Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови
 Скачать 1.22 Mb.
|
|
§3. Методичні принципи навчання мови і мовлення Принципи навчання - це вихідні теоретичні положення (правила, вимоги), керуючись якими педагог підбирає засоби, методи і прийоми навчання, передбачає його ефективність. Дидактичні принципи (загальні та спеціальні) спрямовані на оволодіння дітьми знаннями, вміннями і навичками з наступним їх використанням у житті, на досягнення ефективного розвивального і виховного навчання. Вони є основоположними для спеціальної методики початкового навчання української мови та розвитку мовлення. Разом з тим методика має і свою систему методичних принципів. Методичні принципи - це положення, які визначають як основні (загальні), так і другорядні (часткові) параметри процесу навчання даного предмету, а також найбільш ефективні засоби досягнення поставленої дидактичної мети. Методичні принципи виступають у тісному взаємозв'язку один із одним. У загальній методиці методисти підходять до визначення принципів з різних позицій і в зв'язку з цим називають і різні принципи. Проблема принципів навчання рідної мови і мовлення у спеціальній методиці мало розроблена. Звернемося до загальнії х принципів навчання, виведених із закономірностей засвоєння дітьми мови і мовлення (за Л.П.Федоренко), враховуючи особливості мовленнєвого розвитку дітей із ПМР і специфіку їх навчання. Принцип уваги до матерії мови - будувати навчання необхідно таким чином, щоб розвивати периферичний мовленнєвий апарат дитини: органи артикуляції, голосоутво-рення, дихання. Крім цього, звертається увага на стан органів слуху, збереженість їх є необхідною умовою формування правильного мовлення, а також на стан дрібної моторики пальців і кисті рук, розвиненість якої сприяє розвитку мовлення та мислення дитини. Принцип розуміння мовних значень - лексичних та граматичних. Для успішного формування та розвитку мовлення у процесі навчання діти повинні засвоїти мовні знаки, розуміти їх, співвідносити слово з конкретним реальним предметом, розуміти лексичні значення, тобто предметний ряд об'єктів: предмет, число, дію, ознаки предмета, ознаки дії; розуміти смисл слова у різних контекстах, а також граматичні значення - логічний ряд об'єктів - відношення між словами, або відношення того, хто говорить, до предметів і явищ. Принцип оцінки виразності мови - це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого у мові, вміння висловлювати свої емоції і почуття. У дітей виховують увагу до інтонаційної сторони мовлення: розвивають мовленнєвий слух, чуття тембру і ритму, відчуття сили звука. Дітей навчають користуватися різними видами інтонації, виражати голосом своє ставлення до висловлювання, підвищуючи чи понижуючи його у відповідності з контекстом, логічно і емоційно підкреслювати текст. Виховують у дітей любов до художньої літератури, здібність помічати виразні засоби під час сприймання літературних творів, народної творчості, відчувати художній образ, розвивають поетичний слух (вміння уловлювати звучність, музикальність, ритмічність поетичного мовлення), виховують здібність відчувати образну мову казок, розповідей, віршів. Принцип розвитку мовного чуття («чуття мови») -неусвідомлене володіння закономірностями мови. В процесі багатократного сприймання мовлення і використання у власних висловлюваннях подібних форм у дитини в нормі на підсвідомому рівні формуються аналогії, а потім вона засвоює і закономірності. Діти починають більш вільно користуватися формами мови, комбінувати елементи мови у відповідності з її законами, хоча і не усвідомлюють їх. У Дітей із ТВМ виявляються порушеними самі задатки до мовної здібності. А.К.Маркова, вивчаючи дітей із тяжкою мовленнєвою патологією, відмічала, що «у немовленнєвої дитини відсутні ті величезні можливості (обширний словник, «чуття мови»), які в умовах нормального розвитку можуть компенсувати ті чи ті недоліки в оволодінні мовленням» Здібність до чуття мови слід постійно розвивати. Дітей із ПМР потрібно навчати орієнтованим діям у мовному матеріалі у ситуації взаємодії з дорослим. Розвиток «чуття слова» (увага до його звукової, ритмічної, граматичної і лексичної форми) відбувається в результаті неусвідомленого узагальнення досвіду орієнтовних дій у різних комунікативних умовах. Для цього організується накопичення матеріалу, що підлягає систематизації (сприймання і запам'ятовування мовленнєвого зразка дорослого), проводиться його групування в результаті спеціальних мовних спостережень. Формується увага до мовлення дорослого, однолітка, потім до власного мовлення і співвіднесення його з еталоном. З розвитком «чуття мови» пов'язане і формування мовних узагальнень. Принцип випереджувального розвитку усного мовлення перед писемним. Розвинене усне мовлення є однією з умов формування писемного мовлення. У дошкільному віці закладають основи для навчання писемного мовлення. У дітей із ПМР необхідно розвивати невербальні форми психічних процесів, а саме: зорового гнозису, зоро-просторової орієнтації, зорового аналізу і синтезу, зоро-моторної координації, зорової пам'яті, уваги. Потрібно цілеспрямовано формувати фонетико-фонематичні процеси, розвивати словниковий запас, граматичну будову мови, навчати зв'язного мовлення. Принцип прискорення темпів збагачення мови передбачає поступове ускладнення змісту, засобів, методів і прийомів навчання за мірою зростання дітей за віком та їхніх мовленнєвих можливостей. Завдання та зміст навчання дітей із ПМР рідної мови і мовлення насамперед визначаються особливостями їх мовленнєвого розвитку. У відповідності до цього підбираються методи та прийоми корекційно-розвивальної роботи. За ступенем складності та обсягом мовленнєвого матеріалу вони будуть різні, наприклад, для дітей із І рівнем ЗНМ та для дітей із II або III рівнем ЗНМ. Так, на початковому етапі навчання переважають, як правило, наочно-словесні методи навчання, а на подальших етапах — словесно-практичні, підкріплені наочністю. 38 ( 111'ЛиА.ЧЬІ ІЛ м1гіч )ДИК.Л ІК )ЧЛ'ГІС( )ІЮГ() ІІЛНЧЛІ N І>1 УІСГЛЇІК мшїмови До часткових методичних принципів відносять: а) принцип комунікативної спрямованості навчання, що передбачає оволодіння дітьми рідною мовою як засобом комунікації (спілкування); б) принцип навчання мови як діяльності зумовлює практичну спрямованість процесу навчання рідної мови; розвиток її як засобу спілкування у різних видах діяльності; в) принцип взаємозв'язку сенсорного, розумового і мовленнєвого розвитку дітей. Мовлення спирається на сенсорні уявлення, які складають основу мислення, і розвивається у єдності з мисленням; г) принцип забезпечення активної мовленнєвої практики на заняттях і у повсякденному житті; д) організація спостережень над мовним матеріалом з метою пізнання і усвідомлення дітьми мовної дійсності; ж) принцип комплексного підходу до розвитку всіх сторін мовлення передбачає засвоєння усіх рівнів мови у їх тісному взаємозв'язку. У процесі розвитку однієї зі сторін мовлення розвивають одночасно і інші, оскільки всі вони є частинами одного цілого - процесу оволодіння системою мови; з) принцип збагачення мотивації мовленнєвої діяльності на основі поєднання навчання мови з ігровою діяльністю, розвитком творчих умінь; ж) принцип забезпечення впливу художньої літератури на мовленнєвий розвиток дитини. Ці принципи відображують специфіку навчання рідної мови і мовлення дітей із ПМР, доповнюючи і взаємодіючи із системою загально дидактичних принципів. §4. Основні засоби навчання мови та мовлення У методиці прийнято виділяти такі засоби мовленнєвого розвитку дітей: - навчання рідної мови і мовлення на заняттях; - організація спілкування дітей у різних видах діяльності (ігровій, побутовій, трудовій); - сприймання різних видів зображувального мистецтва; - використання технічних засобів навчання; - художня література; - культурне мовне середовище, мова педагога. Розглянемо коротко роль кожного із засобів навчання мови та мовлення. Одним із основних засобів е навчання мови і мовлення на заняттях. Це - планомірний, систематичний, цілеспрямований процес, у якому під керівництвом педагога відбувається розвиток пізнавальних здібностей дітей, засвоєння ними елементарних знань про навколишнє, оволодіння певними мовленнєвими уміннями і навичками. Навчально-мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку із ПМР охоплює слухання та різні види говоріння (діалогізування, бесіда, розповідання, міркування, повідомлення). На даний час у дошкільних закладах відбувається диференційоване навчання дітей із порушеннями мовлення. Комплектування груп здійснюється на основі педагогічної класифікації. Це групи для дітей із фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення, із загальним недорозвитком мовлення, із заїканням, в яких передбачається робота над формуванням і застосуванням засобів спілкування. Спеціально організовані логопедичні заняття є основною формою корекційного навчання. Вони призначені для систематичного поетапного формування та розвитку усіх компонентів мовлення і підготовки дітей до школи. Для здійснення корекційного навчання мови і мовлення виділяють такі види занять: - формування звуковимови; - формування (в залежності від рівня розвитку мовлення) лексичних, або лексико-граматичних категорій мови; - формування і розвиток зв'язного мовлення; - підготовка та початкове навчання грамоти. Програмовий зміст занять визначається у відповідності до ступеня порушення компонентів мовлення. Він передбачає формування у дітей мотиваційно-потребового компонента мовленнєвої діяльності; розвиток когнітивних передумов мовленнєвої діяльності (сприймання, уваги, пам'яті, мислення); формування вербалізованих уявлень про навколишній світ; формування здібності до засвоєння елементарних мовних закономірностей: формування та удосконалення механізмів сенсомоторного рівня і механізмів мовного рівня мовленнєвої діяльності в процесі розширення імпресивного та експресивного словника дітей, розвитку розуміння і використання граматичних форм слова і словотворчих моделей, а також різних типів синтаксичних конструкцій і на їх основі розвитку зв'язного мовлення. Таким чином корек-ційно-логопедичний вплив спрямований на розвиток різних компонентів мовної здібності (фонетичного, лексичного, словотворчого, морфологічного, семантичного). За дидактичною метою виділяють такі типи занять: -викладення нового матеріалу; - закріплення знань, умінь і навичок; - систематизація та узагальнення пройденого матеріалу; - комбіновані заняття, на яких здійснюється засвоєння нового матеріалу, повторення пройденого і практичне його застосування; - контрольні заняття, метою яких є перевірка засвоєння дітьми пройденого матеріалу. Кількість, мету та зміст контрольних занять визначає логопед разом із методистом дошкільного закладу. Завдання на перевірку знань подаються у цікавій ігровій формі. Корекційно-логопедична робота передбачає комплексне вирішення завдань мовленнєвого розвитку дітей, тому найбільш широко за своєю структурою використовуються комплексні заняття. Вони враховують особливості оволодіння дітьми мовою як єдиною системою різнорідних мовних одиниць. Тільки взаємозв'язок, взаємодія різних завдань дають можливість усвідомленню дитиною деяких аспектів мови, правильного розвитку мовлення. На знайомих словах і поняттях проводяться лексичні, граматичні і фонетичні вправи з переходом до різних типів зв'язного мовлення. Об'єднання завдань на комплексному занятті відбувається по-різному, в залежності від етапу та основної мети навчання. Наприклад, зв'язне мовлення, словникова робота, граматична правильність мови; звукова культура мовлення, словникова робота, граматична будова мови, зв'язне мовлення. Заняття, які присвячені одному завданню також можуть будуватися комплексно. Наприклад, заняття з навчання правильної вимови звука ш може включати: а) показ і уточнення артикуляції звука, б) визначення його акустико-артику-ляційної характеристики, в)закріплення його ізольованої вимови, г) закріплення вимови звука у словах, д) вправи у вимові у зв'язному мовленні - повторення чистомовок, віршів, переказ коротких тексів. За кількістю учасників у спеціальних групах виділяють заняття фронтальні (з усією групою), підгрупові (частина групи) та індивідуальні. Чим тяжчі мовленнєві порушення, тим більше місця відводиться підгруповим та індивідуальним заняттям. Так, з дітьми з І рівнем ЗНМ проводиться переважно індивідуальна робота (1-2 дитини), далі дітей об'єднують у невеличкі підгрупи (3 дитини); час заняття 15-20 хвилин. За мірою вікового та мовленнєвого зростання (II рівень, далі III рівень ЗНМ) склад підгрупи включає 5-6 дітей, заняття проводиться 25-30 хвилин. У групах для дітей старшого віку із ФФНМ є можливість проведення логопедом фронтальних занять, але це не є обов'язковим, оскільки склад групи за клінічною формою порушення та його ступенем виявлення може бути різнорідним. До організації та проведення занять висувають певні дидактичні вимоги. 1. Ретельна попередня підготовка до заняття. Визначення завдань, змісту, методів і прийомів навчання, взаємозв'язку з іншими видами діяльності. Необхідно продумати структуру і хід заняття, підібрати відповідний мовленнєвий та наочний матеріал. 2. Відповідність матеріалу заняття віковим, психологічним і мовленнєвим можливостям дітей. Навчальна мовленнєва діяльність має бути організована на достатньому рівні складності з урахуванням потенційних можливостей дітей. Навчання має мати розвивальний та виховний характер. 42 ( ПКІЦЛЛЬІІЛ МІ'ПЧ )ДИІСЛ Ік )ЧЛТК()Н< >Г<) 11 ЛИЧАНИХ УІСГЛЇІІСЬКОЇ мови 3. Структура заняття має бути чіткою. В ній зазвичай виділяють три частини увідну, основну і заключну. В увідній частині передбачений обов'язковий організаційний момент, який дає змогу налаштувати дітей на заняття, відбувається повторення попереднього матеріалу, повідомляється тема заняття, утворюються відповідні мотиви наступної діяльності з урахуванням віку і ступеня розвитку мовлення дітей. У основній частині вирішуються головні завдання заняття, використовуються різні навчальні прийоми, створюються умови для мовленнєвої діяльності дітей. Заключна частина коротка та емоційна. її мета - закріпити і узагальнити знання, відпрацьовані в основній частині заняття. Використовують художню літературу, народну творчість, дидактичні ігри та вправи, коротку підсумкову бесіду. Оцінка мовленнєвих досягнень дітей на кінець заняття має бути не формальною, а об'єктивною і заохочувальною. 4. Оптимальне поєднання колективного характеру навчання з індивідуальним підходом. Як правило, діти в підгрупі різняться за своїм мовленнєвим та психофізичним розвитком. Це потрібно враховувати під час вибору методів і прийомів роботи, індивідуальних завдань та інструкцій до них. 5. Правильна організація занять. Організація занять повинна відповідати усім гігієнічним та естетичним вимогам, які висуваються у дошкільному закладі (освітлення, чистота повітря, меблі за зростом, розташування, кількість та розмір дидактичного матеріалу, естетичність посібників, достовірність іграшок, предметів тощо). Важливо забезпечити тишу, щоб усі діти могли чути зразки правильного мовлення логопеда, його пояснення, а також відповіді один одного. Рекомендуються невимушені форми організації дітей, які сприяють утворенню довірливої атмосфери, при якій діти бачать один одного в обличчя, перебувають поряд із логопедом. Можливе нетрадиційне розташування навчальних столиків (півколом, ялинкою, шахматкою, столи-шестигранники тощо). Розумове навантаження дітей вимагає перепочинку, який виявляється у зміні їх діяльності, проведенні різноманітних фізхвилинок, використанні різних видів ігор. 6. Врахування результатів заняття допомагає контролювати процес навчання, засвоєння дітьми мовленнєвого матеріалу, забезпечує встановлення зворотного зв'язку, дозволяє намітити шляхи подальшої роботи з ними. 7. Зв'язок занять із іншими видами діяльності. Для відпрацювання стійких мовленнєвих навичок і умінь необхідно закріплення матеріалу на вечірніх заняттях вихователя за завданням логопеда, під час ігор поза заняттями, у трудовій діяльності, у побуті, вдома з батьками. Важливим засобом розвитку мовлення є спілкування. Спілкування - це специфічний вид діяльності, що полягає у взаємодії двох чи кількох людей, спрямований на погодження й об'єднання їхніх зусиль з метою встановлення взаємовідносин і досягнення спільного результату (М.І.Лі-сіна). Мовлення є основним засобом комунікації між людьми, яке виникає на певному етапі розвитку комунікативної діяльності. Первинними ж і найбільш однозначними є невербальні складові частини комунікації (міміка, жести, пантоміміка, загальна рухлива поведінка). У період нормального раннього і дошкільного дитинства дитина оволодіває трьома типами спілкування, кожен з яких має свої характерні особливості: емоційне спілкування, спілкування на основі розуміння, спілкування на основі мовлення. Протягом переддошкільного віку дитина оволодіває здібністю використовувати вербальні засоби для взаємодії з іншими людьми, спочатку дорослими, а після двох років і з дітьми. Вербальну комунікацію, як правило, супроводжує невербальна комунікація, яка характеризує особистісне ставлення учасників до процесу спілкування. До кінця дошкільного віку дитина досягає такого рівня розвитку мовленнєвих умінь і навичок, який забезпечує їй можливість вільного і правильного спілкування. У дітей із ПМР у різній формі і у різному ступені проявляється порушення комунікативної здібності. Загальним для всіх дітей із тяжкими вадами мовлення є відсутність мотивації до спілкування, невміння орієнтуватися у ситуа- 44 |