Питання до іспиту
 Скачать 489.5 Kb.
|
|
53.Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення Система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначена в ст. 213 Кодексу про адміністративні правопорушення. Ці органи можна поділити на колегіальні, тобто ті, що розглядають справи колегіально, й одноособові, де справи розглядаються одноосібно уповноваженими службовими особами. До першої групи належать адміністративні комісії при міськрай-виконкомахомісії в справах неповнолітніх, виконавчі комітети селищних та сільських Рад народних депутатів, народні суди. Друга група органів численніша. До неї входять органи внутрішніх справ (міліція), органи державного пожежного нагляду, органи залізничного транспорту, органи морського транспорту, органи річкового транспорту, органи повітряного транспорту, органи держгір-технагляду, органи держатомнагляду, митні органи, органи Міністерства оборони, органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, органи пенсійного фонду України та фонду соціального страхування, органи державної статистики. Від імені цих органів справи про адміністративні правопорушення розглядають уповноважені на це службові особи: начальники, заступники, державні інспектори, інспектори-ревізори. Серед названих органів найширше коло справ підвідомче адміністративним комісіям, які згідно з чинним законодавством утворюються при адміністрації представника Президента і діють на підставі положення про ці комісії від 9 березня 1988 р. Повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення наділені виконавчі комітети селищних і сільських Рад народних депутатів. Підвідомче їм коло правопорушень визначається ст. 219 Кодексу про адміністративні правопорушення, а також Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів, регіональне і місцеве самоврядування». Народні суди (судді) згідно зі ст. 221 розглядають справи з підвищеним ступенем суспільної небезпеки, наприклад, про дрібне хуліганство, дрібне розкрадання державного та громадського майна, азартні ігри на гроші, речі та цінності тощо. До компетенції районних (міських) судів віднесено також розгляд скарг і протестів на постанови інших органів (службових осіб) у справах про адміністративні правопорушення. 54.Поняття і структура кримінального права України Кримінальне право — одне з галузей права. Під кримінальним правом розуміють науку, теорію кримінального права, систему його вчень. Норми кримінального права — це правила, що охоплюють соціальні ситуації й конкретні життєві ситуації. Ці норми є загальнообов'язковими до виконання. Здебільшого вони виступають як норми-заборони, як пересторога певних вчинків людей (злочинні дії або злочинну бездіяльність). За їх вчинення настає кримінальне покарання. Кримінальне право — це так зване позитивне право. Воно точно фіксує в законі ознаки злочинів і покарань за них. Кримінальні закони видаються тільки Верховною Радою України. Тим самим це право відрізняється від інших галузей права. Кримінальне право має властивий тільки йому предмет і метод правового регулювання. Злочин і покарання — дві головні інституції, що визначаються нормами кримінального права. Відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину і застосуванням за це покарань, становлять предмет кримінального права. Застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин, є методом правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням цього злочину. Таким чином, кримінальне право як галузь права являє собою систему юридичних норм, прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Основна функція кримінального права — охоронна. Воно охороняє суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Регуляція суспільних відносин має сприяти їх розвитку та реалізації. Охоронна функція кримінального права має своїм завданням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, забезпечення миру й безпеки людства, а також запобігання злочинам. Кримінальному праву властива регулятивна функція - норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), вимагають певної правомірної поведінки. Деякі громадяни виконують заборони кримінального закону, побоюючись відповідальності та покарання, але більшість громадян не вчиняють злочинів тому, що їх поведінка в цілому є позитивною й правомірною Кримінальне право виключає відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини. Які б тяжкі наслідки не потягло за собою діяння особи, кримінальна відповідальність виключається, поки не буде встановлено, що вона діяла винно (умисно чи з необережності). У кримінальному праві головує принцип особистої відповідальності. Особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною й досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Покарання носить персональний характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину. Другий принцип кримінального права — принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання. Він вимагає, щоб і кримінальна відповідальність, і призначення покарання були найточніше конкретизовані та індивідуалізовані виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. 55.Підстави кримінальної відповідальності.Поняття злочину та його ознаки Виділяють правову і фактичну підстави кримінальної відповідальності. Правовою підставою кримінальної відповідальності КК визначає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК (ст. 2 КК). Це означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка є суб'єктом злочину і є винуватою у вчиненні забороненого КК діяння проти охоронюваних законом про кримінальну відповідальність об'єктів. Фактична підстава кримінальної відповідальності - це вчинення особою діяння, передбаченого в КК, яке містить склад злочину. Наприклад, особа вчинила крадіжку. Саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою негативної кримінальної відповідальності. Особа не підлягає відповідальності, якщо діяння вчинене нею за обставин, що виключають його злочинність. Не може підлягати кримінальній відповідальності й особа, коли вчинене нею діяння не визнається законом про кримінальну відповідальність злочином (п. З розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК). Злочином за КК (ст.7) визначається суспільно небезпечне діяння ( дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політ.та екон.системи, власність, особу, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене крим.законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Ознаками злочину є суспільна небезпека, крим.протиправність, винність і караність діяння. Суспільна небезпека – оцінка категорії, що хар-ся певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об’єктам, що охороняються крим.законом. ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:
Згідно з КК У не є злочином дія чи бездіяльність, що формально має ознаки будь-якого злочину, передбаченого крим.законом, але не є суспільно небезпечною. Злочином повинно визнаватися лише таке діяння, ступінь суспільної небезпечності якого досяг рівня, що вимагає боротьби з такими діяннями крим.-правовими заходами. Друга ознака злочину – крим.протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене крим.законом як злочин, може вважатися злочином. Протиправність означає закріплення в крим.законі принципу: немає злочину без вказівки про це в законі. Третя ознака – винність – одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що є структурним елементом суспільної небезпечності. Винність указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де неме вини, нема злочину. Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання. 56. Складу злочину та зміст його елементів Злочин - суспільнонебезпечне, винне, протиправне та кримінально каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Йому притаманні всі об'єктивні та суб'єктивні ознаки, що характеризують поведінку людини. Під складом злочину мають на увазі скупність передбачених крим.законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. Об’єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політ.та екон.система, власність, особа, політ.труд.майнові та інші права і свободи громадян. Об’єктивна сторона – зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв’язок між діянням та його наслідком. Дія – активна,суспільно небезпечна, передбачена крим.законом поведінка суб’єкта. Бездіяльність – пасивна поведінка, яка проявилася у невиконанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, у певній ситуації, здійснити. Наслідком злочину наз.збиток, шкоду, якої завдає діяння об’єктивної сторони. Суб’єкт злочину – це індивід.фіз.особа, що досягла певного віку і є осудною. Фіз.особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Осудність фіз.особи означає, що вона розуміє хар-р своїх дій і може керувати ними. Суб’єктивна сторона – внутрішня психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб’єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину. Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності. Намір як форма провини хар-ся тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний хар-р своєї дії, передбачає суспільно небезпечні та шкідливі її наслідки та бажає, або свідомо допускає їх настання. Необережність у вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільно небезпечні наслідки свого діяння і легковажно розраховує на запобігання їм або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. У теорії права розрізняють і змішану провину, себто таку, коли особа стосовно до суспільно небезпечного діяння має намір, а щодо суспільно небезпечних наслідків – необережність. Мотив – внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мета – уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи злочин. Мотив і мета близькі за значенням. Мотив і мета – обов’язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті крим.злочину. 57. Покарання та його мета. Види покарань у кримінальному праві Кримінальне покарання є необхідним засобом охорони держави, суспільства і безпеки особи від злочинів. У боротьбі зі злочинністю кримінальне покарання має кілька функцій: 1.воно є формою державного правомірного примусу, загроза застосування якого стримує правопорушників. 2. реальне виконання кримінального покарання, впровадження конкретних правообмежувальних процедур до винних осіб чинить сильний вплив як на самого винного, так і на його оточення. Покарання є заходом примусу, що застосовується державою за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, юридичним наслідком злочину. Як форма примусу покарання полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Кара — це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Мета кари досягається виконанням покарання та самим фактом його призначення, що спричиняє засудженому певні моральні випробування. Система покарань містить види: штраф; позбавлення військового звання, чину; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. За порядком призначення покарання поділяються на три групи: 1) основні покарання; 2) додаткові покарання; 3)покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові. До основних покарань відносять: 1) громадські роботи— встановлюються на певний строк; 2) виправні роботи— призначаються на певний строк і обов'язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого в доход держави певний % заробітку засудженого; 3) службові обмеження для військовослужбовців— встановлюються на певний строк з відрахуванням у доход держави певний % грошового забезпечення, одержаного засудженим; 4) арешт - на певний строк; 5) обмеження волі на певний строк з утриманням в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов'язковим залученням до праці; 6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на певний строк; 7) позбавлення волі на певний строк і відбувається в кримінально-виконавчих установах; 8) довічне позбавлення волі —актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше 25 років. До додаткових покарань відносять: 1) позбавлення військового, спеціального звання — безстрокове; 2) конфіскацію майна — призначається лише у випадках, прямо передбачених у санкціях статті за особливо тяжкі корисливі злочини. Покараннями, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові є: 1)штраф — встановлюється у певних межах неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,; 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю — на строк від 2 до 5 років як основне і від 1 до 3 років як додаткове покарання. Призначення покарання здійснюється судом за певними критеріями. Покарання призначається в межах санкції статті, суд повинен особливо врахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. За наявних підстав винна особа може бути повністю або частково звільнена судом від покарання за вчинений злочин. 58.Обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправні діяння Обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправні діяння - це умови, за наявності яких діяння, котрі своїми зовнішніми ознаками збігаються формально з ознаками діянь, передбачених крим.законом як злочин, є правомірними через припис закону про можливість, необхідність чи обов’язковість їх вчинення. Ознаки правомірності таких умов визначаються законом або вироблені судовою практикою та наукою крим.права. Обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, - це самостійниц інститут крим.права. За наявності обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, воно під час вчинення є правомірним, і, як правило, суспільно корисним. Виходячи із соц.суті обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, повинно вирішуватися і питання про критерії віднесення тих чи інших обставин до зазначеного інституту, тобто про коло цих обставин. Критерієм віднесення тих чи інших діянь до обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, слід визнати правомірність дій при їх вчиненні, оскільки за наявності вказаних обставин завжди відсутня протиправність діяння, а в більшості випадків відсутня і його суспільна небезпечність. До обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, слід віднести: необхідну оборону, крайню необхідність, дії по затриманню особи, що вчинила суспільно небезпечне посягання, виконання наказу, виконання професійних чи службових функцій, згоду потерпілого, здійснення свого права. За критерієм юр.форми об’єднують всі обставини, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, в 3 групи: обставини, що є здійсненням особою свого суб’єктивного права (відносять необхідну оборону, крайню необхідність, затримання злочинця, професійний ризик, заняття спортом); обставини, що є виконанням правового обов’язку (відносять виконання наказу чи розпорядження, виконання професійних чи службових функцій, колізію юр.обов’язків); обставини, пов’язані з виконанням службового обов’язку (відносять правомірне застосування спеціальних засобів, сили і зброї, виконання слідчим службового обов’язку при здійсненні правомірного впливу на свідка чи обвинуваченого з метою одержання необхідних відомостей) Критеріями класифікації можуть бути: 1) соціальна сутність(суспільна користь, правомірність); 2) правові підстави для вчинення дій (дозволення законом чи обов’язковість виконання); 3) хар-р дії, що вяиняється; 4) спрямованість дії (об’єкт, на який вони націлені); 5) врегульованість дій у законі; 6) правовий статус особи, зокрема її професійний і службовий стан; 7) мета вчинення дій (відвернення заподіяння шкоди, досягнення суспільно корисного результату) |