нетрадиційні методи, підходи і форми виховної роботи з дітьми з порушенням мовлення

• Название: нетрадиційні методи, підходи і форми виховної роботи з дітьми з порушенням мовлення
• Дата: 03.05.2022
• Размер: 211.61 Kb.
• Имя файла: Matveeva_mahistr_2022.docx
• Тип: Протокол засідання; #509917
• страница: 2 из 9

Висновки до першого розділу

Отже, діти з порушеннями мовлення – це діти, які мають відхилення в розвитку мовлення при нормальному слуху й збереженому інтелекті. Вони мають функціональні або органічні відхилення в стані центральної нервової системи. Їм властива нестійка увага, підвищена збуджуваність, рухове розгальмування, недостатній розвиток словесно-логічного мислення, недостатня здатність до запам’ятовування переважно словесного матеріалу, недостатній розвиток контролю за мовленням, недостатня сформованість довільності у спілкуванні і діяльності. Як наслідок, у дітей недостатньо сформовані психологічні передумови до оволодіння повноцінними навичками навчальної діяльності.

До характерних психолого-педагогічних особливостей цих дітей відносяться: вторинне відставання психіки, низька розумова працездатність, недостатнє розуміння словесних інструкцій, слабкість регулюючої функції мовлення, низький контроль за власною діяльністю.

Діти з порушеннями мовлення, крім недоліків усного мовлення, мають певні психолого-педагогічні особливості (порушення пізнавальних процесів, недостатність сформованості соціального досвіду, низька контактність і впевненість в собі, не стійкість емоційної сфери), які потрібно враховувати під час навчання і виховання таких дітей. Було розглянуто засади індивідуального, індивідуально-диференційованого та соціально-особистісного підходів до виховання дітей з ПМР. Зауважено на важливості поєднання зусиль батьків із педагогами-логопедами, вчителями закладів освіти, які мають змогу надати просвітницьку, консультаційну і дієву допомогу батькам дітей з ПМР для забезпечення єдиного виховного простору у закладі і сім’ї, що сприятливо впливає на пізнавальний, мовленнєвий і соціальний розвиток дитини.


РОЗДІЛ ІІ. НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ

2.1. Методи, підходи і форми виховної роботи з дітьми з порушеннями мовлення

Розвиток національної системи дошкільної освіти спрямований на створення оптимальних умов для фізичного й психічного розвитку дитини, її самоцінності, що забезпечують визнання дитинства, успішний перехід до навчання в школі. Здійснення цього вимагає інтеграції сімейного і суспільного виховання, переходу на якісно новий зміст і технології освітнього процесу, що сприятиме виробленню загальної стратегії дій з гармонійного розвитку і виховання особистості дошкільника з порушеннями мовлення [47, c. 162].

Будь-яке виховання завжди цілеспрямоване. Найвища мета виховання – забезпечення всебічного і гармонійного розвитку особистості [38, c. 141]. За свідченням вченого І. Підласого, мета сімейного та національного виховання тісно переплітаються і передбачають «забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни» [45, с. 24].

Знання батьками вікових особливостей становлення особистості, основних чинників, які зумовлюють її оптимальний розвиток, – усе це забезпечує високу результативність виховних впливів, а саме: у дітей формується позитивне емоційне ставлення до дорослого, прагнення відповідати його моральним вимогам, тобто виникає бажання бути хорошим[60].

Крім сімейного оточення, наступним інститутом, який здійснює виховання дітей з порушеннями мовлення, є освітній заклад – початкова ланка освіти, залежно від того, у якому віці батьки залучають дитину до масового навчання. При цьому освітній заклад, приймаючи дитину з порушеннями мовлення, повинен бути готовий розділити відповідальність за долю, навчання й виховання дитини з її батьками, з фахівцями, що рекомендували для неї інклюзивне навчання (якщо її включають до інклюзивних груп чи класів), з учителями-дефектологами, які надають корекційну допомогу. Дитина з порушеннями мовлення в інклюзивній групі чи класі потребує особливого ставлення до неї з боку педагога протягом усього освітнього процесу. Найчастіше дітей з порушеннями мовлення включають в логопедичні групи у дитсадках, які об’єднують дітей з подібними діагнозами щодо порушень чи затримки мовлення. На час вступу до початкової школи дошкільнята з порушеннями мовлення або частково долають проблеми у розвитку мовленнєвого апарату і готові до навчання у масовій школі, або ж за тяжких порушень мовлення – їх направляють у спеціалізовані школи і там навчання й виховання таких дітей відбувається за освітньо-логопедичними програмами, що передбачають роботу цілої міждисциплінарної команди фахівців.

Наголосимо на важливості взаємодії батьків дітей з порушеннями мовлення та педагогічних працівників закладів освіти для досягнення вищого результату у навчанні та вихованні дошкільнят, ефективній їх підготовці до школи, розвитку пізнавальної і мовленнєвої сфери, набуття соціального досвіду взаємодії з оточуючими. На думку Л. Голембійовської, А. Ревть, необхідно знайти таку форму спілкування з батьками, при якій буде здійснюватися пошук взаєморозуміння, підтримка в розв’язанні складних ситуацій, що стосуються виховання, навчання й розвитку мовлення дітей із порушеннями мовлення, більш активне включення батьків до корекційно-розвивального процесу [47, c. 164].

Обираючи конкретні методи і прийоми виховання, педагог, повинен враховувати цілі, зміст і особливості виховання дітей, методично оптимально поєднувати конкретні обставини й умови перебігу навчально-виховного процесу в конкретних виховних системах. На основі аналізу думок М. Лукашевича, І. Мигович, Н. Мойсеюка можемо зробити висновок, що методи виховання – це сукупність найбільш загальних способів розв'язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей дітей для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення [30, c. 119].

У виборі методів виховання дітей з вадами мовлення слід звертати увагу на їх порушення пізнавального та психічного розвитку, складнощі в оволодінні мовними інструкціями та спрямовувати дітей на ненав’язливе вправлення у розвитку зв’язного мовлення у ході виховних заходів з ними.

Сучасна класифікація методів виховання випливає з логіки цілісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з педагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти. У вітчизняній педагогіці найбільш обґрунтованою є класифікація методів виховання за рекомендаціями С. Гончаренка, яка включає:

- методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю дітей з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, позитивний приклад);

- методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (вимога, вправа, привчання, створення виховних ситуацій);

- методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення) [20, c. 206].

За свідченням дослідника І. Зайченка, взаємодія педагога з вихованцем під час організації впливу на формування свідомості особистості та суспільної поведінки останнього має здійснювати на основі діалогічного спілкування [25, c. 122]. Відтак ефективними є словесні методи виховання дітей з порушеннями мовлення.

Аналізуючи напрацювання відомих науковців (В. Аристова [3], Н. Волкова [16], Д. Пантус [40], Л. Суходольска [53], М. Фіцула [52; 53], М. Ярмаченко [42] та ін.), вважаємо доцільними для використання у виховній роботі з дітьми з порушенням мовлення такі традиційні методи, як: бесіди (відноситься до групи методів різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю дітей з метою формування їхніх поглядів і переконань); створення виховуючих ситуацій, ігровий метод, доручення (належать до групи методів організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки дітей); методи заохочення, схвалення (належать до групи методів регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців).

За даними Д. Пантус, особливе значення використання ігрового методу у вихованні дітей з порушеннями мовлення полягає у тому, що діти, відтворюючи світ дорослих, засвоюють певні моральні норми, отримують уявлення про різні ролі, набувають різноманітних навичок [40, c. 164].

На думку В. Аристова, гра – ефективний метод впливу на неконтактних дітей, дітей з уповільненою вимовою, підвищеною тривожністю [3, с. 16]. Ускладнення видів ігор, які засвоює дитина впродовж дошкільного періоду, зумовлює формування психічних змін: накопичення комунікативного досвіду, збагачення інтелектуального та морального досвіду, досягнення емоційного задоволення та релаксації, стимуляція інтелектуального розвитку, формування здатності пристосування до майбутнього життя [4, с. 156].

При цьому, як засвідчує І. Брушневська, для дітей, які мають порушення мовлення, ігрова діяльність виступає необхідною умовою всебічного розвитку особистості та інтелекту. Але порушення загальної та мовленнєвої моторики сприяють швидкому стомленню дітей у грі, у них виникають труднощі швидкої зміни динамічного стереотипу. Тому в іграх вони не можуть одразу переключитися з одного виду діяльності на інший. В ході ігрового спілкування переважають невербальні форми, в основному це безсюжетні рухливі ігри. В іграх та колективних завданнях вони частіше виступають глядачами або беруть на себе другорядні ролі [13, c. 72]. Тому при підборі ігор для освітньо-виховної роботи з дітьми з ПМР варто враховувати їх вади мовлення і намагатися спочатку включати дітей до гри з невеликим текстовим повідомленням, поступово розширюючи її роль у комунікації з іншими героями сюжетно-рольових ігор.

Великого значення у роботі з дітьми з ПМР надається й підбору нетрадиційних, не стандартних методів і форм виховної роботи, що надають змогу не тільки виховати всебічно розвинену особистість дитини, а й активізувати її творчий потенціал, сприяти мовленнєвому розвитку, набуттю досвіду соціальної взаємодії з оточуючими.

На думку М. Піщулки, ефективні нетрадиційні (нестандартні) методи виховання будуються на принципах народної педагогіки, презентуючи використання виховної скарбниці народної мудрості в роботі педагога з дітьми. При цьому скарбниця нетрадиційних методів виховання дітей велика і різноманітна і може включати: 1) народно-педагогічні методи виховання словом рідної мови; 2) методи формування суспільної поведінки молоді (нагромадження життєвого досвіду); 3) ігрові методи виховання; 4) методи стимулювання, заохочення і спонукання [44].

До нетрадиційних технологій у виховній роботі з дітьми, які мають порушення мовлення, на думку А. Наконечної, відносяться: aрт-терaпія, музикотерaпія, іпотерaпія, кaзкотерaпія, терапія театральним мистецтвом [39, c. 146].

Аналізуючи напрацювання O. Бoрисенкo [8], Н. Гавриш [17],
В. Галущенко [18], В. Дермельової [22], К. Зелінської-Любченко [33; 34],
Т. Малашевич [33], О. Ласточкiної [8; 22], Ю. Мальцевої [34], серед нетрадиційних методів виховання дітей з ПМР виділимо: арт-терапію, ізотерапію, казкотерапію, імаготерапію, кінезітерапію, піскову терапію та ін.

Одним з найбільш поширених видів арт-терапiї y роботі з дітьми є iзотерапiя (малюнок, ліплення) – лікувальний вплив, корекція за допомогою образотворчої дiяльностi (Р. Бyрковський, Р. Хайкiн, А. Захаров). У цілому, iзотерапiя спрямована на розвиток yяви, соціальних i вербальних навичок, дрібної моторики, уваги; крiм того, розвиваються навички правильного положення рyк i захоплення олiвця при малюваннi, адже саме це є підґрунтям для формування навичок письма [22, c. 53].

Л. Лєбєдєва уточнює, що образотворча дiяльнiсть дає можливiсть дитинi вiдчyти i зрозyмiти самy себе; вiльно висловити дyмки та почyття, мрiї i надiї, а також звiльнитися вiд негативних переживань. Крім того ізотерапія створює позитивний емоційний настрій у групі, полегшує процес комунікації з однолітками, зміцнює культурну ідентичність дитини, розвиває почуття внутрішнього контролю, сприяє творчому самовираженню, розвитку уяви, естетичного досвіду та соціалізації дітей [29].

При цьому, як засвідчують В. Дермельова, О. Ласточкіна, образотворча дiяльнiсть потребує злагодженої yчастi багатьох психiчних фyнкцiй. Найбільш важливим є зв’язок процесу малювання (ліплення) з мисленням та мовленням дитини з ПМР. У дитини з порушенням мовлення, яка активно захоплена образотворчою діяльністю, швидше відбувається сприймання та усвідомлення навколишнього світу, накопичення слів i асоціацій, а малювання надає їй можливість найбільш легко висловити в образній формі те, що вона знає i переживає, незважаючи на брак слів. Будучи безпосередньо пов’язаним iз найважливішими психічними функціями – зоровим сприйманням, моторною координацією, мовленням i мисленням, малювання не просто сприяє розвитку кожної функції дитини з ПМР, але й пов’язує їх між собою, допомагаючи їй yпорядкyвати стихійно засвоєні знання, сформувати та зафіксувати цiлiснy модель уявлень про навколишній світ [22, c. 53].

Також дослідниці наголошують, що використання iзотерапiї в роботi з дiтьми з ПМР не тiльки забезпечує ефективне емоційне усвідомлення ситуацiї, а й надає їм (навiть y випадкy агресивного проявy) соцiально прийнятнi, достyпнi форми, полегшує процес комyнiкацiї для замкнених i сором’язливих дітей; дає можливість невербального контакту, сприяє подоланню комунікативних бар’єрів i психологічних захистів. У процесі образотворчої роботи дитини з ПМР створюються сприятливі умови для розвитку довільності i здатності до саморегуляції. Використання методу iзотерапiї істотно підвищує особисту цінність дитини, сприяє формуванню у неї позитивної самооцінки та підвищення впевненості в собі [22, c. 53-54].

Н. Гавриш, відзначаючи цінність методу казкотерапії у навчанні і виховані дітей з порушеннями мовлення, вказує, що вихoвне і пізнавальне значення казки в житті дитини надзвичайнo велике. Через таку фoрму рoбoти можна реалізовувати багатo навчальних, виховних, пізнавальних та рoзвивальних завдань. Діти повинні вміти рoзпoвідати як цілу казку, так і відтворювати її частини; використовувати її образну мову, передавати інтoнаційнo характер дійових осіб [17].

Під час читання казки, дитина чує граматично правильно побудовані речення – використання зворотів, узгодження частин мови між собою, поєднання слів та словосполучень. У казці використовується ряд образних висловлювань, які є зрозумілими та близькими дітям. Наприклад: «жили-були», «ясні зорі», «лисичка-сестричка», «вовчик-братик», «горя не знали», «мороз тріщить», «зелен гай», «червоне сонце», «буря налетіла» тощо. Вони характеризують поведінку людей та тварин, явища природи, пори року. У подальшому дитина буде намагатись відтворити все це у власному мовленні [34, c. 73].

За ствердженням В. Галущенко, казкотерапія дає можливість для розвитку творчих здібностей та уяви дітей з порушенням мовлення, формування у них вмінь аналізу та закріпленню набутих та автоматизованих мовленнєвих навичок. Казкотерапія – це інтеграційна діяльність, в якій дії уявної ситуації пов'язані з реальним спілкуванням, спрямованим на активність, самостійність, творчість, регулювання дитиною власних емоційних станів. Крім того, на думку дослідниці, казкотерапію як метод виховного і корекційно-розвивального впливу, можна використовувати на всіх етапах роботи з дітьми з ПМР: під час створення ситуації заохочення, позитивного настрою дитини, комунікації; формування початкових навичок (артикуляційної моторики, розвитку дихання, голосу, дрібної моторики, номінативного словнику тощо); розвитку лексико-граматичної сторони мовлення, інтонаційно-виразного мовлення [18].

На доцільність використання методу казкотерапії у вихованні дітей з порушеннями мовлення вказують також К. Зелінська-Любченко, Т. Малашевич. Вони зазначають, що казкотерапія допомагає дітям збагатити словниковий запас, позбутися агресії у спілкування з оточуючими, розвинути пам’ять, вчить співпраці з дорослими та однолітками, сприяє розвитку уваги та фантазії. Дослідниці вважають, що казкотерапія – відмінний інструмент опрацювання негативних станів у дітей з порушеннями. З її допомогою досягається: емоційний та експресивний розвиток дитини; розширення активного словникового запасу на основі актуалізації творчих здібностей дитини; розвиток творчої уяви на основі зорового та слухового сприйняття; зниження агресивності дитини; підвищення рівня міжособистісних стосунків; знайомство з соціальними ролями та нормами тощо [33, c. 22].

Цінним методом роботи з казкою є інсценізація. Під час інсценування казок діти з ПМР вправляються у спілкуванні за допомогою вербальних та невербальних засобів (мовлення, жести, міміка). Таким чином вони накопичують чуттєвий досвід, діляться своїми враженнями, а це дуже важливо у роботі з розвитку мовлення та у вихованні гуманної поведінки у взаєминах з оточуючими. Окрім традиційних методів (розповідь, читання, бесіда, драматизація, інсценування), при роботі з дітьми з порушеннями мовлення використовують і нетрадиційні (переплутання сюжету та персонажів казки, зміна характеру персонажа, зміна часу та місця подій, зміна кінцівки тощо) [34, c. 71-72].

У дослідженні О. Борисенко, О. Ласточкіної наголошено на доцільності використання у вихованні дітей з мовленнєвими порушеннями й інших засобів фольклору, а не тільки казки. На думку дослідниць, використовуючи у свoєму мовленні прислів’я і приказки, діти навчаються ясно, лаконічно, виразно вислoвлювати свoї думки і пoчуття, інтонаційно забарвлюючи при цьому своє мовлення. Відгадування і вигадування загадoк такoж впливає на різнобічний рoзвитoк дітей. У вигляді загадки в дітей розвивається чуйність до мoвлення, вони вчаться кoристуватися різними засобами, добирати потрібні слoва, поступово oпанoвуючи образною системою мовлення. Цікаві для дітей і скоромовки, які за своїм змістом, ритмікою навчають дітей регулювати силу голосу, інтонаційну насиченість мовлення тощо [8, c. 41]. Н. Гавриш доповнює, що у скоромовках діти з ПМР не лише навчаються вимовляти важкі сполучення звуків; такі вправи сприяють формуванню гарної дикції та інтонаційної виразності мовлення [17].

Імаготерапія – один з видів арт-терапії, в основі якого лежить театралізація психокорекційного процесу [9, с. 21]. Комунікативні дії в театральній грі опосередковані через ігрову діяльність. Враховуючи, що основою театральної (образної) гри є уявна ситуація, очевидною стає також зв’язок уяви та емоцій. Не викликає сумніву, що розвиток емоцій і становлення їх тісно пов’язані з розвитком уяви і включенням її в структуру емоційного процесу. Театральна діяльність дозволить дитині вивільнити свої емоції та допоможе, в подальшому, регулювати поведінку [33, c. 23].

За ствердженням А. Наконечної, застосування методу музикотерапії у виховній роботі з дітьми з ПМР від час музично-ігрових занять має на меті стимулювання розумового і фізичного розвитку дитини. Руховa активність під музику підсилює обмін речовин в організмі, підвищує зaгaльний тонус, покращує діяльність серцево-судинної системи, регулює нервову діяльність, розвиває силові можливості дітей [39, c. 146].

За допомогою використання методу кінезіотерапії у вихованні дітей з ПМР здійснюється корекція порушень емоційно-особистісної та мовленнєвої сфери дошкільнят. За ствердженням Є. Мєдвєдєвої, Т. Добровольської, цей вид арт-терапії заснований на зв’язку музики і руху та включає в себе: танцювальну терапію, хореотерапію, корекційну ритміку (логоритміку, фонетичну ритміку), психогімнастику [5, с. 118].

Пісочна терапія – один з видів ізотерапії, що здійснює лікувальний вплив на дітей з порушеннями за допомогою піску. Основний її принцип полягає у використанні піску, води і спеціальних атрибутів (дерев’яного ящика чітко визначеного розміру, пісочниці та набору дрібних іграшок) [28, с. 126]. У ході гри з піском у дітей з ПМР активізуються самозцілюючі резерви психіки, які виявляються за певних умов у процесі терапії. Пісок поглинає негативну психічну енергію дитини, стабілізує її емоційний стан і гармонізує психоемоційне самопочуття дитини [33, c. 22-23].

При цьому вважаємо слушною думку О. Бурлацької, про те, що методи виховання не бувають ні позитивними, ні негативними без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Вихователь, який краще враховує конкретні умови, використовує адекватну їм педагогічну дію і передбачає її наслідки, завжди досягає високих результатів виховання [43, c. 215].

На думку І. Брушневської, запорукою успіху корекційно-розвиваючого і виховного процесу з дітьми, які мають порушення мовлення, є знання та врахування основних закономірностей їх психічного розвитку, безперервність та послідовність корекційної роботи, індивідуальна та поетапна корекція порушень мовлення у кожної дитини з використанням як традиційних, так і нетрадиційних методів впливу на них [13, c. 74].

Таким чином, для виховання дітей з ПМР варто підбирати ефективні методи, які сприятимуть не тільки формуванню їх особистості, а й насичуватимуть їх соціальним досвідом взаємодії з оточуючими, надаватимуть змогу відпрацювати комунікативні навички і вміння, сприятимуть їх мовленнєвому розвитку.

Серед традиційних методів виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку розглянули бесіду, створення виховуючих ситуацій, ігровий метод, доручення, методи заохочення, схвалення. У групі нетрадиційних методів виховання дітей з ПМР виділили арт-терапію, ізотерапію, казкотерапію, імаготерапію, кінезітерапію, піскову терапію (сенд-плей) та ін. Відзначимо, що вибір методів виховання дітей з порушеннями мовлення повинен бути повністю зваженим і продуманим, відповідним до конкретної ситуації та дієвим для дітей відповідно до їх віку та індивідуальних особливостей.