Нова економіка. Нова економіка навч посібник. Навчальний посібник Нова економіка
 Скачать 1.4 Mb.
|
|
Тема 5. Зміни виробничих відносин та місця людини у новій економіці 1. Поняття та роль людського капіталу в інформаційній економіці. 2. Ринки праці: вимоги до кваліфікації і форм праці у новій економіці. 3. Трудовий процес в інформаційній економіці. Інтелектуальний робітник як капітальний актив, власник і продукт фірми. 4. Сучасні проблеми зайнятості та безробіття. 5. Глобальна робоча сила та формування міжнародних ринків праці. 6. Особливості трудової мобільності та міграційних процесів у новій економіці. 7. Показники динаміки розвитку людського капіталу: індекс економічної свободи та індекс розвитку інформаційного суспільства. 1. Поняття та роль людського капіталу в інформаційній економіці «Джерелом всякого доходу може бути тільки одна людська праця, що виробляє різнородні продукти». (М. І. Туган-Барановський) Людський капітал (human capital) – це економічна категорія, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів свого власника та національного доходу. Людський капітал — це система характеристик, які визначають здатність людини до творчої праці з метою створення товарів, послуг, доданої вартості, тобто якості робочої сили індивідуума, працівника підприємства, фірми, корпорації, країни, що знаходять прояв у процесі розширеного відтворення. Таким чином, чим більш досконалим є людський капітал, що виражається рівнем освіти, кваліфікацією, знаннями, досвідом працівника, тим більші можливості у нього виконувати продуктивну високоякісну роботу. Вперше термін «людський капітал» використав Теодор Шульц, а його послідовники розвинули цю ідею, обґрунтувавши ефективність вкладень у людський капітал і сформулювавши економічний підхід до людської поведінки. Спочатку під людським капіталом розумілася лише сукупність інвестицій в людину, що підвищує її здатність до праці – освіта і професійні навички. Сьогодні ж за умов нової економіки поняття людського капіталу істотно розширилося. У результаті людський капітал перетворився на складний інтенсивний фактор розвитку сучасної економіки – економіки знань. Останні розрахунки, зроблені експертами Світового банку, включають у нього споживчі витрати – витрати сімей на харчування, одяг, житла, освіту, охорону здоров'я, культуру, а також витрати держави на ці цілі. У широкому сенсі людський капітал – це інтенсивний продуктивний чинник економічного розвитку, розвитку суспільства і сім'ї, що включає освічену частину трудових ресурсів, знання, інструментарій інтелектуальної і управлінської праці, місце існування і трудової діяльності, що забезпечують ефективне і раціональне функціонування людського капіталу як продуктивного чинника розвитку. Отже, іншими словами, людський капітал – це інтелект, здоров'я, знання, якісна і продуктивна праця та якість життя. Людський капітал є головним фактором формування і розвитку нової економіки, а саме інноваційної економіки та економіки знань як наступного вищого етапу розвитку. Використовують таку класифікацію людського капіталу: 1) Індивідуальний людський капітал. 2) Людський капітал фірми. 3) Національний людський капітал. Людський капітал складається із двох компонентів: 1) загального; 2) професійного специфічного. Гнучкість застосування людського капіталу залежить передусім від загального людського капіталу і меншою мірою – від професійно специфічного. При цьому частка специфічного людського капіталу в деяких професіях дуальної системи освіти може бути дуже високою (прикладами дуже спеціальних дуальних професій можуть бути професії гравірувальника дорогоцінних каменів і акустика слухових апаратів, тоді, як, наприклад, професію механіка установок і радіоінженера можна розглядати як професійну освіту з відносно гнучким застосуванням). Такий відносно низький рівень гнучкості використання людського капіталу осіб, які мають професійну освіту, можна пояснити достатньо сильною диференційованою системою освіти і, як наслідок – високою часткою професійно специфічного людського капіталу. Натомість, більш гнучкими є особи без професійної освіти, що мають самостійний заробіток, оскільки саме вони здійснюють діяльність, навчання та підготовку, які не потребують тривалого періоду часу (як правило, мова йде про загальний людський капітал). Те ж саме стосується і випускників вищих навчальних закладів, оскільки вища освіта систематично спрямована на здобуття вміння гнучкого застосування знань у професійному житті. Зважаючи на такі високі вимоги до людського капіталу і до гнучкості професійних вмінь, можна стверджувати, що в найбільш вигідному становищі на ринку праці сьогодні перебувають випускники вищих навчальних закладів, в той час, як попит на осіб, які мають професійну освіту, стає все нижчим. Інвестування в людський капітал має здійснюватися на 4 рівнях: 1) особистісному – для формування людського капіталу окремих осіб; 2) мікрорівні – для формування людського капіталу підприємств; 3) мезорівні – для формування людського капіталу регіонів і галузей; 4) макрорівні – для формування сукупного людського капіталу країни. У національному багатстві людський капітал у розвинених країнах становить від 70 до 80%. В Україні цей показник значно нижчий. Людський капітал є єдиним активним капіталом, тоді як всі інші капітали є пасивними, оскільки вони всі без винятку підпорядковуються людині й діють відповідно до її волі. З огляду на цю позицію інвестування в інші види капіталу, минаючи людський, виявляються не досить результативними. Інвестиції в людський капітал – джерело економічного зростання, при чому, не менш важливе, ніж капіталовкладення у матеріально-речові фактори виробництва та землю. У порівнянні з інвестиціями в інші різні форми капіталу, інвестиції в людський капітал є найбільш вигідними як з точки зору окремої людини, так і всього суспільства, оскільки дають досить значний за обсягом, тривалий за часом й інтегральний за характером економічний і соціальний ефект. Основні напрямки інвестицій в людський капітал: освіта; охорона здоров’я; професійна підготовка; пошук економічно значущої інформації; мобільність робочої сили; виховання і догляд за дітьми. На даний час на базі теорії та практики людського капіталу формується і вдосконалюється успішна парадигма розвитку США і провідних європейських країн. Наприклад, на основі теорії людського капіталу колись відстала Швеція зуміла модернізувати свою економіку і повернула у 2000-х роках лідерські позиції у світовій економіці. Фінляндія за історично короткий період часу зуміла перейти від, в основному, сировинної економіки до інноваційної економіки і створити свої власні висококонкурентоспроможні технології, водночас не відмовляючись від переробки свого головного природного багатства - лісів. Більше того, саме на доходи від переробки лісу в товари з високою доданою вартістю і створювали фіни свої інноваційні технології і продукти. Завдяки цьому Фінляндія посіла перше місце в світі у рейтингу конкурентоспроможності економіки. Всі ці позитивні зрушення мали місце не тому, що теорія і практика людського капіталу реалізувала в собі якусь чарівну паличку, а тому, що стала відповіддю економічної теорії і практики на виклики часу, на виклики, що народжується в другій половині XX ст. нової інноваційної економіки (економіки знань) і венчурного науково-технічного бізнесу. В умовах глобалізації світової економіки, вільного руху будь-якого капіталу, включаючи людський, з країни в країну, з регіону в регіон, з міста в місто в умовах гострої міжнародної конкуренції, прискореного розвитку високих технологій великі переваги у створенні стабільних умов для зростання якості життя, створення та розвитку економіки знань, інформаційного суспільства, розвитку громадянського суспільства мають країни з накопиченим якісним людським капіталом, тобто країни з освіченим, здоровим і оптимістичним населенням, конкурентоспроможними професіоналами світового рівня у всіх видах економічної діяльності, в освіті, науці, в управлінні та інших сферах. Ядром людського капіталу, звичайно, була і залишається людина, але сьогодні це людина освічена, творча та ініціативна, яка володіє високим рівнем професіоналізму. Сам же людський капітал в новій економіці визначає основну частку національного багатства країн, регіонів, муніципальних утворень і організацій. У той же час частка некваліфікованої праці у ВВП розвинених і країн, що розвиваються, включаючи Україну, стає все меншою, а в технологічно передових країнах вона вже дуже мала. Тому поділ праці на некваліфіковану працю та працю, що вимагає освіти, особливих навичок і знань, поступово втрачає свій початковий зміст і економічний зміст при визначенні людського капіталу, адже людський капітал за умов нової економіки асоціюється виключно з освіченими людьми і з їх накопиченими знаннями та досвідом. Отже, поняття людського капіталу як економічної категорії постійно розширюється разом з розвитком нової економіки. 2. Ринки праці: вимоги до кваліфікації і форм праці у новій економіці Як відомо, ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Ринок праці – це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це сфера працевлаштування, у якій взаємодіють покупці і продавці праці; це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію. Сучасний ринок праці – це система механізмів: купівлі-продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки; забезпечення зайнятості найманою працею як частини механізму забезпечення зайнятості всього населення; соціального захисту найманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення; формування та розвитку робочої сили; узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо. Як і всі інші сфери економічних відносин, в останні роки ринок праці зазнав суттєвих змін. По-перше, відбувалися постійні структурні зміни, в результаті яких зменшилась кількість зайнятих у первинному і вторинному секторах і збільшилася кількість зайнятих у третинному секторі економіки. Так, за цей період частка зайнятих у третинному секторі зросла приблизно на 20 %. По-друге, сама структура трудової діяльності за формальними кваліфікаційними ознаками сильно зсунулася до вищих кваліфікацій. Таке зміщення попиту пов’язують із впливом на нього працеекономного технічного прогресу, що призводить до зменшення попиту на низькокваліфікованих працівників і до збільшення попиту на працю робітників кваліфікованих і висококваліфікованих. Таке зміщення попиту на висококваліфіковану працю не створює проблем на ринку праці тоді, коли водночас і пропозиція праці аналогічно змінюється на вищі кваліфікації. Однак в Україні попит на низькокваліфіковану робочу силу знизився швидше, ніж пропозиція цієї праці, тому сьогодні спостерігається зростання рівня безробіття серед категорії низькокваліфікованих працівників. За умов нової економіки ринок праці характеризується двома основними тенденціями: 1) Робота у мережах, тимчасових коопераціях і проектах, обмежених в часі, зумовлює позитивну динаміку економіки. Натомість сильної спеціалізації на окремих завданнях нова форма організації робочого процесу передбачає гнучкість занять, інтеграцію різних завдань і навчання у завданнях різної сфери. Такі процеси сприяють коротшим формам зайнятості. Це означає, що втрачає актуальність уявлення про стале робоче місце з перманентними вимогами до людського капіталу протягом всього життя. 2) Суттєво більшого значення у новій економіці набуває людський капітал як фактор виробництва. Тому основним чинником і найбільшою майновою цінністю підприємства є знання працівників. Хороші надійні робочі місця і високі доходи стають можливими для працівників за умов їх постійної готовності до гнучкого накопичення людського капіталу. В свою чергу, зростання НТР мало неабиякий вплив на структуру ринку праці, а саме: в останні роки сектор ІТ-технологій характеризується надзвичайно високими темпами зростання, і його значення на ринку праці постійно зростає; на ринку праці загалом, і у секторі ІТ, зокрема, через використання нових комунікаційних та інформаційних технологій з’являється попит на нові кваліфікації, що справляє відповідний вплив на систему освіти; зі зростанням значення та ролі людського капіталу у процесі виробництва виникають нові форми організації і оплати праці; завдячуючи новим інформаційним та комунікаційним технологіям на ринку праці виникла можливість просторового роз’єднання місцезнаходження підприємства і робочих місць, тобто з’явилась можливість працювати у будь- якому місці, працівники все менше стають прив’язаними до офісів, широкого розповсюдження на ринку праці набувають фрілансери (вільнонайманці, які самі шукають собі проекти, можуть одночасно працювати на декілька фірм. В Україні фрілансерами переважно називають людей, що виконують будь-яку роботу через мережу Інтернет віддалено); більш короткі виробничі цикли вимагають більш гнучкої пропозиції праці, яку можуть надати спеціальні фірми із забезпечення тимчасовою роботою; мережа Інтернет скорочує інформаційні дефіцити і таким чином позитивно впливати на процеси пошуку роботи на ринку праці. Як зазначалось у попередньому питанні, в останні роки стрімко зростає значення людського капіталу у формі професійної кваліфікації. Разом із формальною професійною кваліфікацією людський капітал включає і професійний досвід робітника. Ці знання та вміння працівника як носія людського капіталу входять до виробничого процесу як важливий виробничий фактор разом із реальним капіталом. Співвідношення людського капіталу до сукупного капіталу свідчить про те, що у ХХІ ст. виробничий процес дедалі більше характеризується зростанням ролі людського капіталу. Передбачається, що у майбутньому його роль зростатиме дедалі більше, оскільки в інформаційному суспільстві інформація як фактор виробництва безпосередньо включається у процес виробництва. Вагомих змін на ринку праці зазнала професійна структура. Оскільки у новій економіці так звані «інформаційні професії» є носіями інформатизації, вони виявляють важливе і зростаюче значення у всіх сферах економіки (у табл. 1 подано класифікацію професій, які відносяться до інформаційних та неінформаційних). Таблиця 1 Класифікація інформаційних та неінформаційних професій на глобальному ринку праці за умов нової економіки Класифікація професій Назви професій Інформаційні професії Хіміки, архітектори, інженери, техніки, авіаційні і корабельні інженери, природознавці, математики, вчені-економісти, аудитори, юристи, викладачі, публіцистичні професії, скульптори, художники, музиканти, виконавці ролей (актори), науковці, законодавчі органи, керівники у приватному господарстві, начальники канцелярій, виконавчі службовці адміністрацій, стенографи, бухгалтери, касири, оператори установок з обробки даних, розподілювачі пошти, телефоністи, конторські службовці і споріднені професії, керівники (адміністратори) торгівлі, працюючі власники в торгівлі, працівники нагляду і контролю у продажах, технічні продавці, представники страхування, продавці, адміністратори в їдальнях, кафе, власники їдалень, кафе, оператори станцій передачі, друкарі і споріднені професії. Неінформацій ні професії Лікарі, стоматологи, ветеринари, споріднені з лікарськими професії, пастори, професійні спортсмени, наглядачі у транспортній справі, кондуктори, провідники, наглядачі в домашньому господарстві, кухарі, домашні робітниці, прибиральники приміщень, прачки, прасувальники, перукарі і споріднені професії, службовці органів безпеки, професії з надання послуг, сільськогосподарські управителі, фермери-землевласники, робоча сила в сільському господарстві і тваринництві, робоча сила в лісництві, рибалки, мисливці, наглядачі на виробництві, шахтарі, каменоломи, металурги, ливарники, виробники дерева і паперу, працівники хімічних заводів, прядильники, ткачі, фарбувальники, виробники продуктів харчування, виробники тютюнової продукції, кравці, вишивальники, шевці, столяри-меблярі, обробники каменю, інструментальники, ковалі напівчистого кування, слюсарі-механіки, механіки-монтери, електро- і радіомеханіки, слюсарі-сантехніки, виробники ювелірних прикрас, склодуви, гончарі, виробники гумових виробів, виробники канцелярських товарів, малярі, будівельні малярі, професії з виготовлення споживчих товарів, каменярі, теслярі, будівельники, оператори рухомих приладів, оператори транспортного обладнання, підручні робітники і ремісники без освіти, солдати, офіцери. Ще більш помітним стає значення професій, які використовують технології нової економіки, якщо детальніше дослідити комп’ютер як робочий прилад у професії. З кожним роком на ринку праці стрімко зростає частка зайнятих, які використовують комп’ютер та програмне забезпечення для професійних цілей. У сучасному світі змінюється характер (якісні характеристики) праці. Нобелевський лауреат Роберт Солоу замітив, що “сьогодні ознаки комп’ютерної епохи можна побачити всюди, крім статистики продуктивності праці” (рис. 1). Рис. 1. Соціально-економічні наслідки застосування інформаційних та телекомунікаційних технологій З огляду на широке використання комп’ютерів як робочого приладу цікавим видається питання, в яких професійних групах найбільше використовують комп’ютер і чи існують при цьому розбіжності у кваліфікаційних групах. Очевидним є те, що комп’ютер є важливим приладом для виконання роботи передусім у тих видах діяльності, де переважно працюють з інформацією. Значно менше використовують комп’ютери у тих професіях, в яких на передньому плані виробництво. Відповідно це пояснює чіткий розподіл у використанні комп’ютера на робочому місці між професіями первинного, вторинного і третинного секторів економіки (у третинному секторі частка користувачів комп’ютером втричі вища порівняно із двома попередніми разом взятими). То ж можна припустити, що інтенсивність використання комп’ютера на робочому місці збільшується у відповідності до підвищення кваліфікації робітника, оскільки інформаційно інтенсивні професії передбачують вищу формальну кваліфікацію. Отже, кваліфікація зайнятих є важливою детермінантою для користування ПК на робочому місці. Частка користувачів ПК зростає як з вищим рівнем освіти, так і з вищою необхідною професійною вимогою. Зважаючи на панівну тенденцію до зниження попиту на низькокваліфіковану робочу силу, слід очікувати того, що масове застосування приладів з обробки інформації у професійній діяльності надалі погіршуватиме шанси на ринку праці для осіб з низьким людським капіталом. Тому у майбутньому необхідним є збільшення інвестицій у людський капітал для покращення робітниками секторальної мобільності щодо здійснюваної ними діяльності. Очікується, що з кожним роком на ринку праці відбуватиметься скорочення робочих місць для низькокваліфікованої робочої сили, в тому числі для людей, яким не потрібне знання комп’ютера. Проблема криється в тому, що у випадку, якщо не вдасться пристосувати пропозицію робочої сили до змін на її попит, то існує реальна загроза погіршення динаміки економічного зростання, а також збільшення рівня безробіття серед низькокваліфікованої робочої сили із незначним людським капіталом. Інформаційні технології відкривають значні можливості для появи нових шляхів для пошуку та пропозиції праці, а також для її організації як у межах окремих компаній, так і суспільства в цілому. У результаті цього з’явився так званий електронний ринок праці. |