нетрадиційні методи, підходи і форми виховної роботи з дітьми з порушенням мовлення
 Скачать 211.61 Kb.
|
|
Відповідно до проаналізованих даних – у 40% дітей виявлено негативний характер міжособистісного спілкування з однолітками, використання засобів агресії, ворожості у ставленні до них. Це вказує на потребу активізації виховної роботи з дітьми з порушеннями мовлення на встановлення гармонійних відносин з однолітками, навчання їх ввічливому і толерантному спілкуванню з іншими дітьми. Після цього ми опитали педагогів, логопеда, психолога, які працюють з дітьми з порушеннями мовлення, щодо використання нетрадиційних методів виховної роботи з дітьми із ПМР. Всі опитані 6 педагогічних працівників відповіли ствердно про використання нетрадиційних методів виховання поруч з традиційними. Називаючи перелік нетрадиційних методів виховання, вони віддали переважну цінність ігровому методу (100%) використанню казок та бесід за ними (66,7%), застосуванню народного фольклору у вихованні дітей (66,7%). Частина з опитаних педагогічних працівників звертали увагу на доцільність використання нетрадиційних методів у єдності виховної роботи з батьками, а тому наголошували на потребі проведення консультативної роботи з ними, щоб створити єдиний виховний простір для дітей з порушеннями мовлення (33,3%). Для перевірки ефективності використання нетрадиційних методів виховання дітей з порушеннями мовлення ми розробили 3 заняття, що включали роботу з казками (метод казкотерапії), групове малювання (метод ізотерапії) та нестандартні ігрові технології (метод ігротерапії), які ми поєднували із традиційними методами бесіди, дидактичних вправ тощо. (див.додаток В). Для перевірки ефективності використання нестандартних методів виховання дітей з порушеннями мовлення ми провели ці заняття з дітьми, а також частково повторювали окремі елементи занять під час вільної ігрової діяльності дітей. Найбільш цікавими для дітей були образотворчі вправи («Галявина дружби», «Малюємо гарний настрій», «Дружня рука»), діти активно включалися у зображувальну діяльність, обирали собі інструменти для малювання, концентрувалися на завданні. Також охоче діти з порушеннями мовлення приймали участь в іграх за сюжетами казок (гри-інсценізації оповідання «Синє листя», гри за тематикою авторської казки «Квітка-семиколорик», інсценізації притчі «Як заєць допоміг»). Діти з мовленнєвими порушеннями активніше приймали участь у різних рухливих іграх типу «Переляканий їжачок», «Життя у лісі», «Тренуємо емоції», «Чарівник», ніж у дидактичних іграх «Знайди потрібне слово», «Як коли вітаються», «Правильно – не правильно» та ін. Проте ми спеціально включали дидактично-мовленнєві ігри у виховну роботу з дітми з ПМР, оскільки вони сприяють підвищенню комунікативних навичок, збагаченню досвіду соціальної взаємодії, надають змогу відпрацювати і закріпити мовні навички. Після проведення виховної роботи з дітьми з порушеннями мовлення ми організували повторні спостереження за ігровою та комунікативною діяльністю дітей та порівняли результати «до» та «після». Представимо отримані результати спостереження за критеріями А. Щетініної, М. Нікіфорової (табл. 3.3 рис. 3.3.). Таблиця 3.3 Рівні розвитку комунікативних здібностей, доброзичливості, ввічливості і вихованості дітей з ПМР за даними спостереження «до» і «після»
На 5% стало більше дітей з високим рівнем емпатійності, на 10% – із проявами доброзичливості та адекватної конфронтації, на 15% – із відкритістю у спілкуванні, щирістю, ініціативністю. На 20% стало менше дітей із низькими проявами доброзичливості, на 25% – з недостатньою відкритістю і щирістю у відносинах, на 30% – із низькими вміннями адекватної конфронтації. За узагальненими результатами – високий рівень розвитку комунікативних якостей став проявлятися у 30% дітей з порушеннями мовлення, що вказує на зростання їх кількості на 15%порівняно із вхідною діагностикою. А низький – виявлено у 25% дітей, що на 20% менше, ніж при попередньому спостереженні. Отже, проведена виховна робота сприяла розвитку комунікативних якостей дітей, зростанню їх доброзичливості, безпосередності і щирості, ініціативності тощо. На 20% стало більше дітей із високим рівнем організаторських вмінь, здатних до організації ігрової діяльності з однолітками, активних у залученні інших дітей до спільної справи. На 20% збільшилась кількість дітей із високим рівнем перцептивних умінь, здатних до розуміння емоційних станів інших, готових зрозуміти їх наміри. На 15% зросла частка дітей з ПМР із високим рівнем оперативних вмінь підтримувати діалогічне спілкування, використовувати образні звороти. При цьому на 30% стало менше дітей з низьким рівнем сформованості організаційних, перцептивних і оперативних вмінь. Загалом на 15% стало більше дітей із високим рівнем комунікативних вмінь, на 30% зменшилась їх кількість із низьким рівнем. За загальним показником розвитку комунікативних здібностей у взаємодії дошкільнят – після проведення з ними виховної роботи з використанням нетрадиційних методів на 15% стало більше дітей із високим рівнем і на 25% зменшилась їх кількість із низьким рівнем.  Рис. 3.3. Рівень сформованості комунікативних здібностей у взаємодії дітей з порушеннями мовлення «до» і «після» Відповідно до вказаного – використання нетрадиційних методів виховання у ході роботи з дошкільниками з ПМР сприяло розвитку їх комунікативних якостей – доброзичливості, безпосередності і щирості, ініціативності, а також зростанню їх операційних, перцептивних та оперативних вмінь дітей. Використовуючи критерії спостереження за міжособистісними відносинами дошкільників за О. Смірновою та В. Холмогоровою, ми отримали такі результати (табл. 3.4., рис. 3.4.). Таблиця 3.4. Характер міжособистісних взаємин дітей з ПМР «до» і «після»
Після проведення з дітьми виховної роботи з використанням нестандартних методів на 20% стало більше дошкільнят із проявами дружнього, доброзичливого характеру міжособистісних відносин. На 20% стало менше дітей із негативним характером, проявами ворожості та агресії.  Рис. 3.4. Характер міжособистісних взаємин дошкільнят з порушеннями мовлення «до» і «після» Отже, проведені заняття та окремі елементи занять з використанням нетрадиційних методів виховання – казкотерапії, ізотерапії та ігрових технологій сприяли налагодженню міжособистісних відносин у групі дошкільників, сприяли розвитку доброзичливості у дітей, стимулювали їх до проявів толерантності у ставленні до однолітків. 3.2. Рекомендації з використання нетрадиційних методів і підходів у вихованні дітей з порушеннями мовлення Насамперед, найважливішою умовою успішності використання нетрадиційних методів виховання дітей з ПМР є тісна співпраця з їх батьками. Ефективність виховної і корекційної роботи з дітьми з ПМР, гармонійний розвиток кожної дитячої особистості багато в чому залежить від творчого співробітництва вчителя‐логопеда з батьками, від уміло налагоджених професійних та особистісних відносин між ними, чіткого та у свідомого розуміння поставлених освітніх, виховних і корекційно‐розвивальних завдань [21]. За ствердженням Л. Стахової, завданнями процесу взаємодії ЗДО в особі вчителя-логопеда з батьками дітей з ПМР, які відвідують групу компенсуючого типу для дітей з порушеннями мовлення, є: - з’ясувати ступінь інформованості батьків про власну дитину, її здоров’я, мовленнєву діяльність, відхилення в мовленнєвому розвитку, про ціннісні орієнтири та досягнення, про життєдіяльність дитини у стінах закладу; - спонукати батьків спостерігати за мовленнєвим розвитком дитини; розкрити основні завдання та шляхи реалізації співробітництва в роботі педагога-логопеда та батьків із подолання мовленнєвих недоліків у дітей; - вчити батьків приділяти велику увагу створенню сприятливого мовленнєвого середовища, дотримуватись чіткості та ясності в розмові з дитиною, висувати єдині вимоги щодо мовленнєвого розвитку дитини; - формувати у батьків навички спостереження за дитиною та вміння робити адекватні правильні висновки; - систематизувати теоретичні знання та практичні навички батьків, спрямовані на ефективне та успішне подолання мовленнєвих недоліків дітей; - дослідити ставлення батьків до проблеми співробітництва в роботі педагога-логопеда, вихователя групи компенсуючого типу, батьків із проблеми усунення мовленнєвих порушень у дітей; - підвищити психолого-педагогічну компетентність батьків, чиї діти мають мовленнєві порушення, підвищувати обізнаність батьків із питань корекційної педагогіки і психології, виховувати звичку звертатися за допомогою до педагогів із питань корекції, навчання, розвитку та виховання дитини з порушеннями мовлення [51, c. 220]. Роль батьків у корекційно-розвивальній роботі з дітьми з порушеннями мовлення, на думку Л. Стахової, можна сформулювати таким чином: 1) створювати належні умови для правильного мовленнєвого розвитку дитини, забезпечення гармонійного становлення повноцінної особистості дитини шляхом поєднання процесів формування мовлення із розвитком інших психічних процесів, шляхом застосування ігрової діяльності, сучасних інтерактивних форм роботи з дітьми; 2) виконувати з дитиною домашні завдання, перетворюючи цю діяльність на ігрову, нести відповідальність за їх виконання; 3) допомагати дитині закріплювати мовленнєві навички, вводити в самостійне мовлення дитини поставлені звуки; 4) активізувати мислення, вчити дитину спостерігати, слухати, міркувати, чітко та зрозуміло висловлювати власні думки; 5) брати активну участь у заходах групи та закладу освіти [51, c. 220]. Організація роботи з родиною дитини з ПМР має вестися за такими напрямами: 1) інформаційний: ознайомлення з результатами психолого-педагогічного, логопедичного обстеження; ознайомлення з віковими особливостями нервово-психічного розвитку, етапами становлення мовлення дитини з ПМР; ознайомлення з методами корекційно-розвивального впливу (традиційними і нетрадиційними); 2) навчально-виховний напрям: залучення батьків до активної участі в корекційному процесі з подолання порушень мовлення у дитини; навчання батьків прийомам корекційно-розвивальної роботи з дитиною; формування у батьків і дітей уявлень про готовність до навчання в школі. [47, c. 165]. На думку Л. Голембійовської, А. Ревть, до здійснення поставлених завдань можуть привести використання як традиційних (батьківські збори, відвідування фронтальних та індивідуальних занять, консультації, бесіди та ін.), так і нетрадиційних (створення сімейного клубу, проведення сімейних свят) форм роботи [47, c. 165]. Підбір правильних форм та методів роботи з батьками допоможе здійснити мовленнєву підготовку дитини з ПМР до школи, підвищити рівень знань батьків, покращити стосунки з батьками вихованців. Використання нестандартних форм допоможе зацікавити батьків до співпраці з педагогами, підвищить рівень педагогічних знань, ознайомить з різними методами та прийомами корекційної роботи [7, c. 32]. Важливим аспектом у розвитку мовлення дитини з ПМР є організація мовленнєвого середовища, що передбачає постійне мотивоване спілкування з нею, незалежно від її можливостей сприйняття усного мовлення [48, c. 114]. Т. Тищенко зазначає, що у процесі спілкування у дитини з ПМР відбувається засвоєння нових знань, умінь і навичок, повноцінне навчання і розвиток особистості. Принципове значення має лише одне – фізіологічна потреба дитини в мовленнєвому спілкуванні. Дослідниця зауважує, якщо у дитини створити потребу в мовленні, то буде і саме мовлення. Саме тому, насамперед, батькам потрібно розвивати у дитини необхідність у мовленнєвому спілкуванні [54, с. 22]. Відповідно до перевіреної ефективності використання нетрадиційних методів ізотерапії і казкотерапії вкажемо на рекомендації з їх використання у виховній роботі з дітьми з порушеннями мовлення. Щодо особливостей використання методу ізотерапії, підтримуємо думку Д. Гарнізонової про те, що «ізотерапія дає позитивні результати в оздоровчій та корекційній роботі з дітьми з мовленнєвими вадами. У багатьох випадках ізотерапія виконує психотерапевтичну функцію, допомагаючи дитині впоратися зі своїми психологічними проблемами; є засобом її сенсорного розвитку, розкриття її творчого потенціалу» [19, c. 127]. Дітям легше малювати на аркуші, що знаходиться на вертикальній поверхні, або на підлозі лежачи. Їм також корисно замальовувати фарбою великі аркуші (рукою або губкою), треба прагнути до того, щоб аркуш був замальований рівномірно. Також їм можна малювати плями і лінії губкою та широким пензлем, також використовують штампи [19, c. 127]. Дитина, яка швидко виснажується, не повинна малювати довго. Тому задум малюнку повинен відповідати можливостям такої дитини, вона повинна отримати задоволення від завершеної роботи. Інертним, млявим, обережним, хворобливо акуратним дітям корисні завдання на розвиток фантазії, змішування фарб, малювання на великих аркушах. Розгальмованим, збудженим, активним дітям, навпаки, ставлять задачі, які потребують обмеження теми і сюжету, акуратного виконання. Для дітей з порушеннями міжособистісного спілкування корисним є спільне малювання на великому аркуші. При цьому тема повинна бути широкою, щоб кожна дитина могла зобразити щось улюблене та цікаве (наприклад, «Місто», «Казкова країна»). В ході спільного малювання виникає загальний сюжет, розвивається взаємодія між дітьми. Якщо у дитини спостерігається млявість кистей рук і недостатній розвиток моторики, краще малювати на невеликому аркуші тонким і м’яким пензликом, давати завдання на ретельне замальовування елементів, зображення дрібних деталей [19, c. 127]. Вважаємо доцільним вказати рекомендації для ефективного використання методу казкотерапії у вихованні дітей з порушеннями мовлення. Зважаючи на велику кількість казок, можливих для використання у вихованні дошкільників, доцільно використовувати різні типи казок. За рекомендацією О. Мальцевої, у роботі з дітьми із ПМР необхідно використовувати прості, але знайомі їм казки. Сюжет має бути цікавим, можна використовувати фрагменти, а не казку загалом [34, c. 73]. На велику роль використання казок у виховній діяльності з дітьми молодшого шкільного віку вказують науковці А. Васильченко, Т. Новодон, Н. Тарнавська, які навіть проаналізували, на розвиток яких особистісних рис та якостей спрямована робота з ними. За їх твердженням, казка «Коза-дереза» виховує у дитині порядність, щирість, люб`язність, чуйність, товариськість, повагу до друзів; казка «Цап та баран» – сприяє формуванню доброти, порядності, щирості у стосунках, дружелюбності, поступливості. Казка «Лисичка та Журавель» виховує у дошкільників доброту, порядність, товариськість, щирість, гостинність, казка «Івасик-Телесик» – любов та повагу до батьків, порядність, чуйність, сміливість, мужність. Використання казок «Кирило Кожум’яка» і «Котигорошко», крім порядності й чуйності, поваги до дорослих, шанобливого ставлення до матері, сприяють вихованню любові до землі, хоробрості, мужності, взаємодопомоги тощо [14]. У виховній роботі з дітьми необхідно звернути увагу на психологічний простір роботи з казкою, що, на думку І. Шпонтак, включає: Використання казки як метафори. Текст та образи казок викликають вільні асоціації, які торкаються особистого життя дитини, а потім ці метафори й асоціації складають основу для морального розвитку особистості дитини; Малювання за мотивами казки. Вільні асоціації проявляються в малюнку, а далі відбувається аналіз графічного матеріалу. Обговорення поведінки і мотивів дії персонажа слугує приводом для обговорення цінностей поведінки людини, виявляє систему оцінок людини в категоріях «добре – погане», обговорюються нагальні проблеми та провідні напрямки морального розвитку особистості дитини. Програвання епізодів казки – дає змогу дитині відчути емоційно значущі ситуації та програвати емоції. Використання казки як притчі-моралі. Підказка за допомогою метафори варіантів вирішення ситуації. Спрямованість потенціалу метафоричного світу в сферу морального розвитку особистості дитини. Творча робота за мотивами казки (складання, дописування, переписування казок) [61, c. 24]. Доцільною вважаємо думку Т. Зінкевич-Євстигнєєвої, яка радить застосовувати такі основні прийоми роботи з казкою у вихованні дошкільників 1. Аналіз казок. Мета – усвідомлена інтерпретація того, що стоїть за кожною казковою ситуацією, конструкцією сюжету, поведінкою героїв. Для аналізу дається знайома казка. Дитині пропонується відповісти на певні запитання за змістом казки. 2. Розповідання казок. Прийом допомагає опрацювати такі моменти, як розвиток фантазії, уяви, здібності до децентрації. Дитині або групі дітей пропонується розповісти казку від першої, третьої особи або від імені інших дійових осіб, які беруть чи не беруть участь у казці. 3. Переписування казок. Переписуючи казку, дописуючи свій кінець або доповнюючи необхідні їй персонажі, дитина вибирає найбільш відповідний її внутрішньому стану варіант вирішення ситуації, який дозволяє їй звільнитися від внутрішнього напруження. 4. Постановка казок за допомогою ляльок. Робота з лялькою дозволяє вдосконалювати та проявляти через ляльку ті емоції, які дитина за якимись причинами не може собі дозволити проявляти. 5. Складання казок. Дитина може складати казку індивідуально, спільно з групою; на тему, запропоновану психологом або вибрану самостійно; за опорними словами. Казка дає змогу дитині відреагувати значимі емоції, виявити внутрішні конфлікти та утруднення в процесі морального розвитку її особистості. [26, c. 218]. У праці Л. Шалімової подані ефективні поради щодо проведення заняття з казкотерапії для дітей у роботі вчителів закладів освіти, які вважаємо доцільними до врахування під час підготовки до занять з дітьми з порушеннями мовлення: 1. Перед тим, як добирати практичний матеріал, потрібно чітко визначити мету заходу, його голову тему та казковий твір, що стане основою заняття. 2. Читати або розповідати казку слід виразно, загострюючи увагу дитини на головній сюжетній лінії твору. 3. Під час бесіди за сюжетом казки слід заохочувати дитину до висловлювання своїх думок щодо твору, спонукати давати відповіді на запитання. 4. Для закріплення емоційного стану дитини під час заняття доречно використовувати музичний супровід, ілюстрації та репродукції, що відповідають темі заходу. 5. Як продовження роботи над казкою можна застосовувати майже всі методи арт-педагогіки: можна намалювати свої враження від казки (кольоротерапія) або ілюстрацію до її сюжету; добирати мелодії, що за настроєм відображають події або характеризують героїв; виготовляти ляльок (героїв); складати продовження казки або змінювати її сюжет (фінал), проводити інсценування твору [58, c. 4]. Таким чином, казкотерапія та ізотерапія є ефективними нетрадиційними методами виховної роботи із дітьми з порушеннями мовлення, адже вони передбачають занурення дітей у фантастичний світ пригод, насичений досвідом пізнання, встановлення мирних відносин між героями. Діти ототожнюють себе із головними героями, проживають їх пригоди, вчаться вирішувати нагальні проблеми, засвоюють норми моралі, усвідомлюють красу навколишнього світу, знайомляться із правилами поведінки у суспільстві. Залучення батьків до виховного процесу, налагодження тісної взаємодії з ними забезпечує створення єдиного простору виховного впливу та надає змогу комплексно підійти до вирішення проблеми виховання дошкільників з порушеннями мовлення. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||