Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови
 Скачать 1.22 Mb.
|
|
- CI ІКІ І.ІЛЛ І >І 1A M І'ГГ< )ДИ КА ПОЧ АТК( )І И )Г011 ЛИЧАНІШ У ICI 'ЛЇІІСІ.іа )ї мови ції взагалі або вузькоситуативно з допомогою дорослого, розлади поведінки, труднощі у контактах, підвищена емоційна стомлюваність. Це вимагає цілеспрямованого процесу навчання засобів спілкування і уміння їх застосовувати на практиці. Крім цього, саме спілкування є дієвим засобом закріплення нових мовленнєвих умінь і навичок, розвитку зв'язного мовлення. Мовленнєве спілкування здійснюється у різних видах діяльності: у грі, навчальній діяльності, трудовій, побутовій і виступає як одна зі сторін кожного виду. Для навчання мови і розвитку мовлення необхідно доцільно використовувати будь-яку діяльність. Основним і головним видом діяльності для дітей дошкільного віку є гра. її характером визначаються мовленнєві функції, зміст і засоби спілкування. Для розвитку пізнавальних здібностей та становлення мовлення використовують усі види ігрової діяльності, де кожен вид має своє особливе значення. Формування самої ігрової діяльності та спілкування в ній дітей із ПМР передбачає їх організацію логопедом та вихователем. Чим менші діти за віком і чим нижчий їхній мовленнєвий розвиток, тим більше в їх іграх повинно бути безпосередньої участі дорослих. Дітям допомагають розгортати сюжет, постійно стимулюють до спілкування одного з одним, коментування своїх дій, що сприяє закріпленню навичок користування ініціативним мовленням, удосконаленню розмовного мовлення, збагаченню словника, формуванню граматичної будови мови. Однією з перших форм дитячої ігрової діяльності є сюжетно-рольова (або творчо-рольова) гра. Рольові ігри, комунікативні за своїм походженням, сприяють самостійним висловлюванням дітей, активізують певну групу словника (наприклад, професійного), навчають культури мовленнєвого спілкування. Під час гри дитина вголос розмовляє з іграшкою, говорить і за себе, і за неї, наслідує гудінню літака, машини, голосам тварин, птахів тощо. У процесі гри логопед і вихователь багато розмовляють з дітьми, в результаті чого у немовленнєвої дитини виникає потреба у спіл куванні. Дорослий повинен привертати увагу дітей до слова, надавати зразки лаконічного та точного мовлення, заохочувати дітей звертатися із запитаннями, проханнями з приводу іграшок, самої гри, повідомляти про щось. У рольовій грі розвивається і удосконалюється діалогічне мовлення, виникає потреба у монологічному мовленні» Рольова гра сприяє становленню і розвитку регулятивної та планувальної функції мовлення. Сюжетно-рольові ігри в групах для дітей із ТВМ організує логопед і вихователь. Навчання дітей практичним діям (через ігри з дидактичними ляльками) проводить логопед у формі заняття, а подальший розвиток гри і її збагачення здійснюється вихователем. Розвинені сюжетно-рольові ігри логопеду доцільно використовувати для актуалізації засвоєних мовленнєвих засобів дитини. Поряд із сюжетно-рольовими іграми у дошкільному віці активно розвиваються ігри з правилами. До них відносять дидактичні, рухливі ігри, ігри-драматизації. Особливе місце у корекційному процесі займають дидактичні та настільно друковані ігри. їх використовують для вирішення усіх завдань мовленнєвого розвитку. Ці ігри мають велике пізнавальне значення, оскільки розширюють кругозір дітей, навчають порівнювати предмети, знаходити в них спільне і відмінне, розвивають мовленнєву активність дітей, закріплюють і уточнюють словник, навички вибору найбільш вдалого слова, навчають змінювати і утворювати слова, вправляють у складанні зв'язних висловлювань, розвивають пояснювальне мовлення. Великого значення для дітей із ПМР набувають ігри, які вимагають координації та точності рухів пальців рук, різноманітне лото, розрізні картинки тощо. Більшість дидактичних ігор логопед проводить із підгрупою дітей у формі заняття. їх потрібно будувати в такій формі, щоб вони містили зразки мовленнєвої поведінки, сприяли формуванню уваги до мови і мовлення, а також: актуалізували у дітей мовленнєві засоби. Дидактичні ігри повинні бути спрямовані на оволодіння предметними дія- 46 - СПЕЦІА.)ІЬИА МЕТОДИКА ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ми. Після засвоєння послідовності дій, діти, як правило, переносять отримані навички у сюжетно-рольову гру. Рухливі ігри (музичні і без супроводу) з текстом, ігри-драматизації здійснюють вплив на збагачення словникового запасу, виховання звукової культури мовлення, сприяють формуванню виразності дитячого мовлення, правильного темпу і дихання, гарній дикції, художньо-мовленнєвій діяльності. У процесі багатьох ігор діти знайомляться з художніми текстами, запам'ятовують їх і у подальшому використовують самостійно. У цих іграх розвиваються і удосконалюються основні рухи, виховуються емоційно-вольові якості. Спілкування у побуті допомагає дітям засвоїти побутовий словник, необхідний для їх життєдіяльності, навчитися правильно будувати фразу, розвиває діалогічне мовлення, виховує культуру мовленнєвої поведінки. Спілкування під час різних видів праці дітей (господарсько-побутової, ручної, праці в природі) є ефективним засобом розвитку мовлення дітей. Особливістю є те, що мовлення дітей поєднується з активними діями. Перевага цього засобу - природна обстановка, в якій діти легше вступають у розмову, що допомагає збагатити зміст дитячих уявлень і розмовного мовлення, поповнити словниковий запас назвами знаряддя і предметів праці, трудових дій, якостей, результатів праці. Дуже важливо в процесі посильної праці розвивати у дітей із ПМР увагу до мовлення дорослих: вміння вислуховувати пояснення, завдання до кінця і тільки після цього приступати до його виконання, вслухатися у мовлення дорослого під час виконання будь-яких дій і рухів у процесі самообслуговування. Спеціальні доручення дітям надають у певному дозуванні і у певній послідовності. До активних видів праці необхідно залучати відразу декількох дітей, оскільки у спілкуванні з однолітками діти найбільш активно використовують мовленнєві уміння. У сумісній діяльності дітей навчають розповідати про план своїх дій, коментувати дії, пропонувати і просити допомоги у товаришів. Зображувальне мистецтво, музика, театр, дитячі книжки, діафільми відіграють значну роль у розумовому розвитку дітей, який дуже тісно пов'язаний із мовленнєвим розвитком. У багатьох науково-методичних дослідженнях показані можливості впливу музики, зображувального мистецтва на розвиток мовлення дітей дошкільного віку, в тому числі і дітей із ПМР (Г.С.Волкова, Л.С.Журавльова, З.П.Ленів, С.О.Миронова, М.К.Шеремет, Р.О.Юроватаінші). На позитивний вплив мистецтва на розвиток дитини з порушеннями психофізичного розвитку вказував ще Л.С.Ви-готський, який відмічав особливу роль художньої діяльності як у розвитку психічних функцій, так і в активізації творчих проявів дітей із освітніми проблемами1. Емоції, переживання дітей, що супроводжують сприймання будь-якого виду мистецтва, є своєрідним стимулом, який впливає на ступінь засвоєння ними мови, В роботі з дітьми, які мають тяжкі порушення мовлення все ширше застосовують терапевтичну дію мистецтва з корекційно-розвивальною метою. Засобами артотерапії (музикотерапії, казкотерапії, терапії образотворчим мистецтвом) коригують вторинні (неврози, збудливість, лого-фобії, гіперкінези, сінкенезії, зниження пізнавальної активності, обмеження у спілкуванні, порушення координації рухів, дрібного пальцевого гнозо-праксису тощо) і первинні порушення (просодику, фонетико-фонематичні процеси, зву-ковимову, лексико-граматичну будову мови, зв'язні висловлювання). Одним із музичних засобів є логоритміка. Це система музично-рухових, мовленнєво-рухових, музично-мовленнєвих завдань і вправ з метою логопедичної корекції. У роботі з дітьми із ПМР добираються відповідні завдання: виховання просодії, мовленнєвого подиху, корекція моторних відхилень, робота над звуковимовою, навчання спілкуванню, виховання довільної поведінки. На заняттях із логоритміки використовуються музичні вправи різного темпового і ритмічного характеру, ігри зі співом, хороводи, інсценівки пісень, музичні ігри для розвитку дрібної моторики пальців рук. Важливий засіб корекції та розвитку мовлення, його виразності - театралізована діяльність. Театралізовані заняття розвивають почуття, емоційну сферу дитини, спонукають її співчувати героям, переживати з ними події, навчають розпізнавати емоційний стан людини за мімікою, рухами, інтонацією. Театралізовані вистави навчають слухати мовлення оточення, сприяють формуванню дикції, артикуляції, голосової динаміки та вмінню управляти своїм голосовим апаратом. Цей вид діяльності дозволяє формувати досвід соціальних навичок поведінки, дає можливість дитині вирішувати проблемні ситуації від особи будь-якого літературного героя, що допомагає подолати нерішучість, боязкість, невпевненість у собі, навчає виражати свої думки, розвиває зв'язне мовлення дітей. Художня література займає велике місце у загальній системі корекційної роботи з дітьми із ПМР. У поєднанні з умілим педагогічним впливом цей засіб стає для дітей прекрасним зразком літературної мови для наслідування, впливає на виразність дитячого мовлення, сприяє кращому запам'ятовуванню матеріалу, допомагає відчути красу рідної мови, розвиває образність мовлення. Робота з літературним матеріалом привчає дітей уважно слухати, добирати слова-рими, чітко і правильно їх вимовляти, розвиває чуття мови. При цьому необхідно враховувати, що вплив художньої літератури на дитину визначається не тільки змістом і формою твору, але й рівнем її мовленнєвого розвитку. Великий вплив на розвиток мовлення дітей здійснює мовлення оточуючих дорослих: логопеда, вихователя, батьків. Наслідування мовлення дорослих є одним із механізмів оволодіння рідною мовою. Внутрішні механізми мовлення утворюються у дитини тільки під впливом систематично організованого мовлення дорослих (М.І.Жинкін). Але необхідно враховувати, що наслідуючи оточення, діти переймають не тільки усі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ті недосконалості й помилки, які прап ляються в їхньому мовленні. Крім цього, сама мова логопеда е засобом не тільки розвитку, а й корекції мовлення дітей. У зв'язку з цим до мовлення логопеда та вихователя висуваються особливі вимоги: змістовність і точність, логічність; відповідність віку і розвитку мовлення дітей; лексична, фонетична, граматична, орфоепічна правильність; образність; виразність, емоційність, багатство інтонацій, достатня голосність; знання і дотримання мовленнєвого етикету; відповідність слів із діяльністю. Слід пам'ятати, що в роботі з дітьми з ПМР мовлення педагога має бути непоспішливим. Спокійний, дещо уповільнений його темп сприяє кращому розумінню вимовленого. За змістом мовлення логопеда повинне бути простим і доступним для розуміння його дітьми, але не спрощеним: у нього слід включати слова і словосполучення, які знаходяться у зоні найближчого розвитку дітей, оскільки вони їх розуміють (пасивне мовлення), але не використовують під час побудови висловлювань (активне мовлення). Дітей із ПМР необхідно спеціально навчати користуватися мовленнєвим зразком логопеда. Він має залучати увагу дітей до змістовної сторони свого мовлення та інтонаційно виділяти слова, які необхідно запам'ятати. Потім, коли діти відповідають на питання, логопед допомагає їм пригадати ці слова (шляхом показу наочності, створення або пригадування наочної ситуації, дії, підбором слів синонімів, антонімів, порівнянь тощо). Ще одна вимога — мовлення логопеда має бути дозованим. Міра мовленнєвої участі логопеда на занятті визначається періодом навчання. На початковому етапі, доки активність дітей ще досить незначна, допускається співвідношення, коли логопед говорить більше, ніж діти. Але за мірою зростання мовленнєвої активності дітей співвідношення їхнього мовлення і мовлення логопеда повинно змінюватися. Зазначені вимоги до мовлення логопеда повинні бути витримані не тільки на заняттях, але і поза ними, у повсякденному житті дітей. Таким чином, для навчання мови і мовлення дітей із ПМР використовують різноманітні засоби. Ефективність впливу 51 на дитяче мовлення залежить від правильного вибору засобів корекції і розвитку мовлення та їх взаємозв'язку. Визначальну роль відіграє врахування рівня сформованості мовленнєвих умінь та навичок дітей, характеру мовного матеріалу, його змісту, ступеня його складності і близькості до дитячого досвіду. §5« Методи і прийоми спеціального навчання дітей рідної мови і мовлення Методи навчання - це способи спільної діяльності педагога і дітей, спрямовані на розв'язання завдань формування та розвитку рідної мови. Іншими словами, це дії того, хто навчає, та того, хто вчиться, які виконуються для передачі знань від одного до іншого. За допомогою певного методу, спираючись на свідомість дітей, педагог формує у них початкові уявлення про мову, елементарні уміння і навички комунікативно-мовленнєвої діяльності, передає знання про навколишній світ, розвиває мовлення і мислення. Методи і прийоми характеризують з різних точок зору (и залежності від використаних засобів, характеру пізнанальної та мовленнєвої діяльності дітей, розділу мовленнєвої роботи). У загальноприйнятій методиці методи навчання переважно класифікують за джерелом знань: наочні, словесні, практичні. Такий розподіл є дещо умовним, між ним немає чіткої межі. Використання певного методу або групи методів визначається насамперед характером мовленнєвого порушення, змістом, метою та завданнями заняття з формування рідної мови і розвитку мовлення, віковими та індивідуально-психологічними особливостями дітей. Наочні методи займають суттєве місце в корекційній роботі з дітьми з ПМР. Використовують безпосередні та опосередковані наочні методи. До безпосередніх відносять: спостереження, екскурсії, огляди приміщень, розгляд натуральних предметів. Ці методи спрямовані на накопичення змісту мовлення і забезпечують зв'язок двох сигнальних систем. Опосередковані методи засновані на застосуванні зображувальної наочності та технічних засобів навчання. Це розглядання іграшок, картин, фотографій, перегляд діафільмів, опис картин та іграшок, розповіді за картинами та іграшками. Ці методи використовують для закріплення знань, словника, розвитку узагальнюючої функції слова, навчання зв'язного мовлення. Опосередковані методи також використовуються для ознайомлення з об'єктами і явищами, з якими неможливо познайомитися безпосередньо. Ефективність засвоєння дітьми знань, формування повноцінних уявлень, розвиток таких психічних процесів, як сприймання, пам'ять, мислення і на цій основі формування та розвиток мовлення, великою мірою залежить від того, наскільки широко в пізнавальну діяльність включаються різні форми чуттєвого сприймання. Доцільне використання посібників сприяє засвоєнню матеріалу, створенню сенсорних передумов для формування і розвитку мовленнєвих умінь і навичок. Опора на чуттєві образи робить засвоєння мовленнєвих умінь і навичок більш доступним, усвідомленим, забезпечує ефективність логопедичної роботи. До використання наочних посібників висуваються певні вимоги: 1) всі діти повинні їх добре бачити (дотримання відповідних розмірів наочності для фронтальної та індивідуальної роботи; правильне розташування на рівні очей дітей); 2) наочність має бути підібрана з урахуванням вікових, індивідуально-психологічних і мовленнєвих особливостей дітей; 3) відповідати меті та завданням заняття; 4) поступова демонстрація різних наочних посібників; 5) демонстрація наочності має супроводжуватися точним та конкретним мовленням. Словесні методи дають можливість здійснювати в єдності розширення та закріплення знань дітей про навколишнє і формувати їхні початкові мовні вміння та навички. Основними словесними методами є: читання та розповідання художніх творів, заучування напам'ять, переказ, бесіди, пояснення, розповіді без опори на наочний матеріал. Словесні методи у спеціальних групах для дітей із ПМР на початковому етапі навчання обов'язково, особливо під час вивчення нового матеріалу, поєднуються з наочними прийомами: показ предметів, іграшок, картин, розглядання ілюстрацій тощо. У подальшому, коли діти навчаються розуміти зміст мовлення, застосовувати отримані знання без наочності, коли є база уявлень практикують іноді з метою уточнення, закріплення, перевірки точності та глибини засвоєння мовленнєвого матеріалу повідомлення, бесіди без наочності. Це забезпечує перехід дітей у процесі пізнання за межі безпосереднього сприймання, що значно розширює можливості пізнання світу, а також забезпечує перехід знань на вищий рівень узагальнення, їх систематизацію. Практичні методи здебільшого спрямовані на використання мовленнєвих умінь і навичок і їх удосконалення. Але в роботі з дітьми з ПМР їх застосовують і з метою полегшення сприймання, розуміння та засвоєння мовленнєвого матеріалу. До практичних методів відносять словесні дидактичні вправи, різні дидактичні ігри, ігри-драмати-зації, хороводні ігри, моделювання. Вправи - це багаторазове повторення дітьми розумових і практичних дій. Вправи можуть бути різного характеру: імітаційного, або наслідувально-виконавчого (повторення звука, слова для їх запам'ятовування), конструктивного (вправляння в оволодінні розумовою дією - підбір узагальнених слів до іменників, підбір протилежного за значенням слова тощо), творчого (використання засвоєних способів у нових умовах, наприклад, самостійна постановка питань). У дошкільному закладі практичні методи здебільшого мають ігровий характер. Основним компонентом методу є уявна ситуація в розгорнутому вигляді (сюжет, роль, ігрові дії). Провідна роль у грі належить логопеду, який підбирає гру у відповідності з наміченими цілями і завданнями, за необхідності розподіляє ролі, активізує діяльність дітей. Моделювання в його основі лежить принцип заміщення реальних предметів іншими предметами, зображеннями, знаками. Діти старшого дошкільного віку оволодівають вмінням за допомогою схеми і фішок відтворити звукову, складову модель слова, графічно зобразити словесний склад речення, позначити схематично структуру, дійових осіб розповіді тощо. В залежності від характеру мовленнєвої діяльності дітей, виділяють репродуктивні та продуктивні методи. Репродуктивні методи засновані на відтворенні мовленнєвого матеріалу, готових зразків. Головним чином, вони застосовуються у словниковій роботі, у роботі з виховання звукової культури мовлення, під час формування граматичної будови мови, формуванні зв'язного мовлення на початковому етапі роботи. Це ті методи, завдяки яким діти засвоюють слова і закони їх поєднання, фразеологічні звороти, нові граматичні форми (наприклад відмінювання та узгодження слів), закріплюють звуковимову, переказують близько до тексту, завчають напам'ять, наслідують розповідь логопеда. Продуктивні методи передбачають побудову дітьми власних зв'язних висловлювань, коли дитина не просто відтворює знайомі їй мовні одиниці, а відбирає і комбінує їх кожен раз по-новому, пристосовуючись до умов спілкування. В цьому полягає творчий характер мовленнєвої діяльності. Продуктивні методи використовуються під час навчання фразового та зв'язного мовлення. До них відносять складання речень за однією предметною картинкою, за уявленнями, узагальнювальну бесіду, творчий переказ, дидактичні ігри на розвиток зв'язного мовлення, творче розповідання (репродуктивне та фантазування). В залежності від завдань кожного розділу логопедичної роботи виділяють окремо методи словникової роботи, формування граматичної будови мови, виховання звукової культури мовлення тощо. Методичний прийом - це елемент, складова частина методу. Кожний метод, як правило включає декілька прийомів. Прийоми поділяють на три основні групи: словесні, наочні, ігрові. 54 сикціальмл мкт0дикапочл'ІМа)в0п)іілвчанняукглтііськ0тм01и Словесні прийоми: мовленнєвий зразок, повторне проговорювання, запитання, пояснення, вказівка, оцінка дитячого мовлення, словесні вправи. Мовленнєвий зразок — правильна, попередньо продумана мовленнєва діяльність педагога, призначена для наслідування дітьми і їх орієнтування. Зразок, передує мовленнєвій діяльності дітей. Він повинен бути зрозумілим і доступним за змістом та формою. Вимовляється чітко, голосно і непо-спішливо. У старших групах зразок можна використати після мовлення дітей з метою порівняння та корекції. Зразок супроводжують вказівками, поясненнями. Повторне проговорювання - навмисне, багатократне повторення одного й того ж мовленнєвого елемента (звука, слова, фрази) з метою його запам'ятовування. У практиці розрізняють різні варіанти повторення: відображене за логопедом, дітьми, поєднане з логопедом, дітьми. Запитання - словесне звертання, що вимагає відповіді, передбачає використання наявних знань* Використовують репродуктивні запитання, які вимагають простого відтворення, констатації фактів (що? який? що робить? куди? де? як?) і пошукові, тобто такі, що вимагають умовиводів (навіщо? чому? чим схожі? для чого?). Пошукові питання є навідними та підказувальними. Питання мають бути чіткими, цілеспрямованими, виражати основну думку. Необхідно правильно визначати місце логічного наголосу, що несе основне смислове навантаження. Структура питання має бути зразком питальної інтонації, полегшувати дитині відповідь. Пояснення - розкриття сутності деяких явищ або способів дій. Широко використовується для розкриття значень слів, для пояснення правил і дій у дидактичних іграх, у процесі спостережень та обстежень предметів. Вказівка - роз'яснення дітям способу дій для досягнення певного результату. Виділяють вказівки навчальні, організаційні, дисциплінарні. Оцінка дитячого мовлення - мотивоване судження про висловлювання дитини, яке характеризується якістю виконання мовленнєвої діяльності. Оцінка повинна мати не лише констатувальний характер, але й навчальний. Враховуючи індивідуально-психологічні особливості дітей, необхідно домагатися, щоб об'єктивна та доброзичлива оцінка підвищувала мовленнєву активність дітей, стимулювала до мовленнєвої діяльності, організовувала поведінку. Наочні прийоми: показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, показ положення органів артикуляції під час навчання звукової культури мовлення. Наочні прийоми супроводжуються поясненням, вказівкою, запитаннями. Ігрові прийоми можуть бути словесними та наочними. До них відносять: створення ігрової ситуації, виконання ігрових дій, звуконаслідування, загадкова інтонація голосу, використання жартів, елементи дидактичної гри, гри-дра-матизації. Ігрові прийоми мають відповідати' віковим та психологічним особливостям дітей. У корекційно-логопедичному процесі найчастіше прийоми використовують комплексно. Так, під час бесіди можуть бути використані різного типу питання, показ предметів, іграшок, картинок, пояснення, ігрові прийоми, художнє слово тощо. Логопед використовує різні прийоми в залежності від мети, завдань, змісту заняття, мовленнєвих можливостей дітей. Контрольні питання та завдання: |