Питання до іспиту
 Скачать 489.5 Kb.
|
Розрізняють такі види матеріальної відповідальності1.Обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку. Відповідно до КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть: 1) працівники — за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції); 2) керівники підприємств, установ, організацій і їхні заступники при заподіянні шкоди підприємству зайвими грош. виплатами, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей. Порядок обчислення середньої зарплати - виплати за останні 2 місяці роботи. 2.Повна матеріальна відповідальність визначена без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником.(Визначена підставами) 1. Укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність 2. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. 3. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані. 4. Шкода, що завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, (продукції), виданих працівникові в користування підприємством 5. на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків 6.Шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків( але саме працівником цієї орг-ції, на підставі труд.договору) 3.Колективна матеріальна відповідальність. Письмовий договір про колективну матер. Відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу. Шкода, підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу пропорційно місячній тарифній ставці. При встановленні безпосереднього винуватця, що заподіяв шкоду, обов’язок цього відшкодування покладається на цього працівника. 4.Підвищена матеріальна відповідальність. Як спеціальний захід, спрямований на забезпечення збереження окремих видів майна та ін. цінностей, що мають важливе народногосподарське значення, законодавством передбачена підвищена матеріальна відповідальність працівників у разі розкрадання, умисного псування, недостачі чи втрати ними таких матеріальних цінностей. Тобто в цих випадках законодавством встановлені спеціальні правила визначенню розміру збитків, завданих підприємству. Розмір шкоди, обрахований за цими правилами перевищує розмір дійсної прямої шкоди фактично завданої внаслідок винних діянь працівника. Умовами матер. від-ті є: *наявність прямої дійсної шкоди (втрата, погіршення або пониж.цінності майна, необхідність для підпр-ва, орг-ції зробити витрати на відновлення, придбання майна, зробити зайві витрати). *протиправні дії або бездіяльність 1 з сторін труд.договору (невиконання або неналежне викон.труд.обов’язків). *причинний зв’язок між майновою шкодою і протиправним порушенням труд.договору(майнова шкода-результат з неминучістю випливає із заподіяного особою діяння). * вина працівника, власника або уповноваженого ним органу(відношення працівника до заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності ) 50. Поняття трудових спорів та порядок їх розгляду Трудовий спір – це одна з форм існування розбіжностей між суб’єктами труд.правовідносин. Законодавство забезпечує регулювання вирішення самого труд.спору, який виникає після того, як розбіжності між сторонами не вдалося владнати шляхом переговорів. Трудові спори можна класифікувати на окремі види за різними критеріями. Найбільш поширеним вважається їх поділ з огляду на предмет, сторони хар-р та за їх підвідомчістю. За предметом труд.спори можна класифікувати на спори про застосування законодавства про працю і спори про встановлення чи зміну умов праці. До перших належать спори про відмову у прийнятті на роботу, про поновлення на роботі, про порушення інших труд.прав працівників. До другого виду належать спори з приводу встановлення чи зміни індивідуальних, колективних умов праці, а також укладення колективного договору чи угод. За сторонами трудові спори поділяються на індивідуальні та колективні. Сторонами індивідуального труд.спору є роботодавець і окремий працівник. А у колективному труд.спорі залежно від його рівня сторонами можуть бути наймані працівники підприємства, об’єднання найманих працівників, профспілки, об’єднання профспілок. І роботодавець, об’єднання роботодавців або їхні уповноважені представники – з другої сторони. За хар-ом спорів виділяють труд.спори позовного і непозовного хар-ру. Спори про застосування законодавства про працю – це, як правило, спори позовного хар-ру. Вони виникають з приводу відновлення порушеного права або законного інтересу. Спори про встановлення умов праці відносяться до спорів непозовного хар-ру, оскільки тут ідеться не про відновлення порушеного права або законного інтересу, а про встановлення нового права. Класифікація труд.спорів на позовні і непозовні має важливе значення для визначення їх підвідомчості. Підвідомчість – це визначена законодавством компетенція відповідних органів щодо розгляду і вирішення труд.спорів. За порядком розгляду (підвідомчістю) трудові спори поділяються на такі, що розглядаються:
Індивідуальні труд.спори - це неврегульовані розбіжності між працівником і роботодавцем з питань застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про працю, або зміни умов труд.договору, інших угод про працю, які передані на розгляд до органу, уповноваженого відповідно до закону розглядати спір, що виник, і винести по ньому рішення, обов'язкове для всіх сторін. Індивідуальні труд.спори розглядаються комісіями по труд.спорах, районними (міськими) судами. Комісія по труд.спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду труд.спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях. Це означає, що до звернення в суд працівник повинен подати відповідну заяву до комісії по труд.спорах, де вона розглядається по суті. Лише у випадку незадоволення рішенням комісії по труд.спорах працівник може подати заяву до суду. Працівник може звернутися до комісії по труд.спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого с'гроку комісія може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації. Труд.спір розглядається комісією у десятиденний сгрок з дня подання заяви у присутності працівника, який подав заяву або його представника та представника роботодавця. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. Другим органом, який розглядає труд.спори, є районний (міський) суд. У районних (міських) судах можуть розглядатись труд.спори після розгляду в комісіях по труд.спорах за заявами:
Для вирішення труд.спору працівник може звернутись безпосередньо до районного (міського) суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі труд.книжки. Колективний труд.спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та вир-го побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або Їх окремих положень; г) невиконання вимог законодавства про працю. Сторонами колективного труд.спору (конфлікту) є:
Примирна комісія - це орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного труд.спору (конфлікту), який складається із представників сторін і утворюється за ініціативою однієї із сторін. Примирна комісія розглядає колективні спори, що виникла з приводу встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та вир-го побуту, а також з приводу укладення чи зміни колективного договору. Труд.арбітраж - це орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті труд.спору (конфлікту), що виник з приводу виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю або в разі неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення труд.спору (конфлікту). Особи, винні в порушенні законодавства про колективні труд.спори несуть дисциплінарну, адмістративну або кримінальну від-ть згідно з законодавством. 51. Поняття і підстави адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення. Адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак. 1.ознаки, властиві юридичній відповідальності (основні); 2.ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні). Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона: 1)є засобом охорони встановленого державою правопорядку; 2)нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм; 3)супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння; 4)пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками; 5)реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою. Підставою адміністративної відповідальності вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання. Отже, порушення правил поведінки, встановлених адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адміністративну відповідальність. Але вона настає, по-1, при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-2, при порушенні норм не тільки адміністративного права. Це пояснюється специфікою адміністративного права, яке регулює суспільні відносини, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень. Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінарну відповідальність. Таким чином, не всяке порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне порушення тільки тієї норми адміністративного права, що охороняється адміністративними санкціями. Похідними ознаками адміністративної відповідальності будуть такі: 1. Її підставою є не тільки адміністративне правопорушення, а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. 2.Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. 3. Право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам (органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування) 4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності 5. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, що містить переліки адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати. Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності. За змістом їх можна поділити на три види: 1.матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної відповідальності ; 2. адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах про адміністративні правопорушення; 3.організаційні, що закріплюють порядок створення суб'єктів адміністративної. Чинний на сьогодні КпАП визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це свідчать закріплені нормативно його ознаки (є встановлений вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); при накладенні стягнення враховувати особу правопорушника; відомості про особу правопорушника, а також зобов'язує правопорушника підписати протокол; особа, що скоїла проступок, має право виступати рідною мовою). Перелічені норми розраховані на фіз.. осіб, а не на юридичних осіб. 52.Види адміністративних стягнень та їх зміст. Адміністративне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Види адміністративних стягнень: 1) попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних правопорушень; 2) штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника певної грошової суми на користь держави; 3) конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього предмета у власність держави; 4) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, на певний строк за грубе порушення порядку користування цим правом (стосується права керувати транспортними засобами та права полювання); 5) виправні роботи призначаються на певний строк з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням певного % її заробітку у власність держави; Попередження застосовується як самостійна міра покарання за вчинення незначних адміністративних порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому мають добрі характеристики. Воно розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших прав порушника. Суть попередження як запобіжного заходу полягає в тому, що порушнику роз'яснюють протиправний характер його дій, зобов'язують їх припинити, усунути допущені порушення і застерігають щодо можливості застосування більш суворих примусових заходів. Штраф— це грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках, установлених законодавством України. Штраф — адміністративне стягнення накладається на правопорушників або в адміністративному порядку, або в судовому. Це грошове стягнення, це захід впливу на психіку і майнове становище правопорушника, це компенсація матеріального збитку, що заподіяний внаслідок порушення договірних зобов'язань. Оплатне вилучення застосовується тільки до предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднього об'єкта адміністративного правопорушення. Воно полягає у примусовому вилученні предмета, його наступній реалізації і передачі колишньому власнику вирученої суми з відрахуванням витрат по реалізації. Мета оплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до використання або ж використовуваним з порушенням установлених правил. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави. Позбавлення спеціальних прав— це обмеження правосуб'єктності громадянина в адміністративному порядку за адміністративні проступки. Якщо громадянин неправильно використовує надане йому право, орган державного управління тимчасово позбавляє його цього права. Виправні роботи— стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на визначений термін і з відрахуванням % його заробітку в доход держави. Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України. Поширюється винятково на іноземців. |