Принцип рівноправ'я і права народу розпоряджатися власною долею
Принцип рівноправ'я і право народів розпоряджатися власною долею передбачає за суб'єктами міжнародного права такі права і обов'язки: обов'язок поважати рівність народів і націй; обов'язок поважати право самостійно розпоряджатися власною долею; право народів жити в умовах повної свободи; право визначати, коли захочуть і як захочуть свій внутрішній і зовнішньополітичний статус; право здійснювати на власний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток; право кожного народу, нації вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами; право просити і отримувати підтримку у відповідності з цілями і принципами Статуту ООН, на випадок, коли їх позбавляють права на самовизначення насильницьким шляхом.
Принцип співробітництва
Принцип співробітництва покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання: співробітничати у відповідності з цілями і принципами ООН; робити свій внесок у співробітництво на умовах рівності; сприяти взаєморозумінню, довірі, дружнім і добросусідським відносинам в умовах миру, безпеки і справедливості; збільшувати добробут народів; ширше знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі; робити власні переваги в цих сферах надбанням інших; скорочувати різницю в економічному розвитку.
Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань
В сучасному міжнародному праві цей принцип закріплений в Статуті ООН. Пункт 2 ст. 2 Статуту ООН декларує принцип таким чином: «всі члени Організації Об'єднання Націй добросовісно виконують взяті на себе за цим Статутом зобов'язання». Кожний діючий договір обов'язковий для його учасників і повинен ними добросовісно виконуватися. Pactasuntservanta (Віденські конвенції про право міжнародних договорів 1969 і 1986рр.).
Виділяють такі принципові положення виконання міжнародних зобов'язань: Кожна держава зобов'язана добросовісно виконувати свої зобов'язання: за Статутом ООН; з загальновизнаних принципів і норм міжнародного права; за міжнародними договорами, які дійсні відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. На випадок суперечностей між зобов'язаннями за міжнародними договорами і зобов'язаннями як членів ООН за його Статутом, перевага надається статутним зобов'язанням, Кожна держава, здійснюючи свої суверенні права, повинна забезпечити, щоб закони і адміністративні правила, рівно як і практика і політика їх застосування відповідали її зобов'язанням по міжнародному праву.
При тлумаченні і застосуванні принципів міжнародного публічного права необхідно враховувати, що усі вони взаємно пов'язані і кожен із них повинен розглядатися в контексті всіх інших принципів.
6 Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
Міжнародна відповідальність — це всі форми правових відносин, що можуть виникнути в міжнародному праві у зв'язку із правопорушенням, що вчинене державоюЗ врахуванням цього міжнародно-правову відповідальність можна визначити як зобов'язання суб'єкта міжнародного права потерпіти певні обставини негативного характеру внаслідок заподіяння шкоди іншому суб'єкту міжнародного права як у результаті вчинення міжнародного правопорушення, так і в результаті правомірної діяльності.
Суб'єктом відповідальності може бути лише держава. При цьому держава розглядається як єдине ціле незалежно від того, який орган держави скоїв діяння, котре кваліфікується як правопорушення. Держава відповідає за всі свої органи, так само як і за діяння посадових та інших уповноважених осіб.
Поведінка осіб розглядається як діяння держави, якщо встановлено, що особа або група осіб фактично діяли від імені цієї держави. Дії, які не пов'язані зі здійсненням прерогатив державної влади або які не стосуються політики держави, розглядаються як дії приватних осіб і не ставляться у провину державі. Якщо держава не вживає відповідні заходи, міжнародно-правова відповідальність настає за бездіяльність її органів..
Цілі відповідальності: утримати потенційного правопорушника від вчинення правопорушення; спонукати правопорушника належним чином виконати свої зобов'язання; забезпечити потерпілому компенсацію за завдану йому матеріальну чи моральну шкоду; вплинути на майбутню поведінку сторін з метою добросовісного виконання ними своїх зобов'язань.
Підстави для відповідальності поділяються на юридичні та фактичні.
Юридичні підстави — це сукупність юридично обов'язкових міжнародно-правових актів, на підставі яких певна поведінка (дія або бездіяльність) кваліфікується як міжнародне правопорушення. Юридичні підстави відповідальності можуть міститися в будь-яких джерелах міжнародного права й інших актах, які фіксують обов'язкові для держави правила поведінки.
Фактичні підстави міжнародно-правової відповідальності — це те, за що настає відповідальність. Тобто це певний юридичний факт, а саме — міжнародне правопорушення. Вирішення питання про те, чи є дія держави порушенням міжнародних зобов'язань і фактичною підставою для відповідальності, залежить від наявності в неї ознак правопорушення.
Види міжнародно-правової відповідальності
а) матеріальна;
б) політична.
Матеріальна відповідальність виражається у формі реституцій та репарацій.
Реституція -це відшкодування правопорушником матеріальної шкоди в натурі. Різновидом реституції є субституція - заміна неправомірно знищеного чи пошкодженого майна аналогічним за вартістю та призначенням.
Репарація— це відшкодування матеріальної шкоди грошима, товарами, послугами. Репарація застосовується, коли відновлення попереднього стану у формі ресторації є неможливим і має на меті відшкодування шкоди.
Матеріальна відповідальність також може бути абсолютною й обмеженою. Абсолютна відповідальність не вимагає доказів того, що шкода завдана на підставі вини суб'єкта або це відповідальність за вчинення правомірних дій. Встановлення факту завдання шкоди та причинного зв'язку з діями, що потягли шкоду, є достатнім доказом для виникнення відповідальності й обов'язку сплатити компенсацію. Така відповідальність ще має назву об'єктивної відповідальності та застосовується, як правило, до власників джерел підвищеної небезпеки, які завдають шкоду під час правомірної діяльності. Обмежена відповідальність виникає в разі доведення того факту, що шкода завдана в результаті вини чи умислу.
Нематеріальна відповідальність виражається у формі ресторації, сатисфакції, обмежень суверенітету, декларативних рішеннях, міжнародні санкції тощо.
Ресторація становить собою відновлення правопорушником попереднього стану та взяття ним відповідальності за всі несприятливі наслідки. Сатисфакція — це задоволення нематеріальних вимог для відшкодування шкоди, завданої перш за все честі та гідності потерпілої держави, її політичним інтересам. Обмеження суверенітету (надзвичайні сатисфакції) — це тимчасове призупинення діяльності державних органів держави, окупація країни або її частини, реорганізація політичної системи, розпуск злочинних політичних партій тощо. Декларативні рішення виражаються у формі рішення міжнародного органу чи організації, які визнають певну дію міжнародним правопорушенням.
Санкції — примусові заходи, що здійснюються лише міжнародними організаціями. Що ж стосується держав, то прийняті ними заходи слід іменувати контрзаходами.
. Кодифікація норм про відповідальність у міжнародному праві
Незважаючи на те, інститут міжнародної відповідальності є одним із найдавніших інститутів міжнародного права, його норми і досі не кодифіковані.
Починаючи з 1956 р. Комісія міжнародного права за дорученням Генасамблеї ООН проводить роботу по укладенню уніфікованої кодексу міжнародно-правової відповідальності. З 1980 р. Комісією проводиться робота щодо прийняття конвенції про відповідальність за дії, не заборонені міжнародним правом. На жаль, досі ці конвенції не прийняті.
Норми про міжнародно-правову відповідальність містяться у різних галузях міжнародного права, зокрема у праві міжнародних договорів, праві міжнародних організацій, праві міжнародної безпеки, міжнародному гуманітарному праві тощо.
Основним джерелом норм, які стосуються міжнародно-правової відповідальності, є звичай, крім того, різними міжнародними договорами закріплюються норми, що стосуються відповідальності за ті чи інші види правопорушень чи регламентують застосування відповідальності в певних сферах міжнародних відносин. Наприклад, ст. 39-41 Статуту ООН передбачають загальну процедуру реалізації за такий вид міжнародного правопорушення, як посягання на мир і міжнародну безпеку, Конвенція ООН з морського права 1982 р. регламентує застосування відповідальності за морські правопорушення. Однією з тенденцій сучасного міжнародного права є досить детальне врегулювання засобів міжнародної відповідальності за екологічні правопорушення. Зокрема, це стосується Віденських конвенцій про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р. та 1997 р., Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за забруднення моря нафтою 1969 р., Протоколу про відповідальність та компенсацію за шкоду, заподіяну внаслідок транскордонного перевезення небезпечних відходів та їх видалення 2000 р. та ін.
7. Субьекты мп. Понятие и виды. Понятие и содержание международной правосубьектности.
Під суб'єктом міжнародного права розуміють носія міжнародних прав та обов'язків, що витікають з норм міжнародного права.
У міжнародному праві немає норми, яка 6 містила вичерпний перелік суб'єктів міжнародного права. Єдиним джерелом, в якому зга¬дуються суб'єкти міжнародного права, є стаття 3 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., згідно з якою:«... Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами та іншими суб'єктами міжнародного права або між такими іншими суб'єктами міжнародного права». При цьому цих інших суб'єктів Конвенція не називає.
З наведеної статті витікає, що держави є основними суб'єктами міжнародного права. Разом з тим, визнається існування й інших суб'єктів. Окрім держав, в доктрині до суб'єктів міжнародного права відносять також міжнародні організації, нації та народи, що борються за своє національне визволення, а також державоподібні утворення.
Суб'єкти міжнародного права можуть поділятися на види за різ¬ними підставами. Кожний вид суб'єктів міжнародного права наділений характерними рисами, що притаманні лише йому. Так, одні суб'єкти міжнародного права, а саме: держави, нації та народи, що борються за своє національне визволення - користуються суверенітетом. Інші суб'єкти міжнародного права - міжнародні організації та державопо¬дібні утворення - суверенітетом не користуються. Прикладом можуть служити ООН, Ватикан.
За природою правосуб'єктності суб'єкти міжнародного права по-діляються на:
основні (первинні) - держави, нації та народи, що борються за своє національне визволення, їх иравосуб'єктність ґрунтується на притаманному їм державному або національному суверенітеті, а їх виникнення та існування є об'єктивною реальністю і не залежить від волі інших суб'єктів.
- похідні (вторинні) - міжнародні організації та державоподібні утворення.Міжнароднаправосуб'єктність цих суб'єктів є похідно» від волі держав, що їх засновують, тому обсяг правосуб'єктності ви-] значається наміром держав-засновників.
За обсягом правосуб'єктності суб'єкти міжнародного права поді-ляються на держави, що мають повну правосуб'єктність, та суб'єкти міжнародного права, що мають спеціальну правосуб'єктність. До них відносяться нації і народи, що борються за своє національне визволен¬ня, міжнародні організації, а також державоподібні утворення.
Поняття та зміст міжнародної правосуб'єктності
Міжнародна правосуб'єктність виражається в володінні певнимш правами та обов'язками, що виникають з норм міжнародного права.
Міжнародна правосуб'єктність складається з міжнародної право-здатності, дієздатності та деліктоздатності. Міжнародна правоздатність - це здатність володіти міжнародними правами та обов'язками, тоді як міжнародна дієздатність - це здатність набувати власними діями міжнародні права та нести міжнародні обов'язки. Під міжнародною деяіктоздатністю розуміється здатність нести міжнародно-правову відповідальність.
Зміст міжнародної правосуб'єктності залежить від виду суб,єкта міжнародного права. Найширший він у держав, міжнародна правосуб'єктність якихєуніверсальною (повною) та включає здатність до - укладення міжнародних договорів;
- підтримання дипломатичних та консульських стосунків;
- участь у міжнародних організаціях;
- звернення до мирних засобів вирішення міжнародних спорів;
- застосування самооборони;
- несення міжнародно-правової відповідальності.
Зміст міжнародної правосуб'єктності похідних суб'єктів визнача¬ється намірами суб'єктів, що їх створюють. Так, зміст правосуб'єктності міжнародних організацій витікає з положень їх статутів, у зв'язку з чим говорять про спеціальний характер правосуб'єктності міжна¬родних організацій.
В історичній ретроспективі міжнародному праву відомі декілька засобів обмеження міжнародної правосуб'єктності, а саме: відносини васалітету, колоніальні території, території домініонів і протектора¬тів, кондомініуми, несамоврядні території, підмандатні та підопічні території, а також території з невизначеним статусом. Ці території характеризувалися обмеженням або відсутністю суверенітету, а звідси - міжнародної правосуб'єктності.
8. Государственный суверенитет и межд правосубьектность государств. Особенности правосубьектности унитарных и сложных государств.
Держава є основним суб'єктом міжнародного права. Міжнародна правосуб'єктність держав виникає з самої природи міжнародного пра¬ва, яке окрім своєї традиційної назви є по суті правом міждержавним. Слід підкреслити, що всі держави мають статус суб'єкта міжнародного права. Лише держава має повну право- та дієздатність. Інші суб'єкти мають обмежену право- та дієздатність, обсяг яких визначається дер¬жавами. Саме держави можуть створювати інші суб'єкти міжнародного права.
Міжнародні угоди, оперуючи поняттям «держава», не дають визначення його змісту. Єдиним міжнародним договором, в якому надано дефініцію держави, є Конвенція про права та обов'язки держав 1933 р.
Не дивлячись на регіональний характер цієїКонвенції, в доктрині міжнародного права стаття 1 Конвенції використовується для визна¬чення держави як суб'єкта міжнародного права. Згідно з цим положен¬ням, держава як суб'єкт міжнародного права повинна мати наступні складові: а) постійне населення; Ь) визначену територію; с) уряд, а також <і) здатність встановлювати стосунки з іншими державами.
Невід'ємним атрибутом держави є суверенітет. Суверенітет означає верховенство держави у межах її території та незалежність і самостій¬ність у взаємовідносинах з іншими державами. Елементами суверені¬тету держави є територіальне верховенство, територіальна цілісність, нероздільність державної влади, незалежність державної влади.
Зміст міжнародної правосуб'єктності держави складають її права та обов'язки. правосуб'єктність
- укладення міжнародних договорів;
- підтримання дипломатичних та консульських стосунків;
- участь у міжнародних організаціях;
- звернення до мирних засобів вирішення міжнародних спорів;
- застосування самооборони;
- несення міжнародно-правової відповідальності.
Унітарні та складні держави
В доктрині міжнародного права виділяють прості та складні держави.
Простими (унітарними) є держави з єдиною системою вищих цен-тральних органів влади, єдиною законодавчою та судовою системою, єдиним громадянством. Унітарні держави можуть бути поділені на прості і складні. Складна унітарна держава має в своєму складі певнs національно-культурні автономії, наприклад Україна, в якій є АвтоІ номна республіка Крим.
До складних держав відносяться федерації та конфедерації.
Федерація - це союзна держава, суб'єкти якої володіють значною самостійністю у внутрішніх справах, а зовнішні зносини віднесені до; компетенції центральної влади. Суб'єкти федерації не мають права на зовнішньополітичні зносини, але можуть підтримувати економічну культурні, наукові стосунки з іншими державами. Суб'єктом міжна-І родного права виступає федерація в цілому.
За принципом виділення суб'єктів федерації поділяються на:
- національні - побудовані за національним принципом виділення суб'єктів федерації наприклад, Індія;
- територіальні - побудовані за територіальним принципом виді-лення суб'єктів федерації, наприклад, Сполучені Штати Америки;
- змішані - що поєднують національний та територіальний прин¬цип утворення суб'єктів федерації, наприклад, Росія.
За правовим статусом суб'єктів федерації поділяються на:
- симетричні, суб'єкти якої мають однаковий правовий статус в рамках федерації, наприклад, ФРН;
асиметричні, правовий статус суб'єктів яких розрізняється. На-приклад,! Російській Федерації € такі суб'єкти, як республіки, області, дктоиомні округа,міста федерального значення та ін.
За способом утворення федерації поділяються на договірні - що утворюються на підставі укладення міжнародного договору (наприклад, Канада),та недоговірні (наприклад, Російська Федерація).
Конфедерація - це союз держав, що утворюється для досягнення певної мети. Конфедерація носить тимчасовий характер, який визнані чається метою досягнення певних результатів, по настанні яких кон-федерація розпадається або перетворюється на федерацію. Прикладом! конфедерації можуть бути Сполучені Штати Америки в 1778-1787 рр* До ІШ р. конфедерацією була Швейцарія, яка і досі офіційно назива-ються Швейцарська конфедерація, хоча за природою в даний час є феде-[\щіежх На відміну від федерації, суб'єкти якої не наділені міжнародною иравосуб астастю і яка виступає самостійним суб'єктом міжнародного права,суб'єкти конфедерації зберігають свій суверенітет, а тому є само¬стійними суб'єктами міжнародного права. Проте конфедерація може мати певні права в міжнародній сфері, делеговані їй членами.
Ще одним історичним видом складної держави була унія.
|
Скачать 0.59 Mb.