|
Синев. Ось чому цей підручник для студентів педагогічних університетів, які готуються для професійної освітньокорекційної діяльності при порушеннях у дітей інтелектуального розвитку, має назву Корекційна психопедагогіка
1.2. Корекційна психопедагогіка
(олігофренопедагогіка) – наука
про соціальне виховання осіб
з порушеннями інтелектуального розвитку
Будучи однією зі спеціальностей системи педагогічних наук, корекційна педагогіка, в свою чергу, об'єднує напрями педагогічної роботи з людьми, які мають різні порушення розвитку, через що у них виникають специфічні утруднення процесу соціалізації і необхідність у одержанні спеціальної корекційно-реабілітаційної допомоги.
Так, корекційна педагогіка у процесі розвитку диференціювалася на сурдопедагогіку (навчання і виховання осіб з глибокими порушеннями слуху), тифлопедагогіку (навчання і виховання осіб з глибокими вадами зору), олігофренопедагогіку тощо.(навчання і виховання розумово відсталих дітей), логопедію (корекція мовленнєвого розвитку, особливості навчання і виховання дітей при його глибоких видах). Згодом у корекційній спеціальній педагогіці виокремилися як самостійні теорії і педагогічні системи спеціальної корекційно-реабілітаційної освіти такі галузі:
- навчання і виховання дітей із затримкою психофізичного
розвитку;
- навчання і виховання дітей з порушеннями опорно-рухового
апарату;
- навчання, виховання і корекція розвитку дітей з емоційними порушеннями (зокрема при аутизмі та аутистичних рисах особистості);
- навчання і виховання дітей із складними, комплексними порушеннями розвитку;
- навчання і виховання дітей з вираженою девіантною (від лат. deviatio — відхилення, в даному випадку - відхилення від соціальної норми) поведінкою.
Отже, однією з наукових дисциплін, які входять до складу корекційної педагогіки, є олігофренопедагогіка (від грц. Olygos -малий, і phen — розум) — наука про умови освіти, особливості навчання, виховання, корекцію розвитку осіб з вираженими стійкими вадами інтелекту, тобто розумовою відсталістю.
Ми будемо далі в тексті вживати терміни "інтелект", "розум" як ідентичні, проте слід звернути увагу на те, що між ними є досить тонка, але, на нашу думку, суттєва різниця, яку важливо враховувати Для розуміння особливостей розвитку та його корекції у людей, з якими працює олігофренопедагогіка.
Так, вживаючи поняття "розум", психологія і педагогіка мають на увазі сукупність пізнавальних процесів людини (сприймання, мислення, пам'яті, уяви), які забезпечують розуміння нею того, що пізнається.
А у поняття "інтелект" включають сукупність пізнавальних здібностей особистості, які об'єднують не лише зазначені вище пізнавальні, а й інші психічні процеси (емоції, волю), а також ті властивості особистості, які пов'язані з її спрямованістю (потяги, бажання, інтереси до інтелектуально-пізнавальної діяльності, її мотивацію), досвідом (якості наявних знань), характерологічними рисами (самостійність, критичність) тощо.
Саме такий підхід до розуміння особливостей розвитку розумово відсталих школярів, коли вивчалися питання корекції не лише пізнавальних процесів (що було типовим для олігофренопедагогіки до 70-80 років XX століття), але й розумової діяльності цілісної особистості учня (як носія ушкодженого інтелекту), допоміг нам знайти невикористані раніше резерви розвивального впливу на розумовий розвиток дітей.
Пізніше наша наукова позиція біла підтверджена і американський спеціалістами в галузі розумової відсталості, які підкреслили, що "мотиваційні та особистісні фактори мають велике значення у життєдіяльності розумово відсталих людей".
Таким чином, при навчанні, вихованні, розвиткові людей з розумовою відсталістю з метою поліпшення їх адаптивних можливостей слід, перш за все, дбати про корекцію їх інтелектуального функціонування як інтегрованої особистісної властивості. Сама назва науки, яка займається проблемами освіти та корекційно-реабілітаційної роботи з розумово відсталими людьми, олігофренопедагогіка - не є вдалою. І справа не тільки в тому, що назва звучить певним чином принизливо для об'єктів і суб'єктів відповідної сфери діяльності, але й тому, що слово "олігофренія" не вичерпує всіх різновидів розумової відсталості, а позначає лише одну з її клінічних форм, а саме - таку, що має симптоматику уродженого і раннього слабоумства.
Поняття "розумова відсталість" є більш широким, ніж олігофренія, тому слід було б пошукати більш точну назву для відповідної галузі корекційної педагогіки. Дещо виходячи за межі розумової відсталості як психічного порушення, яке проявляється, перш за все, у недоліках інтелектуального функціонування людини, ми пропонуємо поруч з назвою "олігофренопедагогіка" вживати термін "корекційна психопедагогіка". тобто педагогіка, яка корегує психічну діяльність в разі її порушень у особистості та з урахуванням саме психічної патології будує процеси навчання і виховання відповідних категорій людей. Безумовно, вади психічної діяльності проявляються не тільки у знижених пізнавальних можливостях, а й у невротичних, психопатичних та ін. емоційно-вольових поведінкових варіантах при збереженому інтелекті.
Але доки не придумана більш вдала назва, ніж "олігофренопедагогіка", ми будемо поруч з нею (як звичною і зрозумілою для сучасного корекційного педагога і психолога) вживати назву "корекційна психопедагогіка", обмежуючи в цій книзі сферу її компетенції педагогічною роботою з людьми з розумовою відсталістю різних ступенів зниження інтелекту, а також з затримкою психічного розвитку.
Зразу ж треба уточнити основні поняття, якими оперує корекційна психопедагогіка. Оскільки вона входить до системи педагогічних наук, нагадаємо найбільш правильні тлумачення базових понять загальної педагогіки.
Виховання як педагогічна категорія є цілеспрямованою діяльністю, яка має на меті сформувати таку узгоджену з суспільними ідеалами систему особистісних властивостей і якостей (цінності, переконання і цілі, знання і вміння, інтелектуальні, емоційні, вольові, фізичні характеристики), що забезпечує готовність людини до соціально і особистісно корисного виконання своїх громадянських функцій у відповідності до вікових можливостей.
Вже згадувалося, що ми розглядаємо виховання як управління спонтанними процесами розвитку і соціалізації.
Термін "виховання" у педагогіці вживається у більш вузькому і конкретизованому розумінні - як діяльність, спрямовану на формування певних рис особистості і поведінки людини (естетичне виховання, виховання правдивості тощо).
Освіта - "процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання" (за визначенням, прийнятим XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО).
У цьому розумінні поняття "освіта" дуже близьке до розглянутого вище широкого педагогічного тлумачення поняття "виховання".
Існує і інше визначення освіти - як результату закінченого навчання у освітніх закладах (тому й існують різні рівні освіти -дошкільна, початкова, середня, вища та ін.), результату "засвоєння систематизованих знань, умінь і навиків".
Говорячи про освіту розумово відсталих дітей, ми будемо розуміти саме їх навчання, виховання і розвиток у спеціальних дошкільних, шкільних і професійних освітніх закладах, відрізняючи цю систему від роботи з дітьми у реабілітаційних центрах та у інших формах догляду та корекції, які не ставлять завданням надання вихованцям якісної освіти певного рівня.
Навчання - "основний шлях одержання освіти, доцільно організований, планомірно і систематично здійснюваний процес оволодіння знаннями, уміннями і навиками під керівництвом педагогів, майстрів, наставників тощо".
Навчання розумово відсталих дітей розглядається як основна умова корекції їх розвитку. Учіння, як складова навчання (поруч з викладанням), разом з іншими видами діяльності, зокрема працею, а також спілкуванням - є детермінуючим фактором формування готовності розумово відсталої дитини до соціальної адаптації.
Адаптація соціальна (від лат. Adapto- пристосовую, та socium - суспільство) - процес і результат пристосування людини до соціального середовища на основі оволодіння соціально нормативною поведінкою, виконання вимог суспільства, які ставляться до особистості у відповідних ситуаціях.
Забезпечення здатності розумово відсталої людини до адаптації у змінюваних умовах соціального життя є найважливішою метою корекційного виховання, оскільки погіршення адаптаційної поведінки як наслідок стійкого субнормального інтелектуального функціонування є основною суттєвою ознакою у сучасних визначеннях розумової відсталості.
Коли мова йде про можливості соціальної адаптації людини, у якої виникли значні порушення процесів розвитку і соціалізації (як це має місце, зокрема, навіть при уродженій розумовій відсталості, коли первинний дефект в процесі абілітації викликає різноманітні вторинні відхилення у психічних новоутвореннях) вживаються терміни "реабілітація" "соціальна реабілітація", що означає у медико-педагогічному розумінні, як вже зазначалося, повернення хворої людини до життя і праці в межах її психофізіологічних можливостей. У цьому визначенні соціальна реабілітація трактується як результат роботи з людиною, функціонально-соціальні можливості якої в силу різних причин обмежені. А розглядаючи реабілітацію як процес, стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті на 48 сесії ООН 20 грудня 1993 p., підкреслюють, що цей процес "має за мету допомогти інвалідам досягти оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і (або) соціального рівня діяльності і підтримувати його, надавши їм тим самим можливості для зміни їх життя і розширення рамок їх незалежності. Процес реабілітації не передбачає тільки надання медичної допомоги. Він включає в себе широке коло заходів і діяльності, починаючи від початкової і більш загальної реабілітації і закінчуючи цілеспрямованою, наприклад, відновленням професійної працездатності."
Хоча не всі люди з розумовою відсталістю вважаються, з соціально-статусної точки зору, інвалідами, але оскільки їх адаптивні здатності суттєво знижені, вони мають бути включені у реабілітаційний процес, який здійснюється у різних напрямках формування і поновлення функціональних можливостей людини:
- фізичної реабілітації, яка охоплює опорно-рухову, моторну сферу людини і здійснюється засобами адаптивного фізичного виховання і лікувальної фізкультури;
- трудової реабілітації за допомогою трудового, зокрема професійно-трудового, навчання і виховання;
- психологічної реабілітації шляхом застосування спеціальних технологій позитивних впливів на психічну сферу людини, її психічні стани, процеси і властивості;
- культурно-особистісної реабілітації за допомогою цілеспрямованого навчання, виховання для забезпечення засвоєння розумово відсталою людиною цінностей людської культури.
Останній напрям реабілітаційної роботи має назву педагогічної реабілітації і здійснюється засобами корекційної педагогіки в єдності її превентивно-попереджувальних, активуючих, розвивально-формуючих, виправляючи та ін. впливів на особистість людини з розумовою відсталістю.
Таким чином, для досягнення мети соціальної адаптації інтелектуально неповноцінної дитини шляхом включення її у реабілітаційний, точніше освітньо-реабілітаційний процес, останній, з психолого-педагогічної точки зору, має забезпечувати корекційний вплив на індивіда.
Термін "корекція" у відповідній галузі педагогічної науки, в тому числі у олігофренопедагогіці, використовується у двох значеннях: у широкому як сукупність педагогічних засобів, спрямованих на виправлення, зменшення недоліків розвитку дітей, покращення її соціалізації, та у більш вузькому - як виправлення окремих дефектів ("корекція вимови", "корекція моторики" та ін.).
Стосовно здійснення позитивних впливів на розвиток особистості розумово відсталої дитини, у якої певні якості, вже неправильно сформовані або формуються з відхиленнями від вікової норми, підлягають коригуванню, а інші, які ще не склалися, потребують цілеспрямованого формування (шляхом виховання як керівництва розвитком), олігофренопедагогіка використовує поняття "корекційно-виховна", "корекційно-розвивальна робота". Цей процес здійснюється у таких взаємопов'язаних напрямках: а) попередження виникнення недоліків в тій або іншій сфері розвитку дитини (превентивна функція корекційно-виховної роботи); б) виправлення наявних недоліків; в) сприяння подальшому розвиткові дитини як цілісної особистості шляхом формування нових психофізичних якостей, в тому числі і компенсаторних, їх гармонізація з вже сформованими позитивними властивостями.
"Корекція - специфічне і дуже важливе завдання спеціальних навчальних закладів, оскільки від якості корекційно-виховної роботи залежить успішність розвитку компенсаторних процесів у дітей".
Проблема компенсації дефекту є однією з центральних для спеціальної психології та корекційної педагогіки, починаючи з теоретичних досліджень Л.С.Виготського, і знайшла поглиблений розвиток, перш за все у таких галузях дефектології, як сурдо- і тифло- педагогіка і психологія (дослідження Т.О.Власової, М.І.Земцової, Ю.В.Кулагіна, О.І.Мещерякова, О.Г.Літвака, Л.І.Солнцевої, І.П.Соколянського, Є.П.Синьової, Л.І.Фомічової, М.К.Шеремет, М.Д.Ярмаченка та ін.). На значення цієї проблеми для олігофренопедагогіки наголошували І.Г.Єременко, В.І.Лубовський та ін.
Розглянемо це поняття у загально корекційному аспекті, а також стосовно роботи з розумово відсталими дітьми.
Компенсація (від лат. Compensation- відшкодування, врівноваження) в загально біологічному розумінні означає одну з форм пристосування організму до умов існування при випадінні або порушенні якоїсь його матеріальної структури або функції внаслідок перенесеного захворювання, травми, ушкодження. При цьому відбувається складний процес перебудови функцій. З фізіологічної точки зору основою компенсаторного процесу є мобілізація значних резервних можливостей вищої нервової діяльності. Відомо, що живий організм у цілому та його центральна нервова система мають великі запаси надійності.
У процесі компенсації на основі тісної взаємодії органів і систем організму перебудовуються та заміщуються функції, які спрямовані на відновлення оптимальної взаємодії організму з середовищем при порушенні тієї чи іншої функції. Це здійснюється різними шляхами: функції дефектних органів заміщуються іншими, які дозволяють організмові підтримувати адекватні зв'язки з навколишнім середовищем; недорозвинені, порушені чи послаблені функції повністю або частково відновлюються, перебудовуються відносини між ними; формуються нові системи тимчасових зв'язків тощо. Внаслідок цього виникають нові способи одержання інформації, дій, поведінки в умовах дефектного функціонування або повного випадіння того чи іншого аналізатора (органа).
Процеси компенсації як фізіологічної міри характерні й для тварин: на основі інстинктивно-біологічного пристосування організм тварини при випадінні чи порушенні якоїсь функції прагне до врівноваження з середовищем. Тут спрацьовують закони біологічного пристосування, що розвинулися у процесі еволюції живої матерії.
Розвиток процесів компенсації у людини має якісно інший характер. Суть їх формування полягає не стільки в біологічному пристосуванні організму, хоча й тут фізіологічна реакція відіграє важливу роль, а в набутті нових способів дій, засвоєнні соціально досвіду в умовах свідомої, цілеспрямованої діяльності. Провідну роль у формуванні процесів компенсації в людини відіграють не елементарні, а вищі функції, компенсація пов'язана з всебічним розвитком людської особистості.
У корекційній педагогіці на відміну від медико-біологічного розуміння суті компенсації, вона розглядається як процес відновлення суспільно-особистісних функцій людини, а не функцій її окремого органа.
Справді науковий підхід до проблеми компенсації пов'язаний з діалектико-матеріалістичним розумінням компенсації дефекту в аномальних дітей як своєрідного розвитку, зумовленого синтезом біологічних та соціальних факторів при провідній ролі останніх.
Свого часу Л.С.Виготський принципово поставив питання про необхідність переорієнтації дефектології з позицій біологічної компенсації на ідеї соціальної компенсації дефекту. Він підкреслював, наприклад, що достатній розвиток функцій збережених органів, які компенсують аномальній дитині втрачену можливість діяльності ураженого органа (слух, дотик у сліпих, зір у глухих), пояснюється не вродженою витонченою будовою їх, нібито заздалегідь передбаченою "мудрістю природи", а тим, що ці органи посилено функціонують в досвіді аномальної дитини для успішного забезпечення її зв'язків з навколишньою дійсністю. Вказуючи на те, що особливості психічного розвитку дитини з дефектом аналізатора визначаються не первинно - власне дефектом, а вторинно - соціальними наслідками, викликаними цим дефектом, - Л.С.Виготський вбачав головний шлях подолання відхилень у розвиткові аномальних дітей у залученні їх до широкого кола соціальних відношень, спілкування з навколишнім світом, активної участі в загальнокорисній різноманітній діяльності при принциповій орієнтації на збережені можливості дитячої особистості.
Слід ураховувати, що не кожний дефект може бути повністю усунений на вищому рівні компенсаторного процесу. При серйозних порушеннях інтелектуальної діяльності у розумово відсталих дітей вищі психічні процеси розвиваються вкрай повільно внаслідок грубих дифузних (від лат. diffusio - поширення), тобто розлитих, органічних уражень головного мозку, що охоплюють всю його структуру. Проте й у цих випадках за сприятливих умов (головним чином педагогічного характеру) можна досягти значних успіхів у формуванні пізнавальної діяльності та якостей особистості таких дітей. У всякому разі, визнаючи певну обмеженість можливостей розвитку розумово відсталих дітей, не можна говорити про якісь заздалегідь визначені межі їхнього розвитку.
Зауважимо, що вже сформовані компенсаторні процеси за несприятливих умов (надмірні навантаження, погіршення стану здоров'я при хвороботворних впливах тощо) можуть розпадатися, оскільки компенсаторні пристосування мають відносну, а не абсолютну стійкість. Таке явище має назву декомпенсації (від лат. De
префікс, що позначає відсутність, недостатність, та compensation - врівноваження), тобто це - рецидиви функціональних порушень, раніше скомпенсованих. У випадках декомпенсації відмічають серйозні порушення розумової працездатності, зниження темпу розвитку, зміни ставлення до діяльності, людей. Тому тут необхідним є дотримання ряду спеціальних заходів, спрямованих на нормалізацію процесу розвитку.
Від компенсації слід відрізняти псевдо компенсацію (під грц. pseudos- неправда, помилка; у складних словах відповідає поняттю "несправжній"), тобто такі умовно пристосовані, шкідливі утворення, які виникають, зокрема, як реакція дитини на ті чи інші небажані прояви до неї з боку оточення. До таких утворень можна віднести різні невротичні риси поведінки дитини з інтелектуальними вадами, що формуються внаслідок низьких оцінок її особистості з боку інших людей. Наприклад, відповіддю на вкрай низьку оцінку навколишніх іноді можна пояснити неадекватно дуже завищену самооцінку розумово відсталих. Порушення поведінки розумово відсталою дитиною часто пов'язані з намаганням привернути до себе увагу людей, тому що зробити це іншим шляхом, позитивними засобами дитина неспроможна.
Сприятливий розвиток компенсаторних процесів у аномальних дітей залежить від цілого ряду спеціально створюваних умов, до яких корекційна педагогіка відносить диференціацію навчання та виховання різних категорій дітей з урахуванням специфіки їхнього розвитку; позитивні взаємостосунки між членами дитячого колективу, педагогами та учнями; органічне поєднання навчальної та трудової діяльності; застосування різноманітних методів навчання, які максимально активізують самостійну пізнавальну діяльність дітей, сприяють свідомому засвоєнню ними навчальної інформації; використання спеціальних наочних та технічних засобів, що допомагають покращити сприймання дітьми різноманітних сигналів ззовні; раціональний режим діяльності дітей, що запобігає перевантаженням і передбачає правильне чергування праці та відпочинку.
Отже, розкриті вище основні поняття корекційної психопедагогіки можна розглянути у таких співвідношеннях: з метою забезпечення соціальної адаптації розумово відсталої людини вона включається у систему реабілітаційної роботи, одним з основних напрямків якої є педагогічна корекція, що забезпечує формування процесів компенсації при ушкодженому розвиткові особистості.
Усі ці досить складні взаємовідношення між біосоціальними явищами розвитку, соціалізації, корекції, компенсації, адаптації в процесі навчання і виховання розумово відсталої дитини вивчає олігофренопедагогіка як основна складова корекційної психопедагогіки.
Таким чином, предмет цієї науки можна сформулювати так.
Олігофренопедагогіка - це наука про закономірності управління розвитком і соціалізацією людей з розумовою відсталістю шляхом їх виховання і навчання, зокрема в освітніх закладах, і спеціальної роботи для забезпечення максимального формування адаптивних можливостей особистості і створення умов її позитивної самореалізації. |
|
|
Скачать 1.06 Mb.