Модуль. Модуль 8 текст. Методичні вказівки до практичних занять з хірургії (модуль 8) За редакції проф. Б. Г. Безродного
 Скачать 5.85 Mb.
|
|
НМУ – 175 років МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ Кафедра хірургії №2 МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ХІРУРГІЇ (МОДУЛЬ 8) За редакції проф. Б.Г.Безродного Рекомендовано МОЗ України як навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів МОЗ України (протокол засідання Комісії для організації підготовки навчальної та навчально-методичної літератури для осіб, які навчаються в вищих медичних (фармацевтичному) навчальних закладах і закладах післядипломної освіти МОЗ України №2 від 02.05.2016) Київ 2017 2 УДК 616.3-053.2 ББК 54.5 Я 73 А 45 Авторський колектив: проф. БЕЗРОДНИЙ Б.Г., проф. КОЛОСОВИЧ І.В., проф. КОРОТКИЙ В.М., д.м.н. ТЕПЛИЙ В.В., д.м.н. ЧЕРПАК Б.Д., доц. ФУРМАНЕНКО М.Ф., доц. ІВАНОВ М.А, доц. КАРТАШОВ Б.Т., доц. КОПЙОВ Ю.О., доц. СИДОРЕНКО Р.А., ст.наук.с. СІРОМАХА С.О., к.м.н. ГАНОЛЬ І.В., к.м.н. ІОВІЦА А.В., к.м.н. МАРТИНОВИЧ Л.Д., к.м.н. МОЙСЕЄНКО А.І., к.м.н. ПЕТРЕНКО О.М., к.м.н. ЦИГАНОК А.М., к.м.н. ЧЕМОДАНОВ П.В., к.м.н. ЧЕРЕПЕНКО І.В., к.м.н. ЧИБІСОВ О.Л., КОЛОСОВИЧ А.І., КОРОЛЬОВА Х.О., ПРИСТУПЮК М.О. Рецензенты: НИЧИТАЙЛО М.Ю., д.м.н., професор, заступник директора з наукової роботи Національного інституту хірургії і трансплантології імені О.О.Шалімова НАМН України, лауреат Державної премії України, Заслужений лікар України; віце-президент Асоціації хірургів України, керівник відділу лапароскопічної хірургії та холелітіазу; ПАНІЧКІН Ю.В., заслужений діяч науки і техніки України, д.мед.н., професор, заведуючий відділенням рентгенхірургічних методів діагностики і лікування захворювань серця і судин Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М.Амосова, лауреат Державної премії України; КАЛАБУХА І.А., д.м.н., професор, завідуючий відділенням торакальної хірургії ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г.Яновського НАМН України, лауреат премії АМН України в галузі клінічної медицини; Методичні вказівки до практичних занять з хірургії (модуль 8): Навчальний посібник/ Безродний Б.Г., Колосович І.В., Короткий В.М. та ін.; За ред. Б.Г.Безродного- Київ: ВПЦ «Експрес», 2017.- 614 с. Посібник присвячено вивченню питань посиндромного підходу у діагностиці хірургічної патології та основних принципів патогенетичного лікування гострої і хронічної патології грудної та черевної порожнин, ендокринних органів, судин. На сучасному рівні представлені матеріали, які допомагають більш поглублено систематизувати і засвоїти передбачені програмою питання, викладнені в підручниках з хірургії. Навчальний посібник призначений для студентів випускних курсів медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації, а також для викладачів. ISBN 978-966-8674-25-9 3 ЗМІСТ № Назва теми Ст. Вступ 5 1 Історія хірургії України. Організація хірургічної допомоги в Україні. Етика та деонтологія в хірургії. 6 2 Нові технології в хірургії: мікрохірургія ендоскопічна, ендоваскулярна, лазерна, ультразвукова, зварювання тканин, імплантати. Сучасні методи діагностики та лікування. 27 3 Синдром системної запальної відповіді у хірургічних хворих. Патогенез та значення при різних захворюваннях і травмах. Вибір лікувально-діагностичної тактики. 57 4 Трансплантологія. Реплантація кінцівок. Пластична, реконструктивна та естетична хірургія. Клітинна терапія. 74 5 Критичні стани у хірургічних хворих: шок, колапс, гострий респіраторний дистрес-синдром, синдром черевної порожнини. Надання хірургічної допомоги під час бойових дій, на етапах евакуації. 99 6 Гнійні захворювання шкіри та м’яких тканин. Діагностика, диференційна діагностика. Методи консервативного і хірургічного лікування. 131 7 Правила проведення антибіотикотерапії при профілактиці і лікування хірургічної інфекції. Хірургічні аспекти СНІДу. 145 8 Біль у животі, оцінка особливостей больового синдрому при диференційній діагностиці захворювань органів черевної порожнини. 159 9 Синдроми дисфагії і блювоти. Їх значення у діагностиці та диференційній діагностиці захворювань черевної порожнини та з гострою інфекційною патологією. 175 10 Синдроми кишкової дисфагії та порушення акту дефекації, гостра кишкова непрохідність, запальні захворювання товстої кишки. 191 11 Синдром гострого живота. Диференційна діагностика гострих захворювань органів черевної порожнини. Синдром несправжнього гострого живота. 212 12 Локальні та розповсюджені гнійно-запальні процеси органів черевної порожнини та очеревини. Абдомінальний туберкульоз, туберкульозний перитоніт, псевдотуберкульоз. 230 13 Гострий апендицит, як найбільш часта причина синдрому гострого живота. 258 14 Механічна жовтяниця. Гостра печінкова недостатність при хірургічних захворюваннях, методи лікування та профілактики. 282 15 Кровотечі з травного тракту: причини виникнення, діагностика та диференційна діагностика, тактика лікування. Синдром портальної гіпертензії. 298 16 Синдром системної запальної відповіді при гострому панкреатиті. Дискутабельні та не вирішені питання у лікуванні гострого панкреатиту, 316 17 Травма живота, симптоматика ушкодження внутрішніх органів. Інструментальні методи діагностики. Лікувально-діагностична тактика. 338 18 Особливості протікання хірургічних захворювань органів черевної порожнини у вагітних. Особливості обстеження. Тактика. Запобігання передчасним пологам. 354 19 Перебіг гострих захворювань у осіб похилого віку 381 20 Хірургічні ускладнення у хворих з інфекційною патологією: черевний тиф, та паратифи, лептоспіроз, абдомінальний туберкульоз, псевдотуберкульоз, 402 4 кишковий ієрсиніоз, опісторхоз, аскаридоз. Диференційна діагностика між гострими хірургічними та інфекційними захворюваннями. 21 Сучасні методи діагностики та лікування захворювань серцево-судинної та дихальної систем 422 22 Синдроми: болю в груді, дихальної та серцевої недостатності. Їх значення при діагностиці та диференційній діагностиці захворювань органів грудної порожнини. Методи діагностики та лікування захворювань серцево-судинної та дихальної систем. 440 23 Діагностична програма при пораненнях серця. Тріада симптомів поранення серця. Тактика хірургічного лікування. Медіастиніт. 459 24 Синдром дуги аорти. Клініка, діагностика, диференційна діагностика, вибір лікувально-діагностичної тактики. 481 25 Хірургічні захворювання легень та плеври. Диференційна діагностика між неспецифічними вогнищевими утвореннями і туберкульозом легень. 498 26 Травматичні ушкодження органів грудної порожнини. Клініка та діагностика пневмотораксу, гемотораксу і хілотораксу. Тактика хірургічного лікування. 516 27 Синдром ішемії кінцівок. Захворювання, що його викликають. Консервативне та хірургічне лікування оклюзій артерій нижніх кінцівок. 536 28 Проблеми тромбозів та емболій. Сучасні можливості консервативного лікування. Показання до хірургічного лікування і його основні методи. 552 29 Захворювання вен. Синдроми верхньої та нижньої порожнистих вен. Причини, діагностика, лікувальна тактика. Клініка, діагностика та лікування лімфостазу. 576 30 Хірургічна ендокринологія 595 5 ВСТУП Навчальний посібник створено у відповідності до „Модулю 4” навчальної програми з дисципліни „Хірургія” для студентів вищих медичних нвчальних закладів ІV рівня акредитацяї з спеціальності 7.110101 „Лікувальна справа”. Його автори, співробітники кафедри хірургії №2 Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (завідувач – д.м.н., професор Безродний Б.Г.), ставили перед собою завдання створити такий навчальний посібник, який би дозволив студентам систематизувати та засвоїти передбачені програмою знання відносно вибору лікувально- діагностичної тактики у пацієнтів з хірургічними захворюваннями, вивчення яких передбачене Модулем 4. У посібнику розглянуто основні напрямки розвитку хірургічної науки, хірургічні синдроми та гострі і хірургічні захворювання груді та живота. Перевагами даного посібника є його відповідність «Типовій навчальній програмі з дисципліни „Хірургія” для студентів вищих навчальних закладів IV рівня акредитації з спеціальності: 7.110101 - Лікувальна справа», Киїев, 2008; принципам Болонської декларації в системі вищої медичної і фармацевтичної освіти; а також основним нормативним документам, що регламентують вивчення медицини в вищих навчальних закаладах України IV рівня акредитації. Розроблені методичні рекомендації вибору лікувально-діагностичної тактики побудовані на принципах доказової медицини, оскілки базуються на сучасних класифікаціях, Національних і міжнародних протоколах надання медичної допомоги і враховують рекомендації міжнародних консенсусів відносно лікування пацієнтів в умовах як мирного, так і військового часу. Колектив авторів буде вдячний читачам за цінні зауваження, побажання і пропозиції відносно покращання навчального процесу та даного посібника. 6 ТЕМА 1. ІСТОРІЯ ХІРУРГІЇ В УКРАЇНІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ. ЕТИКА ТА ДЕОНТОЛОГІЯ В ХІРУРГІЇ ІСТОРІЯ ХІРУРГІЇ В УКРАЇНІ Термін "хірургія" — cheirurgia — походить від двох грецьких слів: cheir - рука і ergon — робота, що в перекладі на українську мову означає; "рукодіяння". Із староукраїнських літературних пам'яток відомо, що хірургія була у великій пошані в наших предків. За часів Київської Руси (ІХ-ХШ ст.) почали з'являтись перші професійні лікарі (так звані ремісники), які надавали медичну допомогу у великих містах. Основою їх знань був віковий досвід народної емпіричної медицини. Пізніше, у XIV ст., коли виникає цехова медицина, ремісники-медики, яких на той час вже називають "цирульники", об'єднуються в цехи. Саме цехи стали основою створення як перших шпиталів, так і школи медичних кадрів. Окремі цирульники володіли неабиякою майстерністю в лікуванні ран, вириванні зубів, проведенні ампутацій, операцій із видалення каменів і, особливо, в дуже поширеному в ті часи засобі лікування - кровопусканні. Найбільші цехи існували в Львові, Кам'янці-Подільському, Києві. У XV столітті в Україні виникають братства - організації українського православного міщанства. Вони займаються просвітницькою діяльністю, а також організовують братські шпиталі, що, як і школи, утримуються коштом парафіян. У шпиталях роблять кровопускання, розкривають абсцеси, виривають зуби, перев'язують рани, вправляють вивихи, виготовляють лікувальні пластирі. У цей час на Україні з'являється низка вищих навчальних закладів: відкриваються колегіуми в Острозі, Львові, Києві. Київський колегіум, створений в 1632 р. Петром Могилою, за гетьманування І. Мазепи набуває статусу академії. Своєрідною була організація хірургічної допомоги в Запорізькому війську. Під час походів козаки лікувалися самі. Запорізьке військо утримувало своїм коштом ряд шпиталів, найвідомішими з яких були Трахтемирівський та Межигірський. У XVIII столітті в Російській державі започатковується низка шпитальних шкіл. Одна з них - на Україні, в Єлисаветграді. Учнями цих закладів переважно були вихідці з українських братських шкіл, колегіумів та Київської академії. Кращі випускники направлялись за кордон для здобуття докторського ступеня. Перші дев'ять лікарів, які здобули в Лейдені звання доктора медицини, були українцями, вихованцями Київської академії. Шпитальні школи багато уваги приділяли хірургії. Саме тому окремі талановиті представники українського народу, незважаючи на жорстоку антиукраїнську політику, яка проводилась у той час, змогли піднятись на вершину хірургічної науки. Ось кілька імен, про які варто згадати з цього приводу. Ілля Васильович Буяльський (1789-1864) - син сільського священика з Чернігівщини. Був чудовим анатомом і віртуозним хірургом. Опублікував "Анатомо-хірургічні таблиці" з текстом про топографію й операції на судинах і видалення каменів. Атлас було перекладено на всі європейські мови. І.В. Буяльський перший успішно зробив операцію резекції верхньої щелепи, двічі перев'язав безіменну артерію, розробив оригінальний метод дренування запальних процесів малого таза через foramen obturatorium, що в хірургії до наших часів носить його ім'я. Він запровадив у хірургічну практику багато різних інструментів, з яких ложечка і кюретка Буяльського збереглися в хірургічних наборах дотепер. Першу капітальну працю з воєнно-польової хірургії під навою "Воєнно-похідна медицина" в 5-ти частинах (1836-1837), написав Яким Чаруківський (1798-1848 pp.), який родом із Полтавщини. Піонером антисептики в Росії був Павло Петрович Пелехін (Пелех) (1842-1917). Уже через кілька місяців після опублікування праць англійського вченого Лістера з питань антисептики П.П. Пелехін їде до Англії і вивчає цей метод у самого автора, а після повернення додому опубліковує першу власну працю з антисептики "Успіх нових ідей у хірургії під час лікування ран, складних переломів та гнійних накопичень". Застосувавши 7 антисептичний метод, вчений понизив летальність від хірургічних операцій із 50-94% до 7 %. У 1898 р. П.П. Пелехін передає заощадження своєї родини (70 тис. російських карбованців золотом) Науковому товариству ім. Т.Г. Шевченка у Львові для організації "Кафедри хірургії імені Петра Пелехіна" при першому українському університеті. До заснування кафедри треба було створити фонд стипендій "для виведення на велику дорогу людей із народу". На українській землі поховано двох видатних хірургів XIX століття Миколи Івановича Пирогова (1810-1871) у с. Вишня, що під Вінницею, та Миколи Васильовича Скліфосовського (1836-1904) в с. Яківці на Полтавщині. М.І. Пирогов був хірургом до антисептичної ери. Його діяльність в основному була пов'язана з наданням хірургічної допомоги пораненим під час численних військових експедицій царської армії. М.В. Скліфосовський, як і П.П. Пелехін, розвинувши антисептичний і асептичний методи, запровадив операції на жовчних шляхах, щитовидній залозі, резекції шлунка, кістково-пластичні операції. Микола Васильович досконало володів українською мовою і останні чотири роки свого життя провів в с. Яківці, де надавав місцевим жителям медичну допомогу в збудованій за його власні кошти амбулаторії. В другій половині XIX століття хірургічні клініки медичних факультетів у Харкові та Києві стають справжніми осередками хірургічної науки. Так, у Харківському університеті кафедра хірургії існує спочатку на відділі лікарських та медичних наук, а з 1835 р. - на медичному факультеті. З 1814 р. при цьому навчальному закладі відкрито невеличку хірургічну клініку. Почесними членами Ради Харківського університету були Петро Загорський та Ілля Буяльський, а першим професором хірургії став Павло Шумлянський. Павло Михайлович Шумлянський (1750-1824) народився на Полтавщині, вчився в Києво-Могилянській академії, Петербурзькій шпитальній школі при Генеральному сухопутному шпиталі, у 1779 р. отримав звання лікаря, після чого працював у війську та вчився за кордоном. У 1789 р. захистив дисертацію на ступінь доктора медицини в Страсбурзькому університеті на тему: "De proxsma topicae inflammationes causa", з 1790 p. був викладачем медико-хірургічних шкіл у Петербурзі та Кронштадті, з 1795 р. - професором фармакології та хірургії Московського медико-хірургічного училища, а з 1799 р. - професором хірургії Московської медико-хірургічної академії. В 1805 р. його обрано професором хірургії та деканом медичного факультету Харківського університету. Наукові праці П.М. Шумлянського були присвячені різним питанням оперативної хірургії, зокрема вправленню вивихів, попередженню та лікуванню інфекційних хвороб, вивченню мінеральних вод Полтавської губернії тощо. З 1821 до 1833 pp. кафедрою хірургії Харківського університету керував М.І. Єллінський. Микола Іванович Єллінський (1789-1834) у 1817 р. закінчив медичний факультет Харківського університету, працював у Петербурзькій медико-хірургічній академії, де вдосконалював свої знання з хірургії та анатомії. В 1821 р. його обрали професором хірургії медичного факультету Харківського університету (у 1830-33 рр. працював ректором університету). Перу М.І. Єллінського належить перший посібник із десмургії в двох томах, в якому подано найновіші досягнення тогочасних десмургії та травматології, зокрема докладно описано застосування гіпсу при лікуванні переломів. У 1858 р. на кафедру хірургії Харківського університету обрано Вільгельма Федоровича Грубе (1827-1898). За походженням він був естонцем, закінчив у 1850 р. Юр'євський (Тартуський) університет. На кафедрі хірургії працював майже 40 років. У своїх "Нарисах та спостереженнях із факультативної хірургічної клініки" вчений повідомляв, що карболову кислоту він застосовував ще в 1865 р. У 1871 р. В.Ф. Грубе зробив у Харкові першу операцію під наркозом закисом азоту і опублікував у 80-их роках XIX століття ряд робіт, присвячених застосуванню хлороформу та морфію. У шістдесятих роках XIX століття вчений почав працювати над розробкою методик операцій при водянці головного мозку та мозкових грижах, питаннями лікування поранених, зокрема первинної хірургічної обробки вогнепальних ран. 8 Видатним українським хірургом XIX століття, що присвятив своє життя Харківському університету, був професор А.Г. Подрєз. Аполлінарій Григорович Подрєз (1852-1900) народився на Харківщині. В 1875 р. він закінчив медичний факультет Харківського університету, в 1878 - захистив докторську дисертацію на тему "О вытяжении нервов", потім працював ординатором воєнного шпиталю в Харкові. З 1884 р. Аполлінарій Григорович обраний приват-доцентом, із 1887 - екстраординарним, а з 1890 - ординарним професором та керівником хірургічної пропедевтичної клініки Харківського університету. З 1894 р. вчений керує шпитальною хірургічною клінікою. Подрєз А.Г. перший у світі у 1897 р. видалив із серця стороннє тіло, у 1887 р. перший в Україні (і в Росії) зробив успішну спленектомію, написав перший в Україні та Росії підручник з урології, запропонував оригінальні методи колостомії, гастроентеростомії, лікування звужень сечового каналу, шов слизової оболонки, спосіб внутрішньочеревного з'єднання сечоводу з сечовим міхуром тощо. Крім того, вчений працював над питаннями нейрохірургії, кістково-суглобового туберкульозу, воєнно-польової хірургії. А.Г. Подрєз є автором понад 50 наукових друкованих праць. Учень М.Ф. Грубе - Микола Петрович Трінклер (1859-1925) — закінчив медичний факультет Харківського університету в 1883 p., працював у ньому на кафедрі хірургії, в 1889 році удосконалював свої знання в клініці Е. Бергмана (Е. Bergmann) у Німеччині, того ж року захистив докторську дисертацію "К хирургіи поперечных переломов надколенника". З 1905 р. він був професором кафедр хірургічної патології та терапії Харківського університету, аз 1913 р. - професором факультетської хірургічної клініки. Перу М.П. Трінклера належить 78 наукових праць, присвячених питанням онкології, нейрохірургії, хірургії органів черевної порожнини, травматології. Першим професором хірургії Київського університету був В.О. Караваєв - один із найкращих хірургів XIX століття. Володимир Опанасович Караваєв (1811-1892) у 1831 р. закінчив медичний факультет Казанського університету, два роки працював у Петербурзі, потім був у закордонному відрядженні в Німеччині, в 1836-38 pp. працював у Дерпті (Тарту) під керівництвом М.І. Пирогова, у 1838 р. захистив дисертацію на тему "De phlebitide traumatica". В 1841 p. його запросили до Київського університету на посаду декана медичного факультету та професора хірургії. Заслуги В.О. Караваєва перед українською медициною дуже значні. Він був одним з організаторів медичного факультету Київського університету, талановитим педагогом, видатним клініцистом і науковцем. Його учнями були такі видатні хірурги, як М.М. Волкович, К.М. Сапежко, І.Ф. Сабанєєв, О.Т. Багаєвський, Я.Б. Зільберберг та інші. Наукові праці В.О. Караваєва були присвячені офтальмології, ринопластиці, оваріотомії, ампутації. Його перу належать посібники з оперативної хірургії: "Курсъ оперативной хирургіи" (Київ, 1858) та "Оперативная хирургія" (Київ, 1886), які довгий час були настільними книгами лікарів і студентів. Міська дума Києва обрала В.О. Караваєва почесним громадянином міста, назвала його ім'ям вулицю, де він жив, в аудиторії факультетської хірургічної клініки стоїть бронзове погруддя вченого, на Байковому цвинтарі дбайливо доглядається його могила. Видатним українським хірургом, який почав свою наукову працю в XIX столітті, був М.М. Волкович. Микола Маркіянович Волкович (1858-1928) народився на Чернігівщині. У 1882 році він закінчив медичний факультет Київського університету, працював ординатором шпитальної хірургічної клініки професора Борнгаупта, а потім - керівником хірургічного відділу Олександрівської лікарні в Києві. У 1903 р. вченого обрали професором шпитальної хірургічної клініки, в 1911 - завідувачем кафедри факультетської хірургічної клініки Київського університету (потім медінституту). З 1923 р. до смерті М.М. Волкович керував науково-дослідною кафедрою медицини при Київському відділі Головного управління науки. У 1908 р. він заснував Київське наукове хірургічне товариство, головою якого був до кінця життя. У 1928 р. його обрано дійсним членом Всеукраїнської Академії Наук. Наукові дослідження вченого були присвячені різним проблемам хірургії, зокрема травматології, хірургії черевної порожнини, риносклеромі, 9 вивченню зоба тощо. Однією з перших його великих наукових праць була монографія "Риносклерома с клинической, патологоанатомической и бактеріологической стороны", яку він захищав як докторську дисертацію і видав у 1888 р. в Києві. Цей твір і донині не втратив свого наукового значення. В 1926 р. М.М. Волкович опублікував свою славнозвісну монографію "Аппендицит, желчекаменная болезнь, туберкулезньїй пе- ритонит" (Київ, 1926), а в 1928 р. - "Повреждение костей и суставов" (Київ, 1928), які стали капітальними працями, що заявили про М.М. Волковича як про видатного знавця проблем травматології та хірургії черевної порожнини й оригінального мислителя. Після М.М. Волковича кафедру в 1930 р. очолив О.П. Кримов. Олексій Петрович Кримов народився в 1872 р. у сім'ї видатного художника — члена Академії мистецтв. У 1898 p., після закінчення Московського університету, О.П. Кримову присвоєна золота медаль за наукову роботу "Камни почек и их лечение", що була написана ним на останніх курсах медичного факультету під керівництвом професора Боброва, у якого він і залишився працювати ординатором. У 1913 р. О.П. Кримов був запрошений на роботу в клініку госпітальної і факультетської хірургії Київського університету. З його приходом весь уклад життя клініки змінюється, широко вводяться ендоскопічні методи дослідження, створюється патолого-анатомічний музей, широко розгортається творча наукова робота. Саме тут О.П. Кримов і його учні проводили наукові дослідження, вписуючи нові сторінки в літопис вітчизняної хірургії. Олексієм Петровичем видано 135 наукових робіт, у тому числі десять монографій. Одна з них - "Учение о грыжах", написана у 1911 році, удостоєна премії академіка Буша і вважається одним із найвагоміших джерел світової літератури з цього питання. 30 наукових праць, які, до речі, не втратили свого значення і дотепер, вчений присвятив актуальним питанням воєнно-польової хірургії. Посібник "Частная хирургия", написаний О.П. Кримовим, став основним на той час підручником із хірургії для медичних інститутів України і в 1940 р. був удостоєний премії С.П. Федорова. О.П. Кримов відгукується на все нове, прогресивне. Так, під його керівництвом уже з 1933 р. у факультетській хірургічній клініці як один з активних біологічних методів лікування використовується тканинна терапія. Основну увагу Олексій Петрович зосереджує на застосуванні такої терапії в боротьбі з больовими синдромами та з'ясуванні її впливу на діяльність шлунка. Починаючи з 1943 p., за пропозицією вченого для тканинної терапії в хірургічній клініці використовується тільки жива тканина (свіжа очеревина або її водний екстракт), що максимально підвищує лікувальний ефект. Під керівництвом О.П. Кримова виконано і успішно захищено 20 докторських і близько 20 кандидатських дисертацій. Медичний факультет у Львівському університеті діяв впродовж 1784-1805 pp. На другому курсі цього університету викладали загальну хірургію, а на четвертому - спеціальну хірургію. В 1795 р. при університеті відкрито кілька клінік. Хірургію читали Август Крігель, Фрід, Франс, Мазель, українських професорів медичний факультет на той час не мав. У 1805 р. замість медичного факультету у Львові було засновано дворічну медично-хірургічну школу, в 1833 р. її реорганізовано у трирічну. На другому та третьому курсах цієї школи викладали хірургію. У 1894 р. при Львівському університеті знову створюється медичний факультет, а професором хірургії з 1897 р. на ньому працює Л. Рідігер. Професор Рідігер вперше в світі виконав резекцію шлунка при виразці дванадцятипалої кишки, він є визнаним авторитетом у невідкладній хірургії, урології, ортопедії, проктології, пластичній хірургії. В XX столітті набувають подальшого розвитку різні напрямки хірургічної науки і практики, які з часом відокремлюються в самостійні спеціальності. Так, досить успішно українські лікарі працюють у галузі кардіохірургії, засновником якої в Україні є М.М. Амосов. У 20-30 роки XX століття С.С. Брюхоненком і київським патофізіологом В.Д. Янковським створено перший у світі апарат штучного кровообігу (АШК). Цей винахід багато в чому визначив весь подальший розвиток серцевої хірургії в світовому масштабі. Амосов Микола Михайлович (1913-2002 р.) Академік НАН (1969) та АМН (1993) України, член-кореспондент РАМН, доктор медичних наук (1953), професор (1953), заслужений діяч науки України (1955), лауреат Державних премій України (1978, 1988), 10 почесний директор Інституту серцево-судинної хірургії АМН України (з 1988 p.). Автор понад 400 наукових праць, 19 монографій. Підготував 35 докторів і 80 кандидатів наук. Автор таких наукових праць: "Очерки торакальной хирургии" (1958); "Операции на сердце с искусственным кровообращением" (1962); "Физическая активность и сердце" (1975, 1984, 1989); "Терапевтические аспекты кардиохирургии" (1982,1990); "Хирургическое лечение тетрады Фалло" (1982). Амосов М.М. - засновник резекційної хірургії легень і серцевої хірургії в Україні, один із провідних вчених-хірургів і біокібернетиків країни. Він вперше в Україні в 1952 р. Провів резекцію легень, у 1955 р. - хірургічне лікування вад серця, в 1958 р. - операції на серці з штучним кровообігом. У 1965 р. М.М. Амосов вперше в світі створив і запровадив антитромботичні протези клапанів серця. Створив першу в Україні клініку серцевої хірургії (1955), реорганізовану в 1983 р. в Інститут серцево-судинної хірургії, який став одним із найбільших кардіохірургічних центрів світу. В 1955 р. М.М. Амосов заснував кафедру торакальної хірургії і анестезіології в Київському інституті удосконалення лікарів. У 1959-1990 p.p. очолював відділ біокібернетики Інституту біокібернетики НАН України. Вніс великий вклад у розвиток біологічної, медичної і психологічної кібернетики. В 1958 р. М.М. Амосовим та його співробітниками в Києві була створена оригінальна модель АШК і з того часу в Україні почали широко застосовуватись операції з АШК. Даниленко Михайло Васильович (1918 - 2002), член-кореспондент НАН (1992) та АМН (1993) України, член-кореспондент РАМН (1975). Заслужений діяч науки України (1968), почесний доктор наук Печського медичного університету (Угорщина, 1974), дійсний член міжнародного товариства хірургів (1978), доктор медичних наук (1959), професор (1960), науковий консультант кафедри шпитальної хірургії Львівського державного медичного університету. Відомий вчений-хірург, педагог. Основними напрямками його діяльності є: хірургія серця та судин, загальна хірургія та анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія, історія медицини та вищої освіти. Автор 376 праць, у тому числі 10 монографій та посібників. Під його керівництвом підготовлено 15 докторів та 62 кандидати наук. Автор наукових праць: "Парагонимоз" (1963); "Митральньїй стеноз и его хирургическое лечение", (1970); "Трихлоретиленове знеболювання" (1971); "Коррегирующая терапия в современной хирургии" (1974); "Наставление по хирургии" (1979); "Интенсивная послеоперационная терапия" (1984). Вперше в Україні операції з приводу вад серця з 1955 р. стали систематично проводитися в Києві М.М. Амосовим, а з 1956-1958 pp. - у клініках Харкова (О.О. Шалімов), Києва (О.Л. Пхакадзе), Донецька (К.Т. Овнатян), Дніпропетровська (Д.П. Чухрієнко), Вінниці й Львова (М.В. Даниленко), Івано-Франківська (Г.А. Сардак), Одеси (І.Я. Дейнека) та інших міст. Перша спеціалізована клініка серцевої хірургії в Україні була створена М. М. Амосовим у 1955 р. Пізніше її реорганізовано в інститут серцево-судинної хірургії НАМН України імені М.М. Амосова, який став одним із найбільших у світі центрів серцевої хірургії, що очолив усю наукову і практичну роботу з кардіохірургії в Україні. Першим директором інституту був М.М. Амосов, з 1988 р. він стає почесним директором, а інститут очолює академік НАМН України Г.В. Книшов, а з 2015 р. директором інституту працює член-кореспондент НАМН України, професор В.В. Лазоришинець. У 1992 р. відкрита перша в Україні кафедра серцево-судинної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів (завідувач - Г.В. Книшов). КНИШОВ Геннадій Васильович, (1934 – 2015) академік НАМН України (1994), член-кореспондент НАН України, доктор медичних наук (1975), професор (1984), лауреат Державної премії України (1988), заслужений діяч науки і техніки України (1994), директор Інституту серцево-судинної хірургії АМН України (з 1988 p.), завідувач кафедри серцево-судинної хірургії Київської медичної академії післядипломної освіти (з 1992 p.). Один із провідних вчених-кардіохірургів країни. Основними напрямками наукових досліджень є: удосконалення хірургічного лікування набутих вад серця, ішемічної 11 хвороби серця та складних порушень серцевого ритму. Ним розроблено ряд оригінальних операцій для лікування мітрального стенозу, протезування клапанів серця. Він вперше в Україні впровадив і вдосконалив операції аорто-коронарного шунтування для лікування ішемічної хвороби серця, складні операції для лікування серцевих тахіаритмій. Під його керівництвом впроваджено в клінічну практику найбільш складні ургентні операції для корекції важких уроджених вад серця в новонароджених. Керує одним із найбільших кардіохірургічних центрів світу, в якому виконано понад 80000 операцій на серці (особисто Г.В.Книшовим — більше 5000). Автор 300 наукових робіт, 9 винаходів. Під його керівництвом захищено більше 20 докторських і кандидатських дисертацій, вперше в Україні відкрита кафедра серцевої хірургії в Київському інституті удосконалення лікарів. Президент Асоціації серцево-судинних хірургів України. Автор монографій: "Training program stimulator for the process of artificial circulation during open-heart operation" (1993); "До історії розвитку кардіохірургії в Україні" (1994); "Відновлення стенокардії у хворих на ішемічну хворобу серця після аортовінцевого шунтування" (1994); "Характеристики насосной функции сердца и системной регуляции кровообращения при острой сердечной недостаточности у кар-диохирургических больных" (1996); "Aortic aneurismas at the site of the repair of the aorta" (1996). Україну треба вважати однією з провідних країн у започаткувати як експериментальних, так і клінічних розробок проблеми трансплантації органів та тканин. В.П. Філатов вперше зробив пересадку трупної рогівки, а В.М. Шамов - переливання трупної крові. З квітня 1933 року учнем професора В.М. Шамова - доктором Ю.Ю. Вороним вперше в світі, з випередженням західних вчених більше як на 20 років, була зроблена пересадка нирки від чоловічого трупа жінці, яка отруїлася сулемою. Нирка, вилучена з трупа через 6 годин після смерті та пересаджена на судини стегна реципієнтки, почала виділяти сечу. Концентрація сулеми в крові знизилася в 10 разів, але тяжкий загальний стан хворої все таки став причиною її смерті. Однак цим клінічним експериментом Ю.Ю. Вороний довів, що нирки від людей, які нещодавно померли, здатні оживати і функціонувати при пересадці новому господарю. У 1969 р. під керівництвом B.C. Карпенка колектив урологів, нефрологіє, імунологів, електрофізіологів, мікробіологів та морфологів почав вивчати експериментально-клінічні проблеми трансплантації нирки, що дозволило 16.05.1972 p. B.C. Карпенку із співробітниками Є.Я. Бараном, П.С. Вукаловичом, О.С. Переверзєвим, Ю.Є. Сергійчуком, М.Т. Тереховим та П.С. Черненком виконати першу в Україні успішну пересадку нирки від живого донора його хворому братові з метою довгострокового лікування термінальної стадії хронічної ниркової недостатності на ґрунті хронічного гломерулонефриту. КАРПЕНКО Віктор Степанович (1923- 2003 рр.). Лауреат Державної премії України (1983), заслужений діяч науки України (1976), доктор медичних наук (1968), професор (1969), директор Київського НДІ урології й нефрології (1969), завідувач відділення пластичної і відновлювальної урології Київського НДІ урології і нефрології (1987), головний уролог МОЗ України (1970-1987). Провідний вчений-уролог, педагог, організатор урологічної служби в Україні. Основними напрямками його діяльності є: трансплантація й автотрансплантація нирок, хірургія передміхурової залози, уретерогідронефроз, патологія єдиної функціонуючої нирки, рак сечового міхура. Автор понад 250 наукових праць, в тому числі 12 монографій, довідників, керівництв. Підготував 15 докторів і 34 кандидати наук, автор 11 винаходів. Автор монографій: "Склероз предстательной железы" (1985); Хирургичес-кое лечение двухсторонних заболеваний почек и мочевыводящих путей" (1983), "Хирургия аденомы предстательной железы" (1981); "Зпителиальные опухоли мочевого пузыря" (1986). Відділ трансплантації нирки в Інституті урології був відкритий у січні 1977 р. і очолив його професор Є.Я. Баран. Цей відділ отримав статус не тільки наукового та лікувального, але й організаційно-методичного центру з питань гемодіалізу та трансплантації нирки в Україні. З кінця 1992 р. однойменний відділ під керівництвом професора О.С. Ніконенка був відкритий у Запоріжжі. 12 НІКОНЕНКО Олександр Семенович, (9.09.1941 p.),доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України. Основні напрямки наукових досліджень: проблеми серцево-судинної хірургії, трансплантація органів. Із 1992 р. у клініці шпитальної хірургії Запорізького медінституту виконуються трансплантації нирок, в 1994 - вперше в Україні здійснена трансплантація печінки, в 1998 - трансплантація нирки і підшлункової залози при цукровому діабеті. Автор 189 наукових робіт. Підготував 4 докторів та 18 кандидатів наук. Рішенням Кабінету Міністрів у 1984 р. при МОЗ України організовано Координаційний центр трансплантації органів, тканин та клітин. Групою спеціалістів підготовлений проект Закону про пересадку (трансплантацію) органів і (або) тканин в Україні. Значні успіхи у розвитку української ендокринології пов'язані з ім'ям видатного вченого В.П. Комісаренка. Уже в перші роки своєї наукової діяльності В.П. Комісаренко очолив Харківський НДІ ендокринології (1935) та запропонував напрямок створення органопрепаратів, один з яких - спленін - успішно застосовується і в наш час. Під його керівництвом вперше на той час були отримані препарати багатьох ендокринних залоз, що сприяло розвиткові експериментальної та клінічної ендокринології. Нова сторінка в розвитку вітчизняної ендокринології була відкрита В.П. Комісаренком у 1965 p., коли під його керівництвом організовано НДІ ендокринології та обміну речовин МОЗ України. Школа, створена В.П. Комісаренком, зробила великий внесок у розвиток теоретичної та клінічної ендокринології, зокрема у лікуванні ендокринопатій шляхом трансплантації органних культур відповідних залоз. Основоположником ендокринної хірургії в Україні є І.В. Комісаренко. Комісаренко Ігор Васильович (1933-2013), член-кореспондент АМН України (1997), доктор медичних наук (1978), професор (1981), лауреат Державної премії України (1976, 1988), заслужений діяч науки і техніки України (1997), засновник і керівник хірургічного відділу Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України (з 1965 p.), засновник та директор Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації органів і тканин (з 1995 p.). Автор 240 наукових праць. Наукові дослідження І.В. Комісаренка присвячені вивченню взаємовідносин залоз внутрішньої секреції та вищих відділів центральної нервової системи, проблем хірургічної ендокринології та онкологи залоз внутрішньої секреції, ендоваскулярної хірурги, авто- і гетеротрансплантації в ендокринології. ЛЮЛЬКА Олександр Наумович (1924-2003), доктор медичних наук, професор. Основні напрямки наукових досліджень: вивчення патології щитовидної залози, зокрема функції кори надниркових залоз у хворих на тиротоксикоз, розробка методів передопераційної підготовки хворих, профілактика тиреотоксичного кризу, ведення післяопераційного періоду з використанням кортикостероїдів. Автор біля 200 наукових публікацій. Підготував 17 кандидатів і 2 докторів наук. Ініціаторами наукових шкіл хірургії ендокринних органів у ендемічних зонах Західної України є професори Г.Г. Караванов, М.М. Ковальов, М.П. Павловський. КАРАВАНОВ Георгій Григорович, (1899-1982),Заслужений діяч науки України (1969), доктор медичних наук (1939), професор (1940). Вчений, організатор, висококваліфікований хірург, прекрасний педагог. Основні напрямки наукових досліджень: хірургія стравоходу, судинна й ендокринна хірургія, відновлювальна хірургія травного тракту, хірургічне лікування цирозу печінки, гомотрансплантація кісткового мозку. Автор понад 300 наукових робіт. Підготував 12 докторів і 52 кандидати наук. Основні наукові праці: "Материалы к свободной пересадке костного мозга" (1940); "Индивидуально-психологические особенности личности врача-хирурга" (1974); "Хирургическая деонтология" (1974); "Слоновость конечностей" (1967); "Циррозьі печени и их хирургическое лечение" (1966); "Слоновость" (1972); "Хирургия желчного пузыря и желчевьшодящих путей" (1966). КОВАЛЬОВ Михайло Маркович, (1916-1990), Лауреат Державної премії України, Заслужений діяч науки України, доктор медичних наук (1960), професор (1961). Відомий 13 вчений-хірург, педагог. Основні напрямки наукових досліджень: сечокам'яна хвороба, невідкладна хірургія органів черевної порожнини, хірургічна ендокринологія. Автор майже 400 наукових робіт, в тому числі 8 монографій. Підготував 16 докторів і 52 кандидати медичних наук. Основні наукові праці: "Зндемический зоб на Украине" (1968); "Газы крови и водно-электролитньїй обмен при зобе" (1973); "Клиника и хирургическое лечение узловых форм зоба" (1966); "Острый холецистит" (1975); "Хирургия желчевыводящих путей" (1970); "Хирургическое лечение осложнений язвенной болезни" (1979); "Комплексное лечение больных перитонитом"(1981). ПАВЛОВСЬКИЙ Михайло Петрович, (1930-2013 рр.), академік НАМН України (1997), лауреат Державної премії України (1987), Заслужений працівник вищої школи України, доктор медичних наук (1970), професор (1971). Міжнародне визнання отримали роботи з алотрансплантації β-клітин підшлункової залози при цукровому діабеті. За цикл досліджень "Розробка, теоретичне обґрунтування і клінічне впровадження нових методів оперативного лікування, детоксикації і реабілітації хворих із захворюваннями печінки і жовчних проток" М.П. Павловський із групою співробітників удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки за 1987 рік. Автор більше як 370 робіт, 9 монографій, 10 винаходів. Підготував 7 докторів і 20 кандидатів наук. Основні напрямки наукових досліджень: хірургічна ендокринологія, хірургія цирозу печінки, хірургічні аспекти цукрового діабету, хірургічна корекція генетично зумовлених аномалій статевих органів. БОНДАРЬ Григорій Васильович (1932-2014)- генеральний директор Донецького обласного протипухлинного центру, д.м.н, професор, академік НАМН України, завідуючий кафедрою онкології Донецького національного медичного університету імені М. Горького, Герой України. Народився 22 квітня 1932 року. З 1959 року - завідувач хірургічним відділенням Донецької обласної клінічної лікарні ім. Калинина. З 1962 року - асистент кафедри загальної хірургії; з 1967 - доцент кафедри хірургічних хвороб стоматологічного факультету. У 1975 році створив кафедру онкології на базі Донецького національного медичного університету, що стала згодом основою Донецького обласного протипухлинного центру. Депутат Донецької міської ради (з 2006). Під керівництвом академіка Бондаря захищено 14 докторських і 40 кандидатських дисертацій. Бондарь Г.В. - автор понад 800 наукових робіт. Гусак Володимир Корнійович (1939-2002), член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор.З 1966 - асистент кафедри хірургії стоматологічного факультету Донецького медичного інституту. З 1973 - доцент, з 1983 - професор кафедри загальної хірургії; з 1984 - завідувач кафедрою госпітальної хірургії імені Владимира Богославского. З 1991 - генеральний директор Донецького обласного лікувально- клінічного об'єднання. У 1999 створив Інститут невідкладної і відновної хірургії НАМН України, був його першим директором. Автор понад 400 наукових праць, 2 монографій, 20 винаходів. Він підготував 3 докторів і 20 кандидатів медичних наук. Першим у Донбасі освоїв операції на відкритому серці, провідній системі серця, операції з реімплантації кінцівок, створив сучасний опіковий центр, організував наукову лабораторію з вирощування культури клітин шкіри. Когорта видатних українських нейрохірургів представлена академіками А.П. Ромодановим, Ю.П. Зозулею, В.І. Цимбалюком, Є.Г. Педаченком. ЗОЗУЛЯ Юрій Панасович (н. 1927) Академік АМН України (1994), член- кореспондент НАН України (1991), дійсний член Нью-Йоркської академії наук, доктор медичних наук (1966), професор (1968), лауреат Державної премії України в галузі медицини. Віце-президент АМН України (з 1993 p.), директор Інституту нейрохірургії АМН України (з 1993 p.), в якому працює з 1950 р. Провідний нейрохірург України, визначний вчений у галузі хірургічної патології центральної нервової системи, відомий організатор науки та педагог. Головні напрямки наукових досліджень - нейроонкологія, клінічна патофізіологія мозкового кровообігу, судинна нейрохірургія, проблеми нейротрансплантації, розробка методів хірургічних втручань при різних видах патології 14 головного мозку. Автор 360 наукових робіт, у тому числі 9 монографій, 21 винаходу. Під його керівництвом виконано 28 докторських і кандидатських дисертацій. Вченими інституту нейрохірургії розробляється один із нових напрямків нейрохірургії - відновна хірургія. Організатором цього напрямку є академік В.І. Цимбалюк. ЦИМБАЛЮК Віталій Іванович (1947) - Заслужений діяч науки і техніки України (1997). Лауреат двох Державних премій України (1996, 2002), премії АМН України (2003) та Нагороди Ярослава Мудрого АН ВШ України (1998). Лауреат 2012 року премії НАН України імені О.О. Богомольця за цикл праць «Фізіологія та патологія аферентних систем мозку: розкриття механізмів та розробка новітніх методів медичної корекції». Нагороджений орденами «За заслуги» II та III ст., «Святого Володимира» III ст., а також 5 медалями. Президент НАМН (2016). Основні напрями наукової діяльності: відновна нейрохірургія, функціональна та стереотаксична нейрохірургія, нейрохірургія периферичної нервової системи, нейротрансплантація, нозокоміальні інфекції, історія нейрохірургії. Організатор та керівник нового напряму в нейрохірургії - відновної нейрохірургії. Розробив технологію і вперше провів нейротрансплантацію у хворих з органічними ураженнями нервової системи (дитячий церебральний параліч, апалічний синдром, епілепсія, наслідки черепно-мозкової та спінальної травми, дегенеративні захворювання тощо). Впровадив у клініку вітчизняні електростимуляційні системи для лікування больових синдромів, спастичності, епілепсії. Автор близько 1000 наукових робіт, зокрема 28 книг (монографій, підручників, посібників, довідників), 46 авторських свідоцтв та патентів. Підготував 11 докторів та 51 кандидата медичних наук. ШАЛІМОВ Олександр Олексійович, (1918- 2006), академік НАН (1978) та НАМН України (1993), доктор медичних наук (1958), професор (1961), заслужений діяч науки України (1967), лауреат Державної премії України (1977), удостоєний Почесної відзнаки Президента України (1993), почесний директор Інституту клінічної та експериментальної хірургії АМН України. Висококваліфікований спеціаліст у галузі хірургічної гастроентерології, гепатопанкреатології, судинної і торакальної хірургії. Автор 802 наукових робіт, серед яких 25 керівництв і монографій, 112 винаходів, підтверджених авторськими свідоцтвами і патентами. Підготував 48 докторів і 82 кандидата наук. Основними науковими працями О.О. Шалімова є: "Болезни поджелудочной железы" (1970); "Хирургия желудка и двенадцатиперстной кишки" (1972); "Атлас операций на пищеводе, желудке и двенадцатиперстной кишке" (1975); "Хирургия пищевода" (1975); "Хирургия кишечника" (1977); "Атлас операций на печени, желчных путях, поджелудочной железе и кишечнике" (1979); "Хирургия пищеварительного тракта" (1987); "Хирургия печени и желчевыводящих протоков" (1993). Основними науковими напрямками діяльності інституту хірургії є удосконалення і розробка ефективних методів лікування захворювань травного тракту, гепатопанкреатобіліарної системи, судин, портальної гіпертензії, захворювань і наслідків травматичних пошкоджень і уроджених вад, що вимагають специфічних оперативних втручань з використанням мікрохірургічної техніки. КОЛОМІЙЧЕНКО Михайло Сидорович, (1892 - 1973). У 1919 році закінчив медичний факультет університету св. Володимира. Працював під керівництвом М.М. Волковича і О.П. Кримова. Був секретарем Єдиного наукового медичного товариства (ЄНМТ), яке очолював О.О. Богомолець. У 1930-35 pp. — заступник директора Київського медичного інституту. З 1936 р. - завідувач кафедри хірургії. Першим в Україні в 1933 році зробив операцію з приводу панцирного серця. Після закінчення війни працював заступником директора Інституту удосконалення лікарів й очолював кафедру хірургії. У 1950 році був призначений головним хірургом МОЗ УРСР. Багато зробив для організації хірургічної допомоги в Україні, а також для підвищення кваліфікації хірургів. Із 1955 р. і до самої смерті очолював кафедру загальної хірургії Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця. Різносторонній вчений, мав дивовижний діапазон оперативних втручань, що включає операції на легенях, серці, шлунку, стравоході, жовчному міхурі, ендокринних залозах. Автор 5 монографій і більше 200 наукових праць. 15 Особливо цінний його доробок у галузі лікування кардіоспазму й створення штучного стравоходу (досвід із цього приводу викладено у монографії "Реконструктивная хирургия пищевода", 1967 p.). БРАТУСЬ Василь Дмитрович, (1916-2008),Член-кореспондент НАН (1972) та НАМН (1993) України, доктор медичних наук (1962), професор (1962), Заслужений діяч науки і техніки (1986), лауреат Державної премії України (1981), професор кафедри хірургії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України. Досвідчений хірург і організатор медичної науки, охорони здоров'я. Основні напрямки наукових досліджень: хірургія шлунково-кишкового тракту, опікової хвороби, історія та організація медичної науки і практики. Вперше в Україні досконало дослідив патогенез і лікування опікового шоку, проблеми дермотрансплантації опікових ран, диференційну діагностику гострих шлункових кровотеч та оперативного лікування їх при виразковій чи раковій природі ураження шлунку. Йому належить значний внесок у вдосконалення вищої медичної освіти та охорони здоров'я в Україні. Автор понад 300 опублікованих наукових праць, із них 18 у зарубіжних виданнях, 11 монографій. Перу В.Д. Братуся належать: "Хирургическое лечение термических ожогов" (1963); "Острые желудочные кровотечения" (1974); "На пути к антисептике и обезболиванию в хирургии" (1984); "Интенсивная терапия в неотложной хирургии" (1989); "Геморрагический шок" (1989). МАТЯШИН Гнат Михайлович (1925-1979),Заслужений діяч науки України, доктор медичних наук (1970), професор (1971), головний хірург МОЗ України (1970-1979 pp.). Основні напрямки наукових досліджень: розробка конкретних проблем клінічної трансфузіології, відновлювальної хірургії органів травлення (езофагопластика, ілеоколопластика), невідкладної хірургії, організації хірургічної допомоги. Автор більше 250 наукових праць, в тому числі 5 монографій. Підготував 5 докторів і 15 кандидатів медичних наук. Основні наукові праці: "Тотальна пластика стравоходу товстою кишкою" (1971), "Осложнения аппендзктомии" (1974); "Воспалительные псевдоопухоли пищеварительного тракта и передней брюшной стенки" (1980); "Симптоми и синдроми в хирургии (зпонимы)" (1982); "Справочник хирургических операций" (1979); "Вопросы хирургии желудочно-ки- шечного тракта" (1966); "Современные методы зкстренной лабораторной диагностики кровотечений и объема кровопотери в хирургической практике" (1971); "Хирургия органов пищеварения" (1975). БОНДАРЕНКО Віктор Олександрович (н. 18.10.1931)Академік НАМН України (1993), доктор медичних наук (1968), професор (1969), Заслужений діяч науки і техніки України (1991), директор Харківського інституту невідкладної хірургії, народний депутат України 1-го скликання. Один із провідних фахівців у галузі невідкладної хірургії. Наукові інтереси переважно зосереджені на хірургічному лікуванні запально- деструктивних пошкоджень, гострих захворюваннях органів дихання та черевної порожнини. Ним запропоновані методи корекції порушень функцій у хірургічних хворих, розроблені ефективні способи лікування захворювань легень, шлунка, кишок, жовчних шляхів. Автор понад 250 наукових праць, зокрема 11 монографій. Підготував 4 докторів та 26 кандидата наук. На озброєння хірургії майбутнього прийде новітня й досконаліша техніка, яка дасть змогу швидко й безкровно з'єднувати тканини. В цьому аспекті широке застосування знайдуть лапароскопічна, ендоскопічна, ендоваскулярна, ендолімфатична, рентгенхірургія, лазерна хірургія, кріохірургія, літотрипсія, мікрохірургія, трансплантологія. Важливе значення отримає розвиток гнотобіологічних засобів, які забезпечать утримання оперованих хворих у безмікробному середовищі. Усе це сприятиме покращанню результатів хірургічних операцій. |