Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови

• Название: Предмет, мета та завдання спеціальної методики початкового навчання української мови
• Анкор: pidruchnik_5_kurs.doc
• Дата: 29.08.2017
• Размер: 1.22 Mb.
• Имя файла: pidruchnik_5_kurs.doc
• Тип: Документы; #8439
• страница: 14 из 18

І 11 ICI ПЛ.M 1.1 ІД МЕТОДИКА ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

• нч її ти дітей читати вірші виразно.

Вирамипм називається таке читання, яке чітко, зрозу­міло передає думки та почуття, викладені у творі. Виразне читання вимагає дослівного знання тексту, тому що про­пуск або зміна порядку слів порушує художню форму.

Обидва завдання вирішуються одночасно. Якщо спо­чатку працювати над запам'ятовуванням тексту, а потім над виразністю, дитину доведеться переучувати, тому що вона здобуде звичку читати невиразно. З другого боку, текст тримає дитину в полоні. Тому на перший план виходить завдання запам'ятовування вірша, потім - його виразне чи­тання.

Методичні вимоги до заучування віршів (Є.І.Тихеєва, Є. А. Фл ьоріна) :

1) не рекомендується заучувати вірші хором, тому що спотворюється та зникає смисл вірша; з'являються пору­шення мовлення, закріплюється неправильна вимова; па­сивні діти під час хорового читання залишаються пасивними. Хорове повторення тексту заважає виразності, призводить до монотонності, спотворення закінчень слів, викликає у дітей швидке стомлювання від шуму.

2) оскільки для запам'ятовування рекомендуються ко­роткі вірші (об'єм пам'яті дітей є невеликим), вірш заучу­ється цілком (не за рядками та стовпчиками), саме це забез­печує осмисленість читання та правильне тренування пам'яті.

3) не слід вимагати повного запам'ятовування вірша на одному занятті. Психологи відмічають, що для цього дітям із нормальним психофізичним розвитком необхідно від 8 до 10 повторів, які слід розподілити протягом певного відріз­ку часу.

4) у процесі заучування віршів слід враховувати інди­відуальні особливості дітей, їх схильності та смаки, відсут­ність у окремих дітей інтересу до поезії. Мовчазним дітям пропонують ритмічні вірші, усмішки, пісеньки. Сором'яз­ливим приємно почути своє ім'я в усмішці, поставити себе на МІ0Ц6 дійової особи. Уваги вимагають діти зі слабкою сприйнятливістю до ритму та рими вірша.

5) необхідно створити «атмосферу поезії» у дитячому садку, коли поетичне слово звучить на прогулянці, у пов­сякденному спілкуванні, на природі. Важливо читати дітям вірші, заучувати їх не від випадку до випадку, не лише до свят, а систематично протягом року, розвивати необхід­ність слухати та запам'ятовувати.

Заучування віршів на різних вікових етапах має свої особливості.

У молодшому дошкільному віці для заучування вико­ристовують коротенькі усмішки. У них описуються добре знайомі іграшки, тварини, діти. За об'ємом це вірші з чо­тирьох рядків, вони зрозумілі за змістом, прості за компо­зицією, ритм веселий, з яскраво вираженою римою. Часто є момент ігрової дії. Ці особливості віршів полегшують процес їх заучування.

У середньому дошкільному віці продовжується робота з виховання інтересу до поезії, бажання запам'ятати та ви­разно читати вірші, користуючись природними інтонація­ми. Рекомендуються більш складні за змістом та формою вірші, збільшується їх обсяг.

Чим старші діти, тим більше потрібно спиратись на ро­зуміння та усвідомлене засвоєння прийомів запам'ятову­вання та виразного читання. Під час читання вірша у середній групі у процесі короткого аналізу звертати увагу дітей на художні образи, елементи порівняння, метафори, епітети. Необхідно намагатись донести до дитини розуміння смислу. Коли вона розуміє, про що читає вірш, тоді звісно і правильно ставить логічні наголоси.

У старшому дошкільному віці вдосконалюються вміння усвідомлено, чітко, зрозуміло та виразно читати напам'ять вірші, проявляючи ініціативу та самостійність. У дітей виробляють уміння більш зосереджено, уважно слухати твори, вмотивовано висловлювати своє ставлення до змісту, персонажів. Розвивають здатність помічати зв'язок між змістом твору та його зображально-виражальними засобами. Дітей навчають відрізняти віршовану мову від прозової, відчувати різноманітність тексту, розуміти відмінність між оповіданням та казкою.

227

Безпосередня робота над заучуванням віршів із дітьми із ПМР передбачає підготовчий та основний етапи навчання. Підготовчий етап:

1) розвиток слухової уваги та слухової пам'яті, логіч­ного запам'ятовування.

2) розвиток інтонаційної сторони мовлення і почуття ритму. Основний етап: безпосереднє заучування віршів. Прийоми для підготовчої роботи:

1) Дітям показують портрет письменника, пропонують пригадати та назвати його твори, якщо вони з ними вже знайомі (по пам'яті, з опорою на наочність). Такий вступ дає дитині можливість сприйняти новий твір не окремо, а як такий, що стоїть поруч з іншими створеними письменником. Окрім того, діти краще запам'ятовують письменника, їх уявлення про його творчість стає більш повним.

2) Дітям розповідають про дійсні події, факти, які знайш­ли відображення у даному художньому творі. Тоді ав­торський текст набуває для дитини значимості та вагомості.

3) З'ясування того, які уявлення сформовані у дітей про професії, описані у вірші. А після читання вірша необ-хідно поцікавитися, що нового для себе вони дізналися про цю професію.

4) Розглядання з дошкільниками картини та ілюстра­цій, що допомагають уявити описи природи, образ персонажів, про яких іде розповідь у творі. Розглядаючи ілюстрований матеріал, діти діляться своїми спостереженнями, логопед уточнює та конкретизує їх висловлювання.

5) Проведення з дітьми цільових прогулянок, у процесі яких дошкільники набувають нових вражень, які дозволя­ють глибше зрозуміти зміст твору, його ідею.

На етапі основної роботи з метою кращого запам'я­товування дітьми віршів використовують такі прийоми:

• пропонують вихованцям назвати уривки, які їм сподо­бались найбільше. Читають їх за участі дітей, виконавши 3-4 заявки.

• заздалегідь продумують запитання у вигляді цитат із тексту, які вимагають від дитини повторювання. Зазвичай цей прийом використовується у тих випадках, коли у вірші

зустрічаються рядки, які діти запам'ятовують із трудноща­ми. Запитання можуть бути адресовані одній дитині, групі дітей, окремо хлопчикам, окремо дівчаткам тощо.

• читання дітьми уривків (5-6 виступів). Пояснення того, як потрібно прочитати ті чи ті рядки* заохочування пошуків дитиною потрібної інтонації. У процесі цієї роботи усі діти поступово запам'ятовують текст.

• ігрові прийоми (наприклад, вірш А.Варто «М'ячик» читається та обігруеться з лялькою та м'ячиком);

• договорювання дітьми римованого слова;

• читання за ролями віршів, написаних у діалогічній формі;

• часткове відтворення тексту всією групою, якщо мова іде від колективу. Це може бути одна репліка або віршик, що добре римується. Так, логопед читає текст казки К.Чу-ковського «Мийдодір, а всі діти повторюють один або кілька рядків. Колективне читання змушує прислухатися до чи­тання та читати саме ті рядки, які потрібні в цьому місці;

• драматизація з іграшками, якщо вірш дає можливість використати іграшку;

• відтворення ігрових віршів методом гри (наприклад, «Пиріг» П.Воронька).

• символічний запис вірша (план вірша за допомогою послідовних ілюстрацій, предметних картинок, символів).

Щоб допомогти дітям зрозуміти настрій вірша (лірич­ний, казковий, веселий, бадьорий, святковий), розібратися у його змісті, використовують такі прийоми:

- пропонують дітям охарактеризувати вірш. Якщо їм складно це зробити, логопед сам дає 3-4 визначення, серед яких діти обирають те, що найбільш підходить;

- заздалегідь продумують та пропонують дітям запитання, які допомагають їм зрозуміти зміст авторських визначень, порівнянь та інших засобів виразності;

- читають вірш, не повідомляючи дітям його назву. Ці­кавляться, чи сподобався він їм, пропонують поміркувати, яку назву йому можна було б дати. Підкріплюють аргумен­ти дітей рядками з вірша. Потім повідомляють назву та про­сять запам'ятати її та прізвище автора.

На формування виразності спрямовані такі прийо­ми: зразок виразного читання; приклад виразного читання дитини; оцінка читання; підказування необхідної інтонації; нагадування про схожий випадок з життя дитини, що по­жвавлює пережиті почуття; пояснення та вказівки з приводу виразної форми читання; характеристика персонажів, що допомагає підібрати необхідні інтонації.

Для кращого запам'ятовування вірша, як правило, використовують декілька прийомів, з яких один провідний, а інші допоміжні. Наприклад, заучування вірша П.Воронь­ка «В лісі є зелена хата» відбувається із використанням гри-драматизації (з іграшками: ведмежата та ведмедиця) як провідного прийому. В ролі допоміжних прийомів виступа­ють: характеристика персонажів, щл допомагає підібрати необхідні інтонації, використання заздалегідь продуманих запитань, які допомагають дітям зрозуміти зміст авторсь­ких визначень, порівнянь та інших засобів виразності.

§4. Прийоми художнього читання та розповідання

До прийомів художнього читання та розповідання від­носять: основний тон, логічні наголоси, темп, силу голосу, голосові інтонації, позу, міміку, жести. Відсутність хоча б одно­го з цих прийомів веде за собою до зниження виконавської майстерності того, хто читає: його слово у значною мірою втрачає свою дохідливість, силу впливу на слухачів.

Основний тон - основне звучання літературно-худож­нього твору, він є ніби фоном, на якому той, хто читає малює окремі картини, події, героїв-учасників цих подій. У залежності від жанру літературного твору, основний тон їх виконання буде або спокійним або урочистим, або сумним, або сатиричним тощо. Під час читання більшості оповідань для дітей використовують спокійний, рівний тон, форму розповідання.

Радісний тон необхідний, наприклад, під час виконання твору, що змальовує картини весняного оживлення приро-
ди, які викликають почуття радості; під час розповідання більшості народних казок. Там, де йдеться про дива, чарівні перетворення - голосу надається відтінків таємничості.

Більшість творів дитячих поетів мають життєрадісний, бадьорий характер і виконуються у відповідному до цього характеру звучанні.

Сумний тон характерний для деяких ліричних віршів (П.Во-ронька, О.Пушкіна, М.Познанської, Д.Павличка та інших).

Крім змісту літературного твору, на основний тон здійс­нює вплив і художня форма: жанр, стиль, мова літератур­ного тексту. Так, байки читають по-іншому, ніж ліричні вір­ші. Байки І.А.Крилова, Л.Глібова даються у вигляді живого розмовного мовлення з відтінком гумору та іронії.

Інтонації — смислове, емоційне забарвлення мовлення. Вони допомагають розкривати перед слухачами смисл літе­ратурно-художнього матеріалу: малювати героїв, їх харак­тери, настрій, ті чи ті вчинки, показувати своє ставлення до героїв, що зображені.

Для різного інтонаційного забарвлення мовлення вико­ристовують такі елементи: наголоси, сила голосу, темп, паузи, підвищення та пониження голосу, тембр.

За своїм характером інтонації дуже різноманітні: веселі і сумні, ласкаві і злобні, поважливі і презирливі, питальні і стверджувальні, енергійні, ліниві, лукаві тощо. Особливо яскравими є інтонації народного мовлення.

Вираження внутрішнього смислу твору називається підтекстом. Мета, заради якої читається чи розповідається літературний твір, уявлення читача про героїв, події, став­лення до них, викликані ними почуття - все це у сукупності складає підтекст виконавця і все це знаходить своє відобра­ження у відповідних інтонаціях. У залежності від підтексту один і той же уривок може звучати по-різному (наприклад, спокійну тиху ніч можна оцінити як безтурботність ночі, або як жах ночі). Підтекст, що є внутрішнім життям слів, іноді змінює їх пряме смислове значення в залежності від постав­лених завдань того, хто читає (наприклад, слова «розбійник», «у всій красі» в залежності від контексту можуть вимовля­тися з різною інтонацією).

Логіка читання - один з найбільш суттєвих елементів художнього виконання тексту, його смислової, емоційної виразності; вона потребує особливо вдумливого, всебічного аналізу тексту, глибокого розуміння його змісту.

Ідейний зміст твору накладає певний відбиток на всі еле­менти твору: на розкриття сюжету, художні образи, харак­тери героїв, їх вчинки тощо. Слова у реченні перебувають у логічному, смисловому зв'язку. У кожному реченні є головні та другорядні за смислом слова. Виділення у фразі головного за смислом слова називається логічним наголосом, а слова наголошеними. Одне і те саме речення набуває самого найрізноманітнішого смислу в залежності від того, на якому слові в ньому ставиться наголос. А варіантів логічних наголосів може бути стільки, скільки у реченні слів, які можуть мати логічний наголос.

Правила знаходження наголошених слів:

1. Слово, яке є новим поняттям, обов'язково ставиться під наголос. Під новим поняттям розуміють слово, яке вперше з'явилося у тексті і позначає людину, предмет або явище,

2, Якщо у фразі є слова, які протиставлені одне одному або співставленні, то такі слова завжди виділяються («жит­тя прожити - не поле перейти», «не на небі - на землі»),

8. Однорідні члени, які є у фразі, виділяють усі однаково: «Усі дерева в їнеї - «... Сумують ковзани, гринджолі, у білому, у синьому», Кортить на лід, на сніг».

4. Прикметник, що стоїть перед іменником, не виділяється: «Подивіться: у дворі в чорних шапках снігурі...

Ще й червоні фартушки...».

5. Прикметники виділяються при співставленні («мені подобається не синій колір, а зелений»).

6. У порівнянні найбільш наголошеним буде те, з чим порівнюють, а не те, що порівнюють:

«На квітці метелик, мов свічечка. Струмок серед гаю, як стрічечка»..

7. Знаменник не може бути наголошеним словом («Я по першому снігу іду», «Дякую Вам»).

Винятками є займенники, що виражають протистав­лення («Це потрібно мені зробити, а не тобі»).

8. У питальному реченні виділяється слово, що виражає сутність питання:

«Хто-хто у теремі живе?..».

9. Звернення виділяється, якщо стоїть на початку речення: «Морозець, морозець.

Не щипай за щічки ...».

Не потрібно зловживати наголосами, чим їх менше, тим фраза - ясніша, - звичайно, при обов'язковому виділенні не багатьох, а снайбільш важливих слів. Мовлення губить усякий смисл, коли фраза зовсім позбавлена наголосів або перевантажена ними.

Паузи - перерва, коротка зупинка у читанні. Пауза є за­собом розкриття смислу літературного тексту. В залежності від того, де знаходиться пауза, часто змінюється смисл ре­чення (Любити завжди неможливо, забути. Любити завжди, неможливо забути).

Під час читання тексту використовують три види пауз: логічні, психологічні і віршовані.

Логічні паузи - зупинки між групами слів, пов'язаних між собою за смислом. За допомогою логічних, смислових пауз краще сприймається текст, особливо у довгих паузах (Діти встали рано, пішли на річку, почали ловити рибу).

Психологічні паузи використовують як засіб емоційного впливу на слухачів. Психологічна пауза мотивується ду­шевним станом того, хто говорить; вона визначається під­текстом, ставленням оповідача до того, що він повідомляє, відображує його творчу роботу.

Віршовану паузу ставлять у кінці віршованої строки, тому її називають ще міжстроковою паузою. Завдяки вір­шованій паузі підтримують віршований ритм.

Темп - використання його різноманітних відтінків надає мовленню особливої динаміки, жвавості, багатства вираз­ного звучання. Якщо мовлення буде мати один і той же рів­номірний темп, воно стане безжиттєвим.

Загальні правила у використанні темпу такі: текст чи­тається у помірному темпі (це" особливо важливо під час чи-

тання дітям дошкільного віку із ПМР, які мають упо­вільнений темп сприймання); на фоні помірного темпу ви­конання можуть бути використані різноманітні його від­тінки, що надають мовленню особливу виразність. Текст, який передає повільну дію, опис героя, читається повільно. Радість, веселощі передаються у швидкому темпі. Кінець літературно-художнього тексту читають з поступовим упо­вільненням. Таким чином, створюється слухове враження кінця твору.

Сила голосу - це його звучність, повноцінність, уміння ним керувати: подавати його тихо, середньо, голосно, вміло робити переходи від голосного звучання до тихого і, навпа­ки, від тихого до голосного.

Зазвичай читають і розповідають середнім, помірної сили голосом, але звучним, глибоким. У відповідності зі змістом тексту то збільшують, то зменшують його силу. Сила голосу допомагає тому, хто читає, яскравіше, життєвіше намалю­вати образи героїв, про яких йдеться, їх характери, пове­дінку.

Поза читача - положення його тіла під час виконання літературного твору. Під час читання потрібно тримати себе природно і красиво, вільно і у той же час зібрано» Постава повинна бути спокійна, не метушлива: метушливість робить мовлення важким, спокій і витримка полегшують його. Зазвичай дітям читають і розповідають сидячи. Але під час урочистих подій вірші, оповідання читають стоячи.

.Міміка вираз обличчя. Вона полегшує слухачам сприй­мання смислу матеріалу, який виконується. Обличчя опо­відача виражає те, про що він говорить. Необхідний вираз обличчя з'являється сам, якщо той, хто читає, добре зро­зумів текст. Читати і розповідати з обличчям, яке нічого не виражає, не можна: це відштовхує слухачів від виконавця, а дітям просто заважає усвідомлювати смисл тексту, створює неправильне уявлення про те, що почули.

Жест - рух рук. Використовується як виразний засіб при правильній умові його застосування. Прості, виразні, внут­рішньо змістовні жести повинні виконуватися у відповід­ності з душевними спонуканнями оповідача.

Контрольні питання та завдання:

1. Розкрийте особливості сприймання художнього твору дітьми дошкільного віку.

2. Які основні завдання художнього читання та розпові­дання дітям із ПМР?

3. Назвіть методи художнього читання та розповідання.

4. Що входить у коло дитячого читання та розповідання?

5. Що включає підготовка до читання чи розповідання художнього твору?

6. Які завдання остають під час заучування віршів на­пам'ять?

7. Які методичні вимоги до заучування віршів?

8. Які основні прийоми заучування віршів із дітьми з ПМР?

9. Назвіть прийоми виразного читання та розповідання художніх творів.

Розділ VIII

Підготовка дітей до навчання грамоти

§1. Теоретичні основи навчання грамоти

Для визначення сутності підготовки до навчання гра­моти необхідно насамперед зрозуміти, які особливості пи­семного мовлення і що є головним в оволодінні читанням і письмом.

Читання і письмо - види мовленнєвої діяльності, основ­ною для яких є усне мовлення. Основою для навчання гра­моти є загальномовленнєвий розвиток дітей. Тому під час підготовки до навчання грамоти важливий увесь процес мов­леннєвого розвитку дітей (розвиток зв'язного мовлення, слов­ника, граматичної сторони мовлення, виховання звукової культури мови).

Цілеспрямована підготовка до навчання грамоти, фор­мування елементарних знань про мову підвищують рівень її довільності і усвідомленості, що в свою чергу здійснює вплив на загальний мовленнєвий розвиток, підвищення мовленнєвої культури дітей. Таким чином, необхідний дво­бічний зв'язок між процесом розвитку мовлення і підготов­кою до навчання грамоти.

Проблемою психологічної структури письма і читання займалися такі вчені, як О.Р.Лурія, Л.С.Цвєткова, Б.Г.Ана-ньєв, Т.Г.Єгоров, О.М.Корнєв та інші.

Писемне мовлення - це зорова форма існування усного мовлення. В ньому моделюється, тобто позначається певни­ми графічними знаками, звукова структура слів усного мов лення, часова послідовність звуків переводиться у просто­рову послідовність графічних зображень, тобто букв.

Читання та письмо є аналітико-синтетичним процесом, який включає звуковий аналіз і синтез елементів мовлення. О.Р.Лурія визначав читання як особливу форму імпресивного мовлення, а письмо - як особливу форму експресивного мов­лення.

Розглянемо психофізіологічну структуру читання і пись­ма в нормі.

Читання є складним психічним процесом, і насампе­ред, смислового мовлення, його розуміння. Читання почи­нається із зорового сприймання, розрізнення і впізнавання букв. На цій основі відбувається співвіднесення букв із від­повідними звуками і здійснюється відтворення звуковимов-ного образу слова, його прочитання. І, нарешті, внаслідок співвіднесення звукової форми слова з його значенням здійс­нюється розуміння прочитаного.

Отже, побудова процесу читання характеризується взаємо­дією двох рівнів: сенсомоторного і семантичного. Сенсомо-торний рівень складається з декількох тісно взаємопов'я­заних ланцюгів: а) звуко-буквений аналіз; б) утримання отриманої інформації; в) смислові здогадки, які виникають на основі цієї інформації; г) порівняння, тобто контроль гіпотез, що виникають із заданим матеріалом. Сенсомотор-ний рівень забезпечує ніби «техніку» читання - швидкість сприймання, його точність.

Семантичний рівень на основі даних сенсомоторного рівня веде до розуміння значення і смислу інформації. Складна взаємодія, єдність цих рівнів і забезпечує читання як зі сто­рони швидкості і точності сприймання знаків, так і зі сторони адекватного розуміння значення, яке несуть ці знаки.

Під час формування читання у дітей зорове сприймання буквених знаків - окремо чи в слові - обов'язково супро­воджується проговорюванням вголос, тобто переведенням зорової лексеми в її звуковий і кінестетичний аналог. Точне, безпомилкове сприймання - основна умова правильного ро­зуміння того, що читаємо. Процес письма має багаторівневу структуру, включає велику кількість операцій. Письмо починається з мотиву, задачі. Людина знає для чого пише. Вона мисленнєво скла­дає план писемного висловлювання, смислову програму, загальну послідовність думок.

Першою з операцій, що входить у склад самого письма, є аналіз звукового складу слова. Зі звукового потоку, що сприймається людиною, яка пише повинна бути виділена серія звучань. Важливими умовами письма є визначення послідовності звуків у слові і перетворення звукових варіантів у чіткі узагальнені мовленнєві звуки - фонеми. На початку розвитку навички письма ці процеси протікають повністю усвідомлено, а далі майже перестають контролюватися сві­домістю і здійснюються автоматично.

Другий етап - переведення фонем у графеми, тобто в зо­рові схеми графічних знаків з урахуванням просторового розміщення їх елементів. Кожна фонема повинна бути переведена у відповідну букву, яка має бути написана.

Третім і останнім моментом у процесі письма є пере­кодування зорових схем букв у кінетичну систему послідов­них рухів, необхідних для запису (графеми переводяться у кінеми).

До психологічних передумов письма відносять: 1) сформованість (або збереженість) усного мовлення, довільне володіння ним, здібність до аналітико-синтетич-ної мовленнєвої діяльності;

2) формування (або збереженість) різних видів сприй­мання, відчуттів і знань та їх взаємодії, а також просторо­вого сприймання і уявлень, а саме: зоро-просторового та слухо-просторового гнозису, сомато-просторових відчуттів, знання та відчуття схеми тіла, «правого» та «лівого»;

3) сформованість рухової сфери - тонких рухів, предмет­них дій, тобто різних видів праксиса руки, рухливості, пе­реключення, стійкості тощо;

4) формування у дітей абстрактних способів діяльності, що можливе при поступовому переводі їх дій із конкретни­ми предметами до дій із абстракціями;

5) сформованість загальної поведінки - регуляції, само­регуляції, контроль за діями, наміри, мотиви поведінки.

Підготовка дітей до оволодіння грамотою та сам процес навчання читання і друкування - складна інтелектуальна діяльність, яка потребує високого рівня організації навчаль­ної діяльності.

У сучасній методиці прийнятий звуковий аналітико-синтетичний метод навчання грамоти. Сама назва гово­рить про те, що в основі навчання лежить аналіз і синтез зву­кової сторони мови і мовлення. Дитина зможе навчитися читати і писати лише тоді, коли оволодіє вмінням перево­дити графічні знаки у звуки і навпаки, тобто навчиться здійснювати звуко-буквений аналіз слів.

Фонематична система сучасної української літератур­ної мови налічує 38 фонем, які позначаються 32 буквами. Кожна з фонем є абстрактним мовним поняттям, яке існує в нашій свідомості як узагальнення цілого ряду звуків, що позначаються однією і тією ж буквою. Фонема - найменша звукова одиниця мови, за допомогою якої розрізняють зна­чущі одиниці мови (морфеми і слова).

Вимова фонеми під час читання повинна відбуватися з урахуванням позиції наступної за нею голосної фонеми (ма, мо, мі, му). Підчас навчання грамоти це виявляється в тому, що діти повинні: