Поняття та система міжнародного права. Сучасне міжнародне право. Мпп та мпп
 Скачать 0.59 Mb.
|
|
Конвенция — (лат. conventio — договор, соглашение) — разновидность международного договора, в котором прописанные нормы являются юридически-обязующими для сторон, подписавших эту конвенцию.Конвенцию следует отличать от декларации, последняя носит декларативный характер и не является юридически-обязующим документом. Среди двусторонних договоров конвенциями обычно называют договоры по консульским, почтовым, транспортным и др. вопросам. Важно, что конвенция, как правило, регулирует весь комплекс вопросов, связанных с соответствующей темой. КОММЮНИКЕ - официальное сообщение высших органов государственной власти, органов внешних сношений, представителей различных государств или международных организаций о положении в какой-либо области межгосударственных отношений, ходе или результатах переговоров, ведущихся военных действиях. Соглашение — это правовой акт социального партнерства, устанавливающий общие принципы, условия регулирования отношений между сторонами, его заключившими, в рамках тех или и иных вопросов предусмотренных соглашением. В наше время в международном праве хартия это правовой акт, не имеющий обязательной силы, по смыслу почти всегда являющийся декларацией и формулирующий общие принципы и цели каких-либо международных договорённостей. Пакт (от лат. pactum «договор, соглашение») — одно из наименований различного рода международных договоров, имеющих большое политическое значение, например, «Международный пакт о гражданских и политических правах» (1966) Протоко́л— Документ, фиксирующий достигнутые договоренности (определяющие порядок проведения того или иного процесса или цели процесса), примерный синоним: соглашение, договоренность. Например: Киотский протокол, протокол передачи данных. Акт (документация) — документ, составленный несколькими лицами и подтверждающий установленные факты или события. Уста́в — свод правил, регулирующих организацию и порядок деятельности в какой-либо определённой сфере отношений или какого-либо органа, организации. Договір складається з певних частин, які утворюють єдину, впо-рядковану структуру. Такими частинами є: найменування або титул; преамбула (вказує мотиви укладення договору, його цілі та принципи); основна частина (статті договору, які визначають предмет договору, права та обов'язки сторін); заключні положення (порядок набрання до¬говором чинності, терміні дії і умови припинення); додатки. Наявність всіх цих компонентів не є обов'язковою, і відсутність одного з них не впливає на юридичну силу договору. 16. Стадии заключения международных договоров. Виходячи зі змісту ст.ст. 7-17 Віденської конвенції 1969 р. можна виділити наступні стадії укладання міжнародного договору: при¬йняття тексту, встановлення автентичності тексту, вираження згоди на обов'язковість. Для участі у будь-якій з стадій укладення договору представник держави повинен мати повноваження. Повноваження оформлюються документом, що видається компетентним органом держави і за до¬помогою якого одна чи кілька осіб призначаються представляти цю державу з метою ведення переговорів, прийняття тексту договору або встановлення його автентичності, вираження згоди держави на обов'язковість для неї договору або з метою вчинення будь-якого ін¬шого акта, що стосується договору. Ст. 7 Віденської конвенції 1969 р. вказує, що глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ вважаються особами, що пред¬ставляють свою державу з огляду на їхні функції і не мають необхідності пред'явлення повноважень. До даної категорії осіб також належать глави дипломатичних представництв, але лише коли мова йде про прийняття тексту договору між державою, що акредитує, і державою^ при якій вони акредитовані, та представники,уповноважені державами представляти їх на міжнародній конференції або в міжнародній орга¬нізації, або в одному з її органів з метою прийняття тексту договору на такій конференції, в такій організації або в такому органі. Прийняття тексту договору є першою стадією укладення договору. Згідно зі ст. 9 Віденської конвенції текст договору приймається за зго¬дою всіх держав, які беруть участь у його складенні. На міжнародній конференції текст договору приймається шляхом голосування за нього двох третин держав, які присутні і беруть участь у голосуванні, якщо тією ж більшістю голосів вони не вирішили застосувати інше правило. Прийняттю тексту договору передує його підготовка. Можна виділити три основні способи вироблення погоджених договірних текстів: че¬рез звичайні дипломатичні канали (застосовується, як правило, при підготовці двосторонніх договорів); на міжнародних конференціях; в рамках міжнародних організацій (при підготовці багатосторонніх договорів). Прийняття тексту договору само по собі не створює будь-яких зобов'язань. Встановлення автентичності тексту (друга стадія) є процедурою, за допомогою якої переговорні сторони засвідчують те, що текст є оста¬точним і не підлягає подальшим змінам. Встановлення автентичності не вказує на остаточну згоду на обов'язковість положень договору та не надає йому чинності. Автентичність може бути встановлена в будь-який спосіб за погодженням сторін. Традиційними способами, зазна¬ченими у ст. 10 Віденської конвенції 1969 р., є: підписання, підписання ад референдум (умовне підписання, коли підпис потребує подальшого схвалення урядом або іншим компетентним органом), парафування (проставлення уповноваженими своїх ініціалів на кожній сторінці тексту договору або заключного акта конференції, який містить текстдоговору). Третьою стадією укладення міжнародного договору є вираження згоди на його обов'язковість. Згідно з Віденською конвенцією, згоду держави на обов'язковість для неї договору може бути виражено під¬писанням договору,ратифікацією, обміном документами, що складають договір, прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або в будь-який інший спосіб, про який домовились сторони. Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається шляхом його підписання представником держави лише якщо договір у подальшому не підлягає ратифікації або затвердженню. В іншому випадку підписання є лише формою встановлення автентичності, а не вираженням згоди на обов'язковість договору. Підписання двосторонніх договорів між державами здійснюється на основі принципу альтернату (чергування), згідно з яким в екземп¬лярі двостороннього договору, що призначається для даної держави, її найменування, підписи її уповноважених, печатки, а також текст договору на мові цієї держави розташовуються на першому місці. Для підписів, що ставляться під текстом у рядок, першим вважається місце з лівого боку (у тексті на арабській мові - з правого), а якщо підписи проставляються один під одним - верхнє місце. При підписанні багато¬стороннього договору принцип альтернату не застосовується, а підписи проставляються один під одним в алфавітному порядку назв держав. Ратифікація - це форма надання згоди держави на обов'язковість для неї міжнародного договору. Вона втілюється в двох різних актах - внутрішньодержавного (законі, указі, постанові) і міжнародно-правового характеру (ратифікаційній грамоті). Порядок ратифікації відноситься до внутрішньої компетенції держав. Які договори підляга¬ють обов'язковій ратифікації міжнародним правом не встановлюється, а визначається умовами договору та внутрішнім правом держав. При укладанні двосторонніх договорів відбувається обмін ратифі¬каційними грамотами, багатосторонніх договорів - грамоти здаються на зберігання депозитарію. Одновременно с принятием решения о ратификации международного договора составляется ратификационная грамота, имеющая три части: а) вступительную, в которой указывается высший орган государства, ратифицировавший договор; б) основную, где воспроизводится текст договора с оговорками и (или) заявлениями, если они сделаны; в) заключительную, содержащую заявление о неукоснительном и добросовестном выполнении договора. Обмін документами, що складають договір, у більшості випадків здійснюється відомством закордонних справ держави з акредитовани¬ми у ній дипломатичними представниками іншої держави. Зазвичай обмінюються нотами та листами, які містять ідентичний, заздалегідь погоджений зміст. Затвердження або прийняття означає висловлення згоди на обов'язковість договору відповідними державними органами на умовах, подібних до тих, які застосовуються до ратифікації. Приєднання відбувається, коли держава, яка не приймала участі в укладанні договору, висловила згоду на його обов'язковість для неї Можливість приєднання може передбачатися в самому договорі або за погодженням його учасниками. Приєднання може відбутися до або після набрання договором чинності. Депозитарій міжнародного договору. Реєстрація договорів Депозитарій - зберігач оригіналу багатостороннього договору і всіх документів, що до нього відносяться. Депозитарієм договору може бути одна або кілька держав, міжнародна організація або головна посадова особа організації. Згідно зі ст. 77 Віденської конвенції 1969 р., функції депозитарію, серед іншого, полягають у: 1зберіганні автентичного тексту договору і переданих депозитарієві повноважень; 1підготовці засвідче¬них копій з автентичного тексту; 1одержанні підписів під договором та одержанні і зберіганні документів, 1оповіщень і повідомлень, які його стосуються; 1інформуванні учасників і держав, які мають право стати учасниками договору, про те, коли кількість підписів ратифікаційних грамот або документів про прийняття, 1затвердження або приєднання, потрібну для набрання договором чинності, було одержано або депо-зитовано;1 реєстрації договору в Секретаріаті ООН тощо. Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1946 р. міжнародні договори мають бути зареєстровані у Секретаріаті ООН і ним опубліковані. Недотримання цієї вимоги не впливає на юридичну силу договорів, але сторони цих договорів не мають права посилатися на них в органах ООН. 17. действие международного договора в пространстве и во времени. Обратная сила. Договір набирає чинності в порядку і з моменту, передбаченому в договорі або погодженому між державами, які брали участь у Іереговорах. При відсутності такого положення або домовленості до¬говір набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх учасників переговорів на обов'язковість для них договору. До набрання чинності договір або його частина може застосо¬вуються тимчасово, якщо це передбачається самим договором або держави, які брали участь у переговорах, домовилися про це в якійсь інший спосіб. Згідно з принципом pacta sunt servanda кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен сумлінно виконуватися. Учасник договору не може посилатись на положення свого внутріш¬нього права як на виправдання для невиконання ним договору. Як правило, договори не мають зворотної сили. Однак за взаємною згодою сторони можуть поширити дію договору на події і факти, що існували до набирання ним чинності. Строк дії договору визначається в самому договорі. Існують без¬строкові договори. До них належать мирні договори, договори про кордони, статути міжнародних організацій тощо. Багато двосторонніх договорів укладаються на певний строк, але передбачають, що після його закінчення договір залишатиметься чинним до тих пір, поки один з учасників не заявить про свій намір денонсувати договір. Часто в договорі встановлюється, що після закінчення первинного строку дії договір буде автоматично подовжено на певні періоди, якщо жодна з сторін до закінчення строку дії договору не направить повідомлення про намір припинити його дію. Продовження дії договору, здійсню¬ване до закінчення його строку на умовах, передбачених в договорі, називається пролонгацією. Якщо згідно з положеннями договору для пролонгації не потрібне вчинення ніяких дій, вона є автоматичною, якщо потрібне - ініціативною. Від пролонгації слід відрізняти відновлення дії договору (ренова-цію), яка здійснюється у разі припинення або зупинення дії договору. Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в інший спосіб, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо всієї його території (ст. 29 Віденської конвенції 1969 p.). Договори і треті держави. За загальним правилом, що міститься у ст. 34 Віденської конвенції 1969 p., договір не створює зобов'язань або прав для третьої держави без її на те згоди. Конвенція розрізняє договори, які передбачають зобов'язання для третіх держав (ст. 35) і договори, які передбачають права для третіх держав (ст. 36), Відносно зобов'язань Конвенція вимагає вираження третьою державою ясної згоди на це зобов'язання у письмовій формі Щодо прав, згода третьої держави припускається доти, поки немає доказів протилежного,тобто того, що держава відмовляється від прав, що надаються договором. Стаття 38 Конвенції закріплює за нормою, що міститься у договорі, можливість стати обов'язковою для третьої держави в якості звичаєвої норми міжнародного права. Застереження до міжнародного договору Застереження - це одностороння заява в будь-якому формулю¬ванні і під будь-якою назвою, зроблена державою при підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні договору або приєднанні до нього, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до цієї держави (ст. 2 Віденської конвенції 1969 р.). Застереження не повинно суперечити цілям і принципам договору, змінювати його головний зміст. Воно не може бути зроблене, якщо такого роду застереження заборонені до¬говором або якщо договір допускає лише певний вид застережень, до якого дане застереження не належить. Застереження також не може бути зроблено до двосторонніх договорів. Застереження, яке напевне допускається договором, не потребує будь-якого наступного прийняття іншими договірними державами, якщо тільки договір не передбачає такого прийняття. Якщо з обме¬женої кількості держав, які брали участь у переговорах, і з об'єкта та цілей договору випливає, що він має застосуватися в цілому між усіма учасниками, то застереження вимагає прийняття всіма учасниками. Застереження вважається прийнятим державою, якщо протягом року вона не заперечила проти нього. Застереження спричиняє відповідні зміни у взаєминах між сторо¬ною договору, що зробила застереження, і сторонами, що його прийня¬ли. Якщо окремі учасники договору заперечили проти застереження, в їх взаєминах з державою, що зробила застереження, відповідне по¬ложення застосовуватися не буде. Застереження не змінює положень договору у взаєминах інших учасників. Застереження, певно виражену згоду з застереженням і заперечен¬ня проти застереження необхідно робити у письмовій формі і довести до відома договірних держав та інших держав, які мають право стати учасниками договору. Якщо договір не передбачає інше, застереження або заперечення проти застереження може бути знято в будь-який час. Від застережень потрібно відрізняти односторонні декларації або заяви, метою яких є уточнення сенсу певного положення договору. На відміну від застережень, вони не змінюють змісту договору і не по-требують згоди з боку інших учасників. 18. Недействительность и прекращение межд договоров. Денонсация. В міжнародному праві існує презумпція дійсності договорів, згідно з якою кожний чинний договір є обов'язковим для учасників, поки інше не встановлено на основі міжнародного права. Таким чином, не-дійсність договору має бути встановлена, після чого кожен учасник має право вимагати, щоб в межах можливого було відновлене положення, змінене в результаті виконання договору. Недійсність договору може бути відносною і абсолютною. Відносна недійсність робить договір оскаржуваним, її підставами є помилка, об-ман, підкуп представника держави, укладення договору з порушенням положень внутрішнього права, які стосуються компетенції укладати до-говори. Абсолютна недійсність означає нікчемність договору із самого початку. її підставами є примус представника держави, примус держави шляхом погрози силою або 'щ застосування, протиріччя імперативній нормі загального міжнародного права (jus cogens). Якщо договір визнано недійсним, можливо декілька варіантів: його учасники звільняються від зобов'язання виконувати договір у подаль-шому; усуваються підстави, які стали причиною недійсності договору; за згодою учасників переглядається весь договір або його частина. Припинення І призупинення дії договорів Припинення договору або вихід з нього учасника можуть мати кде відповідно до положень договору або в будь-який час за згодою рх учасників після консультації з іншими договірними державами. !Ьговір може бути припинений у випадку: 1) закінчення строку, на який він був укладений; 2) виконання договору; 3) за згодою всіх сторін, що домовляються (скасування); 4) у зв'язку з укладенням нового договору з тих самих питань між тими самими державами (новація); 5) денонсації, яка означає односторонню відмову держави від до¬говору з попередженням інших учасників, коли така відмова, її порядок та умови прямо передбачені договором; 6) анулювання як односторонньої правомірної відмови держави від укладеного договору. В міжнародному праві підставами анулювання є істотне порушення договору іншим учасником, неможливість виконан- ня договору, корінна зміна обставин, при яких договір було укладено, виникнення нової імперативної норми, з якою договір виявляється у суперечності. - 7) виникнення війни між договірними державами. У випадку війни багатосторонні договори, як правило, припиняються. Продовжують діяти договори, укладені спеціально на випадок війн, наприклад, кон¬венції про режим військовополонених та т.п. 8) припинення існування держави або зміна її статусу. Розірвання дипломатичних або консульських відносин між учасни¬ками договору не впливає на правові відносини, встановлені між ними договором, за винятком випадків, коли наявність дипломатичних або консульських відносин потрібна для виконання договору. |