективність, маркетинг і організаційну структуру підприємства. У рамках збалансованої системи показників керівники промислових підприємств використовують класичний підхід у визначенні стратегії - “згори донизу”, який передбачає концентрацію зусиль на зовнішніх і внутрішніх ринкових умовах, а саме на таких чинниках, як вимоги постачальників і покупців, появи замінників продукції і технології та інших. Такий підхід вимагає ретельної оцінки внутрішніх можливостей підприємства шляхом вимірювання рівнів підготовки і кваліфікації людського капіталу підприємства. Інтелектуальний капітал, інформаційно-інтелектуальні технології зумовили поширення інтелектуальної праці, що сприяло досить суттєвим зрушенням у формах власності та соціально-економічній структурі виробництва загалом. Якщо раніше людина була придатком до машини, а її праця, поряд із капіталом, розглядалася як фактор виробництва, то нині ситуація істотно змінилася. Людина, її знання, освіченість і професіоналізм на новому етапі розвитку зумовили появу нової реальності – "інтелектуального робітника", що сприяє розвитку й удосконаленню виробництва, значним змінам у його організації та функціонуванні. Економічна наука відобразила цю реальність у категорії "людський капітал". Вона виявилася, за образною характеристикою, у переході від фордизму до постфордизму. Як відомо, Г. Форд поєднав наукову організацію праці ("потогінну систему") з масовим механізованим виробництвом, високою централізацією управління, стандартизацією виробів, спеціалізацією устаткування, особливо складального конвейєра, що забезпечило зростання інтенсивності та продуктивності праці, запровадження нової системи колективно-договірного регулювання трудових відносин і масове споживання. Для постфордизму як вияву нової, постіндустріальної форми виробництва характерні нове становище та нове трактування ролі людини. Так, їй не протистоять засоби виробництва, як було раніше, речі не панують над нею, не визначають її працю. Навпаки, людський капітал означає, що в особі людини поєднуються капітал, тобто інформація і знання, інтелектуальний капітал і праця, а процес праці тлумачать як реалізацію людиною власних знань та інформації. Причому праця — це вже не механічне виконання операцій, а творче застосування освіченості та поінформованості. Поширення інтелектуальної праці, творчої діяльності людини зумовлює значні зміни і у виробництві, і у споживанні людей, що є індивідуалізацією таких процесів. Унаслідок цього відбувається демасифікація виробництва, перехід до гнучкого виробництва, здатного до швидкого переналагодження, для створення якісно нових товарів, що можуть задовольнити індивідуалізовані потреби людей з інтелектуально більшим рівнем. Вартісну оцінку людського капіталу будь-якого підприємства, як правило, отримати дуже важко, практично неможливо, тому, як витрати на його використання не відображаються у фінансових звітах підприємства, але мають досить велике значення при визначенні конкурентоспроможності підприємства у стратегічній перспективі. Стратегічна відповідність і інтеграція забезпечують той концептуальний будівельний матеріал, який лежить в основі формування цілей людського капіталу, як одного з компонентів нематеріальних активів збалансованої системи показників. Наскільки ефективно використані нефінансові показники людського капіталу залежать як фінансовий успіх підприємства в майбутньому, так і розвиток інноваційних технологій. Тому, можна сказати, що цінність людського капіталу визначається його відповідністю стратегічним пріоритетам підприємства, які, у свою чергу, описуються причино-наслідковими зв'язками між цілями всіх складових збалансованої системи показників. Збалансована система показників забезпечує комплексну оцінку фінансових і нефінансових показників у стратегічному розвитку підприємства. Головними серед нефінансових показників виступають показники людського капіталу, які доцільно згрупувати за такими складовими: 1) біофізичний капітал (стан здоров’я, вік, стать, потреби і цінності та ін.); 2) інтелектуальний капітал (рівень освіти, кваліфікація, компетентність, професіоналізм майстерність та ін.); 3) соціальний капітал (соціальний статус, сімейний стан, житлові умови, стаж роботи та ін.). Головною з трьох наданих складових людського капіталу виступає інтелектуальна складова, тому як саме завдяки їй утворюється внутрішній резерв інтелектуальних можливостей підприємства, який надає змогу бути успішним у конкурентній боротьбі на вітчизняних та світових ринках та займати провідні позиції по галузі. Для проведення інтегральної оцінки інтелектуальної складової збалансованої системи людського капіталу підприємство повинне визначити перелік ключових показників відповідно до стратегічних цілей і розподілити їх згідно з представленими складовими людського капіталу. Для даної складової вибираються лише ті ключові показники, які здатні повною мірою відобразити його вагу в загальній структурі цілей. Основні показники, за якими оцінюється інтелектуальний робітник як капітальний актив, власник і продукт фірми: – рівень освіти; – кваліфікація; – практичні навички, вміння; – професіоналізм; – майстерність. Головними якостями сучасного працівника є:якість виконання роботи; вміння навчати, передавати свій досвід; уміння підтримувати нове, бачити перспективу;трудова дисципліна;відповідальність за виконану роботу; здатність чітко організовувати і планувати свою працю;працьовитість; працездатність, витривалість;самостійність і оперативність в ухваленні рішень; комунікабельність;організаційні поведінка і відношення до суспільного життя; чесність, сумлінність;особиста дисципліна, старанність;самокритичність. 4. Сучасні проблеми зайнятості та безробіття Новітні інноваційні процеси спричинили стрімкий розвиток науково- технічного прогресу та сприяли розгортанню інформаційної революції, особливістю якої є те, що інформаційні та комунікаційні технології сьогодні пронизують всі сфери соціальної дійсності, по-новому організують суспільні відносини, створюють технічні та організаційні передумови для процесу глобалізації економіки та посилюють конкуренцію у ній. Науково-технічний прогрес є активним позитивним чинником трансформації зайнятості. Під його дією відбувається подальше поширення інформаційних технологій, впровадження нових технологічних процесів, видів виробництва та ін. Все більше посилюється роль розумової, творчої людини. Це спричинює подальше зростання попиту на інтелектуальну творчу працю, висококваліфікованих працівників, здатних постійно навчатися, засвоювати і створювати нову продукцію та нові ідеї. Людський капітал стає найбільш ефективним ресурсом і визначальним чинником економічного розвитку. Це обумовлює необхідність і економічну вигідність людського розвитку, спричинює суттєве збільшення соціальних інвестицій. Разом з тим, зростання вимог до кваліфікації й мобільності працівників все частіше викликає проблеми зайнятості низькокваліфікованих та недостатньо мобільних громадян. Так, для низькокваліфікованих працівників НТП і структурні зміни в економіці стають обтяжливими явищами. Якщо вони не можуть підвищувати свою кваліфікацію, то їх чекає два варіанти розвитку подій: безробіття або зменшення доходів. Робітникам потрібно докласти зусиль для підвищення своєї кваліфікації. Сфера застосування інформаційних та комунікаційних технологій постійно розширюється, охоплюючи все нові аспекти людського життя, нівелюючи географічні, політичні, економічні та комунікаційні кордони сучасного світу. Під впливом інформаційних технологій значних змін зазнає економічна система, і особливо, ринок праці та сфера зайнятості. Завдяки їм розвиваються нові форми взаємодії на ринку праці, з`являються та динамічно модифікуються інноваційні форми зайнятості, відбуваються якісні зміни методів праці, географії та способів її виконання. Разом з цим, значних змін зазнає структура зайнятості - зникають деякі старі та з`являються нові професії, а праця набуває нового змісту – вона стає інформативнішою, у результаті чого в сучасних умовах значно зростає роль високоосвіченої людської особистості, яка є носієм розвинутих інформаційних потреб та здібностей. Технологічні інновації та посилення сервісного характеру економіки змінюють характер виробничих відносин у сфері зайнятості. Зайнятість в сучасних умовах набуває таких рис, які найбільшою мірою відповідають завданню всебічної реалізації інтелектуальних здібностей та активності: Риси, притаманні для зайнятості за умов нової економіки: швидке перегрупування зайнятих по галузях і сферах економіки (концентрація зайнятості в галузі інтелектуального виробництва та сфері послуг); підвищення кваліфікаційного рівня робочої сили і формування нового інтелектуально-професійного простору; зміна форми праці і її подальша інтелектуалізація, розвиток самозайнятості «нового типу» на основі інтелектуальної праці; виникнення нового типу відносин у системі зайнятості, посилення та поглиблення змісту гнучкості зайнятості. Широке використання сучасних інформаційних і комунікаційних технологій впливає не лише на створення нових вимог до кваліфікації робітників, а і на виникнення апріорі нових форм зайнятості. Якщо зниження транспортних витрат сприяє глобалізаційним процесам, в тому числі здешевленню пересилання проміжних товарів і товарів кінцевого споживання, то комунікаційні технології створюють передумови для доставки фактора виробництва інформації до робітників. Таким чином, можна спостерігати процес роз’єднання робочого місця робітника і місця розташування підприємства. Дані процеси характеризуються наступними позитивними наслідками: робітники мають можливість самостійно визначати свій робочий ритм і більш ефективно організувати свій робочий час, що сприяє підвищенню ефективності праці; знижуються витрати мобільності працівників; до професійного життя можна долучити навіть людей із фізичними вадами (інвалідами, певними категоріями непрацездатних осіб тощо); зменшуються постійні витрати підприємства (наприклад, економія на офісній площі фірми, електроенергії тощо); фірми мають можливість втримати на роботі своїх працівників, які з тих чи інших причин не можуть працювати в офісі (наприклад, матері у декретних відпустках можуть поєднувати догляд за дитиною та роботу за комп’ютером вдома); вирівнювання регіонів, що є структурно слабкими чи сильними; зменшуються екологічні втрати, спричинені шкідливими викидами транспорту. Недоліком віддаленого від підприємства робочого процесу вважається недостатній контроль за працівниками (при проведенні соціологічного опитування на ринку праці серед власників підприємств 35 % респондентів вказали, що це є серйозна перепона до переходу на такий ритм роботи). Сьогодні поширеною тенденцією на ринку праці стає ще одні нова форма зайнятості – тимчасова зайнятість. Серед усього зайнятого населення в останні роки стрімко зростає частка працівників, які мають тимчасову роботу. Це зумовлено тим, що у новій економіці з’являються нові вимоги до людського капіталу, а саме збільшення необхідності його постійного оновлення, тобто навчання протягом всього життя, а також тим, що попит на глибоку спеціалізацію професійної освіти є лише умовним. Тому фірми, що надають тимчасові робочі місця, на ринку праці виконують досить важливу посередницьку функцію. Часто саме завдяки тимчасовій роботі особи, що мають труднощі у пошуку роботи, знаходять собі робочі місця. Як свідчать статистичні дані глобального ринку праці, серед тимчасово зайнятих працівників лише 36 % були до цього працевлаштованими, а 54 % раніше були безробітними більше одного року. Як правило, значну частину таких працівників становлять низькокваліфіковані спеціалісти, тому їх часто залучають у якості допоміжної робочої сили. Таким чином, фірми з надання тимчасової зайнятості є важливим інструментом інтеграції проблемної робочої сили у ринок праці та забезпечення їм прийнятного заробітку на певний час, а також компенсації негативних наслідків структурних змін і технічного прогресу на ринку праці. Як правило, тимчасова зайнятість на такому підприємстві не перевищує термін 12 місяців, після чого працівники самі шукають собі нову роботу. Тимчасова зайнятість суттєво розповсюджена у США, Великобританії, Франції та Нідерландах. Водночас, урядами багатьох країн, в тому числі, і України, не було достатньою мірою вжито заходів щодо підвищення кваліфікації робочої сили чи еластичності заробітних плат у відповідь на швидкий технічний прогрес. До того ж, структурні зміни практично не знайшли підтримки у мобільності працівників в розрізі секторів економіки. Як наслідок, значною мірою зріс рівень безробіття. Сьогодні безробіття набуває таких рис: 1) Домінування якісної сторони безробіття. Проблема виявляється не стільки в кількості безробітних, скільки в їх якісному складі. 2) Нівелювання меж між безробіттям та зайнятістю. Все більше людей знаходяться в такому стані, коли немає підстав вважати їх безробітними, але вони позбавлені гарантій стабільного доходу. Таке сполучення зайнятості та безробіття можна охарактеризувати як комбіновану форма зайнятості – гнучка, часткова, повна ризиків зайнятість. 3) Прискорене зростання рівня безробіття серед низькокваліфікованої робочої сили. 4) Поява нових видів безробіття, його урізноманітнення . Так, О. Тоффлер виділяє декілька потоків, що підживлюють безробіття: разом із структурним, фрикційним безробіттям виділяє технологічне безробіття, яке пов’язане з тенденціями розвитку міжнародної торгівлі; «нормальне безробіття», що виникає з причин природньої зміни переваг та вдосконалення; «інформаційне безробіття», ненавмисне безробіття – як «ятрогенне», що виникає внаслідок помилок в державній політиці зайнятості. 5) Неможливість вирішення проблем безробіття через нездатність задовoлення потреби в робочих місцях, яка актуалізує загальне рішення не тільки через створення нових робочих місць, але і через зниження економічної активності населення, участь в альтернативних зайнятості сферах життєдіяльності. Як показує досвід зарубіжних країн, для мінімізації безробіття по мірі поширення функціонування постіндустріального сектору та, зокрема, інформатизації праці, необхідні заходи, що націлені на підвищення рівня рухливості робочої сили, створення адекватної системи підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення інформаційної прозорості ринку праці. В іншому випадку довгострокові зміни в структурі попиту можуть привести до браку кваліфікованих кадрів для перспективних виробництв, що виступить перешкодою на шляху до можливого економічного зростання. 5. Глобальна робоча сила та формування міжнародних ринків праці Стрімкий розвиток процесів глобалізації, який торкнувся докорінних основ життя суспільства всіх країн світу, не оминув і ринок праці, який посідає ключове місце у загальній структурі ринкового господарства і регулюється за допомогою загальних економічних механізмів ринку. Процеси глобалізації стирають кордони не лише для переміщення товарів і послуг, капіталів, а й робочої сили. Такі процеси призвели до виникнення нового в економічній теорії поняття – «глобальної робочої сили», а механізм її перерозподілу призвів до виникнення глобального (міжнародного) ринку праці. Міжнародний ринок праці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, ринок праці. Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: 1) через міграцію трудових ресурсів і капіталу; 2) шляхом злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та ін. бар’єри між ними. Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбувається у багатьох напрямах, головними серед яких є: умови праці, способи найму і звільнення працівників; оплата праці, зокрема системи додаткових виплат; надання відпусток, вільні від роботи дні, тривалість робочого дня; соціальне страхування; надання різних пільг, у тому числі матеріального характеру, відпочинку. Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці тощо). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили. Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х років були в 5-10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу. Слід зауважити, що в недалекому минулому, в епоху колоніалізму, попит на закордонну робочу силу не відігравав будь-якої серйозної ролі в міжнародній експансії капіталу. Діяльність міжнародних компаній мала тоді переважно торговельний та фінансовий характер. Сучасна ж структура попиту на робочу силу значно ускладнилась, і вона часто містить як її необхідний компонент попит на іноземних працівників. Саме в нинішню епоху, коли ринкові відносини стали панівними у світовому господарстві, міграція робочої сили досягла глобальних розмірів та найрозвинутіших форм. Об'єктивні можливості для залучення приватним капіталом робочої сили різної національної належності пов'язані з розвитком ТНК, котрі розгорнули великомасштабне міжнародне виробництво з ієрархічним поділом праці різних груп зайнятих, які, живучи й працюючи в різних країнах, інтегрувалися в єдину виробничо-технологічну систему приватної корпорації. В межах ТНК із часом виник свій внутрішній ринок праці, який характеризувався частими переміщеннями різних категорій працівників (особливо керівної ланки) з однієї країни в іншу. За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два сегменти: 1. Робоча сила, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн з середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення гло- бальних проблем. 2. Робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах. Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, удавшись до депортації. Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів. На міжнародному ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т. д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються. Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням такого нового й особливого його сегменту, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високо розвинутих країн задовольняють попит не лише за допомогою власного, національного, але й іноземного капіталу. У США, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих робітників найрізноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне високотехнологічне виробництво. В різних країнах світу сформувалися нині великі групи найманої робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикансько- американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої вони переказують своїм сім'ям на батьківщину. 6. Особливості трудової мобільності та міграційних процесів у новій економіці Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює весь світ. Міграційні рухи є так званим індикатором реакції населення на зміни в економічному, політичному, соціальному житті будь-якого суспільства. І саме розмір, напрямки та масштаби таких процесів певною мірою свідчать про стабільність, або навпаки, нестабільність суспільного розвитку в країні. Міграція робочої сили – це переміщення осіб найманої праці між національними господарствами, що виражає процес розподілу трудових ресурсів між різними ланками всесвітнього господарства. Масова міграція населення стала одним з характерних явищ життя світового співтовариства з другої половини XX ст. Вона являє собою переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця мешкання або поверненням до нього. Для політиків проблема міграції – болюча тема. Тому при проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища. Процес міграції безпосередньо пов’язаний з економічними перебудовами в будь-якій країні. Саме структурна перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство та ліквідація ряду підприємств промисловості, зупинка виробництва та інші проблеми нашої ще молодої держави призвели до істотного скорочення та вивільнення в істотно-галузевому та якісно-професійному розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного і регіональних бюджетів та незначна частка іноземних інвестицій не дають змоги за короткий проміжок часу перепідготувати та перерозподілити великі обсяги вітчизняної робочої сили. Все це стало передумовою появи значної кількості вільної робочої маси, яку держава не в змозі забезпечити необхідними робочими місцями. Основні причини міжнародної трудової міграції: З боку країни, з якої йде міграція: велика густота населення; масове безробіття; низький рівень життя і низька заробітна плата; виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах). З боку країн, які приймають міграцію: потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі; потреба у додатковій дешевій робочій силі; порівняно висока заробітна плата. Причини, які породжують міграцію робочої сили: Економічні причини: нерівномірний економічний розвиток країн світового господарства; рівень розвитку НТП; рівень економічного розвитку держави; рівень соціального розвитку; рівень зайнятості населення (безробіття); рівень доходів населення; Соціально-політичні причини: соціально-політичний розвиток окремих регіонів; політична нестабільність; військові перевороти; політичні перевороти; Релігійно-етичні причини: повернення емігрантів на етнічну батьківщину; міграція релігійних сект із країн в країну. Природні причини міжнародної міграції: стихійні лиха (паводки, землетруси і т.д.). Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічними факторами: дією законів капіталістичного нагромадження, народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших; істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати, рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо; циклічним характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах; нерівномірним розгортанням НТР, структурних криз і структурних реформ; демографічними факторами, різницею у природному прирості населення; політичними, військовими, національно-етнічними та іншими. Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є «відплив інтелекту», тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є: постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста; результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації; бажання покращити своє матеріальне становище; більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід; національна та релігійна нетерпимість; зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів. Особливості міжнародної трудової міграції на сучасному етапі: переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків; зростання демографічних факторів у розвитку міжнародної міграції робочої сили; розширення географії міжнародної міграції робочої сили; розширення масштабів міжнародної міграції робочої сили; збільшення обсягів нелегальної міграції; збільшення частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках; глобальний характер міжнародної міграції робочої сили; інтенсивний характер міжнародної міграції робочої сили (зростання кількості і швидкості міграції населення). Міграція робочої сили для України має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України. Водночас грошові перекази працівниками- емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин. 7. Показники динаміки розвитку людського капіталу: індекс економічної свободи та індекс розвитку інформаційного суспільства Показниками, які найкращою мірою відображають стан розвитку людського капіталу, є індекс економічної свободи та індекс людського розвитку. Розглянемо кожен із них більш детально. Однією з умов розвитку і підвищення якості людського капіталу є високий індекс економічної свободи. Індекс економічної свободи – це показник, що відображає фундаментальне право кожної людини управляти її власною працею та майном. В економічно розвинутих та вільних суспільствах люди вільні у виборі роботи, виробництві товарів, витратах та інвестиціях. Всі їх права та свободи підтримуються та захищаються державою. Натомість, у таких країнах праця, капітал і товари перебувають у цілковитій свободі та вільному русі (лише у разі необхідності уряд втручається у дані процеси). Індекс економічної свободи щорічно розраховується для більшості країн світу, починаючи з 1995 року. В 2015 р. за ІЕС було оцінено економічну свободу населення 169 країн світу. Індекс економічної свободи базується на 10-ти показниках: 1) свобода бізнесу; 2) свобода торгівлі; 3) податкова свобода; 4) державні витрати; 5) грошова свобода; 6) свобода інвестицій; 7) фінансова свобода; 8) захист прав власності; 9) свобода від корупції; 10) свобода трудових стосунків. Кожен із даних показників оцінюється за шкалою від 0 до 100. Показник 100 відповідає максимальній економічній свободі людини. Індекс являє собою середнє арифметичне всіх показників. Всі країни за Індексом економічної свободи поділяються на такі групи: Вільні — з показником 80-100; В основному вільні — з показником 70-79,9; Помірно вільні — з показником 60-69,9; В основному невільні — з показником 50-59,9; Деспотичні — з показником 0-49,9. Таблиця3 Рейтинг країн світу за Індексом економічної свободи у 2015 р. Місце в рейтингу Країна Рейтинг 1 Гонконг 89,7 2 Сінгапур 86,1 3 Австралія 82,6 4 Нова Зеландія 82,1 5 Ірландія 81,3 6 Швейцарія 81,1 7 Канада 80,4 8 США 78,0 9 Данія 77,9 10 Чилі 77,2 … … … 146 Росія 50,8 152 Україна 48,8 167 Білорусь 45,0 169 Туркменістан 44,2 Щодо України, то Індекс економічної свободи в 2015 р. показав найгірші показники в таких аспектах, як інвестиційна свобода та свобода від корупції. Найбільший спад порівняно з 2014 р. відбувся в ефективності бюджетних витрат і в свободі трудових стосунків. Щоправда, відмічено зріст свободи бізнесу, що пояснюється зменшенням дозвільних документів, необхідних для розпочинання, ведення та закриття бізнесу. Індекс розвитку інформаційного суспільства (The Information Society Index) – це показник, котрий встановлює стандарт вимірювання можливостей країни у доступі і використанні інформації та інформаційних технологій. В сучасних умовах ринок інформації та інформаційних продуктів є одним з найважливіших сегментів ринку будь-якої індустріально розвинутої країни. Відносна відособленість і специфічний характер закономірностей його становлення та розвитку обумовлені особливостями інформації як продукту інтелектуальної наукової праці. Під ринком інформаційних технологій розуміють систему економічних відносин товарного і грошового обігу, що виникають між суб'єктами, які пропонують на ринку обчислювальну техніку, засоби комунікацій, програмне забезпечення тощо, та суб'єктами, які їх купують. Керівник будь-якої організації повинен передбачати майбутній стан ринку. Прогнози розвитку ринку базуються на аналізі закономірностей і тенденцій його розвитку, основних чинників, які визначають цей розвиток, дотриманні об'єктивності та наукової достовірності при оцінці даних і результатів прогнозування. Ні для кого не є секретом, що на ринку інформаційних технологій та електронного бізнесу тон задають зарубіжні компанії. Саме їх досвід, як негативний, так і позитивний, вказує шляхи руху вперед і методи запобігання помилок при входженні в нову економіку. При обчисленні індексу розвитку інформаційного суспільства використовуються 23 змінні, які, розбиті на 4 групи: Таблиця 4 Структура індексу розвитку інформаційного суспільства Назва групи змінних Змінні Комп’ютерна інфраструктура 1. Кількість ПК на душу населення 2. Кількість домашніх ПК по відношенню до кількості сімей 3. Число ПК в державних і комерційних організаціях, віднесене до числа не сільськогосподарських працівників 4. Число ПК в середніх і вищих навчальних закладах, віднесене до числа студентів і факультетів. 5. Відсоток не домашніх ПК, підключених до мереж. 6. Частка витрат на програмне забезпечення по відношенню до витрат на обладнання. Інформаційна інфраструктура 7. Кількість абонентів кабельного телебачення на душу населення 8. Кількість мобільних телефонів на душу населення 9. Вартість телефонного виклику 10. Кількість факсів на душу населення 11. Кількість радіоприймачів на душу населення 12. Кількість помилок на телефонних лініях 13. Кількість телефонних ліній на сім’ю 14. Кількість телевізорів на душу населення Інтернет- інфраструктура 15. Кількість бізнес-користувачів мережі Інтернет по відношенню до загального числа несільськогосподарського населення 16. Кількість домашніх користувачів мережі Інтернет на одну сім’ю 17. Кількість користувачів мережі Інтернет у співвідношенні до кількості студентів та факультетів 18. Витрати на електронну комерцію, віднесені до загальної кількості користувачів мережі Інтернет Соціальна інфраструктура 19. Громадянські свободи 20. Кількість газет на душу населення 21. Свобода друку 22. Кількість людей, що мають вишу середню освіту 23. Кількість людей, що мають вищу освіту Згідно ІРІС країни прийнято розподіляти на 4 групи: 1) Ковзанярі – ці країни мають сильні позиції завдяки використанню всіх переваг інформаційної революції, наявності комп'ютерної, інформаційної, соціальної та Інтернет-інфраструктур. 2) Скороходи – успішно просуваються в напрямку інформаційного суспільства, маючи достатньо розвинену інфраструктуру на місцях. 3) Спринтери – просуваються до інформаційного суспільства нерівномірно через жорстку необхідність постійно вибирати і змінювати пріоритети розвитку у зв'язку з економічними, соціальними і політичними внутрішніми чинниками. 4) Пішоходи – дуже повільно просуваються вперед через фінансові труднощі і обмежених можливостей основної маси населення. Побудова інформаційного суспільства веде безпосередньо до розвитку не тільки лише економічних, але також і соціальних відносин: до значного зменшення рівня безробіття, подолання поширеної бідності, значного поліпшення освіти, а також доступності всіх медичних послуг і значного підвищення їх якості. Навчальний тренінг Основні терміни і поняття Людськи́й капітал. Індивідуальний людський капітал. Людський капітал фірми. Національний людський капітал. Індекс економічної свободи. Індекс розвитку інформаційного суспільства. Комп’ютерна інфраструктура. Інформаційна інфраструктура. Інтернет-інфраструктура. Соціальна інфраструктура. Інформаційні технології. Зайнятість. Електронний ринок праці. Комунікаційнітехнології. Кіберпростір. Кваліфікація робочої сили.Трудовий процес. Матеріально-енергетичний трудовий процес. Інформаційний трудовий процес. Віртуальний трудовий процес . Інтелектуальний робітник . Інтелектуальна праця. Біофізичний капітал. Інтелектуальний капітал. Соціальний капітал. Глобальна робоча сила. Міжнародний ринок праці. Міграція робочої сили. Контрольні запитання і завдання 1. Що таке людський капітал? Як його класифікують? 2. За якими напрямами здійснюється інвестування у людський капітал і на яких рівнях? 3. В чому полягає проблема кількісної оцінки вартості компанії за умов зростаючої значущості людського капіталу? 4. Яким чином інформаційні технології впливають на людський капітал? 5. В чому полягає суть індексу економічної свободи і на основі яких показників він визначається? 6. На які групи поділяють країни за індексом економічної свободи? До якої із груп належить Україна? Поясніть чому? 7. Що являє собою індекс розвитку інформаційного суспільства? Яка структура даного показника? 8. На які групи поділяють країни за індексом розвитку інформаційного суспільства? До якої із груп належить Україна? Обґрунтуйте свою думку. 9. Яким є взаємозв’язок між розвитком інформаційних технологій та зайнятістю населення? 10. Що таке електронний ринок праці і які функції він виконує? 11. Які переваги дає використання мережі Інтернет на ринку праці? 12. Охарактеризуйте, які риси притаманні для зайнятості та безробіття за умов нової економіки? 13. Дайте визначення поняттю «трудовий процес» та вкажіть, як його класифікують. 14. Хто такий інтелектуальний робітник і якими рисами він характеризується за умов нової економіки? 15. В чому полягає суть міжнародного ринку праці? Яким чином відбувається його формування та регулювання? 16. За якими сегментами поділяється міжнародний ринок праці? 17. Що являє собою міграція робочої сили і які її причини? 18. Якими особливостями характеризується міжнародна трудова міграція на сучасному етапі? Тестові завдання 1. Які складові відносяться до людського капіталу? а) здоров’я; б) знання та інтелект; в) вищі навчальні заклади та науково-дослідні установи; г) кількість населення країни; д) якість життя. 2. До основних напрямків інвестицій в людський капітал включають: а) освіта, охорона здоров’я, професійна підготовка; б) освіта, охорона здоров’я, професійна підготовка, пошук економічно важливої інформації, мобільність робочої сили, виховання і догляд за дітьми; в) освіта, охорона здоров’я, спорт; г) підготовка та перепідготовка кадрів. 3. Що являє собою індекс економічної свободи? а) це показник, котрий встановлює стандарт вимірювання можливостей країни у доступі та використанні інформації та інформаційних технологій; б) це показник, який відображає фундаментальне право кожної людини управляти її власною працею та майном; в) це показник, який відображає рівень розвитку та свободи економіки країни; г) це показник, який відображає свободу слова. 4. Які із показників використовують при обрахунку індексу розвитку інформаційного суспільства? а) чисельність населення країни; б) чисельність населення із вищою освітою; в) кількість персональних комп’ютерів на душу населення; г) розмір доходів населення. 5. Розрахунок індексу розвитку інформаційного суспільства базується на використанні показників, які об’єднані у такі чотири групи: а)комп’ютерна інфраструктура; інформаційні інфраструктура; інтернет- інфраструктура; соціальні інфтрастукрута; б)інформатизація суспільства; автоматизація суспільства; компютеризація суспільства; електронізація суспільства; в)використання мережі Інтернет; використання комп’ютерів; використання роботів; використання інформації; г)свобода слова суспільства; економічна свобода суспільства; інформаційні свобода суспільства; свобода вибору діяльності суспільства. 6. За характером предмету і продукту праці трудовий процес поділяють на: а) матеріально-енергетичний; інформаційний; віртуальний; б) виробничий; невиробничий; в) фізичний; розумовий; г) реальний; віртуальний. 7. За якими показниками оцінюється інтелектуальний робітник як капітальний актив, власник і продукт фірми? а) рівень освіти; кваліфікація; професіоналізм; б)рівень освіти; кваліфікація; практичні навички, вміння; професіоналізм; майстерність; в) стан здоров’я; рівень фізичної підготовки; розумові здібності; г) вік; стать; стан здоров’я. 8. Міжнародний ринок праці – це … а) система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту; б) сукупність економічних відносин з приводу найму робочої сили; в) саморегульована система розподілу робочої сили із специфічними факторами конкуренції між носіями робочої сили за найбільш вигідні умови праці та її оплати; г) система відносин, яка характеризується відтоком робочої сили закордон. 9. Як відбувається формування міжнародного ринку праці? а) через міграцію трудових ресурсів і капіталу; б) шляхом злиття національних ринків праці, внаслідок чого між ними усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші бар’єри; в) через концентрацію капіталу; г) шляхом централізації виробництва. |