Поняття та система міжнародного права. Сучасне міжнародне право. Мпп та мпп
 Скачать 0.59 Mb.
|
|
Призупинення договору означає тимчасове припинення його дії. Воно може мати місце згідно з договором, за згодою учасників, а також на основі міжнародного права у випадку істотного порушення договору і тимчасової неможливості його виконання. Призупинення дії договору звільняє учасників від зобов'язання виконувати договір протягом періоду призупинення і не впливає в усьому іншому на пра¬вові відносини між ним, встановлені договором. У період призупинення дії договору учасники повинні утримува¬тися від дій, які могли 6 перешкодити поновленню дії договору. Денонсация международного договора (от фр. denoncer) – наиболее распространенный способ прекращения действия двустороннего или выхода из многостороннего международного договора. Представляет собой уведомление участника о его расторжении в порядке и сроки, предусмотренные в таком договоре. Если договор не предусматривает денонсации и не установлено намерение его участников допустить такую возможность, то он не может быть денонсирован. 20. Поняття та джерела дипломатичного права Дипломатичне право — галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність норм, що регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин. Система дипломатичного права відповідає основним формам дипломатії: двосторонньої дипломатії, здійснюваної через дипломатичні чи представництва через так називані спеціальні місії, багатобічної дипломатії, здійснюваної делегаціями на міжнародних конференціях і сесіях органів міжнародних організацій, а також постійними представництвами держав при міжнародних організаціях. Джерелами дипломатичного права є, насамперед, звичайні міжнародно-правові норми. Вони кодифіковані і доповнені в ряді універсальних конвенцій: • Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., • Віденська конвенція про консульсько зносини 1963, • Конвенція про спеціальні місії 1969 р., • Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р., • Конвенція про представлення держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 У житті держави важливе місце займає дипломатична діяльність - тобто офіційна діяльність державних органів щодо здійснення цілей і завдань зовнішньої політики, а також по захисту прав держави та її громадян за кордоном. Держави здійснюють дипломатичну діяльність в різних правових формах: здійснення відносин з іноземними державами; представництво в міжнародних організаціях; укладення міжнародних договорів; участь у роботі міжнародних конференцій та ряді інших форм, передбачених міжнародним правом. Дипломатична діяльність реалізується через систему органів зовнішніх зносин держав. Розрізняються внутрішньодержавні та закордонні органи зовнішніх зносин. До внутрішньодержавного органам зовнішніх зносин ставляться глава держави, парламент, уряд, міністерство закордонних справ та інші державні органи, що здійснюють дані функції. Зарубіжні органи зовнішніх зносин поділяються на постійні та тимчасові. До постійних органів відносяться дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва держав при міжнародних організаціях, спеціальні місії. 21.Дипломатическое представительство: понятие , функции, склад Дипломатичне представництво - закордонний орган зовнішніх зносин держави. Засновується на основі взаємної угоди між державами. Виступає від імені тієї держави, яка його заснувала. В основному, служить для підтримки дипломатичних відносин. Існують два види дипломатичних представництв: посольства і місії. Дипломатичні представництва виконують такі функції: - Представництво своєї держави в країні перебування; - Захист інтересів акредитуючої держави та її громадян у країні перебування; - Ведення переговорів з урядом країни перебування; - З'ясування усіма законними засобами умов і подій в країні перебування; - Заохочення дружніх відносин між акредитує, і країною перебування. Персонал дипломатичного представництва підрозділяється на три групи: дипломатичний персонал, адміністративно-технічний персонал і обслуговуючий персонал. Дипломатичний персонал утворюють особи, які мають дипломатичних ¬ ческие ранги (спеціальні звання). До дипломатичному персоналу відносяться: посли і посланці, радники, торгові представники, спеціальні аташе (військовий, військово-морський, військово-повітр ¬ ний), перші, другі, треті секретарі, аташе. У нашій країні встановлено такі дипломатичні ранги: надзвичайний і повноважний посол, надзвичайний і повноважний посланник 1-го і 2-го класу, перший секретар 1-го і 2-го класу; другий секретар 1-го і 2-го класу; третій секретар ; аташе. Дипломатичні ранги посла і посланника присвоюються Президен ¬ том, решта - міністром закордонних справ. Співробітники дипло ¬ ної персоналу представництв РФ складаються на службі в МЗС РФ. Адміністративно-технічний персонал - це особи, здійснювала ¬ складовими адміністративно-технічне обслуговування представи ¬ тва (перекладачі, референти і т.д.). Обслуговуючий персонал включає в себе осіб, які виконують обов'язки з обслуговування представництва (садівники, пова ¬ ра і т.д.). Члени дипломатичного персоналу, як правило, є громадянами репрезентованої ними держави, члени адміністра ¬ тивно-технічного та обслуговуючого персоналу можуть бути грома ¬ данами країни перебування. У МП існує поняття «дипломатичний корпус», воно використовується як у вузькому, так і в широкому значенні. У вузькому значенні це поняття позначає сукупність глав дипломатичних представництв, акредитованих у державі перебування. У широкому сенсі під дипломатичним корпусом розуміються всі співробітники дипломатичного представництва, що мають дипломатичні ранги, та члени їх сімей. Очолює дипломатичний корпус дуайен (декан, старшина) - старший по класу і за часом акредитації в державі перебування глава дипломатичного представництва. У ряді католицьких держав за сталою традицією папський нунцій є дуайеном. Одна з обов'язків дуайена - консультування новопризначених глав дипломатичних представництв у відношенні традицій, протоколу й особливостей взаємовідносин із владою держави перебування. три класи дипломатичних агентів: 1) посол і папський легат або нунцій; 2) посланник, 3) повірений у справах. 22. Порядок призначення дипломатичних представників. Агреман. Вірчі грамоти, їх зміст та порядок вручення. Закінчення місії. Встановлення дипломатичних відносин та заснування представництв здійснюється за згодою держав. Встановлення дипломатичних відносин не завжди тягне за собою встановлення представництва. Процедура призначення і прийняття дипломатичного представника називається акредитацією або акредитування. До офіційного призначення голови представництва держава повинна отримати агреман, тобто згоду країни перебування на призначення саме цієї особи у відповідному якості. Країна перебування може відмовити у агремані без пояснення мотивів відмови. Після отримання агремана голова представництва стає persona grata (буквально - бажаним особою). Члени представництва в принципі мають бути громадянами акредитуючої держави. Після отримання агремана і офіційного призначення глава представництва отримує підписані главою його держави вірчі грамоти, тобто повноваження загального характеру. Акредитація завершується врученням грамот главі держави призначення, після чого представник може приступити до виконання своїх функцій. Стадії призначення дипломатичних представників: 1) підбір кандидатури; 2) запит агремана (біографічні дані, відомості про кар'єру, сімейний стан); Перед призначенням глави представництва в уряду відповідної держави запитують згоду (агреман) на прийняття призначуваного особи як такого представника. Після отримання агремана зазвичай дається оголошення у пресі про призначення представника. 3) відповідь приймаючої держави, якщо позитивний, то 4) призначення; 5) вручення вірчих грамот (прохання вірити представникові держави у всіх відношеннях); При від'їзді до місця призначення послу або посланнику видається вірча грамота, підписана главою держави, що посилає і адресована главі держави перебування. У вірчої грамоти міститься прохання «вірити» її володарю як особі, що представляє свою державу у всіх зносинах із державою перебування. 6) прибуття до держави перебування і виконання своїх обов'язків (при в'їзді МЗС вручаються копії вірчих грамот). Голова представництва може приступити до виконання своїх функцій в державі перебування залежно від практики, яка існує в цій державі: або з моменту вручення вірчих грамот, або з моменту повідомлення про прибуття та подання засвідчених копій вірчих грамот міністерству закордонних справ держави перебування. Представник, акредитований в даній країні, залишається в цій якості до припинення його офіційних функцій. Місія дипломатичного представника припиняється з ініціативи його держави (відставка, нове призначення, хвороба, смерть) або з ініціативи країни перебування в разі визнання даної особи persona non grata (в результаті втручання у внутрішні справи, нетактовні образливі заяви, вчинення кримінально-караного діяння). Також для припинення діяльності всього представництва є припинення дипломатичних відносин, стан війни, припинення існування однієї із сторін у таких відносинах, інсуррекція - відмова представника від виконання своїх обов'язків. Агреман (від фр. Agrément - схвалення, згода) - попередня згода однієї держави на призначення певної особи в якості глави дипломатичного представництва іншої держави. Загальноприйняті правила • Агреман запитується тільки на глав дипломатичних місій (у сучасній практиці - на послів) і, як правило, через відомство закордонних справ приймаючої країни убутним послом або старшим співробітником дипломатичної місії. • При запиті агреман повідомляються деякі біографічні відомості про особу, наміченому до призначення. • Зазвичай Агреман запитується і дається в письмовій формі; листування про агреманів і можлива відмова в ньому не разгла ¬ шаются. • Відповідно до практики ряду країн Агреман запитується усно, таким же шляхом повідомляється відповідь. • Після отримання агремана кандидат стано ¬ вітся "персона грата"; негативну відповідь означає, що дана особа вважається "персона нон грата". • Держава перебування не зобов'язана повідомляти мо ¬ тиви відмови у агреманів. [1] Вірчі грамоти (фр. Lettres de créance, англ. Credentials) - документ, яким забезпечується глава дипломатичного представництва класу послів або посланників для посвідчення його представницького характеру та акредитування в іноземній державі. [1] У ньому висловлюється прохання вірити всьому тому, що буде викладати посол від імені глави своєї держави та уряду, звідси і пішла назва документа [У сучасній дипломатії при встановленні і підтримці дипломатичних відносин вірчі грамоти при призначенні в країну перебування дипломатичних представників вищого рангу: • підписуються особисто главою держави, що призначає дипломатичного представника: • скріплюються підписом міністра закордонних справ; • адресуються особисто главі держави перебування; • вручаються особисто дипломатичним представником вищого рангу главі держави перебування в урочистій обстановці • порядок (черговість) вручення вірчих грамот або подання їх завірених копій визначається датою і годиною прибуття голови представництва. Зміст і функції сучасних вірчих грамот • Грамоти починаються з офіційного, конституційного найменування глави держави, який направляє посла. • Потім слід повний титул глави приймаючої держави. • Виражається бажання призначенням нового посла сприятиме подальшому розвитку та поглибленню відносин між двома країнами. • У тексті грамот вказується, що глава держави просить главу іншої держави, до якого вірчі грамоти адресовані, вірити всьому тому, що даний дипломатичний представник буде заявляти в країні перебування; фіксується, хто прямує в якості представника і в якому ранзі, причому, як правило , констатується стан відносин між країнами. Прибулий дипломатичний представник зобов'язаний для здійснення своїх функцій якнайшвидше вручити вірчі грамоти главі держави країни перебування. У разі невиправданої затримки вручення грамоти уряд країни перебування має право вимагати його відкликання. 23. Дипломатичні привілеї та імунітети. Дипломатичні привілеї та імунітети - це сукупність особливих пільг, прав і переваг, наданих іноземним дипломатичним представництвам, їх персоналу та іншим особам, що користуються ними за міжнародним правовим захистом на території держави перебування. Розрізняють дипломатичні привілеї та імунітети дипломатичного представництва й особисті привілеї та імунітети дипломатичного представника. Під дипломатичними імунітетами розуміють вилучення дипломатичних агентів із сфери дії юрисдикції держави перебування, незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених внутрішнім правом. Це необхідна гарантія нормального здійснення дипломатом своїх функцій. Статті 22 і 24 Віденської конвенції 1961 р. зобов'язують держави додержуватися дипломатичного імунітету таким чином: 1. Помешкання представництва оголошуються недоторканими, а влада держави перебування може вступити в ці помешкання лише за згодою глави представництва. 2. На державі перебування лежить спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів щодо захисту помешкань представництва від будь-якого порушення спокою представництва чи образи його гідності. 3. Помешкання представництва, меблі та інше майно, що є в них, а також засоби пересування представництва користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій. 4. Архіви і документи представництва недоторкані у будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження. До привілеїв та особистих імунітетів належать недоторканність особи і житла; повний імунітет від кримінальної юрисдикції держави перебування; повний імунітет від цивільної та адміністративної юрисдикції щодо службової діяльності; фіскальний (податковий) імунітет. Загальновизнаними дипломатичними особистими привілеями є митні привілеї (право на безмитне перевезення багажу і звільнення його від митного огляду), вільне пересування дипломатів та членів їх сімей на території іншої держави. До імунітетів дипломатичного представництва належать недоторканність приміщень; імунітет від примусових дій щодо майна і засобів пересування представництва; недоторканність кореспонденції; фіскальний імунітет. До привілеїв дипломатичних представництв належать право на безперешкодні зносини зі своїм центром та іншими представництвами держави; митні та протокольні привілеї (право на прапор, на носіння форми, на старшинство і т.п.). Загалом дипломатичні пільги і привілеї — це чинники, що сприяють дипломатичній роботі і полегшують її. 24. Консульські представництва: поняття та склад. Зміст консульської діяльності. Консульські установи - постійні державні органи зовнішніх зносин, засновані в державі перебування, на підставі угод між державами. Діяльність консульських установ здійснюється на основі Віденської конвенції про консульські зносини (Відень, 24 квітня 1963 р.), іншими міжнародно-правовими актами, а також двосторонніми консульськими конвенціями між державами. Встановлення консульських відносин між державами здійснюється за взаємною згодою. При цьому згода, дане на встановлення дипломатичних відносин між двома державами, означає, якщо інше не обумовлено, згода на встановлення консульських відносин. Розрив дипломатичних відносин не тягне за собою в силу самої події розриву відносин консульських. Існує чотири класи консульських установ. Вищу ступінь займають генеральні консульства. За ними слідують консульства, віце-консульства та консульські агентства. Вони очолюються відповідно генеральними консулами, консулами, віце-консулами і консульськими агентами. Консули є посадовими особами направив їх держави. Крім такого роду штатних консулів практиці відомі нештатні або почесні консули. Вони призначаються з числа громадян своєї країни чи країни перебування (бізнесменів, громадських діячів) в тих випадках, коли зміст штатного консула себе не виправдовує за недостатнього розвитку зв'язків. Позаштатний консул міститься не за рахунок держави, а звертаючи на свою користь консульські збори. Екзекватуру - дозвіл на перебування консула в державі перебування Консульський статут передбачає склад консульської установи: 1) консульські посадові особи; 2) співробітники консульської установи Функції: 1) захист в державі перебування фізичних та юридичних осіб; 2) сприяння науковим, культурним зв'язкам між державами; 3) дослідження подій в економічній, науковій сферах держави преюиванія; 4) виконання нотаріальних функцій; 5) надання допомоги (у тому числі правовий) фізичним та юридичним особам; 6) надання допомоги літакам, кораблям і їх екіпажам. Види діяльності: 1) видача віз; 2) видача та продовження паспорта; 3) реєстрація громадян своєї держави; 4) легалізація та нотаріальне посвідчення. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування тільки за згодою цієї держави. Але консульства функціонують не в масштабах усієї держави, а в межах так званого консульського округу. Консульський округ - територія держави перебування, на якій відповідно до угоди між урядами договірних держав консульська установа (консул) виконують покладені на них завдання. Реалізація консульських функцій за межами округу можлива лише в окремих випадках за згодою держави перебування. Місцеперебування консульської установи, її клас і консульський округ визначаються спочатку державою, яка представляє, а потім підлягають схваленню державою перебування. 25. Консульські привілеї та імунітети. Консульські привілеї та імунітети можна виаивчити я* сукупність особливих пільг, переваг та преференцій* що надаються іноземним консульським установам та їх співробітникам відповіли*» ар норм між¬народного права та законодавства країни перебування. В консульсько-му праві, як і в дипломатичному, розрізняють дві категорії привілеїв ті імунітетів: а) привілеї та імунітети консульських установ; 6) привілеї та імунітети штатних консульських посадових осіб та інших працівників консульських установ. Найсуттєвішими в першій категорії с: недоторканність коне у/і ь , ських приміщень; звільнення консульських приміщень від податків; недоторканність консульського архіву та документів; свобода зносин; безперешкодні зносини і контакти з громадянами держави, що пред¬ставляється. Консульські установи також мають право отримувати інформацію від компетентних органів країни перебування про смерть, опіку та піклування, про аварії суден і літаків (держави, що пред¬ставляється); здійснювати безперешкодно зносини з органами країни перебування; стягувати консульські збори. |