Модуль. Модуль 8 текст. Методичні вказівки до практичних занять з хірургії (модуль 8) За редакції проф. Б. Г. Безродного
 Скачать 5.85 Mb.
|
|
НАРИС ІСТОРІЇ КАФЕДРИ ХІРУРГІЇ № 2 Кафедру теоретичної хірургії з офтальміатрією і госпітальною клінікою у 1850р. очолив Христофор Якович Гюббінет. Він перший у Києві став застосовувати офтальмоскопію, виконав операцію видалення хрусталика, вивчав сифілідологію. На 16 початку Кримської війни Х.Я. Гюббинет із групою лікарів і добровольцями зі студентів- медиків 5-го курсу виїхав у Севастополь, де працював одночасно з М.І. Пироговим. У Севастополеві під його керівництвом було прооперовано близько 3300 чоловік. До нього звертались Нахімов, Істомін, Тотлебен. Повернувшись до Києва, продовжував керувати кафедрою. З 1860 по 1869 р. очолював Київське суспільство лікарів. У 1870-1871 р. добровольцем брав участь у франко-прусской війні. У 1871 р. Х.Я. Гюббінет пішов у відставку. Відповідно до збереженого за 1862 р. звіту в його клініці на 64 ліжках за рік була зроблена 71 операція. У 1869 р. у самостійну кафедру була виділена офтальмологія. Її очолив А.В. Іванов. Після відставки Х.Я. Гюббинета хірургія в Київському університеті була представлена тільки В. А.Караваєвим. Тому в 1870р. на кафедру теоретичної хірургії з госпітальною клінікою за рекомендацією М.І. Пирогова і В.А. Караваєва з Одеси був запрошений М. В. Скліфосовський, який після закінчення у 1859 р. Московського університету працював там завідувачем хірургічного відділення. У 1863 р. у Харківському університеті ним була захищена дисертація "Про кров'яні навколоматочні пухлини". Потім учився закордоном у Вірхова, Лангенбека, Нелатона, Сімсона. Брав участь в Австро- Пруській війні. Але недовго вражав він своїм хірургічним мистецтвом і красномовством Києв. У тім же 1870 р. М.В. Скліфосовський відправився на франко-пруську війну. А по поверненню був переведений до Петербурзьської медико-хірургічної академії. Тому до викладання хірургії у 1872 р. по конкурсі на 3 роки був запрошений доцент медико- хірургічної академії С. П. Коломнін. Він був прекрасним хірургом і досвідченим вченим, мав 33 наукові праці. Любив та знав військово-польову хірургію. Вивчав десмургію і вишукував нові матеріали для перев’язок. Зокрема досліджував лікувальні властивості торф'яного моху. Довів, що спеціально підготовлений мох сприяє очищенню гнійних ран не уступаючи в цій якості лігніну і перевершуючи гігроскопічну вату. С.П. Коломніну належить почесне місце в історії гемотрансфузіології. Госпітальною хірургічною клінікою у 1876-1877 рр., а потім і у 1882-1883 рр. завідував доцент О. С. Яценко. Це був талановитий хірург і педагог. У 1875 р. В.А. Караваєв рекомендував його на посаду екстраординарного професора кафедри теоретичної хірургії з госпітальною клінікою. Гідний кандидат був обраний, але міністром не затверджений. Заслуги О. С. Яценко в хірургії, зокрема в галузі шкірної пластики незаперечні. Ю.Ю. Джанелідзе у своїй монографії "Пересадження шкіри в Росії і Радянському Союзі" писав, що О.С. Яценко був перший, що виконав у 1870р. пересадження шкіри по Ревердену для заміщення її дефекту після вогнепальних поранень. Не можна не вказати і на його величезний хірургічний досвід. О. С. Яценко зробив у клініках і лікарнях 5000 операцій, з успіхом виконував складні втручання - видалення матки, пухлин твердої мозкової оболонки, виконав першу в Росії гастротомію з гарним результатом. Брав участь у сербсько-турецькій війні, де застосовував антисептику при лікуванні вогнепальних поранень. У 1878 р. завідувачем кафедрою був обраний О. Х. Рінек, чех за походженням. У 1864 р. він закінчив медико-хірургічну академію і був залишений при кафедрі хірургії. У 1867 р. став доктором медицини, 2 роки стажувався за кордоном. У 1872 р. призначений ординатором Київського госпіталю, потім був обраний доцентом кафедри. У 1876 р. брав участь у війні в Сербії. Після його обрання професором кафедри, клініка мала 80 ліжок у військовому госпіталі. 3 1881 р. після відходу з університету В.А. Караваева, О. Х. Рінек перейшов на його кафедру професором. За словами сучасників А.Х. Ринек по техніці виконання операцій, перевершував багатьох кращих європейських хірургів. Залишив про себе пам'ять у Києві тим, що став застосовувати в хірургічній практиці антисептику. У 1883 р. на кафедру госпітальної хірургічної клініки бив обраний Федір Карлович Борнгаупт. Уродженець Риги, освіту отримав у Дерпті. Там же в 1867 р. став доктором медицини. Стажувався у Фолькмана. У Києві розкрився талант Ф.К. Борнгаупта, як педагога, клініциста, хірурга. Його лекції відрізнялися ясністю, у лікувальній діяльності проявилася велика ерудиція і досвід. У 1902 г. Ф.К. Борнгаупт вийшов у відставку, а в 1905 17 р. умер. Слід зазначити, що наукова і літературна його діяльність невелика, хоча їм був виданий гарний по того часу підручник по хірургічній патології і терапії. У 1903 р. завідувати кафедрою госпітальної хірургії був обраний учень Ф.К. Борнгаупта приват-доцент М. М. Волкович, що працював завідувачем хірургічного відділення Олександрівської лікарні. Виконана ним у 1889 р. дисертація про риносклерому дотепер зберігає наукову цінність. Н.М. Волкович був блискучим ученим, хірургом, прекрасним клініцистом, чудовим викладачем. Залишив після себе більш 100 наукових праць. Працював завідувачем госпітальної (до 1912 р.), а потім факультетської (до 1922 р.) хірургічними клініками. Розробив операції відновлення носа із шкіри пальців, закриття пузирно-піхвових свищів, висічення коліна, геморою, розробив методику лікування переломів, запропонував свої шини, визначив нові клінічні ознаки хронічного апендициту, запропонував теорію викривлення хребта, досліджував гангрену кінцівок. Видані ним монографії про апендицит, жовчнокам’яну хворобу, а також переломах і вивихах служили настільними книгами в хірургів багатьох поколінь. Микола Маркіянович був одним із засновників Київської спілки хірургів і протягом 20 років його головою. У 1912 р. завідувати кафедрою був обраний приват-доцент Московського університету Олексій Петрович Кримов. В роки першої світової війни він працював консультантом госпіталів Південно-Західного фронту. Опубліковані ним лекції по військово-польовій хірургії відбивають багатогранний практичний досвід лікування поранених. По закінченні війни продовжує викладацьку діяльність. Видає монографію "Навчання про грижі", у якій запропонував свій спосіб радикальної операції пахової грижі. Ним були розроблені операції при розширенні вен сім’яного канатика, метод нефропексії, опублікована серія робіт про вогнепальні поранення черепа, груди, живота, кровоносних судин, газової інфекції. У продальшому Олексій Петрович очолював кафедру факультетської хірургії. З 1921 до 1930 р. кафедрою госпітальної хірургії завідував Олексій Григорович Радзієвський, вихованець Київського університету, учень А.Х. Рінека. На кафедру він прийшов досвідченим фахівцем, і відомим вченим, оскільки з 1907 р. завідував кафедрою загальної хірургії, а потім і кафедрою факультетської хірургії Київського жіночого інституту. Особливо Олексій Григорович цікавився питаннями урології. Крім того, ним був розроблений спосіб фіксації прямої кишки при її випаданні. А.Г. Радзієвський був прекрасним лектором і уважним лікарем. Опублікував близько 50 наукових праць, серед яких слід зазначити "Про хірургічне лікування уремії", „Чи існують аутонефролізини?", "До питання про перев'язку стегнової вени", "140 випадків видалення передміхурової залози при її гіпертрофії". Крім того, їм був запропонований доступ до анатомічних структур глибоких шарів сідничної області. У цей період (1921 р.) клініка госпітальної хірургії була перенесена в лікарню ім. Жовтневої революції і розміщена на третьому поверсі головного хірургічного корпуса в другому хірургічному відділенні. З 1930 по 1941 р. кафедру очолював професор Іван Петрович Корхов - вихованець Харківського університету, учень Н.Т. Тринклера. В ті роки клініку відремонтували, вона мала 100 ліжок; була оснащена гарним устаткуванням і апаратурою, одержала лабораторну службу. У штаті клініки складалося 2 доценти і 4 асистента. І.П. Корхов - автор 55 наукових праць. Запропонована ним сегментарна новокаїнова блокада при облітеруючомк ендартерііті дотепер застосовується в клініці. У період евакуації київського медичного інституту у Харків, а потім і Челябінськ (1941-1944) кафедрою завідував професор І.С. Коган. У 1944 р. Київський медичний інстиут повернувся до Києва. У повоєнний час клінікою кафедри стало служити друге клінічне відділення Українського НДІ ортопедії і травматології. Завідувати кафедрою був обраний доктор медичних наук М.Є. Дудко, який керував партизанським госпіталем. Після ремонту Жовтневої лікарні, клініка кафедри була знову розміщена на її базі. 18 У 1962 р. завідувати кафедрою госпітальної хірургії був обраний проф. Михайло Маркович Ковальов. Наукові інтереси М.М. Ковальова були присвячені: сечокам’яній хворобі, невідкладній хірургії органів черевної порожнини, хірургії виразкової хвороби, захворюванням позапечінкових жовчних проток, зобу. Під його керівництвом захищено 16 докторських і 52 кандидатських дисертацій. Михайло Маркович автор 9 монографій і 400 наукових робіт. З 1972 р. клінічною базою кафедри стала клінічна лікарня № 4 м. Києва. З 1985 до 2006 рр. кафедрою завідував лауреат Державної премії України, Заслужений діяч науки і техніки України д.м.н., професор Валерій Миколайович Короткий. Основним напрямком його наукових досліджень стали: хірургічна гастроентерологія, зокрема: хірургія захворювань печінки, жовчних шляхів, підшлункової залози, портальної гіпертензії, шлунку та кишечнику. За час роботи співробітниками кафедри отримано 52 авторських свідоцтв на винаходи та патентів, опубліковано більш, ніж 400 наукових статей, 5 монографії. Захищені 4 докторських та 16 кандидатських дисертацій. З 2006 р. кафедрою завідує д.м.д., професор Б.Г. Безродний. Основними напрямками наукової діяльності є розробка питань хірургічного лікування захворювань органів гепатопанкреатодуоденальної зони, лапароскопічна хірургія, хірургія виразкової хвороби, хірургічне лікування хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок при варикозній хворобі, застосування стовбурових клітин при лікуванні хірургічних захворювань, питання невідкладної хірургії. Є автором понад 200 наукових робіт, 23 винаходів, 11 монографій, підготував доктора та чотирьох кандидатів медичних наук. ОРГАНІЗАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ Організація медичної допомоги, в тому числі й хірургічної, громадянам України ґрунтується на закріпленому в ст.49 Конституції країни їх праві на безкоштовну державну медичну допомогу всіх видів. Хірургічна допомога - одна з найбільш масових форм медичної допомоги. Її особливість обумовлена великим поширенням хірургічних захворювань, природжених та набутих вад і травм та значними можливостями хірургії при лікуванні різних хвороб, корекції вад та заміні функціонально неповноцінних органів та тканин (трансплантація органів та ксенопротезування). Основу системи організації хірургічної допомоги в Україні поки що складає система, успадкована від колишнього СРСР. Допомога ця була організована за територіальним принципом та етапністю її надання населенню країни з підпорядкуванням нижчого етапу вищому. Організація передбачає максимальне наближення до місця проживання хворого медичної допомоги взагалі та хірургічної зокрема, і забезпечується відповідними територіальними медичними закладами. Організація хірургічної допомоги включає, по висхідній, первинну медичну допомогу, кваліфіковану та спеціалізовану хірургічну допомогу. Хірургічна допомога поділяється на швидку, чи невідкладну, якої потребують хворі з гострими захворюваннями та пошкодженнями, та планову, яка здійснюється хворим з хронічними недугами. Первинна невідкладна медична допомога хворим на гострі хірургічні хвороби та з травмами здійснюється в амбулаторіях фельдшерсько-акушерських пунктів та в дільничних сільських лікарнях - у селах, а у містах та в прирівнюваних до них населених пунктах - ліка- рями-хірургами поліклінік, лікарями травмпунктів та бригадами станцій "Швидкої допомоги". Хворим із незначними ушкодженнями гострого типу, які не вимагають хірургічних втручань або можуть бути виконані лікарями даних етапів, та хворим з гострими захворюваннями, які не потребують госпіталізації, первинна допомога, що подається на цих етапах, фактично є кваліфікованою і на них завершується. Суть первинної медичної до- помоги хірургічним хворим з гострими захворюваннями та травмами у сільських амбулаторіях та дільничних лікарнях, як і допомоги у поліклініках міст, яка за своїм характером перевищує обсяг запрограмованої для хірурга поліклініки допомоги, полягає в обстеженні хворого наявними засобами для встановлення попереднього діагнозу та направлення 19 хворого у хірургічне відділення районної або центральної районної лікарні з визначенням транспорту, яким хворий повинен транспортуватися. У більшості випадків його перевозять машиною станції "Швидкої допомоги", або машиною "швидкої допомоги" самої районної лікарні, в яку хворого направляють. Рідше може бути запрошена санітарна авіація, якщо життю хворого загрожує смертельна небезпека. Хворих з хірургічних кабінетів поліклінік міст направляють у відповідні хірургічні відділення районних чи міських лікарень, або через станцію "Швидкої допомоги" (шляхом виклику з останньої машини) - при гострих захворюваннях внутрішніх органів, або - міським чи власним транспортом у разі легких гострих захворювань та травм. У поліклініках міст та населених пунктів, у яких є хірургічні кабінети та відділення, хворим з невеликими поверхневими травмами та нескладними гострими захворюваннями (невеликі рани м'яких тканин тіла, обмежені опіки, фурункули, абсцеси, підшкірний пана- рицій тощо) надається і кваліфікована хірургічна допомога. Кваліфікована невідкладна та планова хірургічна допомога хворим на найбільш поширені гострі захворювання черевної порожнини (гострий апендицит, защемлена грижа, гострий холецистит, перфоративна виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, шлункова кровотеча, панкреатит, гостра кишкова непрохідність, тощо) та з травмами органів черевної порожнини, травмами м'яких тканин, гнійними процесами, а також хворим з хронічними захворюваннями черевної порожнини та деяких інших органів надається в загально хірургічних відділеннях центральних районних лікарень, міських та обласних, де є хірургічні відділення та відповідні для таких втручань умови (висококваліфікований хірург, засоби для точної лабораторної та інструментальної діагностики та анестезіологічне забезпечення). У великих містах, зокрема обласних центрах, поряд із районними та міськими лікарнями, що забезпечують хворих міста кваліфікованою хірургічною допомогою, остання надається також обласними лікарнями. Розвиток сучасних хірургічних технологій (лапароскопічних, ендоскопічних, ендоваскулярних) зумовило потребу в диференціації, поділу хірургії на окремі дисципліни та розділи. Таким чином було започаткована спеціалізована хірургічна допомога з окремих розділі хірургії та виникли спеціалізовані хірургічні установи, що забезпечують хворих спеціалізованою хірургічною допомогою. Так, з хірургії уже давно виділились у самостійні дисципліни травматологія та ортопедія, онкологія, урологія, нейрохірургія. Ще раніше стали самостійними галузями офтальмологія, оториноларингологія та стоматологія. У повоєнний період хірургія зазнала подальшої диференціації. В окремі дисципліни виділились хірургія легень та бронхів, хірургія стравоходу, кардіохірургія, судинна хірургія, хірургія прямої кишки (проктологія), хірургічна гастроентерологія, хірургічна ендокринологія. Процес диференціації хірургії на окремі розділи триває і зараз. Уже існують, наприклад, герніологічні та інші клінічні відділення. В усіх обласних та великих міських лікарнях практично є хірургічні відділення з усіх основних розділів хірургії (торакальне, нейрохірургічне, хірургічної гастроентеро- логії, щелепно-лицеве, оториноларингологічне, офтальмологічне, опікове, судинне чи навіть серцево-судинне відділення), у яких надається спеціалізована хірургічна допомога хворим відповідних територій. Велику роль у забезпеченні кваліфікованою та спеціалізованою допомогою населення відіграють хірургічні клініки медичних університетів та академій України, які діють на базах загально хірургічних відділень міських та обласних лікарень університетських міст. Висококваліфіковані кадри хірургів-викладачів (професори, доценти, асистенти) здійснюють великий обсяг спеціалізованої допомоги при різних захворюваннях. Багато з цих клінік є міськими центрами спеціалізованої хірургічної допомоги (хірургії печінки, жовчних шляхів та підшлункової залози; хірургії шлунка та кишечнику; хірургічного лікування кровотеч; хірургії легень; хірургії ендокринних залоз, хірургії прямої та товстої кишок, хірургії стравоходу тощо). Спеціалізовану допомогу громадянам України незалежно від місця їх проживання надають науково-дослідні інститути хірургічного профілю, які є науково-методичними та 20 організаційними центрами з розробки та втілення новітніх засобів діагностики, лікування та профілактики захворювань і травм певних систем чи органів. Серед них Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова АМН України, Харкіський НДІ загальної та невідкладної хірургії МОЗ України, Київський НДІ нейрохірургії ім. АП.Ромоданова АМН України, Київський НДІ кардіохірургії АМН України, Київський НДІ оториноларингології, Київський НДІ ендокринології та обміну речовин АМН України, Одеський інститут офтальмології ім. В.П.Філатова, Дніпропетровський НДІ гастроентерології, Київський НДІ гематології та переливання крові, Київський НДІ туберкульозу та легеневої хірургії та ін. Поряд з інститутами існує низка спеціалізованих республіканських центрів з деяких галузей хірургії (опіковий, проктологічний центри, центр хірургії щитовидної залози тощо). У останні два десятиріччя в Україні у містах-мегаполісах та великих промислових центрах (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг, Херсон та ін.) створено спеціалізовані лікарні невідкладної хірургічної допомоги, в структурі яких є відділення головних напрямків хірургії (нейрохірургічне, судинне, гастроентерологічне, відділення політравми та ін.), діяльність яких забезпечує ефективну спеціалізовану допомогу хворим з різними гострими захворюваннями та станами (шлункові кровотечі, перфоративна виразка, гострий панкреатит). Спеціалізовану травматологічну (травма кісток та суглобів) та ортопедичну допомогу забезпечують травмпункти у містах, а також відповідні відділення центральних районних, міських та обласних лікарень, такі науково-методичні центри, як науково-дослідні інститути травматології та ортопедії (Київський, Харківський, Донецький). Онкологічну допомогу хворим надають онкологічні міські та обласні диспансери та онкоцентри разом із кафедрами онкології медичних університети та академій, що розташовані на базах цих диспансерів, а також науково-дослідні інститути онкології, зокрема Український Національний центр раку з його численними багато профільними клініками (торакальною, гастроентерологічною, гінекологічною, проктологічною, щелепно-лицевою, клінікою пухлин молочної залози тощо). Величезну роль у наданні невідкладної хірургічної допомоги відіграють міські, обласні, республіканські станції "Швидкої допомоги" та створені в їх складі спеціалізовані бригади з тих чи інших галузей невідкладної хірургії (шокових, тромбоемболічних, опікових тощо). Завдяки цьому медична допомога потерпілим подається швидко та кваліфіковано уже з місця виникнення травми чи захворювання. Завдяки розвитку нових технологій, появі телевідеоапаратури та комп'ютерів, зокрема лапароскопічних апаратів, у останні роки з'явились нові, нетрадиційні форми хірургічних втручань, які здійснюються ендоскопічно (лапароскопічне видалення деяких органів черевної порожнини при їх хронічних ураженнях - жовчного міхура, червоподібного відростка, маткових труб, сегментів кишок тощо, пластичне закриття черевних гриж та ін.) чи ендоваскулярно (балонне та лазерне розширення отвору звужених судин коронарних артерій тощо). Такі види спеціалізованої хірургічної допомоги надаються у спеціалізованих медичних установах. В Україні розробляються та впроваджуються нові форми фінансування медичної допомоги, що стосується і наданню хірургічної допомоги громадянам України, коли поряд із бюджетною медичною допомогою важливе місце належать страховій медицині, фондам соціального забезпечення та власним коштам населення. ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ АМБУЛАТОРНОГЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ ХІРУРГІЧНОГО ПРОФІЛЯ Збереження, відновлення і зміцнення здоров'я населення є найважливішим завданням системи охорони здоров'я. Організація, зміст і якість хірургічної допомоги в амбулаторних умовах представляють один з важливих розділів повсякденної діяльності лікарського складу установ амбулаторно-поліклінічного профілю. У основу цієї роботи покладено: 21 — знання особливостей трудової діяльності населення району обслуговування, побуту, специфічної патології регіону, що несприятливо впливають на здоров'я; — аналіз результатів медичного контролю за станом здоров'я населення і ефективності профілактичних заходів, що проводяться в регіоні; — результати статистичного аналізу травматизму і захворюваності, їх причини і характеру пов'язаних з цим втрат працездатності. Робота лікаря-хірурга поліклініки складається з наступних елементів: — організація і надання хірургічної допомоги населенню; — лікування хворих хірургічного профілю в амбулаторії і денних стаціонарах; — організація лікування населення в домашніх умовах; — організація евакуації хворих у відповідні хірургічні стаціонари та інші лікувальні установи; — спостереження за хворими диспансерних груп та особами що перенесли хірургічні втручання, травми; Таблиця 1 Принципи організації невідкладної допомоги в поліклініці Місце надання допомоги Об'єм діагностичних досліджень Об'єм невідкладної медичної допомоги Хто надає Оснащення 1 2 3 4 5 На місці травми, захворюванн я Огляд хворого, контроль пульсу, АД, дихання, t о С тіла, вивчення обставин травми (захворювання) Тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі, відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів, штучне дихання, непрямий масаж серця, накладення пов'язок, шин, введення лікарських препаратів Лікар, фельд шер Аптечка медична, спеціальні комплекти медичного майна і медикаментів, шини, джгути, бинти тощо Транспортув ання на санітарному автомобілі Контроль загального стану хворого, пульсу, АД, дихання Той же _ Медична аптечка, укладанки лікарські, комплект шин, реанімаційне обладнання Поліклініка Лікарське обстеження хворого, лабораторна, інструментальна діагностика Зупинка кровотечі, ШВЛ, непрямий масаж серця, інтубація трахеї, аналгезія, в/в інфузії та ін'єкції лікарських речовин, новокаїнові блокади, транспортна іммобілізація, трахеотомія, хірургічна обробка ран. Катетеризація сечового міхура, надлобкова пункція, пункція плевральної порожнини, введення дренажів при напруженому пневмотораксі Лікар Дихальна апаратура, аспіратор, комплект шин, лікарські укладки, протишокові розчини для трансфузій, оснащення процедурної і чистої перев'язувальної 22 — медичний контроль за станом здоров'я населення, організація лікувально-трудової експертизи і диспансеризації; — розробка і проведення заходів щодо зниження хірургічної захворюваності і травматизму в регіоні. Для надання хірургічної допомоги в поліклініці розгортаються: - чиста перев'язувальна, яка служить і чистою операційною; - гнійна перев'язувальна, де виконуються і гнійні операції; - процедурний кабінет з оснащенням для надання невідкладної хірургічної допомоги; - робочі місця для офтальмолога і отоларинголога. Особливе місце в хірургічній роботі лікаря поліклініки займають організація і зміст невідкладної лікарської допомоги при хірургічних захворюваннях і травмах. Організація такої допомоги забезпечується чітким розподілом обов'язків медичних працівників на всіх її етапах - від місця захворювання (травми) до етапу кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги включно. У загальному вигляді схема організації невідкладної допомоги в поліклініці представлена у табл. 1 У цій системі особливе місце займають організація, зміст і якість лікарської допомоги в поліклініці, за яку лікар несе персональну відповідальність. У постійній готовності до застосування повинне бути медичне обладнання для виконання: — тимчасова або остаточна зупинка зовнішніх кровотеч; — іммобілізація і знеболення переломів; — усунення асфіксії за допомогою трахеостомії, інтубації, фіксації язика; — накладення герметизуючої пов'язки при відкритому пневмотораксі; — пункція і дренування плевральної порожнини при напруженому пневмотораксі, гемотораксі; — непрямий масаж серця; — видалення чужорідних тіл із кон'юнктиви ока; — внутрішньовенне введення лікарських препаратів; — первинна хірургічна обробка ран; — накладення швів на рани шкіри і підшкірної клітковини ; — накладення асептичних пов'язок; — тампонада носових ходів при кровотечах. Другим надзвичайно відповідальним розділом хірургічної допомоги є організація амбулаторного прийому і лікування в умовах амбулаторії. Організація амбулаторного прийому повинна дозволяти виділення наступних груп хворих. — що потребують невідкладної допомоги; — що потребують стаціонарного лікування у денному стаціонарі або лікарні; — що потребують додаткового амбулаторного і стаціонарного обстеження ; — що продовжують лікування в амбулаторії. Об'єм хірургічної допомоги в амбулаторії повинен включати: — санацію поверхневих флегмон і абсцесів; — зняття шкірних швів і зміну пов'язок при амбулаторному лікуванні ран; — накладення швів при шкірних ранах невеликих розмірів за відсутності протипоказань до їх застосування; — видалення поверхневих пухлин м'яких тканин за відсутності свідчень до їх термінового гістологічного дослідження. У денному стаціонарі проводяться обстеження і лікування хворих, що потребують госпітального режиму і постійного лікарського спостереження на протязі до 10 діб. До таких зазвичай відносять хворих з: — не ускладненим шкірним, підшкірним панарицієм і пароніхіями; — флегмонами і абсцесами підшкірної клітковини; — інфікованими поверхневими ранами м'яких тканин і потертостями; 23 — фурункулами; — локальними формами стрептодермії і піодермії; — опіками і відмороженнями I - II ст. У денний стаціонар поміщаються ті хворі, що потребують направлення до лікарню після надання їм первинної медичній допомозі і нетранспортабельні хворі до поліпшення їх стану, що дозволяє здійснити безпечну евакуацію. Обстеження і лікування хворих у поліклініці проводиться лікарями поліклініки. Лікування в домашніх умовах може проводитися при обмежених і неускладнених гнійних захворюваннях шкіри і підшкірної клітковини (за винятком фурункулів обличчя і волосистої частини голови, карбункулів незалежно від локалізації і тяжкості клінічної течії). У домашніх умовах може продовжуватися лікування пацієнтів, виписаних із лікувальних установ, які потребують реабілітаційних заходів. Лікування в домашніх умовах вимагає від лікаря широкої і систематизованої клінічної підготовки, оскільки серед цього контингенту можуть бути люди з самими різними захворюваннями. Якщо в процесі лікування в домашніх умовах наступило погіршення стану хворого і виникла необхідність в госпіталізації, то лікар поліклініки направляє пацієнта до стаціонару. Для виконання такого об'єму медичної допомоги лікар поліклініки повинен: — знати і уміти розпізнати симптоми гострих хірургічних захворювань і пошкоджень внутрішніх органів; — шляхом венепункції, а при неможливості - венесекції, проводити внутрішньовенні краплинні і струменеві вливання лікарських препаратів, трансфузійних середовищ, у тому числі і препаратів крові; — проводити новокаїнову інфільтраційну анестезію і новокаїнові блокади переломів, сім'яного канатика; — робити первинну хірургічну обробку поверхневих ран м'яких тканин ; — проводити транспортну іммобілізацію; — зупиняти зовнішню кровотечу тампонадою, перев'язкою судин в рані, накладенням затискувача на судину, що кровоточить, накладенням джгута; — проводити катетеризацію та пункцію сечового міхура; — проводити пункцію плевральної порожнини із введенням дренажу з клапаном при пневмотораксі; — накладати оклюзійну пов'язку при проникаючому пораненні грудної клітки; — здійснювати штучне дихання різними способами; — проводити непрямий масаж серця; — надавати першу лікарську допомогу при опіках, відмороженнях, електротравмах, в поліклініці лікувати обмежені опіки і відмороження I - II ст.; — проводити операції з приводу підшкірних, піднігтьових і навколо нігтьових панариціїв, поверхневих абсцесів, врослого нігтя, видаляти деякі доброякісні утворення підшкірної клітковини (атерома, ліпома і ін.); — проводити в поліклініці лікування постраждалих з поверхневими пошкодженнями (садна, підшкірні гематоми), забоями і нескладними пошкодженнями зв'язкового апарату кінцівок. Широкий доступ до медичної документації створює певні деонтологічні труднощі в забезпеченні лікарської таємниці. Тому всі відомості хворому про стан його здоров'я повинен повідомляти тільки лікуючий лікар. Середньому медичному персоналу давати таку інформацію заборонено. Направлення хворих для стаціонарного лікування до інших установ може бути за терміновими і звичайними показаннями, проте у будь-якому випадку лікар поліклініки зобов'язаний: — визначити попередній діагноз захворювання і показання до госпіталізації; — оцінити транспортабельність хворого і здійснити необхідні заходи щодо забезпечення безпеки під час транспортування; 24 — визначити вид транспорту, на якому хворий може бути евакуйований, і положення хворого в дорозі проходження; — оформити всю документацію, яка повинна видаватися в поліклініці при напрямі на стаціонарне лікування до іншої лікувальної установи; Терміновій госпіталізації до хірургічного стаціонару підлягаютьхворі і постраждалі, що мають наступні симптоми і стани: — зовнішні і внутрішні кровотечі; — гостру травму магістральних кровоносних судин або нервових стовбурів; — проникаючі поранення; — переломи кісток будь-якої локалізації; — струси і забої головного мозку; — шок; — пневмоторакс, гемоторакс будь-якого походження; — пошкодження сечостатевих органів; — гострі захворювання або пошкодження органів черевної порожнини і зачеревного простору навіть у випадках їх підозри; — ускладнені поверхневі і глибокі панариції; — глибокі абсцеси і флегмони, карбункули будь-якої локалізації, фурункули голови; — гострий остеомієліт і артрити; — чужорідні тіла будь-яких органів; — злоякісні новоутворення будь-якої локалізації; — дисфагія будь-якого походження; — гематурія, піурія, гострий орхіт, епідидиміт, простатит; — опіки і відмороження II—III ст. Великої уваги і турботи вимагає організація донорства, що має не тільки медичне, але і велике виховне значення. Медичний персонал поліклініки проводить всю підготовчу роботу. Забір крові проводиться тільки у спеціалізованих відділеннях. Дуже важливим розділом хірургічної роботи є диспансерне спостереження за хворими, що перенесли оперативні втручання, виявленню в процесі медичних оглядів захворювань, що підлягають хірургічному лікуванню (грижі, новоутворення і ін.). Лікар поліклініки виконує значну експертну роботу в якості члена ЛКК, ЛТЕК. Ця діяльність вимагає не тільки відповідної клінічної підготовки, але і знання певних юридичних документів. Етикою з часів Арістотеля називають науку, предметом якої є визначення етичної цінності людських прагнень і вчинків. Згідно із цим вчинки, що мають позитивну етичну цінність, називають етичними (етичними, гідними, позитивними), а вчинки, позбавлені її, - неетичними (аморальними, негідними). Етика включає сукупність норм поведінки і моралі, унормовує почуття професійного обов’язку, честі, совісті та гідності лікаря. Той, хто одержав звання лікаря, добровільно бере на себе обов’язок бездоганно виконувати ці норми протягом усього життя. Посилення технократизації медицини, боротьба за її економічну ефективність актуалізують питання біологічної етики та деонтології. При цьому поведінка лікаря біля ліжка хворого, манера спілкування з пацієнтами, взаємодія з родичами хворих, своїми колегами, а також молодшим медичним персоналом набуває вкрай важливого значення. Слід розуміти, що успіх лікування безпосередньо залежить від здатності лікаря знайти не тільки потрібні професійні рішення, а й налагодити індивідуальний підхід до особистносних проблем кожного пацієнта, до кожного його страху, до кожної надії. Все це набуває особливої актуальності в умовах загальнодоступності довідкової медичної літератури у мережі Інтернет, що часто призводить до формування власного розуміння перебігу захворювання з боку пацієнта, схильності його до самолікування, підвищення інтересу до «альтернативних» методів лікування. В таких умовах особливо важливим слід вважати таке поняття, як милосердя, здатність лікаря до взаємопереживання, 25 встановлення емоційного контакту з хворим і є найважливішим компонентом успішного лікування хворого. Слід пам'ятати, що посмішка, відкритий, доброзичливий погляд, підбадьорюючий тон позитивно впливають на процес лікування та одужання. Навпаки, сумніви на обличчі, жести невпевненості, тривога у погляді лікаря здатні самі по собі спровокувати у хворого стан стресу й страху. Клятва Гіппократа Клянуся Аполлоном, Асклепієм, Гігієною і Панацеєю, і всіма богами і богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і розуміння таку присягу і письмове зобов'язання: поважати особу, що навчила мене лікарського мистецтва, нарівні з моїми батьками і в разі потреби допомагати їй у всьому; її нащадків вважати своїми брата- ми, і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм безплатно і без будь- якого договору; настанови, усні уроки і все інше в науці передавати своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'язанням і клятвою за законом медичним, і нікому іншому. Я спрямую режим хворих на їхню вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюся від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості. Я не дам смертельного засобу нікому, хто проситиме його в мене, і не вкажу шляху до такого замислу; так само я не дам ніякій жінці абортивного песарія. Чисто і непорочно провадитиму своє життя і творитиму своє мистецтво. Ні в якому разі я не робитиму витину у хворих на кам'яну недугу, полишаючи це людям, які займаються цією справою. В який би дім я не зайшов, я ввійду туди для користі хворого, далекій від усього зловмисного, неправедного і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами. Що б під час лікування - а також і без лікування - я не побачив і не почув про життя людини, чого не слід коли-небудь розголошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею. Мені, який непорушно виконує клятву, нехай буде щастя в житті і в мистецтві і слава поміж усіх людей на вічні часи; тому, хто порушить або дасть нещиру клятву, нехай буде протилежне цьому. В 1948 р. ВООЗ прийняла "Женевську клятву" лікаря, що ґрунтується на клятві Гіппократа. Українські медики взяли на озброєння кращі принципи лікарської етики, а студенти після закінчення навчання під час отримання диплома також дають урочисту обіцянку. 15 червня 1992 р. Президент України видав Указ про Клятву лікаря України Клятва лікаря України Набувши професії та усвідомивши важливість обов'язків, що покладаються на мене, в присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь: усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров'я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує, незмінно керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини; зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині, додержувати правил професійної етики, не приховувати правди, якщо це не зашкодить хворому; постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання і вміння, у разі потреби звертатися по допомогу до колег і самому ніколи їм у цьому не відмовляти, бути правдивим щодо колег; власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління, утверджувати ідеали милосердя, любові, згоди і взаємоповаги між людьми. Вірність цій клятві присягаю пронести через усе своє життя. Складовою медичної етики є деонтологія — вчення про обов'язок медичного працівника (з грец. "deon" — обов'язок, "logos" — навчання, наука), принципи поведінки медика, які мають спрямовуватися на створення найліпших умов для швидкого одужання хворого. Медична деонтологія регламентує діяльність лікаря, фельдшера, акушерки, медичної сестри, студентів-медиків з урахуванням інтересів хворого або потерпілого і має етичні та моральні принципи, елементи правових норм, взаємовідносини медика й хворого, поняття лікарської таємниці, питання колегіальності. Завданням хірургічної 26 деонтології є стабілізація та збереження психіки хворого у передопераційному і післяопераційному періодах. Хірург разом із середніми медичними працівниками має вселити у хворого надію на одужання, проявити співчуття і високі моральні якості, високопрофесійне виконання лікувально-діагностичних заходів та усунення негативних психоемоційних факторів. Усіх принципів медичної етики й деонтології повинні дотримуватися і студенти - майбутні медичні сестри, акушерки, фельдшери, лікарі. Адже вони, перебуваючи в лікувальному закладі під час занять, безпосередньо спілкуються з медичними працівниками, хворими, виконуючи деякі маніпуляції, процедури. Тому студенти мають бути дуже обережними під час спілкування як між собою, так і з хворими, щоб випадково не порушити лікарську таємницю, не порушити психологічну рівновагу пацієнта, оскільки працю значної кількості медичних працівників можна звести нанівець. Контрольні запитання з теми: «Історія Хірургії. Етика та деонтологія в хірургії» 1. Дайте визначення поняттю «Дисципліна хірургія». 2. Назвіть родоначальників хірургії у європейських народів. 3. Хто був засновником перших хірургічних шкіл в Україні. 4. Назвіть першого завідувача кафедри хірургії нашого університету. 5. Роль М.І. Пирогова у розвитку хірургії у царській Росії. 6. Дайте визначення поняття «лікарська етика ». 7. Дайте визначення поняття «деонтологія». 8. У чому полягають особливості хірургічної деонтології? 9. Назвіть найважливіші морально-етичні принципи у відносинах лікаря і хворого. 10. Що означає для лікарської практики підтримувати дух співпраці, співдружності, готовність прийти па допомогу один одному. 11. Якими морально-етичними принципами має керуватись хірург у своїй практичній діяльності. Література. 1. Бобров О.Е. Нехирургические мысли. - Кировоград: Полиум, 2006. – 288с 2. Березницкий Я.С., Захараш М.П., Мішалов В.Г. «Хірургія» Том I-III (книга 1). - Дніпропетровськ: РВА «Дніпро-УАБ», 2011,- С. 21—74. 3. Грандо А.А., Грандо С.А. Врачебная этика. - К.: Триумф, 1994. - 255 с. 4. Деонтология в медициие / Под-ред. академика Б.В. Петровського: В 2-х т. - М.: Медицина, 1988. — 350 с., 414 с. 5. Ковальчук Л.Я., В.Ф. Саєнко, Г.В. Книшов – Клінічна хірургія. Том I-II, Тернопіль, Укрмедкнига, 2000, 533 с. 6. Ковальчук Л.Я. (Редактор) Хірургія, Тернопіль, Укрмедкнига, 2010, 1060 с. 7. Мішалов В.Г. Практикум з хірургії. Модуль 1-4, Київ, ВІТ-А-ПОЛ, 2012 8. Хірургія: підручник з хірургії / За ред. Я.С. Березницького, М.П. Захараша, В.Г. Мішалова. - Т. 1. - Дніпропетровськ: Дніпро-УАБ, 2006. - С. 7—8. 9. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія. - 2-ге вид. доповнене. - К.: Здоров’я, 2004. - С. 7-29. |