Питання до іспиту
 Скачать 489.5 Kb.
|
|
17. Загальне поняття юридичної відповідальності, її види Юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності. В юридичній науці існує двоаспектне розуміння юридичної відповідальності: - проспективний - передбачає заохочення - за виконання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов'язків) - ретроспективний—передбачає покарання - за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов'язків) Розрізняють такі види юридичної відповідальності: - карна - адміністративна - дисциплінарна - цивільна Кримінальна відповідальність застосовується за порушення заборон, передбачених КК України .Діючий КК України встановлює 12 видів покарань до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, які судом можуть бути застосовані: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк Адміністративна відповідальність застосовується за правопорушення, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. За здійснення адміністративних правопорушень установлюється 7 видів адміністративних стягнень:попередження; штраф; вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; виправні роботи; адміністративний арешт Дисциплінарна відповідальність регламентується Кодексом законів про працю України (КЗпП), статутами про дисципліну й інші нормативно-правові акти. Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни застосовуються наступні стягнення: догана та звільнення.. Звільнення може застосовуватися за найбільш грубі порушення трудової дисципліни, у тому числі: за систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків; прогул ( в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; поява на роботі в нетверезому виді, у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння; здійснення за місцем роботи розкрадання ( в тому числі дрібного); Цивільна відповідальність переслідує іншу мету, ніж кримінальна, адміністративна і дисциплінарна. Вона застосовується, насамперед, для відновлення порушених прав громадян, інших облич у випадках невиконання боржниками своїх зобов'язань за договором чи внаслідок заподіяння шкоди. Однак цивільне право знає і каральні санкції. Це конфіскація, штраф і відмовлення в захисті суб'єктивного цивільного права. 18. Мета і принципи юридичної відповідальності. Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві. Юридична відповідальність ґрунтується на слідуючих принципах: 1) законності—полягає у тому, що юридична відповідальність: настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком; припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння); настає лише перед передбаченими законом компетентними органами; припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності. Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України); 2) обґрунтованості — виражається в: установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення; 3) доцільності— полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права). Цей принцип вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер»); пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом; 4) невідворотності— полягає в: неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення; професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників; 5) своєчасності— означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків установлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів — від одного року до 10-15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відповідальність здійснюється в межах строку задавнення позову; 6) справедливості — виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність; зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її; за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання. «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України). Юридична відповідальність застосовується з метою: 1. Забезпечення прав та свобод суб'єктів шляхом їх гарантування, охорони та відновлення. 2. Охорони та захисту суспільного порядку шляхом запобігання правопорушенням та перевиховання правопорушників. 3. Захисту правопорядку та виховання громадян шляхом створення умов для покарання винних осіб та їх перевиховання; здійснення правової пропаганди та визначення переваг правомірної поведінки. 4. Компенсації спричиненої порушенням шкоди та відновлення порушених суб'єктивних прав. 5. Запобігання скоєнню правопорушень у майбутньому. 19. Поняття,предмет і метод цивільного права Цив.право є складовою частиною права в цілому, одна з його галузей. Тому можна сказати, що цив.праву властиві такі риси і характеристики, які властиві праву взагалі. Цив.право - це сукупність норм, тобто правил поведінки, встановлених або визнаних і підтримуваних державою. Цив.право забезпечує регулювання певної сфери відносин: відносини власності, товарно-грошового обігу, сфери особистого життя громадян, їх творчої та інтелектуальної діяльності. Отже, цив.право - це сукупність правових норм, які регулюють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юр.рівності сторін. Предметом тієї чи іншої галузі права є певне коло суспільних відносин. Предметом цив.права є: - особисті немайнові відносини; - майнові відносини; -відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Особисті немайнові відносини, що становлять предмет цив.права, завжди проявляються у вигляді суб'єктивних цив.прав. Вони виражають не потенційну, а реальну можливість особи бути їх носієм. Ці відносини виникають насамперед з приводу благ, що забезпечують природне існування людини, і благ, що забезпечують її соціальне буття. Майнові відносини - це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших мат.благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом вони поділяються на: - відносини власності та відносини, що виникають при володінні та (або) користуванні чужим майном; - відносини, що складаються у сфері товарообігу. Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності поділяються на відносини, що регулюються нормами авторського права, суміжних прав, прав на наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промисловий зразок та інші об'єкти творчості. Метод цивільно-правового регулювання – це сукупність специфічних правових засобів і прийомів впливу на учасників цив.відносин, що хар-ся юр.рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд. Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповіає на запитання, які суспільні відносини регулюються цив.правом, то метод цивільно-правового регулювання – на запитання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулюються. Цивільно-правовий метод хар-ся юр.рівністю сторін, автономністю їх волі та їх майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати хар-р своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення спорів між учасниками цив.правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін. Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті немайнові суспільні відносини, які становлять предмет цив.права. 20. Об'єкти цивільно-правових відносин Об'єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. До цих благ відносять матеріальні предмети та духовні цінності (речі, гроші та цінні папери, ін. майно, майнові права, результати робіт, а також ін. матеріальні і нематеріальні блага). Речі — це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі поділяються на такі види: 1) засоби виробництва (сировина, паливо, засоби транспорту і зв'язку ...) і предмети споживання (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту ...); 2) речі, що перебувають у цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона щодо вільної торгівлі; 3) індивідуально визначені і родові (цукор, борошно,...) речі; 4) замінні (родові речі) та незамінні (індивідуально визначені речі); 5) споживні (речі, що після споживання перестають існувати, продукти харчування ...) та неспоживні (речі, що служать упродовж тривалого часу, автомобіль, будинок ...); 6) неподільні (речі, які в разі поділу втрачають цільове призначення, телевізор, ...) та подільні (хліб, ...); 7) головні й належності до них (скрипка і футляр до неї, ...); 8) продукція, плоди (плоди фруктових дерев,...) і доходи (результат експлуатації власником певної речі – гроші, ...); 9) рухомі (транспортні засоби, ...) та нерухомі (будівлі,...); 10) гроші й цінні папери (акції, векселі, ...). До об'єктів цивільних правовідносин відносять і дії осіб, що мають правове значення (напр., дії з відшкодування заподіяних збитків) та відповідні послуги (напр., ремонт автомобіля). До них слід віднести також результати творчої діяльності, що охороняються законом (наукові та художні твори, відкриття й винаходи, ...), інформація (документовані або публічно оголошені відомості про події). Одним з об'єктів цивільних правових відносин є особисті немайнові блага, до яких належать життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, ділова репутація, свобода та особиста недоторканність, сім'я тощо. 21.Суб΄єкти цивільного права, їх загальна характеристика Суб'єктамицивільно-правовихвідносинє фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава. До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для визнання осіб суб'єктамицивільного права необхіднанаявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхніх право- та дієздатності. Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Правоздатність громадянина України виникає від дня народження і припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим). Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: - повна дієздатність; - часткова дієздатність; - мінімальна дієздатність; - обмежена дієздатність; - визнання громадянина недієздатним. Повна дієздатність настає з досягненням повноліття - 18 років. Згідно з чинним законодавством у випадку одруження особи до досягнення повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту одруження. Часткову дієздатність мають фізичні особи у віці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) чи піклувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією; реалізовувати свої авторські та винахідницькі права; вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними; володіти, користуватись і розпоряджатися майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; бути членами громадських організацій; нести відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам. Мінімальнадієздатність характерна для осіб віком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було внесено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися цим вкладом до виповнення неповнолітньому 15 років будуть батьки чи інші його представники (усиновителі чи опікуни). Обмежена дієздатність може бути визначена судом громадянам, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Вони можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. Громадянин, який через душевну хворобу чи недоумство нездатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до втрати ним можливості щодо укладання угод. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до визнання особи недієздатною, припиняють свою дію. В разі одужання чи значного покращення здоров'я громадянина, якого визнано недієздатним, суд поновлює його в дієздатності. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі чи третейському суді. Правовими ознаками юридичної особи є: - організаційна єдність; - наявність відокремленого майна; - можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; - здатність самостійно нести майнову відповідальність. Юридична особа повинна мати: свій статут; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філіали, представництва). Юридичні особи наділені цивільною правосуб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації. Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою). Для юридичної особи правосуб'єктність виникає: - з моменту затвердження статуту або положення; - з моменту видання компетентним органом постанови про утворення організації; - з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації. Юридична особа утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством. До основних способів утворення юридичних осіб відносять розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Правосуб'єктність юридичної особи припиняється: - з моменту її ліквідації; - з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєднання). В окремих випадках суб'єктом цивільних правовідносин може бути Україна як суверенна держава. Це можливо, приміром, у правовідносинах власності (надходження у власність, держави безгосподарного майна, невитребуваних знахідок, неналежно утримуваного конфіскованого майна тощо). 22. Поняття та ознаки юридичної особи Юр.особи є одним із видів су’єктів цивільного права. Юр.особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку(ст.80 ЦК), вона наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем і відвідачем у суді. Виходячи з цього визначення, можна виділити такі істотні ознаки юр.особи:
Цив.правосуб’єктність юр.особи - її здатність бути суб’єктом цив.відносин, складається з цив.правоздатності і цив.дієздатності. Цив.правоздатність юр.особи – це її здатність мати цив.права та обов’язки, яка виникає з моменту створення юр.особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного держ.реєстру юр.осіб про припинення її діяльності.Реалізуючи власну правоздатність, юр.особа може укладати будь-які угоди. Цив.дієздатність юр.особи – це її здатність набувати власними діями цив.права і брати на себе цив.обов’язки. Цив.дієздатність юр.особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону інших правових актів і установчих документів. Для реалізації правосуб’єктності юр.особи важливе значення має її місцезнаходження – місце її держ.реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Для реєстрації правосуб’єктності юр.особи нею можуть створюватися філії та представництва. Вони не визначаються суб’єктами цив.права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юр.особи, частиною якої є філія чи представництво. Власною юр.правоздатністю і правосуб’єктністю вони не наділені. |