Поняття та система міжнародного права. Сучасне міжнародне право. Мпп та мпп
 Скачать 0.59 Mb.
|
|
Під правонаступництвом держав у міжнародному праві розумі¬ється перехід прав та обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення чи припинення держави або зміни її території. Таким чи¬ном, правонаступництво являє собою правовідносини, у яких беруть участь дві сторони: - держава-попередниця, яка була змінена іншою державою в про¬цесі правонаступництва; - держава-спадкоємниця, яка замінила іншу державу в процесі правонаступництва. Правонаступництво держав не повинне порушувати права третіх держав, які перебували з ними у договірних відносинах. Моментом правонаступництва держав є дата зміни державою-спадкоємницею держави-попередниці в несенні відповідальності за міжнародні від¬носини щодо території, яка є об'єктом правонаступництва. Найбільш поширеними підставами виникнення правонаступ¬ництва е: а) територіальні зміни - розпад держави на дві та більше держав;об'єднання держав при входженні території ОДНОЇ держави у складіншої; б) соціальні революції; в) утворення нових держав у процесі деколонізації. Питання правонаступництва держав не виникає при аміни урядів незалежно від того, відбулася ця зміна конституційним чи неконсти-туційним шляхом. Така зміна не порушує неперервності існування держави як суб'єкту міжнародного права, тому держава продовжує бути зв'язаною своїми правами та обов'язками відповідно до міжна¬родного права. Об'єктами правонаступництва можуть бути територія, договори, державна власність та державні борги, державні архіви, а також член¬ство у міжнародних організаціях. В залежності від об'єкта правонас¬тупництва розрізняють відповідні види правонаступництва. Науці міжнародного права відомі наступні форми правонаступ¬ництва: - повне (універсальне) правонаступництво - за яким до держави-правонаступниці переходять усі права та обов'язки держави-по-передниці; - неповне (часткове) правонаступництво - за яким до держави-правонаступниці переходять лише частина прав та обов'язків або лише права чи обов'язки держави-попередниці; - відсутність правонаступництва (tabula rasa - «чиста дошка») - нова держава не пов'язана міжнародними зобов'язаннями держави-попередниці. Принцип tabula rasa отримав широке застосування ігри створенні нових незалежних держав в процесі деколонізації. Особливим випадком правонаступництва є континуїтет. Так, Росія у 1991 р. проголосила себе «державою-продовжувачем Союзу PCP». У випадку континуитету немає потреби у визнанні з боку інших держав у якості суб'єкта міжнародного права, достатньо визнання факту правопродовжувача держави-попередниці: континуітет означає ідентичність та неперервність суб'єкту міжнародного права. Контину¬ітет Росії щодо СРСР проявляється, зокрема, у збережені статусу по¬стійного члена Ради Безпеки ООН,статусу ядерної держави, виконанні функцій депозитарію замість уряду СРСР тощо. У зв'язку з розпадом СРСР Україна від імені своїх вищих органів влади визначила Правонаступництво в тих випадках, коли через міжнародне право це підлягало вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укладення відповідних міжнародних угод. Так. у Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. було встановлено безперервність держави, територіальне наступництво. Це виявилось, зокрема, в заяві про розвиток України як суверенної національної держави в існуючих кордонах, при діяльності вищого органу державної влади — Верховної Ради УРСР, на основі верховенства Конституції. Проголошувалося встановлення українського громадянства, основаного на законі та нормах міжнародного права, територіальне верховенство, економічна самостійність і право здійснення зовнішніх зносин. 12 вересня 1991 р. вже у формі закону були вирішені питання право наступництва, у тому числі неперервності української держави 1) неперервності органів державної влади і управління, 2) дії Конституції та інших законів Української РСР, 3) встановлювалася незмінність державного кордону, який відділяє територію України від іноземних держав, а також кордонів між Україною і БРСР. Республікою Молдовою і РРФСР. Щодо міжнародних договорів, то закон встановлював два режими: незмінність зобов'язань за договорами, укладеними Україною і виборчий підхід до правонаступництва стосовно зобов'язань за договорами, укладеними СРСР. Останні зберігали силу для України у тому разі, якщо не суперечили Конституції України та її інтересам. За боргами СРСР Україна брала на себе зобов'язання, якщо борги виникли до проголошення незалежності, тобто до 16 липня 1990 р., і відмовлялася від зобов'язань Союзу, що виникли до 1 липня 1991 р. без згоди України. Проголошувалось Правонаступництво громадянства: всі особи, що мешкали на території України на момент проголошення незалежності, ставали громадянами України. У подальшому питання громадянства України уточнювалось рядом додаткових нормативних актів. 6 липня 1992 р. між Україною, Вірменію, Білорусією, Казахстаном, Киргизією. Молдовою. Російською Федерацією, Таджикистаном, Туркменистаном і Узбекистаном була підписана угода про розподіл всієї зарубіжної власності колишнього Союзу РСР. Предметом угоди були вся рухома і нерухома власність та інвестиції за межами території СРСР, які знаходились у володінні, користуванні й розпорядженні СРСР, його органів або інших структур, під його контролем або юрисдикцією. Це майно поділялось у процентах — від 0,7 (для Туркменії) до 61,34 (для РФ). Україна отримала 16,37 %. Поділ у натурі повинен був здійснюватися на основі окремої угоди, і сторони домовились, що він буде здійснений з урахуванням забезпечення нормального функціонування об'єктів власності. У цей самий день було підписано угоду про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР з метою утворення повноцінних архівних фондів держав — учасниць СНД. Загальним принципом цієї важливої угоди було проголошення цілісності архівних фондів колишньої Російської імперії і Союзу РСР. Визнавалось, що учасники угоди не претендують на архіви, що знаходяться за межами їхньої території, і згодні на перехід під юрисдикцію держави тих архівів, які знаходяться на їхній території. Крім того, сторони забезпечують повернення тих фондів, котрі утворились на їхній території, але опинились за її межами. Угода передбачала можливість використання державами-учасницями архівів, що знаходяться у розпорядженні будь-якого учасника, шляхом доступу до них або отримання копій. Стосовно правонаступництва щодо ядерної зброї, укладено. про спільні заходи щодо ядерної зброї від 21 грудня 1991 р.» в якій пе¬редбачено, зокрема, переміщення у Росію ядерних засобів колишнього СРСР з Білорусії, Казахстану і України і закріплення цими країнами свого статусу неядерних держав з приєднанням у цій якості до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. 13. Правопреемство относительно международных договоров, госуд собственности, госуд обязанностей и госуд архивов. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо між¬народних договорів 1978 р. під міжнародним договором розуміє лише угоди, укладені у письмовій формі між державами. Відносно усних до¬говорів і договорів між державами й іншими суб'єктами міжнародного права діють звичаєві норми міжнародного права. Віденська конвенція 1978 р. встановлює наступні правила правонаступництва щодо між¬народних договорів: а) у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної дер-жави діє принцип tabula rasa («чистої дошки»): нова держава не зв'язана договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями, і не зобов'язана зберігати чинність будь-якого договору або ставати його учасницею в силу виключно того факту, що в момент правонаступництва держав цей договір був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва держав. Нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасника будь-якого багатостороннього договору, що у момент пра-вонаступництва держав був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва держав. Якщо до моменту правонаступництва держава-попередниця під¬писала багатосторонній договір під умовою ратифікації, прийняття або затвердження і при цьому висловила намір поширити дію цього договору на територію, що є об'єктом правонаступництва держав, то правонаступник може стати учасником договору, ратифікувавши, прийнявши або схваливши його (окрім випадків несумісності участі правонаступника з об'єктами і цілями договору). б) якщо частина території держави стає частиною території іншої держави, то відносно цієї території: - договори держави-попередниці втрачають силу; -договори держави-правонаступниці набувають сили,крім випад¬ків, коли застосування цих договорів було 6 несумісним з їх об'єктами і цілями. Двосторонній договір, що у момент правонаступництва був чин¬ним щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав, вва- жається чинним і для держаки правонаступник якщо нове держава домовилася про це з контрагентом або це витікає з їх поведінки. в) при об'єднанні двох або декількох держав права і обов'язки ЗІ її договорами переходять до правонаступника, якщо сторони не встановили інше і якщо це не суперечить об'єктам і цілям договору; г) при відокремленні частини території договори попередника зберігають чинність для правонаступника. Про правонаступництво договорів робляться письмові повідо¬млення депозитарію договору і/або Його учасникам. Міжнародно-правове регулювання правонаступиицтва держав щодо державної власності, державних архівів, державних боргів Однією з найважливіших проблем правонаступиицтва щодо дер¬жавної власності є проблема компенсації за власність, що переходить до держави-наступниці. У Віденській конвенції 1983 р. передбача¬ється, що в принципі такий перехід власності повинен відбуватися без компенсації, якщо інше не узгоджено зацікавленими державами або не передано на вирішення відповідного міжнародного органу. Держава-попередниця зобов'язана вжити всі заходи для запобігання пошкодження або знищення власності, що переходить до держави-наступниці. Правонаступництво не стосується власності» яка знахо¬диться на території держави-попередниці і належить третій державі згідно з внутрішнім правом держави-попередниці. За домовленістю зацікавлених держав або за рішенням відповідно¬го міжнародного органу може встановлюватися компенсація за перехід архівів держави-попередниці до держави-наступниці; в іншому випадку перехід відбувається без компенсації.У такому ж порядку вирішується питання про дату переходу архівів. Згідно з Віденською конвенцією 1983 р. від держави-попередниці вимагається,щоб вона приймала всі заходи з запобігання пошкодженню або знищенню архівів,які переходять до держави-наступниці. Перехід власності,архівів і боргів при правонаступник ні регулю¬ється, за загальним правилом,угодами між державою-попередницею ідержавою-наступницею. За відсутності таких угод Конвенцією 1983 р. встановлені наступні правила: а) при передачі частині території держави іншій державі до право- наступника переходять: - все нерухоме майно, що знаходиться на відповідній території, а також рухоме майно, пов'язане з діяльністю держави на даній тери-торії; - частина архівів, яка відноситься до відповідної території і необ¬хідна для її нормального управління; - державний борг (у справедливій частці); б) при створенні нової незалежної держави на території держави- попередниці до держави-правонаступниці переходять: - нерухоме майно, що знаходиться на її території, а також нерухо¬мість, що належить державі-попередниціі що знаходиться за кордоном. До правонаступника переходить також рухоме майно, що знаходиться на відповідній території держави-попередниці; - архіви, що стосуються її території, а також частина інших архівів, необхідних для нормального управління. Державні борги до право-наступника не переходять; в) при об'єднанні декількох держав в одну до правонаступника переходять: вся власність держав-попередниць, їх архіви та борги; г) при відокремленні частини території від держави до правонас- тупника переходять; - нерухоме майно, що знаходиться на даній території, а також все пов'язане з нею рухоме майно і частина іншого рухомого майна (у справедливій частці); - частина архівів, що стосується відповідної території, а також інші архіви, необхідні для нормального управління нею; - державний борг (у справедливій частці); д) при розділенні держави, коли частини території утворюють дві або декілька держав-правонаступниць, до правонаступників пере- ходять: - нерухоме майно, що знаходиться на їх території, а також рухома власність, що відноситься до неї; - частина архівів, що стосується даної території, а також інші ар¬хіви що мають безпосереднє відношення до неї; - державний борг (у справедливій частці). Сучасне міжнародне право виходить з того, що правонаступництво держав не зачіпає принцип непорушності державних кордонів. Ст. 11 Віденськоїконвенції 1978 р. закріпила норму міжнародного звичаєвого права, відповідно до якої правонаступництво держав не стосується кордонів, встановлених договорами, і договірних прав та обов'язків стосовно їхніх режимів. Також необхідно відзначити, що положення про правонаступни¬цтво щодо державної власності не застосовуються до ядерної зброї, яка належить державі-попередниці; Згідно з Угодою про нерозповсю-дження ядерної зброї 1968 p., кожна з ядерних держав зобов язується не передавати «кому б то не було» ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, а неядерна держава зв'язана зустрічним зобов'язанням «не приймати передачі від кого б то не було» ядерної зброї або ядерних вибухових пристроїв, що виключає будь-яке правонаступництво від¬носно ядерної зброї. 14. Поняття та джерела права міжнародних договорів Право международных договоров - отрасль международного права, принципы и нормы которой определяют порядок заключения, действия и прекращения международных договоров. Основу джерел галузі складають: - Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., яка розглядає різноманітні питання права міжнародних договорів і є основним джерелом галузі. - Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо до¬говорів 1978 р., яка регламентує різні аспекти правонаступництва щодо багатосторонніх договорів, у тому числі установчих документів між¬народних організацій і договорів, прийнятих в рамках міжнародних організацій. - Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., яка застосовується до договорів між державами та міжнарод¬ними організаціями, а також до договорів, що є установчими актами міжнародних організацій, і до договорів, прийнятих в рамках міжнарод¬них організацій. Конвенція досі не набрала чинності, але її положення діють як звичаєві норми. 15. Понятие и виды международных договоров. Наименование и структура международных договоров. Стаття 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. визначає договір як міжнародну угоду, укладену між держава¬ми в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування. Хоча Віденська конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами та іншими суб'єктами міжнародного права або між іншими суботами міжнародного права, а також до міжнародних угод, укладених не у письмовій формі, ст. З Конвенції чітко встановлює, що це не впливає на юридичну силу таких угод та застосування до них правил, встановлених Конвенцією. В залежності від кількості учасників, міжнародні договори по¬діляються на двосторонні та багатосторонні. Останні, у свою чергу, поділяються за сферою дії на загальні (універсальні) та регіональні. За ступенем відкритості договори можуть бути відкритими та за¬критими. Учасником відкритих договорів можна стати незалежно від того, чи є на це згода з боку інших суб'єктів, що приймають участь в договорі. Закритими є договори, участь в яких залежить від згоди їх учасників. За об'єктом міжнародні договори можуть поділятися на політичні, економічні, науково-технічні і т.п. Залежно від того, які органи представляють державу під час укладання міжнародного дого¬вору, розрізняють договори міждержавні (укладені від імені держави), міжурядові (укладені від імені уряду) та міжвідомчі (укладені від імені органів виконавчої влади). За формою міжнародні договори можуть бути письмові та усні (так звані «джентльменські угоди»). За строком дЙ договори поділяються на строкові (укладаються на визначений строк) та безстрокові (укладаються на невизначений строк, без зазначення строку або з зазначенням їх безстроковості). Форма, найменування та структура міжнародного договору Договори можуть укладатися у письмовій та усній формі. Доміну-ючою у практиці є письмова форма. Договори, укладені в усній формі прийнято іменувати «джентльменськими угодами». Хоча Віденські кон-венції 1969 р. та 1986 р. стосуються лише договорів, укладених в пись-мовій формі, вони визнають юридичну силу усних угод та припускають застосування до них будь-яких норм, викладених в конвенціях. Істотне практичне значення має проблема мови договорів, зважа¬ючи на те, що кожна мова відображає особливості відповідної правової системи. За загальним правилом, двосторонні договори укладаються на мовах обох сторін. Багатосторонні договори зазвичай укладаються на декількох мовах. Універсальні конвенції,укладені під егідою ООН,скла-даються на шести офіційних мовах організації - англійській, арабській, іспанській, китайській, російській і французькій. Коли автентичність тексту договору було встановлено двома або кількома мовами, його текст кожною мовою має однакову силу, якщо договором не перед¬бачено або учасники не домовились, що в разі розходження між цими текстами переважну силу матиме якийсь один певний текст. * Міжнародний договір може мати різні найменування, викорис¬тання яких визначається практикою і не впливає на юридичну при¬роду договору. Однакові за формою і змістом акти в одних випадках іменуються договорами, в інших - конвенціями, пактами, угодами, хартіями, протоколами, деклараціями, меморандумами, трактатами, комюніке, конкордатами тощо. |