Переднє слово
 Скачать 8.25 Mb.
|
|
§ 8. Методика стимулювання словесної творчості та навчання дітей творчої розповіді Мовленнєва творчість - один із найскладніших видів дитячої творчості. Мовлення - важливий компонент різноманітних видів творчої діяльності дітей. Тому складно виокремити у спостереженні та аналізі, наприклад, процесу малювання, пов'язаного з коментуванням дитиною своїх дій, створюваного сюжету (який народжується одночасно на двох рівнях - вербальному й образотворчому), межі кожного виду творчої діяльності. Слово підштовхує, збагачує, стимулює рухи рук, потік думки, а зображення, що виникають, спонукають до нових словесних образів. І слово, і зображення є однаково значущими для дитини засобами творення художнього образу, вираження свого стану, почуттів, відображення самостійної думки. Творча розповідь і мовленнєве вправляння як компоненти різних видів дитячої діяльності - це різні рівні словесної творчості. Мовленнєво-творча діяльність - це складання різних типів зв'язних висловлювань, за допомогою яких дитина виражає власні почуття, уявлення, навіяні художніми творами, сприйняттям навколишнього світу. Як складова частина різних видів діяльності (гри, малювання, конструювання, театралізації, спілкування), мовленнєво-творча діяльність не завжди завершується складанням твору, який би відповідав певним літературним та мовним нормам, оскільки дитина не ставить перед собою таке завдання. Мовленнєві завдання підпорядковуються меті, змісту загальної діяльності, що зумовлює вибір мовленнєвих дій. Словесна творчість як первинна форма літературної творчості - це спеціально організований мотивований процес складання дитиною твору в будь-якій формі висловлювання, що відповідає певним літературним нормам. Процес словесної творчості орієнтований на складання дитиною твору, тобто на досягнення певного результату. Мотиваційна настанова, що активізує мовленнєво-творчий процес, виявляється в бажанні за власною ініціативою брати участь у вирішенні завдань, запропонованих дорослим; у творчій продуктивності - здатності складати кілька варіантів творів на одну тему; в ігровій настанові, прагненні перемогти у змаганні (хто складе найцікавішу казку). У цій ситуації найчастіше творчий процес спрямовується педагогом, що дає змогу поєднати навчання й активну творчу мовленнєву практику. Залежно від умов, в яких відбувається творчий процес, розрізняють мовленнєву творчість в умовах навчання і в ситуації ініціативної творчої діяльності (табл. 38), в яких по-різному виявляється активна позиція дитини щодо процесу словесної творчості, роль педагога в керуванні творчим процесом (ТП), відповідність складеного дитиною твору літературно-мовленнєвим нормам (жанру, структурній формі, граматиці висловлювання), орієнтованість на кінцевий результат, можливість різноманітних варіацій розвитку творчої ідеї. В умовах організованого навчання ініціатива майже завжди йде від вихователя, який заздалегідь планує зміст заняття, тему, навчальні завдання. Завдяки майстерності, зацікавленості педагога діти включаються у творчий процес, відгукуються на його пропозицію «Давайте придумаємо...». Таблиця 38. Мовленнєва творчість дошкільників
В ініціативній творчості дитина вільна і звертається до творчої діяльності лише тоді, коли насправді відчуває нагальну потребу творити. Заняття майже завжди зорієнтовані на кінцевий результат - скласти оповідання на тему, розповідь за картиною, казку за набором іграшок тощо. Вся попередня робота на занятті налаштована на підготовку дітей до створення творчого продукту (орієнтування в певній темі, актуалізація словника, граматичні вправи, естетично-емоційне збудження), причому вихователь, керуючи творчою діяльністю дітей, прагне складені дітьми твори використовувати згідно з літературно-мовленнєвими нормами. Саме цим пояснюється його активне втручання в дитячу розповідь: вказівки, навідні запитання, пропозиція скласти кілька варіантів, тактовні виправлення, доповнення, підказки тощо. В ініціативній творчості дитина зосереджена переважно на самому творчому процесі, в якому вона - головна фігура. її цікавить сюжет, літературна чи ігрова інтрига, події, які вона собі уявляє. Дитина діє самостійно і будь-яке втручання педагога з метою вдосконалити результат може загальмувати творчий процес, а іноді й зупинити його. У власну творчість дошкільник переносить здобуті раніше знання, вміння, навички. Що вище рівень підготовленості, обізнаності дитини, то якіснішою, яскравішою й оригінальнішою буде її спонтанна творча діяльність. Під час заняття педагог намагається задіяти всі структурні частини творчого процесу: зародження задуму, пошук засобів вирішення творчого завдання, реалізація задуму, оцінка творчого продукту, співвіднесення його із задумом. На кожному етапі він прагне продемонструвати дітям різні варіанти вирішення творчого завдання, різні способи збагачення творчого процесу. В ініціативній творчості структура творчого процесу може порушуватись, адже діяльність дитини імпульсивна, подібна грі, яка не завжди завершується певним результатом. Якщо на занятті діти мають можливість почути кілька варіантів складених товаришами розповідей, які вихователь може зафіксувати за допомогою диктофона, магнітофона, записати на аркуші, то мовленнєво-творчі дії дошкільника в його самостійній діяльності буває важко зафіксувати. За контекстом ці записи здебільшого не мають сенсу, адже вони пов'язувалися з ігровими, образотворчими, конструктивними діями, в яких виокремити «суто мовлення» іноді буває неможливо. Отже, умови здійснення творчого процесу істотно впливають на його зміст і рівень якості. Мовленнєво-творча діяльність, залежно від умов, у яких вона відбувається, може виявлятися в різних формах (схема 12). Як бачимо зі схеми, ініціативна мовленнєво-творча діяльність посідає значне місце в житті дитини. Адже цей вид творчості є природним для неї, важливим засобом самовираження, самореалізації, який виявляється у різних видах дитячої діяльності: в сюжетно-рольовій грі (за допомогою складання сюжетів казок, ігрових діалогів, сценаріїв); в пізнавальній діяльності (через вислови-міркування, вислови-пояснення, вислови-запитання, головна мета яких упорядкувати, систематизувати власні уявлення про довкілля, пояснити самому собі невідповідності, незрозумілості, проблеми, з якими постійно стикається дитина); в образотворчій, музичній, конструктивній, театральній діяльності (завдяки акомпанементу дій, їх коментарю, словесному малюванню); у спілкуванні з однолітками й дорослими (через само-презентацію і фантазування) тощо. Схема 12. Організовані та спонтанні форми мовленнєво-творчої діяльності дошкільників
Ініціативна мовленнєво-творча діяльність ґрунтується на знаннях дитини, які вона здобула під час навчання. У ситуаціях регламентованої мовленнєво-творчої діяльності основними організаційними формами є мовленнєве заняття, а також заняття з ознайомлення дітей із художньою літературою, деякі види мовленнєвих ігор. Під керівництвом педагога діти вправляються у складанні римовок, художньому аналізі та творчій контамінації малих форм фольклору, створенні колективних етюдів, індивідуальних казок, оповідань. Для прикладу розглянемо заняття «Складання казкової історії про чарівну силу доброти». Мета: через стимульовані лексико-граматичні та логічні вправи підготувати дітей до самостійного складання творчої розповіді за опорними словами. Розвивати творчу уяву, здатність до багатоваріантного вирішення проблемного завдання. Формувати зв'язність, логічну послідовність самостійного висловлювання дитини. Матеріал: гумка, ґудзик, скріпка, набір предметних карток (із зображенням суниці, ґудзика, відра, машини, пташки, пирога, кишені, кота, їжака), аркуші паперу, олівці. Організаційна частина: заняття має складатися з етичної бесіди та творчої розповіді. Щоб казка, складена дітьми, мала певну мораль, потрібно, щоб етична бесіда передавала процес творчої розповіді. Лексичні вправи в першій частині заняття дають змогу актуалізувати потрібний словник для виконання творчого завдання. Хід заняття: на початку заняття вихователь пропонує дітям пояснити, як вони розуміють вислів: «Я собою задоволений», «Я пишаюся собою», та визначити, коли людина може так про себе сказати. Потім пропонує пригадати, як можна виразити подібний стан, за допомогою яких способів, і показати це жестами, мімікою (плечі розправлені, голова підведена, на обличчі усмішка). Діти демонструють також протилежний стан - пригніченість, переживання, сором, обговорюють ситуації, коли виникають такі відчуття. На прикладах вихователь доводить дітям, що від гарних вчинків людина стає наче більшою, а погані вчинки роблять її зовнішньо ніби меншою. Педагог пропонує дітям послухати вірш: Один дуже крихітний хлопчик Для такої ж крихітної пташки, На крихітному блюдечку Приніс смачну, запашну крихітку. Пташка йому подякувала, Так, вона йому подякувала. Щиро-щиро подякувала, І хлопчик трішки підріс. Вихователь: «Чому від подяки пташки хлопчик трішки підріс?» Мовленнєво-творча діяльність включає в себе: • лексико-граматичні вправи: добір синонімів до слова крихітний (який менший за скріпку, гумку, ґудзик на сорочці); порівнянь до наведених слів-синонімів; складання речень про можливі дії такого крихітного хлопчика; • підготовка до творчої розповіді - складання сюжету за допомогою запитань вихователя: як могло таке статися, що хлопчик зробився дуже маленьким? Можливо, він вчинив щось погане? Як повернути йому свій справжній вигляд? Які добрі вчинки він міг зробити? Чи допомогло це хлопчику повернути свій зріст? Що хлопчик зрозумів у своєму житті? Який корисний урок він отримав?; • колективне складання сюжетів за опорними сигналами у вигляді предметних карток (вихователь послідовно відкриває їх перед дітьми, спрямовуючи розвиток сюжету відповідно до опорних слів); • малювання дітьми ілюстрацій до окремих епізодів створеного сюжету. Відтворення казки за малюнками. Складання книжки-розкладки; • загальний етичний висновок вихователя і дітей. Мовленнєво-творча діяльність включається і в інші види занять (інтелектуальні, художні, екологічні) у вигляді висловів-міркувань, висловів-пропозицій, у побудові яких дитина виявляє свою творчість, рівень мовленнєвої компетентності. Залежно від способу організації мовленнєво-творчу діяльність дітей поділяють на індивідуальну, групову і колективну. Прямої залежності між умовами здійснення творчого процесу і способами організації діяльності не існує, ініціативна словесна творчість може відбуватися в усіх трьох формах. У навчальній діяльності педагог також використовує різноманітні форми організації дітей залежно від завдань заняття і рівня їхньої підготовленості до творчої діяльності. Індивідуальна спонтанна творчість - це майже завжди моно-гра, незалежно від змісту і характеру діяльності, за виключенням мовленнєво-творчої діяльності, яка спонукається естетичним мотивом (С. Рубінштейн). Дитина може обирати різні засоби для реалізації свого задуму (дії з іграшками, малювання, ліплення, конструювання, танець з підспівуванням), її активність зумовлюється ігровим мотивом, унаслідок чого виникає ігровий або художній сюжет, що відбивається пізніше в певних діях (режисерській грі з іграшками, малюванні, створенні книжки-розкладки тощо). Нерідко в ініціативній творчій діяльності мовлення виконує не головну, а допоміжну функцію (акомпанує творенню образів, супроводжує будівельні ігри) - гармонійно входить до складу макро-діяльності дитини, в якій воно відокремлюється, відсторонюється від інших, поринає у світ фантазій. Така індивідуальна творчість є безперечно цінною для розвитку творчої уяви, образного й логічного мислення, емоційно-чуттєвої сфери дошкільника. Саме від багатства, оригінальності, змістовності мовленнєвої творчості значною мірою залежить рівень ігрової, художньої діяльності дитини. На певних етапах навчання вихователі використовують різні способи організації дітей. Так, індивідуальній творчій діяльності на занятті обов'язково має передувати колективна творчість, під час якої дитина поступово здобуває потрібні для творчості вміння й навички в най сприятливішій для цього ситуації. Адже колективне творення, кероване вихователем, завжди супроводжується успіхами дітей, що надає їм особ ливого задоволення, віри у свої можливості та бажання повернутися до цієї діяльності ще не один раз. Як уже зазначалося, під час колективної творчості діти успішно вчаться одне в одного, переймаючи найрезультативніші засоби дії. Ця форма організації також цінна багатоваріантністю вирішення творчого завдання, що позитивно впливає на розвиток швидкості, гнучкості й оригінальності мислення дошкільників. Поступово вихователь починає використовувати групову (дует, тріо) форму організації творчої діяльності, наприклад складання розповіді командами. Він доручає дитині обрати собі товаришів для спільної розповіді (за картиною, набором іграшок тощо). Група розповідачів домовляється, хто за ким, як і про що складатиме розповідь. Причому кожен член групи уважно слухає мовлення інших, доповнює його, підтримує у разі виникнення труднощів. Групова мовленнєво-творча діяльність є переходом до індивідуальної творчості. Діти самостійно обирають тему своєї розповіді, індивідуально виконують завдання і презентують його всій групі дітей. Про важливість індивідуальної творчості на занятті й подальшого колективного художнього аналізу складених дітьми творів свідчать ре зультати дослідження Г.Кудіної та З.Новлянської. Автори відзначають цінність саме поєднання індивідуального й колективного етапів мовленнєво-творчої діяльності на занятті. Складений дитиною твір презентується всій групі, яка стає його поціновувачем, критиком, співавтором, що безперечно впливає на підвищення якості індивідуальної мовленнєвої діяльності, адже під час навчання кожна дитина грає ролі автора, критика і слухача. Отже, використання різних способів організації мовленнєво-творчої діяльності дітей під час навчання сприяє підвищенню її якості. Практичні завдання для самостійного опрацювання 1. Прочитайте подані нижче визначення зв'язного мовлення. Будь-яке справжнє мовлення, яке передає думку, бажання того, хто говорить, є зв'язним мовленням. Зв'язним у специфічному, термінологічному смислі слова називається таке мовлення, яке відображає всі істотні зв'язки свого предметного змісту. Зв'язність мовлення означає адекватність мовленнєвого оформлення думки мовця (або дописувача) з погляду "Її зрозумілості для слухача (чи читача). Зв'язне мовлення - це таке мовлення, яке може бути цілком зрозумілим на ґрунті його власного предметного змісту; все в ньому стає зрозумілим для іншого із самого контексту мовлення (Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии. - М.: Педагогика, 1989. - С. 468-469). Зв'язність мовлення - це насамперед логіка його думок, їх послідовність, взаємозалежність, доказовість. Вона певною мірою залежить від зв'язності мислення (Синиця І. О. Психологія усного мовлення. -К.: Рад. шк., 1974. - С. 150). Зв'язне мовлення - це словесне розгорнуте висловлювання (низка логічно сполучених речень), яке забезпечує спілкування та взаєморозуміння людей (Бородич Г. М. Методика развития речи детей. - М.: Просвещение, 1984. - С. 44). Яке з наведених визначень, на ваш погляд, найповніше відображає усі характеристики зв'язності? Сформулюйте на основі наведених визначень узагальнене визначення зв'язного мовлення. 2. Чи існує відмінність між лінгвістичними поняттями: «усне мовлення», «діалогічне мовлення», «розмовне мовлення». Спробуйте пояснити кожне з цих понять. Що означають слова діа, моно, полі (діалог, монолог, полілог). 3. Прочитайте наведені висловлювання, виберіть ті з них, які відображають лінгвістичні характеристики відповідного виду мовлення. Усне мовлення - це звучне мовлення, в якому істотну роль відіграє інтонація (Ладиженская Т. О. Система работы по развитию связной устной речи учеников. - М.: Просвещение, 1974. - С. 12). В усному мовленні частіше вживаються прості, неповні речення (Со-роколетов Ф. П., Федоров А. И. Правильность и вьіразительность устной речи. - Л.: Педагогика, 1962. - С. 4). Розмовне мовлення - це найпростіша форма мовлення. Воно підтримується співрозмовниками; ситуативне й емоційне мовлення. Мовці використовують різні засоби виразності: жести, погляди, міміку, інтонацію. Таке мовлення... складається з незакінчених речень, окликів, запитань та відповідей, вигуків, реплік, коротких повідомлень (Бородич Г. М. Методика развития речи детей. - С. 46). Розмовне (діалогічне) мовлення має деякі особливості, які полягають у тому, що співбесідники, починаючи розмову, рідко детально уявляють собі, про що вони говоритимуть. Таке мовлення є менш розгорнутим і логічно менш послідовним, ніж монологічне мовлення. Розмовне мовлення складається із запитань і відповідей, які мають характер неповних речень, коротких реплік (Лещенко О. М. Методика навчання рідної мови і грамоти. - К.: Вища шк., 1972. - С. 141). Діалог - це бесіда кількох людей, не менше двох (Методика развития речи детей дошкольного возраста / В. К. Лотарев, Л. П. Федоренко, Г. А. Фомичова и др. - М.: Просвещение, 1984. - С. 127). Діалогічне мовлення об'єднане ситуативно-тематичною спільністю й комунікативними мотивами усних висловлювань. Воно послідовно породжується двома співрозмовниками під час безпосереднього спілкування. Задля позначення діалогу (від гр. діа - туди, вдалину, крізь, через), що ведеться між двома співрозмовниками, можна використати термін «діалог», більше трьох - «полілог» (Скалкін В. Л. Навчання діалогічному мовленню. - К.: Рад. шк., 1989. - С. 6, 20). Із якими з наведених визначень ви не згодні? Поясніть, чому. 4. Для запропонованих запитань розробіть (письмово) різні варіанти діалогів з усіма можливими відповідями за схемою: запитання - відповідь. - Котра година? Як тебе (Вас) звати? Де ти мешкаєш (живеш)? Як ти вітаєшся вранці (вдень, увечері)? Як ти прощаєшся? Як можна попросити вибачення? Як можна подякувати? Як можна зробити зауваження? Як можна запросити на гостини? Як можна привітати людину з якоюсь подією? Як можна запросити до гри? 5. Методика розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку ґрунтується на результатах психологічних досліджень. Прочитайте уривки з психологічних праць. Визначте вікові періоди поступового розвитку зв'язного мовлення щодо цитованого тексту. Зміна способу життя дитини, формування нових відносин з дорослими та нових видів діяльності зумовлює диференціацію функцій і форм мовлення. Виникають нові завдання спілкування, які полягають у передачі дитиною дорослому своїх вражень, переживань, задумів. З'являється нова форма мовлення - повідомлення у вигляді монологу, розповіді про пережите та побачене (Зльконин Д. Б. Детская психология.- М.: Учпедгиз, 1960. - С. 195). У розвитку мовлення, в оволодінні зовнішньою стороною мовлення дитина йде від простої фрази до складної, до поєднання фраз і речень (Виготский Л.С. Избр. произведения: В 2 т. - М.: Педагогика, 1983. -Т. 2.- С. 407). Дайте відповідь на запитання: Чи потрібні усі наведені нижче мовленнєві вміння дитині дошкільного віку? Для якого виду усного мовлення потрібні ці вміння? Щоб повноцінно спілкуватися, людина має оволодіти й вміннями. Вона повинна, по-перше, вміти швидко й правильно орієнтуватися в умовах спілкування. По-друге, вміти правильно спланувати своє мовлення, вибрати зміст акту спілкування. По-третє, знайти адекватні засоби для подання цього змісту. По-четверте, вміти забезпечити зворотний зв'язок. Якщо якась із ланок акту спілкування буде порушена, то мовцю не вдасться домогтися бажаних наслідків спілкування - воно буде неефективним (Психологические проблеми массовой коммуникации / Под ред. А. Н. Леонтьева. - М.: Педагогика, 1975. -С. 33). 6. Заповніть таблицю періодизації мовленнєвого розвитку дітей (табл. 39). Таблиця 39
7. Уважно прочитайте визначення описової розповіді: «Це виклад характерних ознак якогось предмета, іграшки чи події. Ця розповідь має бути послідовною, логічною: спочатку дитина має розповісти про головне, істотне, а потім поступово додавати другорядні деталі предмета, який описується». Чи можна погодитись із запропонованою методичною сентенцією визначення описової розповіді: Заняття з описування іграшок порівняно легкі для дошкільників, вони дуже зацікавлюють дітей, у них беруть участь навіть найсоромливіше діти і ті, які погано розмовляють (Дементьева Г. М. Методика обучения рассказыванию в детском саду. - М.: Учпедгиз, 1963. - С. 33). Які види розповідей, на ваш погляд, є найлегшими для дітей (описові, сюжетні, фактичні, з власного досвіду, творчі, з казковими сюжетами)? 8. Дитина шостого року життя склала порівняльну розповідь про огірок та помідор: «Вони однакові, їх їдять сирими з сіллю або в салаті. Вони ростуть на городі. Помідор червоний, а огірок зелений». Чи відповідає ця розповідь структурі описової розповіді? Складіть зразок порівняльної описової розповіді про овочі (помідор, огірок та ін.). 9. Прочитайте уривок із твору В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям»: «Ми йшли в природу - в ліс, в сад, на поле, луг, берег річки, - слово ставало в моїх руках знаряддям, за допомогою якого я відкривав дітям очі на багатство навколишнього світу. Відчуваючи, переживаючи красу побаченого й почутого, діти сприймали найтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їхні душі. «Подорожі» в природу були першим поштовхом до творчості. Діти складали маленькі твори про природу» (Сухомлинський В.О. Вибр. твори: В 5 т. - 1977. - Т. З — С. 202). Як можна застосувати поради В. Сухомлинського щодо використання природи у навчанні дітей розповіді в дитячому садку? 10. Прочитайте дитячі розповіді про природу, записані В. Сухомлинським. Пісня жайворонка У блакитному небі тремтить сіра грудочка. Це - жайворонок. Я слухаю цю чудову пісню - не можу наслухатися. Неначе виграє на тоненьких-тоненьких срібних струнах. Натягує струни від золотої пшениці до сонечка. Колоски прислухаються до його пісні. Зайшло сонечко Сонечко зайшло. Потемніло поле. З яру розповзається присмерк по полях і луках. Розтікається, як річка. А на верхівці тополі спалахнули золоті іскорки. Це сонечко послало своє останнє привітання. Спалахнули і погасли. До побачення, сонечко! Цвітуть яблуні Ой, як гарно в саду, коли цвітуть яблуні. Білі квіточки розкрили пелюстки перед сонцем. Вітерець гойдає квіточки, і вони дзвенять, як срібні дзвіночки. Весь сад дзвенить, усміхається сонцю. А коли вітер стихає, чути дзижчання бджіл, що літають над деревами. Вони видивляються най голосистіших дзвіночків. І сад співає, як тисяча струн. Сяде бджілка на дзвіночок, поворушить лапками, стрепехне крильцями. Піднімається золотий пилок над дзвіночком, як хмаринка. Злий павук У темному куточку комірчини розставив сіті павук. Я дивлюся, що він робитиме. Павук причаївся на стіні і ворушить лапками, наче розгойдує сіті. Прилетіла комаха, дзижчить. Павук повернувся, прислухався. Комаха наткнулася на павутину і заплуталася. Дзижчання стало дзвінким, тривожним. А павук уже поспішає до комахи. Ні, не вдасться тобі комаху згубити, злий павук! Я розриваю павутину і звільняю комаху. Лети та не попадайся в сіті злому павукові! (Сухомлинський В.О. - Т. 3. - С. 202, 203-205). Визначте тип кожної розповіді (запропоновані розповіді можуть слугувати зразком розповіді вихователя) та в яких вікових групах їх можна використати. Назвіть прийоми роботи з наведеними розповідями. 11. Створення казок - один із найцікавіших для дітей видів поетичної творчості. Водночас це важливий засіб розумового розвитку. Якщо ви бажаєте, щоб діти говорили, створювали художні образи, перенесіть із вогника своєї творчості хоча б одну іскру в свідомість дитини (Сухомлинський В.О. - Т. 3. - С. 181). Накресліть перспективний план та етапи підготовчої роботи з навчання дітей старшого дошкільного віку складанню казок. РОЗДІЛ 12 Методика розвитку виразності мовлення |